Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 21-22 травня 2008 року

Вид материала

Диплом

Содержание Застосування інноваційних технологій у профорієнтаційній роботі з учнями старших класів Підготовка майбутніх вихователів до оздоровлення дітей раннього віку Особливості адаптації дітей до ДНЗ Специфічні особливості уроків з використанням комп’ютерної техніки для дітей з особливими потребами Ii. основний етап Iii. заключний етап

Подобный материал:

• З апрошує взяти участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Управлінські, 65.17kb.
• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков, 1563.21kb.
• Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Телефони оргкомітету: 38 061 7698254, факс (0612) 642141, 264.58kb.
• Сумського державного університету 22 24 квітня 2008 року частина ІІ суми Вид-во Сумду, 2428.66kb.
• -, 1842.33kb.

ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФОРІЄНТАЦІЙНІЙ РОБОТІ З УЧНЯМИ СТАРШИХ КЛАСІВ

Становлення та динамічний розвиток в Україні ринкової економіки, реформування системи освіти обумовили також необхідність перегляду вимог щодо підготовки особистості школяра до професійного самовизначення та вимог щодо організації, методології й практичної реалізації профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю.

Як свідчать численні дослідження [1; 2; 3], в умовах конкурентного ринку праці роботодавці надають перевагу ініціативним, самостійним, креативним, критичним, професійно мобільним особистостям, що прагнуть до постійного самовдосконалення, які мають не лише значні теоретичні знання, а й уміють легко застосовувати їх у практичній діяльності. Але, не зважаючи на поступове реформування освітньої галузі, акценті на особистісно-орієнтованому підході, у переважній більшості шкіл, як і раніше, спостерігається рутинний процес навчання, під час якого учень виступає пасивним об’єктом зовнішніх впливів. У такій навчальній ситуації виховати сучасну, соціалізовану, професійну, конкурентоспроможну особистість майже неможливо. Тому в ринкових умовах пріоритетним є чітке усвідомлення педагогічними працівниками (педагогами, профорієнтологами) необхідності використання в практиці роботи інноваційних альтернативних можливостей педагогічного впливу, а також урахування протиріч між потребою надати кожній людині, з одного боку, повну свободу, а з іншого - зробити так, щоб вона бажала, прагнула чинити так, як це необхідно суспільству.

Отже, посилення демократичних тенденцій у житті суспільства в цілому, відобразилися і на освітній системі нашої держави, що зумовило поступове зміщення акцентів з масових педагогічних явищ на особистість дитини, індивідуальний підхід до можливостей і обставин її розвитку, саморозкриття, самоактуалізації та самореалізації. За такої ситуації значної актуальності набуває застосування інноваційних технологій, що відповідають як потребам сучасних старшокласників, так і вимогам часу.

Ідеї особистісно-орієнтованого підходу, технологізації освіти висвітлені у науковому доробку теоретико-методичного спрямування таких науковців, як І.Бех, І.Зязюн, В.Бондар, В.Кремінь та інших. Але, варто зауважити, що проблема застосування інноваційних технологій у профорієнтаційній роботі з учнівською молоддю на сьогоднішній день є ще недостатньо розробленою та систематизованою у науці та практиці вітчизняної педагогічною освіти.

Таким чином, метою статті є обґрунтування необхідності організації дієвої профорієнтаційної роботи з учнями старших класів із застосуванням особистісно-орієнтованого підходу та інноваційних технологій у галузі освіти.

У ХХІ столітті швидкий темп науково-технічного прогресу зумовив не лише тотальну технологізацію виробництва, а й торкнувся гуманітарної сфери – освіти. Тому поступово звичним явищем нашого сьогодення стає технологізація освітньої галузі, яка виступає об’єктивним процесом еволюції освіти до якісно інших ідеалів. Крім того, приєднання України до Болонського процесу, гуманізація освіти, її орієнтація на розвиток особистісного та життєтворчого потенціалу учня також, у свою чергу, змушують школу переходити на технологічний етап розвитку.

Сучасна педагогічна наука і практика характеризуються наявністю двох цілком протилежних стратегій, у рамках яких існує система освіти: стратегія формування та стратегія розвитку [2, 110]. Стратегія формування передбачає педагогічне втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав’язування їй вироблених суспільством способів діяльності, системи оцінок. Стратегія розвитку, натомість, полягає в особистісно-орієнтованому підході, розвитку особистісного потенціалу учня, його самоактуалізації. Варто зауважити, що в основу інноваційних освітніх технологій покладена саме стратегія розвитку. За допомогою специфічних засобів, методів, стилю взаємодії вона сприяє якнайповнішому розкриттю індивідуально-особистісних якостей старшокласника, ненасильницькому формуванню саме тих якостей, які стануть йому в нагоді при виборі життєвого та професійного майбутнього.

Ситуація на сучасному ринку праці та генеровані ним обсяги інформації все більше ускладнюють процес ознайомлення учнівської молоді з усіма можливостями та шляхами її успішного професійного самовизначення. Саме тому об’єктивно постає необхідність у застосуванні інноваційних технологій у профорієнтаційній діяльності, які охоплюватимуть об’єктивні (інформація про зміст професій, вимоги, які вони пред’являють до людини, стан ринку праці, перспективи працевлаштування за обраною професійною діяльністю тощо) та суб’єктивні (інформація щодо психофізіологічних особливостей особистості, формування та корекція певних властивостей особистості, допомога у моделюванні способів взаємодії з соціально-трудовим середовищем тощо) фактори професіоналізації.

Важливим є те, що під час профорієнтаційної роботи із застосуванням інноваційних технологій профорієнтолог займає супервізорську толерантну демократичну позицію, яка відповідає індивідуально-віковим особливостям учня старшого шкільного віку та його внутрішнім потребам щодо організації навчального процесу та подачі інформаційного матеріалу.

