Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних та

Вид материала

Содержание

Основні твори
Оркестрові твори
Інструментальні концерти
Хорові твори
Фортепіанні твори
Джерельні приписи
7 листопада - 110 р. від дня народження Зеленяка Амброзія Михайловича, делегат 1 з їзду Народних Комітетів Закарпатської України
Джерельні приписи
Джерельні приписи
30 листопада - 55 років від дня народження В’ячеслава Поповича, художника
Джерельні приписи
Джерельні приписи
Джерельні приписи
Джерельні приписи

Подобный материал:

1 2 3 4

Основні твори

Сценічні твори

Замок герцога Синя Борода, опера
Зачарований Мандарин балет-пантоміма
Дерев'яний принц, балет

Оркестрові твори

Танцювальна сюїта (1923)
Музика для струнних ударних і челести (1937)
Дивертисмент для струнного оркестру (1939)
Концерт для оркестру (1942–43, редакція 1945)

Інструментальні концерти

Фортепіанні
- Концерт для фортепіано з оркестром № 1 (1926)
- Концерт для фортепіано з оркестром № 2 (1932)
- Концерт для фортепіано з оркестром № 3 (1945)
Скрипкові
- Концерт для скрипки з оркестром № 1 (1907-1908, 1st pub 1956)
- Концерт для скрипки з оркестром № 2 (1937-38)
- Рапсодія № 1 для скрипки з оркестром (1928–29)
- Рапсодія № 2 для скрипки з оркестром (1928, rev. 1935)
Альтові
- Концерт для альта з оркестром (1945)

Хорові твори

Чотири словацькі народні пісні (1917)
Cantata Profana (на румунські теми) (1930)
Від старих часів (1935)

Камерні твори

Соната для двох фортепіано та ударних
Струнні квартети
- Струнний квартет № 1
- Струнний квартет № 2
- Струнний квартет № 3
- Струнний квартет № 4
- Струнний квартет № 5
- Струнний квартет № 6
Контрасти, для кларнета, скрипки та фортепіано (1938)
Сонати для скрипки
- Соната для скрипки № 1
- Соната для скрипки № 2
- Соната для скрипки № 3
Скрипкові дуети (44 Duos)

Фортепіанні твори

14 Багателей Op.6 (1908)
Два румунські народні танці (1910)
Allegro barbaro (1911)
Елегія Op. 8a, 8b (191?)
Сонатина для фортепіано (1915)
Румунські народні танці (1915) , також аранжування для фортепіано та скрипки, а також для оркестру
Сюїта для фортепіано, Op. 14 (1916)
Імпровізації Op. 20 (1920)
Соната для фортепіано (1926)
Im Freien (1926)
Мікрокосмос - (1926, 1932–39)

Джерельні приписи:

Григора, Ева.

Своєю музикою він служив ідеї миру та братерства : [Бейла Барток] // Новини Виноградівщини. – 2006. – 23 травня – С. 3.

Конкіна, Марія.

Вшанували пам ять Бейли Бартока // Новини Виноградівщини. – 2006. – 1 квітня

Гудак, Ельвіра

Композитор, патріот, інтернаціоналіст // Чорна Гора. – 2002. – 20 лютого

Листопад

4 листопада – 80 річчя від дня народження Михайла Мольнара, письменника , літератора, науковця, громадського діяча.

М. Мольнар народився 4 листопада 1930 року у селі Чингава (тепер Боржавське ) Виноградівського району в сім’ ї робітника. У ранньому віці разом з батьками виїхав до Словаччини.

Закінчив філологічний факультет Празького університету (1955 р.).Стає співробітником Словацької академії наук. Навчається в аспірантурі при Київському держуніверситеті ім.. Т. Г. Шевченка (1956 – 1960). Захищає кандидатську дисертацію на тему «Тарас Шевченко у чехів та словаків», яка у 1961 р. виходить окремою книжкою в Пряшеві. Повернувшись до Словацької академії наук, розгортає широку науково – дослідницьку роботу. Опублікував численні розвідки, статті, повідомлення.

Окремими виданнями вийшли книги «Словаки і українці: Причинки до словацько- українських взаємин» (1965), «Зустріч культур: з чехословацько – українських взаємин» (1980).

