Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового права. Тема 1
| Вид материала | Документы |
- Робоча навчальна програма дисципліни "Податковий менеджмент" для студентів наступних, 224.17kb.
- Робоча навчальна програма для студентів 3-го курсу спеціальності 030400 „Міжнародне, 456.43kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 944.73kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 639.47kb.
- Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 190.33kb.
- Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 204.71kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності "060101 Правознавство" Затверджено, 408.94kb.
- Робоча навчальна програма для студентів 1 курсу геологічного факультету напрямку 040103, 383.55kb.
- Робоча навчальна програма розглянута І затверджена на засіданні кафедри менеджменту,, 152.19kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 797.55kb.
- Поняття та особливості податкових правовідносин.
- Види податкових правовідносин.
- Об’єкти та суб’єкти податкових правовідносин.
- Податково-правові норми, їх структура та види.
1. Поняття та особливості податкових правовідносин.
Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин урегульованих фінансово – правовою нормою. Державне розпорядження , що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов’язки суб’єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми.
Податкові правовідносини мають свої ознаки:
- По – перше, вони виникають на підставі фінансово – правової норми як форми її реалізації;
- По – друге, мають владний характер , який за своїм змістом виражає інтереси держави.
Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Вони є публічними, тобто такими, що пов’язані та виникають з влади, а також є формою реалізації імперативної фінансово – правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права).
Податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів. Юридичним змістом податкових правовідносин є права і обов’язки їх суб’єктів. Податковими правами й обов’язками обмежуються можливості і межі поведінки суб’єктів правовідносин , що випливають з конституційної норми, якою закріплено (ст.67) сплачувати податки. Обов’язковим елементом правовідносин є наявність юридичних фактів, з якими пов’язують виникнення податкових правовідносин (правоутворюючі), їх зміну (право змінні) та припинення (правоприпиняючі). Вони можуть бути (правомірні) власне подання декларації, неправомірні дії (ухилення від сплати) та події (смерть платника).
2. Види податкових правовідносин.
Податкові правовідносини відображають певні функції , тому їх можна поділити на :
- Загально - регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб’єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);
- Конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб’єктів);
- Комплексні (що виникають на стику загально – регулятивних і конкретно – регулятивних);
- Охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно – примусового характеру).
Перших два – утворюють основну масу правовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб’єктивних юридичних прав і обов’язків .
Загально – регулятивні відносини виконують в основному функцію закріплення кола суб’єктів права і їхнього статусу.
Конкретно-регулятивні відносини закріплюють конкретну поведінку суб’єктів , зміст їхніх прав і обов’язків .
Комплексно –податкові правовідносини перебувають на стику перших двох. Вони вузько персоніфіковані (передбачають конкретного платника).
Наприклад, механізм формування і витрачання пенсійного фонду перебуває на стику податкових і трудових відносин (збір входить до переліку обов’язкових податків і зборів, об’єднаних податковою системою).
Охоронні – виникають за умови порушення прав і невиконання обов’язків, якщо учасники правовідносин мають потребу в правових способах захисту з боку держави. Вони забезпечують реалізацію міри державно – примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обов’язки зі сплати податків.
3. Об’єкти та суб’єкти податкових правовідносин.
Зміст податкових правовідносин пов'язаний з аналізом категорій, що характеризують: об’єкт, суб’єкт, права й обов’язки суб’єктів правовідносин , підстави виникнення правовідносин.
Об’єктом регулювання в податкових правовідносинах виступають кошти платників, що надходять у доходи бюджетів. У вузькому значенні – це гроші, з приводу яких між суб’єктами податкових правовідносин формується правовий зв'язок. У фінансових правовідносинах виражається сукупність грошових відносин, що пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням коштів для розширення виробництва і задоволення потреб членів суспільства.
Суб’єктом податкових правовідносин може бути будь – яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків.
Податкова правоздатність – передбачена нормами податкового права здатність мати права і обов’язки щодо сплати податків.
Податкова дієздатність – передбачена нормами податкового права здатність своїми діями створювати і реалізувати права і обов’язки.
Для участі у правовідносинах суб’єкті наділені правоздатністю і дієздатністю.
Суб’єктів можна виділити в три групи учасників податкових правовідносин:
1) держава ( в особі влади, що встановлюють і регулюють оподаткування );
2) податкові органи;
3) платники податків.
