Информация

  • 15461. Етапи розвитку валюти
    Экономика

    Процес валютної інтеграції в цей період розвивався по таких напрямках: міжурядові консультації з метою координації валютно-економічної політики; спільне плавання курсів ряду валют ЄЕС у звужених межах (“європейська валютна змія”); валютна інтервенція не тільки в доларах, але й у європейських валютах (із 1972 р.), щоб зменшити залежність ЄС від американської валюти; уведення європейської розрахункової одиниці (ЕРЕ), прирівняної спочатку до 0,888671 г чистого золота, а з 1975 р. - до кошика валют ЄЕС; формування системи міждержавних взаємних кредитів із метою покриття тимчасових дефіцитів платіжних балансів і здійснення розрахунків між банками; створення бюджету ЄЕС, що значною мірою використовується для валютно-фінансового регулювання аграрного “Загального ринку”; установлення до 1967 р. системи “зелених курсів” - фіксованих, але періодично змінюваних в області ціноутворення і розрахунків при торгівлі сільськогосподарськими товарами; ці курси відрізняються від ринкових і центральних курсів валют країн “Загального ринку”; уведення системи компенсаційних валютних сум - податків і субсидій у формі надвишки або знижки до єдиної ціни на аграрні товари, що до введення ЕКЮ встановлювалися в сільськогосподарських розрахункових одиницях, рівних долару і що перераховуються в національну валюту по “зеленому курсу”; заснування міждержавних валютно-кредитних і фінансових інститутів - Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), Європейського фонду розвитку (ЄФР). Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) і ін.

  • 15462. Етапи розвитку земної кори
    Геодезия и Геология

    Палеонтологія (від грецьк. "наука про давніх істот") напрям, що вивчає органічний світ минулого й геолого-історичні закономірності його розвитку. Як наука біологічного профілю П. розробляється головним чином геологією, оскільки вивчення викопних решток організмів і слідів життєдіяльності використовується насамперед для визначення віку відкладень, що містять їх, обґрунтування певних стратиграфічних одиниць і з'ясування фізико-географічних обстановок минулого. Палеонтологічний метод є основним у стратиграфії фанерозою. У складі П. виокремлюється палеозоологія, палеоботаніка, мікропалеонтологія, палі-нологія. Основи палеонтологічних знань з'явилися в XVI ст., коли "фігурні камені" та інші прояви "гри природи" почали трактуватися як палеонтологічні рештки (Леонардо да Вінчі, К. Гезнер, Б. Паліссі, Д. Рей та їй;); Ж. Кюв'є (1796), який розробив метод реконструкції викопних організмів за їхніми рештками й зібрав величезний фактичний матеріал, вважається одним із засновників П. як самостійної науки. Його учень Дюкроте де Блен-віль (1822) увів термін "палеонтологія"; незабаром цей курс з'явився в навчальних закладах. XIX ст. було часом формулювання основних принципів і законів П. (природний добір Ч. Дарвіна, біогенетичний закон Е. Геккеля, еволюційна П. В. О. Ковалевського, закон про необоротність еволюції Л. Долло), з'явилися мікроскопічні методи дослідження в П. (X. І. Пандер, 1856). У XX ст. були сформульовані різноманітні й численні гіпотези щодо походження життя, сформувалися нові уявлення про еволюцію й катастрофи в розвитку органічного світу.

  • 15463. Етапи розвитку політичної думи в Україні
    Политология
  • 15464. Етапи художньо-конструкторської діяльності старшокласників
    Педагогика