Особливе місце в культурницький роботі посідає популяризація в Чехословаччині набутків української літератури. Автор численних брошур та статей, присвячених творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка,що публікувалися чеською та словацької мовами. Був організатором та упорядником чеських та словацьких перекладів з української класики, творів сучасних українських письменників. Як член редколегії словацької «Малої енциклопедії письменників світу» підготував 60 статей про українську літературу.

Багато уваги приділяв незаслужено забутим або замовчуваним письменникам. Підготував і з ґрунтовною передмовою видав книжку оповідань В. Винниченка.

М. Мольнар завжди тримає в полі зору, як минулий , так і сучасний літературний процес Закарпаття та Східної Словаччини. Він упорядкував тексти, написав до них передмови й видав окремими книгами «Шляхом терновим»(1964), «Місячні груні» (1969) В. Гренажі – Донського; «Тутешняцьку губернію»(1970) марка Бараболі; «Вибране» (1963), «Карпатську заману» (1971) Ф. Лазоріка ; «Моє дзеркало» (1972) Марфії Дуфанець. Журнал «Дукля» (1968, № 6) упорядником якого був М. Мольнар, повністю присвячений сучасній словацькій літературі..

У 1965 році М. Мольнарові вручено премію Словацької академії наук, у 1978 – присвоєно звання Заслуженого працівника Словацької академії наук.

Член Спілки словацьких письменників.

Джерельні приписи:

Мольнар Михайло : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи хх століття: Гражда, 2007. – С. 222.

Михайло Мольнар літературовознавець // Хланта, Іван.Літературне Закарпаття у 20 столітті : Бібліографічний покажчик. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – С. 488 – 490.

5 листопада – 70 річчя від дня народження Слави Петрівни Білак ,кандидата геолого – мінералогічних наук, старшого наукового співробітника у науково – дослідному секторі УжНУ. Автор ряду наукових робіт та 10 раціоналізаторських пропозицій. Народилася в смт. Королево Виноградівського району (1940)

7 листопада - 110 р. від дня народження Зеленяка Амброзія Михайловича, делегат 1 з їзду Народних Комітетів Закарпатської України.

(1900 – 1985)

Зеленяк А. народився у 1900р. 7 листопада в багатодітній родині селянина – бідняка, в с. Великий Раковець, що на Іршавщині.

На очах у юного Амброзія відбувалися важливі історичні події, мінялися влади, а голод і безробіття залишалися.

Не від солодкого життя Зеленяк у 1924 р подався до Франції, став шахтарем. Трудився в жахливих умовах, праця забирала всі сили, але то буладобра школа виховання, бо він включився в робітничий рух. Брав активну участь у демонстраціях, страйках шахтарів, акціях протесту, за що був заарештований, а згодом і висланий з країни.

Повернувшись на батьківщину, Амброзій Михайлович розповідав односельцям про боротьбу за свої права, поширював політичну літературу .Про це дізналися жандарми і встановили за ним поліцейський нагляд. У січні 1932 р. А. М. Зеленяк стан членом КПЧ.

За участь в робітничому русі зазнав неодноразових переслідувань. У період угорської окупації був відправлений в трудовий табір у Великий Ільві (Трансільванія).

З перших днів визволення Закарпаття А. М. Зеленяк – у вірі нового життя. Він делегат 1 конференції КПЗУ. 21 листопада 1944 р. жителі Великого Раковця зібралися на загальні збори, і ними одноголосно були названі делегатами А. М. Зеленяк, Ю. Ф. Половка, Й. О. Адамчо. Делегати виконали наказ своїх виборців, проголосували за возз’єднання Закарпаття з Україною .

Очолюючи Виноградівську партійну організацію з 1944 р. , він віддавав чимало енергії, сил і знань справі відбудови народного господарства і культури, Згодом працював головою міськвиконкому та інших посадах..

Самовіддана праця Зеленяка була високо оцінена. Він був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями. 2 листопада 1974 р. за активну громадсько – політичну діяльність та в з в’язку з 30 – річчям 1 з їзду народних комітетів Закарпатської України А. М. Зеленяка нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

6 червня 1985 р. перестало битися серце А. М. Зеленяка.

Джерельні приписи:

Зеленяк Амброзій Михайлович : // Того дня зійшло сонце возз’єднання: минуле і сучасне. – Ужгород, 1997. – С. 108 – 109.

