Робоча навчальна програма з курсу «Податкове право» Модуль Загальні положення податкового права. Тема 1
| Вид материала | Документы |
- Робоча навчальна програма дисципліни "Податковий менеджмент" для студентів наступних, 224.17kb.
- Робоча навчальна програма для студентів 3-го курсу спеціальності 030400 „Міжнародне, 456.43kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 944.73kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 639.47kb.
- Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 190.33kb.
- Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 204.71kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності "060101 Правознавство" Затверджено, 408.94kb.
- Робоча навчальна програма для студентів 1 курсу геологічного факультету напрямку 040103, 383.55kb.
- Робоча навчальна програма розглянута І затверджена на засіданні кафедри менеджменту,, 152.19kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 797.55kb.
1. Сутність та види майнового оподаткування.
- Податок з власників транспортних засобів, його правове регулювання . Платники, об’єкт оподаткування.
- Порядок обчислення і сплати податку з власників транспортних засобів.
- Земельний податок. Об’єкти та суб’єкти оподаткування земельним податком.
- Ставки земельного податку. Застосування коефіцієнтів при оподаткуванні.
6. Нарахування та сплата земельного податку.
1. Сутність та види майнового оподаткування.
З усіх податків, що справляються у світі, найпоширенішим є майновий податок. Найпоширеніша база майнових податків – це земля й будинки, в деяких країнах місцева влада включає рухоме майно, таке як транспортні засоби, товарно – матеріальні запаси компанії, обладнання й устаткування. Податок справляється пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна в разі його продажу. Середня частка майнових податків у місцевих податкових надходженнях складає біля 50% у федеративних країнах, і 30% в унітарних . США, Канада, Нідерланди – 70%, Великобританія -100%.
Відповідно до ЗУ «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.1997р. в Україні повинні утримуватися такі майнові податки, як податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів та інших машин і механізмів.
Введення в дію податку на нерухомість передбачається ЗУ «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)». Законопроект схвалено ВРУ 26.02.1997р. , однак на даний час цей податок ще не впроваджено.
Основними проблемами щодо його впровадження є:
- різкий перехід від командно – адміністративної до ринкової економіки;
- соціальна незахищеність старшого покоління, особливо пенсіонерів;
- невизначеність щодо стратегії оподаткування в державі.
2.Податок з власників транспортних засобів, його правове регулювання. Платники, об’єкт оподаткування.
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в Україні справляється відповідно до ЗУ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991р. №1963-12 в редакції ЗУ від 18.02.97 р. зі змінами та доповненнями.
Цей податок є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (транспортного податку) є юридичні особи (резиденти та нерезиденти), а також фізичні (громадяни України, іноземці, та особи без громадянства), які мають зареєстровані на Україні транспортні засоби.
До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней тощо.
Сплачується: фізичними особами перед реєстрацією, перереєстрацією, а також перед технічним оглядом щорічно або 1 раз на 2 роки. Представлення квитанції про сплату в ДПІ.
3. Порядок обчислення і сплати податку з власників транспортних засобів.
Ставки податку з власників диференційовані за видами транспортних засобів (об’єктами оподаткування) та об’ємом двигуна. Ставки встановлені на рік зі 100 см³ об’єму циліндрів двигуна, за 1 кВт потужності двигуна (для автомобілів з електродвигуном); або за 100 см. довжини (для яхт, суден, човнів, катерів). Законом не передбачено прогресивне оподаткування, так як об’єкт обкладання незмінний і до нього застосовуються тверді ставки .
Структурно логічна схема розрахунку:
Об’єкт справляння
Розмір податку з власників транспортних засобів
Об’єм циліндра двигуна, потужність двигуна, сантиметри довжини
Цей податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів. Сплата податку провадиться за період до наступного технічного огляду.
Суми, що надходять за рахунок цього податку розподіляються у співвідношенні:
85% - фінансування доріг загального користування;
15% - місцевий бюджет на утримання доріг на вулицях територіальної громади.