У результаті такого підходу формується готовність до співпраці, позитивного ставлення та сприйняття інформації, що подається профорієнтологом; а також готовність до ситуації професійного самовизначення, що включає набуття всебічної компетентності з даного питання, здатність бути активним і відповідальним суб’єктом власного професійного вибору.

До інноваційних технологій (або інтерактивних методів навчання), які доцільно застосовувати у процесі профорієнтаційної діяльності з учнями старших класів, належать рольові та ділові ігри, тренінги, групова дискусія, брейнстормінг, відеотренінг, психодрама, створення карти рішень, дерева проблем тощо.

Як відомо, на сьогоднішній день однією з найгостріших проблем професійної орієнтації з учнівською молоддю є те, що вона не цікава сучасним школярам, а особливо старшокласникам, через її одноманітність, менторський характер подачі інформації та організації профорієнтаційного процесу. Сучасна учнівська молодь потребує до себе нестандартного творчого підходу, який дає можливість самовираження, самоствердження. Саме вищезазначені методи є надзвичайно цікавими для школярів століття тотальних hi-tech. Адже вони активізують її пізнавальну активність, дають можливість для самопрезентації, творчого самовираження; крім того інноваційні технології своєю конфіденційністю, щодо отриманої особистісної інформації, позитивною психологічною атмосферою, індивідуальною та груповою рефлексією, відсутністю звичного контролю набутих знань, умінь та навичок приваблюють учнів усіх вікових категорій.

До основних переваг застосування інноваційних технологій у профорієнтаційній роботі з учнями старшого шкільного віку можемо віднести такі:

• поєднання навчальної та ігрової діяльності, яка проходить в умовах моделювання різноманітних професійних ситуацій (під час ділових або рольових ігор, наприклад, можливе відтворення діяльності представників тих чи інших професій – прообраз такого компоненту профорієнтації як професійні проби);

• не потребують вироблення штучної мотивації, оскільки передбачають від профорієнтолога та учнів-учасників взаємну активність;

• створюють спеціальні можливості для позитивних змін соціально-психологічних особливостей особистості, з метою гармонізації особистісного та професійного буття людини;

• створюють атмосферу довіри, толерантності, щирої зацікавленості та взаємодопомоги у виборі професійного майбутнього кожного з учасників;

• сприяють розширенню сприйняття старшокласниками-учасниками себе та інших, розвитку самосвідомості, самопізнання з метою корекції або формування власного професійного майбутнього на основі внутрішніх і поведінкових змін;

• подача інформації профорієнтаційного характеру в ігровій формі, що сприяє її кращому засвоєнню тощо.

Період старшого шкільного віку характеризується стійким відчуттям тривоги та невпевненості у власній професійно-життєвій перспективі. Тому, вважаємо, що саме інноваційні технології, які побудовані на філософії та етиці ненасильства, допоможуть старшокласникам більш впевнено і свідомо ставитись до свого професійного та особистісного майбутнього, уникати маніпуляцій з боку інших щодо власного професійного самовизначення. В основу інноваційних технологій у профорієнтаційній діяльності покладений принцип засвоєння профорієнтаційних знань на основі особистої відповідальності стосовно прийнятого рішення, його виваженості; принцип засвоєння знань через призму унікального та самоцінного досвіду кожної особистості.

Таким чином, застосування інноваційних технологій у профорієнтаційній діяльності з учнями старших класів спрямоване на засвоєння ними специфічних знань профорієнтаційного характеру, формування чіткого та адекватного особистого професійного плану (а також резервного особистого професійного плану), корекцію вже існуючих професійних установок, намірів, домагань, якщо вони не відповідають психофізіологічним особливостям того чи іншого школяра. Завдяки застосуванню інноваційних технологій у профорієнтаційній діяльності з учнівською молоддю можливе досягнення нового рівня усвідомлення старшокласниками суті проблеми особистого професійного самовизначення, усвідомлення особливостей майбутнього професійного середовища (його соціального і фізичного виміру), себе у ньому; надається сприятлива можливість для проби себе у ролі певного професіонала.

Отже, застосування інноваційних технологій під час профорієнтаційної роботи сприяє змінам індивідуально-особистісних характеристик учня старшого шкільного віку, що мають безпосереднє відношення до професійного самовизначення, оскільки є результатом руху від зовнішнього до внутрішнього, від запропонованих зразків поведінки і діяльності профорієнтаційного характеру до їх усвідомлення і включення в пізнавальні та регулятивні структури особистості у вигляді виникнення нових або вдосконалення наявних психофізіологічних якостей, засвоєння значущих елементів, умінь, навичок певної професійної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зязюн І. Технологізація освіти як історична неперервність // Неперервна професійна освіта: теорія і практика // Науково-методичний журнал. – 2001. – Випуск 1. – 224 с.
   
2. Пєхота О. Розвиток технологічного підходу в освіті // Неперервна професійна освіта: теорія і практика // Науково-методичний журнал. – 2001. – Випуск 1. – 224 с.
   
3. Федорчук В.М. Соціально-психологічний тренінг “Розвиток комунікативної компетентності викладача”: Навчально-методичний посібник. Видання друге. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2006. – 240 с.
   

Бурсова Світлана

м. Полтава

Підготовка майбутніх вихователів до оздоровлення дітей раннього віку

В умовах докорінного реформування системи дошкільної освіти відбуваються якісні зміни, спрямовані на зміцнення здоров'я дітей, покращення їх фізичного розвитку, підвищення захисних якостей і стійкості організму до несприятливих умов навколишнього середовища. Ці зрушення спрямовані на підвищення ефективності формування рухових умінь і навичок та на всебічний розвиток дітей.

Внаслідок погіршення стану екології і матеріального становища людей народженість в Україні зменшилася. Про це свідчать соціологічні дослідження, які регулярно проводяться у нашій державі. Батькам важко наважитися на народження дитини в такий час. Але ті батьки, які налаштувалися на зачаття, повинні пам’ятати, що виховувати, розвивати та оздоровлювати майбутнє покоління потрібно не з 3-5 років і навіть, не з моменту, коли дитина почала ходити. Це потрібно робити тоді, коли малюк перебуває в утробі матері, коли зародок перетворився на істоту, яка вже спроможна приймати й засвоювати інформацію з навколишнього середовища.