Особливим суб’єктом є держава. Учасниками правовідносин є також державні органи: податкові адміністрації; митні органи; податкова міліція. Діяльність цих органів регулюють в основному закони. Своєріднім є і механізм контролю за їх діяльністю.
4. Податково-правові норми, їх структура та види.
Вихідними елементами,що формують податкове право, є податково – правові норми –правила ,способи поведінки, що складають зміст податкового права.
Для податково-правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:
а) загальний характер;
б) формальна визначеність;
в) охорона і встановлення компетентними органами.
Класифікація податкових норм:
- За особливостями впливу на учасників відносин:
а) зобов’язуючі – обов’язок робити певні активні дії;
б) забороняючи – не робити заборонених дій, які порушують порядок, закріплений нормами.
в) уповноважуючі –право на певні позитивні дії в межах розпоряджень, що містяться в нормі.вдносин, змістом їх прав і обов’язків
2) За змістом:
а) матеріальні – регулюють міру права і обов’язків учасників, види й обсяги матеріальних і грошових зобов’язань;
б) процесуальні – регулюють процедуру суб’єктів з реалізації матеріальних норм з приводу надходжень податків і зборів.
Структура податкової норми:
- Гіпотеза – визначає умови дії податкової норми. Вона описує фактичні обставини, при настанні яких варто користуватись цією нормою, вказує на учасників відносин і головні умови.
- Диспозиція – вказує якою має бути поведінка суб’єктів відносин, зміст їх прав і обов’язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі.
- Санкція – передбачає заходи впливу, що можуть бути застосовані до осіб , що недодержуються розпоряджень податкових норм. Санкції розраховані на настання фактичних обставин, що являють собою правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.
За порушення норм податкового права застосовується фінансова, адміністративна, кримінальна відповідальність.
Податкові санкції відрізняються від фінансових, а саме:
а) примусовий вплив на правопорушника через вплив на його кошти (іноді реалізація майна);
б) застосовується санкція як до юридичних , так і до фізичних осіб;
в) передбачено право відновлювальні і штрафні санкції;
г) податкові санкції (пеня, штраф) вживаються незалежно від характеру вини платника (наприклад, хворобу платника податку).
Тема 1.5. Правове регулювання податкової системи України.
Податкова політика.
- Поняття та характеристика податкової системи, її структура.
- Порядок встановлення та скасування податків в Україні.
- Податкова політика та її принципи.
- Правове регулювання офшорних механізмів в Україні.
1. Поняття та характеристика податкової системи, її структура.
Аналіз чинного законодавства у галузі оподаткування та обов’язкових платежів свідчить, що у цій сфері діють 284 закони, близько 2000 нормативно – правових актів КМУ, 811 нормативно – правових актів міністерств та відомств, зареєстрованих Міністерством юстиції України, понад 8600 регуляторних актів міністерств та відомств, незареєстрованих Міністерством юстиції України. Державною податковою адміністрацією України з метою регулювання справляння податків та обов’язкових платежів видано 5533 регуляторні акти, з них – лише 315 зареєстровано у Міністерстві юстиції України [Ластовецький А. Вдосконалення правового регулювання оподаткування як головного організаційно – правового засобу впливу на підприємницьку діяльність // Право України. – 2005.- №5.- с. 56-57]. Тобто, існуюче податкове законодавство характеризується несистемністю, розпорошеністю у підзаконних нормативно – правових актах, складністю та непрозорістю, суперечливістю та нестабільністю.
У зв’язку з цим питання реформування податкової системи України стали предметом активного обговорення в урядових і парламентських колах, починаючи ще з 1995р. Так, у грудні 1995 р. було прийнято Постанову ВРУ «Про основні положення податкової політики і податкову реформу в Україні». Тоді ж зроблено й перші значущі практичні кроки щодо вдосконалення податкової системи, пов’язані з переходом від оподаткування доходу до оподаткування прибутку підприємств, зі зниження ставки податку на додану вартість.
Актуалізація питань реформування податкової системи в цей період була зумовлена поглибленням економічної кризи, її затяжним характером, рекордним рівнем інфляції та високим рівнем дефіциту державного бюджету, а також причинами, що корінилися в особливостях податкової системи України.