18 листопада – 45 річчя від дня народження Бідзілі Юрія Михайловича, кандидат наук, завідувача кафедри журналістики, члена національної спілки журналістів

Бідзіля Ю. М. народився 18 листопада 1965 р. в с. Сасово Виноградівського району в селянській родині. Після закінчення Чорнотисівської середньої школи (1983) вступив на філологічний факультет Ужгородського університету за спеціальністю «російська мова і література». Із 1984 до 1986 р. перебував на строковій військовій службі неподалік м. Виборга (тоді Ленінградської обл..)

Після завершення навчання (1990) отримав диплом з відзнакою; згідно з розподілом Міністерства вищої та середньої освіти УРСР був направлений викладачем на кафедру російської літератури Ужгородського університету, Виконував обов ‘язки заступника декана філологічного факультету Ужду з навчальної роботи. Займається дослідженням проблем російського та українського літературних процесів, теорією і практикою художнього перекладу, проблемами взаємовпливів національних літератур, досліджує специфіку співіснування і розвитку національних культур на Закарпатті. Із 1997 р. працює старшим викладачем, а потім доцентом на відділенні журналістики Ужгородського державного університету, досліджує українську пресу та пресу національних меншин на Закарпатті і в Україні.

Захистив кандидатську дисертацію (1998р.) у Львівському державному університеті ім.. І. Франка на тему: «Творчість Івана Сільвая та особливості літературного процесу на Закарпатті у другій половині х1х століття». Зараз обіймає посаду завідувача кафедри журналістики Ужгородського університету. Член Національної спілки журналістів (2000).

Джерельні приписи:

Хланта, І.

Бідзіля Юрій Михайлович : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи хх століття: Гражда, 2007.

Гідні високої оцінки пам’яті.: [Бідзіля Ю. М.] // Новини Виноградівщини. – 2009. – 20 січня

30 листопада - 55 років від дня народження В’ячеслава Поповича, художника

Народився В. Попович в м. Виноградів. Активну мистецьку діяльність розпочав з 1985 року. Окрім пейзажу працює в різних тематичних жанрах – етнографічна тематика, андеґраунд сучасне мистецтво, фентезії екзотеричний живопис. Автор ілюстрацій поетичної збірки «Сонечко» В. Погоріляка, есе «На дорозі з минулого в майбутне» В. Костака – Боржавського, науково – фантастичного роману «Небесний камінь» Левченко.

Нині його твори находяться в багатьох приватних колекціях, як на Україні так і за її межами. Відомий американський космонавт Паулюс у своїй збірці має полотно «Політ», а полотно «Початок» - англійський письменник – фантаст Д. Кларк. Твори «Вечеря», «Горяни» знаходяться в МЗС Угорщини.

Активний учасник різноманітних пленерів та виставок. Учасник творчого об єднання «Митець Верховини», обласного обєднання майстрів народного мистецтва та художників Закарпаття ( М. Ужгород), творчого об’єднання «Ойкумена» ( м. Київ), об’єднання професійних художників ( М. Ужгород). Активний учасник багатьох обласних та зарубіжних виставок, за які нагороджений рядом Почесних грамот обласного управління культури та мистецтва, дипломами Всеукраїнського огляду народної творчості.

Грудень

9 грудня – 80 річчя від дня народження Миколи Івановича Бідзілі, кандидата біологічних наук, біофізика, радіобіолога, колишнього голови товариства «Закарпатці в Києві»

М. І. Бідзіля народився 9 грудня 1930 року в селі Сасові Виноградівського району в багатодітній селянській родині, в якій було 8 дітей. Початкову школу він закінчив у рідному селі, горожанську — в Королеві, а середню — у Виноградові. Потім навчався на біофаку Київського державного університету, в аспірантурі Інституту фізіології і генетики рослин НАНУ. Він — кандидат біологічних наук, біофізик, радіобіолог. Написав понад

150 наукових праць.

Ще кілька років тому його ім'я було популярним серед радіобіологів, біофізиків. Коли політичне життя держави почало наповнюватися новими вітрами Народного Руху України, на політичному обрії з'явилася постать Миколи Івановича Бідзілі. Упродовж кількох років він очолював Московську районну раду народних депутатів м. Києва. Нині він —співголова колегії з питань Великої Ради Руху.

Хоча в Миколи Івановича багато турбот, він продовжує займатися наукою, вивчати природні радіопротекторні речовини, щоб хоч якось знизити смертоносну дію радіоактивного забруднення на людину, що впливає не тільки на нас, але й на наших нащадків.

