Geum.ru

Информация

  • 15501. Еще раз о "загадке" сюжета "Пиковой дамы" А.С. Пушкина
    Литература

    Он считал, что «действия шли в двух мирах: во внешнем мире и мире Германна», и это его мнение снова возвращается к эпиграфу первой главы о неоднозначности Пиковой дамы. Так же автор, по мнению Бочарова, «подключается к сознанию героя и продолжает его, ширит и завершает». Когда Германн был в комнате графини, тогда он видел очень много вещей, которые в реальной жизни он бы точно не заметил. А.С.Пушкин продолжает мысли Германна, дополняя их своими знаниями. «Роковая действительность, с которой не умело справиться однонаправленное воображение Германна», явилась его трагедией. П.В.Нащокин считал, что «главная завязка повести не вымышлена. Старуха графиня это Наталья Петровна Голицына, мать Дм. Владимировича, московского генерал-губернатора, действительно жившая в Париже в том роде, как описал Пушкин. Внук ее, Голицын, рассказывал Пушкину, что раз он проигрался и пришел к бабке просить денег. Денег она ему не дала, а сказала три карты, назначенные ей в Париже Сен-Жерменом. «Попробуй», сказала бабушка. Внучек поставил карты и отыгрался. Дальнейшее развитие повести все вымышлено». Таким образом, П.В.Нащокин считал основу сюжета действительностью. ИзмайловН.В. рассматривал роман с точки зрения его фантастики: «две «петербургские повести», «Медный всадник» и «Пиковая дама», явились выражением его [Пушкина] понимания фантастики…в «Пиковой даме» воздействие темных, губительных сил воплощено в тайну трех карт, которую передает Германну явившаяся ему мертвая графиня»8. В этом слиянии двух планов «Пиковой дамы», незаметном для читателя, заключается, по мнению ДостоевскогоФ.М., «верх искусства фантастического»7. ЛежневА. обратил внимание на сюжет «Пиковой дамы», считал, что она отличается от болдинских повестей значительно большей линейностью: «Повесть развивается в естественной последовательности событий, вытянутых одной связной линией»4. Белинский даже считал, что, «собственно, это не повесть, а анекдот», и находил единственное достоинство, которое вообще он видел в пушкинской прозе сам рассказ, который «верх мастерства»5. А ЧичеринА.В. высказал интересную мысль: «Внутренняя форма «Пиковой дамы» в духе романа, но во внешней форме роман не осуществлен»6.

  • 15502. Еще раз о креационизме
    Философия

    В чем причина происходящего? Совершенно очевидно, что для ответа необходимо достаточно четко и полно представлять себе картину мироздания как устроена Вселенная, Солнечная система и, наконец, планета Земля с тонкой "пленкой живого вещества" - биосферой, на поверхности, каковы цель и смысл культурно-исторического процесса? В идеале это является одной из высших целей познания. Однако, так ли уж важно для нашей повседневной жизни, когда и как образовалась Вселенная, сколько лет планете Земля, когда и как возникла жизнь, произошел ли человек от обезьяны и т.п.? Пусть об этом спорят ученые, для рядового человека в обыденной жизни это не так уж и важно? Но на поверку это оказывается далеко не так. Мы говорим о необходимости устоять в Истине Православия а для этого все перечисленные вопросы представляют первостепенную важность, ведь они определяют наше мироощущение, миропонимание, определяя тем самым цель и смысл нашей жизни. Создана ли Вселенная, Земля, жизнь на Земле Творцом, или образовалась самопроизвольно, самоорганизовалась по мысли синергетиков? Создан ли человек по образу и подобию Божию, или произошел от животных? Давая отрицательный или утвердительный ответ на эти вопросы, человек определяет линию своего поведения в жизни. Атеистический ответ открывает широкий путь научного и социального прогресса с целью удовлетворения гедонистическим наклонностям общества, отрицая высшие цель и смысл Творения, а свои пороки списывая на животное происхождение и даже создавая научные направления, объясняющие всю духовную жизнь отдельного человека и общества в целом биологическими рефлексами (этология, социобиологическая история).

  • 15503. Еще раз о Мене
    Культура и искусство

    По поводу активности и успешности миссионерской проповеди покойного протоиерея существует полный консенсус, разногласия начинаются с вопроса, что же именно столь успешно он проповедовал. Православие? Наши израильские ревнители чистоты "научного атеизма", доселе исповедуемого большинством олим мирусия, уверены, что да, тем более что и сам он нередко утверждал такое. А вот православные с этим не согласны. Хоть и с догматикой - не подкопаешься, но… Положа руку на все места… Кого она нынче интересует, догматика эта, кроме кандидатов богословских наук? Насчет литургических реформ заговаривал? Ну так не он один, и, опять же, - "в плипорцию", не митинговал и ничего не менял без приказа. Так, может, в национальности причина? Опять не то! Не один он такой еврей-батюшка на Матушке-Москве, остальных, хоть со скрипом, но терпят, а этот вот - ну как кость в горле стал! И диссидентом ведь не был, не чета Глебу Якунину!.. Нет, пугало и отталкивало в нем что-то совсем-совсем другое.

