Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового права. Тема 1

Вид материала

Содержание

Спрощена система оподаткування може бути застосована тільки суб’єктами малого підприємництва
Суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи подають
Для громадян - підприємців ставки єдиного податку
Спеціальний торговий патент
Об’єктом оподаткування
3. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон.
Об’єктом податку
Метою ведення місцевого оподаткування
Структурно – логічна схема розрахунку
3. Ринковий збір.

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Тема 2.8. Спрощена система оподаткування суб’єктів

підприємницької діяльності.

1. Застосування спрощеної системи оподаткування підприємницької

діяльності в Україні.

2. Спрощена система оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого

підприємництва, правове регулювання.

3. Умови та порядок переходу на сплату єдиного податку. Ставки єдиного

податку.

4. Порядок сплати податку та особливості обліку доходів та витрат, їх

звітність.

1. Застосування спрощеної системи оподаткування підприємницької

діяльності в Україні.

Спрощена система оподаткування, обліку, і звітності суб’єктів малого підприємництва, яка передбачає сплату єдиного податку. Є сьогодні найпоширенішою з альтернативних систем оподаткування. Перехід на єдиний податок в Україні започаткований з 1 січня 1999р.

Законодавчу базу цього податку склали норми Указу Президента України від 03.07.1998р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Нова редакція даного указу була прийнята знову ж Указом Президента України від 28.06.1999р. №746/99 про внесення змін до Указу №727/ 98, який набрав чинності з 19.09.99р. і застосовується по сьогодні. Цей податок відноситься до прямих загальнодержавних податків.

У відповідності зі ст.1 указу № 746 спрощена система оподаткування, обліку й звітності вводиться для суб’єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, і юридичних осіб – СПД будь-якої організаційної форми й форми власності. Не поширюється дія Указу №746 на: договірні товариства; страхові компанії; банки4 інші фінансово-кредитні й небанківські установи.

Він сплачується суб’єктами малого підприємництва за рахунок власних коштів і включається в ціну товару на стадії виробництва у виробників, незалежно від фінансового й майнового стану платників. Він справляється саме в момент виникнення доходу, а не при його використанні.

Структурно – логічна схема розрахунку єдиного податку:

Спрощена система оподаткування може бути застосована тільки суб’єктами малого підприємництва. На цей податок можуть перейти:

фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки, яких від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн..
юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції за рік не перевищує 1 млн.

2. Спрощена система оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, правове регулювання.

Юридичні особи можуть самостійно обрати одну із ставок єдиного податку:

6% суми виручки без урахування акцизного збору в разі сплати ПДВ відповідно до ЗУ «Про ПДВ»;
10% суми виручки за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Перехід на спрощену систему – для юридичних осіб – можливий з будь-якого податкового періоду, а для єдиного податку фізичних осіб: 1.00, 1.04, 1.07, 1.10.

Сьогодні спрощена система оподаткування обліку і звітності регламентується:

Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3.07.1998р. №727/98 ,що з 19.09.1999р. діє у редакції Указу № 746/99 від 28.06.1999р. Цим указом суб’єктам надано право вибору між оподаткуванням за загальною чи спрощеною системою;
Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва – юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування обліку і звітності;
Порядок видачі Посвідчення про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою;
Розрахунок сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою;
Порядок видачі Посвідчення про сплату єдиного податку (для фізичних осіб ) [л -1 с.358- 360].

3. Умови та порядок переходу на сплату єдиного податку. Ставки єдиного податку.

З метою переходу на єдиний податок, юридична особа подає письмову заяву до органу ДПС за місцем реєстрації із зазначенням ставки податку. Термін подання заяви не пізніше 15 днів до початку наступного звітного (податкового) кварталу. Орган ДПС протягом 10 днів з моменту подання заяви має видати свідоцтво. В разі негативного результату платнику надається мотивоване рішення про відмову в письмовій формі. Термін дії свідоцтва 1 рік.

Платник єдиного податку – юридична особа, яка зобов’язана вести Книгу обліку доходів і витрат. Ця книга в обов’язковому порядку реєструється в податкових органах.