    У клаузулі, з виконанням якої починається творчий пошук старшокласників, знаходить своє вираження особливість сприйняття ними початкових вихідних даних. Учні здатні через попередній досвід сприйняти та інтуїтивно відібрати цілісні структури і виразити уявлення про об'єкт у вигляді цілісного зорового образу. Короткочасна клаузула має на меті стимулювати творчий акт та розвивати в учнів творчу фантазію і навички при першому ознайомленні з темою, охопити її сутність, виявити первинне уявлення про об'ємно-просторову побудову об'єкта. Клаузула вчить учнів за короткий проміжок часу розкривати основний зміст теми (дизайн-проекту) в ескізній формі. Вона відіграє важливу навчально-освітню і виховну роль, коли перетворюється в метод систематичних тренувальних вправ, спрямованих на розвиток композиційних художньо-конструкторських здібностей, уяви і спритності в розробці образних варіантів; привчає учнів до швидкої реакції, зосередженості, вимагає напруженої уваги, гнучкості розуму, роботи думки і пам'яті. В клаузулі перевіряється емоційно-творча готовність учнів до вирішення завдань, їхня загальна ерудиція, професійний досвід. Учні володіють різною творчою мобільністю. Інші, навіть обдаровані учні, на перших етапах навчання не можуть сконцентрувати творчу енергію за короткий проміжок часу. Необхідність систематичного тренування очевидна.

  • 15465. Етапи, стадії та моделі інноваційного процесу
    Экономика

    ÕàðàêòåðèñòèêèÅòàïè ³ííîâàö³éíîãî ïðîöåñóÔóíäàìåíòàëüí³ äîñë³äæåííÿ (ïîøóêîâ³ ðîáîòè)Ïðèêëàäí³ äîñë³äæåííÿÊîíñòðóêòîðñüê³ òà åêñïåðèìåíòàëüí³ ðîçðîáêèÊîìåðö³àë³çàö³ÿ íîâèíêè òà ¿¿ äèôóç³ÿÇì³ñò ³ííîâàö³éíî¿ ä³ÿëüíîñò³Ãåíåðàö³ÿ ³äåé, îá´ðóíòóâàííÿ òà åêñïåðèìåíòàëüíà ïåðåâ³ðêà ¿õ çäàòíîñò³ çàäîâîëüíÿòè ñóñï³ëüí³ ïîòðåáèÂèçíà÷åííÿ ê³ëüê³ñíèõ õàðàêòåðèñòèê íîâîãî ïðîäóêòó, âèá³ð ÷è ðîçðîáëåííÿ òåõíîëî㳿 âèãîòîâëåííÿÑòâîðåííÿ äîñë³äíèõ çðàçê³â íîâî¿ ïðîäóêö³¿, êîðåêòóâàííÿ ³ äîðîáêà òåõí³÷íî¿ äîêóìåíòàö³¿, ðîçðîáëåííÿ ñòàíäàðò³â òà òåõí³÷íèõ óìîâÄîñë³äæåííÿ ðèíêó, ðîçðîáëåííÿ ìàðêåòèíãîâèõ ïðîãðàì, îðãàí³çàö³ÿ âèðîáíèöòâà ³ ïðîäàæó íîâèíêè, îá´ðóíòóâàííÿ äîö³ëüíîñò³ ïðîäàæó ë³öåí糿 íà âèïóñê íîâîãî ïðîäóêòó ³íøèì ï³äïðèºìñòâàìÄæåðåëà ô³íàíñóâàííÿÄåðæàâíèé áþäæåò, â ò.÷. çà ïðîãðàìàìè íàóêîâî-òåõí³÷íîãî ðîçâèòêóÄåðæàâíèé áþäæåò, êîøòè çàìîâíèê³â, ³ííîâàö³éíèõ ôîíä³â, òåõíîïàðê³â, òåõíîïîë³ñ³âÂëàñí³ êîøòè ï³äïðèºìñòâ, êîøòè çàìîâíèê³â (ãàðàíòè), ó âèíÿòêîâèõ âèïàäêàõ êîøòè äåðæáþäæåòóÂëàñí³ êîøòè ï³äïðèºìíèöüêèõ ñòðóêòóð, åì³ñ³ÿ ö³ííèõ ïàïåð³â, áàíê³âñüê³ êðåäèòè, çàëó÷åííÿ êîøò³â ô³ðì-ïàðòíåð³âгâåíü ðèçèêóÄóæå âèñîêèéÂèñîêèéÑåðåäí³éÑåðåäí³éÎ÷³êóâàíà â³ääà÷àÊîìåðö³éíà âèãîäà â³äñóòíÿ, àëå ó âèïàäêó ïîçèòèâíèõ ðåçóëüòàò³â çðîñòຠâ³ðîã³äí³ñòü ô³íàíñóâàííÿ íàñòóïíèõ ðîá³òÓ âèïàäêó ïîçèòèâíèõ ðåçóëüòàò³â çá³ëüøóþòüñÿ îáñÿãè ô³íàíñóâàííÿ íàóêîâî-äîñë³äíèõ ðîá³òÓ âèïàäêó ïîçèòèâíèõ ðåçóëüòàò³â çá³ëüøóþòüñÿ îáñÿãè ô³íàíñóâàííÿ äîñë³äíî-êîíñòðóêòîðñüêèõ ðîá³òÄîõ³ä â³ä ðåàë³çàö³¿ íîâîãî ïðîäóêòó íà ðèíêó ÷è â³ä ïðîäàæó ë³öåí糿 íà íîâèé ïðîäóêò

