Экологическое сознание как фактор развития украинского общества
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
?дмови вiд антропоцентризму як домiнуючоi установки. Але нам хотiлося б вiдзначити, що самi фундатори екологiчноi науки в цiлому залишались на позицiях антропоцентризму i зберiгали вiрнiсть iдеi благоустрiй природи. Так, Г.Марш писав: що ж стосуСФться завоювання земель..., то природнi iх умови не потребують значних полiпшень. Звичайно, треба буде значно зменшити кiлькiсть лiсiв, спустити лишки води, прокласти шляхи, але географiчнi та клiматичнi якостi повиннi охоронятися вiд будь-яких змiн[55, 29]. Людина, вважаСФ Марш, належить до вищого розряду iстот, нiж тi, якi народжуються у черевi природи i пiдкоряються ii владi[там же, 32]. Вернадський В.РЖ. у своСФму вченнi про ноосферу зберiгав оптимiзм стосовно майбутнього людства i розглядав рiст чисельностi населення, все бiльше освоСФння людьми нових площ, витiснення iнших видiв як результат закономiрного розвитку бiосфери i формування ноосфери[28].
Аналiз екологiчних уявлень, проведений з урахуванням домiнуючих тенденцiй у стосунках з природою, показуСФ, що в культурi практично всiх народiв свiту можна знайти як екофiльнi, так i екофобнi риси[45, 23]. При цьому вiдзначаСФться, що екофобiл найчастiше не усвiдомлюСФться субСФктами дiяльностi, якi можуть навiть прагнути висловити свою любов до природи, реально завдаючи iй шкоди[23]. В якостi одного з джерел екофобiл пропонуСФться розглядати екстремальнi екологiчнi умови, якi змушують суспiльство активно i свiдомо протиставити себе природi[43]. При цьому справедливо помiчаСФться, що нема пiдстав фетишизувати духовний звязок людини з природою, оскiльки практично всюди переважаСФ практичний погляд на природнi ресурси[там же]. Але саме необмежене споживання, в основi якого лежить антропоцентризм, було й лишаСФться причиною бiльшостi екологiчних криз, якi пiдживлюють у свою чергу екофобнi установки[24, 45, 33].
Вагомий аспект у проблемi розвитку екологiчних уявлень складаСФ динамiка уявлень про iнших живих iстот, про подiбнiсть i вiдмiннiсть людини та iнших тварин[44]. Аналiз лiтератури дозволяСФ прослiдкувати двi альтернативнi позицii, якi демонструються при порiвняннi людини i тварин. Одна з позицiй, яка вiдзначаСФться як антропоморфiзм, ТСрунтуСФться на припущеннi принциповоi подiбностi тварин i людини, друга - логоцентризм спираСФться на постулат про принциповi вiдмiнностi людини вiд iнших живих iстот, якi проявляються в особових духовних здiбностях людини (приклад сучасного логоцентризму - априорна аксiома про те, що свiдомiсть властива тiльки людинi)[74]. Вiдповiдно, в передiсторii людства домiнуСФ антропоморфiзм, який в античностi вступаСФ в конфлiкт з логоцентризмом Платона i Арiстотеля. У Середнi вiки у СФвропейськiй традицii переважав християнський логоцентризм, якому в Новi часи протиставляСФться механiчний антропоморфiзм Декарта i под.[там же]. Кременцов гадаСФ, що в iсторii порiвнянь людини i тварин антропоморфiзм завжди передуСФ логоцентризму. Додамо, що в рамках описаного пiдходу логоцентризм, по сутi, СФ реалiзацiСФю антропоцентриського ставлення до свiту i в кiнцевому результатi завжди спрямований на обТСрунтування i виправдання споживацького ставлення до природи[53]. Психологiчна рефлексiя завданоi проблеми спонукаСФ згадати про процес соцiального дозрiвання дитини, в якому стадiя пра-ми - сприйняття свiту змiнюСФться егоцентризмом, який, в свою чергу, також поступаСФться мiiем новому етаповi, який характеризуСФться розвитком здатностi до розумiння iнших при збереженнi i розвитку власноi iдентичностi[30]. У цьому сенсi можна сказати, що за своiми екологiчними уявленнями сучасна людина ще далеко навiть вiд пiдлiткового вiку.
Проблема ставлення до навколишнього свiту тiсно повязана з аксеологiчною i етичною (моральною) проблематикою. Цим пояснюСФться те, що значна частина дослiджень, в тiй або iншiй мiрi висвiтлюючи проблему розвитку екологiчних уявлень, проведена в руслi аналiзу етичних уявлень. ОднiСФю з найбiльш значних лишаСФться тут робота А.Швейцера Культура та етика, опублiкована у 1923 р.[85]. Криза культури, криза людини, яка проявляСФться в ii неволi, розСФднаностi, обмеженостi, Швейцер повязував з кризою свiтовiдчуття, кризою етики, i виключенням з галузi моральностi ставлення до iнших живих iстот, природи. В iсторii фiлософськоi думки Швейцер видiляв традицii оптимiстичноi i песимiстичноi етики. Так, в етичнiй давньоiндiйськiй традицii, у вченнi Платона i в iдеях Шопенгауера Швейцер вбачав песимiзм, життСФзаперечну етику, а в натурфiлософii Китаю, вчення про добродiйнiсть Арiстотеля, в iдеях Бекона, Гартлi, Лока та iн., в рацiоналiзмi Лейбнiца i Спiнози прояви оптимiстичного свiтовiдчуття[85]. Важливий недолiк захiдних етичних вчень Швейцер вважаСФ в обмеженостi iх рамками людського суспiльства, в зневажаннi iншого життя. Головною помилкою... видiв етики була думка, що займатися треба ставленням людини до людини. У дiйсностi мова йде про те, як людина ставиться до свiту i до всього, що ii оточуСФ[там же, 49]. Швейцер обТСрунтовуСФ етику вiдповiдальностi за будь-яке життя: Я СФ життя, яке бажаСФ жити, я СФ життя серед життя, яке хоче жити[там же]. Активним моральним принципом людини повинно стати добро, яке складаСФться в активнiй дiяльностi на користь iншим людям i суспiльству. Тут Швейцер вступаСФ в протирiччя з самим собою. Проповiдуючи благоговiння перед життям, вiн одночасно схвалюСФ вирубку тропiчних лiсiв у Ламбарне, як спосiб, що дозволяСФ мiiевим жителям йти шляхом прогресу[86].
Сучаснi автори (Р.Атфiлд, Дж.Пасмор та iн.), дослi?/p>