Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки
| Вид материала | Документы |
- Який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 1888.78kb.
- Ажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 7685.46kb.
- Ий на допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2008 рік, 1116.06kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- Моє придніпров’Я, 1664.62kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка;, 452.73kb.
- Передмов а, 9859.11kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ОБЛАСНА
УНІВЕРСАЛЬНА
НАУКОВА
БІБЛІОТЕКА
МОЄ ПРИДНІПРОВ’Я
КАЛЕНДАР ПАМ’ЯТНИХ ДАТ ОБЛАСТІ
НА 2007 РІК
ДНІПРОПЕТРОВСЬК
2006
ВІД УПОРЯДНИКА
Календар “Моє Придніпров’я” – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних і пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох до розлогого рекомендаційного списку, складеного в логічній та хронологічній послідовності.
Календар видається бібліотекою щорічно, починаючи з 1972 року.
У випуску використані вірші поетів Придніпров’я. Доповнюють покажчик ілюстративні матеріали з фонду бібліотеки.
Мета покажчика – допомагати бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям у поширенні знань про край, популяризації імен діячів культури, науки, мистецтва, пов’язаних із Дніпропетровщиною.
Користуючись матеріалами календаря, можна відзначити пам’ятні дати, оформити книжкову виставку, організувати перегляди літератури, підготувати масові заходи тощо. За додатковою інформацією рекомендуємо звертатись до відділу краєзнавчої літератури та бібліографії бібліотеки. Працівники відділу підготують необхідні добірки матеріалів.
Усі дати дано за друкованими джерелами, за можливі неточності в них бібліотека не відповідає.
При виявлені помилок у датах просимо звертатись із поправками за адресою: Дніпропетровськ, пр. К.Маркса,18, або за телефонами:
47-45-36, 47-45-37.
Бібліотека висловлює щиру подяку науковцям, письменникам, краєзнавцям, які надали необхідні матеріали, а також закликає до співпраці усіх зацікавлених.
При передруку чи використанні матеріалів календаря в пресі, посилання на джерело обов’язкове.
КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ МАТЕРІАЛІВ
Максим Едуардович Кавун, к.і.н., доцент Дніпропетровського Національного університету.
Ігор Олександрович Кочергін, к.і.н., доцент Національного гірничого університету.
Микола Петрович Чабан, редактор з питань культури обласної газети “Зоря”, письменник-краєзнавець. Член Національної спілки письменників України.
Ганна Кирилівна Швидько, д.і.н., професор Національного гірничого університету, заслужений діяч науки і техніки.
Галина Павлівна Янік, лікар-уролог.
Не забуваймо: час крізь нас стіка
І нам лишає те, що не вмирає
(Наталка Нікуліна).
К А Л Е Н Д А Р П Р И Д Н І П Р О В ’ Я
С І Ч Е Н Ь
* * *
В хаті морок зимовий.
Лиш зоріє тьмяна лампада,
над якою Марія
пригортає русяве дитя...
Календар розпочато.
Не червоним друкована дата,
але в хаті святково,
свіжо пахне пшенична кутя.
Мамо, ще протопіть
нашу пічку сухою соломою –
щедрий вечір в дорозі
в небагату на щедрість добу...
Вітер, бачте, стихає
і зітхає блакитно утомою,
круторогий викочує
на Калитву чумацьку гарбу.
Я поправлю рушник
на вашій старенькій іконці,
підведу, посаджу вас
в празникове сяйливе покуття,
сяду поруч на лаву,
як поруч вечірнього сонця,
мимоволі зітхну
у щирій німотній спокуті.
Може, хтось там вечерю несе, а може, і ні,
може, діти під вікнами
заспівають щемну щедрівку –
із прохуканих вікон
на голій і сонній стіні
намалює свят-вечір
місячні тіні голівок
Віталій Старченко
1 січня 1947 р. – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Терентійович Гармаш, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки і книжкової ілюстрації (60 років від дня народження).
