Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового права. Тема 1
| Вид материала | Документы |
- Робоча навчальна програма дисципліни "Податковий менеджмент" для студентів наступних, 224.17kb.
- Робоча навчальна програма для студентів 3-го курсу спеціальності 030400 „Міжнародне, 456.43kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 944.73kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 639.47kb.
- Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 190.33kb.
- Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 204.71kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності "060101 Правознавство" Затверджено, 408.94kb.
- Робоча навчальна програма для студентів 1 курсу геологічного факультету напрямку 040103, 383.55kb.
- Робоча навчальна програма розглянута І затверджена на засіданні кафедри менеджменту,, 152.19kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 797.55kb.
1. Податок з доходів фізичних осіб, його правове регулювання. Платники
та об’єкт оподаткування.
2.Поняття оподаткованого доходу та його види.
3.Податковий кредит та податкові соціальні пільги.
4.Порядок нарахування, утримання та сплати окремих видів доходів.
5. Декларування доходів громадян.
1.Податок з доходів фізичних осіб, його правове регулювання. Платники та об’єкт оподаткування.
Податок з доходів фізичних осіб – плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим законом.
Законодавче регулювання оподаткування фізичних осіб протягом 90-х р. ХХ ст. і дотепер було досить стабільним, якщо порівнювати його з іншими податками і зборами. 5 липня 1991р. було прийнято Закон УРСР « Про прибутковий податок з громадян УРСР, іноземних громадян та осіб без громадянства » № 1306- ХІІ. Дію було зупинено Декретом КМУ №13-92 від 26.12.1992р.
З 1.01.04р. набрав чинності ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» від 23.05.03р. № 889-ІV, який суттєво змінив зміст правовідносин щодо оподаткування доходів фізичних осіб.
У ст.2 ЗУ №889 визначено , що платниками податку є:
1) Резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;
2) Нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України;
3) Не є платником податку, резидент який отримує доходи з джерелом їх походження з України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВРУ, щодо доходів одержуваних ним безпосередньо від здійснення дипломатичної чи прирівняної до неї іншої діяльності.
ЗУ № 889-ІV передбачає розмежування об’єктів оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.
Об’єкт оподаткування резидента є:
а) Загальний місячний оподаткований дохід;
б) Чистий річний оподаткований дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподаткованого доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;
в) доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;
г) іноземні доходи.
Об’єктом оподаткування нерезидента є:
а) Загальний місячний оподаткований дохід з джерелом його походження з України;
б) Загальний річний оподаткований дохід з джерелом йог походження з України;
в) доходи з джерелом їх походження з України , які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.
Перелік окремих доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного доходу , встановлені п.4.2. та п.4.3 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб». Новацією ЗУ №889-ІV є поняття податкового кредиту: відповідно до ст..116 – податковим кредитом є сума (вартість) витрат, понесених платником податку – резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім виплат податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподаткування доходу, одержаного за наслідком такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом . Порядок його застосування визначено ст.5.
Розрахунок прибуткового податку:
Дохід платника в грошовій і натуральній формах
Доходи, отримані за місцем основної роботи
-
Дохід платника в грошовій і натуральній формах
Сукупний оподаткований дохід
2.Поняття оподаткованого доходу та його види.
Загальний оподаткований дохід – будь –який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з законом №889 нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Він складається:
- З доходів , які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (сплаті);
- Доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподаткованого доходу;
- Доходів, які оподатковуються за іншими правилами згідно ЗУ №889.
ВИДИ:
- Загальний річний оподаткований дохід складається з суми загальних місячних оподаткованих доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року;
- Загальний місячний оподаткований дохід дорівнює сумі оподаткованих доходів, виплачених (нарахованих) протягом такого, звітного податкового місяця.
До місячного включаються п.4.2.1. – 4.2. ЗУ № 889.
3. Податковий кредит та податкові соціальні пільги.
Ст.5 ЗУ № 889 передбачено право платника на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, підстави для нарахування якого із зазначенням конкретних сум повинні відображатися платником податку у річній податковій декларації.
