Окхт основний курс хіміотерапії; птд протитуберкульозний диспансер; ртб рецидив туберкульозу; сес санітарно-епідеміологічна станція
| Вид материала | Документы |
- Програм а, 158.15kb.
- План основних організаційних та санітарно-протиепідемічних заходів на Iквартал 2011, 296.97kb.
- Теребовлянська районна санітарно епідеміологічна станція інформує керівників підприємств,, 14.67kb.
- Я україни державний заклад «полтавська обласна санітарно-епідеміологічна станція», 131.13kb.
- Міністерство охорони здоров'я України Український центр профілактики І боротьби, 1479.19kb.
- Г. Д. Дугаровой Кяхтинский противотуберкулезный диспансер то управления Роспотребнадзора, 130.37kb.
- 1. Галузь застосування, 403.92kb.
- Перелік питань до державного іспиту з гігієни у 2010-2011 навчальному році, 90.73kb.
- Державна санітарно-епідеміологічна служба україни головний державний санітарний лікар, 486.38kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни державна санітарно-епідеміологічна служба україни, 629.57kb.
3. ПРИЧИНИ РОСТУ ТБ ТА ВІЛ/СНІДУ
Росту ТБ та ВІЛ/СНІДу в Україні сприяють такі фактори:
1. Погіршення фінансування охорони здоров’я, що привело до скорочення бюджету на виявлення лікування хворих на ТБ та ВІЛ/СНІД.
2. Недостатня доступність медичної допомоги для соціально уразливих груп населення (ув’язнених, тих, що звільнилися з місць ув’язнення, бездомних, мігрантів, біженців, знедолених, осіб, що проживають далеко від лікувальних установ).
3. Прогресування епідемії ТБ та ВІЛ/СНІДу у в’язницях, у тому числі ТБ з множинною лікарською стійкістю.
4. Міграційні процеси населення з країн з несприятливою ситуацією з ТБ та ВІЛ/СНІДу.
5. Соціально-економічна криза (безробіття, алкоголізм, наркоманія, бідність і стрес).
6. Лікарі загальної лікувальної мережі втратили настороженість щодо ТБ та ВІЛ/СНІДу, що веде до пізньої діагностики і поширення захворювань.
7. Зростання чисельності групи ризику щодо ТБ та ВІЛ.
Найважливішою проблемою є зростання захворюваності ТБ/ВІЛ/СНІД із множинною лікарською стійкістю як до протитуберкульозних препаратів, так і до антиретровірусних препаратів.
Лікарсько-стійкий ТБ/ВІЛ/СНІД розвивається в тих випадках, коли лікування перерване чи не довершене з різних причин: або пацієнти, відчувши себе краще, перестають приймати препарати, або лікар призначає неправильний режим лікування; свою роль відіграє і недостача препаратів, особливо антиретровірусних.
Важливим фактором, що робить негативний вплив ситуацію з ТБ в Україні, є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Він прискорює розвиток ТБ шляхом ослаблення імунної системи. ВІЛ і туберкульоз — летальна комбінація, при якій два патологічних процеси прискорюють розвиток один одного. У ВІЛ-позитивних пацієнтів, інфікованих ТБ, шанси занедужати на туберкульоз у кілька разів вище, ніж у ВІЛ-негативних пацієнтів.
Туберкульоз є однією з головних причин смерті серед ВІЛ-позитивних пацієнтів.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
3.1. Назвіть фактори, що сприяють росту ТБ/ВІЛ/СНІД?
4. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА СТРУКТУРА НАДАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ З ТБ та ВІЛ/СНІД
4.1. Організація протитуберкульозної служби
Протитуберкульозна служба України складається з мережі спеціалізованих установ, розташованих на всій території країни. Установи цієї мережі підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я Автономної Республіки Крим та регіональним управлінням охорони здоров’я (обласний рівень). Координацію протитуберкульозної роботи здійснює Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України (центральний рівень).
Крім того, протитуберкульозна допомога надається в медичних установах Департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства оборони (госпіталі й санаторії для військових і членів їхніх родин), Міністерства шляхів сполучення та ін.
