Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних та

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4

ВИНОГРАДІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА

РАЙОННА БІБЛІОТЕКА

КАЛЕНДАР

ЗНАМЕННИХ ТА

ПАМ’ЯТНИХ ДАТ

ВИНОГРАДІВЩИНИ

НА 2010 РІК

Виноградів, 2010

Календар краєзнавчих пам’ятних дат Виноградівщини видається центральною районною бібліотекою з 2008 року.

Видання покликане надати широкому колу читачів довідковий матеріал про важливі події з історії краю, ювілеї уродженців та видатних діячів , які життям і діяльністю пов'язані з Виноградівським районом.

Зауваження та побажання просимо надсилати на адресу:

м. Виноградів, вул. Борканюка, 1, центральна районна бібліотека, 90300 тел. 8-(243)-2-10-93

Відповідальний за випуск: Вашкеба К.Г. - директор Виноградівської ЦБС

Укладачі: Вовканич Л.С. – бібліотекар сектору краєзнавчої літератури ЦРБ

Комп’ютерна верстка: Градинар Р.П. – ЦРБ.

Січень

1 січня – 50 років від дня народження Кіш Василя, педагога, журналіста, поета.

Народився В. Кіш у1960 році в селі Онок на Виноградівщині. Після закінчення середньої школи навчався на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. Працював учителем української мови та літератури у м. Харцизьк, Донецької області. Далі робота кореспондента у Берегівський та Виноградівський районних газетах. Завідував відділом культурно – масової роботи РК ЛКСМУ.

Нині редактор громадсько–політичного видання району – газети «Новини Виноградівщини».

Поетичною творчістю активно почав займатися ще у студентські роки. Мав ряд публікацій віршів у районній та обласних газетах.

У 2010 році вийшла друком збірка Василя Кіша «Пісні юності». Сюди ввійшли його поетичні твори переважно шкільних та студентських років, окремі з яких раніше вже друкувались. Складається збірка із розділів «Печаль доріг», «Молода муза», «Діалог поета і совісті». Окремий розділ складають пісні, написані у співавторстві з композитором А. Грігою та народним артистом України П. Матієм.

Чільне місце тут посідає поема « Іду , батьку».

Унікальна особливість збірки полягає в тому що вона ілюстрована творами відомого виноградівського художника Олександра Маринина. Також «Пісні юності» вийшли і в аудіваріанті, вірші начитані автором . Цей варіант збірки Василю Васильовичу допоміг створити його син – журналіст В. Кіш – молодший.

Джерельні приписи:

Кобаль, Н.

Зазвучали «Пісні юності» : [презентація збірки В. Кіша у ЦРБ] // Новини Виноградівщини. – 2010. – 23 січня. – С. 2.

Кіш, В.

Літературна Виноградівщини: Минуле і сучасне. – Виноградів, 1995. – С. 37 – 39.

6 січня - 95 років від дня народження Сіладі Олівера Йосиповича, відмінника охорони здоров’я, почесного донора СРСР, почесного громадянина міста Виноградів.

(1915 – 2004)

Сіладі О. Й. народився 6 січня 1915 р. в м. Ужгороді. Після закінчення Ужгородської гімназії вищу медичну освіту здобув у Карловому університеті в Празі та угорському королівському медичному університеті ім.. С. Тісо в Дебрецені.

З 1939 по 1945 роки О. Й. Сіладі працював ординатором хірургічного відділення обласної лікарні. З травня 45–го був направлений до Виноградова, завідував хірургічним відділенням аж до 1985 року. Вцей період Виноградівська лікарня обслуговувала жителів Хустського, Між гірського, Тячівського та Рахівського районів, де лікарень ще не було.

О. Й. Сіладі доклав багато сіл, знань і вміння для того щоб забезпечити кваліфіковану допомогу усім, хто до нього звертався. На його плечах був тягар організації не лише хірургічної служби, але і пологової, гінекологічної, травматологічної, отоларингологічної, очної, анестелогічної0 очної, анестезіологічної, онкологічної, онкологічної. Все це базувалося на його відмінній хірургічної майстерності та чудовому володінню найширшим діагнозом операцій. У нього можна було повчитися новому, передовому, Він впроваджував у практику найсучасніші досягнення.

Він був хороший вчитель, порадник, лікар від Бога. Його школу пройшли десятки учнів, які завжди пишаються тим, що працювали поруч з такою людиною, яка віддала лікарні 57 років.

За багаторічну сумлінну працю нагороджений орденом трудового Червоного прапору, медалями, в тому числі «За трудову відзнаку», присвоєно звання «Відмінник охорони здоров я» та « Почесний донор СРСР»

У 2003 році Сіладі О. Й. було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Виноградів».

Помер 24 .11. 2004 року.

8 січня – 85 річниця від дня народження Лайоша Гулачі, реформатського єпископа. Народився в с. Тіводорфолва Виноградівського району. (1925)

13 січня – 80 річчя від дня народження Матоли Івана Васильовича, відмінника освіти СРСР, колишнього заступника голови районної ради, ветерана війни та праці, почесного громадянина міста Виноградів.

(1930 – 2004)

Матола І. В. народився 13 січня 1930 р. у багатодітній сім ї у селі Ключарки Мукачівського району.

