Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники

Вид материалаДиплом

Содержание


Наталія Бобеляк Майбутнє села – в освіті
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   19
^




Наталія Бобеляк

Майбутнє села – в освіті





Питання співпраці школи і сільської громади є актуальними в умовах впровад-ження громадсько-державної форми управ-ління закладами освіти. Чимало шкіл Львів-щини нагромадили позитивний досвід такого співробітництва.

Сільські громади та органи місцевого самоврядування прагнуть об’єднати сільських господарів, підприємців, представників громадськості, що сприяло б всебічному розвитку села. Часто центром такої діяльності громад стає школа. Тому Головним управ-лінням освіти і науки спільно з польською стороною, а також громадською організацією „Перші кроки” започатковано програму “Сільська школа – центр відродження села”, якою передбачено залучення до розвитку малих сіл громади села, органів місцевого самоврядування, розширення фінансування з позабюджетних джерел (спонсорські пожер-тви, громадські роботи, госпрозрахункова діяльність, оренда, платні послуги тощо) [1]. Програма передбачає створення на базі малих шкіл культурно-освітніх осередків, які могли б надавати мешканцям села певні освітні послуги, здійснювати на базі шкіл навчання дорослого населення за різноманітними прог-рамами („Дрібне підприємництво”, „Основи кредитування”, „Фермерство”), на сільсько-господарських, комп’ютерних курсах, прове-дення культурно-просвітницьких заходів для громади села.

У 2001 році громади сіл Жовківського та Пустомитівського районів зустрічали гостей – учасників ІІ Міжнародного форуму освітніх ініціатив, а представники наших громад прохо-дили стажування у Польщі, де вивчали питання співпраці громади і школи, знайомилися з функціонуванням малих шкіл. Тут важливо, що разом з керівниками шкіл їздили представники громадськості, голови сільських рад, голови батьківських комітетів, священики.

Учасниками даної програми є, зокрема, Миколаївська середня загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Пустомитівського району та Кам’яногірська середня загальноосвітня шко-ла І-ІІ ступенів Жовківського району. Кожна з цих шкіл має свій позитивний досвід з реалізації державно-громадського управління школою.

Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, що на Пустомитівщині, є яскра-вим доказом того, як за кошти громади навко-лишніх сіл постала велична споруда, що стала центром не тільки освіти, але й культури на селі. Згідно з переказами, інвентаризаційною книгою Миколаївської сільської Ради, школу збудовано у 1803 році. Цікаво те, що за свої 200 років у ній ніколи не припинялося навчання, майже у незмінному вигляді вона збереглася й до сьогодні.

Крім школи, громадою була побудована церква Покрови Пресвятої Богородиці (1898 р.), яку посвячував митрополит Андрей Шептицький, Громадська читальня (1924 р.), Народний дім “Просвіта” (1914 р.).

Становище сучасного українського села зумовлює те, що на даний момент сільська громада переживає не найкращі свої часи, але попри всі труднощі люди почали тверезо мислити, а це є найголовнішим у розвитку сільської громади.

Школа стала ініціатором об’єднання громадян навколо шкільних проблем, а згодом і проблем села. Першим кроком було привернен-ня уваги громадськості до потреб школи.

Село без школи приречене на вимирання. Сьогодні сільській школі повинні допомагати всі, оскільки вона є центром формування і розвитку особистості, важли-вим фактором закріплення молоді на селі.

Протягом двох століть свого існування Миколаївська школа плекає таланти, дає ґрунтовну освіту своїм землякам. Зі школи вийшли такі талановиті люди: поет Ярослав Дикий, член-кореспондент Академії наук України Г. С. Кіт, ім’я якого занесено в книгу-довідник „Хто є хто в Україні”.

Сьогодні у школі навчається небагато учнів, але є сформований ініціативний, твор-чий педагогічний колектив, який очолює мо-лодий директор Лілія Євгенівна Свистович. 30 % педагогів школи – вчителі вищої категорії з педагогічним званням „старший вчитель”.

Миколаївська школа взяла на себе велику і важливу ношу – бути центром освітньо-культурного життя сільської грома-ди. Це важке і складне завдання вимагало певної програми дій, яка могла б перетворити щоденну працю у творчий процес.

