Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового права. Тема 1

Вид материала

Содержание

2. Суб’єкт оподаткування. Предмет та об
3. Масштаб податку та одиниця оподаткування. Податкова база
Підставами для надання
Види податкових пільг (класифікація
Не кумулятивний
Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку, якщо
Поділяються терміни сплати на
Формами зміни терміну сплати податку і збору є
Податковий кредит
Предметом податкового права
В основі методу податкового права
2. Співвідношення податкового права з іншими галузями права.
Конституційне право
3. Принципи податкового права.
4. Джерела податкового права. Проблеми кодифікації податкового
5.Основи міжнародного податкового права. Поняття та види податкових міжнародних договорів.

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 14

Тема 1.2. Структура (елементи) податку, її правове

регулювання

Правове значення елементів податку.
Суб’єкт оподаткування. Предмет та об’єкт оподаткування.
Масштаб податку та одиниця оподаткування. Податкова база.
Ставка податку та методи оподаткування.
Податкові пільги та їх класифікація.
Порядок та способи обчислення і сплати податку. Податкові періоди та строки сплати податку.

1. Правове значення елементів податку.

До законів, які встановлюють податки і порядок їх справляння держава висуває особливі вимоги, встановлюючи елементи, які входять до механізму, що застосовується при справлянні податків (а для платників при їх сплаті).

Система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових і факультативних елементів.

Обов’язкові об’єднано у 3 групи:

Основні елементи – до них належать:

а) платник податку чи збору;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2) Додаткові елементи – деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму. Вони обов’язкові як і основні.

Сукупність додаткових елементів правового механізму податку складається з 2-х підгруп:

а) деталізація основних чи пов’язаних з ним (предмет, база, одиниця оподаткування – категорії, що прямо залежать від об’єкта оподаткування).

б) мають самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни і способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Основні і додаткові елементи мають обов’язків характер, без якого неможливо закріпити відповідний податковий механізм.

3) Факультативні елементи не є обов’язковими і можуть закріплюватись в законодавчих актах, але їх може і не бути. (Ведення спеціальних кадастрів по майнових податках, специфічні реєстри і інші).

2. Суб’єкт оподаткування. Предмет та об’єкт оподаткування.

Діюче законодавство не дає вичерпного переліку видів об’єктів оподаткування, а виділяє найпоширеніші з них, залишаючи перелік відкритим.

Об’єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) використання природних ресурсів.

Об’єктом є переважно такий предмет, з приводу якого необхідна сплата податку, наприклад, отриманий дохід , володіння будь чим , споживання відомих предметів.

Об’єкт – те, що підлягає оподаткуванню. Визначення можливих переліків об’єктів оподаткування дано в ст.6 Закону України «Про систему оподаткування». Об’єктами можуть бути операції з реалізації товарів, послуг, майно, прибуток, дохід і вартість реалізованих товарів, наданих послуг або інший об’єкт , що має вартісну, якісну або фізичну характеристику , з якою законодавчий акт пов’язує виникнення обов’язку сплатити податок.

Об’єкт оподаткування – явище , предмет чи процес справляння податку.

Є два підходи до оцінки об’єкта:

а) кількісний і натуральний;

б) грошовий.

Суб’єкт податку – юридична чи фізична особа, яка зобов’язана сплачувати податок. Крім обов’язку вносити кошти до бюджету або централізованого цільового фонду, платник зобов’язаний своєчасно подавати фінансовим органам звіти про одержані доходи, про сплату податків.

З об’єктом податку пов'язаний предмет оподаткування, який відбиває ознаки не юридичного, а фактичного характеру. Наприклад, об’єкт податку на землю. Сама по собі ділянка не породжує ніяких правових наслідків, але право власності пов’язане саме з нею.

Одне і те ж майно може бути предметом кількох податків: автомобіль – іномарка оподатковується митом, акцизом, ПДВ при ввезенні, а потім щороку податком на власника транспортних засобів.

3. Масштаб податку та одиниця оподаткування. Податкова база.

Для визначення параметрів оподаткування, його виміру, обирається певна фізична характеристика, цей критерій прийнято іменувати масштабом податку. На встановлення бази оподаткування впливає насамперед масштаб податку ( грошова одиниця для прибуткового податку).

Одиниця оподаткування – це умовна розрахункова характеристика предмета оподаткування, одиниця виміру, масштаб податку. Приклад: при обкладанні податком такого майна, як автомобілів в Україні можуть застосовуватись різні масштаби: об’єм циліндрів двигуна, вартість транспортного засобу (мито), потужність двигуна і навіть довжина транспортного засобу.

