Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника

Вид материала

Содержание

Херсонес Таврійський
Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»
Національний дендрологічний парк «Софіївка»(м. Умань Черкаської обл..)
Софія Київська
Херсонес Таврійський
Національний заповідник-острів «Хортиця»
Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця" (м. Хотин Чернівецької обл.)

Подобный материал:

Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва

Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника

Інформаційно - бібліографічний відділ

СІМ ЧУДЕС УКРАЇНИ

Бібліографічний нарис

Київ

2007

Над виданням працювали: М. Божко/ завідуюча інформаційно - бібліографічним відділом - укладач/

Л. Пескіна/ завідуюча районним інформаційним Центром-редагування/

За довідками звертатись: 278-30-49

ЗМІСТ

Вступ..................................................................................4

Заповідник „Кам’янець”.............................................................6

Києво- Печерська лавра.................................................................8

Національний дендрологічний

парк „Софіївка”............................................................................11

Софія Київська..............................................................................13

Херсонес Таврійський..................................................................14

Заповідник „Хортиця”...............................................................16

Заповідник „Хотинська фортеця”............................................21

Додаток 1...........................................................................26

Додаток 2...........................................................................30

Шановні добродії!

Кілька місяців поспіль в усіх регіонах України проходила акція „ 7 чудес України”, і була закономірним продовженням низки заходів, які проходять вже кілька років під гаслом „Пізнай Україну”.

Нажаль, у багатьох українців склалось упередження: за дивами потрібно їхати в інші країни. Задача конкурсу - спростувати цю думку.

Загальнонаціональний проект „7 чудес України” задумувався як прагнення показати українцям і світу історично значиме, архітектурно витончене, туристично привабливе, одним словом – красиве та унікальне обличчя держави, в якій ми живемо.

Адже часом про справжні перлини природних, історичних див, які нас оточують, ми й не здогадуємося: відсутні реклама, належний піар, не створено інфраструктуру, тощо.

Загалом на звання одного з семи українських див претендувало 100 пам’яток історії та культури з усіх регіонів країни.

Близько 77 тисяч користувачів прийняли участь в громадському обговоренні на офіційному сайті (ссылка скрыта). Підсумувавши його результати, а також результати всеукраїнського опитування фахівців - експертів оргкомітет визначив переможців. Ось вони, „7 чудес України”: Національний історико - культурний заповідник „ Кам’янець”, Києво- Печерська лавра, Національний дендрологічний парк „Софіївка”, Софія Київська, Херсонес Таврійський, Національний заповідник - острів „Хортиця”, Державний історико - архітектурний заповідник „ Хотинська фортеця”. Переможці отримали нагороду у вигляді скульптурної композиції з логотипом акції. Окрім цього, Оргкомітет вирішив нагородити спеціальними відзнаками акції такі об’єкти:

- номінація "Визначна пам'ятка сучасної України" - музей «Писанка»;

- номінація "Визначна пам'ятка духовної України" - Острозький замок та Академія;

- номінація "Визначна пам’ятка новітньої історії" – Лівадійський палац-музей.

Про пам’ятки, які стали переможцями цього незвичайного конкурсу йдеться в бібліографічному нарисі, підготовленому ЦРБ ім. Є. Плужника.

Маємо надію, що запропоноване видання стане у пригоді всім, кого цікавить історія та культура нашої держави.

Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»

Кам'янець-Подільський – місто, що зберегло дух середніх віків. Тут Ви побачите одну з найбільших оборонних споруд України, фотецю, що займає провідне місце у світовій історії оборонного зодчества. Літопис приписує будівництво кам'яної фортеці литовським князям Корятовичам, які правили князівством у 60-90-х рр. XIV cт.

Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від решти районів міста глибоким каньйоном р. Смотрич.