Активну участь у розв’язанні шкільних проблем беруть: сільський голова, священик, директор господарства. Вони є постійними учасниками батьківських зборів. Оскільки байдужих членів громади ставало все менше, то поступово в школі підійшли до створення Піклувальної ради школи.

До неї увійшли ініціативні батьки, члени педколективу, сільський голова, свя-щеник, директор господарства. Внаслідок такої цілеспрямованої роботи було досягнуто значних успіхів у вирішенні різних проблем: організація екскурсій учням школи, премію-вання талановитих учнів, класів-переможців у рейтингу школи, організація поточних ремон-тів, фестин, гарячого чаю на великій перерві, придбання костюмів для учасників художньої самодіяльності.

Члени громади віддали свої майнові паї під нове приміщення, реконструкцію якого завершено у 2003 році до двохсотлітнього ювілею школи.

Школу, як найстарішу у області, у липні 2002 року відвідав посол Швейцарії в Україні Жан Франсуа Камерон разом із відомим меценатом отцем Робертом Готцом, який допоміг з перекриттям даху при реконструк-ції приміщення.

Змістовно організована в школі пошукова і краєзнавча робота. Власними силами тут створено музей-кімнату письменниці, поетеси, громадської діячки О. Дучимінської, яка наро-дилася в сім’ї колишнього директора школи Василя Решитиловича. У музеї є етнографічні збірки старовинних речей: вишивок, ікон, посу-ду. Тут проводяться уроки народознавства.

Зараз школа – не тільки музейно-архітектурна споруда, але й храм науки. Сам дух, атмосфера школи передає вдачу і настрої її господарів, які вміють не тільки трудитися, а й відпочивати.

На сходах села постійно присутні члени Піклувальної ради школи, педколектив, які є ініціаторами розв’язання окремих проблем у селі. Учні школи утримують в належному порядку центральну частину села, пам’ятники загиблим односельчанам, територію біля Будинку Просвіти, упорядковують козацьку могилу в сусідньому селі.

Крім суто шкільних заходів, учні школи – активні учасники громадського життя села. Щорічно разом із сільським хором вони беруть участь у вшануванні пам’яті Т. Г. Шевченка, Різдвяних дійствах та вшануванні Дня Незалежності України.

Саме такі заходи єднають громаду. Важливе місце у житті громади займає духовний наставник – отець Володимир, людина надзвичайно розумна, обдарована, добросердечна. Його слово має велику вагу у вирішенні проблем громади. Школа тісно співпрацює з церквою, до того ж ці стосунки ґрунтуються на любові та взаєморозумінні. Отець Володимир є бажаним гостем на кожному шкільному святі: свято Першого і Останнього дзвінка розпочинається молебнем до Пресвятої Богородиці, а на випускному вечорі він дає благословення випускникам.

Престиж школи постійно зростає. У конкурсі „Розвиток територіальних громад Львівської області для збереження сільської школи як центру освітньо-культурного життя на селі” школа стала призером і в нагороду була під’єднана до мережі Інтернет.

На сьогоднішній день школа на селі чи не єдина дієздатна освітньо-культурна установа, яка має кадровий потенціал і матеріальну базу для реалізації цілої низки вкрай необхідних для реформування села заходів, а саме: економічної та правової системи навчання населення, передачі сучасних агротехнологій і методів ведення сільського господарства, перекваліфікації фахівців, підприємницької освіти.

У майбутньому в школі планується створити клуби за інтересами, які очолять активні члени громади, щоб передати свій досвід і вміння молодшому поколінню (вишивка, різьба по дереву, відновлення українських народних традицій).

Добре залучати студентів до навчання молоді. Зробивши опитування, дійшли висновку, що перш за все це мало б бути правове та економічне навчання, а також навчання комп’ютерній грамоті. При потребі можуть бути залучені волонтери – спеціа-лісти, яких можна знайти серед випускників школи.

Сучасну молодь цікавить економічна освіта: основи приватного бізнесу, потреби ринку, способи виживання в сучасних умовах.

Зі стажування у Польщі привезли ідею проведення фестин, як засобу заробітку грошей для потреб школи. Ця ідея вже втілена у життя: у школі проведено велике свято – фестини „Таланти твої, Україно”. На ньому відбулася виставка-продаж дитячих і сімейних виробів декоративно-ужиткових видів мистецтва.