Одиниця обкладання – частина податкового об’єкту, на який встановлюється ставка податку: 1₤, 1 м², 1 га землі, 1 квт, об’єм циліндра.

Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об’єкта оподаткування.

База оподаткування – це вартісна, фізична або інша характеристика оподаткування (дохід, що підлягає оподаткуванню у громадянина - 800 грн.).

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов’язок сплатити податок, тобто об’єктом оподаткування.

Заниження бази оподаткування не можна кваліфікувати як приховування чи відсутність обліку оподаткування, оскільки платник податків заявляє про наявність об’єкта оподаткування.

База оподаткування встановлюється по кожному податку окремо на підставі таких принципів:

однорідність бази оподаткування;
можливість застосування до неї конкретної одиниці її виміру;
простота і зрозумілість визначення бази;
зручність застосування бази оподаткування для нарахування податку;
можливість обліку бази оподаткування.

4. Ставка податку та методи оподаткування.

Чинне законодавство України не містить поняття ставки податку (оподаткування). Але у ст.1006 Законопроекту Податкового кодексу України (№ 3266 – 1 прийнятому у першому читанні 13.07.2000р.):

Податкова ставка (норматив) – це величина податкових відрахувань на одиницю , виміру бази оподаткування.

Вона виражається у відсотках або ж у твердій сумі. Ст.7 Закону України

«Про систему оподаткування» визначено: ставка встановлюється ВРУ і органами місцевого самоврядування і не змінюється протягом року, якщо інше не передбачено законодавством. Разом з тим ст.15 Закону України «Про систему оподаткування » місцеві податки і збори , механізм стягнення і порядок сплати встановлюють сільські, селищні, міські ради відповідно до переліку та у межах граничних розмірів ставок , встановлених Законами України, крім збору за проїзд територією прикордонних областей, що встановлюють обласні ради.

Види ставок:

1) Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:

а) єдина ставка

б) диференційована ставка

- базова

- знижена

- підвищена

2) Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна

б) відносна

в) змішана

3) Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна)

б) негативна

в) обмежуюча

4) Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична

б) економічна

Розміри ставок податку можуть змінюватися відповідно до обраного методу оподаткування. Під методом оподаткування розуміють механізм зміни ставок оподаткування залежно від збільшення податкової бази.

Основні методи оподаткування:

Рівне оподаткування (цільові податки).
Пропорційне оподаткування (стабільна ставка, незалежно від збільшення об’єкта оподаткування).
Прогресивне оподаткування–із зростанням бази оподаткування збільшується ставка податку.
Змішане оподаткування-поєднання окремих елементів зазначених вище методів.

Існує три методи встановлення ставок:

Інтуїтивний – бажання волі законотворців.
Емпіричний – на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами.
Метод математичного моделювання.

5. Податкові пільги та їх класифікація.

Податковою пільгою визначається звільнення платника податків від нарахування і сплати податку чи сплати ним податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.

Звільнення від сплати податку можливо в повному чи частковому обсязі.

При звільненні в повному обсязі платник цілком звільняється від нарахування і сплати. При звільненні в частковому – платник податку звільняється від сплати податку тільки у певній частині його податкового обов’язку.

Підставами для надання податкових пільг є особливості , що характеризують певну групу платників, вид їхньої діяльності й об’єкт оподаткування. Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший – податкові закони, що закріплюють принципові винятки для певних категорій платників чи галузей. Другий – підзаконні акти , що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб’єктів.

Види податкових пільг (класифікація):

Відрахування (вилучення). Цей вид пільг проектується на об’єкт оподаткування, що безпосередньо зменшується.
Знижена – вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини.

Форми податкових пільг:

Неоподаткований мінімум об’єкта податку (Мін. заробітна плата).
Вилучення з обкладання певних елементів об’єкта оподаткування (природоохоронні заходи, нові технології).
Звільнення від сплати податку окремих осіб чи категорій платників (ветерани війни, учасники ЧАЕС).
Зниження податкових ставок.
Цільові податкові пільги (податковий кредит).
Інші податкові пільги (податкові канікули).

6. Порядок та способи обчислення і сплати податку. Податкові періоди та строки сплати податку.

Способи сплати податків і зборів.

Кадастровий (використання кадастрового способу при оцінці вартості земельних ділянок. Фіксовані строки їх сплати).
Деклараційний (надання декларації про отримані доходи за певний період і про свої податкові зобов’язання).
Попередній (авансовий) – податок стягується з джерела доходів – до одержання платником доходу.