Формування, збереження й зміцнення здоров'я дітей України – одна з актуальних проблем нашого суспільства. Це питання передусім хвилює батьків та педагогів. Потік різноманітної інформації та практичних порад надто великий і часто-густо безрезультатний. Потрібні реальні дії, щоденна праця батьків і вихователів, спрямована на зміцнення здоров'я дітей. Найкраще розпочинати цю роботу з раннього віку, щоб виховати здорового малюка, у якому закладено головні природні інстинкти – самозбереження та продовження роду.

Ранній вік – це період інтенсивного розвитку дитини: від безпомічних, хаотичних рухів до координованості, узгодженості, вправності, поступового набуття гнучкості, пластичності, спритності – такий шлях проходить малюк у перші роки свого життя. Здоровою і щасливою має бути кожна дитина, від якості і повноцінності фізичного зростання залежить усе її життя. Якщо дитина має міцне здоров'я, повноцінний фізичний розвиток, багатоманітний руховий досвід, це буде твердим підґрунтям її подальшого розвитку, основою оволодіння загальнолюдськими цінностями, формування її розумового, творчого потенціалу та власного особистісного становлення. Лише маючи достатній м'язово-руховий досвід, дитина здатна з природною легкістю пристосуватися до тих умов, у яких вона живе.

Діти, які народилися здоровими, розвиваються гармонійно тільки при правильному вихованні і добре організованому догляді за ними. Догляд, виховання і годування дитини на перших роках життя визначається особливостями розвитку дитячого організму. Буде великою помилкою вважати дитину копією дорослого, тому що її організм відрізняється будовою і функціональними особливостями внутрішніх органів. Ранній вік – найвідповідальніший. У цей період закладається майбутній фундамент здоров’я людини, потенціал її фізичного і розумового розвитку.

Фізичний розвиток немовляти забезпечують такі основні фактори: харчування, гігієнічні процедури, режим, загартовування, фізичні вправи та масаж. Щоденне вологе прибирання кімнати, утримання її в чистоті – обов’язкова умова гарного фізичного розвитку дитини. Це стосується також усіх речей немовляти.

Одними із головних факторів збереження здоров’я дитини є масаж та гімнастика, що являють собою незамінні засоби профілактики й лікування хвороб у дітей[3,112]. Масаж – це нанесення ритмічних подразнень на шкіру з визначеною силою та у певній послідовності. Доведено, що правильно проведений регулярний масаж призводить до розширення капілярів, прискорює циркуляцію крові та лімфи, стимулює діяльність потових і сальних залоз, покращує обмін речовин. Підвищується опірність шкіри різноманітним механічним діям, тому вона стає пружною, еластичною. Масаж справляє загально зміцнюючий вплив на м'язову систему, швидко знімає м'язову втому і сприяє відновленню працездатності. Окрім цього, масаж покращує рухливість зв'язок і позитивно діє на суглоби. Під час масажу у м'язах з'являється збудження, яке нервовими імпульсами досягає кори головного мозку і тонізує центральну нервову системи, яка у свою чергу стимулює діяльність серця, легень, шлунку та інших органів. Пожвавлення кровообігу, яке настає у результаті масажу, призводить до покращення кровопостачання даних органів, що позитивно впливає на їх функціональну діяльність.

Поряд із виконанням масажу необхідно проводити гімнастику, метою якої є попередження відставання дитини у розвитку шляхом поповнення дефіциту руху за допомогою застосування спеціально підібраних вправ. Притаманна дітям велика потреба у русі складає важливу біологічну рису зростаючого організму, будучи обов'язковою умовою для нормального розвитку малюків.

Виконувати масаж дитині можна вже у немовлячий період. Навіть найлегші і найніжніші дотики, погладжування здійснюють вплив на малюка. Якщо взяти дитину на руки, то близькість тепла дорослого і його запах можуть заспокоїти малюка. Можна погладити дитину по голівці, провести пальцями по її лобі, щічках, підбородді, поторкати її носик, розповідаючи їй про всі дії, які виконуються з нею. Саме тоді малюк починає вивчати своє тіло. Потім потрібно покласти дитину на спину на столі. Не кваплячись, робити потрібно все повільно. Різка зміна положення може викликати в дитини неприємні відчуття.

Для дітей раннього віку застосовуються різні прийоми масажу: погладжування, розтирання, поверхове та глибоке розминання, легке постуковання та вібрація. Поєднання гімнастики з масажем сприятиме кращому фізичному розвитку малюка першого року життя[1].

Починаючи з перших місяців життя дитини в основному потрібно використовувати погладжування – легкий, плинучий, ритмічний рух по шкірі малюка долонею або зовнішньою стороною руки. Такий вид масажу прискорює загальний обмін речовин та справляє заспокійливу дію. Надалі погладжування використовується як підготовчий та заключний етап масажу. Якщо дитина легко збуджується і погано спить, то, використовуючи погладжування, можна досягти того, що вона швидко засне і її сон буде глибоким і спокійним.

Одним із варіантів погладжування, при якому робиться більший тиск руками на шкіру малюка, називається – розтирання. Такий вид масажу впливає на підшкіряну клітковину та на поверхово розташовані м'язи. Використовується він приблизно на третьому місяці життя.

Для здійснення масажу ручок потрібно взяти малюка за праву ручку й ніжно погладити її від зап’ястя до плеча, обходячи ліктьовий згин, а потім до пахової ямки. Не потрібно розгинати руку малюка насильно, тому що таким чином дитині можна завдати болю. Масаж лівої руки роблять за тим же принципом. Взявши кулачок руки малюка, необхідно розкрити його і погладити долоньку, розпрямляючи пальчики, погладити кожен пальчик по бокових сторонах від долоньки до кінчиків, легенько натискаючи на кожен нігтик дитини.

