Маріупольський навчально-виховний комплекс "гімназія-школа" №27 стилістика української мови збірник-посібник зі спецкурсу (для учнів одинадцятих класів)
| Вид материала | Документы |
- Навчально виховний комплекс «гімназія школа» №27 Цикл уроків з української літератури, 307.09kb.
- Навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат-школа, 479.67kb.
- Програма спецкурсу "Основи журналістики" для учнів 8-11 класів загальноосвітніх навчальних, 99.62kb.
- Навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат школа, 1703.1kb.
- Навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат школа, 1312.68kb.
- Торезький міський відділ освіти, 233.34kb.
- Урочисте дійство відбувається на святково прикрашеному шкільному майданчику, 136.58kb.
- Загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат, 2327.17kb.
- Про проведення Тижня української писемності та мови в закладах освіти міста, 21.41kb.
- Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 31.45kb.
§ 32. Тропи й стилістичні фігури
Образність мовлення є невід’ємною ознакою стилістики, особливо художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.
Словесний образ – це таке поєднання й вживання слів і словосполучень, при якому вони виражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючись додатковими смисловими й емоційно-експресивними відтінками. Словесний образ створюється на основі вживання слів і словосполучень, що мають назву троп. Тропи вживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше – в художньому стилі. До тропів належать порівняння, епітети, метафори, метонімії, синекдохи тощо.
Науковий, офіційно-діловий стилі позбавлені тропеїчної образності. Зате в розмовному, публіцистичному вона використовується набагато ширше. У творах художньої літератури, усної народної творчості тропи є одним з основних засобів образності. Елементами образності, крім переносних значень слів і словосполучень, є граматичні засоби. Це різноманітні префікси, суфікси, відмінкові закінчення іменників, дієслів, прислівники, різні види речень. Разом із ритмікою, мелодикою, звукоповторами вони здатні створювати художні образи.
Цій меті служать і стилістичні фігури – важливі компоненти синтаксичної організації тексту. Стилістичні фігури як особливі синтаксичні конструкції служать для логічного виділення й упорядкування тексту, для увиразнення й підсилення його фонетичних і лексичних, словотвірних і граматичних засобів. Стилістичні фігури зустрічаються в текстах різних стилів, проте основне місце їх вживання – художній, розмовний і публіцистичний стилі. До стилістичних фігур відносять повтори, антитезу, інверсію, еліпсиси, замовчування, риторичні запитання, тавтології, плеоназми, градацію тощо.
Порівняння – це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. Порівнюватися може все – живе й неживе, фізичне й психічне, конкретне й абстрактне:
Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць… Через його спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки. Біжать вони кудись отарами й табунами, розгойдуючи по землі хвостатими тінями.
(С.Васильченко)
Я – перехожий скелястих плаїв,
Де хмарами міниться висота,
Стократною величчю Гімалаїв
Шоломиться в небо моя мета.
Ми з тобою – як море і небо.
І далекі й близькі водночас.
Нам зустрітись на обрії треба.
Але обрій тікає від нас.
(Л.Костенко)
Непорушно й струнко стоять стіною смереки. Біла поверхня землі ледь помітно дихає, ніби груди заснулої людини.
(У.Самчук)
В усній народній творчості поширені заперечні порівняння:
^ Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не калина була?
(Народна пісня)
Ой, у святую неділеньку
Рано-пораненьку
Не сизії тумани уставали,
Не буйнії вітри повівали,
Не чорнії хмари наступали,
Не дрібнії дощі накрапали,
Коли три брати із города Азова,
З турецької бусурменської
Великої неволі утікали…
(Народна пісня)
Такий вид порівнянь під впливом фольклору використовується й у художньому стилі, зокрема в поетичних жанрах:
Чи не кобзи і цимбали
Вам озвуться над світами?
Пісню шаблями рубали,
Плюндрували копитами.
Вже й від бранок тільки шмаття,
А вона все лине й лине,
Ніби кара і прокляття –
Біла туга України.
…Не туман вставав із зілля,
Не сичі вночі кричали, –
Серед степу з божевілля
Землю їли яничари.
(Б.Мозолевський)
Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного:
Я дивлюся на наше велелюдне зібрання, і на душі світло та радісно, як то не часто буває, коли здійснюється, нарешті, давня й велика мрія всього життя. Та водночас не полишає й присмак ще й якоїсь сумоти: і чому ж бо саме нам, українцям, національне єднання віддаровується долею так нечасто, навіть не кожному з наших поколінь? Кому завдячуємо цим – безликій, невблаганній силі під назвою Історія чи таки ж і самим собі?
(І.Драч)
Тоді ж
камінною міццю наллється
на Святоюрській бароковій скелі
Кінь і Верхівець.
У язик зла
впевнено вцілить твердий спис –
рука нашої землі,
вознесена над падоллям сліз.
Звідси, з тріумфальної висоти,
манливі обрії розбігатимуться,
як кола на плесі,
Повернемося до себе,
сліпі і погублені,
діткнувши пальцями всіх ран,
увіруємо в себе –
у незнищимий Дух.
(І.Калинець)
Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьоокий золоточубий вересень.
(М.Стельмах)
Сходило величне сонце. Сходило того ранку особливо. Тихо, боязко. У такі ранки на полях роса, на лугах легкий вовнистий туман, у лісі спокій і хори птахів, на полонинах зводиться та йде скубати соковиту траву худоба.
(У.Самчук)
Метафора – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою, призначенням. Ми часто використовуємо слова й словосполучення, абстрагуючись від їхньої метафоричності: вушко голки, язик полум’я, наріжний камінь (основа, найважливіша частина чогось), перша ластівка (ознака появи чогось). Це метафори, які вже не є засобом створення образності, а джерелом виникнення нових лексичних значень, тобто одним із чинників розвитку багатозначності. Є метафори теж загальномовні, але такі, що не втратили своєї образності, емоційності: голубе, лебідонько, пташечко, соколе. Вони є надбанням народно-поетичного мовлення. Але власне образні засоби – випадки нової, оригінальної метефоризації, так звані індивідуальні авторські метафори. Вони часто використовуються в публіцистиці, ще частіше – в красному письменстві:
Чоловік так і живе, затиснутий бідою в лещата. Шість фронтових операцій і три після війни! Найскладніша – в шістдесят дев’ятому, коли на Лося медицина рукою махнула. Та що медицина! Навіть рідна жінка відцуралась, вважаючи чоловіка покійником, і повіялася з іншим. Теж треба пережити! Вистояти на одній нозі, не зламатися, не дати скрутити себе в баранячий ріг.
