Geum.ru

Психология

  • 4241. Особливості психіатричного мислення
    Статья пополнение в коллекции 26.09.2010

    Усякий рух живого організму вимагає достатньої орієнтації в навколишнім середовищі. Цієї мети служить, якщо можна так виразитися, «інформаційний метаболізм». Навіть одноклітинні істоти мають здатність одержання сигналів з оточення й реагують на них, посилаючи сигнали в навколишнє середовище. Не кількість енергії, укладеної в сигналі, але кількість інформації, тобто його значення для організму грає при цьому основну роль. Сигнал, що надходить із оточення, стає як би символом і потім - моделлю того, що в ній відбувається. У той же час сигнал, що висилається організмом, може бути таким же символом для оточення. У міру розвитку сигнальної системи (рецептори, нервові клітки, еффектори) усе більше багатим стає обмін сигналами з оточенням, завдяки чому модель навколишнього світу краще відповідає дійсності, а форми реагування стають різноманітніше. Людина досягла в цьому максимального розвитку, і можна було б ризикнути зробити твердження, що «інформаційний метаболізм» грає в нього більшу роль, ніж енергетичний.

  • 4242. Особливості психіки людини. Педагогічні конфлікти
    Контрольная работа пополнение в коллекции 10.05.2010

    За нашими даними, дві третини старших класів, що вчаться, в об'єктом конфлікту є існуюча суперечність, що виявляється в невідповідності поглядів учнів і педагога на суть дисципліни (“Я тільки обернувся і попросив олівець у друга, а вона вже зауваження в щоденник пише ”), в не оптимально вироблених і не узгоджено з учнями критеріях оцінювання результату учбової роботи (“У чверті виходило 4, а поставили 3”), у відсутності у вчителів викладацьких умінь і навиків (“ Вчитель розповідає нецікавий матеріал, на уроці нудно, хочеться хоч з сусідом поговорити ”), педагогічної етики і такту (“ Трохи що не по ній, то відразу починає кричати і лаятися ”), в прихильності традиційної авторитарної педагогічної філософії (“ Моя справа вивчати, а ваша - мовчати і слухати ”), яка вступає в суперечність з домінуючими потребами віку старших школярів, - не тільки брати, але і віддавати, не тільки виконувати, але і вести і т.д., з соціальними вимогами сьогоднішнього дня - творчій активності, відповідальності, самостійності індивіда.

  • 4243. Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення
    Дипломная работа пополнение в коллекции 01.01.2011

    Психологічна підготовка спортсмена є складноорганiзованою цілою освітою. Вона має свою будову i диференціюється на ряд рівнів, кожен з яких має свої способи роботи, рухається за своїми законами, вимагає вживання власних засобів i методів дослідження i дії. Виходячи з вмісту розвитку підготовки i вживання засобу системного аналізу, можна виділити наступні рiвнi в психологічний пiдготовцi: психофізіологічний, власне психологічний i соціально - психологічний. Кожен з них має свої закони, яки в спорті знаходять власне заломлення i в той же час не повністю входять в спортивну діяльність зі своєю складною проблематикою i науковим апаратом. Важливе те, що вiдповiднi наукові дисципліни, «обслуговуючі» ці рiвнi, мають своє бачення, свою точку зору на спортивну діяльність. Так, соціально - психологічний рівень вказує на такий «обєкт», як змагання, де відбувається протиборство двох тактик, технік i сил, але обєктом для дослідження i дії для психолога тут є власне команда. Тому предметом виступають стосунки в команді, дії команди на розвиток особи, її формування, а також вплив особи i роль її в команді як колективі, становлення особи i спортивного колективу. Психологічний рівень вказує на стосунки людини до самого собі, розкриваючи пласт властивостей, якостей людини, що забезпечують його здатність здійснювати дiяльность. Тут предметом виступають не лише знання i уміння, навички i звички, не лише психічні процеси i функції, але i такі складові явища, як самосвiдомiсть, самооцінка, світогляд i свiдомiсть особи одним словом, відношення до себе як людській особі. Психофiзiологiчний рівень вказує на відношення людини до можливостей свого організму як анатома - фізіологічної даності. При такій диференціації психологічної підготовки можна здійснити не лише комплексність виховання, але i реалізувати системність в пiдготовцi, оскільки людина буде «охоплена» у всіх своїх проявах.

  • 4244. Особливості психологічного клімату в студентських групах першого року навчання
    Курсовой проект пополнение в коллекции 07.06.2010

    Наступною була методика Г. Айзенка (див. Додаток 3) для визначення типу темпераменту. За цією методикою всю сукупність людських рис можна уявити через 2 основних фактора: екстраверсія (інтроверсія) і нейротизм. Перший з цих факторів біполярний і являю собою характеристику індивідуально психологічного складу людини, крайні полюси якого відповідають орієнтації особистості або на світ зовнішніх обєктів (екстраверсія), або на субєктивний внутрішній світ (інтроверсія). Прийнято вважати, що екстравертам властиві комунікабельність, імпульсивність, гнучкість поведінки, велика ініціативність (але мала наполегливість) і велика соціальна пристосованість. Інтровертам, навпаки ж, властиві некомунікабельність, замкнутість, соціальна пасивність (при достатньо більшій наполегливості), схильність до самоаналізу і труднощі в соціальній адаптації. Другий фактор нейротизм описує деяку властивість-стан, який характеризує людину зі сторони емоційної стійкості, тривожності, рівня самоповаги і можливих вегетативних розладів. Фактор цей також біполярний і утворює шкалу, на одному полюсі якої люди, що характеризуються надзвичайною стійкістю, зрілістю і прекрасною адаптованістю, а на іншому надзвичайно нервові, нестійкі і важко адаптовані. Перетин цих двох біполярних характеристик дозволяє отримати неочікуваний і досить цікавий результат достатньо чітке віднесення людини до одного з чотирьох типів темпераменту:

    • Сангвінік притаманні досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, похапливості, а то й поверховості.
    • Холерик характерний високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна та рухова врівноваженість холерика може виявитися за умови відсутності належного виховання, в нестримності, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.
    • Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв.
    • Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість та приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутись такі риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до важких внутрішніх переживань.
  • 4245. Особливості психологічного пізнання
    Информация пополнение в коллекции 31.03.2010

    Помітимо, що видів діяльності, якими з успіхом міг би займатися той самий людина, досить багато й для кожного з них практично неможливо виявити й правильно оцінити всі необхідні якості особистості, задатки й здатності. На щастя, цього й не потрібно робити, тому що безліч різних видів діяльності людини більш-менш добре укладається в наступні основні групи: людина людина, людина техніка, людина знакові системи, людина художній образ. Перша група включає всі можливі види діяльності, головним для яких є вплив людини на людину. Друга група містить у собі види праці, орієнтовані на роботу людини з різними машинами. Третя група пов'язана з розробкою, створенням і використанням людиною різних знакових систем, наприклад мови для спілкування, для математичного програмування, мови образотворчих символів і т.п. У четверту групу входять ті види діяльності, у яких людина зайнята різними видами літератури, театром або образотворчим мистецтвом. Тому на практиці досить буває тільки виявити наявну в даної людини схильність до одному або двох з перерахованих видів (груп) діяльностей.

  • 4246. Особливості психологічної готовності жінки до материнства
    Дипломная работа пополнение в коллекции 14.10.2010

     