По закінченню початкової школи в рідному селі вчився в Мукачівський руський гімназії. В листопаді 1944 р. від гімназії був присутній на Першому з їзді Народних Комітетів Закарпатської України.

Продовжив навчання у СШ № 1 ім. Пушкіна в Мукачеві.

З 1948 по 1951 роки здобув середню освіту у Хустському культосвітньому училище, яке закінчив з відзнакою і був направлений на посаду інспектора Берегівського окружного відділу культосвітньої роботи. Пізніше був переведений на посаду завідувача Воловецького окружного відділу культосвітньої роботи.

З липня 1953 року по вересень 1955 року Матола І. В. працював інструктором Закарпатського обкому партії, після чого навчався у Львівський Вищій партійній школі. По її закінченню, 14 років працював на різних посадах у Виноградівському райкомі партії: завідувачем відділу, секретарем, другим секретарем.

В 1966 році заочно закінчив Івано -Франківський державний педагогічний інститут і одержав спеціальність вчителя історії середньої школи.

З середини 1973 року Матола І. В. – на педагогічній роботі. До серпня 1987 року директор Виноградівської восьмирічної школи – інтернату, а пізніше учитель історії в цій школі, а також у міський ЗОШ №2.

Матола І. В. неодноразово обирався депутатом і членом виконкому міської ради , депутатом районної ради.

За сумлінну працю нагороджений кількома медалями, удостоєний звань «Відмінник освіти УРСР», « Відмінник освіти СССР».

Брав активну участь у написанні нарисів з історії міста і району для різних видань та періодичної преси.

Матола І. В. був активістом у громадському житті міста та району. Багаторазово обирався членом президії райкому і обкому профспілки вчителів, очолював раду з питань народної освіти, був заступником голови районної ради організації ветеранів України. За значний вклад в соціально – культурний розвиток міста І. В. Матолі у 2004 році було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Виноградів»

Помер 30. 10. 2004 року.

28 січня – 85 річчя від дня народження Юлія Юрійовича Кубинія, священика, письменника, мецената

Кубиній Ю. Ю, народився 28 . 01. 1925 р в с. Онок Виноградівського району. Батько родом з Ганич, змушений був змадяризувати прізвище, від 1905 до1945 р. працював директором початкової школи та дяком сільської церкві. Мати – Анна Кубик, з Ужгорода, учителька початкових класів. У 1936 р, по закінченню 5 класу сільської школи, Юлій вступає до державної гімназії в Ужгороді, але після Віденського арбітражу, закінчивши третій клас у Білках, продовжує навчання в ужгородській гімназії аж до арешту за підпільну діяльність в ОУН. Засуджений у віллі Ковнер в Мукачеві. Як політичний в’ зень одержав амністію регента Горті.

Не маючи змоги продовжувати студії, в рідному селі організує та керує церковним хором, збирає народні пісні, працює з молоддю та допомагає батькам у школі. Ще до приходу радянських військ організує підпільний сільський комітет. Коли почали діяти школи, вступив до гімназії в Берегові і закінчив восьмий клас. Після возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною 25 вересня 1945 р. нелегально виїжджає до Праги, і вступивши до Архієпископської семінарії, записався на філософсько- теологічний факультет Карлового університету. Коли перший раз по війні набирали семінаристів з ЧСР на студії до Риму, вдалося разом з ними переїхати до Української Колегії св. Йосафата та скінчити 2 роки філософії, з бакалавратом (1945 – 1947) та теологічні студії з ліценціатом (1947 – 1952).

Працюючи у ватиканських архівах захистив у 1953 р. дисертацію на тему «Виховання священників у Карпатській Україні».

Висвячений на священика 3 травня 1951 р. в семінарійній каплиці св. Йосафата та відправив першу Служба Божа в базиліці Св. Петра.

Не мав змоги вернутися в рідні землі, тому Св. Конгрегація для Східних Церков висилає його до Австрії, Нової Зеландії, але на запрошення єпископа Данила Іванча переїжджає у США, в Пітсбургську єпархію.

Був співробітником у Клівленді, в парафії Св. Йосифа, де був директором між парафіяльного хору , далі був переміщений до Детройту. Призначений парохом до церкві Пресвятої Богородиці Натікок, Пенсільванія і до церкві Св. Михайла в Шефілді (1959 – 1973), де написав і видав англійською мовою «Історію Пряшівської Єпархії». Від 1973 р. призначений парохом церкви Св. Петра і Павла в Ірі Пенсільванія.

Після проголошення незалежності України допомагав відбудовувати греко – католицьку церкву на Закарпатті.

Джерельні приписи:

Худанич, В.

Кубиній Юлій Юрійович : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи XXстоліття: Гражда, 2007. – С. 182.

Лютий

2 лютого – 75 р від дня народження Червака Юрій Юрійовича, науковця, члена експертної ради з інформатики і кібернетики Вищої атестаційної комісії України.