Податкова система – це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є :
- порядок встановлення і введення в дію податків;
- види податків;
- права та обов’язки платників податків;
- порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;
- відповідальність учасників податкових правовідносин.
Податкова система – продукт податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення, види податків, порядок нарахування і утримання кожного з них, обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.
Принципи побудови і функціонування (закладені в ст.3 ЗУ « Про систему оподаткування») :
- принцип вигоди і адміністративної зручності;
- принцип платоспроможності;
- принцип визначальної бази – в основу покладено економічну доктрину держави – прогнозована величина видатків держави.
Система оподаткування - сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.
Принципи побудови системи оподаткування визначені у ст. 3 ЗУ «Про систему оподаткування». До них належать :
- Стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності.
- Обов’язковість (плата податків, зборів).
- Рівнозначність і пропорційність.
- Рівність (недопущення дискримінації).
- Соціальна справедливість (неоподатковані і сплата великих податків від доходів).
- Стабільність.
- Економічна обґрунтованість.
- Єдиний підхід.
- Компетенція (ВРУ, місцеві органи).
10) Доступність – норми дохідливі і для платників.
Науковий підхід до побудови раціональної системи оподаткування передбачає: по – перше системність, по – друге, встановлення основобудівної бази цієї системи і по – третє, формування правової бази.
Визначальною базою побудови податкової системи є об’єм бюджетних видатків.
Податки – не самоціль, а засіб для виконання державою своїх функцій.
Податкова система – продукт податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення , види податків, порядок нарахування і справляння кожного з них , обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.
Побудову і функціонування оптимальних податкових систем необхідно розглядати під кутом зору відповідних принципів.
2. Порядок встановлення та скасування податків в Україні.
Встановлення, введення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється ВРУ, ВР АРК і сільськими , селищними , міськими радами відповідно до ЗУ «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251–12 із змінами та доповненнями, інших законів про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних законів, прийнятих відповідно до законів України.
Зміни і доповнення до ЗУ «Про систему оподаткування », інших законів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього закону, інших законів України про оподаткування не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
Будь – які податки і збори (обов’язкові платежі) які запроваджуються законами України , мають бути включені до цього закону. Всі інші Закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеними у цьому законі.
Податки і збори (платежі) які не передбачені законом 12-51 – ХІІ, крім визначених ЗУ «Про джерела фінансування дорожнього господарства України », сплаті не підлягають.
3. Податкова політика та її принципи.
Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок , тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва , територій , груп населення може:
а) сприяти зростанню чи спаданню господарської активності;
б) створенню сприятливої кон’юктури на ринку;
в) умов для розвитку пріоритетних галузей економіки;
г) реалізації збалансованої соціальної політики.
Використовуючи ті чи інші податкові пільги держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорцій у розвитку продуктивних сил.
Податкова політика направлена на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Довгострокові: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення.
Короткострокові :поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні відносно до внутрішнього валового продукту , стимулювання інвестиційної діяльності.
Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника.
Принципи:
- Можливість податкової політики збільшити джерела доходів;
- Здатність її визначити прийнятну податкову базу;
- Направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату;
- Нейтральність податкової політики відносно стимулів.
4. Правове регулювання офшорних механізмів в Україні.
Більшість малих країн та країн з нерозвинутою економікою стимулює податкові поступлення шляхом дозволу претендентам створювати компанії на вигідних умовах. Таких держав з пільговим оподаткуванням і відсутністю валютного контролю налічується біля 50. Переваги їх наступні:
- низька собівартість створення компанії,
- простота оформлення,
- можливість відкриття рахунків в будь – яких банках і в будь – якій валюті,
- немає зобов’язання з подання бухгалтерської звітності в податкові та державні органи.
Недоліками є недовіра влади і приватних фірм до офшорних компаній і труднощі в отриманні кредитів такими компаніями.
Визначене законодавче забезпечення системи офшорних зон дістала 2000р. Президент України розпорядженням № 19/2000р. від 21 лютого 2000р. доручив КМУ визначити й опублікувати перелік офшорних зон і надалі забезпечувати його щорічне опублікування.
Поняття ж офшорних зон немає. Тому законодавець пішов дещо спрощеним шляхом - закріпити вичерпний перелік офшорних зон, а не роз’яснювати у чому їхня сутність.