    1. Абрамова Г.С. Практическая психология. Екатеринбург,1998.
    2. Авдеева Н.Н. Привязанность ребенка к матери и образ себя в раннем детстве// Вопросы психологии. 1997. 4.
    3. Авдеева Н.Н. Вы и младенец: у истоков общения. -М.:Пр.1991.
    4. Анерт Л.Т., Майшнер, А. Шмидт, В.А. Доскин Кросс-культурное исследование взаимодействия с детьми русских и немецких матерей. Л
    5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л., 1968.
    6. Ананьев Е.Г. О проблемах современного человекознания. М., 1977
    7. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 т. Т. 1.М., 1980.
    8. Андреева Н.Г. Этот удивительный младенец.- С-П., 1999.
    9. Анна де Карвасдуэ. Девочка. Девушка. Женщина. Мир книги.-М., 2001.
    10. Баз Л.Л., Скобло Г.В. Особенности общения со взрослыми младенцев от матерей с послеродовыми депрессиями // Психология сегодня. Ежегодник Российского психологического общества. Т. 2. Вып.3. М., 1996
    11. Баканов Е.Н., Иванников В.А.: О природе побуждения // Вопросы психологии. 83'4
    12. Бангерская Т. Трудное счастье материнства//Семья и школа.- 1987.- №3.-с.29-32.
    13. Батуев А.С. Психофизиолгичекие доминанты материнства. //Психология сегодня.-1996.-вып.4.-с.69-70.
    14. Батуев А,С. Генетические и социальные факторы формирования индивидуальности детей; биосоциальные основы формирования нервно-психической сферы ребенка // Ребенок в современном мире: здоровье ребенка: В 2 т. Т. 2 / Под ред. А. А.
    15. Батуев А.С., Соколова Л.А Учение о доминанте как теоретическая основа формирования системы мать дитя // Вести. С.-Петербург, ун-та. Сер. 3.1994. Вып, 2
    16. Баженова О.В, Баз Л.Л., Копыл О.А. Готовность к материнству: выделение факторов, условий психологического риска для буду-щего развития ребёнка. //Синапс,1993, №4
    17. Баскина Ю.В. Методика диагностики родительских отношений. М., 1992
    18. Бауэр Т. Психическое развитие младенца. М., 1985.
    19. Беременность и роды у первородящих женщин старшего возраста.- М.:Пр.1975.
    20. Бертран А. «Воспитание до рождения» С-п 1998.
    21. Бойко В.В. Малодетная семья.- М.:Пр.1988.
    22. Бойко В.В. Счастье, семья, дети.- М.:Пр 1980.
    23. Бойко В.В. Если ты жена и мать. -М.:Пр.1985.
    24. Боровикова Н.В. «Адаптация к новому образу «Я» у беременных женщин» Вестник Балтийской академии 1998г. Выпуск 15, стр. 81-86.
    25. Бурменская Г.В., Захарова Е.И. Возрастно-психологический подход в консультировании детей и подростков: учебное пособие для ВУЗов.-М.:Акадкмия,2002.
    26. Брусиловский А.И. Жизнь до рождения. -М.:Пр.1991.
    27. Брутман В.И., Психологические феномены, возникающие в связи с нежеланной беременностью.//Психология сегодня.-вып.4.-1996.-с.150-151.
    28. Брутман В.И., Ениколопов С.Н., Панкратова М.С. Некоторые результаты социологического обследжования женщин, отказавшихся от своих новорождённых детей.//Вопросы психологии.-1994.-№5.-с.24-27.
    29. Брутман В.И. Радионова М.С. Формирование привязанности матери к ребёнку в период беременности//Вопросы психологии.-1997.- №7.-с.38-47.
    30. Брутман В.И., Филиппова Г.Г., Хамитова И.Ю.Динамика психического состояния женщины во время беременности и после родов//Вопросы психологии.-2002.-№1.-с.59-69, №3.-с.109-117.
    31. И.В. Брутман, А.Я. Варга, М.С. Радионова, О.В. Юсупова "Девиантное материнское поведение" Московский психотерапевтический журнал. №4 1996г.
    32. Варга Д. "Дела семейные". Москва 1986г.
    33. Варга Ф.Я. Структура и типы родительского отношения. М.,1987.
    34. Варга Д. Радость родительских забот.- М.:Пр.1983
    35. Венгер А.Л. Психологические рисуночные тесты: иллюстрированное руководство.- М.:ВЛАДОС-ПРЕСС,2002.
    36. ВеккерЛ. М. Психические процессы: В 3 т. Т.З. Л., 1981.
    37. Винникотт Д.В. "Маленькие дети и их матери". Москва 1998г.
    38. Винникотт Д.В. "Разговор с родителями" Москва 1995г.
    39. Волков В.Г., Садкова Ю.С. Индивидуально-психологические особенности беременных с угрозой выкидыша. Киров, 1995
    40. Ворошнина О.Р. Психологическая коррекция депривированного материнства. М.,1998.
    41. Воспитательные дома // Большая энциклопедия / Под ред. С. Н. Южакова, П. Н. Милюкова: В 14т. Т. 5. СПб., 1904.
    42. Вундт В. Основы физиологической психологии.: В 16 вып. Вып. 6, т. 2. СПб.,20. 1873-1874,
    43. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. М., 1982-1984.
    44. Галигузова Л.Н. Формирование потребности в общении у детей раннего возраста// Развитие общения дошкольников со сверстниками / Под ред. А. Г. Рузской. М., 1989.
    45. ГалигузоваЛ. Н., Мещерякова С.Ю., Царегородцева Л.М. Психические аспекты воспитания детей в домах ребенка и детских домах//Вопросы психологии. 1990. 6.
    46. Гриском К."Рождение в море". Москва 1993г.
    47. Гроф С."За пределами мозга". Издательство Трансперсонального Института 1993г.
    48. Гроф С."Области человеческого бессознательного". Издательство Трансперсонального Института 1994г.
    49. Дик-Рид Г."Роды без страха" Москва 1996г
    50. Долбик-Воробей Т.А. Студенческая молодежь о проблемах брака и рождаемости//Cоцис.-2003.-№11.-с.78-83.
    51. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растенников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 104 с.
    52. Завялова Ж.В. Психологическая готовность к родам и метод её формирования. М., 2000
    53. Захаров А.И. Ребёнок до рождения. Спб, 1998.
    54. Карвасарский Б. Д. Психотерапия. - М.: Медицина, 1985. - 303 с.
    55. Клюева Н.В., Свистун М.А. Программы социально-психологического тренинга. - Ярославль: Яросл. НПЦ "Психодиагностика", 1992. - 66 с.
    56. Ковалев Г.А., Коряк Н.М., Петровская Л.А. Проблемы активного социального обучения // Вопросы психологии, 1982. - № 5. - С.95-103.
    57. Коваленко Н.П. Психологические особенности коррекции эмоционального состояния женщины в период беременности. Спб.,1998.
    58. Кошелёва А.Д., Алексеева А.С. Диагностика и коррекция материнского отношения. М.,1997.
    59. Кон И.С. Ребенок и общество. М.: Педагогика, 1988.
    60. ЛеонтьевА.Н. Проблемы развития психики. М., 1972.
    61. . Лисина М.И, Воспитание детей раннего возраста в семье. Киев, 1983.
    62. Лисина М.И. Проблемы онтогенезаобщения. М., 1986,
    63. Лисина М.Я., Авдеева Н.Н, Развитие представления о себе у ребенка первого года жизни // Исследования по проблемам возрастной и педагогической психологии / Под ред. М.И. Лисиной. М., 1980.
    64. Лисина М.И., Галигузова Л.Н. Становление потребности детей в общении со взрослыми и сверстниками // Исследования по проблемам возрастной и педагогической психологии / Под ред. М.И. Лисиной. М., 1980,
    65. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1984.-444с.
    66. Луковцева З.В. , Баз Л.Л. : Психическое развитие недоношенного младенца 99'6
    67. Мещерякова С.Ю. Особенности комплекса оживления у младенцев при воздействии предметов и общении со взрослыми // Вопросы психологии. 1975. 5.
    68. Мещерякова С.Ю. Становление основ личности в младенческом возрасте // Творчество и педагогика: Материалы Всесоюз-научно-практич. конф. (Секция V. Дет-' ство и творчество). М., 1988.
    69. Мещерякова С.Ю. Психологическая готовность к материнству//Вопросы психологии.-2002.-№5.-с.18-27.
    70. Мещерякова С.Ю., Авдеева Н.Н. Особенности психической активности ребенка первого года жизни // Мозг и поведение младенца / Под ред, О. С. Андрианова. М., 1993.
    71. Мид М. Культура и мир детства. М.: Наука, 1989.
    72. Мухамедрахимов Р. Ж. Формы взаимодействия матери и младенца // Вопросы психологии. 1994, 6.
    73. Мухамедрахимов Р.Ж. Программа развития, центрированная на взаимодействии матери и младенца // Социокогнитивное развитие ребенка в раннем детстве: Тез. российско-германского семинара (18-20 апреля 1995 г.). М., 1995.
    74. Мухамедрахимов Р.Ж. Взаимодействие и привязанность матерей и младенцев групп риска // Вопросы психологии. 1998. 2.
    75. Матвеева Е.В. Анализ материнства с позиции теории деятельности. К.:ВГГУ,2004.
    76. Матвеева Е.В. Проект исследования на тему «Способы воспитания готовности к материнству и качество материнской позиции в российской и американской культурах современного общества».-Москва-Нью-Йорк.:2004.
    77. Мухамедрахимов Р. Ж., Иванова В. Ю. Оценка качества взаимодействия матерей и младенцев // Ананьевские чтения - 97 (90 лет со дня рождения Б.Г. Ананьева): Тез. конф. (28-30 октября 1997 г.) / Под ред. А.А. Крылова. СПб., 1997.
    78. Никитин Б.П. "Детство без болезней" Санкт-Петербург1996г.
    79. Никитин Б.П., Л.А. Никитина "Резервы здоровья наших детей" Москва 1990г.
    80. Ожегов С.И. Словарь русского языка. -М.:1984.
    81. Оден М. "Возрожденные роды" Москва 1994г.
    82. Орлевская М. Я хочу ребёнка//Cчастливые родители.-2004.-№3.-с.76-78.
    83. Психологические тесты/Под. ред. А.А.Карелина: В 2 т. М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 2002.
    84. Пэрну Л. Я жду ребёнка. М.:Медицина,1986.
    85. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии. М.,1990.
    86. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. М.,2002.
    87. Психология. Словарь / Под общей ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - Изд. 2-е. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.
    88. Папушек Х., Папушек М. Значение невербального общения в младенческом возрасте для психического развития//Психологический журнал.-2000.-№3.-с.65-72.
    89. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. М., 1969.
    90. Пьерон А. Психофизика // Экспериментальная психология. Вып. I и II / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. М., 1966.
    91. Райнпрехт Х. Виховання без прикрощів: батьківські збори [Текст] // Шкільний світ : Всеукраїнська газета для вчителів. - 2007. - № 47. - С. 20-22.
    92. Рубинштейн С.Л. Основы обшей психологии. М., 1946.
    93. Русакова М.Н. Экспериментальное исследование эмоциональных реакций человека. М., 1979.
    94. Радионова М.С. Динамика переживания женщиной кризиса отказа от ребенка. Дисс.канд.пихол.н., М., 1997
    95. Р. Равич "Мы ждем тебя, малыш!" Москва 1991г.
    96. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика / Пер. с анг. - М.: Прогресс, 1993. - 386 с.
    97. Самоукина Н.В. Симбиотические аспекты отношений между матерью и ребёнком//Вопросы психологии.-2000.-№3.-с 67-81.
    98. Смирнова Е.О. Генезис общения ребёнка от рождения до семи лет//Вопросы психологии.-2004.-№2.-с.15-19.
    99. Спок Б. Ребёнок и уход за ним.-М.: «Политехника»,1991.
    100. Сталькова И.Л. "Материнство" Москва 1987г.
    101. Сборник статей конференции «Перинатальная психология в родовспоможении» сб.: АМСУ; 20-22 марта 1997.
    102. Смирнова Е.О. Проблема общения ребенка и взрослого в работах Л.С. Выготского и М.И. Лисиной // Вопросы психологии. 1996. 6,
    103. Смирнова Е.О. Становление межличностных отношений в раннем онтогенезе.// Вопросы психологии, 1994, №6.
    104. Соколова Е.Т. Проективные методы исследования личности. М.,1980.
    105. Филиппова Г.Г. Девять месяцев, меняющих жизнь//Семья и школа,.-2001.-№3.-с.14-17.
    106. Филиппова Г.Г. Развитие материнского поведения в онтогенезе//Психология сегодня.-вып.3.-1996.-с..36-38.
    107. Филиппова Г.Г. Психология материнства. М.,2002.
    108. Филиппова Г.Г. Материнство и основные аспекты его исследования в психологии//Вопросы психологии.-2001.-№2.-с.22-37.
    109. Филиппова Г.Г. Трудная радость материнства//Семья и школа.-2001.-№1-2.
    110. Филиппова Г.Г. Ребёнок для родителей и родители для ребёнк//Cемья и школа.-2003.-№2.-с.7-9
    111. Филиппова Г.Г. Психология материнства: Учебное пособие. М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. 240 с
    112. Хоментаускас Г.Т. Семья глазами ребёнка.- М.:«Педагогика»,1989.
    113. Ханин Ю. Л. Краткое руководство к применению шкалы реактивной и личностной тревожности Ч. Д. Спилбергера.Л., 1976.
    114. Хрестоматия поперинатальной психологии: Психология беременности, родов ипослеродового периода / Сост. А,Н, Васина.- М.:Изд-во УРАО, 2005. 328с.
    115. http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2008/ds/pp/pp_u/pp1108_u.html
    116. http://psylist.net/praktikum/00023.htm
    117. http://www.prosvetlenie.org/razum/16/7.html
    118. http://psylist.net/slo/?kat=3
    119. http://neuro.health-ua.com/article/119.html
    120. Царегородцева Л.М. Исследование контактов между младенцами // Экспериментальные исследования по проблемам педагогической психологии / Под ред. М.И. Лисиной. М., 1979.
    121. Царегородцева Л.М. Возникновение и развитие контактов между младенцами: Автореф. канд. дис. М., 1983.
    122. Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. М.: Апрель-Пресс, 2000. 512с.
    123. ЭлъконинД.Б, Детская психология. М., 1960.
    124. Менегетти А. «Женский ум в проєкте жизни» 2007, ННБФ
  • 4247. Особливості різних етапів психологічного консультування
    Информация пополнение в коллекции 25.09.2010

