Семантико-iнтонацiйнi особливостi вираження концепту "страх" у сучаснiй англiйськiй мовi на матерiалi вiдеофiльмiв
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
ктивну функцiю. Вiн не погоджуСФться з фрейдiвською тенденцiСФю розглядати страх i зовнiшню дiю як взаСФмовиключнi. Психоаналiз в дослiдженнi феномену страху, не дивлячись на свою обмеженiсть в методах дослiдження, показав, що феноменологiчнi данi в проблемi страху не лежать на поверхнi.
На особливу увагу заслуговуСФ позицiя Ф.Крюгера, котрий вважаСФ, що страх як емоцiя бере участь в репрезентацiСЧ цiлiсного свiтовiдчуття людини. У цьому сенсi не викликаСФ сумнiву правомiрнiсть позицiСЧ В.К.Вiлюнаса, який пише: УявленнятАж про синтезуючу роль емоцiСЧ дозволяСФ оснастити образ як би загальним фундаментом, на який можуть проектуватися, вступаючи у взаСФмодiю, пiзнавальнi утворення рiзних рiвнiв i модальностей [31:1516].
У бiльшостi дослiджень в областi психологiСЧ емоцiй переважаСФ розумiння страху як результату зовнi рефлексуючоСЧ дiяльностi субСФкта, якому вiдводиться важлива роль у функцiонуваннi механiзмiв самозбереження. Як вiддзеркалюючий субСФкт, виступають органiзм, iндивiд, особа, людина.
В.А.Андрусенко пропонуСФ декiлька пiдходiв до дослiдження феномену страху, котрi дещо вiдрiзняються вiд загальноприйнятих i заснованi на наступних позицiях:
- страх як емоцiя виступаСФ синтетичною психiчною освiтою, що репрезентуСФ людинi цiлiсний комплекс внутрiшнiх i зовнiшнiх дiй;
- синтетичний характер емоцiСЧ страху забезпечуСФться наявнiстю в нiй як чуттСФвоСЧ, так i рацiональноСЧ форм вiддзеркалення;
- з гносеологiчноСЧ точки зору, емоцiя страху формуСФться як складний психiчний образ, котрий прагне до максимальноСЧ внутрiшньоСЧ наочностi всього вiдображального процесу.
Специфiка психiчного образу-емоцiСЧ полягаСФ в тому, що вiн, з одного боку, втiлюСФ в собi виробленi в процесi онто- i фiлогенетичного розвитку iндивiда погляди на навколишнiй свiт, а з iншого обумовлюСФ предметно-чуттСФву орiСФнтацiю людини в цьому свiтi. Навiть якщо якийсь (чуттСФвий або рацiональний) компонент психiчного образу i домiнуСФ над iншим, в ньому зберiгаються риси пригнiченого компонента [31:16].
Психоаналiз розрiзняСФ страх i фобiю (боязнь). Боятися можна темноти або павукiв, уколiв або срiблястих пiтонiв з острова Суматра, а ось причина страху нематерiальна; страх викликаний не тим чи iншим обСФктом або подiСФю, а невiдомою небезпекою, яку ще належить виявити. Коли ми маСФмо справу iз страхом, то не можна однозначно сказати, чого саме ми боСЧмося, оскiльки виникаСФ вiн без всякоСЧ видимоСЧ причини. Проте, це не означаСФ, що причина вiдсутня зовсiм, i жодного порятунку вiд страху не iснуСФ.
На вiдмiну вiд фобiСЧ, страх не виконуСФ жодноСЧ позитивноСЧ охоронноСЧ або попереджувальноСЧ функцiСЧ. Якщо фобiя нагадуСФ про обСФкт небезпеки, вiд якого потрiбно або захищатися, або нападати на нього, або рятуватися втечею, тобто активiзуСФ наш потенцiал i змушуСФ приймати правильне рiшення, то страх, навпаки, СФ повним ступором, безпораднiстю перед лицем небезпеки. Вiн паралiзуСФ нашу волю, вводить у зацiпенiння тiло, i не дозволяСФ вiрно оцiнити ситуацiю та прийняти правильне рiшення, а у рядi випадкiв навiть ставить пiд загрозу i саме життя. Цей механiзм добре вiдомий голлiвудським режисерам, якi змушують героя стояти соляним стовпом саме в той момент, коли на нього на скаженiй швидкостi мчить вантажiвка.
Пiдручники з психологiСЧ наводять масу класифiкацiй рiзних фобiй, а психотерапiя непогано навчилася справлятися з деякими з них: як протягом двох днiв просто дивитися на комах, потiм пiдiйти ближче, потiм поторкати пальчиком, а потiм звикнететАж Проте до рiшення питання про страх, який до конкретного обСФкту не зводиться, все це маСФ мало вiдношення. Адже можна позбавити людину вiд фобiСЧ перед комахами або земноводними, але страх, що лежить в самiй основi становлення субСФкта, залишиться не зворушеним. А просто змiститься з одного обСФкту на iнший. На мiiе, що звiльнилося, завжди приходить новий обСФкт, адже краще боятися чогось визначеного, умiло позбавитися вiд можливоСЧ зустрiчi з цим обСФктом i таким чином контролювати своСЧ вiдчуття, нiж пiддатися невизначеному i всеосяжному страху. З цiСФСЧ причини, психоаналiз не бачить особливоСЧ цiнностi в побутових рецептах як позбавитися вiд страху, по-перше, тому що унiверсальних i придатних в будь-якiй ситуацiСЧ порад бути не може, адже всi люди рiзнi, а по-друге, тому що проста адаптацiя до того або iншого обСФкту фобiСЧ ще не позбавляСФ вiд страху [38].
Окрiм цього, Фрейд вважав, що страх СФ причиною, а не наслiдком деякоСЧ душевноСЧ травми.
Травма виникаСФ в результатi того, що не iснувало захисту вiд страху, вiн не був нiяк екранований i несподiвано вторгся у внутрiшнi долi душi. Саме знехтуване уявлення, говорить Фрейд, трансформуСФться в страх; вiн показуСФ себе в тих дiрах душевного свiту, якi субСФкт не змiг залатати. Те, що було вiдкинуте i не прийняте всередину душевного простору, повертаСФться ззовнi у формi страху, повторюСФ французький психоаналiтик Жак Лакан у своСФму семiнарi, присвяченому страху. РЖншими словами, всяка травма це результат вторгнення нiяк несподiваного i незясовного страху.
Страх виявляСФ себе в ситуацiях порушення звичного життСФвого ритуалу або втрати цiнного обСФкту [30].
Ще з часiв Фрейда, страх прийнято дiлити на страх реальний i невротичний.
Реальний страх СФ для нас чимось сповна рацiональним i зрозумiлим: це реакцiя на сприйняття зовнiшньоСЧ небезпеки. Як такий цей страх СФ доцiльним i виконуСФ сигнальну функцiю: небезпека