Вiкова динамiка розвитку уваги в дiтей шкiльного вiку
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
м принципом нервових центрiв". Термiном "домiнанта" Ухтомський позначаСФ "пануюче вогнище збудження". У нормальнiй дiяльностi центральноi нервовоi системи поточнi змiннi завдання ii в безперервному мiнливому середовищi викликають у нiй змiннi "чiльнi вогнища збудження". Цi вогнища збудження, залучаючи до себе знову виникаючi хвилi збуджень й гальмуючи iншi нейтральнi дiлянки, можуть iстотно урiзноманiтнити роботу центрiв. "Зовнiшнiм вираженням домiнанти СФ стацiонарно пiдтримувана робота або робоча поза органiзму". При цьому домiнанта СФ не топографiчним СФдиним пунктом збудження в центральнiй нервовiй системi, а певною констеляцiСФю центрiв з пiдвищеною збудливiстю в рiзноманiтних шарах головного й спинного мозку, а також в автономнiй системi. Вона тому проявляСФться в цiлому комплексi симптомiв в цiлому органiзмi - i в мязах, i в секреторнiй роботi, i в судиннiй дiяльностi.
Загальмованi вiдносно слабшi збудження ( порiвняно з домiнуючими ) О.О. Ухтомський називав субдомiнантними.
Мiж домiнантою та субдомiнантами ведеться постiйна боротьба. Домiнантне збудження залишаСФться домiнуючим доти, поки якась субдомiнанта не набуде бiльшоi iнтенсивностi, нiж сила домiнанти. Тодi субдомiнанта стаСФ домiнантою, а домiнанта - субдомiнантою.
Виникнення уваги та вiдволiкання пояснюСФться впливом взаСФмноi iндукцii збудження та гальмування, якi СФ фiзiологiчним пiдТСрунтям найрiзноманiтнiших виявiв уваги: ii стiйкостi, iнтенсивностi, вiдволiкання, переключення уваги тощо.
Розподiл уваги, тобто здатнiсть бути уважним до кiлькох обСФктiв водночас, пояснюСФться тим, що звична дiяльнiсть може здiйснюватися й тими дiлянками кори, що певною мiрою перебувають у станi гальмування. Переключення уваги з одного обСФкта на iнший пояснюСФться перемiщенням оптимального збудження з однiСФi дiлянки кори в iншу у звязку з виникненням нового подразнення.
Психологiчнi дослiдження показали, що рiзноманiтнi слабкi подразники при процесi уваги сприяють ii концентрацii. Ухтомський посилаСФться на психологiчнi данi пiдтвердження свого принципу домiнанти i ii вiдношення до субдомiнанти. Зокрема Мейман експериментально встановив, що процес iнтелектуальноi роботи протiкаСФ бiльш ефективно у звичайнiй обстановцi, чим при абсолютнiй, мертвiй тишi. Деякi додатковi подразники, пiдвищують загальний тонус органiзму; не надто сильнi додатковi подразники пiдсилюють основнi, якi перемикають iх на своi шляхи. У цьому педагогiчно надзвичайно важливому положеннi для рацiональноi органiзацii роботи переконуСФ й повсякденний досвiд.
Вчення Павлова про центри оптимальноi збудливостi, а також вчення Ухтомського про домiнанту дають опорнi точки для зясування фiзiологiчного субстракту уваги.
1.3 Функцii i основнi види уваги
При вивченнi уваги необхiдно розрiзняти два основних рiвнi або види, ряд ii властивостей або сторiн. Основними видами уваги СФ мимовiльна й так звана довiльна увага. Мимовiльна увага повязана з рефлекторними установками. Вона встановлюСФться й пiдтримуСФться незалежно вiд свiдомого намiру людини. "астивостi подразникiв, iхня iнтенсивнiсть або новизна, емоцiйна забарвленiсть, звязок з потягами, потребами або iнтересами приводить до того, що певнi предмети, явища або особи заволодiвають нашою увагою й приковують ii на деякий час до себе. Це первинна форма уваги. Вона СФ безпосереднiм i мимовiльним продуктом iнтересу [26].
Вiд мимовiльноi уваги вiдрiзняють довiльну. Сам термiн одiозний. Вiн начебто створений для того, щоб персонiфiкувати найгiршi сторони iдеалiстичних теорiй: iндетермiнiзм зсередини дiючих духовних сил. Але вищi форми людськоi уваги так само мало довiльнi, як i нижчi; вони в такiй же мiрi, як i цi останнi, пiдлеглi визначальним iхнiм закономiрностям, але закономiрностi цi iншi. Довiльна увага спрямовуСФ свiдомо й регулюСФ увагу, у якому субСФкт свiдомо обираСФ обСФкт, на який вона спрямовуСФтьсяСФться. Цей термiн служить для позначення того центрального за своiм значенням факту, що пiзнання людини, як i його дiяльнiсть, пiднiмаСФться до рiвня свiдомоi органiзованостi, а не вiдбуваСФться лише самопливом, стихiйно, пiд владою ззовнi дiючих сил.
Довiльна увага маСФ мiiе там, де предмет, на який направляСФться увага, сам по собi ii не залучаСФ. Довiльна увага тому носить завжди опосередкований характер. Це перша ii риса.
Мимовiльна увага звичайно визначаСФться як пасивна, довiльна - як активна ( В.Джеймс). Перша спрямовуСФ незалежнi вiд нас фактори: раптово, що пролунав шум, яскраве забарвлення, вiдчуття голоду; друге - спрямовуСФмо ми самi. Це друге розходження, однак, вiдносно: i мимовiльна увага являСФ собою не чисту пасивнiсть, i вона включаСФ активнiсть субСФкта, так само як, з iншого боку, i довiльна увага не СФ чиста активнiсть; теж обумовлена зовнiшнiми умовами - обСФктом, вона включаСФ й елементи пасивностi.
РЖ, нарештi, третя риса, що завершуСФ визначення довiльноi уваги: вона - вольова операцiя. Свiдоме регулювання СФ самим iстотним в "довiльнiй" увазi.
Розрiзняючи довiльну й мимовiльну увагу, не потрiбно, однак, вiдривати одне вiд iншого й зовнi протиставляти iх одна однiй. Не пiдлягаСФ сумнiву, що довiльна увага розвиваСФться з мимовiльного. З iншого боку, довiльна увага переходить у мимовiльне. Мимовiльна увага звичайно обумовлена безпосереднiм iнтересом. Довiльна увага потрiбна там, де такоi безпосередньоi зацiкавленостi немаСФ й ми свiдомим зусиллям спрямовуСФмо нашу ува