  • 15466. Етика ділової бесіди
    Культура и искусство

    Діловий етикет - найважливіша сторона моралі професійної поведінки ділової людини, підприємця. Знання його - необхідна професійна якість, яку потрібно придбавати і постійно удосконалювати. Майже 70% вигідних для вітчизняних ділових людей угод, що зірвалися, не відбулися через те, що українські бізнесмени не знають правил ділового спілкування і не володіють культурою поведінки. Ця цифра підтверджується і світовим досвідом. Так, ще в 1936 р. Дейл Карнеги писав: "Успіхи тієї або іншої людини в його фінансових справах відсотків на 15 залежать від його професійних знань і відсотків на 85 - від його уміння спілкуватися з людьми". Немало рушиться кар'єр і втрачається грошей із-за неправильної поведінки або невихованості. Знаючи це, японці витрачають на навчання хорошим манерам і консультаціям з питань етикету, культури поведінки сотні мільйонів доларів в рік. Вони добре знають, що успіх будь-якої фірми багато в чому залежить від здатності її працівників, від їх уміння дружно працювати над досягненням загальної мети. Знання етикету, культура поведінки - ось ключові умови для успішної роботи в будь-якій організації - таке думка провідних фахівців фірм [7, с.118-119].

  • 15467. Етика і естетика, проблеми взаємодії
    Культура и искусство

    Естетика як наука пройшла довгий шлях розвитку. Перші спроби осмислити природу естетичного відношення людини до дійсності і виявити закономірності художньої творчості відносяться ще до часів прояви рабовласницького суспільства. Естетичні судження вже містились в древніх літературних памятках Індії, Китаю, Вавилону. Спочатку естетика була частиною філософії і космогонії (розділ астрономії, що вивчає походження й розвиток небесних тіл та їхніх систем), слугувала для створення цілісної картини світу. Найбільш розвиненою естетична думка вважалася в античній Греції, де подібні знання були невідємною частиною різних філософських систем. Для Арістотеля естетика - це проблеми поетики і загально філософські питання природи краси та мистецтва; для Платона - питання державного контролю над мистецтвом та ролі останнього у вихованні людини. З Сократа починається довгий процес виділення естетики в самостійну науку, він вперше замислився над сутністю саме естетичних проблем. За Середньовіччя естетична думка розвивалась в контексті теології, Тертулліана та Фома Аквінський вважали естетику аспектом богословя, який міг вирішити завдання як за допомогою мистецтва направити людину на служіння Богу. В епоху Відродження естетичні погляди розроблювалися у сфері художньої практики, в XVI-XVII століттях - на основі художньої критики і публіцистики. Етап німецької класичної естетики позначився потребою у виділенні і систематизації уявлень, ідей, повязаних з емоційно-чуттєвим, цілісним відношенням до дійсності, природи, суспільству, мистецтву. Це призвело до становлення самостійної науки еститики, засновником якої вважається О. Баумгартен. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте й Гегель. Іммануїл Кант (1724-1804) був переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство може бути ідеалом досконалості. Він також визначив два види пізнання: апріорне (до досвідне) та емпіричне. Особливої ваги набула кантівська ідея естетики як критики смаку. І. Кант значно розширює понятійно-категоріальний апарат естетики, обґрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцільність, досконалість, витонченість, самоспостереження, передбачення та ін. У виявленні специфіки предмета естетики І. Кант спирався на людську чуттєвість, на складну структуру смаку. Принципово нової спрямованості естетичні проблеми набувають у теоретичній спадщині Гегеля. У вступі до лекцій з естетики Гегель зауважив, що предметом цієї науки має бути царство прекрасного, яке інтерпретується ним як сфера мистецтва, або, ще точніше,- художньої творчості. Гегель взагалі негативно ставився до терміна естетика і вважав за доцільне замінити його на термін філософія мистецтва або філософія художньої творчості. Гегель увів до визначення предмета естетики поняття прекрасне. Ідею Гегеля про зв'язок естетики і прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828-1889). Визначаючи предмет естетики через поняття прекрасне, він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чітко простежується у спробах філософа визначити прекрасне в різних сферах життєдіяльності людини. Таким чином, М. Чернишевський закріпив на російському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного. Гегелівське розуміння естетики підсумувало значний період в історії цієї науки. Умовно можна визначити розвиток естетики від доби Античності до 30-хроків XIX ст. як класичний період. При цьому слід наголосити, що з середини XVIII ст. естетика розвивається як самостійна наука.