Підприємства сплачують податок щоквартально рівними частинами, а громадяни 1-2 роки – 1 раз.
Організацією контролю за правильністю стягнення податку відповідно до ЗУ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» покладена на ДПО й органи, які здійснюють реєстрацію, перереєстрацію й техогляд транспортних засобів.
4. Земельний податок. Об’єкти та суб’єкти оподаткування земельним податком.
Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння , користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни , юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об’єктами земельних відносин є землі в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Справляння податку на землю регулює Земельний кодекс України (18 грудня 1990 р. № 561-ХІІ), ЗУ «Про плату за землю» від 19 вересня 1996р. № 378/ 96-ВР. Кодекс набувши чинності 1 січня 2002 р., установив приватну власність на землю та 5- річний мораторій на операції з купівлі та продажу наділів, з цього приводу є низка постанов КМУ.
Згідно з даним ЗУ №378/ 96–ВР використання землі в Україні є платним, а формами плати за землю є земельний податок та орендна плата, розмір яких не залежить від господарської діяльності власників та користувачів землі або орендарів і визначається залежно від грошової оцінки земельних ділянок.
Земельний податок платять власники земельних ділянок, земельний часток (паїв) і землекористувачі, крім орендарів і інвесторів-учасників угоди про розподіл продукції. Земельний податок при класифікації за принципом виду платника відноситься до категорії змішаних податків (як податок із власників транспортних засобів). Користування землею може бути постійним, або тимчасовим. Тимчасове може бути короткостроковим – до 3 років і довгостроковим – від 3 до 25 років.
Облік платників (товаровиробників с/г і громадян) і нарахування земельного податку здійснюється щорічно за станом на 1 травня, інших платників – за станом на 1 лютого.
5. Ставки земельного податку. Застосування коефіцієнтів при оподаткуванні.
Ставки земельного податку на земельні ділянки (за винятком сільгоспугідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання й місце розташування земельної ділянки, але не більше ніж у два рази вище середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів встановлених ЗУ №378-96.
Структурно – логічна схема розрахунку податку:
Розмір земельного податку
Грошова оцінка проводиться Державним комітетом України з земельних ресурсів та його органами на місцях із залученням експертів, за методикою, затвердженою КМУ. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1.01. уточнюється на коефіцієнт індексації.
Ставки земельного податку застосовуються у % до грошової (кадастрової) оцінки земельних ділянок ( з 1га землі). Сума податку на землі, грошова оцінка яких встановлена розраховується за формулою:
П= СПлз×Го×Сп/ 100 ×Кп
П – обчислена сума податку ( грн. );
Плз –площа земельної ділянки м²;
Сп – ставка податку у % до грошової оцінки;
Го –грошова оцінка 1м²/грн.;
Кп – коефіцієнт збільшення ,зменшення суми податку.
Законодавством передбачені збільшені ставки податку на землю у випадках:
а) нецільового використання;
б) перевищення норм відводу.
Мета й призначення використання земель, а також площа ділянки, наданої в тимчасове користування або в оренду обумовлюються в договорі на право тимчасового користування землею в т.ч. на умовах оренди.
6. Нарахування та сплата земельного податку.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Юридичні особи самостійно обчислюють земельний податок станом на 1 січня за формулою затвердженою ДПА України, яка подається до 1 лютого ДПА –ДПІ за місцем знаходження ділянки, що оподатковується. Нарахування земельного податку громадянам проводяться ДПІ, які видають платникові до 15.07 платіжне повідомлення про сплату. Проплата проводиться у два терміни до 15 серпня та до 15 листопада – фізичні , юридичні -щоквартально.
Плата за землю зараховується на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, на території яких знаходяться земельні ділянки, вони використовуються на цільові потреби, тобто на цілі передбачені ст.22.
ЗУ «Про плату за землю» Державний Земельний Кадастр містить систему потрібних зведень і документів про правовий режим земель; їхній розподіл серед власників землі та землекористувачів, у т.ч. – орендарів, за категоріями земель; про якісну характеристику народногосподарської цінності земель.