Порядок сплати – це способи внесення платником податку або агентом суми податку до відповідного бюджету.

Обчислення податку, являє собою сукупність дій платника податків (податкового агента) або податкового органу з визначення суми податку , що підлягає сплаті до бюджетів або цільових фондів.

Виходячи з цього розрізняють:

Окладні податки – обчислює безпосередньо податковий орган;
Неокладні податки – обчислює самостійно платник податків;
- безпосередньо неокладні – обчислює сам платник податків;
- опосередковано неокладні – обчислює податковий агент;
Змішані податки– обчислюють на різних етапах і платник, і податковий орган.

Розрахунок суми податку пов'язаний з визначенням податкового періоду – строку, протягом якого формується оподаткована база і визначається розмір податкового зобов’язання. Обчислюється податок у межах одного податкового періоду, але здійснювати це можна кількома способами.

Існує два основних способи обчислення податку:

1.Кумулятивний – спосіб визначення об’єкта, за якого податкова база визначається наростаючим підсумком. На конкретну дату визначається оподаткована база, зменшена на суму пільг, якими користується платник на цю дату. На кожний момент виплати доходу визначається загальна сума виплат конкретній особі. При цьому сума зменшується на розмір податку, утриманого раніше.

2. Не кумулятивний – спосіб визначення податкової бази вроздріб. У цьому разі кожна частина доходу обкладається податком окремо, поза зв’язком з іншими джерелами доходів.

Податковим законодавством України передбачено застосування обох способів , а також їх поєднання.

Як правило, обчислення податку, визначення сум, що підлягають внесенню до бюджетів і цільових фондів, є обов’язком платників, що деталізується по кожному податку і збору спеціальним податковим законодавчим актом. Однак це виключає участь податкового органу у визначенні сум податку та збору. Здійснюється це у разі прямого делегування йому подібних обов’язків або в ситуаціях, коли платник податку ухиляється від обчислення і сплати податку.

Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку, якщо:

а) платник податків не подає у встановлений термін податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань , заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні чи методологічні помилки, які призвели до заниження чи завищення суми податкового зобов’язання;

г) згідно із законами з питань оподаткування, особою , відповідальною за нарахування окремого податку або збору є контролюючий орган.

Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку через неможливість встановити фактичне місцезнаходження підприємства або його підрозділів, фізичної особи або ухилення платника чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов’язань через відсутність обліку або первинних документів, сума податкових зобов’язань платника може бути визначена за непрямих методів. Це здійснюють виключно податкові органи.

Згідно ст.67 Конституції України – кожен зобов’язаний вчасно і в повному обсязі сплачувати податки.

Терміном сплати податку визначений період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов’язку платника і завершується моментом закінчення терміну сплати податку.

Поділяються терміни сплати на :

Термінові податки – сплачуються протягом певного терміну з моменту виникнення податкового обов’язк (з власників транспортних засобів при придбанні чи ТО, акциз на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації).
Періодичні податки – сплачуються протягом певного календарного часу.

Вони поділяються на :

декадні – 1 раз на 10 днів;
щомісячні (ПДВ, доход);
щоквартальні (прибуток, ПДВ);
піврічні (на землю);
щорічні (прибутковий).

Зміною терміну сплати податку (збору) визначається перенесення уповноваженим органом встановленого терміну сплати податку (збору) на пізніший.

Формами зміни терміну сплати податку і збору є :

а) відстрочення - перенесення граничного терміну сплати певної суми податку на пізніший термін. Не надається із ввізного мита , акцизних зборів, ПДВ при ввезенні товарів (робіт, послуг), внесків до Пенсійного фонду…..

б) розстрочення – являє собою розподіл суми податку на певні частини з установленням термінів їх сплати.

в) податковий кредит – регламентує суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Відстрочення має право вимагати будь – який платник, який має податкові зобов’язання, а орган уповноважений приймати ці рішення, зобов’язаний задовольнити вимогу , якщо підстави надані платником як обґрунтування є тотожними підставами іншим платникам.

Відстрочення є перенесення сплати основної суми податкових зобов’язань платника без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим за ставку НБУ (120%). Відстрочення надається не більше як 12 календарних місяців з моменту виникнення зобов’язання .Підставою є надання платником достатніх доказів щодо дії непереборної сили, що веде до податкового боргу/або банкрутства, а також надання економічного обґрунтування, які свідчать про можливість погашення податкового зобов’язання.