  • 15468. Етика конкурентної боротьби
    Культура и искусство

    А в 26 листопада 2008 р. юридичні фірми підписали «Основні етичні принципи ведення юридичного бізнесу і правил конкуренції на юридичному ринку України («Етичних Правил»). Ось деякі принципи:

    1. сторони відмовляються від практики надання знижок і пільгових тарифів, в результаті застосування яких клієнт отримуватиме послуги за ціною, нижчої від собівартості, як способу боротьби між Сторонами за клієнта;
    2. сторони вважають, що «перегони заробітних плат» є неадекватним способом боротьби за персонал;
    3. з метою встановлення дисципліни юридичного персоналу на ринку Сторони домовляються вести узгоджену політику по відношенню до юристів, які «шантажують» юридичні фірми і розпалюють «перегони заробітних плат». З цією метою Сторони домовляються вести реєстр неблагонадійних юристів;
    4. сторони відмовляються запрошувати до участі в спільних PR-акціях, конференціях та інших суспільних заходах тих учасників ринку, які порушують дані Правила;
    5. сторони оприлюднять зміст даних Правил і зроблять все, що від них залежатиме, аби сприяти дотриманню Правил всіма учасниками ринку;
    6. в рамках будь-яких процедур рейтингування Сторони зобовязуються добросовісно та чесно надавати інформацію про показники, які беруться за основу рейтингу, навіть у тому випадку, коли неможливо документально підтвердити правдивість або некоректність певних даних, категорично відмовляючись від практики завищення будь-якого з показників, що надаються для такого рейтингування;
    7. сторони відмовляються від використання неетичної реклами з метою просування своїх послуг, яка ганьбить Україну як державу, юридичну спільноту або колег, і будуть робити все можливе для того, щоб видання, які публікують таку рекламу, відмовлялись від неї, як від такої, що є неетичною.
  • 15469. Етика поведінки державного службовця
    Культура и искусство

     

    1. Все про етикет. Про норми поведінки. Ростов-на-Дону, 2002.
    2. Дробницкий О.Г. Понятие морали. М.: Наука, 1994.
    3. Методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців. К., 1997.
    4. Методичні матеріали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. Івано-Франківськ, 2006.
    5. Мицич П. Как проводить деловые беседы. М.: Экономика, 1987.
    6. Николаев В.И. Этикет и мы. М., 2003.
    7. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми. Этикет делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996.
    8. Пост Э. Этикет. - М.: «Наука», 1996.
    9. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний посібник. К., 2000.
    10. Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997.
    11. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998.
    12. Уткин Э.А. Деловая этика. М.: Изд-во «Зерцало», 1988.
    13. Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте». Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983
    14. Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие ради результата: практикум делового общения. - Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997
    15. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994.
    16. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997.
    17. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997.
  • 15470. Етика Ф. Нiцше
    Культура и искусство