Архітектура Старого міста - заповідника зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій

(православної, католицької, іудейської, мусульманської), а саме: Турецький мінарет XVII ст.; турецький та вірменський бастіони XVII ст.; Миколаївська (вірменська) церква XIV ст.; дерев'яна Хрестовоздвиженська церква XVIII ст.; монастирські комплекси XV-XVIII ст. орденів Домініканів, Францисканів.

Однією з унікальних інженерних споруд заповідника є Замковий міст, що з'єднує місто та Замковий комплекс. Він викликав немало суперечок щодо свого походження. За однією з гіпотез, міст було зведено римлянами у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію.

Завдяки унікальному поєднанню містобудівної, архітектурної, історичної спадщини Старого міста з ландшафтом каньйону р. Смотрич „Культурний ландшафт каньйону” визначено кандидатом до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

До нашого часу збереглася система потерн (ходів) і казематів. Денна вежа призначена для спостерігачів.

Н

евід'ємною частиною Старого міста, його перлиною, є Стара фортеця, яка стала візитною карткою Кам'янця-Подільського, його символом.

Історія заснування фортеці починається в XII ст. Немов продовження кам'яних скель височать башти фортеці.

Одинадцять башт входять до складу фортеці, кожна має свою назву і свою історію. Так, наприклад, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, виділені папою римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув'язнений Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця глибиною 40 м і в діаметрі 5 м видовбана в скалі. Досі в її стінах збереглося величезне дерев'яне колесо з пристроєм для підняття води на поверхню.

Література:

Винокур І., Хотин Г. Кам’янець- Подільський історико- архітектурний заповідник. - Л.: Каменяр, 1981.- 95 с.: іл.

Пламенецька О. Християнські святині Кам’янця на Поділлі.- К.: Техніка, 2001.- 304 с.- ( Національні святині України).

Сіцінський Ю. Оборонні замки західного Поділля: Історико- архітектурні нариси.- Кам’янець- Подільський, 1994.

Поділля// Логвин Г. По Україні. - К.: Мистецтво, 1968.- С. 271- 329.

Кам’янець- Подільська фортеця// Турист. краєзнавство: Навч. посібник.- К.: Знання, 2006.- С. 264- 271

Кам’янець- Подільський// Україна. Енцикл. довідник.- К.: Потенціал, 2002.- С. 351- 355.

Чередник В. Фортеця над Смотричем// Урядовий кур’єр.- 2007.- 6 лип.- С. 13.

Полегенько Г. Мій Кам’янець// День.- 2006.- 6 груд.- С. 22.

Литвиненко Л. Перлина Подільського краю// День.- 2004.- 6 лют.- С. 21.

Слабошпицкая Е. Цветок на камне// Единственная.- 2004.- № 4.- С. 154- 157.

Пламенецька О. Комплекс у Кам’янці- Подільському// Пам’ятки України.- 1998.- № 3-4.- С. 88- 95.

В Інтернеті: rel="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта

Києво - Печерська лавра

Києво-Печерська лавра - православний монастир, заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестове поблизу К

иєва. В ХІ ст. монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У ХІІ ст. монастир отримав статус «лаври» – головного великого монастиря. У XVIII ст. Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом на Україні. Їй належали три міста, сім містечок, біля 200 сіл і хуторів, більше 70 тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, 11 цеглових і 6 скляних заводів, більше 160 винокурень і вітряків, біля 200 шинків, два кінних заводи. Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками на Україні, в Росії і в Білорусі. Свого часу Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повести временных лет»), Нікон, Сільвестр. У ХІІІ ст. було складено «Києво-Печерський патерик» - важливе джерело історії Києва. К

иєво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з ХІ ст. (Успенський собор, Троїцька надвратна церква). Наприкінці ХІІ ст. навколо Києво-Печерської лаври було зведено оборонні стіни (у 1240 р. вони були зруйновані ордами Батия). У 1698-1701 рр. паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731-1744 рр. споруджено Велику лаврську дзвіницю, висота якої - 96,52 метра. На території лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля Трапезної - генеральний суддя українського війська В.Кочубей і полтавський полковник І.Іскра. У церкві Спаса на Брестові - засновник Москви Юрій Долгорукий. У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Споруди Києво-Печерської Лаври:

Аноозачатіївська церква (XVIIст.)
Ближні печери
Велика дзвіниця (XVIII ст.)
Всіхсвятська церква (XVII ст.)
Дальні печери
Свято-Успенський собор (XI-XVIII ст.)
Трапезна палата (XIX ст.)
Троїцька надбрамна церква (ХІІ ст.)
Хрестовоздвиженська церква (XVIII ст.)
Церква Різдва Богородиці (XVII ст.)

