Про навчальну, наукову та методичну діяльність Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти в контексті Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) та Національної доктрини розвитку освіти Марія Барна, Наталія Пастушенко
| Вид материала | Диплом |
СодержаниеНавчання письма як виду мовленнєвої дільності Ліліяна Кудрик Навчальне рецензування — |
- Програма розвитку профільного навчання шепетівської сзош № 2, 198.77kb.
- Інститут педагогіки апн україни концепція профільного навчання в старшій школі, 197.18kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів художньо-естетичного напряму, 648.21kb.
- Постанови Кабінету Міністрів України від 16,11, 52.42kb.
- План роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, 2066.32kb.
- Програма враховує національні музично-педагогічні традиції та сучасні тенденції розвитку, 170.35kb.
- Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
- Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
- Воснову програми покладені принципи: єдності загальнолюдського та національного змісту, 294.82kb.
- Воснову програми покладені принципи: єдності загальнолюдського та національного змісту, 166.54kb.
Навчання письма як виду мовленнєвої дільності
Ліліяна Кудрик
Роль писемного спілкування в сучасному суспільстві значна. Писемне спілкування охоплює всі сфери суспільного життя, за допомогою письма передається велика частина інформації.
Дослідження фізіологічної та психологічної природи письма свідчать про його складність і багатоплановість. Письмо включає підсвідоме говоріння, читання про себе й слухання. Порівняно з усними формами комунікації, письмо, як вид мовленнєвої діяльності, відзначається деякими специфічними особливостями. Воно характеризується розвитком внутрішнього мовлення, більшою розгорнутістю змісту у зв'язку з монологічністю викладу, чіткістю мовного оформлення, вибором лексичних, граматичних та стилістичних засобів, плануванням, формальною стислістю та лаконічністю при трансформації надлишкової інформації, розвитком навичок самоконтролю й редагування, високим рівнем абстракції від звукового мовлення.
Оволодіння письмом - річ складна і трудомістка, але затрачені час і сили виправдані: письмо забезпечує надійність запам'ятовування навчального матеріалу, вдосконалює усне мовлення й читання, розвиває логічне мислення.
Писемна мова характеризується великою кількістю дій та операцій. Для успішного оволодіння нею учням необхідно виробити ряд умінь та навичок:
1. Уміння графічно правильно оформити письмові висловлювання на основі розвитку навичок каліграфії, пунктуації, просторового розміщення епістолярних атрибутів, користування паралінгвістичними засобами;
2. Уміння аналізувати логіко-інформативну структуру тексту, що вивчається, його мовне, смислове та стилістичне оформлення, способи зв'язку та викладу тексту.
3. Уміння будувати логічно послідовне та композиційно струнке висловлювання репродуктивного плану, створювати текст за взірцем та продуктивне письмове повідомлення.
4. Уміння здійснювати контроль правильності створеного письмового висловлювання з точки зору його мовного й стилістичного оформлення та композиційної структури.
Можна рекомендувати такі етапи оволодіння видами писемної комунікації: 1) мікролекції про особливості того чи іншого виду чого? 2) ознайомлення з текстом-зразком, засвоєння і закріплення мовного матеріалу у вигляді комбінованих вправ; 3) самостійна робота; 4) аналіз помилок, навчальне рецензування.
Доцільно робити також детальний аналіз тексту, що вивчається (мовний, смисловий, стилістичний, структурний). Уміння аналізувати текст, що вивчається, можна звести до наступних дій:
- засвоєння лексичного складу тексту;
- аналіз граматичних структур, стилістичний аналіз;
- визначення способу викладу (опис, розповідь, міркування);
- смисловий аналіз тексту (визначення теми, ідеї, проблеми, визначення блоків, що містять нову інформацію, вміння поставити питання до кожного блоку);
- аналіз засобів логічної деталізації думки (доповнення, обмеження, конкретизація; види співставлень: порівняння, аналогія, контраст, класифікація, перелічення; види відношень: просторові, часові, причиново-наслідкові, узагальнення, висновки);
- композиційний аналіз тексту;
- аналіз зв'язності викладу на рівні всіх структурних одиниць писемного висловлювання: слова, словосполучення, речення, надфразної єдності, абзаца;
- встановлення точки зору автора, вміння визначати, що вона виражає: впевненість, невпевненість, сумнів, припущення, схвалення, засудження, побажання, об'єктивність - суб'єктивність авторського ставлення, його емоційне забарвлення.