    Так, розглянувши дві точки зору на психологічне консультування, представлені концепцією Е. Ейдеміллера и К. Роджерса, ми побачили, що в першому випадку метою є допомогти людині зрозуміти своє життя, способи її побудови, в ній парадокси, що ховаються, і дилеми, а також знаходити шляхи створення осмисленого майбутнього. Даний тип психологічного консультування можна охарактеризувати за допомогою двох головних аспектів. По-перше, розуміння ролі людини у взаємодії з іншими індивідами. Особливо підкреслюється взаємозв'язок людини зі своїм життєвим контекстом (світом). Саме консультування направлене не стільки на зміну особи, скільки на глибше і ширше розуміння її проблем і можливостей. По-друге, психологічні проблеми вирішуються шляхом аналізу взаємодії з універсальними екзистенціальними чинниками, головними з яких є: відчуття буття; свобода, її межі, потенціал людських ресурсів.

  • 4248. Особливості розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку
    Дипломная работа пополнение в коллекции 17.11.2010

     

    1. Авдеева Н.Н. Понятие идентификации и его применение к проблеме понимания человека человеком // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга: Тез. докл. Краснодар, 1975. С. 6-9.
    2. Авраменкова В.В. Совместная деятельности дошкольников в проявлении гуманного отношения к сверстниками // Вопросы психологии. 1980. - № 5. С. 60-70.
    3. Авраменкова В.В. Совместная деятельности дошкольников в проявлении гуманного отношения к сверстниками // Вопросы психологии. 1980. - № 5. С. 60-70.
    4. Алексеева Н.И. Некоторые особенности сопереживания в раннем онтогенезе // Проблемы формирования ценностных ориентаций и социальной активности личности.: Межвуз. сб. научн. тр. М.:МГПИ, 1984. С. 67-76.
    5. Бадалев А.А., Каштанова Т.Р. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии// Групповая психотерапия при неврозах / Под ред. Б.Д.Карвасарского и В.А.Мазуренко. Л., 1975. С. 11-19.
    6. Бадалеев А.А. Личность и общение: Избр. Психол. труды. 2-е изд., перераб. М.: Междунар. пед.акад., 1995. 324 с.
    7. Бех И.Д. Нравственность личности: стратегия становления. Ровно: РИО управление печати, 1991. 146 с.
    8. Бех І.Д. Вивчення особистості молодшого школяра // Поч.шк.- 1993, №3.
    9. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте - М., 1968.- с.464.
    10. Божович Л.И.Отношение к учению как психологическая проблема. «Известия АПН РСФСР», вып. 36, 1951.
    11. Бондаренко Л.И. Основные этапи становления самосознания - К., 1979.
    12. Борисенко С.Б. Методы формирования и диагностики эмпатии учителей: Автореф. Дис. … канд. пед. Наук: 13.00.01. Л., 1988. 14 с.
    13. Боришевський М.И. Психологические особенности самосознания подростка - К.: Вища школа - 1980.- с.168.
    14. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детсве: норма и отклонения. М.: Педагогика, 1990. 140 с.
    15. Будова самооцінки як психологічна проблема // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 6. Психологія. Харків: ХДПУ, 1999. Вип. 2. С. 42-45.
    16. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике.- К., 1989.
    17. Валантинас А.А.Взаимосвязь эмпатии и усвоения нравственных норм детьми младшего школьного возраста: Автореф. дисс. …канд. психол. Наук: 19.00.07. К.: 1988. 16 с.
    18. Валлон А. Психическое развитие ребенка. М.: Просвещение, 1967. 196 с.
    19. Венера В.Є. Психологічна служба в закладах освіти. Практикум: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. Тернопіль: ВАТ «ТВПК «Збруч». 2008. 560 с.
    20. Взаємозв'язок самооцінки і рівня домагань як предмет психологічних досліджень // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. Харків: ХДПУ, 2001. Вип. 6. С. 57-61.
    21. Веретенко Т.Г. Загальна психологія. Навчальний посібник. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 128 с.
    22. Выговская Л.П. Проблема эмпатии в психологии//Социально-психологическая природа эмпатии: проблемы и перспективы исследования. Одесса, 1996. С. 171-186.
    23. Выговская Л.П. Теоретико-методологические основы решения проблемы эмпатии//Українська психологія: сучасний потенціал: Матер. Четвертих Костюковських читань. в 3т. К.: ДОК-К, 1996. Т.1. С. 231-239.
    24. Гаврилова Т.П. К вопросу об эмоциональной социальной децентрации // Личность в системе коллективных отношений6 Тез. докл. М., 1980. С. 50-51.
    25. Гаврилова Т.П. Понятие эмпатии в зарубежной психологии. (Исторический обзор и современные проблемы)// Вопросы психологи. № 2. 1975. С. 17-19.
    26. Гаврилова Т.П. Понятие эмпатии в зарубежной психологии. (Исторический обзор и современные проблемы)// Вопросы психологи. № 2. 1975. С. 17-19.
    27. Гаврилова Т.П. Эмпатия и ее особенности у детей младшего и среднего школьного возраста: Автореф. Дис. … канд. Психол. Наук.: 19.00.07/ АПН НИИ обей и пед. Психологии М., 1977. 23 с.
    28. Гаврилова Т.П. Эмпатия как спецыфический способ познания человека человеком // теоретические и прикладные проблемы психологи познания людьми друг друга: Тез. докл. Краснодар: КГУ, 1975. С. 17-19.
    29. Гиппенрейтер Ю.Б., Карягина Т.Д., Козлова Е.Н. Феномен конгруэнтной эмпатии// Вопросы психологии. 1993. - № 4. С. 61-68.
    30. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. СПб.: Речь, 2003.
    31. Грановская Р.М. Элементы практической психологии.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1988.- с.392-404,564.
    32. Гродзенская Н.Л. Воспитательная работа на уроках пения. М., Изд-во АПН РСФСР, 1953.
    33. Давыдов В.В. Генезис и развитие личности в детском возрасте // Вопр.пс.- 1992, №1-2.
    34. Дослідження особливостей розвитку самооцінки у молодшому шкільному віці // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 9. Психологія. Харків: ХДПУ, 1999. Вип. 3. С. 148-153.
    35. Дослідження самооцінки та рівня домагань особистості як динамічної системи // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. Харків: ХДПУ, 2001. Вип. 7. С. 122-126.
    36. Дослідження специфіки співвідношення показників приватної і загальної самооцінки у молодших школярів з різною динамікою її розвитку // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 13. Психологія. Харків: ХДПУ, 2000. Вип. 4. С. 84-88.
    37. Дубровина И.В. Психодиагностика личности.- К.,-1989.
    38. Журавльова Л.П. Психологія емпатії: Монографія. Житомир:Вид-во ЖДУ ім..І.Франка, 2007. 328 с.
    39. Загайнов Р.И. Как осознанный долг. Дневник психолога. 335 с, ил.
    40. Захарова А.В., Андрущенко Т.Ю. Исследования самооценки младшего школьника в процесе учебной деятельности // Вопр.пс.- 1980, №4.
    41. Захарова А.В. Уровень притязания как показатель самооценки / Новые исследования в психологии и возрастной физиологии.- М.: Педагогика, 1989.- с.42-47,137.
    42. http://ebk.net.ua/Book/psychology/vinoslavska_psihologiya/zmist.htm.
    43. Зеньковский В.В. Психология детства.- Екатеринбург: Деловая книга, 1995.- с.351.
    44. Ільин Е.П. Психология воли. Спб: Питер, 2000.
    45. Кн.1: Общие основы психологии.- с.576.
    46. Кн.2: Психология образования.- с.496.
    47. Кн.3: Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика.- с.512.
    48. Коган І.М. Особливості емпатії молодших школярів //Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України /За ред. акад. Максименка С.Д. К.: 2000. Т. П, ч. 6. С. 273-279.
    49. Коган І.М. Розвиток емпатії у молодших школярів //Актуальні проблеми психології. Екологічна психологія. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України /За ред. акад. Максименка С.Д. К.: 2004. Т. 7, вип. 3. С. 101-108.
    50. Кротенко В.І, Розвиток емпатії в психологічній літературі/Психологія: Зб. наук.пр. Вип.. 12. (НПУ ім.. М.П.Драгоманова). Київ, 2001. С. 89-96.
    51. Кротенко В.І.Розвиток емпатії у дітей підліткового віку складової риси гуманістичного розвитку суспільства // Психологія: Зб. Наук. Пр. Вип.. 2(9). Ч П. (НПУ ім.. М.П.Драгоманова). Київ, - 2001. С. 55-58.
    52. Кулагина М.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет): Учебное пособие.- М.: Изд-во РОУ, 1996.- с.180.
    53. Липкина А.И. Самооценка школьника и его память // Вопр.пс.- 1981, №3.
    54. Липкина А.И. Самооценка школьника.- М.,1986.
    55. Липпс Т. Руководство по психологии/Пер. с нем. М.А.Лихарева. Спб.: О.Н.Попова. 1907. 394 с.
    56. Лоренц К. Человек находит друга: О поведении животных/Пер. с англ. И.Гуровой/ Под ред. И с предисл. К.Э.Фарби. М.: А.О. «Полигран», 1992. 191 с.
    57. Макарова Л.Л., Синельникове В.М. Загальна психологія: Навч. посібник для студентів ВНЗ. Київ: Центр. навч. літ-ри, 2005.
    58. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. К.: НПЦ Перспектива, 1998. 220 с.
    59. Наследственность душевных свойств (Психологическая наследственность) / Пер. с франц. Спб.: К. Риккер, 1884. 395 с.
    60. Немов Р.С. Психология: В 3 кн.: Учебное пособие для вузов.- 2-е изд.- М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995.-
    61. Обухова Л.Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы.- М.: Тривола, 1996.- с.360.
    62. Общая психология: Учебник для студентов пединститутов / Под ред. А.В.Петровского.- М., 1986.
    63. Овчинникова Т.Н. Особенности осознания себя детьми 6-летнего возраста // Вопр.пс.- 1981, №3.
    64. Олексик Л.М. Духовні почуття у світопереживанні особистості: Дис…канд. філос. Наук: 09.00.11/ Київський інститут ім.. Т.Шевченка. К., 1994. 220 с.
    65. Орищенко О.А. Диференційно-психологічний аналіз емпатії: Авториеф. дис. …канд. психолог. Наук: 19.00.01. Одеса, 2004. 21 с.
    66. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности: Кн. для учителя.- М.: Просвещение, 1991.- с.287.
    67. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В.А.Роменця. -К. : Либідь, 1999. - 632с.
    68. Петрасинський З. Пізнай себе: Книга для учнів: Пер. з польської В.І.Романця.- К.: Рад.школа, 1998.- с.192.
    69. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Психологія: Підручник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів 2-і изд., стереотип. М.; издат. центр «Академія»; Вища школа, 2001.
    70. Психическое развитие младшего школьника / Под ред. Давыдова В.В. - М.- 1990.
    71. Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. - М., 1990.
    72. Психологическое изучение личности младшего школьника и классного коллетива: Метод. реком. для учителей нач. классов, стажеров и студентов-практикантов / Отв. ред. Ключникова Г.А., Новгородское обл. отд. пед. об-ва РСФСР, 1989.- с.54.
    73. Психология. Словарь/ Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. 2-е изд., испр. и доп. М.: Политиздат,
  • 4249. Особливості розвитку комунікативних умінь студентів-медиків засобами соціально-психологічного тренінгу
    Отчет по практике пополнение в коллекции 02.12.2010