Масаж живота частіше здійснюють за допомогою погладжування за часовою стрілкою навколо пупка. Можна також погладжувати з середини живота у напрямку вниз по черзі двома руками, ніби створюючи "хвилі"[3,113].

Починаючи масаж ніжок, необхідно взяти одну ніжку за п’яточку та намагатися її випрямити. Дії виконувати обережно, не робити насильних рухів. Якщо випрямити ніжку дитини періоду новонародженості не вдається, потрібно іншою рукою погладити по задній поверхні ніжки, у напрямку від стопи до стегна, обходячи колінну чашечку і не зачіпаючи передньої частини гомілки, а потім до пахової складки.

Масаж спини виконується, коли дитина лежить на животику таким чином, щоб її ручки були зведені біля грудей, а ніжки впиралися в якийсь предмет. Потрібно ніжно погладжувати спинку дитини від сідниць до шиї зовнішньою стороною руки, а від шиї до сідниць – внутрішньою стороною. Після погладжування необхідно переходити до легкого розминання кінчиками пальців.

Для кращого розвитку м’язів кінцівок батьки можуть виконувати такі гімнастичні рухи, як схрещення рук, піднімання по-черзі кожної руки за голову та вправа „жабка”. Викладаючи малюка на живіт так, щоб ручки знаходилися перед грудною клітиною, батьки стимулюють дитину піднімати та втримувати голівку. Ще однією вправою цього періоду є гімнастична вправа „пританцьовування” – тримаючи малюка за грудну клітину, опустити його на таку висоту, щоб він діставав ніжками до твердої поверхні, при цьому дитина буде намагатися відштовхнутися, ніби підстрибуючи вгору.

Уже з другог року життя можна роботи масаж голови й обличчя. Під час цього прийому треба починати масувати від скронь у напрямку до тім'ячка. Потім погладити подушечками великих пальців лобик від центра до скронь. Круговими поспульними рухами злегка гладити ділянки біля скронь, вушок і самі вушка. Насамкінець м'яко провести долонями вздовж обличчя зверху вниз[5,21].

У роботі з дітьми раннього віку використовують прийом похлопування – ряд ритмічних ударів, які виконуються по черзі одним, двома, трьома, а згодом і чотирма пальцями обох рук. Особливо корисний вид масажу для дітей із зайвою вагою, який використовується, починаючи з дев'ятого місяця життя. Під час похлопування знижується збудження периферичних нервів, покращується кровообіг і підсилюється харчування м'язів, що лежать глибоко, а також покращується діяльність внутрішніх органів, поглиблюється дихання і покращується пульс.

Існує ще один прийом масажу, який застосовується дуже рідко для дітей цього віку, це вібрація – рухи, які викликають легке ритмічне трясіння всього тіла.

Отже, головне завдання дорослих полягає в тому, щоб покращити фізичний розвиток дітей, тим паче, що рівень захворюваності малят нашої держави зростає. Батьки й педагоги повинні більше уваги звертати на правильний розвиток органів дихання, кровообігу, м'язів, кісток тощо. Опорно-рухова система нашого організму – ідеальний механізм, якщо вона розвивається правильно, дитина росте здоровою, бадьорою і дуже жвавою.

Здоров'я дитини – найбільша цінність цивілізованого суспільства. Батьки, вихователі та вчителі закладають підґрунтя здоров'я дитини, саме вони беруть активну участь – безпосередньо та опосередковано – у його творенні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гимнастика и масаж ребенка первого года жизни: Учебное пособие / Н.М.Попова, Е.В.Харламов, С.А.Камышанова. – 2-е изд. – Ростов н/Д.: Феникс, 2006. – 189с.
   
2. Наш малыш! От рождения до года / Под ред. О.С. Жуковой, В.П. Балобанова, А.Ю. Литус. – М.: АСТ; СПб.: Сова, 2005. – 143 с.
   
3. Масалітіна О.Ю. Енциклопедія для батьків. Ви та Ваш малюк. – К.: ТОВ «Р.А.-ДжіПіАр», 2005. – 159 с.
   
4. Роль сім’ї у формуванні здорового способу життя дітей та молоді / О.О. Яременко, О.М. Балакірєва та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, Український ін-т соціальних досліджень, 2004. – Кн.12. – 196с.
   
5. Шадрін О.Г. Дотики – шлях до зближення // Твой малыш. – 2006. – №9. – С.20-21.
   

Пустовіт Андрій

м. Полтава

Інноваційний курс «ФІЛОСОФІЯ ДЛЯ ДІТЕй»

Курс «Філософія для дітей» був започаткований в гімназії № 31 м.Полтави десять років тому і є альтернативною формою проведення виховних годин. Автором нововведення і керівником міської творчої групи з упровадження курсу була вчитель початкових класів Міщенко І.П. В основу інновацій вона взяла програму американського професора Метью Ліпмана та його колег. Звичайно, за цей час програма курсу трансформувалася і зазнала значних змін, але її концепція і структура проведення занять залишилася незмінною. В чому переваги саме цієї форми роботи? Чим ці заняття подобаються дітям? Які позитивні зміни в своїх дітях помічають батьки наших учнів? На ці питання ми спробуємо відповісти в цій статті.

Одним із головних завдань упровадження курсу є формування соціальної компетентності: розвиток здібності конструктивно будувати свої стосунки з навколишнім світом; вміння аналізувати ситуацію, мотиви, почуття і вчинки інших; уміння розуміти самого себе і ставитись до себе, свого життя, здоров'я, довкілля з відповідною повагою; виховувати незалежну особистість здатну відстоювати власну громадянську позицію, творчо і конструктивно застосовуючи критичне мислення. Щоб запобігти егоцентричним проявам оведінки дитини важливо показати їй взаємозв'язок і взаємозалежність юдини і суспільства, їх єдність з природою і культурою. В основі курсу – вічні ілософські питання, які пробуджують у дитини зацікавлення до пізнання себе світу, емоційний зв'язок з оточуючим середовищем. Вони включають у себе ироке коло проблем і питань, серед яких - людина, світ, природа, причина і аслідок, форма і зміст, мораль і т. ін.