Червак Ю. Ю. народився в с. Текове Виноградівського району. Після закінчення в 1952 р. Чорнотисівської середньої школи служив в армії. З 1957 р. - студент математичного відділення фізико – математичного факультету УжДУ, яке закінчує в 1962 р. З цього часу й починається його науково – педагогічна робота в Ужгородському держуніверситеті як старшого групи програмістів обчислювального центру УжДУ – першого обчислювального центру Закарпаття, де займався розробкою засобів автоматизації програмування. В результаті була створена автоматизована бібліотека програм для обчислювальної машини «Минск – 14» і сформульовано принципи побудови трансляторів для малих обчислювальних машин. Написав навчальний посібник «Електронная вычислительная машина «Минск-14» и программирование» (1964).

На протязі 1967-1970 рр. навчається в аспірантурі на кафедрі обчислювальної математики. 14 березня 1972 р. в Інституті математики АН УРСР він захищає дисертацію «Деякі питання оптиматизації» на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. Вчене звання доцента по кафедрі обчислювальної математики йому було присвоєно 19 листопада 1975 р. він – завідувач кафедри обчислювальної математики. У 1975 р. він видав навчальний посібник «Элементы программирования на Анголе», а в 1971 р. – лекції «Лексикографический поиск задач дискретного программирования», 21 лютого 1982 р. Ю.Ю. Червак в Інституті кібернетики ім.. В.М. Глушкова АН УРСР захищає докторську дисертацію «Методи лексикографічної оптиматизації, їх застосування й реалізація», а в 1983 р. йому присвоєно вчене звання професора по кафедрі обчислювальної математики.

Найважливіші результати наукових досліджень Ю.Ю. Червака одержані в теорії оптимізації, її застосуваннях, а також багатокритеріальній оптиматизації. Побудовані ним математичні моделі та методи їх аналізу здобули практичнее визнання й реалізовані в офіційно створених пакетах прикладних программ ДИСПРО (ІК АН УРСР). Він брав участь у виконанні важливих науково-технічних программ СРСР, зокрема, в створенні автоматичних та автоматизованих систем управління в кораблебудуванні, у військово-морському флоті, літакобудуванні та освоєнні космосу.

Ю. Червак займається пропогандою знань з інформатики: для вчителів навчальних закладів написав посібник з інформатики (1982); в університеті ім. Шафарика м. Кошіце (Словаччина) прочитав курс «Дидактика інформатики»; читав вибіркові курс из обчислювальної математики і програмування в фізико-математичному курсі Ужгородського ліцею-інтернату. У 2002 р. ним написана монографія «Оптимізація. Непокращуваний вибір».

Ю.Ю. Червак – член експертної ради з інформатики і кібернетики Вищої атестаційної комісії України, член секції Комітету з державних премій України в галузі науки і техніки, співголова программного комітету міжнародної школи-семінару «Теорія прийняття рішень», співредактор наукового серіалу «Математичне моделювання в економіці» (м.Ужгород), співголова Закарпатської регіональної організації Всеукраїнської асоціації з економічної кібернетики, член програмних комітетів міжнародних конференцій «Прогнозування та прийняття рішень в умовах невизначеності» (Україна) і «Комп’ютерне моделювання» (Словаччина). Він опублікував понад 70 наукових праць.

Джерельні приписи:

Поляк, С.

Червак Юрій Юрійович [Текст] : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи ХХ століття: Гражда, 2007. – С 360 – 361.

11 лютого – 55 річчя від дня народження Вашкеби Катерини Гейзівни, директора Виноградівської централізованої бібліотечної системи

Вашкеба К. Г. народилася в 1955 р. в с. Буштино Тячівського району.У 1974 р.стаціонарно закінчуї Хустське культурно-освітнє училище, а у 1981 р.- КДІК ім. Корнійчука.

У 1974 р. працює у бібліотечній галузі у Виноградівській ЦБС, де працювала на посадах бібліотекаря смт. Королево, с. Фанчиково, старшого бібліографа ЦРБ., завідувачки організаційно – методичним відділом Виноградівської районної центральної бібліотечної системи.

З 1995 року Вашкеба К. Г. – директор ЦБС. Виноградівська ЦБС завдяки її вмілому керівництву є найкращою в області. Досвід Виноградівської ЦБС неодноразово узагальнювався та поширювався серед бібліотек України та Закарпатської області.

Вашкеба К. Г. приймає активну участь у міжнародних, всеукраїнських та обласних науково – практичних конференціях, нарадах, семінарах, а яких вносить пропозиції щодо оптимізації діяльності бібліотек , впровадження інноваційних форм роботи. Завдяки авторитету Катерини Гей зівни успішно реалізується регіональна програма поповнення фондів бібліотечної системи. Оновлення фондів бібліотек , що обслуговують угорське населення району, директор успішно вирішує через міжнародний документообмін з бібліотеками Угорщини, співпрацює з національно – культурними товариствами.

Катерина Вашкеба доклала чимало зусиль для того щоб Виноградівська бібліотечна система стала переможцем у конкурсі проектів «Інтернет для читачів публічних бібліотек», ініційованого Посольством США в Україні. Завдяки гранту в ЦРБ з 2006 року успішно працює Інтернет – центр. Бібліотека розпочала видання інформаційних бюлетенів та покажчиків, створила свій сайт в мережі Інтернет. У 2009 році бібліотеки Виноградівської ЦБС стали переможцями конкурсу проектів для публічних бібліотек «Бібліоміст» Завдяки цій програмі бібліотеки ЦБС отримали 15 комп’ютерів з встановленим програмним забезпеченням, 4 комплекти периферійного обладнання (принтери, сканер, мережеве обладнання, пристрої безперервного живлення, інше;)

Катерина Гейзівна Вашкеба – високваліфікований спеціаліст, досвідчений організатор, активний пропагандист книги, громадський діяч.

