Окхт основний курс хіміотерапії; птд протитуберкульозний диспансер; ртб рецидив туберкульозу; сес санітарно-епідеміологічна станція
| Вид материала | Документы |
- Програм а, 158.15kb.
- План основних організаційних та санітарно-протиепідемічних заходів на Iквартал 2011, 296.97kb.
- Теребовлянська районна санітарно епідеміологічна станція інформує керівників підприємств,, 14.67kb.
- Я україни державний заклад «полтавська обласна санітарно-епідеміологічна станція», 131.13kb.
- Міністерство охорони здоров'я України Український центр профілактики І боротьби, 1479.19kb.
- Г. Д. Дугаровой Кяхтинский противотуберкулезный диспансер то управления Роспотребнадзора, 130.37kb.
- 1. Галузь застосування, 403.92kb.
- Перелік питань до державного іспиту з гігієни у 2010-2011 навчальному році, 90.73kb.
- Державна санітарно-епідеміологічна служба україни головний державний санітарний лікар, 486.38kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни державна санітарно-епідеміологічна служба україни, 629.57kb.
7.2. Діагностика ВІЛ/СНІДу
Діагностика ВІЛ-інфекції розподіляється на клінічну (в основному виявлення СНІД-асоційованої патології) і лабораторну діагностику. Остання здійснюється в трьох напрямах:
а) індикація ВІЛ та його компонентів;
б) виявлення антитіл анти-ВІЛ;
в) визначення змін в імунній системі.
ВООЗ вважає, що немає необхідності обов’язково тестувати на ВІЛ, як населення загалом, так й інфікованих МБТ та хворих на ТБ, оскільки це економічно не вигідно, а, крім того, ТБ у осіб на ВІЛ/СНІД достатньо ефективно можна вилікувати.
Однак, в умовах нинішньої епідемії ТБ/ВІЛ/СНІДу варто ширше застосовувати тестування на ВІЛ серед хворих на ТБ, передусім при наявності симптомів та у групах ризику на ВІЛ/СНІД. Інша річ, що це тестування повинно бути добровільним, але санітарно-освітня робота серед хворих на ТБ повинна проводитися настільки інтенсивно, щоб тестування на ВІЛ серед хворих на ТБ було максимальним, а ще краще — всеохоплюючим.
Виявлення антитіл до ВІЛ у поєднанні з визначенням показника імуносупресії, яким є число лімфоцитів CD4 у крові хворих, показало, що прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні: від безсимптомного носійства ВІЛ до розгорнутої картини СНІДу.
Відомо, що до складу ВІЛ входять такі структурні гени: gag (group-specific-antigens), pol (polymerase), env (envelope), які кодують трансляцію біліків, з якиз будується вірус імунодефіциту людини. Виявлення цих білків допомагає в діагностиці ВІЛ/СНІДу. ВООЗ пропонує такі принципи оцінки результатів тестування на ВІЛ:
1) позитивний результат — виявлення в сироватці крові антитіл до двох вірусних білків з групи env з наявністю або відсутністю білків продуцентів;
2) негативний результат — відсутність будь-яких антитіл;
3) невизначений результат — виявлення в сироватці крові антитіл до білків з групи gag і pol.
До діагностичних критеріїв СНІДу відносяться захворювання, що вказують на недостатність клітинного імунітету під час відсутності явних причин імунодефіциту, таких, як імуносупресивна терапія або злоякісне новоутворення. У 1993 р. Центром з контролю захворюваності (США) була введена класифікація стадій ВІЛ-інфекції у підлітків і дорослих.
Виділяють три клінічні (А, Б і В) і три лабораторні (1, 2 і 3) категорії; останні розрізняють за кількістю лімфоцитів CD4 у крові. Поєднання цих категорій дають 9 незалежних груп (схема 1, табл. 1).
Схема 1 — Клінічні категорії ВІЛ-інфікованих у віці старшому 13 років.
Категорія А — одне або декілька з наведених нижче станів.
Безсимптомна фаза ВІЛ-інфекції.
Персистуюча генералізована лімфаденопатія.
Гостра лихоманкова фаза (у даний момент чи в анамнезі).
Категорія Б — захворювання або стани, що не включені в категорію В і відповідають одному із двох умов:
1) характерні для ВІЛ-інфекції, або свідчать про пригнічення клітинного імунітету;
2) мають, на думку лікаря, незвичайний перебіг на тлі ВІЛ-інфекції та потребують особливого лікування.
Нижче наведені приклади таких станів:
Бактеріальний ангіоматоз.
Кандидозний стоматит або фарингіт
Затяжний, рецидивирующий або, який погано піддається лікуванню, кандидозний вульвовагініт
Дисплазія шийки матки (від помірної до тяжкої) або рак шийки матки in situ
Загальні симптоми: лихоманка (> 38,5 °C) і діарея, що продовжуються довше 1 міс.
Волосата лейкоплакія рота.
Оперізуючий лишай (2 загострення чи ураження декількох ділянок).
Ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура.
Лістеріоз.
Запальні захворювання жіночих статевих органів, особливо ускладнені піосальпінксом і піоофоритом.
Нейропатія.
Категорія В — захворювання, віднесені до діагностичних критеріїв СНІДу:
Кандидоз бронхів, трахеї або легень.
Кандидозний езофагіт.
Рак шийки матки.
Дисемінований або позалегеневий кокцидіоїдоз.
Позалегеневий криптококоз.
Хронічний криптоспорідіоз (тривалістю > 1 міс).
Цитомегаловірусна інфекція (окрім ураження печінки, селезінки і лімфатичних вузлів).