     

    1. Андреева Г.М. Место межличностного восприятия в системе перцептивных процессов и особенности его содержания // Межличностное восприятие в группе. - № 5. - 1998. С. 175-178.
    2. Биркенбил В.К. Язык интонации, мимики, жестов. - СПб.: Питер, 1997. 324 с.
    3. Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Социально-психологический тренинг предпосылки развития общения учителя с мучениками Психолого педагогические проблемы взаимодействия учителя сучащимися. 1980. - № 3. С. 65-76.
    4. Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Просвещение, 1983. 305 с.
    5. Бороздина Г.В. Психология делового общения. - М.: Деловая книга, 1998. 480 с.
    6. Волкова А.И. Психология общения / А.И. Волкова. Ростов н/Д: Феникс, 2007. 446 с.
    7. Головаха З.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. К.: Изд. Полит. Лит. Украины, 1989. 288 с.
    8. Джидарьян И.А. Психология общения и развития личности // Психология формирования и развития личности. 1981. - № 4. С. 45-47.
    9. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. Л.: Мрія, 1985. 204 с.
    10. Еремеева Н.А. 100 игр и упражнений для бизнес-тренингов / Наталия Еремеева. СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. 128 с.
    11. Карнеги Д. Как приобрести друзей и оказывать влияние на людей. К.: Наукова думка, 1990. 222 с.
    12. Клюев Е.В. Речевая коммуникация. - М.: ПРИОР, 1998. 231 с.
    13. Кнапп М.Л. Невербальные коммуникации. Минск: Нолидж, 1978. 305 с.
    14. Конечный Р.К., Боухал М.В. Психология в медицине. М.: Провещение, 1983. 294 с.
    15. Конецкая В.П. Социология коммуникации. - М.: МУБУ, 1997. - 164 с.
    16. Краткий психологический словарь / Под ред. А.В. Петровского. М.: Политиздат, 1993. 352 с.
    17. Леонтьев А.А. Психология общения. М.: Тарту, 1970. 220 с.
    18. Лобанов А.А Основы профессионально-педагогического общения. СПб.: Питер, 2000. 289 с.
    19. Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида // Психологические проблемы социальной регуляции поведения. - 1976. - №3. С. 18-22.
    20. Лопатин П.В., Карташова О.В. Биоэтика. М.: МГУ, 2005. 317 с.
    21. Лунь Г.Ш. Педагогические основы формирования культуры общения студентов в системе среднего профессионального образования (на примере металлургического техникума): Автореф. дис. ... канд. пед. наук. Комсомольск-на-Амуре, 2004. С. 17.
    22. Общение и оптимизация совместной деятельности / Под ред. Андреевой Г.М., Яноушека Я.К. - М.: МГУ, 1987. 291 с.
    23. Солопова В.Ю. Формирование коммуникативной культуры молодых преподавателей вуза // Культурологический подход в теории и практике педагогического образования / Под ред. И.Ф. Исаева. - Белгород, 1999. С. 24.
    24. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. М.: Мысль, 1971. 351 с.
    25. Психология и этика делового общения / Под редакцией Лавриненко В.Н. М.: Наука, 2000. 264 с.
    26. Рубинштейн С.Л. Теоретические вопросы психологии и проблема личности // Психология личности. - № 7. - 1982. С. 45-50.
    27. Руденский Е.В. Социальная психология : Курс лекций. Новосибирск: Хэлтон, 1997. 270 с.
    28. Сабуров А.С. Психология: Курс лекций. К.: Лекс, 1996. 208 с.
    29. Петровская Л.А. Компетентность в общении. - М.: Просвещение, 1990. 407 с.
    30. Суховершина Ю.В., Тихомирова Е.П., Скоромная Ю.Е. Тренинг коммуникативной компетенции. М.: Академический Проект, Трикста, 2006. 112 с.
    31. Третьяченко В.В., Вереіна Л.В., Скляр П.П. Психологія ділового спілкування. Навч. посіб. Луганськ: Вид-во „Глобус”, 2005. 268 с. Рос.мовою.
    32. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. К.: Либідь, 1996. 264 с.
    33. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. К.: Вища школа, 2004. 676
    34. Этика и деонтология: Учебник для медсестёр / Под. ред. Юсупова К.Д. СПб: Питер, 1999. 214 с.
  • 4250. Особливості розвитку мовлення в дошкільному віці
    Курсовой проект пополнение в коллекции 02.04.2010

     

    1. Аматьєва О.П. Що впливає на виразність мовлення? Навчання дітей старшого дошкільного віку інтонаційної та жестико-мімічної виразності мовлення // Дитячий садок. 2004. - №19.
    2. Батуев А.С. и др. Психофизиологические аспекты формирования речи в онтогенезе. Вопросы и предложения // Мир психологии. 2003. - №2.
    3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском воздасте. Психологические исследования. М.: Просвещение, 1968.
    4. Вашуленко М. Мовленнєвий розвиток дошкільників запорука їхньої наступної успішності //Дитячий садок. 2004. - №20.
    5. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. СПб.: Союз, 2004.
    6. Возрастная психология: Детство, отрочество, юность: Хрестоматия / Сост. В.С. Мухина, А.А. Хвостов: Учебное пособие для студентов вузов. М.: Академия, 2003.
    7. Вопросы детской и общей психологии / Под ред. Б.Г. Ананьева. М., 1954.
    8. Гавриш Н. Художнє слово і дитяче мовлення // Дитячий садок. 2005. - №2.
    9. Гончаренко А. Сучасні підходи до розвитку мовлення дітей // Дошкільне виховання. 2004. - №7.
    10. Гончаренко А. Щоб дитина заговорила // Дошкільне виховання. 2005. - №3.
    11. Детская практическая психология: Учебник для студентов вузов // Под ред. Т.Д. Марцинковской. М., 2004.
    12. Исенина Е.И. К вопросу о формировании образа-слова // Вопросы психологии. 1967. - №1.
    13. Исенина Е.И. Начальный период развития речи у детей: проблемы и гипотезы // Вопросы психологии. 1987. - №2.
    14. Інноваційна система підготовки дошкільників до оволодіння писемним мовленням // Практична психологія та соціальна робота. 2001. - №3.
    15. Карпова С.Н. Осознание словесного состава речи дошкольниками. М., 1967.
    16. Кожевникова Т. Школа педагогічної майстерності: Мовленнєвий розвиток дошкільнят // Дошкільне виховання. 2004. -№12.
    17. Колодич О.Б. Сучасні підходи до вивчення мовленнєвої діяльності // Педагогіка і психологія. 2004. - №4.
    18. Кричковська Т.Д. Дитяча психологія: Навчально-методичний комплекс. Ніжин, 2005.
    19. Кричковська Т.Д. Психологія дітей дошкільного віку: Навчально-методичний посібник. Ніжин: НДПУ, 2001.
    20. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Развитие человека от рождения до поздней зрелости: Учебное пособие для студентов вузов. М., 2003.
    21. Леонтьев А.Н. Психология речи (неизданная лекция 1935 года) // Мир психологии. 2003. - №2.
    22. Луценко І. Культура мовленнєвого спілкування: зміст і методи роботи: розвиток мовлення // Дошкільне виховання. 2004. -№5.
    23. Лурия А.Р. Язык и сознание / Под ред. Е.Д. Хомской. М., 1979.
    24. Люблинская А.А. Детская психология. М., 1971.
    25. Мухина В.С. Детская психология. М., 1985.
    26. Пенькова О. Розвиток мовлення у дітей // Психолог. 2005. -№42.
    27. Нещерет О.І. Психологія мовленнєвої діяльності: Навчально-методичний посібник. Ніжин, 2004.
    28. Психология дошкольника: Хрестоматия. Учебное пособие для студ. пед. Заведений / Сост. Г.А. Урунтаева. 2-е изд. М.: Академия, 2000.
    29. Рубан О. Розвиток звязного мовлення. Індивідуальна робота в підготовчій до школи групі // Дошкільне виховання. 1983. - №4.
    30. Стрюк К. Ще раз про розвиток мовлення: Пріоритетні напрями розвитку мовленнєвої діяльності дошкільнят // Дитячий садок. 2004. - №47.
    31. Харченко В. Им нужен собеседник…: О развитии речи дошкольника // Семья и школа. 1983. - №3.
  • 4251. Особливості саморегуляції психолога
    Информация пополнение в коллекции 05.01.2011