Курс «Філософія для дітей» не передбачає вивчення філософії як науки. сьогодні - це інтегрована програма, яка включає в себе найважливіші категорії ілософії, практичної психології, етики, естетики і культурології. Це не тільки допомагає дитині побачити і знайти своє місце в суспільстві, а й активізує пізнавальну діяльність, перетворює слухача на дослідника, позитивно впливає на вивчення інших предметів.

Хронічною хворобою більшості сучасних школярів є стандартність мислення, байдужа громадська позиція, роль слухача, який або не вміє, або боїться працювати творчо, конструктивно при вирішенні завдань, які ставить перед ним школа і життя. Тому не тільки ефектність, а й ефективність проведених занять буде залежати від доцільності використання форм і методів. Кожне заняття - діалог. Діалог між рівними, які співпрацюють і поважають один одного. Важливо, ще з перших занять привчити першокласника, який переступив поріг школи, до думки: «Я маю право на свою думку. Я маю право висловити її вголос, навіть якщо вона суперечить сказаному до цього».

Така позиція розвиває довіру до вчителя, віру у свої власні сили, індивідуальність, толерантне ставлення до однокласників. Рівень тривожності і психологічного дискомфорту, який притаманний процесу адаптації до школи, зменшується, і адаптація проходить швидше і менш болісно.

Вивчення будь-якого предмета починається із створення програми. Творча група вчителів гімназії № 31 розробила програму, яка охоплює всі паралелі з першого до одинадцятого класу. Від вікових особливостей дітей і нагальних проблем, які ставить перед ними життя, залежить тематика кожної паралелі. Щоб зберегти цільність тематики, програма має інваріативну та варіативну складові. Тобто, є ключеві теми, які розкривають зміст і мету даного циклу, і є теми, які вчитель-класовод добирає самостійно, керуючись власним баченням тематики окремого циклу.

Формою проведення заняття є урок. І як кожен урок, він має свою структуру: створення проблемної ситуації, формування базових понять, практична робота, закріплення матеріалу. Залежно від теми і мети уроку включаються такі форми роботи як аутотренінг, м'язова релаксація, рольові ігри і т. п. Створення проблемної ситуації передбачає висунення питання. Саме питання є тими відчиненими дверима, які сприяють розвитку не тільки допитливості, а і творчої уяви, і способу пізнання дійсності. Кінцевим результатом повинен стати розвиток концептуального мислення, вміння міркувати і обґрунтовувати власну думку. Таким урокам, особливо в початковій школі, характерна висока активність. Як протягом одного року встигнути сформувати певні уявлення і поняття і до того ж ще й почути думку кожного учня? Ми пропонуємо застосовувати «філософську» фізкультхвилинку, під час проведення якої діти вказаними рухами виявляють свою згоду чи незгоду з поданими твердженнями. Приклад: Тема «Дружба. Чому я вважаю його своїм другом?» (З кл.) Дружба залежить від:

- спільних захоплень;

• зросту людини;
  
• кольору шкіри;
  
• вміння співчувати;
  
• довіри;
  
• того, як людина одягається;
  
• виховання;
  
• кольору волосся;
  
• знака зодіаку;
  
• вміння тримати слово;
  
• характеру людини.
  

За даними подібного бліц-опитування обов'язково проводиться бесіда- дискусія.

Впровадження курсу «Філософія для дітей» спростовує досить розповсюджену думку, що дітям посильний лише конкретний матеріал і недоступна абстракція і узагальнення. Якщо розум дитини не стимулювати ідеями, він стає інертним і позбавленим логіки. Ще Л.С. Виготський вважав злочином утримувати мислення дитини на предметному і конкретному мисленні. Справді, учням інколи доводиться оперувати досить складними поняттями: індивід, особистість, індивідуальність, здібності, талант, геніальність і т. п. Щоб показати своє уявлення про них, ми пропонуємо скористуватися методом піктограм, коли потрібно відобразити ці поняття у вигляді символічного, інколи абстрактного малюнка.

Приклад 1. Тема «Людина і суспільство»



Під час уроків можна використовувати і відомі прийоми. Серед них можна назвати метод незакінченого речення, прислів'я, «крилатої» фрази.

Приклад: Тема «Коли я стану дорослим. Сьогодні і завтра» (4 кл.)

Закінчити речення:

Вже через рік я зможу..

Бути дорослим означає бути...

Закінчити прислів'я:

Щоб час не забрав, назад... (не вертає)

Не дивись на шапку, а дивись... (під шапку)

Створенню емоційної атмосфери уроку, чудовою ілюстрацією, яка підкреслює його мету, може бути казка, притча, оповідання. Вони повинні бути матеріалом для розміркування, дослідження і ні в якому випадку не перетворювати заняття на додатковий урок позакласного читання. Буває, такі твори знайти важко. Тому радимо скористатися творчістю Г.К.Андерсена, Н.Абрамцевої, А.Каралійчева, А.Лопатіної, М.Скребцової.

Курс «Філософія для дітей» має суттєві переваги в порівнянні з традиційною формою виховних годин і навчальними предметами в плані розвитку і виховання в процесі навчання. Співпраця вчителя і учнів створює ситуацію успіху, переводить учня із зони найближчої дії в зону досягнення. Бути особистістю, мати і висловлювати свою думку, своє ставлення і переживання - ось що приваблює дитину, що найбільше цінується кожним. За десятирічний час існування, час пошуку, спроб, дискусій і досліджень курс «Філософія для дітей» довів свою ефективність, життєздатність і конкурентоспроможність. Творча група з його впровадження виносить на розсуд педагогічних працівників результати своєї роботи і запрошує до співпраці.