Закон України від 23 лютого 1996р. «Про деякі питання валютного регулювання й оподаткування суб’єктів експерементальної економічної зони «Сиваш» регулює створення зони для залучення іноземних і національних інвестицій на основі Указу Президента України від 17 листопада 1995р. «Про заходи для проведення експерименту в північно – кримській експериментальній економічній зоні «Сиваш» ».
У цілому всі вільні економічні зони поділяються на дві категорії:
1) транспортно – транзитні - зони розташовані по периметру кордону України, що забезпечують залучення товарів на територію України і потік транзитних товарів через територію України.
2) промислові – зони розташовані на території України, закріплені законодавством, у них здійснюють інвестування і встановлено пільговий режим оподаткування.
Тема 1.6. Податкові органи в Україні. Організація
податкового контролю.
- Органи ДПС, як особливий суб’єкт податкових правовідносин.
- Система податкових органів в Україні.
- Поняття та зміст податкового контролю.
- Податкові перевірки, їх види та класифікація. Порядок оформлення їх результатів.
- Способи захисту платниками своїх прав та законних інтересів.
1. Органи ДПС, як особливий суб’єкт податкових правовідносин.
Податкові органи входять до системи органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави та займають у ній основне місце хоча їх діяльність безпосередньо пов’язана з контролем за сплатою коштів різного роду – податків, зборів, мита, обов’язкових платежів на території України.
Наприклад, органи ДПС здійснюють контроль за своєчасним і повним надходженням, усіх податків і зборів , що справляються на території України, органи Пенсійного фонду контролюють надходження тільки щодо грошового платежу до Пенсійного фонду. Важливою ознакою податкового органу є його представницький характер. У податкових правовідносинах держава виступає в особі уповноважених податкових органів, котрі мають дві ознаки : діють від імені держави та є носіями відповідних повноважень державно – владного характеру, тобто є органом державного управління.
ДПС України створена як єдина система управління і контролю за дотриманням податкового законодавства , за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення до відповідного бюджету податків та інших обов’язкових платежів , встановлених законодавством . Органи ДПС у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно – правовими актами органів державної влади, а також рішеннями ВР АРК і Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.
2. Система податкових органів в Україні.
Згідно ЗУ «Про державну податкову службу в Україні » від 04.12.90р. № 509- ХІІ із змінами та доповненнями в ст.1 сказано, що до системи органів ДПС належать :
- ДПА України;
- ДПА в АРК, областях, м. Києві та Севастополі ;
- ДПІ в районах , містах (крім м. Києва і Севастополя), районах у містах.
У складі органів ДПС знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями – податкова міліція.
ДПА залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.
Підпорядкованість, функції, статус, фінансування і т.д. в вищенаведеному законі.
Система податкових органів України
ДПА України
ДПА в м. Києві ДПА в АРК та областях ДПА в м. Севастополі
ДПІ в районах Міжрайонні та об’єднані ДПІ в районах містах
містах
ДПІ міст ДПІ з обслуговуванням
обласного найбільших платників
підпорядкування, податків
ДПІ районів
ДПА є центральним органом виконавчої влади , займає рівень міністерства в ієрархії державної влади. ЇЇ очолює голова ДПА, якого призначає Президент України за поданням прем’єр – міністра.
В структурі ДПС – є податкова міліція. Вона складається із спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями і здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, виконує оперативно – пошукову , кримінально – процесуальну та охоронну функції.
Створення податкової міліції стало необхідною умовою управляння податковою системою. Вона забезпечує економічну безпеку України.
Податкова міліція – це воєнізований, контролюючий, оперативно –розшуковий і водночас правоохоронний орна.
Правове положення податкової міліції визначається комплексом норм , які передбачають мету, завдання, принципи діяльності та функції підрозділів податкової міліції, її структуру, питання лінійної та функціональної підготовки.
У системі органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави , податкові органи посідають головне місце, оскільки контролюють своєчасне і повне надходження основної частини податків і зборів , що сплачуються на території України. Важливою їх ознакою є їх представницький характер.
ДПС – це єдина централізована система органів, що входить до системи центральних органів державного управління і здійснює контроль за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків та платежів та не залежать у своїй діяльності від інших державних органів.
