Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники

Вид материалаДиплом

Содержание


Галина Занік
Ключові слова: виховна робота, гімназія, Річ Посполита, Східна Галичина..
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19
^

Галина Занік


Виховна робота у гімназіях Східної Галичини

з українською мовою навчання


У статті подається опис виховної роботи у гімназіях Галичини з українською мовою навчання у міжвоєнний період. Автор статті аналізує освітню політику Другої Речі Посполитої в галузі шкільництва.

^ Ключові слова: виховна робота, гімназія, Річ Посполита, Східна Галичина..


Сучасна школа переживає процес боліс-ного становлення, реформування, зміну під-ходів до оцінювання знань учнів, процес пошуку нових підходів до організації і прове-дення виховної роботи. Педагогіка – наука про виховання людини. Ми всі знаємо, що го-ловне завдання нинішньої школи – виховання громадянина України.

Однією з цікавих і змістовних сторінок в історії педагогіки є знайомство з організа-цією виховання учнів в гімназіях Східної Галичини з українською мовою навчання.

Проблема українського шкільництва досліджувалась у роботах багатьох науковців, педагогів, дослідників та громадських діячів. Фундаментальним дослідженням в області українського шкільництва Галичини є моно-графія Б. Ступарика „Шкільництво Галичини (1772-1939 рр.)”. Безперечний інтерес викли-кає аналітична робота Ірини Курляк „Украї-нська гімназійна освіта в Галичині (1864-1914 рр.)”, в якій автор, залучивши широкий спектр наукових праць і джерел, найглибше дослідила становлення та розвиток гімназій-ної освіти у Східній Галичині.

Спираючись на досвід Східної Галичи-ни, завданням нашого дослідження є обґрун-тувати актуальність проблеми національного виховання в сучасній школі.

Об’єктом дослідження є шкільна мо-лодь гімназій Східної Галичини у міжвоєнний період.

Предмет дослідження – виховна робота в україномовних гімназіях Східної Галичини у 1919-1939 рр.

“Гімназії – це середні школи загально-освітнього характеру, в яких викладалися класичні мови і які давали право вступати до університетів, поставши у ХVІ-ХVІІ ст. набули особливого поширення в Центральній і Східній Європі лише у ХІХ столітті.” Таке коротке і чітке тлумачення назви “гімназії” подає Енциклопедія Українознавства, але за цим коротким визначенням – величезна істо-рія гімназійної освіти, у тому числі історія гімназій Східної Галичини.

Колишній учень Сокальської гімназії Тихон Лещук згадує: ”Пересічному сучасни-ку, який сприймає факти минулого ізольовано від історичних, трудно буде зрозуміти всю силу краси і принади тих виховних заходів, які для нас, колишніх учнів української гімназії, були насправді життєдайним дже-релом великої, захоплюючої (скажу без перебільшення) душевної наснаги, творчих устремлінь, внутрішньої краси. Естетичне виховання в такому розумінні, поряд з навчальноінтелектуальним та фізичним вихо-ванням, що дуже ретельно плекалося нашою школою під гаслом ”Mens sana in corpore sano”, становило основу всієї сути гімназійної освіти. Мистецьке виховання було невід’єм-ним від фізичного (спортивного виховання)” [9, с. 422].

У своїй основі план виховної роботи українських гімназій мав опиратися на сім “точок”, а саме:
  • виховання морально-релігійне, виражене у християнському дусі;
  • iнтелектуальний розвиток, здобутий знан-ням і витривалою працею;
  • дотримання принципів добра, правди, краси, плекання товариської культури;
  • розвивання фізичних сил, гарту, волі шля-хом фізичного виховання;
  • підготовка молоді до майбутнього грома-дянського життя на демократичній основі;
  • систематичне господарсько-економічне ви-ховання з вираженим практичним нахилом;
  • державно-творче виховання, що повинне у своїй основі опиратися на вище згадані шість „точок” виховного процесу” [5, с. 49].

Як бачимо, повз увагу не пройшла жодна грань виховання особистості грома-дянина, патріота своєї землі, землі, яка у досліджуваний час перебувала у складі чужоземної держави.

Плануючи виховну роботу на навчаль-ний рік, враховували:

1) Зміст навчання, який „реалізовували” вчи-телі на лекціях;

2) Зміст роботи у навчальних „організаціях і кружках” [5, с. 49].