(С.Колесник)
Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових звуків.
(М.Коцюбинський)
Особливо виразними стають стилістичні можливості метафори, коли вона виступає в поєднанні з іншими тропами, зокрема з порівняннями:
Сонце згасло. На землю швидко напинається пітьма. Гори німо, але велично, ніби колони, що підпирають склепіння велетенського храму, стоять певні своєї могутності.
(У.Самчук)
Там, у степу, схрестилися дороги,
Немов у герці дикому мечі,
І час невпинний, стиснувши остроги,
Над ними чвалить вранці і вночі.
Мовчать над ними голубі хорали
У травах стежка свище, мов батіг.
О, скільки доль навіки розрубали
Мечі прадавніх схрещених доріг!
Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш.
Твоя краса цвіте в моїх очах.
Але скажи: чи ти зі мною поруч
Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?
(В.Симоненко)
Метонімія – це троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі тісного внутрішнього чи зовнішнього зв’язку між зіставлюваними поняттями. Зв’язок цей може бути між автором та його твором (читати Шевченка); між дією й знаряддям дії (все пішло під ніж); між посудиною і вмістом (хоч відро випий); між предметом і матеріалом (ходити в золоті й діамантах); між місцевістю й людьми, які в ній перебувають (місто спить):
Петербурзьким шляхом, по коліна
^ Грузнучи в заметах, боса йшла
Зморена, полатана Вкраїна,
Муку притуливши до чола.
(І.Драч)
Блакитними очима дивиться мені в очі весна. Вона ще молода, ніжна, усміхається святково й чисто, в її ледь чутному диханні – збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується й відроджується.
(Є.Гуцало)
Синекдоха – троп, побудований на кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість цілого, видова назва замість родової:
Буде бите
Царями сіянеє жито!
^ А люде виростуть. Умруть
Ще незачатії царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі.
(Т.Шевченко)
Персоніфікація – троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи й абстрактних понять рисами людини:
Юність ішла демонструвати відданість незалежній Україні.
(Газета)
Ходила яблуня і стукала у вікна;
Бульдозер до кінця не викорчував сад.
І яблуня одна, нікому непідзвітна,
Хазяїна свого шукала навздогад.
Та так і не знайшла, було багато вікон.
Доми все кам’яні, і вікна все чужі.
І яблуня одна стояла серед віхол.
Залізний пес гарчав у гаражі.
(Л.Костенко)
Гіпербола – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища. Протилежний гіперболі троп – літота. У публіцистичному стилі ці тропи використовуються для загострення уваги, для пожвавлення викладу:
Промінь недавньої радості перемоги ще не встиг висушити океан горя й сліз тривалої війни.
(Газета)
У художньому стилі гіпербола й літота використовуються здебільшого не в чистому вигляді, а як складники епітетів, метафор, порівнянь:
Дивно побудований наш світ… Той має чудового кухаря, але, на жаль, такий маленький рот, що більш як два шматочки не може пропустити; інший має рот завбільшки з арку головного штабу, та ба, мусить задовольнятися якимсь німецьким обідом із картоплі.
(М.Гоголь)
Алегорія – втілення абстрактного поняття в конкретному образі: підступність – змія, хитрість – лисиця, впертість – осел тощо. Це загальномовні алегорії, які використовуються в художньому й публіцистичному стилях:
Як може Кувейт не мати проблем? Коли слон навалюється на мурашку, то цілком зрозуміло, що в мурашки виникають деякі проблеми. Така підступна мораль загарбництва щодо нашої країни.
(Газета)
Повтор – стилістична фігура, яка передбачає нагромадження однакових мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) в одному висловлюванні:
^ В мого роду – сто доріг,
Сто століть у мого роду.
(І.Драч)
Повтори бувають синонімічними:
Дивіться, дивіться, люди добрі, що в мене молодиця, як калина, як яблучко, як дівочка, як паняночка.
(М.Вовчок)
Як експресивний засіб у художньому стилі використовуються парні повтори: ждали-ждали, нога за ногою, лизень злизав. У науковому стилі зустрічаються повтори термінів, які виконують роль логічного зв’язку у висловлюванні. Таку ж функцію виконують термінологічні повтори й у публіцистичному стилі.
Антитеза – стилістична фігура, в якій зіставляються антонімічні слова й створюють яскравий образ, картину:
^ В мужика землянка вогка,
в пана хата на помості.
(Л.Українка)
Еліпсис – стилістична фігура, побудована на пропуску слова чи словосполучення. Вживається для відтворення експресивного мовлення:
^ Вийшла з хати лісничиха – до очей долоні.
(А.Малишко)
Угорі над нами – неба! неба!
(П.Тичина)
Замовчування – обірване речення, що передає схвильоване, поривчасте мовлення. Автор свідомо не закінчує думки, даючи можливість читачеві самому домислити, здогадатися:
“^ Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати”.
Та й замовкла…
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся… до матері –
А мати вже спала!
(Т.Шевченко)
Риторичне питання – це стилістична фігура в формі запитання, яке не потребує відповіді. Риторичні питання визначаються великим зарядом експресії й широко використовуються в художньому й публіцистичному стилях:
^ Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
(Л.Українка)
Тавтологія – поєднання спільнокореневих слів для посилення емоційно-експресивних відтінків висловлювання. Якщо в науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях тавтологія – це мовленнєва помилка, то в художньому стилі, творах фольклору – це засіб підсилення, увиразнення думки:
Загину загибеллю сокола я,
Та карою буде загибель моя.
(М.Бажан)
У неділю рано-пораненьку
Да збирав женців Коваленко…
Ой повів женців долом-долиною,
А на ту пшеницю да озимую:
“Жніте, женці, да розживайтеся”.