Література:
Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 168-169.
3 січня 1932 р. – вийшов перший номер газети Покровського району “Сталінським шляхом”. З 1956 року виходила під назвою “Соціалістичним шляхом”, з 1965 року – “Радянське слово”. Нині – Покровський край. (75 років з дня виходу).
Література:
Король М. Газеті – 65 // Рад. слово.– 1997.– 3 січ.
8 січня 1947 р. – у м. Дніпропетровську народилась Тетяна Петрівна Юшкова, художниця, член Спілки художників України. Працює в галузі монументально-декоративного мистецтва (60 років від дня народження).
Література:
Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 266-267.
12 січня 1752 р. – народився Василь Федорович Зуєв, російський вчений-натураліст, мандрівник. (255 років від дня народження).
Академік-мандрівник
Василь Федорович Зуєв (12.01.1754-18.01.1794 рр.) – відомий російський вчений-природознавець, академік Санкт-Петербурзької Академії наук з 1779 року.
Майбутній академік народився в родині солдата Семенівського полку у Санкт-Петербурзі, 1767 року він закінчив Академічну гімназію. У 1768-1774 роках брав участь у складі експедиції академіка П.С.Палласа до Сибіру, де досліджував природу та етнографію Уралу і Сибіру.
У 1781-1782 роках Василь Зуєв здійснив експедицію на Південь імперії. Метою її було збирання географічних і топографічних відомостей, вивчення природних багатств новоприєднаних до Росії земель – Запорозьких степів і Північного Причорномор’я. Подорож тривала протягом 16 місяців, від травня 1781 року по вересень 1782, частина маршруту пролягла через Катеринославщину. Маршрут експедиції на сучасних картах має такий вигляд: з Кременчука вздовж правого берега Дніпра до Нового Кодаку, далі степом до Звонецького та Ненаситецького порогів, через Нікополь і Кривий Ріг до Херсону.
Цю подорож вчений докладно описав у книзі “Путешественные записки Василья Зуева от С.–Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году”, виданій у Санкт-Петербурзі 1787 року. Через два роки вона була перевидана німецькою мовою у Дрездені. Сьогодні в Україні залишилося лише кілька примірників цієї праці, один з них – у бібліотеці Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького.
Велику увагу Василя Зуєва привернули залишки старожитностей у Подніпров’ї. Він залишив опис половецьких культових стел, так званих “кам’яних баб”, залишив кілька малюнків цих статуй. У запорозьких степах академік також склав опис царського кургану Чортомлик скіфської доби. Докладно описані в його праці дніпрові пороги, місто Нікополь, річки Чортомлик і Базавлук. Зібрав Зуєв і відомості про побут, економіку і культуру населення Південної України, зокрема запорозьких козаків. Але найбільшою заслугою вченого вважають здійснений ним опис залізних руд Криворіжжя, солоних озер між Полтавою та Кременчуком, складення карти Дніпровського лиману з позначенням його глибин.
Академік Василь Зуєв відомий також як автор першого вітчизняного підручника з природознавства „Начертание естественной истории” у двох томах (СПБ, 1786), численних праць із зоології, зокрема систематики риб, робіт з етнографії Сибіру. Він переклав російською мовою праці П.Палласа, Ж.Бюффона та інших вчених.
Помер В.Ф.Зуєв 18 січня 1794 року. Його ж праці, особливо “Путешественные записки” і зараз привертають увагу дослідників. Останнім часом з’явилася низка публікацій про вченого та його наукову спадщину, здійснюються регіональні передруки окремих розділів “Записок”. Праця В.Зуєва поступово вводиться до наукового обігу. Сьогодні назріло питання про переклад та перевидання “Путешественных записок” в Україні.
Література:
Путешественные записки Василья Зуева от С.–Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году.– СПб, 1787.
Зуев В.Ф. Материалы по этнографии Сибири XVIII века (1771-1772).– М.–Л.: Изд-во АН СССР, 1947.– 96 с.
