Вiкова динамiка розвитку уваги в дiтей шкiльного вiку
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
бидва напрямки в такий спосiб збiгаються.
Це положення виправдовуСФться у всiляких сферах дiяльностi. Його пiдтверджуСФ спостереження Гельмгольца, що приводиться нижче .
На iенiчному досвiдi це правильно помiтив Станiславський. "Увага до обСФкта, - пише вiн, - викликаСФ природну потребу щось зробити з ним. Дiя ж ще бiльше зосереджуСФ увагу на обСФктi. Таким чином, увага, зливаючись iз дiСФю й взаСФмопереплiтаСФться, створюСФ мiцний звязок з обСФктом".
Специфiчне значення уваги як вираження вiдношення особистостi до обСФкта зробило це поняття особливо дискусiйним. Представники англiйськоi емпiричноi психологii - асоцiонiсти зовсiм не включали увагу в систему психологii, для них не iснувало нi особистостi, нi обСФкта, а лише подання i iхнi асоцiацii; тому для них не iснувало й уваги. Потiм, наприкiнцi XРЖ i поч. XX ст. поняття увага починаСФ вiдiгравати все бiльшу роль. Вона служить для вираження активностi свiдомостi й використовуСФться як коректив до асоцiативноi психологii, що зводить свiдомiсть до механiчних звязкiв вiдчуттiв i подань. Але при цьому увага по бiльшiй мiрi мислиться як зовнiшня стосовно всього змiсту сила, що зсередини формуСФ даний свiдомостi матерiал.
Це iдеалiстичне розумiння уваги викликаСФ реакцiю. Ряд психологiв (Фуко, Делевр i iн.) заперечують зовсiм правомiрнiсть цього поняття. Особливо радикальнi спроби, що зовсiм усувають увагу iз психологii, зробили представники психологii бiхевiористи i гештальтпсихологи.
Перша механiчна спроба спростити увагу, помiчена в руховiй теорii уваги Рiбо й розвинена в бiхевiористiв i рефлексологiв, зводить увагу до рефлекторних установок [81],[53]. Друга, повязана з теорiСФю гештальтпсихологii, зводить явище уваги до структурностi сенсорноi дiлянки (Рубiн).
Не пiдлягаСФ сумнiву, що рефлекторнi установки вiдiграють iстотну роль у початкових, найбiльш примiтивних формах уваги. Добре вiдомо, що при дii на органiзм якого-небудь подразника органiзм звичайно рефлекторно пристосовуСФться до найкращого його сприйняття. Так, коли на периферичну частину сiткiвки ока падаСФ свiтловий подразник, око звичайно повертаСФться в його сторону, в результатi вiн попадаСФ в поле кращоi видимостi. При дii на барабанну перетинку збоку звукового подразника, що йде, потрiбен рефлекторний поворот вбiк джерела звуку. Значення цих установок полягаСФ в тiм, що вони приводять до посилення одних процесiганiзму створюють сприятливi умови для видiлення деяких подразникiв. До цих рефлекторних реакцiй установки i зводять рефлексологи увагу.
Не пiдлягаСФ також сумнiву, що пояснення уваги у вiдривi вiд таких рефлекторних установок як вiдправного пункту в процесi розвитку було б явно iдеалiстичним i ненауковим. Але пояснювати увагу тiльки цими рефлекторними установками так само не правильно i не можливо. Самi установки людини далеко не завжди СФ рефлекторними. Вони часто утворюються на основi свiдомих процесiв, у яких бере участь увага. Таким чином, рефлекторнi установки можуть бути й причиною, i наслiдком уваги, i ii зовнiшнiм вираженням. Увагу в цiлому нiяк не можна зводити до рефлекторних установок.
Спроба звести увагу до структурностi сприйняття не витримуСФ критики з декiлькох причин. По-перше, для уваги iстотна можливiсть видiлення частин, сторiн, моментiв, - одним словом, аналiзу, а не однобiчне панування структурного цiлого; по-друге, хоча увага безперечно спочатку проявляСФться вiдносно почуттСФвого змiсту й повязана з його членуванням, однак iстотна риса вищих форм уваги полягаСФ у вiдволiканнi. Увага повязана з абстракцiСФю, з можливiстю розчленувати структуру сприйняття, як i вiд чого вiдволiктися й свiдомо спрямувати погляд у певну сторону. З розумовою операцiСФю абстракцii увага звязана не менш тiсно, чим зi структурнiстю сприйняття. Жанi приводить випадок хвороi, для якоi непереборнi труднощi представляло дiстати шпильку з коробки, у якiй вперемiшку були шпильки й ТСудзики. Вона брала коробку для того, щоб виконати це завдання, але, як вона пояснювала, вона не могла зосередитися думкою на шпильках, тому що iй попадалися пiд руки й приковували увагу ТСудзики; точно так само вона не могла зосередитися й на ТСудзиках, оскiльки в поле зору постiйно попадали шпильки; у результатi вона лише безпомiчно перебирала однi й iншi. Ми не перебуваСФмо в такiй поглинаючiй владi речей.
Зводити всю проблему уваги до структурностi почуттСФвого поля - означаСФ в остаточному пiдсумку заперечувати iснування субСФкта, що протиставляСФ себе предметам i активно впливаСФ на них.
Увага, що суцiльно й поруч трактуСФться тiльки як "функцiя" або механiзм, СФ по сутi аспект великоi основноi проблеми спiввiдношення особистостi i свiту. Наявнiсть у людини вищих форм уваги в остаточному пiдсумку означаСФ, що вона як особистiсть видiляСФ себе з навколишнього середовища, протиставляСФ себе йому i одержуСФ можливiсть, подумки включаючи наявну ситуацiю в рiзнi контексти, нею перетворювати, видiляючи в нiй у якостi iстотного то одного, то iншого моменту. Увага в цих вищих своiх формах характеризуСФ своСФрiднiсть людськоi предметноi свiдомостi.
Замiсть розкриття цього основного спiввiдношення, повязаного iз загальною спрямованiстю особистостi, теорiя уваги в бiльшiй мiрi зосереджувалася на питаннi про те, до яких функцiй ii зарахувати. Прихильники волюнтаристськоi теорii вбачають сутнiсть уваги виключно у волi, хоча мимовiльна увага не