(Народна творчість)
Тавтологія поширена в фразеологічних виразах: тьма-тьмуща, з давніх-давен, з діда-прадіда.
Плеоназм – стилістична фігура, в якій вживаються близькозначні слова. У стилістично нейтральному мовленні плеоназм – помилка, а в усній народній творчості він використовується як засіб підсилення, створення пісенного колориту:
^ Я його хочу живцем в руки взяти
Да в город Килію запродати,
Іще ж ним перед великими панами-
башами вихваляти.
(Народна творчість)
Ей, джуро Яремо!
Да добре ж ти дбай,
Да на коня сідай,
Да їдь понад лугом-Базалугом,
Та понад Дніпром-Славутою!
(Народна творчість)
Градація – така стилістична фігура, коли має місце нанизування слів чи виразів із зростаючим чи спадаючим значенням. Градації часто бувають у художньому й публіцистичному стилях:
^ Самовіддані руки
Будували, робили, творили
Свій високий і просторий
Сонцем пронизаний
Дім.
(М.Рильський)
Вправа 251. Записати прислів’я. Визначити роль порівнянь. З’ясувати значення кожного виразу.
Весняне сонце – як дівчини серце. Вогонь – дар, а водиця – цариця. Сливка – слинка. Дощ у жнива – як п’яте колесо до воза. Зимою деньок, як комарів носок. Жита ростуть, як з води йдуть. Без догляду земля – кругла сиротина. Він такий, що й кури заклюють. У вічі, як лис, а поза очі, як біс. Робота спільна – як пісня весільна.
Вправа 252. Прочитати виразно вірш. Визначити засоби образності й виписати у дві колонки словосполучення іменників із прикметниками: у першу – звичайні означення, у другу – епітети.
Я розмалюю!
Чи розписати почерком пера
Притихлий ліс у задумі-тривозі,
Й листки, що в сонці осені горять,
Розсипані по вибитій дорозі?
Чи змалювати смуток у очах
Загубленої у юрбі людини?
Чи, може, на обголених полях
Шукати для відсвіження картини?
Чи, може, упірнути в джерело
Прачасу-Дива й ніжно обійняти
Терезами незваженим теплом
Мойого Роду Амазонку Матір?
Вона ж плекала мого Роду плід
Під гронами червоної калини
Й молилась щиро за насліддя-рід,
Щоби розрісся у народ-Вкраїну.
Вона ж за тисячі, чи міліони літ
Мене в життя на щастя дарувала,
Щоби в очах моїх, як самоцвіт,
Любов до Роду райдугою сяла.
Частинка – я, клітинка у часі
На тілі Роду вічно молодому,
Купатимуся в чистоті-росі
Й відсвіжувати щастя мого дому.
І добре так, що в роздумах своїх
Себе спізнав у сивині Прамами!
Тепер і ліс, і поле – щастя сміх,
Ще не змальовані і фарбами, й словами.
(О.Де)
Вправа 253. Записати текст. Підкреслити метафори. Як вони впливають на стилістичне забарвлення тексту? Що зміниться в тексті, якщо їх замінити словами з прямим значенням? Зробити таку заміну й порівняти тексти.
Споночіло
Заснула хвиля у броді, заснув і присілок над бродом. А до нього ніяк не дотягне своє снування отой волохатий, що так дитинство нагадує, сон: перед жнивами він завжди тільки скрадається за Данилом, а коли й прихопить його, то лише на якусь часину. Переджнив’я!
Це та пора, коли в серці селянина сходяться радощі й тривоги хліба, а між ними снуються й снуються древні, певне, ще з язичницького віку прихоплені хліборобські жалі. Жаль було сивого й золотого колоса, що нагойдався, нашелестівся, наспівався за літечко в полі і вже завтра, зітхаючи, впаде на землю, поїде до добрих людей, ляже теплим хлібом на столі.
(М.Стельмах)
Вправа 254. Прочитати текст. Визначити стиль мовлення. Якими засобами досягає автор образності тексту? Виписати слова, що створюють інтимно-ласкавий колорит висловлювання. Яку роль відіграють префікси і суфікси у створенні образності?
З кущика випурхнула пташка. Дорош здригнувся, не спускаючи очей із того місця, звідки вона вилетіла, підповз на колінах і став шукати гніздо. Незабаром він помітив у землі манюсіньку ямку, сховану в густій траві, і в ній затишне гніздечко, вимощене з трав’яних стебел і м’яко вистелене на дні пружинистим кінським волосом.
Дорош знав, що це було гніздечко польового щеврика, світло-бурої пташки з коротким хвостиком і коротесеньким дзьобиком, що живиться малесенькими жучками і комашнею. Щеврик уже прилетів, уже обновив своє гніздечко, повигрібав із нього лапками земельку, навів чистоту, і клопотлива самка скоро сяде в нього, втягне красиву голівоньку в тепле пір’ячко, відкладе шестеро трохи більших, як горошинка, яєчок і потім довго сидітиме на них, сварлива та вередлива, грізно попискуючи на самця, якщо він мало приноситиме їй їжі, і неохоче пускаючи його на ніч в своє гніздечко. Сидітиме доти, доки шестеро голопуцьків-малят тонюсіньку шкаралупу яєчка не проклюють кволими дзьобиками і, обігріті й висушені материнським тілом, не роззявлять ротиків і не попросять їсти.
(Г.Тютюнник)
Вправа 255. Прочитати речення. Яку роль відіграють у них повтори?
На усті Самари – Богу, Семенова козацького рогу, усі поля самарськії пожарами погоріли: тільки два терни-байраки не горіли, що під собою гостей великих мали: там пробувало дванадцять козаків бравославців-небувальців. Ой обозветься пан Хмельницький, отаман-батько чигиринський: “Гей, друзі-молодці, браття, козаки-запорожці!” Обступили ляхи-турки, кругом обложили, козаченьків Богунових голодом морили. А чи то чорна хмара та синєє небо вкриває, навкруги облягає, снігом-завірюхою доріженьки у полі замітає. Ой на горі женці жнуть, а попід горою яром-долиною козаки йдуть. Ой весна, весна да весняночка, де твоя дочка та паняночка? Десь у садочку шиє сорочку, шовком да біллю да вишиває. Ой піду ж я у садочок, ой да щипать-рвати ягідочок. У неділю рано-вранці усі дзвони дзвонять, осавули з козаками на панщину гонять. Що бурлак робить – заробляє, аж піт очі заливає, гей-гей, аж піт очі заливає. Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше.