Тут можна говорити про серйозний і цілеспрямований підхід галицьких педагогів до вирішення проблем виховання гімназійної молоді, що враховував зміст як лекційного, так і пізнавального матеріалу, з яким знайо-милися учні під час навчання та додаткових занять у гімназійних гуртках.

Реалізація виховного процесу під час проведення уроків, як фіксує документ, була найважливішою частиною виховної праці, бо навчальні програми мають реальну основу в самому доборі наукового матеріалу. Вважаю-чи всі предмети за однаково важливі, поль-ські шкільні власті, все-таки, ставили на перше місце польську мову, історію Польщі, науку про сучасну Польщу (коли йшлося про державне виховання). Важливість української мови і літератури бралася до уваги лише у “національно-українському” (дивне, на наш погляд, означення - авт.) вихованні [5, с. 50].

За часів панування Австро-Угорщини в українських гімназіях Галичини дуже рідко святкували політичні державні свята (обов’яз-ковими для відзначень були лише іменини Цісаря і його дружини). Ситуація змінюється після переможної для Польщі українсько-польської війни. Нехтуючи взятими на себе на Паризькій мирній конференції зобов’язаннями щодо національних меншин, польська адмі-ністрація повела інтенсивну полонізацію українського населення (українці становили понад 5 млн. із 27-мільйонного населення новоутвореної Польської держави) [9, с. 74].

Після десятирічного панування Польщі на галицьких землях змінюється і „дозволена” мета виховної роботи в україномовних гімна-зіях: у звітах цього часу вже немає слів „патріотизм”, „націоналізм”, „ідейність”, натомість читаємо про виховання „інди-відуальності” [2, с. 10]. Почалася державна політика асиміляції національних меншин Речі Посполитої.

Державно-громадянське виховання реа-лізовувалось в основному під час підготовки і проведення національних і державних свят. Звичайно, перш за все це були державні свята Речі Посполитої: „Свято відродження Речі Посполитої”, „Свято іменин Пана Прези-дента”, „Свято іменин Маршала Йосифа Пілсудського”, „Свято Конституції 3-го трав-ня”, „Свято 10-тиліття урядування Ігнація Мосціцького” та ін. Історичні документи не залишили нам описів емоційного ставлення українських школярів до проведення цих свят, хоча, судячи з сухого викладу перебігу цих подій, особливою популярністю як і у вчительського, так і в учнівського колективів вони не користувалися. Натомість часописи того часу яскраво і повно змальовують святкування українських національних свят. Перш за все це вшанування пам’яті Т. Г Шевченка, що проводилося наймасштаб-ніше у всіх без винятку гімназіях Східної Галичини. Доброю традицією українських гімназій було проведення Шевченківських урочистостей також і для громадськості та батьків. На жаль, інші національні свята, такі як „Академія в честь Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри”, „Свято Просвіти”, святкування на честь Софії Русо-вої проводились менш масово [4, с. 8].

Велику увагу в гімназіях приділяли гуртковій роботі, як важливому чиннику розвитку та виховання українця, бо власне ця гілка виховної роботи могла не враховувати поданих згори Міністерством освіти та віросповідань готових планів. Гурткова робо-та з року в рік зростала. І її ріст пройшов у глибину – “поглиблювати ідеї розуміння суті організації” (гуртків-авт.). Завдання, які ста-вили перед собою керівники цих організацій, вражають нас своєю новизною і розумінням потреб дитини: ”щоб молодь не вважала самоврядні установи за щось накинене, тим самим не дуже щось варте, а щоб сама проявляла ініціативу в змісті і формі праці та самого строю установ і кружків.” Для розв’язання цього завдання важливе значення мало і те, що гімназійній молоді дозволялося самостійно брати ініціативу в свої руки. Гурткова робота в гімназіях проводилася на дуже високому рівні, адже самі заняття у позаурочний час дозволяли дитині розкрити свої здібності, таланти, нахили, поглибити свої знання з предмету, який цікавить найбільше. Це пояснюється тим, що урок з його правилами проведення, дисциплінар-ними вимогами, досить обмежував розвій творчості дитини, чого не скажеш про позау-рочну роботу в різноманітних гуртках.