    Власна моральна позиція Ніцше, позиція хазяїна майже прямо протилежна пануючої в суспільстві моралі. Її наріжними каменями служать: по-перше, цінність життя в її біологічному змісті - тільки життя має абсолютну цінність і породжує все те, що має цінність; по-друге, воля сильного - воля належить тільки тому, хто має досить сили, щоб завоювати й відстояти неї; по-третє, нерівність - люди не рівні, вони лише краще або гірше, залежно від того, скільки життєвої сили укладена в кожному з них. Природно, цим підвалинам відповідають і принципи моралі. Справедливість у тім виді, як неї розуміє пануюча мораль є неправду. Щира справедливість, вважає Ніцше, заснована аж ніяк не на рівності - кожен має стільки, скільки заслуговує, а заслуги його виміряються кількістю життя. Рівність - це ознака занепаду. Помилковим є й принцип корисності - призначення життя складається не в збільшенні добра. Саме життя є вище й найбільше добро, і тільки це має значення. Неправдою є й принцип альтруїзму: якщо й може в кого-небудь бути велика мета, то вона напевно важливіше благополуччя ближнього. Справа не в любові до ближнього; поваги й поклоніння гідні лише кращі, а кращі - це найбільш сильні. Крім того, альтруїзм є не що інше, як егоїзм, але тільки егоїзм слабкого. Не бачить Ніцше яких-небудь достоїнств й у принципу милосердя - воно є порожня витрата енергії на слабкі й що вироджуються. Вимогою життя є не порятунок і навіть не допомога слабким. Гаслом, гідним справжнього життя, повинен бути: "Падаючого підштовхни!". Те ж й у випадку із принципом суспільного блага - тільки великі індивідуальності мають цінність. Що стосується маси, то вона може становити інтерес або як копія великого, або як сила, що пручається йому, або як знаряддя в його руках.

  • 15471. Етикет ділового мовлення
    Культура и искусство

    Вітання. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий із керівником, студент із викладачем. Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона - його секретар. Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися. Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає молодшому, жінка - чоловікові, начальник - підлеглому, викладач - студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим. Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови. Якщо ваш діловий партнер - жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.

  • 15472. Етикет та його національні особливості
    Культура и искусство

    На переговорах американські бізнесмени часто займають тверду позицію, використовуючи метод позиційного торгу; у разі виникнення труднощів звертаються до використання пакета. Під час переговорів спершу узгоджують загальні межі можливої угоди і тільки потім проробляють деталі. Європейцям і бізнесменам з Азії їхній стиль часто здається занадто грубим, агресивним, егоїстичним. Розумніше не ображатися на американських партнерів, а сприймати їх такими, які вони є, і платити їм тією ж монетою. Атакуючи партнера, американець припускає, що той керується тими ж правилами, що і він сам. Американці з дитинства виховують у собі азарт та витривалість, дуже люблять змагатися і постійно змагаються один з одним. Досягнення, рекорди, спортивний азарт - це їхня стихія.

  • 15473. Етикет України та Росії
    Культура и искусство

    В 1717 р. Петро І повелів зібрати правила поведінки з тим, щоб молодь вчилася, як поводитись вдома, та не соромилася з'являтись при європейських дворах. Так виникло «Юности честное зерцало». Завдяки йому російський двір став схожим на європейські. Цікаво навести деякі уривки з цієї літературно-етичної пам'ятки: «Найбільше повинні діти батька та матір поважати. І коли батьки дають їм яку вказівку, завжди капелюх держати в руках, а не стояти в ньому перед ними, і біля них не сидіти, і попереду них не сідати, при них у вікно всім тілом не виглядати, але все робити непомітно і з великою повагою, не поруч з ними, але трішки позаду або в стороні стоячи...», і далі: «Виделками та ножиками по тарілках, по скатертині або по стравах не креслити, не колоти і не стукати, але повинні тихо та лагідно, прямо, а не перекосившись, сидіти». На наш погляд, доречно буде навести ще один уривок з цитованого твору: «Юнак повинен бути дуже чемним та ввічливим, як на словах, так і в справах, на руку не зухвалий, та не лізти у бійку, також повинен він, коли кого зустріне, за три кроки капелюх чемно зняти, а не мимо проходячи, назад повернувшись, вітатися. Тому що бути ввічливим словами, а капелюх держати руками не важко, але достойно похвали. І краще, коли про когось кажуть: він є ввічливий, лагідний кавалер та молодець, ніж про нього скажуть: він є пихатий бовдур...»

