Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних та
| Вид материала | Документы |
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 709.33kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека, 314.01kb.
- Національна парламентська бібліотека України в 2007р, 251.35kb.
- І. С. Тургенєва цбс комінтернівського району центральна бібліотека ім. І. С. Тургенєва,, 66.97kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- 150 Національний поет свого народу, 293.73kb.
- Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника, 241.53kb.
- Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека імені М. Островського, 1325.91kb.
- Академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни, 1371.68kb.
- Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Островського, 1529.52kb.
Поетичні збірки
- Весняні квіти (1928)
- З мого краю (1929)
- Країна див (1934)
- В Карпатах світає (1935)
- З наказу роду (1938)
- Кров кличе (1938)
- Дві долі (1948)
- На високій полонині (1956)
- Грай трембіто (1958)
- В орлиному леті (1961)
- Багряні акорди (1967)
- Шовкова косиця (1971)
- Пізня краса (1975)
- Червона калина (1980)
- Христос у Карпатах (1995)
- Молитва серця (1995)
- До срібних сивин (2004)
- З наказу роду (2005)
Джерельні приписи:
Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2005 рік : Рекомендаційний бібліографічний посібник / Уклад.; Т. І. Васильева, Г. В. Бобонич. – Ужгород: Вид – во В. Падяка, 2004. – С. 214 – 217.
Хланта, І.
Юлій Боршош – Кум ятський : Бібліографічний покажчик. – Ужгород : Патент, 2000. -133 с.
Хланта, І.
Юлій Боршош – Кум ятський: Бібліографічний покажчик. – Ужгород: Патент, 133 с.
22 липня – 50 річчя від дні народження Елеміра Кесегі, поета, журналіста, редактора газети Кárpáti Igaz Szó, політика. Народився в с. Фертишолмаш (Заболоття) Виноградівського району.
24 липня – 90 річчя від дня народження Михайла Папа, громадський діяч, професор, спеціаліст з американо - українських відносин.
Пап Михайло народився 24 липня 1920 р. в с. Сірма (Дротинці) Виноградівського району в селянській сім ї. Початкову школу закінчив у рідному селі. Середню освіту здобув в Мукачеві., де закінчив Торгівельну академію. Останній рік навчання був дуже насиченим,, академія у листопаді переїхала у Сваляву, а напад Угорщини на Карпатську Україну змусив академістів – січовиків відступати в бойовому порядку на Словаччину, насамперед до Бардієва, а потім до Братислави, де Михайло і закінчив своє навчання.
З Відня переїхав у Мюнхен, а звідти – до Гайденбурга. Тут поступив до університету. У 1948 р. М. Пап успішно захистив докторську дисертацію з міжнародного права та історії. У той час був одним з перших серед чужинців, хто одержав наукове звання доктора міжнародного права в Гайдензберзькому університеті. Після захисту дисертації одержав посаду приватного дорадника при ІРО в містечку Алігер, неподалік від Гайденсберга.
У 1949 р. емігрує до США в Чикаго. Вільно володів угорською, словацькою, чеською, німецькою та російською мовами, але англійську тільки почав вивчати. Тут йому на допомогу прийшла майбутня дружина, уродженка Східної Словаччини, яка в 1933р. жила в США. Молодому вченому запропонували працювати в університеті в коледжі Нотр – Дам в Клівленді. Тут викладав різні курси з історії і міжнародного права.
Крім викладацької праці , професор Пап Михайло широко відомий , як спеціаліст з американо – українських відносин та спеціаліст з національного питання в СРСР. Він надрукував ряд статей і монографій: «Російський імперіалізм»(1952), а також монографій «Советські труднощі в Україні» (1952), «Боротьба України за самостійність»(1968), «Російська імперія: деякі аспекти царського та совєтського колоніального режиму»(1985), «Ріст і упадок російського більшовизму»(1995).У 1961 р. заснував при Клівлендському університеті ім.. Джона Карола Інститут советознавчих і східноєвропейських студій.
Найбільший тріумф М. Папа у тому , що його називали головним фальсифікатором історії Советського Союзу, одначе насправді він є суспільною особою, видатним громадянином і науковцем, людиною релігійною, а це є основою етичної спільноти українців.
Джерельні приписи:
Пап, Михайло : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи хх століття: Гражда, 2007. – С. 240.
Вересень
22 вересня – 65 років від дня народження Поличка Андрія Васильовича, почесного будівельника України, колишнього голови райдержадміністрації, Почесного громадянина міста Виноградів.
Народився Андрій Поличко 22 вересня 1945 року у с. Заріччя Іршавського району. Батьки його- Василь Іванович та Марія Петрівна – одвічні землероби. Мали чотирьох синів Івана, Юрка, Василя, та Андрія, що народився одразу після війни. Як і всі сільські діти сини ходили до місцевої школи.