Оволодіння такими видами писемної комунікації як план, анотація, конспект, тези, резюме виробляє загальне вміння мовної та смислової компресії тексту. Мовна і смислова компресія тексту передбачає розвиток умінь композиційного членування тексту, виділення речень, які несуть нову інформацію, усунення надлишкових елементів, лексичні скорочення, заміну складних граматичних структур простими.
Реферування — один із найефективніших видів роботи над текстом. Суть його зводиться до стиснення, згортання змісту тексту, що можливе лише тоді, коли текст добре зрозумілий. Процес реферування охоплює декілька етапів: ознайомлення з текстом оригіналу, скорочення несуттєвої інформації, узагальнення інформації у вигляді смислових опор, трансформація вихідного тексту. Для навчання цього виду діяльності необхідно формувати такі вміння й навички: розумітися на мовних особливостях оригінального стилю та композиційної структури тексту; вибирати основне, абстрагуючись від неістотної інформації, складати нову композиційно-логічну схему; узагальнювати, систематизувати, трансформувати текст, робити висновки, зіставляти різні точки зору; використовувати елементи оціночного характеру.
Навчальне рецензування — порівняно нова форма роботи над текстом, зумовлена необхідністю здійснювати розвивальне навчання, що вимагає прийняття самостійного рішення, пов'язування навчання з пошуком дослідницького характеру.
Рецензія – аргументований розвиток певної думки. Об'єктом рецензування можуть бути прочитані книги, статті, переглянуті кінофільми, телепередачі, вистави, виставки і навіть відповіді учнів. Основу рецензії складає аналіз об'єкта рецензування. Поширеною помилкою є захоплення переказом змісту роботи, який бажано стисло передати й обов'язково пов'язати з аналізом проблем, що розглядаються.
Оцінковий елемент є основним і визначає "обличчя" рецензії. Він може бути позитивним і негативним. Композиційно негативна оцінка займає цілком визначене місце; це може бути окрема частина, яка розглядає недоліки роботи. У самостійний розділ групуються різні рекомендації й пропозиції.
У рецензії оцінюються зміст, форма й технічне оформлення роботи.
Наукова рецензія складається з трьох частин: вступної (де подається бібліографічний опис публікації, визначаються завдання, приналежність до певної школи чи напрямку, окреслюється коло наукових проблем, вказується місце серед інших робіт на цю ж тему); основної (де більш детально розкривається зміст і основні положення, дається аргументований аналіз); заключної частини (де формулюється підсумкова оцінка, вказується, на кого розрахована інформація, висловлюються міркування щодо технічних характеристик).
Важливо з самого початку визначити свою позицію щодо роботи, яка рецензується, та її автора. Мета рецензії – допомогти авторові усунути недоліки, а читачеві – правильно зрозуміти твір.
Отже, для написання рецензії необхідно розвивати вміння вибирати об'єкт для аналізу, аналізувати зміст, форму і технічне оформлення, давати позитивну і негативну оцінки, композиційне правильно будувати рецензію, висловлювати свою позицію, оволодіти засобами емоційного впливу на читача.
Доброго навчального ефекту можна досягти за допомогою колективного аналізу рецензії, використовуючи для цього проекційний апарат.
Редагування. Важливою проблемою щодо змісту навчання письма є навчання редагування та самоконтролю. Адже культура письма – складова культури мови й мовлення, частина загальної культури суспільства і кожного його члена. Необхідно вчити учнів дивитися на створений ними текст очима того, хто читає чи слухає його, підводити їх до розуміння того, що зворотний зв'язок (уміння бачити і виправляти помилки) дає поштовх до вдосконалення. Формування навичок самоконтролю та редагування може здійснюватися у декілька етапів й у різних формах: аналіз роботи вчителем (учитель - учень, учитель - учні); взаємний контроль (учні - учень, учень - учні, учень - учень); самоперевірка. Об'єктами контролю повинні бути, як і при рецензуванні, зміст, форма і технічне оформлення.