  • 15474. Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення української народності у XV-першій половині XVII ст.
    История

    Однією з головних ознак етносу є мова. Український етнос у цьому плані не становив винятку. На XV ст. мовна ситуація на українських землях змінилася. Давньоукраїнська мова періоду Київської Русі-України збагатилася елементами національних говірок, частково увібрала в себе словниковий запас інших мов і стала загальновизнаною. Приблизно із середини XIII ст. вона перетворюється на староукраїнську й продовжує розвиватися далі. Тривалий час староукраїнська, або, як тоді її називали, руська, мова функціонувала на двох рівнях розмовному і книжному. Вони мали між собою суттєві відмінності. Розмовна мова використовувалася переважно в побуті простого люду, книжна в літературі, церковних справах, спілкуванні привілейованих верств населення. З часом народна говірка щодалі активніше проникала в книжну (церковнослов'янську) мову, ламаючи її закостенілість і певну відособленість від народного мовного середовища. Офіційною мовою Великого князівства Литовського вважалася руська мова. У збірнику законів 1565 р. було записано, що «писарь меський, по-руськи маєть літерами і словами руськими всі листи і позови писати». Руська мова існувала у двох варіантах північному (білоруському) й південному (українському). Нею писалися законодавчі акти, розпорядження, судові присуди, листи до українських магнатів, що стосувалися місцевих справ. Не пізніше першої половини XV ст. староукраїнська й старобілоруська мови починають розвиватися самостійно, хоч при цьому і продовжували зберігати чимало загальнослов'янських подібностей. Жива, розмовна мова починає активніше витісняти з ужитку церковнослов'янську. Розширюється сфера її використання. Найзнаменнішою подією у мовному житті стала поява книг українською мовою. Найти-повішою з них вважається Пересопницьке євангеліє, переклад якого був здійснений у 1556 1561 pp. У ньому чітко виявлені фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови XVI ст. Виходили й інші аналогічні видання. Розвиткові української мови сприяли прийняті під тиском української знаті Люблінським сеймом 1569 р. положення про її застосування в польському діловодстві.

  • 15475. Етнічна культура
    Туризм

    Впродовж тривалого періоду в Україні було дуже мало наукових праць етноурбаністичного спрямування. Відсутність ґрунтовних досліджень із цієї проблематики зумовлювалася панівною у Радянському Союзі, до складу якого до 1991 р. входила Україна, офіційною марксистсько-ленінською ідеологією. Ця ідеологія визнавала перевагу класових інтересів над національними, що відвертало увагу від дослідження етнічного складу міського населення й загалом від вивчення етнічних проблем. Марксисти вважали також, що міська культура не є невідємною частиною національної культури, а навпаки - суперечить їй, нівелюючи національні традиції. Таке висвітлення проблеми відбувалося у процесі пропаганди псевдонаукової концепції злиття націй у єдиний радянський народ", яка слугувала прикриттям процесу швидкої русифікації населення різних національностей колишнього СРСР. Натомість у зарубіжних країнах етноурбаністичні дослідження розвивалися в зовсім інших умовах. Наприклад, у США етнічний склад міського населення привернув увагу науковців ще в 30-х роках ХХ ст., оскільки особливістю цієї країни, як й інших країн Америки, є те, що їхнє населення формувалося за рахунок переселенців з багатьох реґіонів світу, тому характеризується значною етнічною строкатістю. В 70-80-х роках ХХ ст. вивчення етнічних груп у містах набуло актуальності й для країн Західної Європи у звязку із міґраціями робітників - вихідців із країн Північної Африки, Туреччини, колишньої Югославії та деяких інших реґіонів.