  • 15504. Еще раз о национальной гордости великороссов
    Реклама и PR

    Третья группа потребителей, довольно немногочисленная (5-10% опрошенных), настроена неприязненно практически ко всем явлениям западной культурной и общественной жизни, вошедшим в последние годы в нашу реальность. Такое негативное отношение распространяется в том числе и на товары иностранного производства, и на рекламу вообще или отдельные ее формы (приходилось слышать мнения о рекламе как чуждом, ненужном и даже вредоносном для России и ее народа явлении). Идеологическое обоснование своей позиции такие респонденты черпают в воинствующем национализме ("У России не было, нет и не может быть друзей, только враги" и т.п. заявления) либо вообще отказываются от каких-либо пояснений. В этой группе оказалось определенное количество пенсионеров (преимущественно мужчин), достаточно много военнослужащих, некоторые опрошенные рабочие и служащие госпредприятий, учащиеся и студенты (заявления последних преимущественно носили декларативный характер). По данным опроса, многие из этих потребителей (в основном старшего и пожилого возраста) при выборе товара руководствуются установившимися многолетними привычками и традициями, рекомендациями знакомых либо чисто идеологическими соображениями ("покупаю только русское"). Они выражают сильное недовольство исчезновением из торговли привычных, долгие годы покупаемых ими товарных марок и засильем товаров иностранного производства, которые они, однако, вынуждены в ряде случаев покупать, поскольку в продаже отсутствуют качественные отечественные аналоги. Некоторые опрошенные не отрицали необходимость рекламы как способа информирования населения о товарах и услугах, но приводили в качестве желанного эталона эпоху "социалистической рекламы", которая была лимитирована, национальна по духу, менее навязчива и агрессивна и т.п.

  • 15505. Еще раз о понимании герменевтика и «панпсихизм»
    Философия

    Когда в настоящей статье говорится о том, что суть ее отображает общую направленность философской мысли конца XX столетия на очередную переоценку своего теоретического багажа, имеется в виду следующее: интеллектуальный потенциал «панпсихизма» XX в. «созрел» для нового, многомерного, диалектического разрешения вечных загадок природы человеческого понимания. Речь здесь идет не о действительности, но о возможности разрешения этих задач о возможности, открывающейся в контексте современного «панпсихизма».Такое противопоставление теоретических интенций «панпсихизма» герменевтическому наследию вовсе не означает тотального отрицания всей совокупности идей, заложенных в последнем. Наоборот. В той мере, в которой философская герменевтика осознает себя метафизическим учением, открыто противостоящим частичной, разрозненной рационализации эмпирических фактов в концептуальных конструкциях так называемых «специальных научных дисциплин», современными доктринами «панпсихизма» (равно как и в настоящей статье) разделяется этот подход. При этом вслед за произведениями Х.- Г. Гадамера в данной работе полагается, что само понятие «метафизика» объективно включает в себя не только обширную совокупность философских учений античности, средневековья и Нового времени, направленных на «адекватное» объяснение, истолкование иррационального, идеального, первопричинного, изначального Нечто, лежащего за пределами человеческого бытия (6) - опыта жизни, но и в большей степени историческую потребность Индивида понять, что думают люди об общей, субстанциональной природе мироздания и о том, как эта природа являет себя нам в самом феномене человеческого понимания. Познавательный смысл такой метафизики, как известно, заключается в том, что она выявляет абсолютные предпосылки опыта и знания, а ее прикладная функция состоит в обозначении новых горизонтов исследуемых наукой вопросов, но отнюдь не в формулировке готовых ответов на них.

  • 15506. Еще раз о понимании: герменевтика и «панпсихизм»
    Философия

    Когда в настоящей статье говорится о том, что суть ее отображает общую направленность философской мысли конца XX столетия на очередную переоценку своего теоретического багажа, имеется в виду следующее: интеллектуальный потенциал «панпсихизма» XX в. «созрел» для нового, многомерного, диалектического разрешения вечных загадок природы человеческого понимания. Речь здесь идет не о действительности, но о возможности разрешения этих задач о возможности, открывающейся в контексте современного «панпсихизма».Такое противопоставление теоретических интенций «панпсихизма» герменевтическому наследию вовсе не означает тотального отрицания всей совокупности идей, заложенных в последнем. Наоборот. В той мере, в которой философская герменевтика осознает себя метафизическим учением, открыто противостоящим частичной, разрозненной рационализации эмпирических фактов в концептуальных конструкциях так называемых «специальных научных дисциплин», современными доктринами «панпсихизма» (равно как и в настоящей статье) разделяется этот подход. При этом вслед за произведениями Х.- Г. Гадамера в данной работе полагается, что само понятие «метафизика» объективно включает в себя не только обширную совокупность философских учений античности, средневековья и Нового времени, направленных на «адекватное» объяснение, истолкование иррационального, идеального, первопричинного, изначального Нечто, лежащего за пределами человеческого бытия - опыта жизни, но и в большей степени историческую потребность Индивида понять, что думают люди об общей, субстанциональной природе мироздания и о том, как эта природа являет себя нам в самом феномене человеческого понимания. Познавательный смысл такой метафизики, как известно, заключается в том, что она выявляет абсолютные предпосылки опыта и знания, а ее прикладная функция состоит в обозначении новых горизонтов исследуемых наукой вопросов, но отнюдь не в формулировке готовых ответов на них.