Карапузова Ірина

м. Полтава

Особливості адаптації дітей до ДНЗ

Вступ до дитячого садка пов'язаний для дитини з сильними стресовими переживаннями, котрі необхідно пом'якшити спільними зусиллями сім'ї та педагогів.

Серед низки причин, що викликають труднощі адаптації дітей раннього віку до дитячого садка слід виділити деяку їх специфічність.

Так, деякі дослідники зазначають, що легкому звиканню до нового середовища (температурного режиму, розпорядку життєдіяльності, предметного середовища) перешкоджає недосконалість здатності до пристосування та висока вразливість дитячого організму внаслідок його морфологічної та функціональної незавершеності [4]. Через повільне підвищення працездатності нервової системи дітей раннього віку необхідність різкої зміни способу життя потребує великого нервового напруження, що спричиняє стан психічного стресу.

Не сприяє адаптації й така особливість дітей, як висока емоційність. Необхідність розриву міцних зв'язків із близькими дорослими болісно переживається маленькою дитиною. Негативну роль у період адаптації відіграє емоційна вразливість.

Утім, ступінь труднощів звикання до нових умов життя залежить не лише від вікових, а й індивідуальних особливостей кожної дитини, що зумовлюються станом здоров'я, особливостями типу нервової системи (сила, рухливість, урівноваженість процесів збудження і гальмування), а також різними умовами життя та виховання в сім'ї.

Особливе значення в період адаптації мають відмінності у характері спілкування дитини як з близькими дорослими, так і з незнайомими до моменту вступу у дошкільний заклад. Почуття страху, недовіри, що виникають внаслідок відсутності у більшості дітей досвіду спілкування зі сторонніми людьми, на тлі гострої потреби в позитивно-емоційному спілкуванні з близькими дорослими є перешкодою для налагодження їхнього спілкування з вихователем.

Труднощі у спілкуванні з педагогом у період адаптації, як правило, посилюються низьким рівнем розвитку мовлення дітей. Пасивний словниковий запас перешкоджає розумінню словесних звертань педагога. Нерозвиненість активного мовлення позбавляє дітей можливості висловлювати свої прохання, спричиняє нерозуміння з боку вихователя потреб дитини і як наслідок – порушення психофізичного та емоційного комфорту малюка.

На думку Т. Гурковської [1] одним з чинників, який зумовлює міру складності адаптаційного процесу, є рівень розумового розвитку дитини. Що вищий він, то активніше малюк входить в систему стосунків з вихователями та однолітками. Рівень розумового розвитку дитини визначають за тим, як вона володіє мовою та різними формами гри.

Активне мовлення розвивається на основі домовного спілкування дитини з дорослими ще на першому році життя. Емоційно-особистісне спілкування є провідною діяльністю протягом першої половини року життя. Сформована у немовляти перша емоційна ситуативно-особистісна форма спілкування лягає в основу подальшого розвитку дитини, формуванню її потреб, досягнення успіхів.

Емоційне спілкування замінюється ситуативно-діловим, яке й складає підґрунтя взаємин з дорослими аж до трьох років.

На етапі оволодіння дитиною предметною діяльністю спілкування продовжує інтенсивно розвиватися і стає мовленнєвим. Неправильно організоване спілкування гальмує формування предметно-практичної діяльності дитини. А відомо, що між розвитком предметних дій і звиканням до дитячого садка існує пряма залежність [2].

Поряд із зазначеними причинами, що перешкоджають швидкій і безболісній адаптації дітей до нових умов життя, слід виділити й відсутність у них самостійних ігрових дій. Довготривала змістовна гра відволікає малюків від думок про розлуку з близькими дорослими, сприяє швидкості звикання до середовища, однак реальний рівень ігрових умінь дітей, що зводиться до примітивних маніпуляцій з іграшками у ранньому віці, не сприяє легкому входженню в нові умови.

Ще одна проблема, яка постає перед новачком у час звикання до дошкільного закладу – адаптація до групи однолітків та налагодження стосунків з ними. На перших порах уже саме перебування в одній групі серед 15-20 дітей завдає дитині психічної травми.

Спілкування з однолітками – одне з найважливіших джерел розвитку дитини. Перебування поблизу іншої дитини активізує навіть немовля. Взаємний контакт додає вражень, позитивних емоцій, дає змогу продемонструвати свої вміння. У ході спілкування у дитини удосконалюються спільні практичні та ігрові дії, формується вміння узгоджувати їх. Тому процес адаптації буде менш болісним, якщо дитина не буде позбавлена товариства однолітків ще до того, як почне відвідувати дошкільний заклад.

Також, як зазначає Ж. Маценко [4], однією з причин труднощів є встановлення позитивних взаємин педагога з дитиною. Відсутність у неї звички виконувати доступні вимоги й вказівки дорослих, брак досвіду участі у спільній з дорослими діяльності, що є провідною у виховному процесі дошкільного закладу, зовсім не полегшують адаптацію, а навпаки поглиблюють страхи і переживання дитини.

Труднощі, яких зазнають діти в період адаптації до дитячого закладу, викликають цілу низку негативних змін у їхньому емоційному стані, поведінці, стані здоров'я.

Чим менше дитина підготовлена до змін у навколишньому середовищі, тим глибшими та довготривалішими будуть порушення її емоційного стану.

Поряд з емоційними розладами в період адаптації спостерігається зниження мовної та ігрової активності дітей. Це зумовлено особливостями раннього віку, бо саме він характеризується процесом опанування мовленням, прагненням до активних дій з іграшками та предметами. Ці процеси потребують від дитини повного напруження, але водночас у звичних умовах викликають переживання радості. Негативні зміни емоційного стану є перешкодою для природного вияву мовної та ігрової активності дітей: гальмується функція мовлення, слабшає інтерес до ігрового матеріалу та дій з ним [4].

Такі різкі зміни психічного стану дитини знижують активність кори головного мозку, викликають різні розлади вегетативної системи. У деяких дітей може спостерігатися збліднення обличчя, зниження температури рук і ніг. Крім того у більшості дітей в адаптаційний період спостерігається порушення сну, зниження апетиту, що спричиняє втрату ваги. Звичайно, усі ці розлади негативно позначаються на стані імунної системи.