Зуев В.Ф. Педагогические труды.– Москва. Изд-во Академии пед. наук, 1956.– 148 с.
* * *
Зуєв Василь Записки / Публікація Ю.Мицика // Кур’єр Кривбасу.– 1997.– № 91-92.– С. 46-49.
Зуєв В.Ф. Полтавщина в “Путешественных записках” 1781 року / Упоряд. та наук. ред. Супруненко О.Б.– Полтава. Археологія, 1999.– 48 с.; іл.
* * *
Райков Б.Е. Академик Василий Зуев, его жизнь и труды. К двухсотлетию со дня его рождения.– М.–Л.: Изд-во АН СССР, 1955.– 32 с.
Богуш П. У истоков истории Никополя.– Днепропетровск: Пороги, 1992.– 64 с.
Про В.Ф.Зуєва – С. 16-20.
Супруненко О.Б. Василь Зуєв та його опис Полтавщини кінця XVIII ст. // Зуєв В.Ф. Полтавщина в “Путешественных записках” 1781 року.– Полтава: Археологія, 1999.– С. 3-7.
Кавун М. Академік Василь Зуєв подорожує степовою Україною // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 73-74.
* * *
Мицик Ю А. Академік Василь Зуєв про Нікопольщину і Криворіжжя кінця XVIII століття // Кур’єр Кривбасу.– 1997.– № 91-92.– С. 45-46.
* * *
Зуев Василий Федорович // Энциклопедический словарь Брокгауз и Эфрон. Биографии.– М., 1994.– Т. 5.– С. 254.
Радянська енциклопедія історії України.– К.: УРЕ, 1970.– Т. 2.– С. 228.
Франчук В.П. Зуєв Василь Федорович // Географічна енциклопедія України.– К.: УРЕ, 1990.– Т. 2.– С. 63-64.
Полтавщина. Енциклопедичний довідник.– К.: Укр. енциклопедія, 1992.– С. 814.
Енциклопедія українознавства: Словникова частина.– Львів: НТШ, 1994.– Т. 3.– С. 849-850.
13 січня 1932 р.– на хуторі Федорівка Межівського району народився Іван Сергійович Костиря, письменник. Помер у серпні 2003 році. (75 років від дня народження).
Іван Сергійович Костиря відомий в Україні письменник, літературна діяльність якого була тісно пов’язана з краєзнавством, з оспівуванням рідної землі, місцями, де він народився, виріс, жив. Такими краями стали для письменника Дніпропетровщина та Донеччина.
Народився він на хуторі Федорівка Межівського району на Дніпропетровщині у родині сільського вчителя. Дитинство і юність минули в Донбасі, вчитися поїхав на Дніпропетровщину – закінчив Дніпропетровську фельдшерську школу. Згодом вчився в Київському медичному інституті, а по його закінченні повернувся в Донбас. З 1957 по 1965 рік працював у Горлівці дитячим, шкільним лікарем, лікарем швидкої допомоги, а потім – психіатром.
Перше оповідання Івана Костирі було надруковане ще під час навчання, в багатотиражці інституту. У 1967 році він закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М.Горького в Москві. Досвід його лікарської практики відбився у повістях „Пора новолуний”, „Ночные дежурства”, „Детский доктор”, „Родословное зеркало”, „Врачебная тайна”, „Срочный вызов”, дія яких розгортається в Донецькому краї. За відображення праці шахтарів у літературі письменник був нагороджений знаком „Шахтарська слава” ІІІ й ІІ ступеня. Письменник є лауреатом літературних премій ім. В.Короленка та ім. В.Шутова. В 1999 році він одержав заохочувальну премію та диплом Фонду пам’яті Олекси Тихого за кращу публікацію в періодиці матеріалів про Український правозахисний рух в СРСР, стаття називалась “Донбас – колиска правозахисників і патріотів України”.