Нагородження : Почесна грамота облдержадміністрації (1998), Почесна грамота облдержадміністрації (1999), Почесна грамота райдержадміністрації (2000), Почесна грамота Міністерства національно – культурної спадщини Угорщини (2004), Почесна грамота Виноградівської райдержадміністрації (1999, 2004рр), Почесна грамота обласної ради (2005), Почесна грамота Кабінету міністрів України (2007)

21 лютого - 55 років від дня народження Юрія Потокі, поета.

Потокі Ю. народився 21 лютого 1955 року в с. Онок на Виноградівщині. Батьки – селяни. Після закінчення Оноцької восьмирічки навчався у Виноградівському медучилищі.

Після служби в армії в 1976 році працює фельдшером районної швидкої допомоги У Виноградові. Заочно вчиться на філологічному факультеті УжДУ. Закінчивши навчання в університеті працює вчителем у Широцький неповній середній школі. Одружений , має двох дітей.

Писати почав з дитячих років. Часто в його віршах прохоплюється щемливі спогади про дитинство. Дітям він присвятив і своє життя.

Юрій Потокі очолює літературну районну студію. Свій багатий досвід передає юним шанувальникам красного слова, ростить гідну зміну митців пера.

Окрім віршів, має і повість, фантастичні оповідання, гуморески. Автор книги поезій « В пошуках синьокрилих мрій».

У 2004 році вийшла збірка Ю.Потокі «Споглядання вічності», де вміщено патріотичні, гумористичні та ліричні вірші. Водночас він був і залишається палким патріотом України, її достойним громадянином

Джерельні приписи:

Юрій Потокі

Літературна Виноградівщина. Минуле і сучасне. – Виноградів, 1995. – С. 54 – 56.

Юрій Потокі // Слово. – 2002. – №1. – С. 27.

Березень

3 березня -85 річчя від дня народження Палфія Федіра Юрійовича, вченого, академіка

Палфій Федір Юрійович народився у 3 березня 1925 р. в с. Королево Виноградівського району. У 1950 р. закінчив Львівський зооветеринарний інститут і працював головним ветеринарним лікарем Яворівського району. Львівської області. З 1951р. по 1954- навчався в аспірантурі за спеціальністю «Біохімія» Інституту агробіології АН УРСР. У 1954 р. – у Львівському державному університеті захистив кандидатську дисертацію на тему « Жировой обмен у крупного рогатого скота в связи с молочной продуктивностью и родильним парезом», а в1965 р. у Всесоюзному науково – дослідному інституті тваринництва – докторську дисертацію на тему «Значение серосодержащих соединений в процесах пищеварения, обмена веществ и продуктивності крупного рогатого скота».

З 1954 р. до 1956 р. – старший науковий співробітник Інституту агробіології АН УРСР, з 1956 по 1961 рр. – старший науковий співробітник Науково – дослідного інституту землеробства і тваринництва західних районів України, з 1961 по 1969 рр. – завідувач лабораторії Українського науково – дослідного інституту фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин. З 1969 до 1987 р. – директор Науково – дослідного інституту землеробства і тваринництва західних районів УРСР, з 1989 по 1922 рр. – завідувач відділу Закарпатського науково – дослідного інституту агропромислового виробництва. З 1992 р. по 1996 р. - завідувач кафедри хімії Львівської академії ветеринарної медицини ім.. С. З. Гжицького.

Звання професора отримав у 1966 р.,

член – кореспондент всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна з 1970 р., академік Української академії аграрних наук з 1991р.

Звання заслуженого діяча наук України присвоєно у 1983 р.

Нагороджений медаллю «За доблесну працю», двома орденами Трудового Червоного Прапора та Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Під керівництвом академіка Ф. Ю. Палфія підготовлено 8 докторів та понад 120 кандидатів наук .Основні напрямки наукової діяльності знайшли своє відображення більш як у 400 наукових працях.

Помер Палфій Федір Юрійович 31 грудня 1996 року. Похований у Львові на Личаківському меморіальному цвинтарі.

Джерельні приписи:

Палфій Федір Юрійович [Текст] : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи хх століття: Гражда, 2007. – С 237 – 238.

27 березня - 85 річчя від дня народження Бабинця Олександра Івановича, архієпископа.

(1925 – 1992)

Бабинець О. І. народився 27 березня 1925 р. в с. Підвиноградові в родині селянина. Закінчив шість класів початкової школи в рідному селі, чотирирічну школу у Виноградові. у 1942 році став послушником спочатку Бедевлянського Іоанно – Предтечевського скиту, а потім Ізького Свято – Миколаївського монастиря. 17 листопада 1947 року -послушник Олександр з благословення єпископа Мукачівського й Ужгородського Нестора, архімандрита Матфея (Вакаров) був пострижений у чернецтво з ім’ям Савва , на честь преподобного Савви Освященого. Архієпископом Львівським, Тернопільським і Мукачівсько- Ужгородським Макаріем (Оксиюк). 29 листопада 1948 р. чернець Савва був возведений у сан іеродіакона. 16 липня 1950 року єпископом Мукачівським і Ужгородським Іларіоном (Кочергін) о. Савва був рукоположений в ієромонаха.