Плата за землю регулюється ЗУ «Про плату за землю» від 3 липня 1992р. №2535 -12 із змінами та доповненнями 1996р. і 2000р.
- Плата за землі сільськогосподарського призначення;
- Плата за землі населених пунктів;
- Плата за землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також за землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико – культурного призначення та за землі лісового і водного фондів (за межами населених пунктів).
На спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів надходить 30% коштів від земельного податку й надалі розподіляється на цілі, визначені ст.22 ЗУ «Про плату за землю».
Тема 2.6. Ресурсні платежі в податковій системі України.
1. Місце ресурсних платежів в системі оподаткування України, їх види.
2. Збір за спеціальне використання водних ресурсів.
3. Збір за спеціальне використання надр при видобуванні корисних
копалин.
- Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
- Збір за спеціальне використання живих (тваринних) природних ресурсів.
1. Місце ресурсних платежів в системі оподаткування України, їх види.
Враховуючи, що природні ресурси знаходяться у власності держави, за користування ними справляється збір за спеціальне використання за природних ресурсів, який включає в себе:
а) збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;
б) лісовий дохід (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду);
в) плата за користування надрами;
г) збір за геологорозвідувальні роботи.
Регулюється ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264 –ХІІ, зі змінами та доповненнями.
КМУ у галузі охорони навколишнього природного середовища встановлює порядок визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього середовища, розміщення та інше.
Розрахунок зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів виходить із нормативів плати, які визначаються на основі даних державного обліку відповідних ресурсів, кадастрових і інших економічних оцінок і диференціюються залежно від якісних і кількісних характеристик, їх поширеності, можливостей відтворення, місцезнаходження, умов використання.
Платежі за спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення надходять до Державного і місцевого бюджетів у пропорціях , установлених законодавством, місцевого значення – повністю до місцевих бюджетів.
2. Збір за спеціальне використання водних ресурсів.
Справляння плати за спеціальне використання водних ресурсів як загальнодержавного так і місцевого значення здійснюється згідно із ЗУ «Про охорону навколишнього середовища» за єдиними правилами згідно з порядком, встановленим Постановою КМУ від 16.08.1999р. №1494, усіма суб’єктами підприємницької діяльності, крім тих, що використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно – гігієнічних потреб, підприємствами гідроенергетики та водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи.
Платниками збору – є всі юридичні особи та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують у господарській діяльності водні ресурси.
Об’єктом обчислення збору є фактичний обсяг води, що використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Розмір збору за спеціальне використання водних ресурсів , крім підприємств гідроенергетики та водного транспорту, встановлюється відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання.
Див. схему:
Фактичний обсяг води
Норматив плати
Обсяг використання води + обсяг втрат в системі водопостачання
Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 50% перераховується до Держбюджету і 50% до місцевих бюджетів.
3. Збір за спеціальне використання надр при видобуванні корисних
копалин.
Плату за цей збір введено на підставі ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» і ЗУ «Про підприємництво», що передбачає наявність ліцензії.
Відповідно до Кодексу України про надра – вони надаються тільки в користування, бо вони є виключно власністю держави.
Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності), у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, що здійснюють видобування корисних копалин.
Об’єктом справляння є обсяг фактично погашених у надрах балансових та позабалансових запасів, який включає в себе як обсяг видобутку так і залишені не видобутими з надр корисних копалин.
Структурна схема розрахунку плати:
Плата стягується виходячи із нормативу 1%. Для підприємства вугільної промисловості норматив понижений – 0,5%.
Відповідно до Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобутку корисних копалин від 13 червня 2000р. Установлені нормативи плати за використання надр для видобутку, що визначені для кожного виду корисних копалин.
Платежі за користування надрами направляються у співвідношенні:
- За видобуток корисних копалин загальнодержавного значення:
- до Держбюджету – 40%;
- до місцевого бюджету – 60%.
