Вiкова динамiка розвитку уваги в дiтей шкiльного вiку
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
може бути пояснена вольовою дiяльнiстю. Прибiчники iнших теорiй вважають, що у виявах уваги провiдну роль вiдiграють почуття, хоча довiльна увага виявляСФться всупереч почуттям. Третi, нарештi, шукали пояснення уваги винятково в змiнi самого змiсту подань, не з огляду на значення загальноi спрямованостi особистостi. Тим часом специфiчне ядро питання в iншому: увага iстотно обумовлена взаСФмовiдношенням мiж спрямованiстю дiяльностi, у яку включена людина, i спрямованiстю ii внутрiшнiх психiчних процесiв. Увага там, де напрямок дiяльностi орiСФнтуСФ спрямованiсть думок. Оскiльки увага виявляСФ ставлення особистостi до предмета, на який спрямована свiдомiсть, то вагомiсть предметiв, явищ для людини вiдiграСФ велику роль при зосередженнi на них уваги.
Отже, увага виражаСФ специфiчну особливiсть процесiв, напрямок яких регулюСФться дiяльнiстю, у яку вони включенi.
Оскiльки в увазi виражаСФться вiдношення особистостi до обСФкта, на який спрямована ii свiдомiсть, значимiсть цього обСФкта для особистостi маСФ основне значення "для залучення до нього уваги.
Природа уваги в психологii розглядалася представниками рiзних психологiчних напрямкiв i шкiл залежно вiд iхнiх поглядiв на психiку взагалi.
Представники англiйськоi асоцiативноi психологii поняття тАЮувага не включали в систему психологii як науки. Зосередженiсть вони тлумачили як асоцiацiю уявлень.
Представники iнтроспективноi психологii ( Герберт, В.Вундт, Е.Тiтченер) вивчали лише внутрiшню субСФктивну сторону уваги як явища. Увага, на iх погляд, - це стан свiдомостi, який характеризуСФться яснiстю, чiткiстю, iнтенсивнiстю наявного в нiй змiсту або перебiгу процесiв [81, 68].
В.Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорiю уваги, розглядаючи ii як фiксовану точку свiдомостi, найяскравiше ii поле дiяльностi, зумовлене переходом змiсту свiдомостi iз зони перцепцii до зони аперцепцii, яка являСФ собою особливу психологiчну активнiсть, що СФ виявом невiдомоi нам внутрiшньоi сили.
Американський психолог Е.Тiтченер розумiв увагу як сенсорну якiсть, яка визначаСФ особливий стан вiдчуття у свiдомостi. Бiльш яскраве вiдчуття пануСФ над iншими й набуваСФ самостiйностi. Вiн вважав, що яскравiсть вiдчуття зумовлюСФться нервовими схильностями, але не розкривав, що вони становлять собою.
Представник фiзiологiчного напрямку в психологii Т. Цiген пояснював увагу не субСФктивними станами, а боротьбою вiдчуттiв i неусвiдомлених уявлень за фiксовану точку свiдомостi. Уявлення, яке перемагаСФ, стаСФ усвiдомленим, домiнуючим.
Французький психолог Т. Рiбо, слiдом за РЖ. М. ССФченовим, вважав, що уваги без ii фiзичного виявлення не iснуСФ. У звязку з цим вiн висунув теорiю руховоi уваги. Увага, стверджував вiн, це не духовний акт, що дiСФ таСФмничо, ii механiзм - руховий, тобто такий, котрий впливаСФ на мязи у формi затримки. На думку Т. Рiбо, людина, яка не вмiСФ керувати мязами, не здатна зосереджувати увагу [67].
Представники бiхевiоризму, розглядаючи психологiю як науку про поведiнку, в своiй психологiчнiй системi визначають увагу лише як орiСФнтацiю поведiнки, як установку органiзму щодо зовнiшнiх стимулiв.
Наведенi данi про розумiння уваги свiдчать про складнiсть зясування сутностi уваги та особливостей ii виявлення в дiяльностi.
Кожен досвiдчений педагог знаСФ, що зацiкавити учнiв можна, тiльки даючи iм свiжий, новий, ще невiдомий матерiал, звязуючи його при цьому обовязково iз уже вiдомим, пройденим, засвоСФним. Це не просто зовнiшнiй тактичний прийом. Вiн вкорiнився у самiй природi iнтересу. Викличе зацiкавленiсть i приверне увагу тiльки те, що нове, i тiльки при тiй умовi, якщо воно якось повязане з минулим, знайомим. Цей звязок з досвiдом особистостi, так само як звязок з почуттями, означаСФ звязок iнтересiв i залежнiсть уваги вiд особистостi в цiлому, ii конкретною спрямованiстю, обумовленоi всiм ходом розвитку особистостi.
1.2 Фiзiологiчнi основи уваги
Увага, як показали дослiдження, детермiнуються спiввiдношенням збуджень у корi великих пiвкуль головного мозку, зумовлених подразниками, якi впливають на органи чуття органiзму, а також, внутрiшнiми установками та психiчними станами. РЖдеi РЖ. П. Павлова про орiСФнтувально-рефлекторну дiяльнiсть органiзму, пiзнiше поглибленi нейрофiзiологiчними дослiдженнями, зясовують фiзiологiчне пiдгрунтя уваги [38].
Первинний факт, у якому виражаСФться увага, полягаСФ в тiм, що деякi моменти, що як би виступають на переднiй план, здобувають пануюче, домiнуюче значення для плину психiчних процесiв. Фiзiологiчною основою уваги вiдповiдно до цього, СФ той характер процесiв у нервовiй системi, що одержав своСФ найбiльш розгорнуте вираження в принципi домiнанти Ухтомського. Павлов для позначення цього явища говорить про центр оптимальноi збудливостi.
Значний внесок у зясування фiзiологiчного пiдгрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своiм вченням про домiнанту. Домiнанта - це панiвна дiлянка, яка приваблюСФ до себе хвилi збудження з найрiзноманiтнiших джерел. "У вищих шарах i в корi пiвкуль принцип домiнанти, - пише Ухтомський, - СФ фiзiологiчною основою акту уваги й предметного мислення" [87, 66].
Попереднi спроби пояснення уваги, що панували в психологiчнiй лiтературi, можуть бути, по класифiкацii Дюрро, роздiленi на теорii уторування шляхiв (Эббингауз), теорii гальмування, або затримки (Вундт), i теорii пiдтримки (Мюллер).
Принцип домiнанти, за Ухтомським, СФ "загальним робочи