Література:

Дива печер лаврських: Монографія: До 2000-ліття Різдва Христового/ Упоряд. І. Жиленко.- К.: Академія, 1997.- 156 с.: іл.

Києво- Печерська лавра// Турист. краєзнавство: Навч. посібник.- К.: Знання, 2006.- С. 345- 354.

Києво- Печерський державний історико- культурний заповідник: Фотоальбом.- К.: Мистецтво, 1984.- 250 с.

Киево- Печерський государственный историко- культурный заповедник: Краткий фотопутеводитель.- К.: Мистецтво, 1988.- 192 с.: ил.

Кілессо С. Києво - Печерська лавра. - К.: Техніка, 2003.- 200 с.: іл. - ( Національні святині України).

Крайній К. Історики Києво- Печерської лаври XIX- поч. XXст.- К.: Пульсари, 2000.- 240 с.: іл.- Бібліографія: с. 234- 238.

Лаврська дзвіниця.- К.: Будівельник, 1983.- 40 с.: іл.

Лаврські печери: Путівник. - К.: Амадей, 2000.- 144 с.

Степовик Д. Києво- Печерська лавра. - К.: ПБП „Фотовідеосервіс”, 1993.- 80 с.

В Інтернеті: rel="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта/

Національний дендрологічний парк «Софіївка»(м. Умань Черкаської обл..)

аціональний дендрологічний парк „Софіївка” НАН України є одним з найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст.

Сучасна „Софіївка” поєднує в собі функції в першу чергу „Історичного саду”, згідно з Флорентійською хартією, науково-дослідного інституту Національної академії наук України, центру інтродукції, мобілізації та акліматизації рослинного різноманіття Правобережного лісостепу України, навчально-виховної бази, туристичної установи, музею садово-паркового мистецтва.

Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області. Заснований парк у 1796 р. багатим польським магнатом Станіславом Потоцьким на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії, і був подарований їй в день її янгола у травні 1802 р.

Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням римської і грецької міфології належала самій Софії. Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, камінні гроти - все це можна побачити, відвідавши парк. Цей шедевр вражає відвідувачів своєю красою вже протягом 200 років. Туристичний сезон в Умані триває весь рік. Потік відвідувачів не зменшується ні влітку, ні взимку.

Старовинними алеями парку гуляли Олександр Пушкін і Тарас Шевченко, Іван Котляревський і Сергій Волконський, Павло Пестель і Михайло Бестужев-Рюмін, Володимир Сосюра и Максим Р

ильський. Сотні наших славних земляків далекого і близького минулого відвідували цей парк.

Багато легенд складено і про саму Умань, одне із старовинних міст України. Місто героїчної та багатостраждальної долі. Ним володіла польська шляхта, його палили й розгромлювали вщент татари і турки, але він знову й знову піднімався з попелу. В Умані до сих пір знаходять залишки підземельних ходів, які служили місцевим мешканцям сховищами і своєрідними укріпленнями.

Література:

Косаревський І. Софіївка: Короткий путівник. - К.: Будівельник, 1967.- 76 с.: іл.

Софиевка: Фотоальбом/ Сост. З. Головерда.-К. :Мистецтво, 1980.- 96 с.

Дендрологический парк „Софиевка”// Сады, парки и заповідники Украинской ССР.- К.: Будівельник, 1985.- С. 106- 109.