  • 15507. Ещё раз о прямом доступе к аппаратуре
    Компьютеры, программирование

    Для реализации «сторожевого пса» на LPT-порту можно использовать периодический опрос состояния некоторых его контактов. Можно просто выявлять состояния линий SELECTED (контакт 13), BUSY (контакт 11) и PAPER EMPTY (контакт 12). Достаточно замыкать/размыкать выбранный контакт с «землей» (контакты 1825). Я выбрал использование BUSY замыкал контакты 11 и 23. Итак, аппаратная часть получалась элементарной, теперь нужно было как-то достучаться до выбранного контакта с программной стороны. Тут-то и встретилась первая сложность легальных способов прямого доступа к портам в линейке Windows NT нет. Использовать примочки типа gwio.sys, разрешающие прямой доступ к аппаратуре, очень не хотелось. Работа с портом как с файлом в данном случае не подходит, т.к. нужно не данные читать, а опрашивать состояния. Тем не менее, после длительного изучения MSDN, легальный доступ к некоторым линиям порта был обнаружен! Способ этот доступ к порту через функцию DeviceIoControl(…, IOCTL_PAR_QUERY_INFORMATION, …). Тут обнаружилась вторая сложность отсутствие нужных заголовочных файлов для Delphi. Пришлось самостоятельно портировать ntddpar.h из DDK. Портированный файл получил название JwaNtDdPar.pas и был любезно добавлен Marcel van Brakel в JEDI Windows API Library.

  • 15508. Еще раз о роли Чингис-хана в истории
    История

    Совсем недавно в Китае издана двухтомная работа монгольского ученого Р. Сайтала из Автономного района Внутренняя Монголия «Сказание о Чингис-хане». Автор считает его великим национальным деятелем, объединившим разрозненные племена в едином феодальном государстве и основавшим мировую империю, оказавшую огромное влияние на историю человечества. Его военные походы в Северный Китай, начиная с 1211 г., автор объясняет тем, что Чингис-хан был вынужден отомстить Цзиньской (Чжурчжэнъской) империи, причинившей неисчислимые бедствия его предкам. По утверждению Сайшала, ряд походов против Тангутского царства был предпринят Чингис-ханом из-за того, что тангуты поддержали чжурчжэнсй в борьбе против монголов. Что касается военных походов Чингис-хана в Среднюю Азию, то, по мнению автора, Чингис-хан вынужден был «проучить» хорезмийцев за убийство его послов и ограбление торгового каравана. Хорезмийцы будто бы мешали монголам установить торговые и культурные связи с западными странами. Чингис-хан, пишет Сайтал, способствовал также объединению Китая, хотя произошло оно при Хубидае. Автор утверждает, что положительная роль Чингис-хана в истории Монголии и мира превалирует над его деятельностью негативного характера; его не следует ни чрезмерно восхвалять, ни осуждать. Эта интересная версия страдает субъективизмом. На роль Чингис-хана в истории следует взглянуть несколько шире, диалектически.

  • 15509. Еще раз о сути пространства и времени
    История

    Многие исследователи (Я.Ярковский, Хильгенберг, Крафт, Кэри и др.) предположили, что небесные тела поглощают эфир и превращают (завихряют) его внутри себя в весомую материю, что сопровождается производством тепловой энергии. Сегодня известны десятки фактов геологии, подтверждающих рост земного шара. Вот некоторые из них. Все внешние границы континентов соответствуют друг другу, поэтому континенты можно (мысленно или в экспериментах с глобусом) свести друг с другом без просветов и получить шар меньших размеров (примерно 250 миллионов лет назад Атлантический океан еще не существовал, а диаметр Земли был в два раза меньше). Согласно лазерным измерениям со спутников континенты преимущественно удаляются друг от друга; количество продуцируемого в недрах Земли тепла растет (что ведет к потеплению климата!). Сила тяжести тоже медленно увеличивается, что подтверждают исследования древних песчаных откосов и сегодняшний рост веса эталонов. Вымирание гигантских и 80 миллионов лет в два раза более легких на меньшей Земле динозавров тоже является подтверждением, и т.д. (подробнее в упомянутой книге автора). Но этаблированные геологи не решаются возражать этаблированным физикам: «ни из чего не может возникать материя!» и поэтому придерживаются тупиковой модели тектоники плит, которая утверждает, что древняя Пангея развалилась на осколки по неизвестным причинам и что эти осколки с тех пор хаотически плавают по поверхности Земли неизменных размеров.