- За видобуток корисних копалин місцевого значення й за користування надрами з метою , не пов’язаною з видобутком – 100% до місцевих бюджетів;
- За пошук і розвідку родовищ корисних копалин:
- до Держбюджету – 80%;
- до місцевих – 20%.
- За користування надрами континентального шельфу й у межах виключної економічної зони – до Держбюджету – 100%.
Плата за користування надрами справляється у вигляді:
- Платежів за користування надрами;
- Відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Держбюджету;
- Збору за видачу Спеціальних дозволів (ліцензій);
- Акцизного збору.
Суб’єкти підприємницької діяльності – користувачі надр зобов’язані вносити плату до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку за місцезнаходженням корисних копалин. Плата справляється з фактичного обсягу добутих корисних копалин.
Плата може справлятися як у грошовій так і в натуральній формі, крім матеріалів , продуктів і послуг, перелік яких визначає КМУ.
4. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюється відповідно до ст.89 – 91 Лісового кодексу України 21.01.1994р. №3852-ХІІ і Постанови КМУ «Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду», затвердженого Постановою КМУ від 6.07.98р. №1012 й інших нормативних актів.
До лісових ресурсів державного значення належать: деревина від рубок і живиця.
Платниками збору є юридичні і фізичні особи, яким надано в постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду. Загальне використання лісових ресурсів є безкоштовним.
Об’єктом обчислення збору є деревина, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування та окремі земельні ділянки лісового фонду.
Види плати за спеціальне використання лісових ресурсів:
- За встановленими таксами;
- У вигляді орендної плати;
- У вигляді доходу, отриманого від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.
Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.
Такси збору встановлюються КМУ і диференціюються за:
- лісотаксовими поясами;
- видами основних порід лісу;
- якістю деревини;
- лісозаготівельними розрядами.
Збори за лісові ресурси державного значення перераховуються платниками в розмірі – 80% - до державного бюджету, 20% - до місцевого бюджету.
Відповідальність за правильністю обчислення та своєчасність і повноту надходження лісового доходу до бюджету покладено на лісгоспи.
Розрахунок збору подають платники протягом 40 днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.
Структурно-логічна схема обчислення збору:
5. Збір за спеціальне використання живих (тваринних) природних ресурсів.
Регулюється ЗУ від 3 березня 1993 р. №3041 – ХІІ із змінами згідно ЗУ №81/96-ВР від 06.03.1996р. «Про тваринний світ». Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь - якої діяльності, яка може вплинути на середовище перебування тварин та стан тваринного світу, повинно забезпечуватися додержанням таких основних вимог і принципів:
- Платність за спеціальне використання об’єктів тваринного світу;
До спеціального використання належать усі види користування тваринним світом (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюється з їх вилученням з природного середовища.
Спеціальне використання об’єктів тваринного світу здійснюється за плату. Розмір плати встановлюється залежно від виду, мети та обсягів використання, розповсюдженості та цінності, з урахуванням місцезнаходження, якості, біотичної продуктивності території та інших екологічних , а також економічних факторів.
Порядок визначення плати та пільги щодо платежів за спеціальне використання об’єктів тваринного світу встановлюється КМУ.
Плату справляють щоквартально після одержання у встановленому порядку користувачами квот на спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і зараховують до Державного бюджету України.
Тема 2.7. Збори на обов’язкове державне соціальне
страхування.
1. Збори на загальнообов’язкове державне страхування, їх сутність та
види.
2. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у
зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами на
народження та поховання.
3. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування по
безробіттю.
4. Внески до фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійні захворювання.
5. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.
1. Збори на загальнообов’язкове державне страхування, їх сутність та
види.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій , яка передбачає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел , передбачених законом.
Основними видами цього страхування є:
а) пенсійне страхування;
б) Страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням чи похованням;
в) Страхування на випадок безробіття;
г) Страхування від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання, які спричинили втрату працездатності.
11 січня 2001р. прийнятий ЗУ «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування ».
Внески на даний вид страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках.