  • 15476. Етнічна культура українського народу
    Культура и искусство

    З історико-етнографічної точки зору на території України можна виділити такі культурно-історичні зони: 1. Середнє Придніпров'я (Надднiпрянщина). 2. Подiлля. 3. Слобожанщина і Полтавщина. 4. Полiсся. 5. Прикарпаття (Галичина). 6. Волинь. 7. Закарпаття. 8. Буковина. 9. Південь. Остання зона заселена декількома міграційними хвилями, і остаточно її населення сформувалося у XVIII-XIX ст. Це наймолодший з точки зору етнографії район України. Південь можна в свою чергу розділити на ряд реґіонів: Причорномор'я, Таврію, Донщину (Подоння, Донеччину). Потрібно зазначити, що наведений розподіл багато в чому умовний. Більш точне районування можливе при всебічному вивченні історико-етнографічних явищ. Крім того, ці райони не залишаються незмінними, як і критерії, що їх визначають. В Україні до сьогодні зберігаються етнографічні групи, які мають свої особливості в культурі і мові. Найбільш значні з них українські горці (гуцули, лемки, бойки) в Прикарпатті і поліщуки, пінчуки, литвини в Поліссі. Раніше серед українців було більше таких груп. Але з розвитком капіталізму, а потім і в радянський час поступово пішли у минуле багато архаїчних, консервативних звичаїв і обрядів, набули розвитку нові елементи в побуті і духовному житті селянства, яке складало більшість українців. Значного поширення набули елементи міського одягу, нові типи житла, знаряддя праці. Тобто соціально-економічні умови стали вирішальними чинниками, які визначили формування сучасного обличчя української нації, вплинули на чисельність і географічне розміщення інших етнічних груп, на характер етнічних процесів в Україні загалом.

  • 15477. Етнічна специфіка духовної культури греків Приазов'я
    Туризм

    В минулому всі грецькі весілля супроводжувалися танцями. Вони виконувались в різні моменти весільного обряду. Танець «Ярим-ава» (турец. yar?m - неповний, незавершений, hava - мелодія, наспів) [31] - весільний танець найстаріших жителів села після вінчання молодих під час весільної ходи. Він виконується в спокійному темпі в колі або півколі, але обовязково з чіткими рухами. Танець «Дубурджа» (турец. duburac? - веде подвійну гру), який відрізнявся своєю оригінальністю, виконувався тільки матір'ю перед гостями і нареченими після звершення обряду вінчання та повернення їх з церкви у батьківський дім. Незвичайність цього танцю полягає у використанні нетрадиційних рухів для грецьких танців - вибивання та вистукування. Танець «Джин-ава» (турец. cavan-ava) виконувався протягом весілля двічі: коли наречений, озброєний шаблею, забирав наречену з батьківського дому, та під час обряду обдарування молодих - «саачув» (турец. sagaçuv - від «сіяти»). В обох випадках у танці брали участь чоловіки різного віку. Ще в кінці ХІХ ст. танці, які виконувалися на початку весільного бенкету виключно старими, вийшли з побутування: «Ер аваси» (турец. er-avas?, татар. акъай аваси - чоловічий танець) та «Агир аваси» (турец. ag?r - avas? - важкий або повільний, статечний, урочистий танець; татар. агьыр аватар) [32]. «Трапезитка» (грец. ??????? - стіл) - застільний весільний танець, під час якого гості вітають наречених, пританцьовуючи під музику сидячи, не виходячи з-за столу.