Софіївка// Латиш І., Падалка І. Перлини України.- К.: „АРтЕК”, 2003.- С. 68- 72.

Мороз П. Найстаріший національний парк// Наука і суспільство.- 2007.- № 5-6.- С. 24- 25.

Рожнятовська О. Рукотворна перлина України// Календар знам. і пам’ят. дат.- 2006.- IV кв.- С. 105- 112.

Мелешко К. Не прийняла церква грішницю Софію...: (Софія Потоцька)// Україна і світ сьогодні.- 2005.- № 35.- С. 14.

Седик О. Пам’ятник коханню// Хрещатик.- 2004.- 3 верес.- С. 11.

Мелешко К. По местам куртизанской славы// Аргументы и факты.- 2004.- № 37.- С. 25.

Дмитрук А. Украинская Анжелика// Вокруг света.- 2004.- № 1.- С. 4- 17.

В Інтернеті: rel="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта/

Софія Київська

Софійський собор - всесвітньо відома пам'ятка архітектури і монументального живопису ХI ст. Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037 р.Будівничим Cв. Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира - хрестителя Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство. Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України - "митрополією руською". Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті "посадження" на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод.

П

ри соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа. На честь заснування Ярославом 1037 р. софійської бібліотеки перед входом до собору в 1969 р. було встановлено пам'ятний знак (скульптор І.Кавалерідзе).

Софія — свідок й безпосередній учасник життя Києва протягом багатьох сторіч. Вона пережила навалу орд степових кочовиків у грізному 1240 р., періоди занепаду й відродження міста у XIV—XVI ст., бачила національно-визвольну боротьбу у

країнського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польсько-литовських феодалів у XVII ст.

Великих збитків було завдано музею під час Великої Вітчизняної війни. Хоч сам Софійський собор не зазнав руйнування, однак були пограбовані архіви музею, вивезені цінні фрески XII ст. з Михайлівського Золотоверхого монастиря, що зберігалися у храмі. Лише після війни їх повернули музею в пошкодженому вигляді.

Література:

Ачкасова В., Тоцкая И. Софийский заповедник в Киеве: Фотопутеводитель.- К.: Мистецтво, 1981.- 191 с.

Державний архітектурно - історичний заповідник „Софійський музей”: Фотоальбом/ Упоряд. І. Тоцька.- К.: Мистецтво, 1990.-246 с.

Кресальний М. Софійський заповідник у Києві: Архітектурно - історичний нарис. - К.: Мистецтво, 1960.- 425 с.

Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. - К.: Інтеграфік, 2000.- 96 с.

Нікітенко Н. Собор Святої Софії в Києві. - К.: Техніка, 2000.- 232 с.: іл. - ( Національні святині України).

Собор Святої в Києві: Книга - альбом/ Упоряд. І Логвин. - К.: Мистецтво, 2001.- 352 с.: іл.

Канюк І. Історія під асфальтом: Виставка археологічних пам’яток// Веч. Київ.- 2007.- 9 лют.- С. 15.

Лавров Д. Как Ярослав храмы строил и платил рабочим серебром: (Сколько в Киеве было Софийских соборов?)// Сегодня.- 2005.- 10 дек.- С. 10.

Короленко Н. Тайна строителя Софии// Киев. ведомости.- 2005.- 23 июля.- С. 6-7.

Третяк Н. 70-річний шлях Софійського заповідника// Укр. культура.- 2005.- № 1-2.- С. 40- 41.

В Інтернеті: rel="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта/

Херсонес Таврійський

істо Херсонес було засноване давньогрецькими колоністами більше ніж 2500 тисячі років тому на південному заході Криму. Нині його руїни - одна з найвизначніших пам'яток Севастополя.

Це місто-держава мало довге життя - майже дві тисячі років - і його історія є частиною історії Давньої Греції, Стародавнього Риму та Візантії.

Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними та ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської столиці півострова, навколо нього з'являється безліч монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста. В кінці XIV ст. навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля.