(Народна творчість)
Вправа 256. Прочитати речення. Визначити антитезу. Яку роль відіграє ця стилістична фігура в поданих реченнях? Чим виражена антитеза?
Одна гора високая, а другая низька… Одна мила далекая, а другая близька. (Народна творчість) Чужого хорошого не гудь, а поганого свого не хвали! (Народна творчість) У всякого своя доля і свій шлях широкий: той мурує, той руйнує… (Т.Шевченко) Я музу кличу не такую: веселу, гарну, молодую, – старих нехай брика Пегас. (І.Котляревський) Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і вмирає, щоб цвісти. (М.Коцюбинський)Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце. (П.Мирний) Земля пахне торішніми травами і молодою м’ятою, вічністю і миттю. (Г.Тютюнник) Деякі давні твори згасають назавжди, як далекі зорі, деякі знов спалахують, а ті, що світять невпинно й незгасно, належать тільки геніям, яким дано подолати самий час. (П.Загребельний) Ти тільки сув’язь цвіту, а не плід, ти ще, як тінь, а не важучий слід, маленька хмарка, не родюча туча, ти звук, та не симфонія кипуча. (А.Малишко) То, виходить, я – кінцевість? Ні, виходить, я – початок: після крапки починаюсь я із нового рядка. (Б.Олійник)
Вправа 257. Прочитати текст. Виписати еліптичні речення. Яку роль відіграє еліпсис у передачі внутрішнього стану ліричного героя?
Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю…
Раптом все гасне, вмирає. Здригаюсь. Що таке? Звідки? Тінь? Невже хтось третій? Ні, тільки хмарка. Одна хвилинка темного горя – і вмить усміхнулось направо, усміхнулось наліво – і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. Наче хотіло злетіти. Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла, жива, непереможна міць. Вівса, пшениці, ячмені – все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон…
Я тільки тепер побачив село – нужденну купку солом’яних стріх. Воно ледве помітне. Його обняли й здушили зелені руки, що простяглися під самі хати. Воно заплуталось в ниві, як в павутинні мушка. Що значить для тої сили оті хатки? Нічого. Зіллються над ними зелені хвилі й поглинуть. Що значить для них людина? Нічого. Он вийшла в поле дрібна біленька цятка і потопла у нім. Вона кричить? Співає? І робить рух? Німа безвладність просторів все се ковтнула. І знов нічого.
(М.Коцюбинський)
Вправа 258. Прочитати тексти. Якими засобами автор передає схвильоване, психологічно напружене мовлення? Як називається така стилістична фігура?
Текст № 1
Вакула (сливе пада на стіл).
Гуде! В очах огонь… На мозок наче мур
Який наліг!... Нічого не вбачаю…
О! Це вже смерть!... За тебе помираю!
А? Чорт?... По душу вже?... Тривай:
Неси мене… ти перше… в рай,
А там… уже… Ух!... Високо я!
(Спада на стіл як мертвий).
Текст № 2
Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стіл, то об лаву, іде до дверей).
Стійте!... Чогось приходили… лають, що не йду… кличуть кудись… мене і матір… Не можу ж я іти! Хата крутиться… червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте… то я й піду… Добре… піду!
(М.Старицький)
Вправа 259. Прочитати виразно вірш. Із якою метою автор використав питальні речення? Як вони впливають на емоційне забарвлення тексту?
Що місяцю зіроньки кажуть…
Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?
Що шепчуть квітки уночі над рікою?
Про що зітха вітер? Що чують тумани,
Коли гай зелений цілують-милують?
Хотів би я знати, про що той струмочок
У мріях своїх гомонить між травою?
Що листячко шепче, мов дише, в садочку?
Про що очерет пісню сумную дзвонить?
Хотів би я знати, – та хто теє скаже!
Хто скаже мені, що могили гадають…
Чого реве вітер північний в діброві,
Чого він лютує, чому так радіє?
Скриплять і ридають дерева під вітром…
Чого? Болить серце, чи доля їх гірка?
Чи давлять важкії, понурії хмари?
І плаче травиця сама при дорозі…
(П.Тичина)
Вправа 260. Скласти речення, використовуючи подані тавтологічні вирази. Для якого стилю характерні такі вирази? Якого стилістичного забарвлення надають вони реченням?
Давним-давно, диво дивне, воля вольная, слава славная, сила-силенна, одним-одійсіньке, ридма ридає, криком кричить.
Вправа 261. Прочитати речення. Визначити плеоназми і довести, що вони створюють у реченні відповідне стилістичне забарвлення.
Журавель опуска і ніяк не опустить крило на долинку знайому: “А де ж це струмок-джерело?” (Б.Степанюк) Воскресну нині! Ради їх, людей закованих моїх, убогих, нищих… Возвеличу малих отих рабів німих! (Т.Шевченко) Схаменуться, стрепенуться стуманілі люде: рідне слово, рідний розум, – рідна й правда буде. (П.Куліш) Так чим же ти, мій краю, закрасився? Хіба тими долинами в квітках, і горами, й садами запашними, і тим Дніпром широким, степовим? (Б.Грінченко) Дівчина поле й співає. Озвались до неї інші – у кожної серце, як жайворон-птах. (М.Рильський) Здавалось малому чи снилось, не знаю, малому, пішли мої стежки-доріжки від отчого дому. (А.Малишко) Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена. (П.Тичина) Джмелі спросоння – буц – лобами, попадали, ревуть в траві! І задзвонили над джмелями дзвінки-дзвіночки лісові. (М.Вінграновський)
Вправа 262. Прочитати речення. Назвати слова і вирази, що підсилюють їх смислове і стилістичне значення. Як називається така стилістична фігура?
І сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий, не одинокий, а жонатий – на вольній, бачиться, бо й сам уже не панський, а на волі. (Т.Шевченко) Десь тут над плаями в узворах, над синіми кручами рік, на долах, на водах, на горах, в ранкових серпанках, при зорях незгасно палає одвік душа прарусинської мови, – калина багатих політь. (О.Лупій) Завбудинку неймовірно вдивлявся в його твір: то віддаляв його від себе, то знову підносив до очей, стукав пальцем, усе більше яснів його погляд і підіймалися стиснуті брови… – Альошко! Це ти зробив? Сам? Ти зробив? (І.Микитенко) День округлий, мов роса, то грає й світиться, то раптом пригаса, і застигає світ, як море нерухоме. (М.Рильський) Ритиму землю, ритиму гору, камінь світитиму, наче зворінь, а докопаюсь, у чому сутність, у чому правда і в чому корінь. (А.Малишко) З древньоруських літописів, легенд та переказів, з героїчних дум та пісень постає перед нами та любов, гартована у битвах із степовими ордами половців і печенігів, турків, татар, ляхів. (Є.Гуцало)
Вправа 263. Виписати з художнього твору уривок. Визначити вживані в ньому тропи й стилістичні фігури.
Вправа 264. Прочитати вірш. Виписати метафоричні й метонімічні словосполучення. Як вони впливають на образність тексту?
Надходить дощ. Шумлять бліді берези…
Рвуть блискавиці сірих хмар рядно…
А дужий грім зустрів такі діези,
Що злякано дзвенить вікно!
Тікає день. Скриплять вози на греблі…
Під чередою стогне оболонь…
І раптом шріт – дрібні перлові краплі…
І знову вітер, гуркіт і огонь.
І вже туман пливе, бреде над полем,
Щоб за хвилину сонцем розцвісти,
Щоб навіть я з надією та болем
Твої старі перечитав листи!
(Є.Плужник)
Вправа 265. Виписати з поданих текстів словосполучення зі словами, вжитими в переносному значенні. Яка їх роль у тексті? На основі чого відбувається переосмислення значення? Який його тип – метафоричний чи метонімічний?
Текст № 1
Коли скорбота ссе душу, мов гадюка сонце, то з тіла втікає сон. І що тільки не передумає в таку пору людина, стискаючи руками то голову, то серце! І тоді по її болю, немов по хисткій кладці, бреде й пливе пережите, не радуючи, не втішаючи, як не радують і не втішають холодні клубки тіней: під ними можна постояти, приховатися на якусь часинку, але з ними не проживеш. Та хоч який біль чи горе скрутять людину, але випростуватись вона мусить сама, і то нерідко так, щоб стороннє око не бачило ні заподіяного лиха, ні тих милиць, на які спирається стражденне життя.
(М.Стельмах)
Текст № 2
Колись Сковорода казав про те, що людина – то божий храм. І було в цих словах дивовижне захоплення величчю людини, її красою, довершеністю, її богорівністю. Соловйов писав про боголюбство. І нехай це ідеалізм, але ж скільки в ньому віри в людину, в її велич. Так, найбільшим храмом, “храмом храмів” є на землі Людина. Не звір, а людина з сонячним серцем. Так, у днів кривавім вирі загубилися стежки до цього храму храмів, – але ж неодмінно треба знайти їх, треба знайти шлях до того, щоб світом правила Людина, а не антилюдина, породжена світом зла, визиску, грубого матеріалізму. “Молюсь не самому Духу – та й не Матерії”, – скаже Тичина. І не буде тут заперечення матеріалізму як світогляду – йтиметься про інше: про рівновагу ідеального й матеріального в душі, про гармонію її…
(С.Тельнюк)
Текст № 3
Петрушка кучерява – дворічна трав’яниста гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і потовщений веретеноподібний корінь, на другий – прямостояче округле вздовж посмуговане від середини розгалужене (гілки супротивні або кільчасті) стебло заввишки 30–100 см. Листки трикутні, темно-зелені, зверху з полиском; прикореневі й нижні стеблові листки довгочерешкові, двічі перисторозсічені, з оберненояйцеподібними, біля основи клиноподібними, тричі надрізаними або глибокозубчастими листочками (зубці тупуваті, з дрібним білуватим вістрям); верхні – трироздільні, з ланцетно-лінійними частками. Квітки правильні, двостатеві, п’ятипелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки округлі, біля основи серцеподібні, виїмчасті, у виїмці – із загнутою всередину часточкою, жовтувато-зелені або білуваті, часто з червонуватим відтінком. Плід – двосім’янка.
(Енциклопедичний довідник)
Вправа 266. Виписати з поданих речень метонімічні словосполучення. Визначити тип метонімічного перенесення (назву дії перенесено на її результат, місце, засіб, предмет чи виконавця; назву місткості – на її вміст; назву місця, населеного пункту – на сукупність його мешканців) та його роль у тексті.
Ще засилатимеш, на жаль, До Києва послів московських, – І по паркету наших заль Ступати лаптю буде сковзько. (Є.Маланюк) Мушу випити келих до краю – Полиновий мед самоти, Так нещадно, так яро згораю, – Чи ж побачиш, почуєш ти? (Є.Маланюк) Флоренція плаче йому навздогін. (Л.Костенко) Ще тільки вирок – і скінчиться справа. І славний рід скінчиться – Чураї. А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її? (Л.Костенко) Намігся він, замість жебрацьких лат, Убрати гору в золото й шарлати. (М.Зеров) Та рання юнь сміється – не холоне… Що ж обіцяєш їй ти, сива скроне? Фальшиву мудрість? Безперечний нуд? (М.Зеров) І всі кричали разом з Абрумом, кричали беззубі роти, кричали зморшки мудрості й досвіду, скакали бороди й білі та худі руки. (М.Коцюбинський) Заплакали села… Уже не чути, як гукає гармата: далеко-далеко одступйло військо “золотих богів”, і на місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем… (Г.Косинка) Місто, розташоване на сопках і в долинах, хукало, тупотіло, хлопало рукавицями і волохатими од інею віями. (І.Багряний) Затривожився базар, гончарі заходилися складати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люди до дворів. (М.Хвильовий) Маса захвилювалась, заворушилась, як мухи, яких потривожено на їхнім меду. Особливо, я бачив, хвилювались бантини й боки. (В.Винниченко)
Вправа 267. Виписати з поданих речень метафори, поділивши їх на види (семіметафора (напівметафора), персоніфікація, уособлення, кенінг (метафора-загадка), катахреза).