Навчальне редагування доцільно проводити, даючи учням рекомендації до редагування:
а) змісту (відповідність заданій темі, послідовність викладу матеріалу, суттєвість інформації, наявність точки зору автора);
б) форми (дотримання орфографічних, пунктуаційних, лексичних, граматичних, стилістичних норм, наявність усіх композиційних частин, відповідність обсягу тексту нормі);
в) техніки оформлення рукописного та друкованого тексту (правильність оформлення титульної сторінки, якість паперу, наявність полів - зверху, знизу, зліва і справа, скільки знаків проміжку до початку абзаца, як відокремлені заголовки й підрозділи від тексту, де позначені сторінки, естетичність розміщення матеріалу, правильність оформлення посилань та бібліографії, дотримання інтервалу між рядками, кількість знаків у рядку, рядків на сторінці).
Загалом можна виділити такі види вправ:
- Коректуючі (корекція каліграфії, графіки, орфографії, пунктуації). Для здійснення цих вправ використовують, зокрема, такі види писемної комунікації, що апелюють до адресата: телеграма, оголошення, заява, запрошення, поздоровлення, співчуття, вдячність та ін.
- Аналізуючі: аналіз мовних засобів (лексичних, граматичних), логіко-інформаційної структури, композиційні, стилістичні. Для виконання цих вправ використовують різноманітні навчальні тексти.
- Трансформаційні: вправи на лексичну, граматичну, смислову компресію тексту (план, анотація, конспект, тези, резюме, доповідь, реферат).
- Редагуючі: редагування технічного оформлення, мови, стилю, композиції, змісту.
- Контролюючі.
Практичний досвід показує, що навички грамотного письма можна сформувати лише систематичною напруженою працею. О.В.Сухомлинський вважав, що учні будуть писати достатньо швидко й грамотно, списавши за роки навчання 1400-1500 сторінок зошита. Над цим варто замислитися...
Письмове мовлення виникає і розвивається порівняно з усним як нова діяльність, функціонує за власними законами. Виділяють такі умови появи і розвитку письмового мовлення: автоматизованість письма, навички структурувати час, брати до уваги відсутність співрозмовника, стати на його позицію.
Для високоефективного навчання письмового мовлення важливо виконувати такі вимоги:
1) використовувати досвід учня;
2) спонукати дітей писати про речі, що відповідають їхнім інтересам;
3) розвивати чутливість до витонченого слова за допомогою читання найкращих взірців художньої літератури;
4) керувати особисто процесом складання письмових творів;
5) творити разом з учнями;
6) домагатися, щоб дитячі твори мали практичну спрямованість, тобто написання твору необхідно пов'язувати з іншою діяльністю.
Творення з усним для успішного породження письмового тексту необхідними є такі умови: високий рівень організації розвитку ідей та виклад інформації; точність висловлювання; використання складних граматичних явищ для виділення найбільш важливого; ретельний підбір лексичного і граматичного матеріалу, синтаксичних конструкцій, відповідних для обраного стилю викладення думки.
Породження повноцінного письмового тексту вимагає від того, хто пише, не лише вміння правильно використовувати граматику чи володіння пунктуацією, а й широкого словникового запасу, знання правил орфографії різноманітних типів письмового тексту, навичок правопису, широкого використання синтаксичних конструкцій, забезпечення зв'язку між реченнями в середині тексту для розвитку теми, ясного і переконливого викладання змісту.
Існують такі тенденції розвитку навчання письма як галузі освітньої науки:
1) розвиток процесуального підходу до оволодіння письмовим мовленням, тобто формування навичок письмової комунікації в сукупності всіх розумових процесів, що мають місце в діяльності текстопородження;
2) переміщення акцентів з продукту письмового мовлення на процеси, які беруть участь у складному акті породження письмового тексту в умовах реальної життєдіяльності людини;
3) висунення мотивів до текстопородження як одного з найважливіших факторів, що впливає на реалізацію мети письмової комунікації;
4) здійснення контролю і корекції письмових робіт учнів шляхом групового обговорення на засадах особистісно-діяльнісного підходу до навчання мови.