3. Поняття та зміст податкового контролю
Податковий контроль є самостійним напрямом державного фінансового контролю. Податковий контроль виступає гарантією задоволення публічних майнових інтересів та важливим чинником соціально – економічної стабільності держави, її фінансової безпеки.
Податковий контроль – це особливий вид державного фінансового контролю, що здійснюється на стадії формування публічних грошових фондів спеціально уповноваженими суб’єктами (органи ДПС, та інші контролюючими органами), спрямований на забезпечення додержання податкового законодавства платниками податків, податковими агентами та іншими суб’єктами , що забезпечують реалізацію податкового обов’язку, виявлення і попередження податкових правопорушень, а також притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.
В його структурі діють:
а) об’єкт контролю;
б) форми і методи контролю;
в) документи контролю;
г) заходи податкового контролю та порядок їх здійснення.
Контроль є обов’язковим елементом будь якої галузі державного управління. Забезпечення режиму суворого додержання приписів норм податкового законодавства. Зобов’язаними суб’єктами податкових правовідносин є головною метою податкового контролю. Від ступеня ефективності контрольної діяльності органів, що здійснюють податковий контроль, безпосередньо залежить рівень доходів бюджетів та державних цільових фондів. Податковий контроль виступає гарантією задоволення публічних майнових інтересів та важливим чинником. Соціально – економічної стабільності держави її фінансової безпеки.
Зміст податкового контролю полягає в :
- забезпечення додержання податкового законодавства суб’єктами , що реалізують податковий обов’язок або забезпечують його реалізацію;
- попередження правопорушень у податковій сфері;
- виявлення порушень податкового законодавства та застосування до винних осіб відповідних заходів юридичної відповідальності.
Чинне податкове законодавство визначає статус суб’єктів податкового контролю з урахуванням принципу розмежування їх компетенції. Згідно з п.2.1 ст.2 ЗУ « Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами » перелік контролюючих органів включає органи , які наділені відповідною предметною компетенцією:
- митні органи;
- органи Пенсійного фонду;
- органи фондів загальнообов’язкового державного страхування;
- податкові органи.
Об’єктом податкового контролю слід вважати діяльність платників податків, податкових агентів, інших суб’єктів у процесі реалізації ними податкового обов’язку, а саме: правильність обчислення , повноти і своєчасності сплати податків і зборів, надання податкової звітності.
Податковий контроль здійснюється у конкретних формах, які мають обов’язкове законодавче закріплення:
Такими формами є :
- податкові перевірки;
- облік платників податків;
- оперативно – бухгалтерський облік податкових надходжень;
- Контроль за відповідальністю витрат фізичних осіб їх доходами.
Класифікація:
а) Залежно від часу проведення контрольних заходів слід розмежовувати :
- попередній (передує здійсненню фінансово – господарської діяльності платників. Взяття на облік , державний реєстр);
- поточний (в процесі фінансово – господарської діяльності використовуються різні методи….);
- наступний ( здійснюється за підсумками звітного податкового періоду).
б) Залежно від джерел отримання контролюючими органами інформації слід розрізняти:
- документальний ;
- фактичний .
У разі обрання критерієм класифікації місця проведення контрольних заходів, податковий контроль може бути:
а) камеральний (за місцем знаходження податкового органу);
б) виїзним (за місцезнаходженням платника податків або приміщень чи територій, відповідних об’єктів оподаткування).
Поряд з вказаними, фахівці виділяють й такі види податкового контролю:
а) комплексний і тематичний;
б) плановий і позаплановий;
в) обов’язковий та ініціативний.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.11 ЗУ «Про ДПС України» органи ДПС мають право обстежувати будь – які виробничі, складські, торгівельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо використовуються як юридична адреса суб’єктів підприємницької діяльності, а також для отримання доходу.
4. Податкові перевірки, їх види та класифікація. Порядок оформлення їх результатів.
Основна форма податкового контролю – податкова перевірка . Саме ця форма є найбільш ефективною з точки зору виявлення та стягнення недоїмок, забезпечення податкових надходжень до бюджетів і державних цільових фондів. Вона реалізовується шляхом порівняння податкових розрахунків (декларацій) , що їх подають платники , з фактичними даними щодо їх фінансово – господарської діяльності.
