Экологическое сознание как фактор развития украинского общества
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
утнiй вплив на цей процес виявила теорiя самоорганiзацii[69]. Системне бачення сучасних проблем стаСФ все бiльш характерним для вченого-дослiдника. Бiосфера, людське суспiльство все частiше розглядаСФться як саморегульованi системи, частиною яких СФ людина[48, 27, 56]. Такий пiдхiд спонукаСФ переосмислити роль людини i приборкати антропоцентриськi амбiцii, оскiльки саморегульована система не управляСФться iз зовнi i жодна з ii частин не плануСФ дiй всiСФi системи[69]. Бiльше того, система, знаходиться у нерiвномiрному станi, схильна до непередбачених дифуркацiй, у результатi навiть незначних до цих пiр флуктуацiй, i моделювання реТСiональних екосистем показуСФ, що антропоТСенне навантаження на цi системи призводить до незворотних змiн i руйнуванню екосистем заздалегiдь до припущення екстраполяцii загрозливого рiвня, або iнакше, результати антропоТСенного впливу на екосистему принципово не прогнозуються[45].
Разом з тим дуже часто за формальним визнанням необхiдностi принциповоi змiни ставлення людини до навколишнього свiту стоять старi антропоцентриськi установки, уявлення про людину господаря природи. Так, при розробцi положень i задач екологiчного виховання i навчання справедливо вказувати на необхiднiсть системного виведення екологiчних проблем, включення природи в систему цiнностей особистостi. Вмiння екстраволiювати в наслiдки своiх дiй, але все це на фонi впевненостi в необхiдностi свiдомого керування природою, ролi людини дбайливого, а не бездумного господаря[66, 88], при цьому iншi живi iстоти розглядаються як умови життя, обСФкт любування, сировини, iнакше кажучи як iстоти другого гатунку. Так само i типове для сучасноi фiлософii визначення особливого мiiя людини в свiтi, незалежно вiд того, визначаСФться воно тенденцiСФю до досягнення досконалостi[20], або можливiстю самоiнтерпретацii в етичних термiнах[70], або лiкуванням культури, використанням символiв[42] i под., частiше за все iмплiцитис мiстить бiльш високу оцiнку людини в порiвняннi з iншими живими iстотами, визнання його особливоi мiсii. Але таке визнання повинно потягти за собою i визнання власноi вiдповiдальностi за зроблене. У книзi Принцип вiдповiдальностi. Досвiд етики для технологiчноi цивiлiзацii РЖонас обТСрунтовуСФ тезу про необхiднiсть з огляду на пiдвищення технологiчноi могутностi людини i перед лицем загрози екологiчноi катастрофи розширити з моральних мiркувань концепцiю вiдповiдальностi перейти вiд закликiв до вiдповiдальностi пiсля того до своСФчасноi турботи про вiдповiдальнiсть i до попередження, до орiСФнтованоi на майбутнСФ самовiдповiдальностi[80]. Коментуючи цю тезу, Ленк пiдкреслюСФ момент парадоксальностi: з огляду на свою могутнiсть людина повинна нести вiдповiдальнiсть бiльшу, нiж обСФм того, що вiн у станi оглядати[там же]. Однак етика приватних моральних зобовязань повинна бути розширена, перетворена в етику, яка орiСФнтована на майбутнСФ, i розповсюджена також i на дiючих колективно. Якщо ми визнаСФмо принципову неможливiсть передбачення наслiдкiв наших дiй, то це повинно спричинити переоцiнку мiiя людини в свiтi. Перефразовуючи слова Нiцше[61] про те, що важливо не те, що i чому стверджуСФ автор, а те, до чого це твердження прямуСФ, ми б сказали, що важливо не те, чому ми бачимо людину, ii мiiе в свiтi саме таким, а те, до яких практичних результатiв призводить це бачення.
Результати антропогенноi змiни довкiлля такi, що примушують розглядати людство як ракову пухлину на тiлi Землi. Невмiння побачити руйнiвнi наслiдки своiх дiй, навiть коли вони стають очевидними, i збереження попередньоi стратегii життя спонукають говорити про iррацiональнi канцерогеннi нахили людини, як результати помилок програмування[там же]. (В якостi програм розглядаються вiрування, мораль, уявлення про себе i свiй прiоритет i под., тобто мова йде про рiзнi форми суспiльноi свiдомостi). Дiйсно, навiть усвiдомлення глобальностi сучасних екологiчних проблем поСФднуСФться у багатьох авторiв з розвитком iдей управлiння i перетворення довкiлля[75, 89, 77, 54]. Як показують результати соцiологiчного дослiдження, науково-технiчний прогрес розглядаСФться в якостi найбiльш реальноi можливостi вирiшення екологiчних проблем бiльшiстю респондентiв[62]. Разом з тим, значна частина опитаних погодилась з тим, що екологiчна ситуацiя, що склалася в свiтi, настiльки складна, що важно уявити, як людина знайде з неi вихiд[там же, 51]. Локальнi екологiчнi катастрофи, загальне погiршення якостi життя, викликанi невiдповiднiстю могутностi сучасного промислового виробництва можливостям управлiння ним, породжують прагнення простого природного життя, до гармонiйних стосункiв з природою. Це проявляСФться i в посиленнi екологiчного руху, i в зростаючому iнтересi до традицiйних суспiльств, i в спробах реалiзацii екологiчних утопiй (наприклад, створення Ауровiля)[див. 63, 47].
У цiлому можна сказати, що сучаснi екологiчнi уявлення СФ в значнiй мiрi суперечливими i неоднорiдними. Практицизм i споживацьке ставлення до навколишнього свiту поСФднуСФться з переживанням потреби спiлкування з недоторканою природою, вiра в технологiю як основне рiшення проблем сьогодення межуСФ зi страхом перед можливiстю техногенних екологiчних криз (наприклад, страх АЕС[19]). Домiнуючою установкою при сприйманнi стосункiв з природою залишаСФться антропоцентризм, який проявляСФться в найрiзноманiтнiших формах: у цiннiсних орiСФнтацiях вiд прагнення удосконалювати природу до визнання людини господарем на Землi, в практич?/p>