Лише в 1827 р. на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву - "Руська Троя". Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам'яток, що потребують збереження, спричинили до створення Національного заповідника "Херсонес Таврійський".

Територія заповідника охоплює р

озташування стародавнього грецького міста - Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у 5 ст. до н. е.

Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді в грецькому та римському світі. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі та ін.

Територія досліджується археологами уже 170 років. За цей час відкрито більше третини міста. Серед археологічних знахідок є унікальні предмети - присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тис. експонатів.

Х

ерсонес виник наприкінці VI ст. до н.е. і проіснував до початку XV ст. н.е. Протягом двох тисячоліть, за часів розквіту стародавньої Греції, Риму та Візантії Херсонес був значним центром культури на Кримському півострові. Херсонес відіграв також особливу роль у взаємовідносинах між Візантією та Київською Руссю і був провідним центром розповсюдження християнства на східнослов'янських землях.

Херсонес та його сільськогосподарська округа (хора) насичені пам'ятками, які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на цій території та є надбанням світової цивілізації. Комплекс пам'яток, що входить до складу заповідника "Херсонес Таврійський", має не тільки національне значення, а і міжнародне. До його складу входять:

— 5 археологічних комплексів - городище Херсонеса Таврійського, некрополь Херсонеса в Карантинній, фортеця Чембало, фортеця Каламіта, античні земельні наділи та садиби;

11 пам'яток архітектури на території городища та фортеці Каламіта.

Література:

Археологія України: Курс лекцій/ Під ред. Л. Залізняка.- К.: Либідь.- 502 с.

Сорочан С., Зубарь В., Марченко П. Жизнь и гибель Херсонеса.- Харьков, 2001.

Херсонес Таврический: Ремесло и культура.- К.: Наук. думка, 1974.

Херсонес Таврический: Путеводитель по музею и раскопкам.- М., 1962.

Западный Крым// Археология Украинской ССР: В 3-х томах. Т. 2.- К.: Наукова думка, 1986.- С. 342- 364.

Херсонес Таврійський// Довідник з історії України. - К.: Генеза, 2001.- С. 1013.

Крупа Т. Нове відкриття археологів в Херсонесі Таврійському!// Музеї України. - 2007.- № 4.- С. 40.

Відейко М. Забуте місто у країні Дорі: ( Херсонес)// Голос України.- 2006.- 15 берез.- С. 8-9.

Боженко Р. Некримські нюанси відкритого міста: ( Севастополь, Херсонес)// Україна.- 2004.- № 9.- С. 23.

В Інтернеті: rel="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта

Національний заповідник-острів «Хортиця»

Основу найбільшого острова на Дніпрі (довжина 12, а ширина, в середньому, 2,5 км) складають граніти і гнейси, яким близько 2 мільярдів років. Саме вони, здіймаючись у вигляді скель, у північній частині острова, до тридцяти метрів над поверхнею Дніпра, створюють тут гірську країну в мініатюрі. Географічно ж, нагромадження скель, печер, гротів, окремих валунів, представляють гірський зразок ландшафтних зон України. Найпомітніші вершини мають свої імена, історія яких тісно пов’язана із періодом козаччини. Зокрема, скеля Вища Голова, Думна скеля, Совутина, Чорна, Дурна, Середня Голова.

На Хортиці в мініатюрі представлені зразки усіх ландшафтних зон України. До новітніх часів степовим ділянкам поталанило зберегтися, насамперед, на східних схилах, уздовж узбережжя Старого Дніпра. Кількість видів рослин, перевищує 600 видів (для порівняння, в Асканійському степу близько 600 видів рослин, у Хомутівському – 528, на Кам’яних Могилах – 460, на Михайлівський цілині – 490).

Балки та урочища, які помережили степові схили, теж ведуть свій іменний родовід од запорожців: Наумова, Костіна, Шанцева, Громушина, Музичина, Велика Молодняга, Корнієва, Ганнівка, Крутенька, Зміївка, Похмурий Яр...