Будучи головою Московської районної Ради й виконкому, з його ініціативи 13 липня 1991 року вперше було піднято жовто-синій прапор біля Київради. Як голова Ради, він зібрав розширене засідання Президії Ради й виконкому й порушив питання про підняття національного прапора з нагоди першої річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України. Рішення було поставлено на голосування й пройшло з перевагою в один голос.
13 липня о 18:00 Верховна Рада України провела в "Палаці України" урочисті збори, приурочені річниці, а на 16-ту годину М. Бідзіля призначив офіційне підняття державного прапора в Московському районі Києва. Прапор було піднято. Недруги Миколи Бідзілі декілька разів зривали національний прапор, а він щоразу оживав. І досі гордо майорить над держадміністрацією міста.
На початку І990 року Миколу Бідзілю було обрано головою Московської райради, потім — Головою Ради й виконкому, згодом його було призначено Головою райдержадміністрації та представником Президента України. Він завжди допомагає бідним, незахищеним, скривдженим, не терпить брехні, несправедливості, підступності, зради, нахабства, хабарництва, корупції і постійно бореться з цим злом.

З травня 2002 року Микола Іванович — помічник-консультанта народного депутата України з виборчого округу № 74 (Закарпаття) Михайла Сятині, керівник Київського міського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів, президент товариства "Закарпатці в Києві".

Зараз у Києві проживає близько 200 учених виходців із Закарпаття. Серед них — академіки НАНУ: всесвітньо відомі світила науки Шуба Михайло, Глеба Юрій, понад 25 членів-кореспондентів і багато професорів, докторів, кандидатів наук, доцентів, деканів.

Не можна не назвати відомих не тільки в Києві й Україні, але й за її межами закарпатців. Це, крім вищезгаданих учених, члени-кореспо-нденти НАНУ: Ю. Керча, В. Німчук, О. Мишанич, видатний композитор Є. Станкович, народні артисти І. Попович і Г. Ціпола, знаний у Європі архітектор Янош Віг, художники Д. Скакандій і І. Сільваші, А. Шепа, М. Романишин та інші. Це й політичні діячі: В. Дурдинець, В. Пинзеник, О. Кли-мпуш, підприємці й бізнесмени С. Арже-вітін, М. Сятиня, X. Роглев, С. Орос, Ю. Кіш, В. Богач, О. Пушкаш, М. Пісна, видатні вчені-математики В. Нетяженко, 3. ІІІкіряк-Нижник, В. Гайович, Е. Лукач, Ф. Легирда та багато інших. За час незалежності України закарпатське земляцтво було юридично зареєстровано під назвою "Товариство закарпатців у м. Києві". У Києві налічується близько двох тисяч закарпатців.
Миколі Івановичу Бідзілі кожен щабель життєвого поступу давався нелегко: доводилося брати штурмом, оскільки його вважали "сином куркуля". У батька було три гектари землі й восьмеро дітей. Це соціальне "тавро" завжди спливало на поверхню, коли влада намагалася приборкати сміливість і незалежність ученого. Однак ті часи відійшли в минуле.

Микола Іванович отримує моральне задоволення і моральні дивіденди, спостерігаючи, як змінюються люди, як вони по-літично зростають, прагнуть покращити своє становище. Це радує його, бо він присвятив цій благородній справі все своє життя.

Джерельні приписи:

Пагиря, В.

Президент товариства «Закарпатці в Києві»: [Микола Бідзіля] //Старий замок. – 2005. – 9 – 15 грудня. - С. 14.

У 2010 р відзначають ювілеї:

340 – річчя від дня народження Івана Олексійовича Зейкана, культурно – освітнього діяча Закарпаття кінця 17 початок 18 ст.

Народився , ймовірно, в с. Карачині на Виноградівщині (1670 – 1739).

Іван Олексійович Зейкан - видатний закарпатський просвітититель, найперший з відомих нам краян, хто реалізував свій талант у Росії. Наскільки великим авторитетом він там користувався, свідчить його сучасник голландець Бех у нарисі "Сучасний стан російської літератури" (1727): ''Знаменитий Зейканій, колись вихователь князя Наришікіна, а нині керівник вихованням російського великого князя, це муж, вихований у самому святилищі мудрості".