    Збільшення займенникового прикметника «само» до того або іншого іменника має цілком певне словотворче значення, сенс якого полягає в позначенні спрямованості дії на того, хто його проводить. Об'єктом регуляції для людини в даному випадку є його вчинки і дії, властиві йому психічні явища (процеси, стани, властивості). Саме у останньому випадку, коли людина регулює власну психічну сферу, ми маємо справу з психічною регуляцією. Розглядаючи склад і функцію саморегуляції, ми тим самим піднімаємо питання про його механізм. Розкрити механізм чого-небудь - це, значить, проникнути в його внутрішній устрій (будова), з'ясувати взаємозв'язок і взаємозалежність частин і елементів цілого і пояснити суть предмету (процесу), його необхідний закономірний хід і його неминуче виникнення в тих або інших умовах. Цілком зрозуміло, що саморегуляція не може здійснюватися без наявності того, що власне регулюється, перевіряється. З іншого боку, в саморегуляції її складові повинні відповідати еталону. Контрольована і еталонна складові, процес звірення і оцінки ступеня їх збігу формують інформаційний зміст механізму саморегуляції. Канали прямого і зворотного зв'язку, мозкове представництво операції звірення є структурними компонентами механізму саморегуляції.

  • 4252. Особливості спрямованості особистості та її статусу в системі міжособистісних відносин
    Курсовой проект пополнение в коллекции 12.01.2011

    Експериментальне дослідження функціонально - рольових відносин представлено багатьма традиційними прийомами: опросниками, бесідою, спостереженням, інтерв'ю й ін. Емоційно - оцінні відносини виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відбиваючи систему їхніх переваг. Відносно повну картину цих відносин дає социометрический опитування в різних його модифікаціях. Личностно - значеннєві відносини являють собою складні в спільній діяльності необхідні зв'язки, які в ній реалізуються. При цьому мотивом дії кожного учасника таких відносин стає інша людина, той, заради якого, в остаточному підсумку, здійснюється спільна діяльність. Потреба в придбанні й підтримці статусу - одна з важливих соціальних потреб. Неможливість зайняти певне положення в структурі групових відносин або погроза втрати наявного статусу може викликати стан "афекту неадекватності". Афект неадекватності в подібних ситуаціях спостерігається в школярів всіх вікових груп, як у встигаючих, так й у слабких учнів. Пережите ними почуття незадоволеності проявляється в агресії, у відмові виконувати вимоги вчителя, у демонстративному порушенні дисципліни. Протягом всього життя індивід виявляється включеним у різні соціальні групи, у яких відбувається його полова соціалізація. Важливим інструментом полової соціалізації є група однолітків, що пізніше всіх "підключається" до цього процесу, але значення, який важко переоцінити. У цих групах спільна діяльність і спілкування "на рівних" сприяють об'єднанню дітей. Одночасно відбувається протиставлення своєї полової приналежності протилежній підлозі. Ця опозиція виникає, затверджується й відстоюється в спільній діяльності, структура якої змінюється з віком. Такий різкий поділ дітей у процесі спільної діяльності й спілкування на одностатеві об'єднання одержало назви "полової сегрегації". Співтовариства дітей і підлітків, засновані на "полової сегрегації", виникають на певному етапі розвитку суспільства, будучи реальними половозрастными об'єднаннями, регламентованими соціальною структурою суспільства. Стихійна "сегрегація" торкати переважно неофіційної структури дитячої групи, відбиваючи виборчий характер дитячих симпатій й антипатій, дружби й прихильностей.

  • 4253. Особливості стресових станів у дітей різного віку
    Курсовой проект пополнение в коллекции 06.12.2010

    Якщо уявити особистість людини у вигляді концентричиних кіл, то в самому центрі розташовується ядро «Я» це, те завдяки чому при самих різних обставинах і змінах ми лишаємось самими собою. Наступне коло-це схема тіла самим щільним образом повязана з ядром «Я» і є також склдовим базової характеристики особистості. Схема тіла у людини починає формуватись надзвичайно рано і відіграє важливу роль в подальшому житті. Вона включає в себе і образ свого тіла і його оцінку. Все це починає виникати у немовля разом з батьківськими дотиками. Дитина до якої не торкались і не пестили як це буває у дітей з притулку в наслідку може мати серйозні психологічні порушення. Тож що спричиняє стрес насамперед у дітей ще не увійшовших в реальний світ дорослого життя? Як правило необхідність розлучатись з близькими людьми починаючи з походу в дитячий садочок і закінчуючи самостійним відвідуванням туалету, переміни в звичному ритмі життя-все це початкові причини стресу в ранньому дитячому віці. Часто стреси повязані з розставанням, відвідуванням перукаря, або лікаря. Відношення дитини до цих подій в першу чергу повязано з тим, як їх переживає дорослий діти заражаються пережи-ванням батьків. Розповсюдженою причиною стресу є також розлучення батьків. Світ малюка складається з двох половинок: маминої та батькової. І коли ці половинки розєднуються дитина переносить іноді справжні фізичні страждання, дорослі мають про це памятати. У дитини починає боліти голова, сняться страшні сни. Іноді вона шукає для себе небезпечні ситуації що можуть закінчитись травмою. У дітей різного віку переважаючі причини стресу також різні. Це повязано з тим що в різному віці у дитини різні «зони психічної чутливості» які найбільш вразливі і найбільш підвладні стресу. Батькам зазвичай такі тонкощі невідомі тому іноді важко відрізнити дитячий стрес від виснаження, хворобливості які супроводжують нормальні процеси росту та розвитку дитини. У дітейвід 5 до 10 років можуть спостерігатись біль та розлади включаючи нудоту, підвищену занепокоєність своїм здо-ровям, відмову від відвідування школи та прогулянок з іньшими дітьми, підвищене бажання здаватись хорошим, нервовісьть в рухах, низька само-оцінка, порушення сну та харчування, відставання в школі. Причинами цього являються як правило школа, друзі та неуспіхи або конкуренція в навчанні. Діти в цьому віці починають розуміти що хтось може бути розумніший, сильніший, чи гарніший за них і це являється для них серьйозним психологічним навантаженням. Знущання та образи в школі займають перше місце в списку причин дитячого стресу. Однак діти не завжди залякані тільки однолітками. Часто головним «збудником» стресу являються саме вчителі. Їх боїться і ненавидить кожна десята дитина. Причиною дитячого стресу в будь- якому віці може стати велика сімейна подія, наприклад розлучення, наро-дження ще одної дитини, зміна місця проживання або навчання, навіть смерть домашньої тварини.

  • 4254. Особливості уяви та її розвиток в дошкільному та молодшому шкільному віці
    Курсовой проект пополнение в коллекции 30.04.2010

    З усього, що нам відомо про уяву, слідує розуміння її як вкрай складного за своїм складом процесу, як сказав Л.С.Виготський психологічної системи. «Аналіз діяльності уяви показує, що, тільки підходячи до цього виду діяльності як до системи, ми знаходимо можливість описувати ті важливі зміни, які в ній виявляються». [2, с.817].
    Зважаючи на те, що уява виявляється в різних формах, як більш простих, так і більш складних, природно припустити, що в міру розвитку людини, розвиваються і форми прояву її уяви, до того ж по лінії ускладнення: з простіших (мимовільних), у більш складні (довільні). Такий хід розвитку цього процесу аналогічний розвитку вищих психічних функцій, виділених Л.С.Виготським. [2]. Отже, уява у вищих, найбільш складних формах свого прояву, таких як довільна, а особливо творча, є вищою психічною функцією, а отже механізмом розвитку цього процесу і є механізм розвитку вищих психічних функцій механізм інтеріоризації, найбільш повно описаний Л.С.Виготським. [2].
    Розвиток вищих психічних функцій, зокрема довільної уяви, носить історичний характер і включає в себе три етапи: інтерпсихічний, екстрапсихічний і інтрапсихічний етапи. Активні форми уяви з'являються вперше в дитячому віці. Інтерпсихічний етап тісно пов'язаний із спілкуванням дитини і дорослого, зі спонукаючою ініціативою з боку дорослого, коли той активізує процес уяви, прохаючи її зробити що-небудь. Екстрапсихічний етап орієнтований на зовнішній світ і супроводжується зовнішньої (гучною) промовою, яка використовується дитиною як замінник маніпулювання реальними предметами. Інтрапсихічний же етап знаменує появу дійсно довільної форми уяви, що існує безпосередньо у внутрішній формі, що знаходить своє відображення насамперед у характері ігор дитини. Таким чином, уява, як і будь-яка інша психічна функція, з'являється в процесі свого розвитку двічі: спочатку як функція колективної поведінки, як засіб соціального пристосування, тобто в соціальному плані, а потім як спосіб індивідуальної поведінки, як засіб особистого пристосування, тобто в психологічному плані. Саме цей перехід функції з зовнішньої форми у внутрішню був названий Л.С.Виготським інтеріоризацією. Таким чином, ми бачимо, що за вищими, довільними формами уяви стоять соціальні, реальні відносини між людьми. [2].