Не одразу знайшов себе Андрій Васильович. Та життя не минуло безслідно. Воно навчило його людяності виваженості, мудрості, що так потрібно кожному керівнику. На підприємство ПМК №78 прийшов уже сформовано людиною, у 27 річному віці. За плечима мав технікум, службу в армії, Львівський лісотехнічний інститут. Більш як 22 роки Поличко Андрій Васильович працював керівником ВАТ « Виноградівська пересувна механізована колонна №78». Перерва була тільки тоді, коли в переломні 1990- 1994 роки був обраний народним депутатом України і головою райвиконкому, представником Президента в районі. Але й тоді не порив зв’язки з колективом. Радів і хвилювався за успіхи, й труднощі і випробування рідної ПМК, долав їх з незалежною гідністю, з честю.
15 лютого 2001 р. Державна податкова адміністрація у Закарпатській області винесла колективу (голова правління А. В. Поличко) Подяку «За високій рівень податкової культури та сумлінне виконання протягом 2000 р. податкових зобов’ язань». У травні 2004 р. ДПІ у Закарпатській обл.. знову оголосило Подяку «За вагомий внесок в наповнення бюджетів усіх рівнів та високу податкову культуру». 18 серпня 2004 р. обласна рада винесла Подяку Андрію Васильовичу як депутату Верховної Ради першого скликання – за вагомий внесок у становлення і розбудову української державності, активну громадську діяльність та з нагоди відзначення Незалежності України.
У 2004 р. Поличку А. в. було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Виноградів»
За час роботи у мехколоні А. В. Поличко з колективом побудували свою базу відпочинок у приміський зоні «Виннички».
В червні 2006 р. , як голова правління ВАТ ПМК – 78 , Поличко вирішив передати керівництво своєму насліднику – Й. А. Вайді, але залишився головою наглядової ради закритого акціонерного товариства « Виноградівська пересувна колона №78»
Джерельні приписи:
Поличко, Андрій.
Андрій Поличко: «Ми готові виконати будь – яке замовлення. Було б належне фінансування» : [розмова з головою правління ВАТ « ПМК – 78» А. Поличко/ вів Іван Тупиця ] // Новини Виноградівщини. – 2005. – 13 серпня.
Савинець, Мальвина.
Розповідь про керівника – словами підлеглих : [А. В. Поличко] / М. Савинець //Новини Виноградівщини. – 2005. – 20 вересня
24 вересня – 110 р. від дня народження Гандери Михайла Івановича, делегата 1 з “їзду Народних Комітетів Закарпатської України.
(1919 – 1955)
М. І. Гандера народився 24 вересня 1900 р. , в м. Севлюш (Виноградові), в родині селянина – бідняка. Важкі умови життя в період перебування краю у складі Австро – Угорської монархії примусили хлопця наймитувати, заробляючи гроші на прожиток.
На початку 1918 р. був мобілізований в австро – угорську армію. Перша світова війна наближалася до кінця. У країні перемогла буржуазно – демократична революція, а в березні 1919 р. – соціалістична. Молодий робітник вітав встановлення у Закарпатті радянської влади і добровільно вступив в угорську Червону армію.
Уже в умовах Чехословацької республіки М. І. Гандеру у 1922 р. приймають в КПЧ, а у 1926 р. – і його дружину Олену. У жовтні 1927 р., під час виборів до сільських і міських представництв, його обрали депутатом до Севлюського міського представництва, де він проводив значну роботу по захисту прав робітників.
Як активний учасник робітничого руху , організатор страйків, Гандера часто потрапляв до «чорних» списків. Багато знущань і поневірянь довелося пережити подружжю Гандерів у період угорської окупації краю. Недовго перебував він на волі. У 1943 р. його заарештували й відправили у трудовий табір у Велику Ільву (Трансільванія).
Його дружина О. І. Гандера , стала зв’язковою радянської розвідгрупи «Закарпатці», очолюваної Ф. Патакі, яку у 1944 р. заарештували й засудили до страти. Про це нагадує меморіальна дошка на будинку Виноградівської взуттєвої фабрики.
Тільки перед самим визволенням М. І. Гандері вдалося втекти з табору додому , де самотньою залишилася донька Ганна. Після визволення краю населення міста обрало М. І. Гандеру головою Севлюського окружного народного комітету.
М. І. Гандера активно включився в будівництво нового життя. Став делегатом 1 конференції комуністів Закарпаття, на якій 19 листопада 1944 в Мукачеві його обрали членом ЦК КПЗУ. Він провів велику роботу по підготовці до 1 з їзду народних комітетів Закарпатської України.
Згодом Гандера тривалий час працював на господарський роботі. Нагороджений двома медалями. Будучі пенсіонером, він продовжував виконувати велику громадську роботу , виступав перед молоддю з бесідами з історії рідного краю.
Помер Гандера М. І 16 лютого 1982 року у Виноградові.
Джерельні приписи:
Довганич, О.
Гандера Михайло Іванович : [про нього] // Того дня зійшло сонце возз’єднання: минуле і сучасне . – Ужгород, - 1997.- С. 95 – 96.