Він народився близько 1670 р. в с.Карачин Угочанського комітату (нині присілок с.Перехрестя Виноградівського району). На думку М. Лелекача, його дід був мукачівський православний єпископ Йоаникій Зейкан (1648-1664), що втратив кафедру через запровадження унії, помер 1686 р. Епископ мав старшого сина Олександра, від якого зберігся лист 1696 р. Щоправда, в Росії Зейкан звав себе не Олександровичем, а Олексійовичем, але ці два імені дуже подібні, мають спільну скорочену форму Олекса. Тому, можливо, що Зейкан не бачив між ними принципової різниці, іменуючи себе тим же по-батькові, що й царя Петра Олексійовича, якому служив.

Освіту він здобував у Сату-Маре і Львові, де опанував латинську і, як мовиться, у його заяві про прийом на російську службу, "білоруську мову'" (мабуть - церковнослов'янську). Потім учився у Регенсбурзі. 1695 і 1696 р. він фігурує в документах Празького університету, де серед тих. хто "отримав нагороди за успіхи в філософії" бачимо "шляхетного і вченого пана Івана Зейкана. угорця з Угочі", тут став магістром. 1697-1698 pp. він вчиться у Відні. У червні 1698 р. вступає на службу до російського "великого посольства", очолюваного Петром Першим. Його взяли як перекладача з латини. Спершу він супроводжував до сербського міста Карловці дипломата П.Возніцина, що вів там переговори з турками про перемир'я. Мабуть, тому в одному російському документі Зейкана названо сербом із міста Черевіці Наприкінці січня 1699 р Зейкан поїхав '"для його потреб" додому, отримавши нагороду за службу і проїзний лист від Возницина. Але невдовзі він уже був у Москві. Принаймні, від 1702 р. зберігся його лист з Москви до дружини. Відомо, що пізніше разом із Зейканом при царському дворі перебували і його сини. Імовірно, в ці перші роки перебування в Росії Зейкан був приватним учителем у придворних. Російський письменник П.Сумароков свідчить: "Зобов'язаний я першими основами російської мови батькові моєму а він тим зобов'язаний Зейкану".

1708 р. Петро Перший доручив Зейкану виховання своїх двоюрідних братів Івана й Олександра Наришкіних, до яких був дуже прихильний. 1718 р. цар навіть планував одружити І.Наришкіна зі своєю донькою і зробити спадкоємцем. До 1721 р. Зейкан супроводжував братів (власне - цілий "поїзд" молодих дворян) у навчальній поїздці по Європі. Ця подія послужила сюжетом для відомого радянського кінофільму "Тютюновий капітан". Відрядження пролягало через Італію, Францію, Голландію. Англію. Зейкан зберіг дуже тісні стосунки зі своїми вихованцями.

17 травня 1722 р. Петро Перший запросив Зейкана стати вихователем свого онука, майбутнього Петра Другого, тоді семилітнього хлопчика. Зейкан довго віхрещувався від цього (за російською приказкою, "близ царя - близ смерти"), але мусив підкоритися. Водночас цар запропонував Зейкану перекласти на латину ведений Петром "Журнал" російсько-шведської війни, аби продемонструвати Европі цю офіційну версію своїх перемог. Правда, цей проект так і не було реалізовано

По смерті Петра царювала його вдова Катерина Перша головним вихователем спадкоємця став А.Остерман, але Зейкан лишався одним з учителів.

Помер І. Зейкан у 1739 році .

Джерельні приписи:

1. Зейкан Іван Олексійович // Павленко Г. Діячі історії, науки і культури Закарпаття: Малий енцикл. слов. – Ужгород, 1999. – С. 181.

2. Іван Олексійович Зейкан (?- 1739) //Данилюк Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (З давніх часів до початку XX ст.). Ужгород: Патент, 1997, - С. 73 -76.

3..Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2004 рік [Текст]:реком. бібліогр. посіб./ Уклад: Т. І. Васильева, Г. В. Бобонич; Відп. за випуск Л. З. Григаш; Наук. ред. В. І. Падяк; Вип ред.Л. О. Ільченко. – Ужгород: Вид – во В. Падяка, 2003. – С. 118.

4. Пагиря В. Був при дворі Петра :[Про щасливу і драматичну долю І. Зейкана] //Прапор комунізму. – 1990. – 11 жовтня.

60 років відзначає Коложварі Василь Йосипович, художник

Народився Коложварі у 1950 р. в с. Сюрте Ужгородського району. З 1978 року проживає на Виноградівщині в смт. Вилок. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва в 1970 р. Є одним з основоположників Товариства угорських художників ім.. Імре Ревейса.