На початку 1951 року ієромонах Савва призначений настоятелем приходу в с. Сокирниця Хустського району, а через два роки – настоятелем приходів у селах Бодов 1 і Бодов 2. Восени збулася його мрія – він одержав благословення правлячого архієрея вступити до Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1957 р. ієром. У 1961 р. Савва закінчив Московську духовну академію за 1 розрядом зі ступенем кандидата богослов’ я за курсовий твір по кафедрі Патрології: «Сотеріологія й есхатологія в творах святого Григорія Богослова».

Закінчивши академію, Савва повернувся в Мукачівську єпархію і протягом шести з половиною років ніс послуг на приході в селі Тросник. 2 січня 1968 р. архієпископ Мукачівський і Ужгородський Григорій призначив о. Савву настоятелем Успенського приходу у Виноградові і поклав на нього послух благочинного Виноградівського благочиння. 12 травня того ж року він звів о. Савву в сан ігумена.

30 березня 1969 року у Владимирському кафедральному соборі Києва за Божественною літургією відбувся хіротонія архим. Савви в єпископа Переяслав – Хмельницького, вікарія Київської єпархії.

З1972 до 1977 року єп. Савва керує Чернівецькою і Буковинською єпархіями.

Від 18 березня 1977 р. єп. Савві доручена Мукачівсько- Ужгородська єпархія. Але через погіршення здоров’я, за проханням до Священного Синоду, 26 червня 1985 року владика був переведений на Полтавську кафедру.

За ревне служіння Церкві христовій єп. Савва в 1989 р. був визнаний гідний сану архієпископа, а потім нагороджений орденом Св. Рівно апостольського князя Володимира 11 ступеня

25 лютого 1922 р. після Божественної літургії в Харківському кафедральному соборі архієпископ Савва раптово помер. 28 лютого він був похований на монастирському кладовищі рідного Ізького Свято – Миколаївського монастиря

Джерельні приписи:

Данилець, Ю., Мотич, О.

Бабинець Олександр Іванович : [про нього] //Енциклопедія Закарпаття : визначні особи хх століття: Гражда, 2007. - С . 19.

Квітень

4 квітня - 70 річчя від дня народження Михайла Михайловича Коцана, заслуженого працівника культури України. Нагороджений орденом « Знак пошани», медалями та дипломами лауреата республіканських та всесоюзних конкурсів духових оркестрів. Народився в с. Горбки Виноградівського району.(1940)

14 квітня – 100 річчя від дня народження Уйфалушія Юлія Михайловича, колишнього партизанського зв ‘язківця .

(1900 – 1944)

Юлій Уйфалшій народився 14 квітня 1900 р. в селі Теково Виноградівського району в бідній родині. У народній школі провчився лише декілька років, бо через нестатки змушений був ходити у найми та на заробітки .У 1924 році він опинився у пошуках роботи аж у Франції. Тут став свідком і учасником великого страйку французьких шахтарів у 1925 році. Страйк став уроком для молодого Юлія Уйфалушія.

В 1925 році він повернувся додому, влаштувався на роботу в Севлюші , а згодом повернувся у рідне село і став працювати у місцевому млині. Тут був прийнятий в ряди комуністичної партії Чехословаччини. В 30- роки Юлій займався нелегальним переправленням добровольців, які добиралися в Іспанію на допомогу іспанському народу.

Після окупації Карпатської України угорськими військами Уйфалушій не припиняв підпільної антифашистської діяльності. Уже в квітні 1939 р. угорськіі жандарми його арештували і відправили спочатку до Мукачева, а потім – на хутор недалеко від Ніредьгази в Угорщині, де його часто допитували. За недостатністю доказів у травні 1939 р. його відпустили, але поставили під поліцейський нагляд.

Весною 1940 р. Уйфалушія знову заарештували, і відправили на суд в м. Кошіце (Словаччина). Йому приписували організацію підпільних груп у затисянських селах Текові, Сасові, Чорнотисові, Юлівцях та ін. поширення підпільних листівок, які він одержував від Ужгородського підпільного комітету. У судовому процесі над патріотами Закарпаття він значився під номером 273. Але на допитах і в суді він твердив одне «Нічого не знаю, ні з ким не зустрічався, не бачив ніяких листівок».

Невипадково, що Юлій Уйфалушій з таким значним досвідом підпільної діяльності, восени 1943 р. опинився серед активних помічників розвідгрупи « Закарпатці», яку очолював Ференц Патакі. Він допомагав командиру та його радисту перебувати на Виноградівщині певний час і потім перебратися у Будапешт для подальшої роботи, потім тримати з ними регулярний зв’ язок.