Серед основних прав органів ДПС України ЗУ «Про ДПС в Україні» (п.1 ст.11) виділяє право здійснювати на підприємствах , в установах і організаціях незалежно від форми власності та у громадян, у тому числі громадян – суб’єктів підприємницької діяльності :
1) перевірка грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно - касових книг, показників електронних контрольно – касових апаратів і комп’ютерних систем, що застосовуються за готівку із споживачами;
2) інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп’ютерний), пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів , наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності , спеціальних дозволів (ліцензій, патентів) на її здійснення.
3) одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень стосовно джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів , а також проводити перевірки достовірності інформації , отриманої для внесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів.
Об’єктом податкової перевірки є фінансово – господарська діяльність контрольованого суб’єкта – платника податків, що відображається у відповідних документах та електронних носіях.
Суб’єктами перевірок – є учасники контрольних податкових правовідносин , які мають відповідні права та обов’язки .
Права відображені у ст.11 ЗУ «Про ДПС в Україні» п.4 ч.1 ст.9. Документальні перевірки регламентуються Наказом ДПА України від 16 вересня 2002 р. № 429 – визначено типи перевірок. Серед них:
- Документальна – дослідження первинних документів. Проводять за місцезнаходженням підприємства, або об’єкта , що перевіряють.
- Камеральна податкова перевірка – вважається перевірка, яка проводиться контролюючими органами виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь – яких інших видів перевірок платника податків. Проводиться за місцем знаходження податкового органу.
- Виїзна податкова перевірка – за місцем знаходження платника або податкових агентів. Вони поділяються на планові та позапланові.
- Комплексна перевірка – всіх видів податків, зборів, інших обов’язкових платежів – повнота їх нарахування та своєчасність сплати.
- Зустрічна податкова перевірка – позапланова (в двох ДПІ – якщо партнери працюють в різних регіонах ).
- Оперативна – відповідно до ст.2 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг » від 1 червня 2000р. № 1776 –ІІІ.
Оперативна – проводиться за окремим планом органів ДПС в складі не менше 2-х посадових осіб за наявності в них службових посвідчень, особистих знаків і посвідчення на право перевірки об’єкта , розташованого на конкретній території. За результатами перевірки складається акт перевірки у 2-х примірниках і підписують особи, що проводили перевірку, а також керівник або особа, що його заміняє, а в разі відсутності – матеріально відповідальна особа суб’єкта підприємницької діяльності.
Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником законних вимог посадових осіб податкових органів. За результатами перевірки в акті викладаються всі істотні обставини фінансово – господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, які стосуються фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства.
5. Способи захисту платниками своїх прав та законних інтересів.
Скарги на неправильні дії посадових осіб ДПІ, допущені ними при стягненні платежів, надаються до тих ДПІ, яким вони безпосередньо підпорядковані.
Скарги розглядаються і рішення по них приймаються не пізніше місяця з моменту їх надходження. Рішення по скаргах можуть бути оскаржені до вищестоящої ДП.
1) тобто до ДПА області чи ДПА України.
Подання скарги не припиняє оскаржувальної дії посадових осіб ДПІ. Право зупинити стягнення належної суми платежів має орган, що розглядає скарги до прийняття рішення по скарзі.
У разі незгоди платників з прийнятим рішенням дії посадових осіб ДПІ. ДПА можуть бути оскаржені до суду.
2) Реалізація платником податків свого права повинна бути забезпечена примусовою силою держави. Це положення означає , що до осіб , які перешкоджають платникові податків реалізувати свої права, держава зобов’язана застосовувати примусовий захід, що в остаточному підсумку дозволить платникові податків реалізувати його законне право.
1) Захист своїх прав платником податків ґрунтується в першу чергу на доказі факту відсутності в нього того чи іншого обов’язку. Права платника податків є безпосереднім механізмом, який, з одного боку, сприяє належній реалізації платником податків своїх обов’язків, а з іншого – є важливою гарантією захисту від неправомірних дій контролюючих органів.
2) Право платника податків – це передбачена нормою права міра його можливої поведінки. Право платника означає, що він може будувати свою поведінку на власний розсуд, але в межах того , що йому не заборонено податковим законом. Платник податків повинен мати можливість використовувати своє право у будь – який час, поки це право існує.