  • 15510. Еще раз об "Антихристе" Ф. Ницше
    Философия

    Каков Христос в глазах Ницше? Это некто, стоящий по ту сторону «всякой религии, всех понятий культа, всякой истории, естествознания, мирового опыта, познания, политики, психологии, вне всяких книг, вне искусства» . Христос у Ницше «идиот» в понимании Достоевского игнорирует все то, что понимается под «жизнью». Все составные элементы жизни понимаются им как символы, как материал для его притч о жизни совсем другой, считающейся за реальную, которую символически можно назвать «внутренней» и вне которой и нет ничего, включая смерть. Нет греха, нет вины, нет наказания. «Грех, все, чем определяется расстояние между Богом и человеком, уничтожен» . «Бог», «Сын Человеческий», «Царство Небесное» становятся символами состояний, приравниваемых к блаженству, ставшему единственной реальностью. «Царство Божие» не есть что-либо, что можно ожидать, оно не имеет «вчера» и не имеет «послезавтра», оно не приходит через тысячу лет это есть опыт сердца; оно повсюду, оно нигде…» Христос оставляет в наследство человечеству практику, в том числе практику поведения в различных неблагоприятных жизненных ситуациях, практику несопротивления. Ницше ставит в вину Церкви то, что ею из Евангелия «фокуснически изымается все понятие «блаженства», единственная его реальность, в пользу состояния после смерти!

  • 15511. Еще раз об инерции, инертности и инертной массе
    Физика

    В-пятых, в равенстве (1) скрыто постулируются 3-ий закон Ньютона и закон сохранения импульса. Не много ли противоречий и сомнительных постулатов? Верный путь решения данной проблемы выбран в учебниках под редакцией Г.Я.Мякишева. Измеряя ускорения, полученные телом под действием различных сил (рис.4а), обнаружим, что ускорение прямо пропорционально приложенной силе, т.е. a ~ F. Но тогда отношение модуля силы к модулю полученного под действием этой силы ускорения является постоянной величиной. Это отношение показывает, какую силу нужно приложить к данному телу для сообщения ему ускорения 1 м/с2. Если такой же опыт повторить с более инертным телом (рис.4б), то это отношение будет иметь большее значение, т.к. для сообщения более инертному телу такого же ускорения 1 м/с2 требуется и большая сила. Поэтому, за меру инертности тел инертную массу принимается физическая величина, равная отношению модуля приложенной к телу силы к модулю приобретенного при этом ускорения , т.е. m = F / a. Такой способ введения инертной массы позволяет обнаружить:

  • 15512. Еще раз об уникальности озера Байкал
    Экология

    Можно выделить две причины этого явления: 1) высокая концентрация кислорода в воде, выделение атомарного кислорода при фотосинтезе и вследствие этого высокая способность деструктурировать органические вещества и трансформировать другие загрязняющие вещества до форм, малоопасных для растений и животных; 2) в Байкале содержится значительное количество гумусовых веществ (около 23 000 млн т). Макромолекулы гумусовых кислот связывают ионы металлов с образованием комплексных соединений гуматов, химически и физиологически нейтральных. Гуматы не усваиваются организмами и постепенно оседают на дно. Высокая степень перемешиваемости воды в Байкале ускоряет нейтрализацию ионов тяжелых металлов путем их связывания гумусом. Даже значительные поступления тяжелых металлов в озеро (например, при техногенных авариях) могут быть нейтрализованы за 34 месяца.

  • 15513. Ещё раз про энергию (угроза энергетического кризиса преодолена)
    История