У кінці березня – на початку квітня 1944 р. на Виноградівщині відбувалися масові арешти учасників розвідгрупи. Серед арештованих був і Юлій Уйфалушій та його син Юлій який став зв’язковим між Закарпаттям і Будапештом.

За зраду «святостефанській короні» батька і сина засудили до страти, яка відбулася 17 червня 1944 р. в рідному селі Текові. Посмертно вони нагороджені медалями « За відвагу».

Джерельні приписи:

Довганич Омелян

Уйфалушій Юлій Михайлович : [про нього] // Довганич, О. Трагічний фінал. Розвід група «Закарпатці»: історія та люди. – Ужгород: Гражда, 2004. – С. 248 – 250.

1 6 квітня – 95 річчя від дні народження Павла Юрійовича Цильо, голов районної організації товариства добровольців Закарпаття, учасник бойових дій.

Народився 16 квітня 1925 року в сім’ї землероба в с. Дешковиця Іршавського району. Після закінчення восьми класів народної школу допомагав батькам у господарстві.

Після визволення Закарпаття Червоною армії 28 жовтня 1944 р. добровільно вступив до лав Радянської Армії у місті Свалява. Бойовий шлях простягався від міста Сніна – Гуменне (Словаччина) до міста Пардубіце (Чехія). З кулеметом « Максим» визволяв від німецьких загарбників Словаччину, Польшу та Чехію.

Багато разів пробирався з побратимами в тил ворога і брав німців у полон, але потім був сам поранений і непритомний, потрапив до їхніх лабет 2 лютого1945 на території Чехії. фашисти по – звірячому ставились до радянських полонених. Багато з них залишилися навіки спочивати вічним сном на чужині.

24 квітня того ж року госпіталь був визволений радянськими танкістами і Павло Цильо вдруге вступив до лав Червоної армії в окрему 10 –ту трофейну бригаду слюсарем.

Спочатку був серед тих хто очищав поле боїв від ворожої бойової техніки біля шосе Берлін –Прага. Потім за договором демонтували заводи, фабрики і відправляли на Батьківщину із східної зони Німеччини (Рахівська картонна фабрика, Іршавський абразивний завод і т. д.)

Коли в 1947 р. із заводами і фабриками було завершено, передислокувалися в місто Йогангеоргенштадт – добувати уранову руду і відправляти в колишній Радянський Союз. І тільки через 5 років і три місяца служби в радянській зоні Німеччині, 9 серпня 1949 року був демобілізований у рідне Закарпаття, де поєднував роботу з навчанням – вступив у сьомий клас школи робітничої молоді.

Здобув середню, відтак – вищу освіту закінчив Івано – Франківський педінститут. 35 років працював учителем на Берегівщині та Виноградівщині. У 1985 році пішов на заслужений відпочинок.

Нині – інвалід Великої Вітчизняної війни 1 групи, учасник хору ветеранів війни і праці, очолює Виноградівську районну організацію Товариства добровольців Закарпаття – учасників війни.

Джерельні приписи:

У єдиному строю: Художньо – документальні оповіді, спогади, фотодокументи / Упорядкування А. І. Окаль, Ю. М. Граб, І. В. Густі. – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2007. – С. 23 – 24.

Цільо, П.

Як я був двічі добровольцем // Новини Виноградівщини. – 2009. – 8 травня.

Травень

3 травня – 70 річчя від дня народження Ольги Терек – Медвецькі, завідувачки кафедри фізіології рослин Львівського Державного університету, та доктора біологічних наук, професора. Народилася в с. Сірма (нині Дротинці) Виноградівського району.(1940 р.)

9 травня – 95 річчя від дня народження Кухаренка Миколи Івановича, єдиного на Закарпатті Героя Радянського Союзу, генерал – майора у відставці, почесного громадянина міста Виноградів.

(1915 – 2009)

Кухаренко М. І. народився 9 травня 1915 р. на хуторі Анна – Ніколаївка Андріївського району Донецької області. Після закінчення ФЗН працював формувальником сталі на Новокраматорському заводі важкого машинобудування ім.. Леніна. Звідти в 1937 р. був призваний до лав Червоної Армії. Пройшовши прискорений курс навчання у Харківському танковому училищі, яке закінчив у січні 1942 р,. пішов на фронт. Брав участь в боях під Москвою, Сталінградом, на Карельському фронті, де служив командиром взводу у 38 – ій гвардійській танковий бригаді. Звідти був направлений на Білоруський фронт. Брав участь в боях на Одері, штурмував міста Штетцін, Данцінг, Розтока на території Німеччини.

Особливо тяжкі і кровопролитні бої на його долю випалі у вересні 1944 року.

Танковий взвод гвардії лейтенанта Кухаренка 6 вересня 1944 р, під сильним мінометним вогнем. прорвав оборону ворога з 12 фашистських танків, знищивши при цьому 8 фашистських бойових машин. Особисто Микола Іванович підбив 6 танків противника. Цим самим було забезпечено успіх наступу радянських військ на цьому відрізку фронту. Наступного дня взвод знищів 4 противотанкові гармати, 5 дзотів і до 70 гітлерівців. Застрявши в болоті , протягом 14 годин наші танкісти вели вогонь по противнику , не давши йому можливість захопити їх в полон.