Отже, перебіг процесу адаптації у всіх дітей різний. Встановлено, що характер процесу звикання до нових умов значною мірою залежить від особливостей виховання дитини в сім'ї до моменту її вступу до дошкільного закладу. Серед чинників, що негативно впливають на перебіг періоду адаптації, слід особливо підкреслити недостатню обізнаність батьків про цей складний психофізіологічний процес, відсутність знань методів виховної роботи з дітьми, що спрямовані на підготовку малюків до нових соціальних умов, використання в сім'ї педагогічно невиправданих прийомів.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Гурковська Т. Вперше до дитсадка // Дошкільне виховання. – 1998. – №11-12. – С.8-9.
   
2. Гурковська Т. Вперше до дитсадка // Дошкільне виховання. – 1999. – №11-12. – С.18-19.
   
3. Макшанцева Л.В. К проблеме адаптации трехлетних детей к дошкольному образовательному учреждению // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. – 2003. – №1. – С. 60-67.
   
4. Маценко Ж. Незабаром у дитячий садок: Особливості психолого-педагогічного підходу до дітей, що вступають до дошкільного закладу // Психолог. – 2003. – №17. – вкладка.
   

Василенко Олена

м. Хмельницьк

СПЕЦИФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УРОКІВ З ВИКОРИСТАННЯМ КОМП’ЮТЕРНОЇ ТЕХНІКИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

На сьогоднішній день особливо гостро постає проблема застосування комп’ютерної техніки у навчанні дітей з вадами психофізичного розвитку. Най­перше це пов'язано з відсут­ністю новітньої комп’ютерної техніки у багатьох загальноосвітніх школах. Навіть у тих випадках, коли у школі є комп’ютерний клас, тех­ніка використовується для навчання учнів елементів інформа­тики, внаслідок чого комп’ютер стає лише об’єктом вивчення або використовується як ігро­вий розважальний автомат. Корекційні можливості цієї тех­ніки навіть не розглядаються. Деякі вчителі-практики вважають, що учням з особливими освітніми потребами комп’ютер знати не обов’язко­во, і взагалі вони не зможуть ним оволодіти. Водночас досвід ро­боти окремих шкіл переконує, що ці твердження безпідставні.

На жаль, досвід застосуван­ня комп’ютерної техніки у навчанні школярів з особливими потребами в України мінімаль­ний і не набув ще достатнього поширення. Хоча дослідження в цій галузі вже розпочаті. Зокре­ма, заслуговують на увагу праці таких науковців, як О. Качуровської, О. Легкого, С. Миронової, Д. Солпитер, І. Холковської, А. Юдилевич та інших.

Так, на думку І. Холковської [4], комп’ютерні засоби можна використовувати для розвитку навичок читання, письма, навчання математики, іноземної мови тощо. Комп’ютер може використовуватися як засіб контролю за діяльністю дітей, формування різних видів самоконтролю.

Розвиваючи ідеї І. Холковської, О. Качуровська [1] вважає, що використання комп’ютерних програм у навчальному процесі шкіл сприяти­ме індивідуально-диференційованому підходові, розвиватиме пізнавальну активність учнів з вадами розвитку, підвищуватиме мотивацію навчальної діяльності і, як наслі­док — рівень знань.

Цікавою є також думка С. Миронової [3] щодо застосування комп’ютерних технологій у навчанні учнів з особливими потребами: комп’ютер має бути не об’єктом вивчення, а засобом, за допомо­гою якого дитина з вадами психофізичного розвитку зможе заповнити прогалини у знаннях з різних предметів. Вдало дібрані комп’ютерні програми забезпечують розви­ток здібностей дітей, їх інтере­сів, умінь, навичок і потребують певного рівня пізнавальної ак­тивності.

У своїх наукових дослідженнях О. Легкий [2] доводить, що корекційно-розвивальна сут­ність застосування комп’ютер­них технологій полягає у перспективі реалізації основної їх переваги порівняно з іншими засобами — індивідуалізації корекційного навчання в умовах класу, забезпечення кожній дитині адекватних саме для неї темпу і способу засвоєння знань, надання можливості для само­стійної продуктивної діяльнос­ті, яка підтримується необхідною системою допомоги.

Особливості стуктури уроків з використанням комп’ютерних технологій для дітей з вадами психофізичного розвитку загальноосвітніх навчальних закладів поки не отримали достатнього відображення у науковій літературі.

З огляду на це, метою статті є розробка та обґрунтування структурних елементів уроків з використанням комп’ютерної техніки для учнів з особливими потребами загальноосвітніх шкіл.

Останні дослідження в галузі корекційної педагогіки свідчать про те, що комп’ютерні техноло­гії можуть використовуватись у загальноосвітніх школах на різних уроках та індивідуальних корекційних заняттях, а також у системі позакласної роботи, на всіх етапах шкільного навчання дітей з відхиленнями у пси­хофізичному розвитку. Розв’язання навчальних і корекційних завдань за допо­могою комп’ютерних техноло­гій необхідно вводити в систе­му вивчення того чи іншого предмета у такий спосіб, щоб їх використання стало складо­вим компонентом всієї корекційної роботи з учнем. Робота з комп’ютером має будувати­ся відповідно до можливостей учня й завдань його корекційного навчання. Комп’ютер має стати природним елементом всього курсу навчання з окре­мої змістової галузі й бути ор­ганічно пов’язаний з ним за змістом і цілями. Пріоритетним напрямом корекційної роботи на уроці з ви­користанням комп’ютера є фор­мування комунікативної діяль­ності учнів, уміння набувати нових знань під час спілкуван­ня з учителем і упродовж взає­модії з комп’ютером.