    А нельзя ли объединить оба этих положения? Можно-то можно, тем более, как уже было сказано выше бумага всё стерпит, но будет ли от этого в домах тепло, хлеб дешёвый и т.д. и т.п. Конечная цель науки ведь в этом и состоит. Не говоря уж о потребностях духовных. Если выразиться короче, то поставим вопрос так: “Верно ли утверждение, что одновременно с изобилием энергии во Вселенной, там (во Вселенной) её вообще нет? Теорию может подтвердить эксперимент. Итак, нам нужно провести эксперимент с реинтерференцией однонаправленных, но противофазных волн с одинаковой амплитудой, поляризованных в одной плоскости. Под словом “реинтерференция” я понимаю процесс, противоположный по ходу интерференции. Для объяснения сути эксперимента рассмотрим рисунок. Маховик, раскрученный вокруг оси X одновременно с этим раскручиваем вокруг оси Y, перпендикулярной оси X и проходящей через центр маховика. При этом (рис. 1) на верхнюю половину маховика (заштрихована сеткой) действует Кориолисова сила F, параллельная оси X, а на нижнюю половину действует сила F1 также параллельная оси X, но в прямо противоположном направлении. Вместе они образуют гироскопический момент, стремящийся совместить ось X с осью Y. Представим себе, что эти силы возникли в результате воздействия на маховик однонаправленных, но противофазных волн инерции одинаковой амплитуды, но неким образом разделённых искусственно в пространстве поперёк направления движения и направленных отдельно на верхнюю и нижнюю половинки маховика. В результате перед нами проявилась не сама “реинтерференция”, а подобие её, очень даже схожее с оригиналом, своего рода “голограмма”. Теперь поставим перед собой задачу проявить у каждой из “волн” имеющуюся у них энергию. Чтобы это сделать, используем одно очень важное свойство нашего двухосевого маховика. Силы F и F1 по обе стороны оси Y на плоскость маховика воздействуют так, что никоим образом не препятствуют вращению маховика вокруг оси Y. Обозначим это свойство свойством “А”. Теперь рассмотрим немного модернизированный маховик. По всей окружности маховика (рис. 2), изготовленного из лёгких, но прочных материалов, в его теле устроено большое количество закрытых с торцов цилиндров, в которых установлены свободно скользящие в них поршни из очень плотного материала. Оси цилиндров параллельны оси X. По торцам цилиндров нужно сделать систему впускных и выпускных клапанов, по которым через оба конца цилиндров, под воздействием поршней из общей подающей магистрали нагнетается в общую же выпускную магистраль жидкость или газ. Обеспечить подачу и забор нагнетаемой поршнями жидкости или газа через оси X и Y маховика к гидро-- или пневмомеханизмам дело техники. Массивные поршни при каждом обороте маховика вокруг оси X поочерёдно попадают в зоны действия сил F и F1, возникающих от одновременного вращения маховика вокруг осей X и Y. При этом они совершают пульсирующие возвратно-поступательные движения по цилиндрам и перекачивают жидкость или газ из впускной магистрали в выпускную магистраль, создавая в ней большое давление, величина которого зависит от радиуса маховика, скорости вращения его вокруг осей и плотности (массы) материала поршня. То есть передают жидкости или газу определенную энергию. Но сами при этом вращению маховика вокруг оси X никакого сопротивления не оказывают. Вращению же маховика вокруг оси Y сопротивление оказывается только на коротком отрезке окружности маховика, где поршни меняют направление своего движения по цилиндрам. На всех остальных участках из-за наличия свойства “А” поршни нагнетают жидкость или газ в магистраль, практически не препятствуя вращению. Из-за этого коэффициент преобразования маховиком энергии, расходуемой на привод нашего двухосевого маховика в энергию, передаваемую жидкостью или газом далее переваливает за 100%. А это в принципе, и есть КПД всей установки. Абсурд? Возможно, но скорее всего нет. Подробнее рассмотрим работу механизма. При вращении маховика с поршнями вокруг двух осей в нём присутствуют два состояния поршней: поршни, ускоряемые в своём вращении вокруг оси Y и по инерции ускорения давящие на жидкость или газ одновременно передавая этой жидкости или газу энергию и препятствуя вращению оси Y. В то же время имеются поршни, замедляемые в своём вращении вокруг оси Y, которые также по инерции, на этот раз замедления, давят на жидкость или газ, передавая этой жидкости или газу энергию. Одновременно с этим они наоборот, помогают вращению оси Y. Нетрудно понять, что поршни замедляемые компенсируют большую часть тормозящего действия на ось Y ускоряемых поршней. И если эта часть выразится, к примеру, цифрой в 39% (а на самом деле эта цифра скорее всего окажется намного большей), то это будет обозначать, что 39% энергии на выходе устройства (энергия давления жидкости или газа) выработано без поглощения энергии на входе (энергии, расходуемой на вращение оси Y). А 100% энергий приводных устройств расходуется на выработку остальной 61%-ной части. В итоге, всего у нас на выходе устройства оказывается 100%+(39%*100%):61%=163,9%. И если даже 53,9% из этой энергии израсходуется на преодоление сил трения в поршнях, гидро- и пневмопередачах (а ведь поршни необязательно должны скользить по цилиндрам, они могут по ним и катиться на подшипниках качения), у нас всё равно на выходе будет 110% и из них 10% чистой энергии. И таким образом преобразователь энергии на основе двухосевого маховика предлагаемой конструкции как бы выполнит функцию “реинтерференции” волн, в данном случае волн инерции. А инерция, как известно, это проявление энергетики пространства. Это объяснение в рамках официально поддерживаемой науки. А если судить с точки зрения теории, предложенной в начале рассуждения и говорящей о том, что одновременно с изобилием энергии в природе, её этой энергии, в природе вообще не существует? В этом случае приходится делать вывод о том, что в природе первична сила, а не энергия. Но лучше будет оставить оба положения предложенной аксиомы:

  • 15514. Євген Чикаленко - меценат української культури
    История

    Газета "Рада" була улюбленим дітищем Євгена Чикаленка. Матеріально її підтримував також і Василь Симиренко український інженер, капіталіст і водночас гуманіст найвищої проби. Але засновником і душею газети був саме Чикаленко. Він всіляко підтримував її видавництво, вкладав весь свій талант, неймовірні зусилля, всю свою невичерпну енергію, аби газета вижила у важких умовах нестачі коштів, цензурних утисків і штрафів, а також далеко не гармонійних стосунків між видатними українськими діячами. Кожного з них меценат прагнув залучити до співробітництва в "Раді". На превеликий жаль бракувало кваліфікованих журналістських кадрів, талановитих авторів, які б своїм мистецтвом піднесли газету на середній рівень, зробили б її читабельною і конкурентноздатною. Євген Харлампійович шукав і залучав до співробітництва талановитих людей: писав безліч листів, просив, умовляв, переконував, "перетягував" таланти в Київ, ближче до центру громадського життя і до газети. Коли ж у московській газеті "Утро Росії" зявилася редакційна стаття, в якій говорилось, що українська газета в Росії видається на німецькі кошти, то він поставив редакції тієї газети ультиматум: або спростувати цей донос, або він притягне її до суду за наклеп. Перелякана редакція "Утра Росії" поспішила надрукувати спростування. Пізніше, автор зізнається, що можливо й сам дав привід для такої "сплетні", бо коли йому не стало грошей на видання газети, він продав 200 десятин землі в Тирашпільському повіті німцям-колоністам, а сам, жартуючи, необережно голосно казав, що справді українська газета видається на німецькі гроші, бо німці-колоністи отримують допомогу на купівлю землі з Німецького Державного Банку. "Ми ніколи не дістали жодного пфеніга, жодного геллера з-за кордону, а, навпаки, ще підпирали своїми грішми Наукове товариство ім.. Т.Г.Шевченка, різні українські інституції та видавництва в Австрії", писав він у своїх "Спогадах"6.

  • 15515. Європейська валютна система
    Экономика

    Для введення єдиної європейської валюти країни Європейської спілки повинні задовольняти таким критеріям:

    1. Рівень інфляції не повинний перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень трьох країн-членів ЄС із найбільше низьким рівнем інфляції.
    2. Державна заборгованість повинна складати менше 60 % від ВНП.
    3. Державний дефіцит повинний складати менше 3 % від ВНП.
    4. Протягом щонайменше двох років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачені механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн-членів ЄС.
    5. Довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більш ніж на 2 % середній показник для трьох країн із найбільше низьким рівнем інфляції.
  • 15516. Європейська культура епохи Відродження та Нового часу
    Культура и искусство

     

    1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. К.: Молодь, 1989. 304 с.
    2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. К.: Либідь, 1997. 448 с.
    3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. К.: Либідь, 1993. 320 c.
    4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Либідь, 1999. 368 с.
    5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. Мн.: Современный литератор, 1999. 608 с.
    6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крипякевича. К.: Либідь, 1994. 656 с.
    7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. 190 с.
    8. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. К.: Либідь, 1995. 288 с.
    9. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. К.: Либідь, 1996. 480 с.
  • 15517. Європейська модель соціальної психології
    Психология

    С. Московичи, таким чином, протиставляє своє розуміння соціальної психології традиційному індивідуалістичному, відповідно до якого остання є галузь загальної психології. Його концепція виявляє набагато більшу подібність із соціологічною соціальною психологією (або психологічною галуззю "розуміючої" соціології). Однак між концепцією С. Московичи й символічним інтеракционізмом є досить істотне розходження. Для С. Московичи основу соціального процесу становлять відносини виробництва, обміну й споживання, що складаються між соціальними суб'єктами (соціальними групами в тому числі), а суспільство виступає як система з особливими якостями, не виведеними із системи меж індивідуальних відносин. Якщо в символічному інеракционізмі взаємодія аналізується як самодостатній процес обміну символами, то в Московичи він з'являється істотно інакше. Це видно з його тези про необхідність побудови системної соціальної психології, у якій вивчається взаємодія двох або більше суб'єктів, опосередкована об'єктом. Тим самим відновлюється втрачена символічним інеракционізмом зв'язок символічних, культурних процесів із предметним миром. Теджфел також одним з перших сформулював подання про предмет соціальної психології в системних динамічних поняттях. Він розглядав соціальну психологію як дисципліну, що вивчає "взаємодію між соціальною зміною й вибором", а її центральною проблемою вважав відносини між людиною й зміною соціального середовища. М. Теджфел підкреслював, що взаємодія людини із середовищем - процес колективний, що навіть індивідуальне рішення вирішується системою соціальної взаємодії. Як погоджена дія воно стає можливим завдяки координації оцінок, що даються різними індивідами деякої ситуації. Результатом цієї координації виступає система колективно поділюваних і схвалюваних подань і оцінок. Виникнення нової проблеми неминуче сполучено з конфліктом оцінок - нових і старих. Процес взаємодії оцінок, що лежить в основі ухвалення нового рішення, формування нової, колективно поділюваної оцінки, і становить, по Теджфелу, суть психологічного аспекту соціальної зміни на всіх рівнях соціальної системи. Його й слід досліджувати соціальної психології.