За цей бій Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР 24 березня 1945 р. Миколі Кухаренку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У роки війни за свої бойові заслуги він нагороджений також орденами: Леніна, орденом «Бойового Червоного Прапора», орденом «Олександра Невського», орденом «Червоної Зірки», орденом «Вітчизняної війни» І ступеня, «Богдана Хмельницького» ІІ і ІІІ ступенів та 20 медалями СРСР і України.

Після закінчення війни М. І. Кухаренко продовжував службу в армії.

Був учасником військового параду Перемоги у Москві в 1945 році від 2 –го Білоруського фронту, а також учасником параду в Москві на честь 50 – річного ювілею Перемоги у Великій Вітчизняній війні. З 1947 по жовтень 1948 року – слухач Ломоносівської вищої офіцерської школи Ленінградської області . З травня 1953 р. по 1957 р. - командир роти 42-го самохідного танкового полку в м. Виноградові.

З 1957 по 1959 рр. працює у Виноградівському райвійськкоматі. Звільнений у війському званні гвардії майору.

Після відставки продовжував жити і працювати у Виноградові. Очолював в місті автоколону № 06031 Берегівського АТП №12144. Трудову діяльність активну поєднував із вихованням молоді, виступав у засобах масової інформації, займався громадською діяльністю, тривалий час був членом президії районної ветеранської організації, активний учасник хору ветеранів.

М. І. Кухаренко є почесним громадянином міста Кандалакші Карельської Автономної Республіки Російської Федерації. У 2002 йому було присвоєно також звання « Почесний громадянин міста Виноградів».

З нагоди Дня Перемоги Президент України Віктор Ющенко у 2009 р. надіслав М. Кухаренко привітання .

Після тривалої хвороби 12 серпня 2009 р. Кухаренко М. І. помер.

Помер Герой Радянського Союзу, генерал – майор у відставці Кухаренко М. І. після тривалої хвороби 12 серпня 2009 р.

Джерельні приписи:

Кухаренко Микола Іванович // Новини Виноградівщини. – 2009. – 15 серпня. – С. 8.

Пам яті М. І. Кухаренко // Новини Закарпаття. – 2009. – 15 серпня. – С. 23.

30 травня – 65 річчя від дня народження Катерини Горват, доцента кафедри угорської філології Уж НУ, лінгвіста, кандидата філологічних наук, співавтора підручників угорської мови для 4 5 класів, члена Закарпатського угорсько мовного наукового товариства. Народилася в с. Тисокерестур (Перехрестя ), Виноградівського району. (1945)

Липень

3 липня – 70 річчя від дня народження Василя Івановича Якубця, вченого – хіміка. Він є автором та співавтором близько 60 наукових праць, 7 винаходів, переможець регіонального конкурсу «Винахід – 2000». Народився в с. Чепа на Виноградівщині (1940)

5 липня – 40 років від дня народження Фенича Володимира Івановича, фахівця а галузі історії церкви, доцента історичних наук.

Фенич В. І. народився 5 липня 1970 року в с. Тросник Виноградівського району. Фахівець в галузі історії церкві. Кандидат історичних наук (1997), доцент (2001).

Закінчив історичний факультет (1992) та аспірантуру при кафедрі історії України (1994) Ужгородського державного університету. У травні 1997 р. захистив кандидатську дисертацію на тему : « Греко – католицька церква в громадсько – політичному та культурному житті Закарпаття (1771 – 1867рр.)».

З 1994 р. працює в Ужгородському університеті викладачем (1994 – 1997), доцентом (1997 – 2005), заступником декана з виховної роботи (1999 – 2000), деканом (з квітня 2005р.) історичного факультету.

Автор майже 100 наукових, науково – методичних та краєзнавчих публікацій. У них визначається роль і місце греко – католицької церкви в системі австрійського управління на Закарпатті; аналізується юридичний статус церкві, структура управління, права та обов'язки духовенства, його матеріальне і фактичне становище; досліджується діяльність церкви і духовенства в громадсько – політичному та культурному житті краю; наголошується на впливи клерикальної ідеології на формування національної самосвідомості українського населення регіону.

Праці :

« Малоберезнянський Свято – Миколаївський монастир та нарис історії чину Св. Василія Великого на Закарпатті» (Ужгород, 2004; у співавт. );

«Ужгородська унія 1646 р. у вітчизняній і зарубіжній історії; (Ретроспективний погляд на проблему)» //Проблеми української історіографії: Матеріали Всеукраїнської конференції, присвяченої 30 – річчю Українського історичного Товариства і журналу «Український історик», 2 березня 1996 р. – Мукачево, 1996. – С. 97 – 105;

«Релігія та церква в житті й творчості Михайло Грушевського» //Спадщина великого українця: Науково – методичний збірник матеріалів конференцій, присвячених 130 – й річниці ювілею М. С. Грушевського та 5 річниці незалежності України. – Ужгород, 1997. – С 95 – 103,

«Заснування Імстичевського монастиря та його діяльність в австрійські і австро – угорські часи» //Карпатка, Вип.. ; Актуальні проблеми політичного та етнокультурного розвитку регіону в 19 – 20 ст. – Ужгород, 2001. – С. 21 – 30;

«Церковна політика угорського уряду та національно – політична заангажованість греко – католицького і православного духовенства Закарпаття (березень 1939 – жовтень 1944 рр.)» //Там само . – 2002. – Вип.. 20 – С. 61 – 103;

«Церковна політика автономного уряду о. Августина Волошина та національно – політична ідентичність греко – католицьких і православних священників Карпатської України (жовтень 1938 – березень 1939 рр.) //Науковий вісник. Ужгород, ун –ту. Сер. Історія. – Ужгород, 2005. – Вип.. 13. – С. 48 – 67

Джерельні приписи:

Олашин, М. В.