Страхові внески сплачуються один раз на місяць – у день одержання коштів на оплату праці в установах банків.
Суб’єкти :
- Роботодавці до яких належать підприємства, установи, організації і фізичні особи, що використовують найману працю;
- Наймані робітники, тобто фізичні особи, які працюють за трудовим договором на підприємстві, установі, організації чи у фізичної особи.
Об’єктом оподаткування є сума оплати праці , що включає в основну, додаткову, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
2. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у
зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами на
народження та поховання.
Цей вид збору справляється на підставі ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з втратою працездатності та витратами . обумовленими народженням чи похованням » від 18 січня 2001р.
Статтею 21 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» регулюється визначення розміру страхових внесків. Він встановлюється щорічно за поданням КМУ Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:
1) для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;
2) для найманих працівників – до сум оплати праці, які включаютьв себе основну та додаткову плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;
3) для зареєстрованих осіб – до сум оподаткованого доходу (прибутку).
Якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески , до них застосовуються фінансові санкції.
3. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування по безробіттю.
Цей вид збору справляється відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття » від 2 березня 2000р. № 1533-ІІІ.
Законодавець визначив порядок обліку платників страхових внесків, обчислення і сплати роботодавцями та застрахованими особами внесків, обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та контролю за сплатою страхових внесків.
Стахові внески нараховуються:
а) для роботодавців – у відсоиках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб (1,9%);
б) для найманих працівників – у відсотках до сум оплати праці, а також заохочувальні і компенсаційні виплати (0,5%);
в) для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах - у відсотках до сум оподаткованого доходу (2,4%).
Внески сплачуються один раз на місяць – у день одержання коштів на оплату праці в установах банків.
4. Внески до фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійні захворювання.
Цей вид соціального збору справляється відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999р.
Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.
Відносини з обов’язкової сплати внеску виникають з моменту укладання трудового договору з працівником. З цього моменту будь-яка особа має право стосовно цієї виплати.
Платниками є лише роботодавці. Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого належить підприємство. Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і профзахворювання, що затверджує КМУ.
5. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Збір сплачується відповідно до ЗУ « Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування » від 26 червня 1997р. та ЗУ «Про загальнообов’язкове Державне пенсійне страхування» від 10 липня 2003р.
Ставки :
- Для суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності, їх об’єднань, бюджетних, громадських та інших установ, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують найманих робітників – 32% від об’єкта оподаткування;
- З фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору, з інших фізичних осіб – 1% від сукупного оподаткованого доходу, якщо доход не перевищує 150 грн. і 2% , якщо більше 150 грн.;
- Суб’єкти, що здійснюють торгівлю ювелірними виробами – 5% від вартості реалізованих виробів;
- З юридичних і фізичних осіб, що відчужують легкові автомобілі (крім тих, що забезпечуються інваліди і переходять у спадщину ) – 3% від вартості.
- Збір від операцій купівлі-продажу нерухомого майна;
- Збір з вартості послуг мобільного зв’язку.
Бюджет пенсійного фонду в 2006р. складав 72.2 млрд. грн.. Загальний об’єм витрат на пенсійні виплати в 2006р. перевищував 74 млрд. грн.. В Україні чисельність населення 48 млн. , із них біля 14 млн. пенсіонери.
Порядок розрахунків з Пенсійного фонду регулюється ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування » №1058 і Інструкцією про порядок нарахування № 21- 1 від 19.12.2003р.
Розмір страхових внесків для всіх платників – юридичних і фізичних осіб – підприємців : ставка нарахування на 2007р. встановлена в розмірі – 33,2 %. Платники фіксованого с/г податку повинні сплачувати тільки 40% встановленого розміру страхових внесків, що складає 13,28%.
Об’єктами оподаткування є:
- Для СПД – фактичні витрати на сплату праці працівників;
- Для платників збору – фізичних і юридичних осіб – СПД – сума оподаткованого доходу;
- Для фізичних осіб – сукупний оподаткований дохід.