Весна підніме келихи тюльпанів, – За небо вип’ю і за дві сосни. Син білявого дня і чорнявої ночі, Вечір-мулат підійшов до порога. Вже в стільниках стерні немає меду сонця. І дика груша журиться одна. Сидить просмолена ворона В береті сонця набакир. Натягне дощ свої осінні струни, Торкне ті струни пальчиком верба. У громі дня, в оркестрах децибелів Ми вже були, як хор глухонімих. На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки. Дубів золоті герби горять під коронами сосен. Сосновий ліс перебирає струни. Рокоче тиша на глухих басах. Ген корів розсипана квасолька Доганяє хмари у полях. Старезні пні, кошлаті поторочі, літопис тиші пишуть у траві. Вечір-мисливець підстрелене сонце несе у сірому ягдташі. Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок. Пограбувавши золоті хороми, вітри в гаях ділили бариші. Холоне степ, і невкипілі зорі Рогатий жук виймає рогачем. Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль. І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману, Перемотує літо на чорні котушки тополь, Шиє голим полям нескінченну сорочку з туману.
(Із творів Л.Костенко)
Вправа 268. Визначити типи переносних значень слів (метафоричні чи метонімічні) у поданих словосполученнях. З’ясувати їх стильове забарвлення. Скласти речення.
Керівництво університету; гусениця трактора; стріла крана; офіційний Київ; наріжний камінь; твердий характер; заборона ядерного озброєння; згода сторін; сфера впливу; гостра зацікавленість; підписати папір; підпис під документом; зустрітися з професором; читати Франка; цукровий завод; нафтова промисловість; чорне золото; золоті руки; собача кропива; скажений огірок; залізна воля; збирати засідання; вершина трикутника; вершина слави
Вправа 269. Написати вітання, використовуючи тропи.
Вітання з днем народження мамі чи татові.
Вітання школі з нагоди ювілею.
Вправа 270. Прочитати речення. Знайти й вивисати тропи за групами. У чому полягає стилістична роль цих мовних засобів?
Над стрімким потоком днів Кладку радощам ладнаю. Стебла хмелю заплітаю У звичайний людський гнів. (М.Бровко) Перевеслами пам’яті дні перев’язую, Розсипаються стебла – прожиті літа. (М.Боровко) Є у дощах весняних щось від Баха, Коли у чисту світанкову рань Впаде грози могутня сиза птаха, Збудивши поля вороний орган. (М.Боровко) За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхівлями розкрилено росту. (П.Тичина) Стоїть сторозтерзаний Київ, і двістірозіп’ятий я. (П.Тичина) Сірий туман квочкою вгніздився над полями і висиджує тишу. (М.Стельмах) Достиглі зорі випадали з небесного життя, не досягнувши земного, і, можливо, звичайний осінній листок був щасливіший за них: він золотим човником падав на п’янку землю, щоб стати землею і дати комусь життя. (М.Стельмах) Від магістралі за два метри, Уся закутана в що є, Сидить бабуся, як Деметра, У відрах моркву продає. (Л.Костенко) Вийдуть в ранок яблуні, як лосі; розсохаті роги дибала. Пийте воду, поки ще ласкава. Лосі, лосі, жумрайте траву. Так думки печаль прополоскала, Що, як сад під зливою, живу. Ой, живу, впівголосу, впівсили. Відкладаю щастя – на коли? Скільки цвіту з мене обтрусили… Скільки яблук з мене продали! (Л.Костенко) Високий літній день підвівся в ясне небо І вовну білих хмар тримає при землі. (М.Зеров) Жовтень, наче хмурий гусит, – Зіллям пахне вицвілий плащ. Крок його по бруках хрустить, Вітром рветься пола. (Б.Рубчак) Золотим павутинням злетить Непорушна година спокою. (П.Филипович) Коли за лісом зав’яне молодик, там десь, на степах, над озиминою, цвіт стелеться, а він зав’яне – в оселях сутеніє, розливаються цебра синяви – тихої, блідої, і вмирають каганці. (М.Хвильвий) Помережав вечір кучерявий Льодяними ґратами вікно. (М.Драй-Хмара) І на снігах паперу дивна повість Свою мережку вирізьбить ясну Про молодості легку випадковість І старості сувору сивину. (М.Рильський) На обрії душі моєї
Світає Слово, щоб пливти Супроти, не за течією – В умиті зорями світи. (М.Руденко)
Вправа 271. Прочитати уривок із проповіді на провідну неділю Кирила Туровського. Знайти тропи. Із якою метою вживає їх автор?.
Сьогодні сонце пишається, підіймається на високості й радісно огріває землю; встало бо нам з могили праведне сонце Христос і спасає всіх віруючих йому. Сьогодні місяць, зійшовши з вищого ступеня, віддає честь більшому світилу: вже старий закон з суботами та пророками, як свідчить Святе Письмо, скінчився і віддає честь Христовому законові з неділею. Сьогодні гріховна зима скінчилася через каяття і лід невіри розтаявся через пізнання Бога: зима бо поганської служби кумирам скінчилася апостольською наукою та Христовою вірою і лід темної невіри розтаявся через показання Христових ребер. Сьогодні весна пишається і оживляє земну істоту; бурхливі вітри тихим подувом помножують плоди й земля живить насіння та родить зелену траву. Весною бо є гарна Христова віра, що хрещенням відроджує людську істоту; а бурхливі вітри це помисли гріхів, що через каяття перетворилися на чесноту й помножують корисні для душі плоди; а земля нашої істоти, прийнявши, немов насіння, Боже слово й перейнята вся його страхом, родить дух спасіння.
Вправа 272. Записати текст. Розкрити його зміст і добрати заголовок. Підкреслити і схарактеризувати тропи. Як вони впливають на стилістичне забарвлення тексту?
А вранці здається, що нарешті наступило на землі царство снігу.