Під податковим кредитом розуміють суму (вартість) витрат, понесених платником податку – резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) , у резидентів – фізичних або юридичних осіб - протягом звітного року (крім ПДВ та акцизу), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподаткованого доходу , одержаного за наслідками такого звітного року.
Наприклад:
- Частину суми % за іпотечним кредитом ( ст.10 ЗУ №889);
- Суму коштів або вартість майна переданих платником у вигляді пожертвувань (благодійних внесків) неприбутковим організаціям (у розмірі 2 -5 %) його загального оподаткованого доходу звітного року;
- Суми коштів сплачених платником на користь закладів освіти для компенсації вартості освіти, але не більше як зазначено в ЗУ №889.
Порядок нарахування податкового кредиту визначений в Інструкції ДПА. Наказ № 442 від 22.09.03.
Відповідно до чинного законодавства платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді зарплати на суму податкової соціальної пільги у розмірах до мінімальної зарплати (у розрахунках на місяць).
Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як зарплата (інші виплати, компенсації, відшкодування). Якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн.
| Розмір соціальної пільги | Категорія платників |
| 50% від суми пільги | Будь – який платник податку |
| 150% від суми пільги | Самотня матір(батько), опікун, утримувач дитини інваліда, батько (мати) 3-х і більше дітей – на кожну дитину до 18 років |
| 200% від суми пільги | Вдовець, вдова, особа 1-2 катег. ЧАЕС, інвалід 1-2 групи, учні, студенти, аспіранти |
| 200% від суми пільги | Герої України, Герої Радянського Союзу, Герой Соц. Праці, Кавалер ордена Слави чи Трудової слави |
| 200% від суми пільги | Учасники бойових дій, в’язні концтаборів, репресовані насильно вивезені з території СРСР, блокадники |
4. Порядок нарахування, утримання та сплати окремих видів доходів.
Ставки податку відповідно до ст.7 ЗУ №889 є різними залежно від отримуваного доходу, але загальною є ставка 15% від об’єкта оподаткування. Вона може бути і 5% - нарахованого агентом як % на поточний або депозитний банківський рахунок 30% нарахованих як виграш чи приз.
Від продажу об’єкта рухомого майна – 15%, якщо це на протязі податкового року 1 раз, продаж – 1% (машини, мотоцикла, човна) при сплаті мита, або суми сплати нотаріусу за нотаріальне посвідчення.
Спадщина оподатковується:
- члени сім’ї, спадкоємці першого ступеня - % ставка від об’єкта спадщини;
- якщо не є членами сім’ї і родичами першого ступеня – 5%;
- нерезиденти – спадкодавця – 15,6.
Відповідно до ст.17 ЗУ №889 особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету з доходів зарплати є працедавці.
З інших доходів:
- з джерелом походження в Україні – податковий агент;
- для іноземних доходів, або джерело виплати знаходиться в осіб звільнених від обов’язків нарахування, утримання, сплати – платник податку, утримувач таких доходів;
- для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами – такий платник податку.
Обов’язок щодо нарахування, утримання, сплати податку до бюджету має податковий агент. Існують певні особливості щодо оподаткування іноземних доходів, визначені у ст.9 ЗУ №889.
Якщо джерело виплат будь – яких оподаткованих доходів є іноземним, то сума такого доходу включається до складу загального річного оподаткованого доходу платника податку - їх отримувача, який зобов’язаний подати річну декларацію. Але законодавством передбачено можливість зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.
Є перелік, які не підлягають зменшенню суми річного податкового зобов’язання (приріст капіталу, не майно, поштові видатки, податки на продаж).
Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету диференційований в залежності від статусу резиденства платника податку. Так, податок, утриманий з доходів резидентів, що мешкають на території м. Києва і Севастополя, підлягає зарахуванню до відповідних бюджетів у повному обсязі. До міст республіканського (в АРК) та обласного значення зараховується 25% від загального обсягу податку, що сплачується на цих територіях. Решта суми зараховується до державного бюджету. Податок, утриманий з доходів нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку.
5. Декларування доходів громадян.