Рівнинні мотиви, пейзажі та зображення тутешніх жителів є найхарактернішими мотивами його творчості. Коложварі Ласло зачарований митець «широких горизонтів», жанровий послідовник Мункачі М., Бігорі Ш. та І. Ревейса. Картини його є оригінальними творами сучасного живопису Закарпаття.

Учасник пленерів в Гортобадь, Пейч, Чепель (Венгрія) та Закарпатті.

Джерельні приписи:

Художники Виноградівщини. – 2008

50 років від дня народження Федора Сільваші, художника – аматора.

Народився Ф. Сільваші в місті Виноградів. Тут пройшли його дитячі роки, тут завдяки талановитому педагогові Євдокії Пацкан, яка виховала багатьох обдарованих дітей у студії «Чарівний пензлик», почалися для 12 – річного хлопчика перші заняття з малювання.

Вперше виноградівці ознайомились із роботами 15 – річного Федора Сільваші у 1975 році. Юнак вивісив картини у центрі міста на огорожі перед реформатською церквою.

Після закінчення середньої школи, Федора призвали на строкову службу. Потім він працював художником- оформлювачем райпобуткомбінату. Із 1980 р. поступово освоює техніку малювання олійними фарбами. Були творчі зустрічі на пленерах із однодумцями – художниками Павлом Кутланом, Іваном Токачем, Іваном Гецком. Їх завжди чарувала Тиса, Чорна Гора, краєвиди околиць міста. Ці студії мале велике значення в становленні творчої особистості художника. Але перш ніж вийти на реалістичний шлях, були роки експериментів, пошуку власних засобів виразності.

Кілька років (1996 – 1999) Сільваші працював в Угорщині як художник малюючи на замовлення пейзажі і натюрморти. На запрошення угорської художниці Анни Стопко брав участь у пленерах разом із угорськими художниками. Це безперечно мало позитивний вплив на формування світогляду, вдосконалення його живопису. Вдалою була виставка картин Федора Сільваші у м. Фегердьормот восені 2000р.

20 лютого 2010 року в міському будинку культури урочисто відкрито персональну виставку картин Ф. Сільваші. Всього на огляд глядачів представлено 50 робіт.

Упродовж кількох десятиліть цей митець вправно уникає модерністичних течій, залишаючись гідним продовжувачем традицій закарпатської художньої школи. Тому його картинами охоче прикрашають свої офіси та житла не тільки виноградів ці , але і поцінувачі мистецтва далеко за межами нашого краю.

Ф. Сільваші активний і в громадському житті. Він постійно бере участь у колективних експозиціях картин з нагоди Дня міста, Дня художника, творчих звітах Виноградівщини, днів Угорщини в Ужгороді і Берегові тощо. Він активний учасник творчого об’ єднання народних умільців і художників « Севлюш».

Джерельні приписи:

Григора, Є.

Художник – сонцелюб : [до 50 – річчя від дня народження Федора Сільваші] / Єва Григора // Новини Виноградівщини. – 2010. – 20 лютого. – С. 6.

50 картин на 50 років // Новини Виноградівщини. – 2010. – 27 лютого. – С.2.

Народився у 1950 р. в с. Великі Ком ‘яти Виноградівського району. В 1974 р. закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва. Улюблений жанр – пейзаж, натюрморт. Активно виставляється з 1980 р. Учасник міжнародних виставок у Чехословаччині та Угорщині. Член об’ єднання професійних художників з 1991 р.

Персональні виставки в 1995, 1998, 1999, 2005, 2008 роках (всі в Ужгороді).

Мистецьке кредо : Найбільше диво – природа.

Джерельні приписи:

Художники Виноградівщини. – Виноградів. - 2008.

720 – річчя першої письмової згадки про с. Сасово Виноградівського району.

780 – річчя першої згадки про с. Вовчанське (Форкошфолво) Виноградівського району

Зміст

Січень ……………………………………………………………….3

Лютий……………………………………………………………….8

Березень…………………………………………………………….12

Квітень……………………………………………………………...15

Травень……………………………………………………………..18

Липень……………………………………………………………...21

Вересень……………………………………………………………27

Листопад…………………………………………………………...35

Грудень……………………………………………………………..39

Blog