  • 15518. Європейська перспектива – українське покликання
    Юриспруденция, право, государство

    Перші спроби української інтеґрації до європейських інституцій були зроблені ще в 1992 році тоді вперше було порушено питання про вступ до Ради Європи, але вимоги цієї організації видалися для адміністрації президента Л.Кравчука надмірними, і про вступ РЄ на певний час забули. Основні інтеґраційні рішення були прийняті вже за президента Л.Кучми, який багатьма аналітиками спочатку розглядався як «антизахідний» політик. Україну прийняли в 1995 році до Ради Європи, розпочалася тісна співпраця з міжнародними фінансовими структурами (Міжнародний валютний фонд, Світовий Банк), відносини з НАТО було оформлено в 1997 році у вигляді Хартії про особливе партнерство. Набула чинності Угода про партнерство і співробітництво з Європейськими комісіями. На національному рівні указами Президента було затверджено низку державних програм та інших стратегічних засад [4]. Влітку 2007 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про основи національної безпеки України», де зокрема йшлося про основні напрями державної політики з питань національної безпеки України. В зовнішньополітичній сфері це проведення активної міжнародної політики України з метою створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України; запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав; забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору [5]. Тобто, тепер і на законодавчому рівні була чітко закріплена стратегічна мета нашої держави набуття членства в ЄС і НАТО. Причому таке доленосне рішення було ухвалене конституційною більшістю українського парламенту за нього проголосували 319 народних депутатів України при трьох «проти». Що цікаво проти цього рішення не проголосував жоден представник КПУ, партії, котра, як відомо, перебуває в авангарді противників розширення НАТО на схід. Серйозними кроками на шляху до євроатлантичної інтеграції нашої країни стало підписання Плану дій Україна-НАТО й Цільового плану Україна-НАТО на 2007 рік, підготовка такого ж Цільового плану на 2004 рік документів, згідно з якими держава, про яку йдеться, не тільки взяла на себе конкретні зобов'язання (80% яких є внутрішніми заходами самої України), а й створила реальні механізми контролю їхнього виконання спільно з країнами-членами Альянсу. Враховуючи, що варіантів фактично лише два НАТО або Організація договору про колективну безпеку країн СНД, то вибір виглядає безальтернативним євроатлантичний, а не євразійський напрям інтеграції. Але впевненості, що справді Україна остаточно поставила на вступ до НАТО, немає. Як немає відповіді стосовно того, що стоїть за багатьма деклараціями й ухваленими документами обміркована і прорахована стратегія, готовність не на словах, а на ділі наближатися до стандартів країн, які входять до Альянсу, рішучість у виконанні взятих на себе зобов'язань щодо глибоких політичних, економічних, військових, соціальних перетворень, чи рішення тактичного характеру, котре може бути змінене. Однозначну позитивну відповідь сьогодні, незважаючи на всі зовнішні атрибути й динаміку євроатлантичної інтеграції України, дати складно. Євроатлантична інтеґрація України це, насамперед, наближення до європейських політичних, соціально-економічних стандартів, норм і принципів демократії. Шлях до НАТО пролягає через консенсус усіх гілок влади, консолідацію політичних сил і громадян України. Найближчий рік, котрий є ключовим для визначення розвитку України не на одне десятиліття вперед, буде вирішальним і у відповіді на питання про перспективи нашої країни увійти до демократичної, цивілізованої євроатлантичної спільноти. Якщо український народ, його еліта гідно дадуть відповіді на виклики історії, тільки тоді можна буде ствердно відповісти, що точка повернення до минулого є пройденою [6].

  • 15519. Європейський союз
    Юриспруденция, право, государство

    Розглядаючи причини інтеграції, не можна не помітити, що кожна з що в інтеграційному процесі сторін має свої власні інтереси і намагається вирішити свої власні проблеми. Таких причин є безліч, зокрема бажання, отримати доступ на зарубіжний ринок збуту для вітчизняних виробників, а також доступ до більш дешевих виробничих ресурсів, поліпшення умов торгівлі, скоротити витрати на масштабі виробництва, домогтися стійкого економічного зростання, Залучити прямі інвестиції, які охочіше йдуть на великі ринки. Не менш важливі й неекономічні цілі, як-то: Налагодження більш дружніх взаємин з країнами-сусідами, зміцнення співпраці в культурній, науковій, соціальної та політичної областях, збільшення свого впливу на світовій політичній та економічній арені, так як до думки подібних співтовариств прислухаються набагато більше, ніж до окремих країнах. Крім того, багато менш розвинені країни бачать в інтеграції спосіб прилучення до економічного і технологічного досвіду багатих сусідів, а також гарантію політичної та економічної стабільності в процесі ринкових реформ. Крім усього перерахованого вище, інтеграція одних країн створює кілька ефектів, що сприяють залученню нових учасників у цей процес. Перший ефект називається демонстраційним і полягає в тому, що в державах-учасницях інтеграційного процесу зазвичай спостерігаються позитивні економічні ефекти, такі як збільшення темпів зростання та зайнятості, зниження інфляції та інвестиційний бум. Це призводить до того, що оточуючі дане об'єднання країни теж хочуть скористатися плодами інтеграції, навіть не маючи до того належних передумов. Прикладом може служити розгорілася на пострадянському просторі битва за право вступу в ЄС, укладання в терміновому порядку торгових відносин Латиноамериканських країн з Мексикою після її вступу в НАФТА. Другий ефект полягає в тому, що частина торгівлі країн-учасниць інтеграційного процесу переорієнтовується з зовнішнього світу один на одного, що створює незручності оточуючим країн і змушує їх приєднуватися до інтеграційного процесу.