Обов’язок щодо надання податкової звітності є невід’ємним елементом змісту податкового обов’язку платника податків. Формою податкової звітності є річна декларація про майновий стан і доходи – податкова декларація. Вона надається платником податку, який зобов’язаний надавати її відповідно до законодавства, або має право надати таку декларацію для отримання податкового кредиту.
Обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов’язаних надавати звітність з цього податку і встановленому порядку.
Платники податку – резиденти, які від’їжджають за кордон на постійне місце проживання зобов’язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду.
Платники податку звільняються від обов’язку надання декларації у таких випадках:
а) незалежно від видів та сум отриманих доходів платниками податку. Які:
- є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави, станом на кінець звітного податкового року;
- перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язнені на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;
б) в інших випадках, визначених ЗУ №889.
[л.3 с.160 ] - Декларація про доходи одержані з 01 по 31.12 …р. – 4 розділи.
Декларація про сукупний річний дохід подається громадянами, які протягом звітного року одержували доходи не за місцем основної роботи, також громадяни, які не мали основного місця роботи протягом звітного року і одержували в цей час будь – які доходив грошовій або натуральній формі (включаючи види доходів. Звільнених від оподаткування прибутковим податком). Форма декларації про сукупний річний дохід розроблена згідно Інструкції Головної ДПІ від 09.06.1999р. №64 [л.3 с.157], аналіз розділів.
Сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податків, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у банку, або надсилається поштовим переказом на адресу. Визначену у декларації, протягом 60 календарних днів (від дня отримання такої декларації).
Декларація є єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її надання (бланки безкоштовно видаються податковими органами).
Повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів здійснюється органом Державного казначейства з рахунку на який зараховується цей податок.
Тема 2.4. Митні платежі.
1. Митні платежі в системі оподаткування, їх види. Мито, що стягується
при переміщенні товарів через митну територію України.
2. Поняття митної вартості та методи її визначення. Порядок нарахування
та сплати мита.
3. Державне мито, його правове регулювання. Платники та об’єкт
оподаткування.
1. Митні платежі в системі оподаткування, їх види. Мито, що стягується при переміщенні товарів через митну територію України.
Правове регулювання даного питання закріплено в :
- Митний кодекс України від 11 липня 2002р. №92-ІV;
- ЗУ «Про митний тариф» від 5 квітня 2001р. №2371-ІІІ;
- Декрет КМУ «Про державне мито» від 21 січня 1993р. № 7- 93;
- ЗУ «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992р. № 2097-ХІІ.
Державне мито за своєю суттю є не винятково податковим платежем, а скоріше судовим чи цивільним, більш детально воно регулюється не тільки податковим законодавством, а й цивільним, процесуальним, господарським.
Мито – непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто при імпорті, експорті, транзиті товарів. Даний податок я к і акцизний збір, включається в ціну товарів, сплачується за рахунок покупця, його ставки диференційовані за групами товарів, перелік яких значно ширший ніж підакцизних товарів.
Митні збори і платежі – це своєрідна плата за виконання митницею своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.
Мита, які застосовують в Україні, класифікуються за ознаками:
- За способом нарахування:
а) адвалерне, що нараховується у % до митної вартості товарів, які обкладаються митом;
б) специфічне – нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом;
в) комбіноване – поєднує обидва види мита.
2) За напрямом переміщення товарів:
- експортне (вивізне);
- імпортне (ввізне);
- транзитне;
3) За призначенням:
а) антидемпінгове – при ввезенні в Україну товарів, за ціною, яка суттєво нижча їхньої конкурентної ціни, та при вивезенні – яка нижча від ціни інших експортуючи;
б) компенсаційне – при ввезенні чи вивезенні – під час виробництва використовувалась субсидія;
в) спеціальне – як захисний засіб, ввозяться в великих кількостях та на умовах, що загрожує збитком вітчизняним;
г) сезонне – на термін до 4-х місяців з моменту встановлення.
4) За порядком встановлення:
а) автономне – встановлюється Україною самостійно, незалежно від міжнародних договорів;
б) конвенційне – на основі дво – та багатосторонніх переговорів та угод.