За своє життя Іван Костиря встиг написати й видати добрих сорок книжок для дітей та дорослих. Краєзнавча тематика особливо знайшла відображення в книгах, що вийшли в останні роки його життя. У 2002 році вийшли „Думы о Донбассе”, які мовою легенд, переказів, оповідок, бувальщин розповідають про Донецьку землю, її природу, минуле й сучасне, її людей, і „Слово о Донецком крае” – своєрідна літературна історія Донбасу. А останньою його працею стала книга „Межiвська сторона” про рідну Дніпропетровщину, де він народився й ріс. Книга побачила світ у 2003 року, але її вже не побачив автор.
"Жодне селище в свiтi не народило такої кiлькостi славного письменства, як моя Межова!", – писав Іван Костиря. І створив правдиву енциклопедію літературного життя Межівщини, розповів про відомих письменників цього краю, не дуже відомих і геть забутих: Василя Мисика, Аркадія Казку, Олену Ган, Саву Божка, Тетяну Сулиму...
Іван Костиря брав активну участь і в громадському житті Донеччини. У 2001 році він звернувся до вчених Кримської астрофізичної обсерваторії, а згодом до президента НАН України Бориса Патона з пропозицією назвати одну з нещодавно відкритих малих планет іменем „Донбас”.
Кілька років тому він відійшов у вічність, але пам’ять про свого вірного сина живе і на Дніпропетровщині, й на Донеччині.
Література:
Костиря І.С. Межівська сторона: Книга про письменників-земляків у 2-х частинах.– Донецьк: Каштан, 2003.– 580 с.
* * *
Костиря І. Чи наше життя – бедлам? // Червона зірка.– 2000.– 1 лип.
* * *
Омельченко Н. Искренний мир прозы Ивана Костыри // Червона зірка.– 1995.– 7 жовт.
Зоц І. Останній уклін // Зоря.– 2003.– 11 жовт.
* * *
Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996.– С.141.
Іван Сергійович Костиря / Укладач Дрьомова Т.Н.; Авт. вступ. ст. Романько В.І.– Донецьк, Універсальна бібліотека ім.Н.К.Крупської, 2002.– 40 с.
15 січня 1942 р. – народилась Ганна Миколаївна Самарська, художниця, член Спілки художників України, заслужений майстер народної творчості. Працює в галузі петриківського декоративного розпису (65 років від дня народження).
Література:
Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 232-235.
17 січня 1922 р. – у с. Петриківці на Катеринославщині народився Василь Іванович Соколенко, художник, заслужений майстер народної творчості, майстер петриківського декоративного розпису (85 років від дня народження).
Навесні 1995 року в селі Петриківці відкрив двері музей петриківського розпису. Його своїми руками побудував заслужений майстер народної творчості Василь Іванович Соколенко. І експонати теж сам збирав – щоб зберегти для нащадків перлини народної майстерності, квіти української душі.
Як і багато дітей Петриківки Василь Іванович закінчив місцеву школу декоративного розпису. Вчився майстерності у славнозвісної майстрині Тетяни Пати. Навіть під час війни не розлучався з олівцем – замальовував з натури вогневі точки ворога, переправи. По війні повернувся в рідне село. Працював на фабриці "Дружба", багато років обіймав посаду головного художника. Сам вже став вчителем для талановитої сільської дітлашні – навчав їх секретам розпису, передавав традиції старовинного мистецтва, виховував майбутніх майстрів.
У роботах Василя Івановича можна знайти різні сюжети: історичні, ліричні, побутові, гумористичні, їх об'єднує одне – любов до рідної землі, до людей, до краси.
Художник неодноразово брав участь в обласних, республіканських, міжнародних виставках. Його ім'я відоме не тільки в Україні. В яскравому сузір'ї петриківських художників яскраво сяє і його зірка.
Література:
Глухенька Н. Петриківські майстри декоративного розпису.– К.: Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР.– 1959.–23с.
Соколенко B.I. – С. 9, 21,22
Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи.– К.: Мистецтво, 1969.–41 с.: іл.