  • 4255. Особливості формування етнічних стереотипів
    Дипломная работа пополнение в коллекции 19.08.2010

    1. Так, існують і дуже серйозні 11% 2. Існують, і доволі серйозні - 14% 3. Існують, але не значні - 41% 4. Конфліктів зовсім немає - 27% 5. Важко сказати - 11% Опитування проводили Фонд «Демократичні ініціативи» та Центр «Соціальний моніторинг» з 11 до 16 травня 2004 року в усіх областях України, АР Крим та місті Києві. Всього опитано 2038 респондентів віком від 18 років і старше. Варто звернути увагу на те, що 41% опитаних вказують, що незначні конфлікти таки існують. Постає логічне запитання, а в чому вони полягають? Однозначно відповісти на нього складно. Адже ситуація не актуалізована. Аналізуючи сферу міжетнічних взаємин в сучасній Україні, можна побачити, що сьогодні відповідна зона «конфлікту» у сфері міжнаціональних взаємин міститься у площині певного міжетнічного дистанціювання у взаєминах між більшістю та окремими етнічними громадами. Експерти спостерігають міжетнічне дистанціювання, культурну неприязнь, що в принципі є далекою від реального напруження, яке існує між «більшістю» та окремими етнонаціональними спільнотами. Це можуть бути як етнічні громади, які є традиційними для українського суспільства, так і новітні мігрантські спільноти. Останній чинник напруження повязаний зі збільшенням кількості нелегальної міграції через територію України, зі зростанням числа тих осіб, які нелегально проживають в Україні. В основному це вихідці з Китаю, країн Південної Азії, Африки, країн Близького Сходу. Потенційне збільшення напруження у взаєминах між «більшістю» та представниками нових мігрантських спільнот може бути також повязане не так з соціально-економічними чинниками (питання працевлаштування, народження етнічного бізнесу та, відповідно, й конкуренції), як з певними етностереотипами, в тому числі і в релігійній сфері. Зокрема, щодо взаємин між християнами та мусульманами вони дістали відповідну актуалізацію після 11 вересня. Гетеростереотипи також транслюються не тільки щодо новітніх мігрантських спільнот, а й стосовно громад, традиційних для України. Цьому нерідко активно «сприяють» ЗМІ, а також процес ретрансляції негативних сенсів під час викладання історії у школах. Так, можна навести непоодинокі приклади, коли українські ЗМІ вдаються до оголошення національної приналежності в кримінальній хроніці, тим самим створюючи з представників тих чи тих громад образи кримінальних злочинців. Сьогодні така практика у світі вважається маніпуляційною та некоректною. Схожу ситуацію можна спостерігати у ЗМІ щодо українських ромів, або під час російської ретрансляції стосовно «осіб кавказької національності», тобто вихідців з Кавказу. З поступовим набуттям нових ознак української полікультурності в подальшому можуть актуалізуватися міжнаціональні взаємини, які не були характерними для України. Зокрема, експерти вказують на вивчення дійсного рівня міжетнічної толерантності в суспільстві, проблеми сумісності культур, соціальної сфери.

  • 4256. Особливості цінностей студентської молоді з різним електоральним вибором
    Дипломная работа пополнение в коллекции 10.06.2010