Сніг позамітав дороги й вулиці, лежить по городах і садках. Деякі кущі зовсім заметено, лише пучком гілок означаються з кучугур. Ялини повдягались у білі кожухи, геть зовсім сховавши зелень хвої. На гіллі дерев лежить пухке, ворсисте хутро, яке начебто знято з найніжніших полярних песців. Гай-гай, скільки ж песців уполювала хурделиця, що вистачило на велетенську шубу, в яку зодяглася земля від обрію до обрію, а тепер вигрівається у хутрі й, дивлячись у свічадо небес, не намилується на свою вроду.
Апофеоз білого кольору, торжество снігової білини, яка, однак, не видається одноманітною, а розкинулась морем, де хвилі грають сліпучими спалахами, де сяйво має свої ритми і тональність.
Сніги в цей день, коли сонце птахом-месією звершує величний ритуальний політ над землею, начебто сягнули найповнішого розвитку своєї теми в тому самостійному музичному творі, яким є прелюдія весни. Вони зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче аж гримить нестримною радістю, і все довкола перейнялось її настроєм – дерево і пташка, протоптана до колодязя стежка й людина, що йде з відром по воду… І як не пошкодувати, що минущий цей апофеоз білого кольору, минуще торжество снігової білини!
(Є.Гуцало)
Вправа 273. Переписати текст, вставляючи замість крапок пропущені епітети. Як від цього змінився текст?
На воді лежали … … листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей. Ці … цяточки чомусь здавалися тут зайвими. …, якийсь … і … колір не пасував до … плеса й … зелені, що була навколо.
І раптом я побачив серед … одну … лілею. Вона не стирчала, як її … сусідки, а вільно лежала на воді. Її … черенці були як …, … руки, що обережно й турботливо тримали вінчик … пелюсток. Кожна пелюсточка була окремо від інших, але всі разом вони утворювали таку … гармонію форм і фарб, що не можна було відірвати очей. Ця … лілея була немов … вогник серед … ночі, немов … зірочка в … небі, немов … обличчя серед інших … тобі облич.
(Д.Ткач)
Довідка: широкі, жовті, темно-зелені, жовтий, восковий, голубого, буйної, мертвий, жовтих, білу, зелені, ласкаві, добрі, білих, дивовижну, біла, ясний, єдина, темної, синьому, миле, байдужих.
Вправа 274. Причитати речення. Знайти в них порівняння. Визначити їх різновид. Яка стилістична роль порівняння?
Я відчув, що зараз може вдатися до тортур. Не дружина – прямий нащадок іспанської інквізиції. (О.Чорногуз) Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєїхати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро. (І.Нечуй-Левицький) Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить, Не галич чорна поле вкрила, Не буйний вітер се шумить: Се військо йде всіма шляхами, Се ратне брязкотить збруями, В Ардею-город поспіша. Стовп пороху під небо в’ється, Сама земля, здається, гнеться. (І.Котляревський) Не хмара вставала низько над степом, не дикий табун розметався копитно, то в тьмі нічній хижаком підкрадались сармати. (А.Любченко) Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це лиш рупор має, І вже менш за все – “Кобзар Тарас” – Він, ким зайнялось і запалало. Скорше – бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розтала, Вибух крові, що зарокотала, Карою за довгу ніч образ. (Є.Маланюк) Не злато, ливан і смирну Приносять троє царів – Весняну радість незмірну Віщує сонячний спів; І навіть дано Орфею Не слова летючий дим – Всевладну силу, щоб нею І камінь зробить живим! (П.Филипович)
Вправа 275. Причитати текст. Визначити засоби створення образності. Яке місце серед них посідають тропи?
Височенна, чотириярусна тайга, буйна й непролазна, як африканський праліс, стояла навколо зачарована. Не шелесне лист, не ворухнеться гілка. Сорокаметрові кедри, випередивши всіх у змаганні до сонця, вигнались рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу геть, десь під небо і заступили його кронами. Там по них ходило сонце і пливли над ними білі хмари. Слідком за кедрами пнулися велетенські осики та інші листаті гіганти, що, бувши нижчі за кедри, творили другий ярус. Потім височенна ліщина колючого горіха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в’юнків, ішли вгору третім ярусом. А внизу – в четвертому ярусі – суцільний хаос. Місцями густа, мов щітка, звичайна ліщина, височенні трави і бур’яни. Повалені вздовж і впоперек дерева, мов велетні на полі бою, потрухлі і ще непотрухлі, одні з скрізними дірами-дуплами, як жерла небувалих гармат, другі вивернуті з усією системою коріння, що тримали його руба, як стіни або як велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею.
Внизу, по землі, слався мох, пообростав усе, що тільки можна. Внизу було півтемно і вогко. Лише де-не-де проривались яскраві сонячні пасма і стояли, як мечі, уткнуті лезами в землю.
Нетрі. Несходимі, незміряні. Вони то спускалися схилом униз, то підіймалися знову вгору і так зі “становика” на “становик”, з кряжа на кряж, як буйне рослинне море, розпливались геть десь у безвість.
(І.Багряний)
Вправа 276. Записати речення, збагачуючи їх тропами.
Сонце поволі скочувалось за горизонт. Сутінки густішали. На небі почали з’являтися перші зірочки. Надходила ніч.
Небо заволокло хмарами. Здійнявся вітер. На землю впали перші краплі дощу.
Прийшла зима. Все вкрилося снігом. Природа ніби заснула.
Багато пам’яток є у Києві. Одна з них – Золоті ворота, збудовані за часів правління Ярослава Мудрого. Ця споруда мала не тільки оборонне значення, а була символом політичної незалежності і могутності Київської Русі.
Книга у людей завжди була в пошані, бо в ній – мудрість і пам’ять попередніх поколінь. Це джерело, яке постійно живить інтелект нації.
Вправа 277. Перекласти речення українською мовою. Добрати відповідні тропи, щоб зберегти емоційно-ліричний колорит.