Четверте на основі розслідування та за ініціативою Митно – тарифного комітету.
2. Поняття митної вартості та методи її визначення. Порядок нарахування та сплати мита.
Мито сплачується в національній валюті країни за встановленими ставками, виходячи з митної вартості.
Митна вартість - це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. До митної вартості включається ціна товару, зазначена в рахунку – фактурі, а також таці фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку – фактури:
а) на транспортування, навантаження, розвантаження та страхування до пункту перетину кордону;
б) комісійні та брокерські;
в) плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів і яка повинна бути оплачена як умова і ввезення (вивезення).
Порядок оплати і ставки мита визначаються єдиним митним тарифом України. Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться в Україну або вивозяться за межі митної території. Ставки його є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності або територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України і її міжнародними договорами. Його затверджує ВРУ за поданням КМУ.
ЄМТ України передбачає три види ставок, які відрізняються розмірами:
- Преференційні ставки;
- Пільгові ставки;
- Повні ( загальні ) ставки.
Нарахування та сплата мита – здійснюється митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу, що є чинним на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній по курсу НБУ до Державного бюджету України.
Мито сплачується митним органом України, а щодо товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємством зв’язку .
В основі обчислення мита лежить митна вартість товару й транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:
1) метод оцінки за ціною угоди із увезеними товарами;
2) метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами;
3) метод оцінки за ціною угодиз однорідними товарами;
4) метод оцінки на основі вирахування вартості;
5) метод оцінки на основі додавання вартості.
6) резервний метод.
Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно із прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до Держбюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю ообчислення й збору.
Механізм внесення мита припускає певні гарантії:
- застава товарів;
- гарантії фінансово-кредитних установ;
- гарантії третіх осіб;
- внесення належних сум на депозит.
Значна кількість товарів та предметів звільняється від сплати мита.
Законодавство допускає:
- зниження ставок мита;
- безмитне вивезення (ввезення) або пільгове обкладання митом товарів;
- встановлення преференцій щодо ставок;
- пропуск через митний кордон без сплати мита;
- повне (часткове) повернення власнику товарів мита;
- повернення власнику предметів, суми надміру стягнутого мита.
Мито розраховують не самі платники, а органи митної служби. Нараховані суми мита обов’язково записуються у вантажній митній декларації і підлягають сплаті з поточного рахунку (коли перетин не дозволяється без сплати) або шляхом виписки векселів (якщо імпорт- експорт дозволяється з відстрочкою платежу). Мито вноситься до державного бюджету. Контроль за сплатою мита здійснюють органи митної ат податкової служби. Податкові органи вправі перевірити діяльність митної служби щодо нарахування мита і митних платежів, а також порядок сплати мита конкретним платником безпосередньо до Державного бюджету.
При непогашенні векселя на платника накладається штраф 100% від суми мита, а вексель погашається або платником, або банком, який акцентував вексель, тобто перетин митного кордону без сплати мита неможливий, тому відповідальності за несплату не існує.
3. Державне мито, його правове регулювання. Платники та об’єкт
оподаткування.
Державне мито – це обов’язковий збір, що стягується у вигляді плати з юридичних та фізичних осіб за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Воно є просте і пропорційне. Просте – справляється за твердими ставками. Пропорційне – у % до відповідної суми позову або вартості відчужуваного майна.
Особливості застосування механізму державного мита в України регулюються Декретом КМУ від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито», а деталізує його застосування Інструкція про порядок обчислення і стягування державного мита, затверджена наказом ДПА України від 22.04.93 №15.
Платниками державного мита на території України є фізичні і юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій та видачу документів уповноваженими на те органами.
Об’єктом оподаткування виступають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).
Державне мито сплачують за місцем розгляду й оформлення документів і зараховують до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляють із позовних заяв, які подають до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за ново виявленими обставинами і інші, які зараховуються до Державного бюджету України.
Фізичні особи й іноземні юридичні особи, що постійно проживають або перебувають за межами України, сплачують мито у вільно конвертованій валюті, виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.