Найпівденніша, плавнева частина острова- наймолодший вид хортицького ландшафту. Це, переважно, намивна територія (формувалася під впливом Дніпрової течії), яка виникла десь 3-4 тисячі літ тому. Нині цьому невеличкому куточку (327 гектарів – приблизно восьма частина острова) воістину немає ціни. Свого часу каховська повінь заповнила тут деякі улоговинки, і до відомих з давніх давен п’яти озер додалися ще більше, ніж півтора десятка крихітних водоймищ.

За наявності бурхливого Каховського “моря”, хортицькі озера завдяки своїй усамітненості, стали головним нерестилищем (тут мешкає близько 50 видів риб) у цій частині Дніпра. У плавнях та поблизу них мешкає понад 200 видів птахів (усього в Україні їх трохи більше 300 видів); близько 30 видів ссавців та плазунів, в озерах мешкає найменший у світі (в діаметрі – в межах сантиметра) вид папороті – сальвінія плаваюча.

З історії козацтва

Музей історії запорозького козацтва на острові відкрито у 1983 р. Сьогодні під зводами Музею зібрано більше 30 тис. предметів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ ст. поточної ери. Експозицію доповнюють чотири діорами.

Особливістю хортицького Музею є те, що, по-перше, вельми оригінально оформлене саме приміщення: гранітні пластини, припасовані одна до одної, створюють враження, ніби відвідувачі рухаються печерою, біля стін якої розташовано мовчазні реліквії різних ер та епох.

По-друге, переважна більшість експонатів зібрані саме на Хортиці. Це кам'яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровому дні.

Експозиційна площа, яка розгорнулася на 1600 квадратних метрах.

"Протовче"

Розкопки, проведені археологами заповідника протягом 1976-1980 рр, дають підстави стверджувати певним чином, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала н

а Хортиці біля плавневої частини, неподалік від озер Осокорове та Коржеве. Бо саме тут виявлено військове поселення Х-ХІV ст., а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння унікального об'єкта сягали глибше на кілька століть. У п'яти досліджених напівземлянках (археологи впевнено називали їх куренями (!)) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й взагалі частини південних рубежів протоукраїнського державного угрупування.

Знахідки із поселення Протовчого зайняли достойне і значне місце в експозиції Музею історії запорозького козацтва, а там, де було саме поселення, створено меморіально-туристичний комплекс.

"Скіфський стан"

Ще на початку ХХ ст. на Хортиці було 129 курганів, проте до наших днів уціліло лише близько двох десятків. Кургани (найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ столітті до н.е.) розташовувалися кургани кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною.

Зараз комплекс склали 11 курганів – "живих", реконструйованих та стилізованих. На курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібні стели і просто стели доби бронзи.

Органічним доповненням до ділянки відновленого історичного ландшафту Хортиці (хортицька акція з масового відновлення курганних насипів стала першою в Україні) є Музей кам'яних витворів, розгорнутий в одному із куточків комплексу. Експонати Музею просто неба – гармани, ступи, корита, жорна, скульптури, кам'яні стовпи та хрести – знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю протягом березня-травня 2006 року.

Меморіально-туристичний комплекс "Скіфський стан" ("Зорова Могила") займає близько 5 гектарів.

“Тарасова стежка”

У

літку 1843 року 29-річний Шевченко подорожував по Україні, відвідав Олександрівськ, побував на Хортиці. У травні 2005 р., з допомогою краєзнавців, визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, і оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і Великий Луг Запорозький. Таким чином, виник меморіально-туристичний маршрут “Тарасова Стежка”, який полюбився запоріжцям і гостям міста і Хортиці.

Література:

Хортиця: Про життя і культуру заповідників м. Запоріжжя.- К.: Мистецтво, 1968.

Хортиця// Довідник з історії України.- К.: Генеза, 2001.- С. 1024.

Что чудесного в Украине: Хортица// Газета по- киевски.- 2007.- 6 июня.- С. 8.