Предо мной серело пустынное поле. Один сторожевой курган стоял вдалеке и, казалось, зорко глядел на равнины. С утра в степи было по-весеннему холодно и ветрено; ветер просушивал колеи грязной дороги и шуршал прошлогодним бурьяном. Но за мной, на западе, картинно рисовалась на горизонте гряда меловых гор. Темнея пятнами лесов, как старинное, тусклое серебро чернью, она тонула в утреннем тумане. Ветер дул мне навстречу, холодил лицо, рукава, степь увлекала, завладевала душой, наполняла ее чувством радости, свежести.
За курганом блеснула круглая ложбина, налитая весенней водой. Я свернул к ней на отдых. Есть что-то чистое и веселое в этих полевых апрельских болотцах; над ними вьются звонкоголосые чибисы, серенькие трясогузки щеголевато и легко перебегают по их бережкам и оставляют на иле свои тонкие, звездообразные следы, а в мелкой, прозрачной воде их отражается ясная лазурь и белые облака весеннего неба. Курган был дикий, еще ни разу не тронутый плугом. Он расплывался на два холма и, словно поблекшей скатертью из мутно-зеленого бархата, был покрыт прошлогодней травой. Седой ковыль тихо покачивался на его склонах.
Отдыхая, я долго лежал на кургане. С полей уже тянуло теплом. Облака светлели, таяли. Жаворонки, невидимые в воздухе, напоенном парами и светом, заливались над степью безотчетно-радостными трелями. Ветер стал ласковый, мягкий. Солнце согревало меня, и я закрывал глаза, чувствуя себя бесконечно счастливым.
(І.Бунін)
Додаток № 1
Диференціація стилів мови
| ^ Назва стилю | Жанри, в яких реалізується | Мета мовлення, призначення | Сфера спілкування | Ознаки | Мовні засоби | Підстилі |
| РОЗМОВНИЙ | Бесіда, приват-ний лист. | Обмін інформа-цією, думками, враженнями, прохання чи на-дання допомоги, виховний вплив; засіб невимуше-ного пілкування. | Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, усне по-всякденне спілку-вання у побуті, на виробництві. | Усна форма спілкуван-ня, неофіційність сто-сунків між мовцями й невимушеність спілку-вання, непідготовле-ність до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емо-ційні реакції. | Побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, ви-гуки, неповні речення тощо; багат-ство інтонацій, суфіксів суб’єктив-ної оцінки, різних типів простих ре-чень (переважно коротких: обірва-них, односкладних тощо), можливі діалектизми, фольклоризми, скоро-чені слова. | |
| НАУКОВИЙ | Дисертація, мо-нографія, стаття, підручник, лек-ція, відгук, ано-тація, рецензія. | Повідомлення про результати наукових дослі-джень, доведен-ня теорій, об-ґрунтування гі-потез, класифіка-цій, роз’яснення явищ, системати-зація знань. | Наука, техніка, осві-та. | Понятійність, предмет-ність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, одно-значність, точність, ла-конічність, переконли-вість, аналіз, синтез, ар-гументація, висновки. | Терміни, схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, поси-лання, складні синтаксичні кон-струкції; повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. Із дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені. | Власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, пові-домлення, тези); науково-попу-лярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті в неспеціальних журналах); науко-во-навчальний (підручники, бесі-ди тощо). |
| ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ | Закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголошення, доручення, роз-писка, протокол, інструкція, лист тощо. | Регулювання офіційно-діло-вих стосунків мовців – у дер-жавно-правовій і суспільно-вироб-ничій сферах. | Офіційно-ділові стосунки, спілку-вання в державно-політичному, гро-мадському й еконо-мічному житті, за-конодавство, адмі-ністративно-госпо-дарська діяльність. | Документальність (кожний папір повинен мати характер докумен-та), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіт-кість, висока стандар-тизація вислову, сувора регламентація тексту. | Стандартна канцелярська лексика, складні речення; гранично точний виклад, безособові й наказові форми дієслів, чітко регламентовані розмі-щення й будова тексту, обсяг основ-них частин. Відсутність мовної інди-відуальності автора, обмеженість си-нонімії. | Законодавчий (закони, укази, ста-тути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції; повідомлення – комюніке; звер-нення – ноти; протоколи); адміні-стративно-канцелярський (нака-зи, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти). |
| ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ | Виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дис-кусія. | Обговорення, відстоювання й пропаганда важ-ливих суспільно-політичних ідей, сприяння сус-пільному розвит-ку, вирішення суспільно-полі-тичних питань, активний вплив на слухача, спо-нукання до діяльності. | Громадсько-полі-тичне життя, сус-пільно-культурна, виробнича діяль-ність, навчання. | Поєднання логічності доказів, точності ви-словлення наукових по-ложень з емоційно-екс-пресивною образністю, використання художніх засобів – епітетів, по-рівнянь, метафор. | Суспільно-політична лексика, емо-ційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мов-лення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні на-йменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна об-разна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього. | Стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телеба-чення); художньо-публіцистич-ний (памфлети, фейлетони, на-риси, есе – короткі нариси вишу-каної форми); науково-публіцис-тичний (літературно-критичні статті, огляди тощо). |
| ХУДОЖНІЙ | Трагедія, коме-дія, драма, воде-віль, роман, по-вість, оповідан-ня, поема, вірш, байка, епіграма. | Різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх обра-зів, формування ідейних переко-нань, моральних якостей та есте-тичних смаків. | Мистецтво слова, творча діяльність, література, різні ви-ди мистецтва, куль-тура, освіта. | Образність, поетич-ність, естетика мовлен-ня, експресія як інтен-сивність вираження, зо-бражувальність; все по-дається через призму інтелекту і світовідчут-тя особистості (образ автора) і спрямовується на особистість читача (слухача). | Застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слова в перенос-ному значенні; емоційно експресив-на, лексика, різні види синонімів, ан-тонімів, омонімів, паранімів, фразео-логізмів; використання історизмів, архаїзмів, діалектизмів; вживання дієслівних форм; усіх типів речень, синтаксичних зв’язків; використову-ються стилістичні фігури (алітера-ція, асонанс тощо), періоди, еліпс (неповні речення), полісиндетон (ба-гатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін. | Епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис); лі-ричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, траге-дія, комедія, мелодрама, воде-віль); комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка). |