Робота над засобами логiко-емоцiйноСЧ виразностi читання в початкових класах
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
ь будь-якого рiвня, щоб його зрозумiли слухачi. Основою для правильного читання тексту служить логiчний наголос. А тi закони, якi допомагають виконавцю зрозумiти думку автора i правильно передати СЧСЧ у мовленнi, називаються законами логiки мовлення. Вони ТСрунтуються на основних законах граматики: пiдмет присудок; група пiдмета група присудка. РЖ в кожнiй з цих груп може бути своСФ основне слово логiчний наголос.
Логiчне осмислення тексту передбачаСФ поступове i поглиблене проникнення в текст. На цей процес неодноразово звертав увагу вiдомий теоретик В. Аксьонов, стверджуючи, що коли на початку логiчного аналiзу тексту читець збагнув лише безпосередню логiку слiв i словесних сполучень, то при повторних читаннях слiд поступово вiдшукати смисл i цiльове спрямування даного лiтературного твору в цiлому, розкриваючи задум автора, його бажання i думки, якi СФ основою головноСЧ iдеСЧ.
Логiчний наголос розкриваСФться поступово i може змiнювати своСФ мiiе, залежно вiд контексту i мети мовлення читця. Тому логiчний наголос у реченнi необхiдно визначати тiльки в цiлiсному контекстi, який допомагаСФ уточнювати, обмежувати чи, навпаки, розширювати смисл речення i роль наголошених слiв.
Одним з найголовнiших елементiв iнтонацiСЧ СФ мелодика мовлення. Якщо паузи вказують на зупинки, зумовленi змiстом фрази, а логiчнi наголоси безпосередньо на змiст i почуття, то мелодика вiдтворюСФ цей змiст i почуття. Можна точно i правильно визначити зовнiшнiй (логiчний) i внутрiшнiй (психологiчний) змiст фрази, але вiдтворити його без участi мелодики майже неможливо.
Мелодика це певнi змiни голосу в межах пiдвищення й пониження, а також сили i тривалостi звучання в процесi мовлення[36, с.81].
З найбiльшою виразнiстю мелодичнi змiни мови вiдбиваються на логiчних наголосах у мовних тактах. Кожний мовний такт у фразi маСФ свiй логiчний наголос головне за змiстом слово. Мелодика ж прикрашаСФ те слово найрiзноманiтнiшими вiдтiнками наших почуттiв: звеличенням чи приниженням, схваленням чи осудженням, любовю чи ненавистю, радiстю чи смутком, повагою чи зневагою, iронiСФю тощо..
Отже, щоб правильно визначити загальну мелодику фрази, яка складаСФться з кiлькох мовних тактiв, необхiдно визначити СЧСЧ в кожному мовному тактi, але в СФдностi з загальним тоном, зовнiшнiм (логiчним) i внутрiшнiм (психологiчним) змiстом цiСФСЧ ж фрази.
Донесення повноцiнностi змiсту твору до слухачiв вимагаСФ вмiлого використання ще одного елемента iнтонацiСЧ темпу.
Пiд поняттям темп розумiСФться швидкiсть, певний рух. У мовленнi це швидкiсть, яка вимiрюСФться кiлькiстю виголошуваних складiв на секунду. Тому поняття швидкiсть не слiд сплутувати чи ототожнювати зi швидкiстю, що входить в поняття якiсть читання. Швидкiсть як якiсть читання полягаСФ в навичцi схоплювати зором буквений склад слова й вiдтворювати його в звуках. А швидкiсть (темп) у правильностi, природностi вiдтворення змiсту твору. Таким чином темп мови, як i iншi елементи iнтонацiСЧ, завжди зумовлений змiстом. Змiни темпу в бiк прискорення чи уповiльнення завжди диктуються змiстом i осмислюються в тiсному звязку з усiма iншими елементами iнтонацiСЧ[29, с. 68].
Мовлення, позбавлене чуття темпу, сприймаСФться одноманiтно, невиразно. Нiщо так не оживляСФ мови, як легка, невимушена гра темпу, i нiщо так не обезбарвлюСФ СЧСЧ, як один i той же ступiнь уповiльнення чи пришвидшення, говорить РД. Язовицький. Темп як елемент iнтонацiСЧ СФ важливим засобом виразностi читання. Неосмисленi змiни темпу в бiк сповiльнення чи прискорення, як i паузи, наголоси чи мелодика, можуть надати фразi iншого смислового значення.
Читець повинен мати досконале чуття темпу, умiти вiльно користуватися плавнiстю, злитiстю, швидкiстю, легкiстю i чiткiстю мовлення. Але досягти такоСЧ чутливостi i гнучкостi мовлення можна тiльки в результатi послiдовноСЧ i наполегливоСЧ працi.
Темп, як i настрiй, поняття вiдносне. Вiн може змiнюватися вiдповiдно до змiсту не тiльки у бiк прискорення чи сповiльнення, а й мати безлiч вiдтiнкiв у межах певного висловлювання. Загальний повiльний, середнiй чи швидкий, вiдповiдно до змiсту своСФСЧ матерiальноСЧ основи, ще може мати ряд рiзноманiтних темпiв, повязаних з окремими словосполученнями чи окремими словами. Це значить, що навiть в однiй окремiй фразi, яка характеризуСФться певним загальним темпом, можуть бути слова, що вимагатимуть уповiльнення або пришвидшення вимови. Найчастiше це слова, якi самi безпосередньо вказують на темп СЧх вимови. Наприклад, слова повiльно, ледь-ледь, поплентався, поплiвся i подiбнi в будь-якiй фразi вимовляються повiльно. А такi, як швидко, швидко-швидко, блискавично, вибухнув, пiдскочив i подiбнi вимовляються швидко.
Прискорення або сповiльнення темпу мовлення створюСФться внаслiдок скорочення або видовження тривалостi пауз мiж мовними тактами, а також i за рахунок короткоСЧ або подовженоСЧ вимови наголошених голосних чи наголошених складiв в окремих словах чи словосполученнях.
Крiм основноСЧ смисловоСЧ функцiСЧ, темп залежить вiд багатьох iнших факторiв: вiд форми самого матерiалу мовлення, вiд ступеня важливостi виголошення, вiд iндивiдуальних особливостей мовця, вiд його психофiзичного стану тощо. Так що певнi правила читання: де швидко, а де повiльно читати, важко встановити. Можна лише дати деякi загальнi зауваження, яких читець не повинен обминати, визначаючи темп до будь-якого змiсту тексту твору ч