Перейти на спрощену систему можуть і фізичні особи – підприємці, що відповідають таким вимогам:

а) У трудових відносинах з якими, включаючи членів їх родини, протягом року перебуває 10 чоловік;

б) Розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500тис.грн.

Для переходу потрібно подати такі документи:

Заяву платника на перехід на сплату єдиного податку;
Копію посвідчення про держреєстрацію, як підприємця;
Документ що засвідчує особу;
Копію платіжного документа про сплату єдиного податку.

4. Порядок сплати податку та особливості обліку доходів та витрат, їх

звітність.

Перехід підприємства на єдиний податок передбачає ведення Книги обліку доходів і витрат, яка за своєю суттю є базовою формою податкового обліку з даного податку (реєструється в ДПІ). В ній на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному періоді. Крім Книги обліку, суб’єкт зобов’язаний вести ще й касову книгу.

Звітний період при спрощеній системі малого оподаткування дорівнює податковому, тобто звітність подається в органи ДПС після закінчення кожного кварталу.

Суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи подають до органів ДПС протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу:

розрахунок про сплату єдиного податку;
декларацію про сплату ПДВ (в разі обрання 6%) ;
платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітній період з позначкою банку про зарахування коштів.

Юридичні особи сплачують єдиний податок на окремий рахунок відділень Держказначейства. Держказначейства наступного дня перераховують :

до держбюджету України - 20%;
до місцевого бюджету – 23%;
до пенсійного фонду – 42%;
на обов’язкове соціальне страхування – 15 %.

Будь-які спеціальні норми щодо пені і штрафних санкцій для єдиного податку не застосовуються.

Для громадян - підприємців ставки єдиного податку встановлюються місцевими радами за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності в фіксованих сумах, у залежності від виду діяльності. Підприємець заздалегідь знає суму податку, що підлягає місячній оплаті. Вона не залежить ні від виручки, ні від чистого доходу підприємця.

Граничні терміни подання заяви при переході – 16.12, 16.03,15.06, 15.09.

Ставки єдиного податку встановлюються в межах від 20 до 200 грн. за календарний місяць.

Відповідно до діючого законодавства свідоцтво, а також Довідка про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку повинні знаходитись на робочому столі платника або найманого працівника та пред’являється представником контролюючих органів, які мають на це функціональні повноваження.

Всі кошти розподіляються:

місцевий бюджет -43%;
пенсійний фонд – 42%;
обов’язкове соціальне страхування – 15% (у т.ч. Держ .фонд сприяння зайнятості - 4% ), тобто до Державного бюджету не поступають.

Тема 2.9. Інші загальнодержавні збори.

1. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

2. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

3. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон.

4. Збори до фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

1. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

З 1996 р. в Україні затверджено такий податковий платіж, як плата за патент. Згідно з Постановою КМУ від 27.04.1998р. № 576 патентуванню підлягають такі види діяльності:

- торгівельна діяльність (за готівкові кошти , а також з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток) в усіх пунктах продажу;

- діяльність з обміну готівкових валютних цінностей;

- діяльність із надання послуг в сфері грального бізнесу;

- діяльність із надання побутових послуг.

Торговий патент –державне свідоцтво, яке засвідчує право об’єкта підприємницької діяльності займатися тим чи іншим видом діяльності.

Згідно ЗУ «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» та зі змінами від 10 лютого 1998р.

Спеціальний торговий патент – це державне свідоцтво, що засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування.

Вартість торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від асортименту товарів в межах таких граничних рівнів (за календарний місяць):

на території м. Києва, обласних центрів – 60-320грн;
на території м.Севастополя, міст обласного підпорядкування і районних центрів – 30-160 грн.;
на території інших населених пунктів – до 80 грн.

Вартість патенту з надання послуг у сфері торгівлі валютними цінностями – 320 грн. на рік; у сфері грального бізнесу – 600- 48000.

Терміни дії торгового патенту складає:

для здійснення торгівлі і побутові послуги -12 місяців;
валютні цінності – 36 календарних місяців;
грального бізнесу – 60 календарних місяців.

Для здійснення несистематичної торгівлі можна викупляти короткотермінові патенти на 1-15 днів, плата за 1 день – 10 грн. Торговий патент оплачується щомісяця до 15 числа місяця, який передує звітному. А короткотермінові за 1 день до початку торгової діяльності.