Розстрочення являє собою розподіл суми на певні частини з установленням їх сплати. Розстрочення надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї % погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Податковий кредит регламентує суму, на яку платник має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду. Термін сплати зменшується на підставі договору, що укладається між платником податку і податковим органом в межах його компетенції.

Тема 1.3. Податкове право та податкове законодавство.

Поняття податкового права. Предмет та метод правового регулювання.

2. Співвідношення податкового права з іншими галузями права.

3 . Принципи податкового права.

4. Джерела податкового права. Проблеми кодифікації податкового

законодавства.

Основи міжнародного податкового права. Поняття та види податкових міжнародних договорів.

1.Поняття податкового права. Предмет та метод правового регулювання.

Податкове право являє собою складний інститут фінансового права, який регулює основи доходної частини бюджету.

Податкове право:

виступає як інститут предметний – присвячений чітко визначеному предмету – різновиду відносин, що виникають з приводу встановлення, сплати і стягнення податків і зборів, їх зміни і скасування;
регулює суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягнення податкових платежів, їх зміни і скасування;
встановлює обов’язок юридичних і фізичних осіб сплачувати податки і збори, а також регламентує процедуру обчислення і сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю і застосування заходів відповідальності за порушення податкового законодавства;
є складним інститутом, що включає сукупність своєрідних фінансово –правових норм.

Податкове право виділяє відносини щодо руху тільки коштів знизу вгору – від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Специфічний і метод правового регулювання , що має яскраво виражений імперативний характер.

Взаємодіє з усіма інститутами фінансового права – бюджетним правом, фінансовим контролем і іншими.

Інститут податкового права охоплює відповідну систему відносин, що й становить предмет податкового права.

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

Характерною рисою податкових відносин є їх майновий характер – виконання податкового обов’язку означає передачу у власність або розпорядження держави певних коштів. Відносини щодо зборів і податків є владно – майновими. Податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.

В основі методу податкового права покладено метод владних розпоряджень. Метод податкового права є фінансово – правовим і передбачає використання імперативних норм. Наприклад: застосування санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу – вони визначаються однозначно і безумовно. Характерною рисою методу податкового права є та обставина, що владні розпорядження стосуються певного кола платників, порядку, умов і розмірів платежів до бюджетів чи фондів. Коло держаних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, складають податкові органи. Іншою рисою методу податкового права є широке застосування імперативних норм податкового права з метою формування бюджетів за рахунок доходів і майна платників податків.

2. Співвідношення податкового права з іншими галузями права.

Особливості, своєрідність і зміст податкового права найповніше розкриваються при співставленні й розмежуванні його від інших галузей права.

Податкові правовідносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язано з багатьма сторонами її функціонування.

Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галузей та інститутів , відіграє таку ж роль і щодо податкового права. Відома Вам ст.67 КУ містить положення, відповідно до якого громадянин зобов’язаний платити встановлені податки і збори. Ця ж стаття виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом надання податковим нормам зворотності.

Взаємодія податкового права з адміністративним виявляється у встановленні відповідальності за порушення податкового законодавства. Охоронну функцію податкового права обумовлено тим, що адмінвідповідальність забезпечує виконання платниками податків їх обов’язків. Наприклад: відповідальність за порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими й систему адмінсанкцій.

Тісно пов’язане податкове право з цивільним. Такі категорії цивільного права, як доход, майно, споживання, видатки використовуються у податковому. Цивільне регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських результатів після чого вступає в дію податкове право, яке визначає розміри й порядок сплати податків, зборів і т.і.

Низка комплексних категорій притаманна податковому й трудовому праву. Наприклад, особливості оподаткування пенсії або ж специфічна дія механізму відрахувань у державний Пенсійний фонд.

Тісно пов’язане податкове право з карним правом. Кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій податкового права і його норм.

Досить активно застосовуються нормативні акти міжнародного права, що регулюють податкову діяльність (договори про усунення подвійного оподаткування).

3. Принципи податкового права.

Структура інституту податкового права визначається багатьма деталями, однак вона підпорядкована низці загальних принципів, серед яких:

1) Наявність комплексу рівних приписів. До інститут податкового права входить комплекс одно порядкових нормативних положень, які регулюють однорідні відносини. Ця система норм, які визначають оподаткування юридичних та відносини щодо оподаткування фізичних осіб.

2) Різнобічний вплив податкових норм на врегульовані відносини, що забезпечують єдиний підхід , який і зв’язує їх у складний інститут.

3) Об’єднання всіх норм інституту податкового права за допомогою стійких закономірних зв’язків , відображених у загальних приписах.