У планах школи – розробка спеціальної програми створення клубів за інтересами, центрів фізичного, естетичного та трудового виховання. Реалізацію цих планів здійснюва-тимуть волонтери із числа громади: батьки, пенсіонери, студенти вузів та інші особи, які хочуть присвятити себе школі.

Миколаївська основна школа нагрома-дила позитивний досвід державно-громадсь-кого управління школою, а сільська громада школи стала опорою для збереження сільсь-кої школи як центру освітньо-культурного життя на селі.

Велику роль у налагодженні співпраці школи і сільської громади відіграла молодий та ініціативний директор школи Свистович Лілія Євгенівна, яка користується авторите-том серед жителів села. Найбільшим її досягненням є реконструкція школи, перехід школи у нове приміщення.

Завдяки зусиллям сільської громади, педколективу школи, районного та обласного керівництва дитячі мрії втілено в життя. Адже всі розуміють, що діти – це майбутнє села, тому навчання і виховання дітей – справа всієї громади.

Однією із особливостей громадсько-державної форми управління школою є посилення ролі сімейного виховання дитини. Родинне виховання та освіта – могутні фактори розбудови самостійної Української держави.

Десятиліттями намагалися зв'язати школу із родиною, але так і не зв’язали, бо дуже далеко перебувала школа від сім'ї, від народу. Великий педагог К. Ушинський не раз наголошував, що добра школа та, яка більше нагадує сім'ю, ніж школу.

Визначаючи соціальний статус сільської школи, її можна назвати родиною згідно з Концепцією української національної школи-родини, розробленою академіком П. П. Коно-ненком [2]. Однією із сильних сторін Концепції є те, що в її основу покладено забезпечення гармонії родинно-громадсько-шкільного національного виховання дітей та вивчення українознавства.

Визначальною в системі національної освіти професор П. Кононенко вважає мате-ринську школу. Основа цієї школи – вихо-вання. Головний інструмент цієї школи – рід-на мова.

Школа-родина – це духовна спорідне-ність, співпраця учнів, батьків і вчителів. Школа-родина – це плекання авторитету батька й матері, це активне запровадження надбань нашої етнопедагогіки, це турбота про дітей та старших, це через традиції родини вивчення традицій народу, толерантність, взаємодопомога, підтримка, праця і любов.

Сильна українська родина – це творець і зберігач українського роду, культури, моралі. Сильна родина, рід, сім'я – міцна буде наша держава. Тому так важливо сьогодні у школі повернутися до забутих родинних свят, традицій, обрядів, щоб відродити їх у наших сім’ях, бо нам, як ніколи, не вистачає родинного спілкування, підтримки у важкі хвилини життя.

Кам'яногірська середня загальноосвітня школа І-ІІ ст., що у Жовківському районі, – не лише освітній заклад, а й культурно-просвіт-ницький центр села, бо з дня її відкриття і до сьогодні усі шкільні свята є одночасно загальносільськими. А утворилася школа внаслідок реорганізації початкової школи в основну у 1998 році завдяки старанням батьків та сільської громади, що підтримали ініціативу молодого керівника сільського-сподарської спілки, депутата районної Ради Петра Владиславовича Каліки, батька трьох дітей шкільного віку, що змушені були добиратися до школи 6 км щодня.

Школа об'єднала в одну родину цілу сільську громаду: усе літо в шкільному приміщенні безкоштовно від ранку до вечора працювали люди. І не лише ті, чиї діти першого вересня мали іти до школи, а навіть і ті, у котрих уже нема дітей такого віку, а онуки живуть у Жовкві, Львові. Зараз у школі працює молодий, творчий педагогічний коле-ктив під керівництвом молодого директора Марії Василівни Демчук.

Уся виховна робота базується на кращих традиціях українського народу. І першою сходинкою у ній є родинне вихо-вання. Спільними зусиллями школа і сім’я намагаються відродити народні традиції, навчити дітей шанувати й поважати українську мову, звичаї, виявляти шанобливе ставлення до рідної культури.

Народ здавна сповідує істину: батьки – головні природні вихователі, і чим вищий авторитет батьків в очах дитини, тим сильні-ше вони впливають на формування її поведін-ки, почуттів. Деревця, посаджені разом з батьками несміливими рученятами першо-класників, коли вони тільки переступають поріг школи, не насмілюється зламати жодна дитина, бо кожен оберігає своє деревце.