Однією з умов успішної боротьби з ТБ є погоджена робота всіх міністерств.
Система протитуберкульозної допомоги в Україні складається з центрального, обласного, районного рівня й установ загальної лікувальної мережі.
Центральний рівень включає Міжвідомчу комісію по боротьбі з ТБ при Кабінеті Міністрів України, МОЗ, Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України (Київ), Референс-центр з бактеріологічної діагностики ТБ.
Обласний (територіальний) рівень включає обласний протитуберкульозний диспансер, в обов’язки якого входить організація і надання протитуберкульозної допомоги населенню області.
Районний рівень містить тубкабінети, інколи районні протитуберкульозні диспансери та протитуберкульозні відділення центральних районних лікарень.
Установи районного рівня повинні координувати свою роботу з обласною ланкою протитуберкульозної служби й установами загальної лікувальної мережі.
В кожнім районі є центральна районна лікарня з протитуберкульозним кабінетом, де працює районний фтизіатр. У великих районах може бути районний протитуберкульозний диспансер, або протитуберкульозне відділення при центральній районній лікарні.
Загальна лікувальна мережа включає поліклініки, міські і сільські лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти (ФАП), сільські амбулаторії або лікарні та ін. лікувальні установи загальної лікарняної мережі.
До лікувальних установ загальної мережі пацієнти із симптомами ТБ звертаються за допомогу і там в більшості випадків повинен проводитися завершальний етап лікування.
Центральний рівень. Міністерство охорони здоров’я несе відповідальність за координування заходів протитуберкульозного контролю в Україні. Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України, що займається проблемою ТБ, здійснює лікування складних випадків, навчання фахівців з ТБ, консультує Міністерство охорони здоров’я з проблеми ТБ.
Основними функціями органів центрального рівня є:
1. Планування оперативних заходів щодо виконання, моніторингу й оцінки стратегії ВООЗ і розширенню її масштабів у майбутньому.
2. Координація і моніторинг програми.
3. Збір і аналіз даних.
4. Підготовка персоналу, що бере участь у програмі.
5. Контроль якості мікроскопії мокротиння, посіву і досліджень на лікарську стійкість.
6. Проведення тесту на чутливість до протитуберкульозних препаратів другого ряду.
7. Проведення контролю роботи і надання допомоги обласним протитуберкульозним установам, включаючи мережу лабораторій.
8. Співробітництво з іншими установами, що діагностують і лікують туберкульоз.
9. Співробітництво з донорськими і неурядовими організаціями, що підтримують боротьбу з ТБ в Україні.
10. Оцінка проведення обласних програм боротьби з ТБ і видання рекомендацій для Міністерства охорони здоров’я із метою удосконалення боротьби з ТБ у країні.
Обласний рівень. У кожній області є протитуберкульозний диспансер, що надає протитуберкульозну допомогу на території всієї області. У деяких областях є протитуберкульозні лікарні і санаторії (для дітей і дорослих). Медпрацівники обласного рівня координують роботу усіх районів області. В число їхніх задач входить безпосередня взаємодія з іншими відомствами, особливо — з Департаментом України з питань виконання покарань, що абсолютно необхідно через ріст захворюваності ТБ в установах пенітенціарної системи.
В областях з децентралізованою протитуберкульозною службою туберкульозні лікарні і санаторії знаходяться в районах. Обласний протитуберкульозний диспансер підпорядковується обласному управлінню охорони здоров’я. Співробітники обласного протитуберкульозного диспансеру відповідальні за надання допомоги хворим на туберкульоз, проведення нагляду над ТБ (збір даних, аналіз і складання звітів), навчання, моніторинг і курацію, постачання протитуберкульозними препаратами і т.д.
В областях, що здійснюють пілотні проекти за стратегією ВООЗ, головний лікар обласного протитуберкульозного диспансеру чи інший обраний співробітник призначається обласним координатором.