Безперечно, що вчи­тель, який працює в такому класі, повинен мати навички роботи з комп’ютером. Однак пріоритет все ж таки належатиме професійній компетентності в галу­зі корекційної педагогіки, оскільки йому слід:

• аналізувати навчальну ді­яльність учнів;
  
• виявляти труднощі в її ста­новленні й розробляти аргу­ментовані гіпотези щодо їх мож­ливих причин;
  
• аналізувати і добирати для роботи доступні учням і про­дуктивні комп’ютерні програ­ми, визначати їх місце, роль, способи введення у навчальний процес;
  
• мати чіткі уявлення про можливий корекційно-розвивальний ефект [2; с.36-37].
  

З метою доцільного вико­ристання комп’ютерної техніки на уроці необхідно чітко визна­чити всі елементи його структу­ри. Слід також врахувати фактори, що впливають на визначення струк­тури уроку з використанням комп’ютерної техніки в загальноосвітній школі:

1. мету і завдання уроку;
   
2. рівень розвитку в учнів пізнавальних можливостей і здібностей;
   
3. сформованість в школярів прийомів організації своїх піз­навальних дій, поведінки і ре­гуляції ними;
   
4. рівень знання комп’ютер­ної програми та вміння користу­ватися нею;
   
5. розумову та фізичну пра­цездатність учнів;
   
6. логіку розгортання педа­гогічного процесу.
   

У своїх працях С. Миронова [3; с.43] пропонує таку орієнтовну струк­туру уроку в шко­лі з використанням комп’ютер­ної техніки:

І. ЗАГАЛЬНОКОРЕКЦІЙНИЙ ЕТАП

Організаційна підготовки учнів (привітання, перекличка).

Нервово-психічна під­готовка учнів до уроку: активізація уваги, сприймання, мис­лення; концентрація уваги на конкретному об'єкті на моні­торі комп'ютера.

II. ОСНОВНИЙ ЕТАП

1. Повідомлення теми, ме­ти і завдань уроку. Налашту­вання на роботу з комп’ютер­ним персонажем, орієнтація в завданнях програми.
   
2. Пропедевтична частина: підготовка до сприймання но­вого матеріалу, актуалізація знань, встановлення зв'язків між старим і новим; повторен­ня елементів раніше засвоєної комп’ютерної програми і зв’язок її з теоретичними відомостями.
   
3. Формуюча частина (її зміст безпосередньо залежить від ме­ти уроку):
   

• а)ознайомлення з новими знаннями, вміннями та навич­ками;
  
• б)уточнення та доповнення матеріалу;
  
• в)систематизація та узагаль­нення знань.
  

На цьому етапі уроку вчи­тель ознайомлює дітей з новою комп’ютерною програмою чи її елементом, правильною послі­довністю дій. Якщо використовується вже знайома програма, то окреслюються завдання уро­ку або відбувається ознайомлен­ня дітей з ускладненими варіан­тами. З метою індивідуального і диференційованого підходу ці варіанти добираються з урахуванням можливостей кожної ди­тини. Програма може використо­вуватися виключно для систе­матизації та узагальнення знань, засвоєних на уроці.

III. ЗАКЛЮЧНИЙ ЕТАП

1. Підведення підсумків, оці­нювання. Часто такі підсумки підводяться у процесі роботи на комп’ютері, де учень не ли­ше одразу ж бачить як свої успіхи, так і невдачі, а й має змогу виправити помилки і вдосконалити свій рівень. Важливо, що це відбувається індивідуально.

2. Пояснення домашнього завдання.

3.Приведення організму у спокійний стан.

4. Приведення у порядок ро­бочих місць, вимикання ком­п’ютера.
   
5. Створення установки на відпочинок.
   

З огляду на це варто зауважити, що розв’язання запропонованих комп’ютером завдань передба­чає використання отриманих знань як інструментів вирішен­ня життєво-практичних ситуа­цій. Дуже часто учні в конкрет­ній галузі знань мають актуалі­зувати власний досвід вражень, спостережень і дій, сформовану систему понять. У кожній комп’ютерній програмі виділяються домінуючі для конкрет­ної порції інформації об’єкти, факти, дані, об’єднавши які в систему, учень зможе усвідо­мити суттєві параметри того, що вивчає. Можливість за до­помогою комп’ютера послідов­но пред’явити учневі ці параметри поступово підводить його до узагальнення, формування якого так важко відбувається в умовах традиційного навчання дітей з певними психофізични­ми порушеннями. Тому можна відзначити ефек­тивний корекційно-розвивальний вплив на формування в учнів усіх мислительних опера­цій, що забезпечується розгорнутою за етапами навчаль­ною діяльністю, варіативністю розв’язання одного й того ж завдання, наданням необхідної в конкретний момент допомоги.

Таким чином, як засіб навчання та розвитку дітей із психофізич­ними вадами, комп’ютери мо­жуть використовуватися прак­тично в усіх організаційних формах навчально-виховного процесу у загальноосвітній школі: на уроках, корекційних, гурт­кових і факультативних занят­тях, у самостійній роботі учнів. Метою їх використання може бути не лише активізація пізнавальної діяльності та індивідуалізація про­цесу навчання, але й контроль знань, їх систематизація.

Перспективою подальшого дослідження даної проблеми є обґрунтування психолого-педагогічних умов раціонального використання комп’ютерних технологій у навчанні учнів з особливими потребами загальноосвітніх шкіл.

ЛІТЕРАТУРА

1. Качуровська О. Новітні засоби корекції та розвитку мовлення учнів із ТВМ// Дефектологія. – 2006. - № 2. – С.46-49.
   
2. Легкий О. Корекційні можливості застосування комп’ютера у спеціальній школі // Дефектологія. – 2002. - № 1. – С.36-39.
   
3. Миронова С. Використання комп’ютера у корекційному навчанні дітей з вадами інтелекту // Дефектологія. – 2003. - № 3. – С.41-45.
   
4. Холковська І.Л. Корекційна педагогіка. – Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2007. – 328с.
   

Клевака Леся

М. Полтава