Соколенко В.І. – С. 15, 19-20.
* * *
Петриківські народні умільці. Каталог виставки декоративного розпису.–Дніпропетровськ, 1969.–25с.
Соколенко В.І.– С. 5, 10, 21-22.
Петриківський розпис (з фондів Дніпропетровського художнього музею). Комплект листівок.–Дніпропетровськ, 1992.– 14 лист.
Соколенко В.І. Одуд серед квітів. 1963.– Картон, яєчна темпера.– 53x39, 5.
* * *
Соколенко Василь // Українські радянські художники.–К., 1972.– С. 433.
Соколенко Василь Іванович // Словник художників України.– К., 1973.– С 215.
Соколенко В.І. // УРЕ.– К., 1983.– Т. 10.– С. 295.
Художники Днепропетровщины: Библиографический справочник.–Днепропетровск: Редотдел областного управления по печати, 1991.–240 с.
Соколенко В.І. – С. 170-171
Соколенко Василь Іванович // Митці України: Енцикл. довід. Упоряд.: М.Г.Лабінський, B.C.Мурза. За ред. А.В.Кудрицького.– К.: УЕ. 1992.–С.542. Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С.170 –171.
Моє Придніпров’я. Хроніка пам’ятних дат і подій області на 1997 рік: Бібліографічний покажчик.– Дніпропетровськ, 1996.– С.22 – 23.
19 січня 1952 р. – у с. Військовому Солонянського району на Дніпропетровщині народилась Олеся Олексіївна Омельченко, поетеса. Закінчила українське відділення філологічного факультету Дніпропетровського університету та романо-германський факультет Харківського держуніверситету. Працює вчителем середньої школи. З 1997 року стала членом Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України (55 років від дня народження).
* * *
Немає у мене багатого замку,
і шатів шовкових нема.
Немає коня, щоб примчати у ранок,
і крил, щоб злетіти – нема.
Земля моя рідна – найбільше багатство,
і сад у ранковій росі,
і мамина віра, і тиша, і батько,
і пісня у серці моїм.
І буду я найщасливіша на світі,
як буде щасливо землі.
Мені так багато даровано світом,
що навіть замало життям заплатити
за мить і за вічність собі.
* * *
Колись і нас не буде на землі.
Та буде дощ
калюжами блукати,
та буде сніг
з дахів себе змітати,
і хтось відкриє таїнство зорі,
і сонні квіти
ніч перекупає,
і обважніють
радістю
сади,
і вкотре
онімілий заспіває,
і нас у своїй пісні воскресить.
Ми пам’яттю у генах проростаєм,
Хоч нас уже й не буде на землі.
Література:
Омельченко О.О. Зачарований обрій: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1984.– 32 с.
Омельченко О.О. Дмитрій Донський: Вірші, поема, есе.– Солоне, 1993.– С. 15-16, 50-58.
Омельченко О.О. Присвячую себе...: Поезії.– Дніпропетровськ: ВПОП „Дніпро”, 1993.– 180 с.
Омельченко О.О. Скажи на мене „зірочка”: Вірші та пісеньки для дітей.– Дніпропетровськ: Пороги, 1996.– 24 с.
Омельченко О. Ворона горіх посадила: Пісеньки для дітей. Зб. пісень для дітей композитора М.Ведмедері.– Харків: Ярина, 1997.
Омельченко О.О. Полум’я любові: Драма-феєрія.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999.– 56 с.
Омельченко О.О. Адам і Єва: Фантаст. драма, поема.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 80 с.
* * *
Зобенко М. Ярославни Придніпров’я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 273-283.
Про О.Омельченко – С. 278.
Зобенко М. Фантастика і реальність у ліро-епічних творах О.Омельченко // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 318-323.
* * *
Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров'я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 38-39.
21 січня 1882 р. – народився Григорій Олександрович Золотов, живописець і графік. Працював у Павлограді, Дніпропетровську. Помер 15 квітня 1960 року в м. Павлограді (125 років від дня народження).