Згідно п.5 ст.7 вищенаведеного Закону, придбання спеціального патенту фізичними особами – підприємцями звільняє їх від ведення обліку доходів і видатків по даній діяльності, причому такі доходи не включаються до складу інших оподатковуваних доходів ( у т.ч. сукупний оподаткований дохід).

Кошти отримані від продажу патентів зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування.

За порушення (не придбання) - накладання штрафів в подвійному розмірі вартості торгового патенту на повний термін діяльності суб’єкта підприємництва із зазначеним порушенням.

2. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Збір справляється згідно з ЗУ «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 9.04.1999р. № 587-XIV, також Положення про справляння збору на використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Затвердженого Постановою КМУ від 29.06.1999р. №1170.

У 2005р. КМУ постановою від 15 липня №587 затвердив новий порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності, які реалізують в оптово – роздрібній торгівельній мережі алкогольні напої та пиво.

Об’єктом оподаткування є виручка, одержана від реалізації в оптово – роздрібній торгівельній мережі алкогольних напоїв та пива.

Ставка збору становить 1% від виручки, одержаної від реалізації в оптово – роздрібній торгівельній мережі алкогольних напоїв та пива.

Суб’єкти , які реалізують таку продукцію в товарно – транспортних, платіжних і касових документах окремим рядком виділяють суму збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Збір сплачується на спеціальний рахунок Держказначейства щомісяця у строки, визначені законом для місячного звітного періоду.

Збір розподіляється у співвідношенні:

70% - на розвиток виноградарства;

30% - на розвиток садівництва і хмелярства.

Строк здачі звіту - до 20 числа місяця, що спливає за звітнім. Штраф за несвоєчасне перерахування збору – 0,5% суми за кожний день простроченого платежу.

3. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон.

Єдиний збір встановлюється згідно із ЗУ «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 4.12.1999р. №1212–XIV, щодо транспортних запасів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України і справляється:

за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України при транзиті вантажів і транспортних засобів, митно – санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів;
за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України.

Єдиний збір справляється одноразово залежно від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів. Контроль щодо відповідальності ставок зборів фактичним витратам здійснюється КМУ. Він перераховується до Держбюджету.

Платниками збору є :

Власники транспортного засобу та вантажу;
Перевізник вантажу;
Особа, уповноважена власником або перевізником.

4. Збори до фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначений ст.14 ЗУ «Про систему оподаткування». Його сплата провадиться на підставі ЗУ «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001р.

Платниками є – банки – юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків , що веде НБУ. Законодавством встановлено такі види збору до фонду : початковий, регулярний, спеціальний.

Початковий – 1% зареєстрованого статутного капіталу банку. Сплачується протягом 30 календарних днів після отримання ліцензії;
Регулярний – 0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року;
Спеціальний – встановлюється у разі , якщо поточні доходи є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань щодо обслуговування та погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладником банків – учасників Фонду. Цей розмір фонду – не повинен перевищувати розмір щорічного регулярного збору.

Тема 2.10. Місцеві податки та збори.

1. Правове регулювання місцевого оподаткування.

2. Місцеві податки: податок з реклами, комунальний податок.

3. Ринковий збір.

4. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

5. Збір за паркування автотранспорту.

6. Збір за видачу ордера на квартиру.

7. Інші місцеві збори передбачені Законом України «Про систему оподаткування ».

1. Правове регулювання місцевого оподаткування.

Конституція України закріпила право на встановлення податків і зборів за ВРУ (ст.92), передбачивши право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори, що зараховуються до місцевих бюджетів (ст.143).

Відповідно до законодавства до місцевих податків належать:

а) податок з реклами;

б) комунальний податок і 12 зборів.

Згідно зі ст.15 ЗУ «Про систему оподаткування » уповноваженими за встановлення місцевих податків і зборів є сільські, селищні та міські ради.

Об’єктом податку є (одна година паркування, торгівельне місце, вартість послуги і т.д.).

Перелік місцевих податків і зборів містить ст. 15 ЗУ «Про систему оподаткування» та Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993р. № 56-93. В Декреті дано характеристику конкретних видів місцевих податків і зборів, механізм їх обчислення, вилучення, компетенція місцевих органів самоврядування.