Цитомегаловірусний ретиніт (з утратою зору).
СНІД-дементний синдром.
Хронічний виразковий герпес (тривалістю > 1 міс).
Герпетичний бронхіт або пневмонія чи езофагіт.
Дисемінованний або позалегеневий гістоплазмоз.
Хронічний ізоспоріаз (тривалістю > 1 міс).
Саркома Капоші.
Лімфома Беркитта.
Первинна лімфома центральної нервової системи (ЦНС).
Дисемінована чи позалегенева інфекція, спричинена Mycobacterium avium-intracellulare.
ТБ легень або позалегеневий ТБ.
Дисемінована або позалегенева інфекція, спричинена іншими мікобактеріями.
Пневмоцистна пневмонія.
Рецидивуюча пневмонія.
Прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія.
Рецидивуючий сепсис, спричинений Salmonella spp.
Токсоплазмовий енцефаліт.
ВІЛ-кахексія.
Якщо хворий віднесений до категорії Б, то пізніше, навіть при поліпшенні стану, він не може бути віднесений до категорії А. Із категорії В неможливий перехід ні в категорію Б, ні в категорію А.
Таблиця 1 — Класифікація стадій ВІЛ-інфекції у підлітків та дорослих
| Лабораторні категорії за кількістю лімфоцитів CD4 в крові | Клінічні категорії | ||
| А | Б | В | |
| Гостра лихоманкова фаза, безсимптомна фаза, ПГЛ | Прояви, що не характерні для груп А і Б | Захворювання — критерії СНІДу | |
| > 500 мкл—1 | А1 | Б1 | В1 |
| 200—499 мкл—1 | А2 | Б2 | В2 |
| < 200 мкл—1 | А3 | Б3 | В3 |
Примітки:
1. ПГЛ — персистуюча генералізована лімфаденопатія
2. До хворих на СНІД відносять ВІЛ-інфікованих, що входять до груп А3, Б3, В1, В2, В3 (затемнені клітинки таблиці).
Діагноз СНІДу ставлять у таких випадках:
1) коли є хоча б одне захворювання, віднесене до діагностичних критеріїв СНІДу, незалежно від числа лимфоцитов CD4 або
2) коли число лімфоцитів CD4 опускається нижче 200 мкл—1 незалежно від наявності захворювань, віднесених до діагностичних критеріїв СНІДу (схема 1).
До діагностичних критеріїв СНІДу (категорія В) віднесені: дисемінована чи позалегенева інфекція, спричинена Mycobacterium avium-intracellulare; ТБ легень або позалегеневий ТБ; дисемінована або позалегенева інфекція, спричинена іншими мікобактеріями.
Більшість фахівців вважає, що при діагностуванні активного ТБ у ВІЛ-інфікованого ВІЛ-інфекція повинна інтерпретуватися як СНІД, незалежно від клініко-імунологічних проявів та лабораторних показників.
Згідно п. 16 наказу МОЗ України від 25 травня 2000 р. № 120 “Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД” відповідальність за кодування та нерозголос особистих даних пацієнта покладається на головного лікаря ЛПЗ, який проводить роботу з персоналом щодо існуючих в Україні законодавчих та нормативних актів з питань ВІЛ/СНІДу та медичних працівників, що надають допомогу.
Особи, у яких при лабораторному дослідженні виявлені антитіла до ВІЛ у крові, направляються лікарем до ЛПЗ, що визначені для проведення диспансерного нагляду. ВІЛ-інфікована особа зобов’язана письмово засвідчити факт одержання інформації про її інфікованість та попередження про кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку зараження або зараження іншої особи (осіб) ВІЛ.
При первинному зверненні за медичною допомогою пацієнт, у якого достовірно підтверджена наявність в організмі ВІЛ:
1) оглядається лікарем інфекціоністом;
2) обстежується за допомогою лабораторних тестів:
дослідження крові на антитіла до ВІЛ-інфекції (ІФА, імунний блот), коли відсутні медичні довідки про проведення цих обстежень на попередніх етапах;
3) визначення маркерів ВІЛ-антитіл до р24, антигену р24`;
4) визначення рівня b-мікроглобуліну;
5) визначення вітаміну В12;
6) загальний аналіз крові;
7) біохімічний аналіз крові (білірубін, холестерин, сулемова та тимолова проби, активність АлТ, АсТ, лужної фосфатази, глюкоза, загальний білок та білкові фракції, лактатдегідрогенази (ЛДГ);
8) реакція Васермана, HBs-антиген, антиHCV;
9) визначення антитіл до цитомегаловірусу, вірусу Епштейна—Барр;
10) обстеження на наявність токсоплазменної та герпетичної інфекцій, пневмоцистозу для своєчасної профілактики опортуністичних інфекцій та ускладнень;
11) висів з ротової порожнини на мікрофлору та Candadae;
12) дослідження імунного статусу за допомогою моноклональних антитіл з визначенням рівня CD4, CD8, CD4/CD8`;
13) загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів, простіші, туберкулінова проба;
14) підлягає інструментальним методам дослідження: рентгенографія органів грудної клітини; ЕКГ; ультразвукове дослідження органів черевної порожнини та нирок.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
7.2.1. Перерахуйте лабораторні методи ВІЛ-діагностики?
7.2.2. Скільки клінічних і лабораторних категорій виділено у сучасній класифікації ВІЛ/СНІДу?
7.2.3. На чому ґрунтується розподіл лабораторних категорій в діагностиці ВІЛ-інфекції?
7.2.4. До якої категорії захворювання віднесений ТБ, як діагностичний критерій СНІДу?