Педагогічний колектив школи будує навчально-виховний процес на прикладах виховання дітей у кращих родинах. Для цього проводяться свята родини, на які запро-шуються учні школи з батьками, дідусями, бабусями. Традиційними стали уже свята: „Моя бабуся – найкраща”, „Золоті руки у мого дідуся”. Важливо, що на такі зустрічі гості приносять свої родинні фотографії, старовинні вишивки, сімейні реліквії, розпо-відають про свою молодість, співають старо-винні українські пісні, які характерні для да-ної місцевості. Діти записують такі пісні, бо все рідше і рідше можна почути їх виконання.

Як дерево не може жити без коріння, так і людина не може жити без роду. Нещодавно на сімейному святі „Пам’ять родоводу – історична пам’ять” велася розмо-ва про рід, родину, родовідне дерево. Щоб краще дізнатися про свій рід, учні разом з батьками складали своє родовідне дерево. Цікаво було розповідати і слухати про своїх дідусів і бабусь, прадідів, про народних умільців з роду, діти з великою радістю демонстрували свої перші здобутки, щоб і ними пишався рід.

Важливим елементом національного виховання є шанобливе ставлення і повага до рідної мови. К. Ушинський писав: „Коли зникає народна мова, народу немає більше! ...Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ...”

Свято рідної мови у школі починається із загальношкільної лінійки і триває цілий тиждень, під час якого проводяться бесіди, виховні години, круглі столи, конференції. А якщо вже організовуються конкурси, фести-валі, мовні турніри, то глядачів важко розмістити у залі, бо збираються всі – від першокласників до сивих бабусь, що йдуть за два кілометри до школи, щоб послухати, як співають чи змагаються діти.

У школі працює гурток народної вишивки, який проводять бабусі і матері, що є відомими вишивальницями у Кам’яній Горі. Речі, виготовлені власноруч гуртківцями, реалізуються на щорічних шкільних ярмарках.

Гордістю школи стала світлиця, ство-рена учнями, вчителями, батьками. Це простора і світла кімната, стіни якої прикра-шені вишитими рушниками. На полиці розміщені зразки української кераміки: глечики, тарелі. У кутку прозорої кімнати стоїть справжнісінька піч – символ домаш-нього вогнища – вибілена та розмальована. У світлиці зібрано багато етнографічних старовинних речей: вишивок, ікон, посуду, щоденного і святкового одягу, меблів, господарського інвентаря. Тому у цій кімнаті проводяться уроки народознавства, виховні години, різноманітні позакласні заходи, на які запрошуються батьки, гості школи і села.

Великого значення при проведенні виховних заходів, присвячених державним чи національним святам, надається українському національному вбранню. Знайти кошти для їхнього придбання було не так просто, тому дирекція школи звернулася до батьків, сільської ради, Народного дому. Спільними зусиллями придбали тканину, а пошиттям зайнялися матері і бабусі. Сьогодні учні школи виступають у гарних костюмах, які із задоволенням ще й позичають учасникам художньої самодіяльності із сусідніх шкіл.

У шкільному вокальному ансамблі народної пісні співають не лише дівчата-старшокласниці, а й учителі, батьки, тому виступи цього колективу можна побачити не тільки у школі, а й на сільських святах, хоч відділити сільські свята від шкільних, і навпаки, – дуже важко, бо жоден захід у Народному домі не проводиться без участі школи.

Історичні завдання побудови неза-лежної Української держави вимагають творчо використовувати козацько-лицарські традиції виховання молоді в умовах національної школи. Козацькі забави, які проводяться у школі щороку в день Святої Покрови, якраз і демонструють лицарський дух, козацьку мужність і самовідданість, загартованість тіла і волі.

За влучним висловлюванням В. О. Су-хомлинського: ”Школа – святиня і надія народу. Вона – його духовна колиска. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим яскравіше його майбутнє”. Школа завжди буде найважливішим джерелом мудрості народу.



Література

1. Біляк Б. Сільська школа – центр відродження украї-нського села //Директор школи.– №14, 2003.

2. Усатенко Т. Лицарю духу не бути рабом (українська національна школа-родина і спадщина Г. Ващенка) //Освіта.– 22 листопада, 1995.