Головний лікар обласного протитуберкульозного диспансеру і його співробітники відповідають за проведення діагностичних і лікувальних заходів у всіх районах області.
Функції медпрацівників обласної протитуберкульозної установи такі:
1. Робота в тісному співробітництві з установою центрального рівня по реалізації, моніторингу й оцінці програми боротьби з ТБ.
2. Координація заходів щодо боротьби з ТБ у районах і керівництво персоналом, що займається виявленням випадків захворювання і лікуванням хворих на туберкульоз. Відвідування кожного району не менш одного разу в три місяці.
Згодом частота виїздів визначається результатами роботи того чи іншого району.
3. Верифікація діагнозу і лікування хворих на туберкульоз, діагностованих у районі.
4. Надання послуг референс-лабораторії, що включають проведення бактеріологічного дослідження й аналізу на чутливість до лікарських препаратів зразків мокротиння, відібраних до початку і під час лікування. Лабораторія зобов’язана вчасно інформувати районні лабораторії про отримані результати і вносити дані про результати бактеріологічних досліджень і аналізу на чутливість до лікарських препаратів у журнал обласної лабораторії.
5. Контроль якості мікроскопії мазка мокротиння, проведеної в районах.
6. Організація програм підготовки фахівців у районах, а також навчання працівників охорони здоров’я (загальної лікувальної мережі і протитуберкульозної служби) на робочому місці.
7. Ведення обласного журналу реєстрації і забезпечення правильного обліку всіх результатів мікроскопічного і бактеріологічного дослідження мазків мокротиння, результатів тесту на чутливість до лікарських препаратів, а також результатів лікування кожного пацієнта.
8. Забезпечення щоквартальної звітності про виявлені випадки захворювання ТБ у районі, негативації мокротиння, результатів хіміотерапії і проведення контролю пересилання цих звітів в обласну установу.
9. Перевірка точності складання щоквартальних звітів, аналіз отриманих даних і передача звітів на центральний рівень.
10. Придбання і розподіл матеріалів, необхідних для програми, у тому числі протитуберкульозних препаратів (контроль замовлення, доставки і збереження на складі препаратів, їхнього розподілу між обласними і районними установами і контроль їхнього використання), лабораторного устаткування і видаткових матеріалів, бланків, реєстраційних журналів, навчальних посібників і т.п.
11. Проведення спільних протитуберкульозних заходів з установами загальної лікарняної мережі, протитуберкульозними диспансерами, а також лікувальними установами інших відомств і неурядовими організаціями.
12. Розробка і проведення заходів щодо санітарної освіти для підвищення рівня поінформованості хворих на туберкульоз і населення з проблеми ТБ разом з обласним відділом охорони здоров’я, районними і неурядовими організаціями (Червоний Хрест і т.д.).
Районний рівень. Незважаючи на те що в багатьох регіонах надання протитуберкульозної допомоги проходить на рівні області, діагностика і лікування хворих на ТБ на районному рівні також дуже важливі. Найчастіше первинна діагностика ТБ відбувається на рівні району; там же хворі можуть завершити курс лікування. На районному рівні здійснюється спільна робота лікувальних установ загальної лікувальної мережі (поліклінік, сільських лікарень, ФАПів), куди пацієнт звертається за первинною допомогою.
Окрім того, ведеться спільна робота з лікувальними установами обласного рівня, куди хворі на туберкульоз переводиться для подальшого лікування. У кожному районі є центральна районна лікарня (ЦРЛ) — головна лікувальний заклад району, у структурі якого знаходиться протитуберкульозний кабінет, де працює районний фтизіатр. У великих районах є районний протитуберкульозний диспансер з госпітальним відділенням чи без нього. Головний лікар ЦРЛ або районний фтизіатр (лікар протитуберкульозного кабінету чи районного ПТД) призначається районним координатором.
Районний координатор, крім інших обов’язків, відповідає за ведення Районного журналу реєстрації хворих на туберкульоз і проведення спільної роботи установ загальної лікувальної мережі і протитуберкульозної служби районного й обласного рівнів.