  • 15520. Європейські стандарти у сфері праці
    Менеджмент

    Міжнародно-правові стандарти регулювання часу відпочинку містяться в актах Міжнародної організації праці та ООН. Щодо актів Організації Обєднаних Націй, то слід зазначити, що вони містять загальні норми, що стосуються часу відпочинку. Так, Загальна Декларація прав людини ( ст.24) обмежується проголошенням права кожної людини на відпочинок та дозвілля і на оплачувану періодичну відпустку. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права ( п. „д” ст. 7) зобовязує держави, які ратифікували цей пакт визнати право кожного на відпочинок, дозвілля, оплачувану періодичну відпустку так само як і винагороду за святкові дні [1,201]. На сьогодні діють дві Конвенції МОП ( № 52 і № 132), які стосуються щорічних оплачуваних відпусток. Перша Конвенція частково є застарілою, і більшість розвинутих країн ратифікували більш пізню за часом Конвенцію № 132 [3], яка врахувала розвиток світового законодавства після Другої світової війни ( Україною ця Конвенція ратифікована 29.05.2001року)[2,256]. Згідно Конвенції № 52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року), кожна особа, до якої застосовується ця конвенція, має право після безперервної роботи тривалістю один рік на щорічну оплачувану відпустку, тривалістю принаймні 6 днів. Особи, віком до 16 років, включаючи учнів, мають право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю принаймні 12 робочих днів. До відпустки не включаються святкові дні і перерви в роботі через хворобу. Національне законодавство може дозволити поділ щорічної оплачуваної відпустки, але лише в тій частині, яка перевищує мінімальну тривалість, встановлену Конвенцією. Тривалість відпустки збільшується пропорційно тривалості стажу роботи на основі правил, встановлених у національному законодавстві [1,202]. Кожна особа, яка йде у відпустку, отримує відпускні, які дорівнюють звичайній винагороді. Порядок їх обчислення визначається національним законодавством чи колективними договорами. Будь-яка угода, яка виключає право на щорічну оплачувану відпустку, має бути визнана недійсною. Національне законодавство може передбачати, що особа, яка буде зайнята на оплачуваній роботі протягом своєї щорічної відпустки, позбавляється оплати за період відпустки. Особа, звільнена з вини підприємця, має право на компенсацію за невикористану відпустку. Конвенція № 132 застосовується до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків. Вона встановлює, що кожна особа, до якої вона застосовується, має право на мінімальну 3-тижневу оплачувану відпустку за кожен рік роботи. Мінімальний період роботи, необхідний для отримання права на відпустку, не повинен перевищувати 6 місяців. Неділя і святкові дні, а також час хвороби до відпустки не включаються. За час відпустки повинні виплачуватися відпускні, рівні принаймні середній заробітній платі. В Конвенції передбачено можливість поділу відпустки на частини, але при цьому тривалість однієї частини не може бути меншою двох тижнів. Безперервна частина відпустки надається не пізніше, ніж протягом року, залишок щорічної відпустки не пізніше, ніж протягом року, залишок щорічної відпустки не пізніше, ніж протягом 18 місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка. Будь-яка частина щорічної відпустки може бути відкладена за згодою зацікавленої особи на період, що не перевищує певну межу. При визначенні періоду при наданні відпустки слід враховувати вимоги роботи і можливості для відпочинку у працівників, які працюють за наймом. Відсутність на роботі з таких причин, як хвороба, нещасний випадок на виробництві чи відпустка по вагітності і пологам, зараховується до стажу роботи. Працівник, який пропрацював мінімальний час, необхідний для надання відпустки, і який звільняється з роботи, має право отримати після припинення роботи оплачувану відпустку, пропорційну тривалості його роботи, чи замість цього йому має бути виплачена компенсація. Згода про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки із заміною грошовою компенсацією визнається недійсною або забороняється. Національне законодавство може встановлювати спеціальні правила стосовно тих випадків, коли особа, що працює по найму займається в період відпустки оплачуваною діяльністю, яка протирічить меті відпустки, тобто самому відпочинку, відновленню сил [3].