РДвропейська перспектива тАУ украСЧнське покликання
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
РДвропейська перспектива украСЧнське покликання
Проголошена визначенiсть курсу УкраСЧни на користь усебiчноСЧ СФвропейськоСЧ та СФвроатлантичноСЧ iнтеграцiСЧ водночас залишаСФ широке поле для дискусiй у суспiльствi. Головною проблемою, яка й досi СФ перешкодою для просування УкраСЧни шляхом СФвропейськоСЧ iнтеграцiСЧ, видаСФться вiдсутнiсть насправдi чiткоСЧ позицiСЧ. Тобто, як i десять рокiв тому, йдеться про намiри, якi не трансформувалися в певнi й однозначнi зовнiшньополiтичнi кроки. Проте, необхiднiсть iнтеграцiСЧ УкраСЧни до СФвропейських та СФвроатлантичних структур знайшла вiдповiдне закрiплення в численних вiтчизняних нормативно-правових актах. Спорiдненiсть завдань дозволяють обСФднувати цiлi СФвропейськоСЧ (РДвросоюз) та СФвроатлантичноСЧ (НАТО) iнтеграцiСЧ в межах однiСФСЧ суспiльно-полiтичноСЧ iдеСЧ. Саме реалiзацiя СФвропейського покликання даСФ УкраСЧнi чи не СФдиний шанс зберегти власну iдентичнiсть. Висловлення пiдтримки СФвропейським та СФвроатлантичним прагненням УкраСЧни на початку ХХРЖ столiття свiдчить про певний консенсус серед полiтичноСЧ елiти. Питання геополiтичних орiСФнтацiй УкраСЧни в глобалiстичному контекстi залишаються вельми актуальними й знаходять певне вiдображення в численних публiкацiях вiтчизняних i зарубiжних дослiдникiв, якi вiддзеркалюють значну СЧхню заангажованiсть [1].
Метою цiСФСЧ роботи СФ з`ясування безальтернативностi СФвропейського покликання УкраСЧни в контекстi позитивних перспектив поступу украСЧнськоСЧ державностi. Досягненню цiСФСЧ мети слугують наступнi завдання:
- розгляд геополiтичноСЧ обумовленостi СФвропейського покликання УкраСЧни;
- розкриття несумiсностi будь-яких iнтеграцiйних проектiв iз РосiСФю та СФвропейського покликання УкраСЧни;
- показ СФвропейськоСЧ та СФвроатлантичноСЧ перспективи як найбiльш суттСФвого чинника, який дозволить УкраСЧнi зайняти належне мiiе в свiтi.
Побiжний перегляд карти доiсторичноСЧ РДвропи переконуСФ, що протягом тисячолiть, iще вiд пiзнього палеолiту й неолiту, приблизно сучасним украСЧнсько-росiйським кордоном проходила межа мiж рiзними цивiлiзацiйними типами буття людини. РЖншими словами, вiд прадавнiх часiв у геопросторi Пiвнiчного Причорноморя формувався специфiчний ментальний, етнiчний, культурний i геополiтичний тип суспiльства. Всi пiзнiшi мiiевi протодержавнi полiетнiчнi утворення кiммерiйськi, скiфськi, сарматськi, прасловянськi (РЖ тис. до Н.X. РЖ тис. по Н.X.) виникали на тому ж цивiлiзацiйно-геополiтичному стрижнi. Постання КиСЧвськоСЧ Русi було вiнцем того складного процесу. Умовно цю украСЧнську цивiлiзацiю (вiд III тис. до Н.X.) можна назвати Понтiйською (Понт грецька назва Чорного моря). Вона завжди расово та культурно була звязана з Балканами й Малою АзiСФю [2]. УкраСЧнськi землi з прадавнiх часiв були невiдСФмною складовою частиною СФвроатлантичноСЧ цивiлiзацiСЧ. Сучасний атлантизм виступаСФ iз зазiханнями на унiверсальне панування й унiфiкуючу роль iдеологiСЧ прав людини, що орiСФнтуСФться на вiльну особу, яка самовизначаСФться, тодi як континенталiзм СФ консервативною геополiтичною моделлю, що ТСрунтуСФться на уявленнях про культурно-цивiлiзацiйне розмаСЧття свiту, в якому континентальнi цивiлiзацiСЧ надiленi якiсними особливостями, культурно-iсторичною самобутнiстю.
Геополiтика СФ основним чинником, що встановлюСФ тотожнiсть краСЧн Центрально-СхiдноСЧ РДвропи. Незважаючи на всi вiдмiнностi, СЧх обСФднуСФ СФдине вони були обСФктами, що залежали й до яких втручалися Нiмеччина та Росiя (у минулому також Швецiя й Туреччина). Кожна з цих держав прагнула пiдпорядкувати собi Середню РДвропу, вбачаючи у цьому свiй життСФвий iнтерес. Великою мiрою цей iнтерес був результатом тiСФСЧ диспропорцiСЧ сил, що виникаСФ мiж ним й i кожною окремою краСЧною регiону. На заходi й на пiвднi РДвропи Нiмеччина мала клопiт iз розмiщенням надлишкiв своСФСЧ людностi, бо у минулому цi простори були бiльш розвинутими й густiше заселеними. Вiдповiдним мiiем мiг стати словянський схiд слабкий i менше заселений. У свою чергу марш РосiСЧ на захiд i пiвденний захiд РДвропи був повязаний як з реалiзацiСФю певноСЧ iдеологiчноСЧ мети (гасло оборони православя), так iз можливiстю пiдняти свiй цивiлiзацiйний рiвень (засобом анексування тих провiнцiй, якi встановили контакт iз Заходом) та вiдiгравати тепер роль фактора захiдноСФвропейськоСЧ полiтики [3].
Першi спроби украСЧнськоСЧ iнтеТСрацiСЧ до СФвропейських iнституцiй були зробленi ще в 1992 роцi тодi вперше було порушено питання про вступ до Ради РДвропи, але вимоги цiСФСЧ органiзацiСЧ видалися для адмiнiстрацiСЧ президента Л.Кравчука надмiрними, i про вступ РРД на певний час забули. Основнi iнтеТСрацiйнi рiшення були прийнятi вже за президента Л.Кучми, який багатьма аналiтиками спочатку розглядався як антизахiдний полiтик. УкраСЧну прийняли в 1995 роцi до Ради РДвропи, розпочалася тiсна спiвпраця з мiжнародними фiнансовими структурами (Мiжнародний валютний фонд, Свiтовий Банк), вiдносини з НАТО було оформлено в 1997 роцi у виглядi ХартiСЧ про особливе партнерство. Набула чинностi Угода про партнерство i спiвробiтництво з РДвропейськими комiсiями. На нацiональному рiвнi указами Президента було затверджено низку державних програм та iнших стратегiчних засад [4]. "iтку 2007 року Верховна Рада УкраСЧни ухвалила закон Про основи нацiональноСЧ безпеки УкраСЧни, де зокрема йшлося про основнi напрями державноСЧ полiтики з питань нацiональноСЧ безпеки УкраСЧни. В зовнiшньополiтичнiй сферi це проведення активноСЧ мiжнарод?/p>