    Бизнес Информ, 1998. 492

    1. Волков Б.С. Психология юности и молодежи: Учебн. пособие. м.: Академический проект, 2006. 256 с.
    2. Гаджиев К.С. Полическая культура: концептуальный аспект // Полис. - 1991. - № 6.
    3. Карандашев В.Н. Методика Шварца для изучения цінностей личности: концепция и методическое руководство. СПб.: Речь, 2004. 70 с.
    4. Коломинский Я.Л. Человек: психология. 2-е изд. М.: Просвещение, 1986. 223.:ил.
    5. Лактионов А.Н. Координаты индивидуального опыта. Харьков.
    6. Лебедева Н.М. Базовые ценности русских на рубеже ХХI века // Психологический журнал. 2000. Т. 21. - № 3.
    7. Молчанов С.В. Особенности ценностных ориентаций личности в подростковом и юношеском возрастах // Психологическая наука и образование. 2005. №3.
    8. Носенко Е.Л., Маєвська Н.А. Психологічні ознаки та напрямки їх змін в умовах соціально-економічних перетворень у країні: Монографія. Х.: Тарбут Лаам, 2005. 116 с.
    9. Ольшанский В.Б. Личность и ее социальные ценности // Социология в СССР: В 2-х томах. Т.1. М.: Мысль, 1965.
    10. Ольшанский Д.В. Основы политической психологии. - Екатеринбург: Деловая книга, 2001. - 496 с.
    11. Политическая психология. Уч. пособие для вузов / Под общей ред. А.А. Деркача, В.И. Жукова, Л.Г. Лаптева. СПб: Питер, 2002. 291с.
    12. Политологический словарь / Под общ. Ред. В.И. Астаховой, Н.И. Панова.-Х.: Прапор, 1997. 199 с.
    13. Поліщук І.О. Політичні орієнтації нової генерації // Вісн. Харк. Нац. Ун-ту ім. В.Н. Каразіна. 2001. № 518: Питання політології. С. 84 89.
    14. Поліщук І.О. Громадяни як виборці: проблема формування свідомої позиції // Вісн. Харк. Нац. Ун-ту ім. В.Н. Каразіна. 2002. № 555: Питання політології. С. 148 156.
    15. Поліщук І.О. Еволюція культури політичних виборів в Україні: Монографія. Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. 352 с.
    16. Поліщук І.О. Зміни в політичній культурі електорату Харківської області за підсумками виборів 2002 р. // Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика: Наук. Моногр. Х., 2003. С. 490 507.
    17. Поліщук І.О. Політичні знання та політичні інтереси громадян у контексті виборчого процесу: Вітчиз. та інозем. досвід // Людина і політика. 2001. № 4. С. 84 96.
    18. Психологический словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. 2-е изд., испр. и доп. М.: Политиздат, 494 с.
  • 4257. Особые бредовые психозы позднего возраста (параноиды жилья)
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Жалобы, сетования на различного рода неудобства и трудности проживания с соседями или родственниками являются весьма распространенными. Чаще всего они вполне обоснованны и отражают реальные ситуации, связанные со стойкими конфликтами в семье, квартире или в доме. Вместе с тем среди людей, предъявляющих подобные жалобы, встречаются и такие, у которых негативные переживания, связанные с проживанием в одной квартире или в доме с родственниками или с соседями, имеют глубоко болезненную, бредовую основу. Как правило, это люди пожилого и старческого возраста. В силу обыденности, банальности, правдоподобности таких жалоб (“соседи или родственники не дают спокойно жить”, “совершают мелкие кражи”, “оскорбляют”, “пытаются выжить из квартиры” и т.п.) они не всегда и обычно далеко не сразу расцениваются как проявления психического заболевания. Но даже в тех случаях, когда высказывания больного должны настораживать в отношении возможного развития психического заболевания (“соседи пытаются отравить”, “подсыпают что-то под дверь”), они нередко рассматриваются как преувеличение реальной ситуации старым человеком, как безобидная “старческая мнительность”. Между тем такие люди не только страдают сами, но и могут становиться опасными для окружающих.
    Психозы, о которых идет речь, известны в литературе как “инволюционные параноиды”. Мы же предпочитаем обозначать их как “параноиды жилья”. Это обозначение, на наш взгляд, более полно раскрывает клинико-психопатологическую и социальную проблематику, связанную с этими психозами.
    Эпидемиология. Точных сведений о распространенности среди населения этих психозов нет. По нашим данным, среди людей старше 60 лет, страдающих поздними (с началом после 45 лет) бредовыми психозами и находящихся на учете в психоневрологическом диспансере, такие больные составляют более 2/3.
    Клиническая картина. Наиболее существенной общей особенностью “параноида жилья” является то, что составляющие его клиническую картину бредовые и галлюцинаторные симптомы оказываются как бы “привязанными” исключительно или почти полностью к месту проживания больного. Иначе говоря, все “бредовые события” происходят либо в квартире больного, либо в расположенных рядом (обычно смежных) квартирах. Вне ситуации проживания (на улице, на работе, в клинике и т.д.) бредообразования не происходит, а если и возникают отдельные бредовые элементы, то oни оказываются лишь малой частью “бредовой драмы”, разыгрывающейся в месте проживания больного. Эта драма переживается больным как тягостное стеснение (вплоть до невыносимого) его существования там, где, казалось бы, он должен чувствовать себя наиболее защищенно и комфортно.
    Темы бредовых переживаний столь же многообразны, сколь многообразными могут быть действительные коллизии, возникающие между людьми, проживающими вместе или по соседству. Вместе с тем наиболее типовыми из них являются выживание из квартиры, воровство, отравление, хулиганское или просто слишком шумное поведение соседей. Возможны, правда, и явно абсурдные, фантастические идеи (соседи ночью совершают манипуляции над телом больного, в его квартире “в особых пространствах поселились бомжи” и т.п.).
    Клинические варианты. В зависимости от ведущих структурных элементов бреда различаются их два основных варианта собственно бредовой и галлюцинаторный.
    Собственно бредовой (паранояльный) вариант в целом соответствует так называемому “пресенильному бреду ущерба”, впервые выделенному и эскизно описанному в начале нашего века выдающимся немецким психиатром Э. Крепелиным и подробно изученному отечественными психиатрами. Чаще всего бред носит сугубо “внутриквартирный” характер. Основные события, составляющие его содержание, разыгрываются в этих случаях в месте непосредственного проживания больного (в его квартире, комнате), а главными действующими лицами, вовлеченными в бред, оказываются соседи по квартире или родственники, проживающие вместе с больным. У таких больных одними из основных являются жалобы на проникновение к ним в комнату или в квартиру посторонних лиц. В качестве доказательства такого рода утверждений, как правило, приводятся наблюдения о происходящих у них исчезновениях, подменах, порче или перемещениях вещей, об обнаружении в пище “отравы или грязи”1.
    Одновременно с этим больные утверждают, что соседи всячески ущемляют их интересы, не дают им пользоваться кухней, ванной, туалетом. Для таких больных типичны бредовые идеи воровства, материального и морального ущерба, а иногда и отравления. Основное же “объяснение” такого поведения соседей чаще всего сводится к их стремлению завладеть жилой площадью больного. Весьма характерно и бредовое поведение больных. С одной стороны, они предпринимают дополнительные меры, направленные на предотвращение проникновения посторонних в их жилье (многочисленные запоры и замки) и на получение “вещественных доказательств” такого проникновения (наклеивание полосок бумаги или ниток на дверные щели, посыпание пола порошком для обнаружения следов). С другой стороны, больные стремятся не покидать свое жилье без крайней необходимости. Они размещают в комнате все свое имущество, в том числе кухонные принадлежности и продукты, и предпочитают выполнять здесь весь объем домашних дел.
    Галлюцинаторный вариант параноида жилья, наиболее полно описанный в отечественной литературе, определяется доминированием обманов восприятия в клинической картине психоза. При этом обычно они исчерпываются так называемыми “элементарными” галлюцинациями, чаще всего слуховыми. В этих случаях имеет место своего рода синдром “акоазматического” галлюциноза. Больные жалуются на то, что их постоянно и особенно в вечерние и ночные часы беспокоят шум льющейся из кранов воды, гудение водопроводных труб, стук молотка, топот, музыка, звон посуды и т.д. Реже встречаются обонятельные галлюцинозы, когда больные, например, утверждают, что в их квартире все время пахнет хлоркой, инсектицидами, дымом и т. д. В единичных наблюдениях возможно преобладание тактильно-термических сенсаций с ощущением потоков горячего и холодного воздуха. Вербальные галлюцинации как ведущие проявления параноида жилья встречаются не часто. Независимо от принадлежности галлюцинаций к тому или иному анализатору типично одновременное изменение общего самочувствия больных с переживанием тягостного телесного дискомфорта, с неприятными ощущениями в голове, сердце, животе.
    В отличие от собственно бредового варианта параноида жилья при галлюцинаторном его варианте бредовые события выходят за пределы места непосредственного проживания больного и распространяются на соседние квартиры, а в сферу бреда вовлекаются в первую очередь лица, живущие в этих квартирах, подчас незнакомые больным. Иными словами, в таких случаях психозы носят как бы “межквартирный” характер. Больные утверждают, что источником тех мучительных ощущений (слуховых, обонятельных, тактильных), которые они испытывают у себя дома, являются различного рода действия жителей соседней квартиры.
    При этом в моменты наиболее интенсивного галлюцинирования у больных могут возникать живые образные (вплоть до сценоподобных) представления о той деятельности, которой в это время занимаются соседи. Так, больные сообщают, что они “почти видят”, как соседи передвигаются по своей квартире, совершают различного рода манипуляции с теми или иными предметами (наливают воду в сосуды, стучат молотком по полу, выпускают “пахучие вещества” и т.д.).
    Другая отличительная особенность галлюцинаторного варианта параноида жилья заключается в многообразии индивидуально возможного содержания бреда. Наряду с бредом ущерба, отравления наблюдается и бред физического воздействия, когда больные говорят о том, что соседи действуют на них особыми звуковыми волнами или электрическим током с помощью специальных аппаратов. Однако особо выделяются случаи, при которых бред преследования вообще отсутствует. Такие больные исключают мысль о том, что их соседи намеренно причиняют им зло. Они считают себя случайными жертвами какой-либо постоянной деятельности соседей, чаще всего надомного производства, сопровождающегося шумами или связанного с использованием веществ с сильным и неприятным запахом. Правда, нередко такого рода мнимая деятельность соседей оценивается больными как “подпольная”, как “криминальный бизнес”.
    Для поведения больных с галлюцинаторным вариантом параноида жилья характерно, во-первых, стремление как можно меньше времени находиться в своей квартире, во-вторых, проведение различного рода защитных мер, препятствующих проникновению в их квартиру посторонних звуков и запахов, в-третьих, настойчивые попытки “обследовать” помещение соседей с целью получения “доказательств” их деятельности, которая причиняет им постоянное беспокойство.
    Как собственно бредовому, так и галлюцинаторному варианту параноида жилья нередко сопутствуют аффективные нарушения как с негативной, так и с позитивной окраской. Проявления пониженного настроения могут варьировать от тесно спаянных с бредом дисфоричности, злобности, страха до различной степени подавленности, тревожности. Поведение этих больных чаще носит пассивно-оборонительный характер. Вместе с тем у них возможны суицидальные попытки, которые они совершают в состоянии безнадежного отчаяния или страха. Аффективные расстройства с позитивной окраской могут быть представлены стенически-приподнятым настроением (порой с элементами гневливости), явной гипоманией, наконец, стойким благодушием. Таким больным нередко свойственно сутяжное поведение с повторными обращениями в различного рода властные инстанции. Некоторые из них склонны к опасным действиям с агрессией по отношению к соседям и родственникам, вовлеченным в их бредовые построения.
    Факторы риска. Факторами, предрасполагающими к развитию параноида жилья, помимо пожилого и старческого возраста, следует считать аномалии личностного склада больных, а также особенности семейно-генетического фона. До начала заболевания многие больные обнаруживают параноические черты с недоверчивостью, склонностью к неразвернутым паранойяльным идеям (ревности, недоброжелательного отношения), возникающим чаще в условиях обыденных конфликтных житейских ситуаций. Многим больным свойственны также черты психосексуальной незрелости. Нередко обращает на себя внимание и невысокий уровень интеллекта с упрощенностью и прямолинейностью суждений относительно различных жизненных ситуаций, взаимоотношений между людьми, а также с узостью интересов. Среди ближайших родственников больных нередко встречаются лица с аналогичным личностным складом. Кроме того, отмечается незначительно выраженная семейная отягощенность случаями параноидной шизофрении и другими бредовыми психозами, в том числе и поздними. Следует также отметить ряд так называемых “критических жизненных событий”, которые нередко провоцируют развитие параноида жилья. К таковым относятся: изменение условий проживания, прежде всего возникновение новой межличностной ситуации, которая требует адаптации (изменение состава семьи, например, вследствие смерти супруга или съезда с родственниками), смена соседей, переезд в новую квартиру. Постулируемая некоторыми авторами роль одиночества в генезе описываемых психозов не может считаться строго доказанной.
    Нозологические разновидности. Параноид жилья является синдромом, который может возникать при различных психических заболеваниях, развивающихся у людей пожилого и старческого возраста, а именно при позднем параноиде, поздней параноидной шизофрении, реактивном параноиде, индуцированном параноиде и поздних деменциях.
    Поздний параноид является наиболее типичной и самостоятельной формой хронического бредового психоза, в рамках которого манифестирует синдром параноида жилья. Он протекает без так называемых “симптомов I ранга” и явлений нарастающего дефекта психики, свойственных параноидной шизофрении. В этих случаях через 4 6 лет после начала психоза обычно наступает стабилизация клинических проявлений болезни, а через 10 15 лет их редукция, обычно при сохранении остаточных бредовых симптомов. У ряда больных, особенно по достижении ими 70-летнего возраста, обнаруживаются нерезко выраженные и непрогрессирующие явления мнестической слабости.
    Поздняя параноидная шизофрения с синдромом параноида жилья встречается менее часто. В этих случаях имеют место так называемые шизофренические “симптомы I ранга”. Обычно они исчерпываются бредовыми идеями физического воздействия, реже возможны вербальные галлюцинации с комментирующими голосами. Также у больных шизофренией бред может приобретать явно абсурдный, фантастический характер. Вместе с тем, как и при поздней шизофрении вообще, у больных обычно не наблюдается дефекта психики (по крайней мере выраженного) с эмоциональным уплощением или нарушениями мышления. Течение болезни чаще приступообразное.
    Реактивный параноид. В этих случаях синдром параноида жилья представляет собой по существу реактивное бредовое состояние. Оно возникает в условиях реального и далеко зашедшего конфликта с соседями или родственниками, который несет серьезную опасность ухудшения условий проживания больного вплоть до его переселения в дом-интернат (в результате, например, действий родственников или соседей по размену жилой площади). При этом больной начинает высказывать необоснованные опасения быть отравленным или убитым. По разрешении ситуации эти опасения проходят, однако критическое отношение к ним появляется не всегда.
    Индуцированный параноид является более частым вариантом параноида жилья, формирующегося по механизмам реактивного бредообразования. В редуцированном виде он нередко встречается у близких родственников (супругов или сестер) больных. Обычно такого рода индуцированные бредовые образования воспроизводят наиболее правдоподобные элементы психоза индуктора. Вместе с тем патологическая активность (и прежде всего сутяжного характера) людей c индуцированным параноидом жилья может быть весьма высокой, а порой и превосходить бредовую активность индукторов.
    Поздние деменции с синдромом параноида жилья чаще всего представлены болезнью Альцгеймера или сосудистым слабоумием. В подобных наблюдениях бредовые и галлюцинаторные расстройства развиваются на фоне мнестико-интеллектуальных нарушений и чаще оказываются фрагментарными. При этом может быть заметной тенденция к конфабулированию.
    Диагностика параноида жилья является очень ответственной процедурой, поскольку она затрагивает не только аспект медицинской оценки состояния больного, но и его социальный статус, прежде всего связанный с возможностью его независимого проживания и владения жилплощадью. Поэтому прежде чем окончательно вынести то или иное диагностическое суждение, врач должен не только располагать по возможности наиболее полными сведениями (как со слов больного, так и со слов проживающих с ним), относящимися к собственно психозу, но и составить объективное представление о той микросоциальной обстановке, которая сложилась вокруг больного в месте его проживания. Встречаются случаи, когда соседи или родственники, действительно заинтересованные в жилплощади больного или желая избавиться от характерологически “неудобного” старого человека, дают намеренно искаженные сведения о больном, “усиливая” проявления психической патологии, а иногда и просто фальсифицируя ее. Иначе говоря, в итоге анализа имеющейся у него информации врач должен быть уверенным в том, что он имеет дело действительно со случаем бредового психоза, а не с заостренным жилищным конфликтом, хотя и, возможно, сверхценно толкуемым больным.
    Согласно современной международной классификации психических заболеваний МКБ-10 [10], возмoжны следующие варианты диагностической квалификации поздних бредовых психозов, протекающих с синдромом параноида жилья. В наиболее типичных случаях, при которых его клинические проявления исчерпываются бредовыми расстройствами обыденного содержания, в том числе с наличием элементарных слуховых или обонятельных галлюцинаций, ставится диагноз “бредового расстройства” как варианта “хронического бредового расстройства” (F22.0). Случаи же с вербальным галлюцинозом некомментирующего характера следует относить к рубрике “другие хронические бредовые расстройства” (F22.8). Больным с наличием бреда физического воздействия или бреда с фантастическим содержанием либо с наличием комментирующих голосов ставится диагноз параноидной шизофрении (F20.0). Бредовые расстройства, возникающие как реакция на серьезный внутриквартирный (или межквартирный) конфликт, соответствуют рубрике “Другие острые преимущественно бредовые психотические расстройства” (F23.3). Лицам с индуцированным вариантом параноида жилья ставится диагноз “индуцированное бредовое расстройство”(F24). Если же психоз развивается в рамках слабоумия, то в качестве основного диагноза будет фигурировать соответствующая форма деменции, например, “деменция при болезни Альцгеймера” (FОО) или “Сосудистая деменция” (F01). При этом дополнительным (пятым) знаком помечается наличие у больного бредового (.х1) или галлюцинаторного (.х2) расстройства.
    Организация медицинской помощи. Если наличие у больного развернутого бредового психоза не вызывает сомнения, его ставят на психиатрический учет в психоневрологическом диспансере и предлагают лечение.
    Оптимальным вариантом является госпитализация больного в специализированное (геронтологическое) отделение психиатрической больницы. Уже само изъятие больного из привычной для него среды обитания, к которой “привязаны” его бредовые и галлюцинаторные расстройства, как правило, оказывается важнейшим терапевтическим мероприятием, полагающим конец этим расстройствам или, по крайней мере, значительно ослабляющим их. При этом сами больные отмечают чувство психологического облегчения: они успокаиваются, у них налаживается сон. Кроме того, в условиях стационара больные проходят комплексное соматоневрологическое обследование, что (особенно с учетом их возраста) является весьма существенным для выбора адекватной фармакотерапии. К тому же крайне важно, чтобы лечение бредового больного, особенно на первых этапах, проходило под контролем медицинского персонала, поскольку такие больные весьма настороженно, а порой и явно негативно относятся к психофармакотерапии.
    Однако госпитализация больного нередко оказывается затруднительной подчас не только из-за категорического отказа самих больных, но и их родственников, особенно в тех случаях, когда они выступают в качестве индукторов. Поэтому для врача очень важно установление контактов не только с больным, но и с его родственниками, которые порой сами нуждаются в психотерапевтической коррекции имеющихся у них индуцированных бредовых представлений. В подобных случаях нередко оказывается эффективным указание больному на целесообразность провести в условиях стационара общесоматическое и укрепляющее лечение, чтобы “успокоить нервы”, расшатанные в результате длительной конфликтной ситуации, сложившейся в квартире. В тех же случаях, когда не удается получить согласие больного или его родственников на госпитализацию, решение этого вопроса зависит от оценки степени социальной опасности больного как для него самого, так и для проживающих с ним. Если такая опасность имеется, то больного принудительно помещают в психиатрическую больницу в соответствии с существующим в настоящее время законодательством. Если же поведение больного не представляется социально опасным, то следует по возможности организовать амбулаторное лечение, которое целесообразно начинать в условиях дневного стационара.
    Психофармакотерапия, которая обязательно проводится больным с синдромом параноида жилья, должна быть строго дифференцированной. Следует учитывать нозологическую принадлежность психоза, его синдромальную структуру, возраст больных, их соматоневрологическое состояние.
    У больных инволюционного возраста (до 60 65 лет) при отсутствии выраженной соматоневрологической патологии можно применять широкий спектр психофармакологических средств, прежде всего нейролептики с антипсихотическим действием, такие как галоперидол, стелазин, этаперазин. Возможно также использование лепонекса, а из препаратов нового поколения респеридона или аланзепина, При наличии депрессивных расстройств показано лечение антидепрессантами, прежде всего теми, которые обладают седативными, антитревожными свойствами (амитриптилин, лудиамил, анафранил, герфонал). Из современных антидепрессантов с незначительным побочным эффектом используются сертралин, коаксил. При наличии выраженного бредового аффекта в сочетании с напряженностью, злобностью следует сразу начинать с использованием средних доз нейролептиков. В первые дни терапии возможно сочетание галоперидола с разовым использованием аминазина, который вводят парентерально (внутримышечно). В остальных случаях дозы препаратов должны наращиваться постепенно (в течение 1 нед), но при этом дозировки не должны превышать средних значений. Больным с выраженной тревогой и напряжением в первую неделю целесообразно назначать транквилизаторы (реланиум, алпразолам). Примерно через месяц после начала терапии при условии удовлетворительной переносимости нейролептиков целесообразно переводить больного на препараты пролонгированного действия. Назначают преимущественно деканат галоперидола в небольших дозах, сочетая его при необходимости с дополнительным введением обычных препаратов.
    Более осторожной должна быть терапия больных старше 65 70 лет или с выраженной соматоневрологической патологией. Таких больных следует лечить малыми дозами галоперидола с добавлением более мягких нейролептиков в средних дозах (сонапакса, хлорпротиксена). Но и у таких больных при отсутствии выраженных побочных реакций возможно применение деканата галоперидола в минимальных дозах.
    В целом же терапия хронически протекающих психозов с синдромом параноида жилья должна быть достаточно длительной и продолжаться после выписки больного из психиатрического стационара не менее 2 2,5 лет.
    У больных с абортивными вариантами параноида жилья, особенно развивающимися по реактивным механизмам, следует ограничиваться непродолжительными курсами терапии небольшими дозами нейролептиков (галоперидола) и транквилизаторов, уделяя основное внимание психотерапевтическим мероприятиям.
    В тех случаях, когда бредовой психоз развивается на фоне деменции, также целесообразны непродолжительные курсы препаратов в низкой дозировке. При этом следует избегать препаратов с выраженным антихолинергическим действием (аминазина, амитриптилина), которые могут легко вызвать спутанность (делирий) у таких больных.