Серед учнівських гуртків і організацій, що працювали в гімназіях Східної Галичини, виділяється Мистецька секція, на засіданнях якої відбувалися авторські проби, читалися доповіді, проводилися дискусійні вечори і мистецькі прогулянки. Саме на засіданнях мистецьких гуртків проявлялись і гартува-лись майбутні таланти поетичного, письмен-ницького, живописного жанру. Цікавою була робота в історичному і фізіографічному гурт-ках, де гімназисти виступали з відчитами. Наукова робота активно проходила на заняттях україністичного, філологічного, історичного, географічного, природничого гуртків. Цікавим для нас було дізнатися, що саме з ініціативи учнів гімназії був органі-зований гурток „Культ праці” (під впливом Академії в честь Івана Франка з нагоди посвячення пам’ятника) [2, с. 13].

Одним із важливих напрямків у позак-ласній роботі гімназій було фізичне вихо-вання. Мету фізичного виховання в гімназіях розуміли як „поєднання фізичної і духовної справності в одну гармонійну цілісність” [4, с. 16]. Таке трактування мети фізичного виховання дає нам розуміння того, що украї-нські свідомі громадяни фізичну досконалість ставили поруч з духовною зрілістю май-бутнього громадянина.

Спортивні гуртки були найчисельні-шими:112 учнів у Львівській гімназії, 98 – в Перемишльській гімназії [3, с. 7], що станови-ло від 49 до 74 % всіх учнів школи. Хлопці і дівчата (у мішаних гімназіях) грали у волей-бол, баскетбол, ручний м’яч. А коли надворі псувалася погода, заняття у спортивних гурт-ках не відмінялися, а проводилися у примі-щенні: відбувалися лекції на теми історії спортивного та фізкультурного руху. Крім вищеназваних видів спорту, учні займалися веслуванням, велосипедним і санним спор-том, легкою атлетикою. Про добру фізичну підготовку гімназистів свідчить факт їхньої участі у „Великім Спортовім Дні Українських Змагунів” у Львові, „Запорізьких Змаган-нях”, міжшкільних змаганнях з плавання. На таких змаганнях, як довідуємося з тогочасної преси, гімназисти часто займали призові місця. Цим досягненням, звичайно, переду-вала наполеглива робота у спортивних гуртках та участь учнів у щомісячних гімназійних імпрезах – змаганнях, прогулян-ках, спортивних забавах та іграх. Взимку були лижні і санні прогулянки на околиці міст. Практикувалися і міжгімназійні лижні спортивні змагання [3, с. 53].

Аналізуючи стан фізичного виховання учнів, слід зупинитися на цікавому моменті поєднання гарту тіла і розуму, яке найбільше, на нашу думку, виявлялося у роботі природ-ничого і географічного гуртків в українських гімназіях Східної Галичини. Так, робота над плеканням рослин і тварин, опіка шкільним (природничим) городом, прогулянки і геогра-фічні екскурсії, змагання [2, с. 16] поряд зі своїм пізнавальним і науковим значенням, допомагали фізично розвиватись навіть тій частині гімназистів, які за станом здоров’я не могли займатись у спортивних гуртках. Географічні прогулянки були одноденними, дводенними, триденними (залізницею, авто-мобілями), п’ятиденними (до великих міст – Львова, Кракова, Варшави) [7, с. 18].

До роботи з оздоровлення і гартування учнівської молоді відносили: ігри на перервах між уроками, купання в річках (влітку), катання на ковзанах (взимку), короткі (на околиці населеного пункту) та довготривалі (до Львова та Кракова) екскурсії [3, с. 45]. Але і цей вид дозвілля молоді Кураторія Шкільного Округу прагнула використати для „виховання польського патріотизму”. Так, прогулянка до стародавнього Плісниська була рекомендована як „прогулянка учнів по місцях уродження короля Яна Сочінського” [5, с. 27].

Спортивні досягнення гімназистів неодноразово висвітлювалися у тогочасній пресі (газети: „Український Бескид”, „Діло”, „Готові”, „Telegrafie sportowym”) [3, с. 57]. Українська інтелігенція в особі педагогів гімназії, розуміючи, що після Першої світової війни почалося „велике спортивне ожив-лення”, активно сприяла поширенню вже діючих і утворенню нових спортивних гурт-ків, а клич спортивної роботи в гімназіях Галичини був: „У здоровому тілі – здоровий дух” [4, с. 16].