  • 15478. Етнічна територія України
    История

    Україна належить до густо заселених країн Європи. Ще донедавна природний приріст населення сягав тут найвищого європейського рівня. Так, за даними 1927р., в Україні на 1000 жителів припадало 40,3 народжень, 17,8 смертей; природний приріст становив 22,5 особи. Але в наступні роки природний приріст населення України весь час знижувався і останнім часом сягнув від'ємної позначки. У 1990р. коефіцієнт смертності в Україні перевищив народжуваність на 0,7%. Це найнижчий показник народжуваності в усьому світі. Особливо різко падає природний приріст населення у сільських місцевостях України. До середини нашого століття в Україні переважало сільське населення. Частка жителів міст на початку 30-х років становила лише 21%. Але в наступні десятиріччя внаслідок інтенсивної індустріалізації і міграції людей із сіл співвідношення сільського і міського населення різко змінилося: кількість першого зменшувалася, а другого стрімко зростала. За останнім переписом 1989р., у селах України проживає 16,8 млн. осіб, а в містах і промислових осередках 35,3 млн. осіб, себто відповідно 32 і 68%. У минулому за рахунок природного приросту населення освоювалися малозаселені регіони України. Значна частина населення виїжджала за межі своєї етнічної території. Те, що тисячі українців полишали рідну землю і шукали кращої долі в чужих краях, зумовлювалося національними утисками і антиукраїнською дискримінаційною політикою поневолювачів. У райони Сибіру і Далекого Сходу з 1871р. до 1896р. переселилося лише з українського Лівобережжя 725,6 тис. осіб. У наступні роки кількість переселенців зростала. Із західних земель українці цілими сім'ями емігрували до країн американського континенту. За кілька десятиліть кінця XIX початку XX ст. тільки до СІЛА з цього регіону України прибуло понад 700 тис. осіб. У часи тоталітаризму до відносно добровільного виїзду українців з економічних мотивів додаються масове репресивне їх виселення у східні, північні й середньоазіатські регіони комуністичної імперії, а також численна політична еміграція в країни заходу. За, очевидно, дуже заниженими даними останнього перепису населення 1989р., поза Україною у межах колишнього Радянського Союзу проживало 6,8 млн. українців, а в інших країнах Європи, північної і південної Америки, Азії, Австралії понад 4 млн.

  • 15479. Етнічний розвиток Русі-України
    История

    У XII ст. на зміну назві «Русь» стосовно українських земель приходить назва «Україна», з появою якої український етнос виступає на політичній арені як окремо сформована історична спільнота. Вперше термін «Україна» знаходимо в «Іпатіївському літописі» під 1187 р. Але якщо врахувати, що на письмі назви територій вживалися вже після того як укорінилися в повсякденному житті, то можна вважати, що вони були поширені й раніше. Розповідаючи про смерть у 1187 р. прославленого боротьбою з половцями переяславського князя Володимира Глібовича, літописець писав: «Й плакашася по нем всі переяславци, о нем же Украина много постона». До останнього часу слово «Україна» тут трактувалося вченими як окраїна Київської Русі, якою і було Переяславське князівство. Але літописець називає окремо Переяслав і Україну, тобто ті землі, що найбільше страждали від нападів кочівників. Саме ними й були Переяславська, Чернігівська та Київська землі. Про вживання цього терміна до різних українських регіонів свідчать й інші згадки. Під 1189 р. у літописі записано про приїзд князя Ростислава «ко Украине Галичькой», під якою розумілися Галичина, Покуття й Подністров'я. «Україною» називали літописці й «Червенські міста» Галицьке-Волинського князівства у 1213 р. У XII-XIII ст. назва «Україна» охоплювала територію від Середнього Подніпров'я на сході до Забужжя включно на заході. Під нею розумілися не окраїнні території, а «край», «земля», «країна». Саме такий зміст вкладали пізніше в термін «Україна» самі українці й власті Великого князівства Литовського. Але поряд з назвою «Україна» ще тривалий час продовжували вживатися у вузькому та широкому значенні назви «Русь» і «Руська земля». Живучість і утвердження кожної з них залежали від багатьох факторів і насамперед від внутрішнього та зовнішньополітичного становища українських земель.

  • 15480. Етнічні архетипи в релігійному житті українців
    Культура и искусство