  • 4258. Особые дети и школа
    Информация пополнение в коллекции 27.03.2010

     

    1. Takarae Y, Minshew N. J. et al. Atypical involvement of frontostriatal systems during sensorimotor control in autism // Psychiatry Res. 2007.
    2. Takarae Y, Minshew N. J. et al. Pursuit eye movement deficits in autism // Brain 2004.
    3. Ахутина Т.В. Нейропсихологическое обследование детей младшего школьного возраста. М.: МГППУ, 2007.
    4. Ахутина Т.В., Пылаева Н.М. Методология нейропсихологического сопровождения детей с неравномерностью развития психических функций. М.: "Школа здоровья", 2006, № 4.
    5. Ахутина Т.В., Пылаева Н.М. Диагностика развития зрительно-вербальных функций: Учебное пособие для студентов высших учебных. заведений. М.: Издательский центр "Академия", 2009.
    6. Ахутина Т.В., Пылаева Н.М. Школа умножения. Методика развития внимания у детей 7-9 лет: рабочая тетрадь. М.: Генезис, 2006.
    7. Ахутина Т.В., Пылаева Н.М. Школа умножения. Методика развития внимания у детей 7-9 лет: методическое пособие. М.: Генезис, 2006.
    8. Зейгарник Б.В. Патопсихология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. М.: Издательский центр "Академия", 2007.
    9. Лебединский В.В. Нарушения психического развития в детском возрасте. М.: Издательский центр "Академия", 2009.
    10. Семенович А.В. Нейропсихологическая диагностика и коррекция в детском возрасте. М.: Издательский центр "Академия", 2007.
    11. Себрова Н.П., Чернышева М.П. Функциональная межполушарная асимметрия мозга человека и психические процессы. - СПб.: Речь, 2008.
    12. Скоромца А.А. Нейропротекция острой и хронической недостаточности мозгового кровообращения. СПб.: Наука, 2008.
    13. Цагарелли Ю.А. Теория и практика системной диагностики человека. Учебное пособие. - Казань: Изд-во "Таглимат" Института экономики, управления и права, 2009.
    14. Цветкова Л.С. Нейропсихология и восстановление высших психических функций. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 2004.
    15. Алексеева Т.Г., Бойко А.Н., Гусев Е.И. Спектр нейропсихологических изменений при рассеянном склерозе // Журнал неврологии и психиатрии им. Корсакова, 11, 2008.
    16. Алексеева Т.Г., Бойко А.Н., Батышева Т.Т., Ениколопова Е.В. и соавт. Когнитивные и эмоционально-личностные нарушения при рассеянном склерозе // Рассеянный склероз и другие демиелинизирующие заболевания. Гусев Е.И., Завалишин И.А., Бойко А.Н. М: Миклош, 2006.
    17. Гусев Е.И., Бойко А.Н., Завалишин И.А., Быкова О.В. Современная эпидемиология рассеянного склероза // Рассеянный склероз и другие демиелинизирующие заболевания. Гусев Е.И., Завалишин И.А., Бойко А.Н. М: Миклош, 2009.
  • 4259. Осознанное восприятие
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Следующий важный для повседневной практики вопрос:что важнее для общего впечатления телосложение человека или поза? Эту проблему оживленно обсуждают в кругу специалистов. Я лично склоняюсь к точке зрения, что для практики большее значение имеет та информация, которая быстрее изменяется (или на которую мы сами можем оказывать влияние). Так как очевидно, что это соответствует позе, то мы предпочтем этот подход. Кроме того, излишний акцент на телосложении может спровоцировать определенную разновидность эффекта Пигмалиона. Так, например, я знала од-ного американца (назовем его Билли С.), который был последователем теории Кречмера о взаимосвязи телосложения и характера. В соответствии с этой теорией Билли С. должен был быть веселым и компанейским, так как он относился к ярко выраженному пикническому типу. Но в действительности это совсем не соответствовало его характеру, и ему приходилось затрачивать изрядные и душевные и физические силы в попытке соответствовать этим кречмеровским описаниям, так как он воспринимал их как непреложное требование (раз у тебя на лицо основные признаки пикнического типа, то ты просто обязан быть веселым и компанейским). Билли принял их, потому что они, по его мнению, были «научными» (а это имело для него решающее значение). И выходит, Билли страдал не от того, что был пикнического типа, а от того, что кречмеровские определения находились в противоречии с его сущностью. Так как Билли верил, что ученый со своей теорией о «типах» знает больше, чем он сам может о себе знать, то постоянно чувствовал себя неуютно, ибо «требуемое» поведение давалось ему с большим трудом.

  • 4260. Осознанность
    Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

    Если полностью отдаться бессознательному выбору, можно жить с полнейшим ощущением комфорта. Ибо бессознательное сделает максимум для того, чтобы обустроить вашу жизнь ровно в тех условиях, в которых вы сейчас проживаете. Вы научитесь ценить доступную вам простую пищу, получать удовольствие от старенького телевизора и пользоваться сломанным душем. И по мере изменения жизни вокруг, ваше бессознательное будет приспосабливать ваше существование к плавно съезжающему уровню жизни. А уровень удовольствия будет стабильным. Как у дикарей, доживших под пальмой до атомного века.