Тригуб В. Гуцульське село на Хортиці// Музеї України.- 2007.- № 4.- С. 38.

Тарасенко В. Розвиток екологічного туризму на території Національного заповідника „Хортиця”// Географія та основи економіки.- 2007. - №3.

Завгородній Ю. Між небом і землею: (Хортиця)// Уряд. кур’єр.- 2005.- 22 верес.- С. 12.

Бондаренко Р. Найунікальніший острів Дніпра// Уряд. кур’єр.- 2005.- 7 лип.- С. 1, 12.

Шевченко В. Чи є майбутнє у Хортиці?: Історія українського острова// Культура і життя.- 2004.- 26 трав.- С. 1.

Заремба С. Затопили Дніпрові пороги, Великий луг// Київ. старовина.- 2003.- № 1.- С. 165- 170.

Мазню В. Подорож козацькими стежками: Остров Хортиця// Історія в школах України.- 2000.-№ 1.- С. 44- 46.

В Інтернеті: rel="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта

Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця" (м. Хотин Чернівецької обл.)

озташований на важливих транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників. З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка. Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, нещодавно відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.

Н

азва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).

Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників.

Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.

Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення.

Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів.

Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. М

істо було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі.

Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. .

У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали.

У вересні - на початку жовтня 1621 р. біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії О

сманської імперії.

Впродовж XVII ст. Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.

Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська.

В

1826 році місту Хотину був наданій герб.

В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 р. уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом.

Багато лиха і страждань жителям міста принесли I світова та Громадянська війни. На прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія.

6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Визволено місто було 3 квітня 1944 р.

Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини.

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією їм. О. Довженка твору Ю. Мушкетика "Яса".

Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, в 2000 р. постановою Кабінету Міністрів України був створений Історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". А у вересні 2002 року древнє місто відзначило свій 1000-літній ювілей.

Література:

Степовик Д. Хотинська війна 1621 р.: Історичні оповідання.- К.: Центр пам’ятникознавства, 1991.

Хотин// Україна. Енцикл. довідник.- К.: Потенціал, 2002.- С. 378- 380.

Поділля// Логвин Г. По Україні. - К.: Мистецтво, 1968.- С. 271- 329.

Хотин// Турист. краєзнавство: Навч. посібник.- К.: Знання, 2006.- С. 236- 243.

В Інтернеті: rel="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта

Додаток 1

Пам’ятки – претенденти на звання одного з 7 чудес України, які вийшли у фінал

Національний архітектурно - історичний заповідник „Чернігів стародавній”: Антонієві печери	Будинок державної промисловості (м. Харків)
Мукачівський замок Паланок”(Закарпатська обл.)	Державний історико-археологічний музей - заповідний „Кам’яна могила”(Запорізька обл.)
Національний історико - архітектурний заповідник „Кам’янець”(Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.)	Києво - Печерська лавра (м. Київ)
Лівадійський палац - музей (АР Крим)	Луцький замок (Волинська обл.)
Музей „Писанка” (м. Коломия Івано - Франківської обл.)	Одеський державний академічний театр опери та балету (Одеська обл.)
Державний історико - архітектурний заповідник „Хотинська фортеця” (м. Хотин Чернівецької обл.)	Олеський замок (Львівська обл.)
Комплекс князів Острозьких: Замок та Острозька академія (Рівненська обл.)	Національний історико - етнографічний заповідник „Переяслав” (м. Переяслав - Хмельницький Київської обл.)
Свято-Успенська Почаївська лавра (Тернопільська обл.) Національний дендрологічний парк „Софіївка” (м. Умань Черкаської обл.)	Свято-Успенська Святогорська лавра (Донецька обл.) Національний заповідник„Софія Київська” (м. Київ)
Шевченківський національний заповідник (м. Канів Черкаської обл.)	Національний заповідник „Херсонес Таврійський” (м. Севастополь)
Національний заповідник „Хортиця” ( Запорізька обл.)