Велику роботу з морально-етичного виховання молоді проводила Марійська дру-жина, метою роботи якої, як свідчать документи, було: „поглиблення культу Марії, поглиблення духовно-релігійно-морального виховання та практичне релігійне життя”. Крім проведення традиційних церковних свят, таких як Євхаристійне свято, свято Покровителя, Марійське свято, Марійська дружина проводила харитативні акції: органі-зовувала товариську допомогу в навчанні, надавала допомогу на оплату житла, ліку-вання, харчування, купівлю книжок і одягу бідним учням. Слід відмітити також участь цієї організації і в науковому житті гімназії: так, у гімназії Марійська дружина організу-вала курс грецької мови та літератури, на заняттях якого досліджувалася історія релігії та церкви, зачитувалися наукові реферати [4, с. 10-11].

Осередком товариського життя були читальні, які „плекали товариське співжиття, давали розваги в годинах відпочинку” та заохочували молодь до читання книжок та часописів [4, с. 12].

Велика турбота галицьких педагогів про моральні якості молоді виявлялася у факті офіційної заборони відвідування учнями кав’ярень, ресторанів, молочарень, цукерень під загрозою виключення зі школи. Крім того, були встановлені правила відвідування учнями кінотеатрів: відвідувати кіносеанси дозволялося лише учням старших гімназійних класів після того, як зі змістом фільму буде знайома дирекція гімназії, тому і вихованість гімназистів була належною.

Після реформи шкільництва у 1932 році, коли гімназії були переформовані на чотирикласні гімназії нового типу, зменши-лася кількість класів у гімназіях з українсь-кою мовою навчання. Проте порівняння кількості учнів, що навчалися у 1932-33 н.р. та учнів 1935-36 н.р. (у Тернопільській гімназії кількість учнів, що вступили у гімназію була вдвічі більшою, ніж у попе-редньому навчальному році) дає підстави стверджувати, що серед українського населення, незважаючи на реалії „колоніаль-ного життя”, „тяга до вищої освіти, яка в часи найгострішої господарської кризи сильно підупала, починає оживати”. З іншого боку, цей факт підтверджував те, яку живучість і принадну силу здобула рідна освітньо-виховна установа. І хоча шляхи української освіти були нелегкими і тернистими, вона зуміла, завдяки зусиллям своїх ідейних працівників „стати на висоту свого великого покликуючого завдання” – навчання і виховання справжніх українських патріотів [8, с. 194-195].

З українських гімназій Галичини вийшли справжні патріоти України: Олек-сандр і Філарет Колесси, Іван Криницький, Володимир Охрімович, Омелян Колодниць-кий, Андрій і Степан Бандери, Олекса Гасин, Петро Мірчук і багато інших, які своєю пра-цею та жертовним життям наблизили великий день нашої Незалежності.



Література
  1. Вашків І. Сокаль і Прибужжя. – Львів: Каменяр, 200. – 260 с.
  2. Державна гімназія з українською мовою навчання у Львові. Звідомлення за шкільний рік 1932/33. – Львів, 1933. – 68 с.
  3. Звідомлення виділу „Кружка родичів” при державній гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1934 – 35. – Перемишль, 1935. – 73 с.
  4. Звідомлення приватної коедукаційної гімназії Товариства „Рідна школа” з українською мовою навчання в Тернополі з правами державних шкіл за шкільний рік 1935/36. – Тернопіль, 1936. – 32 с.
  5. Звіт дирекції державної гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1933 – 34. – Перемишль, 1934. – 90 с.
  6. Звідомлення „Кружка родичів” при державній гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1936-37. – Перемишль: з друкарні Наукового Товариства ім.. Т.Шевченка, 1937. – 60 с.
  7. Звідомлення приватної коедукаційної гімназії Това-риства „Рідна школа” з українською мовою нав-чання в Тернополі з правами державних шкіл за шкільний рік 1936/37. – Тернопіль: Б.в, 1937. – 32 с.
  8. Проблеми гуманітарних наук : наукові записки Дрогобицького державного педагогічного універ-ситету ім.. Івана Франка. – Дрогобич: НВЦ „Каменяр”, 2002. – Випуск дев’ятий. – 271 с.
  9. Сокальська гімназія. Пропам’ятна книга. – Львів – Сокаль :Б.в., 2001. – 503 с.