Основними обов’язками районного координатора є:
1. Впровадження стратегії ВООЗ із залученням установ протитуберкульозної служби разом з установами загальної лікарняної мережі.
2. Ведення Районного журналу реєстрації хворих на туберкульоз і контроль за його заповненням, контроль за проведенням мікроскопії мокротиння і посіву як до початку, так і в ході лікування, і правильністю реєстрації результатів цих досліджень.
3. Контроль лікування хворих на туберкульоз на районному рівні.
Необхідно стежити за тим, щоб:
а) призначалися правильні режими лікування;
б) протягом усього курсу лікування пацієнт приймав препарати в присутності медпрацівника;
в) дотримувалися термінів лікування, а пацієнти, що пройшли повний курс лікування, виписувалися після консультації з медпрацівниками обласного рівня про остаточний результат лікування;
г) мокротиння досліджувалося на наявність М. tuberculosis і у встановлений термін відсилалося в обласну референс-лабораторію для проведення культурального дослідження. Якщо пацієнти проживають далеко від лікарні і не можуть до неї добратися, то районний координатор повинен проінструктувати фельдшерів і медсестер на місцях про порядок збору мокротиння в таких пацієнтів і доставки його в найближчу лабораторію для дослідження. Необхідно простежити за тим, щоб ці вказівки виконувалися.
4. Надання допомоги медпрацівникам у розширенні можливостей щодо виявлення випадків ТБ всіма районними лікувальними установами (загальнолікувальної мережі та протитуберкульозної служби).
5. Облік запасу протитуберкульозних препаратів, контейнерів для збору мокротиння, предметних скелець, лабораторних реактивів і звітних форм на районному рівні.
6. Розробка і проведення разом з обласними і неурядовими організаціями заходів щодо санітарної освіти і забезпечення необхідним навчальним матеріалом хворих на туберкульоз і всім населенням.
7. Проведення протиепідемічної роботи у вогнищах ТБ, насамперед у сільських районах, де можливі випадки пізньої діагностики, первинної лікарської стійкості і випадки смерті від ТБ.
Рівень загальної лікувальної мережі. Майже всі пацієнти із симптомами респіраторних захворювань звертаються в лікувальні установи загальної лікувальної мережі. На цьому рівні відбувається первинний огляд і виявлення хворих на туберкульоз, а в більшості випадків — і завершення лікування. На цьому рівні знаходяться міські поліклініки, лікарні й інші лікувальні установи загальної лікарняної мережі (ФАПи). При підозрі на туберкульоз пацієнт направляється лікарем загальної лікарняної мережі у районний ПТД. Деякі лікувальні установи загальної лікарняної мережі мають можливість проведення первинної діагностики. Після проведення первинної діагностики (дослідження 3 мазків мокротиння і рентгенологічного дослідження) пацієнт направляється до фтизіатра (районного чи обласного) для підтвердження діагнозу.
Медпрацівники загальної лікарняної мережі зобов’язані:
1. Знати симптоми ТБ і вміти правильно поставити діагноз.
2. При підозрі на туберкульоз направити пацієнта на дослідження мокротиння або доставити вже зібрані зразки мокротиння в лабораторію.
3. Проводити лікування, включаючи лікування під безпосереднім спостереженням у фазу продовження лікування.
4. Здійснювати освітню роботу серед хворих і членів їхніх родин.
5. Знаходити хворих, що не прийшли на лікування.
6. Вести Медичні карти лікування хворого на туберкульоз і надавати їх районному координатору з ТБ в ході кураторських візитів.
7. Для контролю лікування направляти пацієнтів, що проходять лікування, на дослідження мокротиння або відправляти вже зібрані зразки мокротиння.
8. Повідомляти районного координатора про пацієнтів, що закінчують курс лікування.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
4.1.1. Перерахуйте рівні організації протитуберкульозної служби?
4.1.2. На якому рівні ведеться Журнал реєстрації хворих на ТБ?
4.1.3. До якого рівня відноситься Референс-центр з бактеріологічної діагностики ТБ?