Література:
Словник художників України.– К.: УРЕ, 1973.– С. 90 – 91.
23 січня 1902 р. – у с. Заочіпському Царичанського району народився Павло Матвійович Усенко, український поет. (105 років від дня народження).
Павло Усенко
Павло Матвійович Усенко народився 23 січня 1902 року в селі Заочіпському на Полтавщині, але згодом село опинилось у складі Царичанського району Дніпропетровщини, через це поет вважав себе уродженцем обох областей. Він народився у великій, бідній сім’ї, де батько був на всі руки майстром: і шевцем, і кравцем, і на цимбалах гравцем. Усенків у селі навіть Цимбалістами прозивали. Вчився Павло в початковій школі міста Верхньодніпровська. Тоді вперше доторкнулась до його душі поезія Тараса Шевченка, тоді ж вперше почав він писати і власні вірші.
Коли йому минав шістнадцятий рік, стався жовтневий більшовицький переворот і з цього часу життя юнака пролягло звичайним шляхом тих, хто став на бік нової влади. Деякий час він працював лектором-бібліотекарем у рідному Заочіпському, згодом у сусідній Гольманівці, став членом сільського революційного комітету, потім – інструктором у повітовому відділі народної освіти в Кобеляках. Тут він займався активним перевиховуванням “дореволюційних” педагогічних кадрів у більшовицькому дусі, входив до складу комсомольської частини особливого призначення для боротьби з “контрреволюційними бандами”, тобто тими, хто не прийняв більшовицьку владу і супротивився їй. Спогади про ті жорстокі події навіки залишились у пам’яті поета, перелились образами в його вірші.
Перший вірш початківця був надрукований у 1922 році на сторінках повітової газети “Наша робота”. Наступного року його перевели до Полтави на роботу в губернському комітеті комсомолу, де він не тільки виконував функції комсомольського чиновника, але й працював у редакції газети “Червоний юнак”. Тут він став одним із організаторів місцевої філії Спілки письменників “Плуг”.
У Полтаві молодий поет познайомився з Павлом Тичиною, був зачарований його поезією, музикальною манерою читання віршів.
На початку 1924 року разом з редакцією газети “Червоний юнак” він переїхав до Харкова. Тут знайомиться з Володимиром Сосюрою, Василем Елланом, відвідує збори літературних угруповань “Плуг” та “Гарт”, пише вірші. Тут же 1925 року вийшла його перша книжка “КСМ”, присвячена подіям громадянської війни, боротьбі більшовицької влади зі своїми ворогами – цілком в дусі настанов компартії. ”Синьоблуза братва”, “комсомольське панібраття”, “комнезами, сільбуд, робземліс”, “революції ватерпас”, “вдарим політосвітньою крицею”, “поставить на пропколективі”, “дурман попівський розіллється”, “лави ідуть КаеСеМові” – типова лексика, схожа більше не на літературні прийоми, а на мітингові гасла. Деякі вірші з цієї збірки передруковувались і набули неабиякої популярності серед комсомольської молоді, зараз же за цими віршами можна вивчати історію того буремного і трагічного періоду.
Після першої збірки цілих дев’ять років поет не видав жодної книжки. Це був час, коли в українській літературі спалахували нові яскраві зірки, створювались талановиті твори. У Харкові, тогочасній українській столиці, проживало багато талановитих поетів, прозаїків, драматургів: Володимир Сосюра, Микола Куліш, Григорій Косинка, Андрій Головко, Павло Тичина, Валер’ян Підмогильний, Наталя Забіла. У вирі літературного життя утворювались і розпадались численні літературні гуртки, групи, об’єднання, але вже велась гостра боротьба за партійність літератури, підпорядкування її ідеологічним настановам. Наприкінці 1926 року утворилась літературна організація “Молодняк” та журнал з такою ж назвою. Павло Усенко очолив цю організацію і став головним редактором журналу. “Молодняк” з перших кроків став надійною опорою комуністичної партії в проведенні літературно-мистецької політики в Україні. Разом з Іваном Микитенком, Іваном Ле та ще декількома однодумцями він став ініціатором проведення першого всеукраїнського з’їзду пролетарських письменників. На з’їзді, який відбувся на початку 1927 року, П.Усенка обрали до секретаріату Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Організаційна робота в спілці, редагування журналу, комсомольська активність сприяли швидкій літературній кар’єрі, але для літературної творчості часу вже не лишалось – наступна поетична збірка “Лірика бою” з’явилась аж у 1934 році.