Такими зв’язками виступають принципи податкового права, принципи оподаткування, що мають законодавче закріплення.

Для вищенаведених принципів, аналіз окремого податкового механізму здійснюється у такій послідовності:

Платник – об’єкт оподаткування – ставка податку – пільги при оподаткуванні.

Принципи податкового права охоплюють керівні положення права. Вихідні напрями, основні начала, що визначають суть всієї системи, галузі або інститу права.

Податковому праву як складовій частині правової системи властиві загальногалузеві принципи, що знаходять своє відображення у всіх галузях: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність, законність, тощо. Що стосується спеціальних (галузевих) принципів, то одні з нихзнаходіть своє пряме закріплення в конкретних нормах податкового закону (принципи-норми), інші набувають свого вираження в системі норм, що регулюють сплату конкретного податку (принципи, які випливають із норм).

Принципи податкового права включають в себе:

1) Матеріальні, які визначають сутність категорій, норм, використовуваних податковим правом, ставлячи їх у певну ієрархічну систему.

2) Процесуальні – регулюють сфери компетенції суб’єктів податкових правовідносин, механізм установлення, зміни і скасування податкових платежів.

3) Розрахункові- регулюють функціонування конкретного податкового механізму, визначення основних його елементів і перерахування коштів відповідно до бюджетів.

4. Джерела податкового права. Проблеми кодифікації податкового

законодавства.

Джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерело податкового права має встановлювати правило поведінки суб’єкта, має бути виданим компетентним органом, мати чітку відповідальність матеріальної і процесуальної сторони функціонування податкового механізму.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами:

І. За владно – територіальною ознакою:

- загальнодержавні нормативні акти;

- республіканські (АРК);

- місцеві.

ІІ. За характером правових норм:

нормативні – містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.
не нормативні – не містять правових норм загального характеру (інституції).

ІІІ. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

звичай;
прецедент;
міжнародні договори (конвенції, угоди);
правова доктрина;
нормативний правовий акт – найважливіше, а й іноді єдине джерело податкового права.

Податкове законодавство, як форма реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування. Основу податкового законодавства повинні становити тільки закони і найважливіші підзаконні акти.

Термін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких дала ВРУ; постанови ВРУ; укази Президента України; декрети і постанови КМУ, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

«Загальні податкові закони» - законодавчі акти, які містять положення , що регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. В них не деталізується конкретні види податків.

«Спеціальні податкові закони» - законодавчі акти, що регулюють окремі групи чи види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати.

На новому етапі податкових реформувань – етапі розробки Податкового кодексу аксіомою є визначення мети податкових трансформацій. Податковий кодекс (ПК) повинен не просто об’єднати діючі закони та нормативні акти, але і ліквідувати проблеми, що накопичились. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає.

Проблеми:

наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;
дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;
великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдається.

Тому першочерговим слід вважати максимізацію функцій соціально добробуту шляхом створення таких умов фінансово – господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання національного виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращення стану платіжного балансу.

5.Основи міжнародного податкового права. Поняття та види податкових міжнародних договорів.

Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права.

Податковий договір (угода) має подвійну природу, з одного боку , він регулюється міжнародним правом. З іншого – після його інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньо – державного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів:

Які мають більшу юридичну силу порівняно з Національними податковими законами (Україна, Росія ) ст.19 ЗУ «Про систему оподаткування » від 18.02.1997 року № 77 / 97- ВР.
Які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія).

Міжнародні угоди, що регулюють податкові правовідносини, можна об’єднати в три групи:

Умовно податкові – угоди, в яких питання оподаткування регулюється поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.
Загально податкові – угоди, присвячені загальним основним проблемам оподаткування між договірними країнами (усунення подвійного оподаткування).
Обмежено-податкові– угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи об’єкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації ) реалізується при розгляді 4-х груп проблем:

а – сфери застосування договору;

б – закріплення конкретних видів податків за державами;

в – усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;

г – поведінка договірних сторін.

Незважаючи на деякі особливості, що характеризують кожну з угод, вони відрізняються традиційною структурою. Насамперед, закріплюється категорія осіб, до яких застосовується конвенція, - це резиденти однієї або обох договірних держав. Обумовлюється перелік податків, на які поширюється конвенція. У статті «Загальні положення» обумовлюється що розуміється під договірними країнами; громадянином; особою; компанією; компетентним органом; міжнародним перевезенням тощо.

Blog

Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового права. Тема 1

Содержание