Місцеві податки і збори є невід’ємною частиною податкової системи України. Тому основну увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є основним фінансовим джерелом формування бюджетів місцевого самоврядування.

Метою ведення місцевого оподаткування є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.

Правове регулювання оподаткування має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому.

держава визначає вичерпний перелік таких обов’язкових платежів, коло платників, об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на ведення зборів і податків на відповідній території.
Місцеві органи влади, реалізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізм справляння окремо кожного з податків і зборів , і вводять їх в дію.

Місцеві податки і збори – це обов’язкові платежі, що встановлюються державою , регламентуються органами місцевого самоврядування і находять до місцевих бюджетів.

Нормативні акти , що регламентують місцеве оподаткування:

Конституція України (п.1 ст. 143),

Закон України «Про систему оподаткування » від 18.02.97р;

Декрет КМУ « Про місцеві податки і збори » від 20.05.93р;

ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні » від 21.05.97р.;

Акти Президента України;

Рішення органів місцевого самоврядування, тощо.

ЗУ «Про систему оподаткування» від 18.02.97р., а саме ст. 15 встановлює вичерпний перелік місцевих податків і зборів ,їх – 16.

Деякі податки і збори є обов’язковими – комунальний податок, ринковий збір, паркування автотранспорту.

2. Місцеві податки: податок з реклами, комунальний податок.

Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій,планово–дотаційних та сільгосппідприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, що обчислюється виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Структурно – логічна схема розрахунку:

Об’єкт справляння

Об’єктом оподаткування є розрахункова величина фонду оплати праці, яка визначається як добуток середньоспискової чисельності працівників і одного неоподаткованого мінімуму.

Комунальний податок нараховується та сплачується щомісячно в терміни, передбачені законодавством. Один раз в квартал в ДПІ подається розрахунок комунального податку. Податковий контроль здійснюється щомісячно в міру подання звітності і сплати комунального податку.

Обчислення комунального податку здійснюється за формолою:

Пком= Nср х Нмін. х 10%

де Пком – комунальний податок (грн);

Nср – середньоспискова чисельність постійних працівників;

Нмін – неоподаткований мінімум доходів одного працівника.

Податок нараховується щомісяця, сплачується не пізніше 15 числа місяця, що спливає за звітнім.

Податок з реклами є обов’язковим до справляння при наявності об’єкта оподаткування.

Платниками є фізичні і юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності – рекламодавці чи виробники і поширювачі реклами, якщо вони є рекламодавцями, рекламна діяльність яких проводиться на території органу місцевого самоврядування.

Об’єктом справляння податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.

Структурно – логічна схема розрахунку:

Об’єкт справляння

Ставка податку

Розмір податку з реклами

Вартість послуг за розміщення реклами

0,1% для разової реклами

0,5% для багаторазової

Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою ЗМІ, преси, телебачення, радіо, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та інших місцях.

Податок з реклами сплачується під час оплати послуг з установлення і розміщення реклами.

3. Ринковий збір.

В Указі Президента України «Про упорядкування механізму сплати ринкового збору» від 28 червня 1999р. під ринковим збором розуміють плату за право заняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності.

Платниками збору є юридичні та фізичні особи, які реалізують відповідну продукцію.

Об’єкт оподаткування – торгове місце (на ринках. У павільйонах , на площадках, з автомашин тощо).

Граничний розмір ставок збору встановлений окремо для фізичних та юридичних осіб – 3 мінімальні заробітні плати.Розмір ставок може коливатися залежно від ринку, його територіального розташування і виду продукції. Облік веде адміністрація ринку.

Строк сплати – до початку реалізації продукції.

Джерелом сплати є собівартість продукції або особисті кошти.

Кошти, що надходять від ринкового збору, у повному обсязі (100%) зараховуються до місцевого бюджету. Відповідальність за нарахування ринкового збору і своєчасність його сплати в місцевий бюджет покладено на адміністрацію ринку.

Ставки ринкового збору диференціюються залежно від характеру торгівлі , кількості торгівельний місць, платника, місце торгівлі.

Blog

Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового права. Тема 1

Содержание