Фенич Володимир Іванович : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи хх століття: Гражда, 2007. - С 342 – 343.

8 липня – 105 років від дня народження

Юлія Васильовича Бо́ршош-Кум'я́тського , поета, педагога.

(1905 – 1978)

Народився Юлій Боршош 8 липня 1905 р. в с. Великі Ком'яти Виноградівського району на Закарпатті у селянській родині. Після народної школи в рідному селі закінчив знамениту Ужгородську учительську семінарію.

Починаючи з 1924 року, наступні 42 трудився педагогом в Приборжавському, Пилипці, Рахові, Кобилецькій Поляні, Лузі, Ужгороді аж до виходу на пенсію у 1966.

Перші його поетичні спроби належать до часів навчання в семінарії. Друкуватися почав з 1924, опублікувавши вірш «Закувала зозуленька» у журналі «Наш рідний край», що його незмінно впродовж 1922—1939 рр. редагував Олександр Маркуш. До перших книг ішов переважно на шпальтах журналів «Наш рідний край» та «Пчілка» (1923—1934) — шеф-редактором останнього був його директор і викладач педагогіки під час навчання в семінарії Августин Волошин. Друкувався також на сторінках прогресивного літературно-художнього та громадсько-політичного часопису краю, редагованого В. Гренджею-Донським, «Наша Земля», а також газети «Свобода» та «Календаря „Просвіта“ на переступний рік 1928». Помітну роль у становленні таланту Ю. Боршоша-Кум'ятського відіграв просвітянський альманах письменників Підкарпатської Русі «Трембіта» (Ужгород: Видання Товариства «Просвіта», 1926) — тут на сторінках 32-35 з портретом автора на окремій сторінці вміщена досить поважна добірка його поезій — «Де мій край», «Тече вода попід вербник…», «Зозуленька», «Пчілка і голуб», «Ой засвіти, місяченьку». У цих періодичних виданнях побачили світ кілька десятків віршів, що започаткували його збірки поезій «Весняні квіти» (1928) — для дітей та юнацтва і «З мого краю» (1929р.)- для дорослого читача. У 1929—1944 рр. теж активно друкувався в пресі — газетах, журналах, альманахах, що виходили вм.. Ужгороді, Мукачеві, Севлюші, Рахові, Празі, Львові та Харкові. Особливо тісно співпрацював із журналом націоналістичної молоді Закарпаття «Пробоєм» (1933—1943), що виходив у Празі і з кінця 30-х років став загальноукраїнським літературно-художнім та громадсько-політичним місячником, де друкувалися кращі зразки українського красного письменства. У цьому часописі , крім окремих публікацій, вийшли в одній із книжкових серій — книгозбірня «Пробоєм» — дві його збірки «В Карпатах світає» (1935) та «Кров кличе» (1938).

У 1930-ті роки поезія Ю. Боршоша - Кум'ятського долає карпатські перевали і виходить на ширші українські простори. Він друкується в альманасі «Груні — степам» (Харків, 1930), а також у журналах української патріотичної мистецької молоді Галичини «Дажбог» (1932—1935 місячник, а потім двотижневик) та « Обрії» (1936—1937, тижневик), що виходили у Львові.

За життя Ю. Боршош-Кум'ятський видрукував 13 оригінальних поетичних книг, чим не вичерпалося написане ним. У 1980 р. вийшла книга його вибраних творів «Червона калина». Людина віруюча, він пройшов з Богом у серці усім своїм свідомим життям і в глухі роки войовничого радянського атеїзму створив неперевершену досі цільну книгу духовної лірики «Христос у Карпатах». Книга вийшла в світ стараннями сина поета, відомого лікаря-хірурга Юлія-Богдана Боршоша (1936—2003) у 1995 р. Після цього поза збірками теж залишилося чимало творів поезії та малої прози, які склали упорядковану Юлієм-Богданом книжку «До срібних сивин» (2004), до виходу в світ якої у видавництві «Закарпаття» доклали зусиль онук автора Богдан Боршош та внучка Марта Мартин (у дівоцтві Боршош).

У 2005 році у серії «Письменство Закарпаття» вийшла найповніша книга поета — «З наказу роду», над упорядкуванням якої до останніх своїх днів трудився його близькі -Юлій-Богдан. В книзі зібрано всю творчу спадщину письменника, варту уваги сучасного читача, подано автентичні тексти всіх шести збірок 20-30-х років, а також повоєнну поезію, поезії в прозі, малу прозу та публіцистику.

Вранці 28 березня 1978 року Юлій Боршош-Кум'ятський помер від важкого серцевого нападу.

Blog

Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних та

Содержание