У другій половині 30-х років поет активно шукає себе. Його вже не задовольняють вірші-гасла, твори одноденки, яких досить-таки багато було у нього. Поет звертається до пісенної творчості, бере за зразок народну пісню. Він намагається опанувати класичні форми поезії, змінюється його ритміка, рими стають дедалі точнішими. Згодом ці творчі пошуки обернуться для нього новими знахідками.
Всю війну поет пройшов військовим кореспондентом. Брав участь в боях, був серед оборонців Києва, Харкова, Сталінграда, а потім – серед тих, хто визволяв рідну землю, пройшов шляхами Європи. Під час війни вийшли його збірки: “За Україну”, “Клянись!”, “Весна”, “З вогнищ боротьби”.
Після війни вийшли збірки: “Сини”, “Дорогами юності”, “На зелених берегах”, “Вибране”. Це поезія зрілої людини і зрілого майстра: роздуми над життям, його мистецько-філософське осмислення, глибокий ліризм у зображенні природи. Те ж і в збірці “Листя і роздуми”, яка вийшла 1956 року. У другій половині 50-х та в 60-ті роки творчість поета набула свого повного розквіту, не порівняти із незграбним віршуванням юності.
Але жити поетові лишається недовго. Хвороби, нажиті ще в молодості, підточували здоров’я, скорочували дні. 4 серпня 1975 року Павло Матвійович Усенко пішов з життя.
…І хай в житті тебе ніщо
Не поламає і не схилить,
Ти чесно шлях пройди свій, щоб,
Коли вже дійде до могили,
Сказали люди: ”Як не жив –
Але неправді не служив!”
Література:
Усенко П. Дорогами юності: Поезії.– К.: Держ.вид-во худож. літератури, 1951.– 313 с.
Усенко П. Від вашого військового кореспондента: Кореспонденції, нариси, оповідання 1941-1945 рр.– К: Політвидав України, 1980.– 239 с.
Усенко П. М. Дні війни: Фронтові щоденники / Упоряд. та приміт. С.Тельнюка; післямова Л.Дмитерка.– К.: Рад. письменник, 1980.– 352 с.
Усенко П. Твори: В 4-х т. / Редкол.: М.П.Бажан та ін.– К.: Дніпро, 1981-1982.
Т.1. Поезії. 1922-1950рр.– 1981.–359 с.
Т.2. Поезії.1951-1958рр.– 1982.– 279 с.
Т.3. Поезії. 1959-1975рр.– 1982.– 253 с.
Т.4.Поеми. Переклади.– 1982.– 279 с.
Усенко П. Поезії.– К.: Рад. письменник. 1985.– 287 с., 1 л. портр.– (Б-ка поета).
* * *
Історія української літератури у восьми томах. Т. 6. Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (1817-1932).– К.: Наук. думка, 1970.– 515 с.
Усенко П.– С.22, 27, 28, 41, 42, 66, 74, 78, 166, 167, 174, 191.
Голуб І. Павло Матвійович Усенко // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 76-79.
Селиванов В. Щоб життя не викручувало з них душу... // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 265-267.
* * *
Усенко Павло Матвійович // УРЕ.– Т. XV.– С. 166.
Павло Усенко // Писатели Украины в Великой Отечественной: Биобиблиографический справочник.– К., 1985.– С. 375.
Усенко Павло Матвійович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 3.– С. 490.