Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки
| Вид материала | Документы |
- Який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 1888.78kb.
- Ажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 7685.46kb.
- Ий на допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2008 рік, 1116.06kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- Моє придніпров’Я, 1664.62kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка;, 452.73kb.
- Передмов а, 9859.11kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
23 січня 1907 р. – у м. Катеринославі народився Валентин Олексійович Каргін, хімік. 1930 року закінчив Московський університет. Досліджував механічні та термомеханічні властивості полімерів, зв’язок між їхньою будовою і властивостями. З 1953 року він – академік АН СРСР, 1956 року став професором Московського університету. За успіхи у розвитку науки одержав звання Героя Соціалістичної праці, лауреат чотирьох Державних та Ленінської премій СРСР. Помер 21 жовтня 1969 року (100 років від дня народження).
Література:
Каргін Валентин Олексійович // УРЕС.– Т.2.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1987.– С. 29.
24 січня 1847 р. – височайшим указом губернатором Катеринославської губернії призначено нового Катеринославського цивільного губернатора. (160 років від дня події).
Новим губернатором став таємний радник Андрій Якович Фабр, який пробув на цій посаді десять років і встиг зробити чимало, багато сприяв і розвиткові Катеринослава, опікувався благоустроєм і красою міста. Він був відомий своєю культурно-просвітницькою діяльністю, виступив організатором Катеринославського громадського музею, доклав багато сил для упорядкування та озеленення міста.
Найстаріша магістраль Дніпропетровська, проспект Карла Маркса, ще в першій половині дев'ятнадцятого століття мало нагадувала головну вулицю. Її жителі розводили тут сади, городи, випасали худобу. Через непролазну багнюку карети часто доводилося витягати волами. Завдяки губернаторові проспект повністю змінив свій вигляд. Губернатор особисто контролював роботу поливальної команди, слідкував за кожним новим деревцем, тягав за вуха гімназистів, що ламали молодий бузок, заарештовував тварин, які тут паслися. Про Андрія Фабра навіть ходило чимало анекдотів. Зате Володимир Гіляровський, який побачив Катеринославський проспект вже після упорядкування, написав, що своєю красою він може посперечатися з найкращими вулицями європейських столиць.
Література:
Чернов Е. А., Огородник А.В. Новые материалы к реконструкции биографии А.Я.Фабра // З минувшини Подніпров’я.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1995.– С. 87-95.
29 січня 1992 р. – над Дніпропетровською міською радою вперше був піднятий синьо-жовтий прапор. Напередодні на сесії Верховної Ради було прийнято постанову про державну символіку незалежної України.
Спуск червоно-синього радянського прапора і підняття нового стягу відбувся просто й непомітно, без мітингів і закликів. О восьмій годині ранку підняли синьо-жовте полотнище, і приблизно півгодини над будинком міської ради можна було бачити два прапори. Потім червоно-синій зняли, прибрали і зайвий тепер флагшток. (15 років від дня події).
Література:
Вчора // Наше місто.– 1992.– 30 січ.
січень 1927 р. – у м. Дніпродзержинську на металургійному комбінаті ім. Ф.Е.Дзержинського організована перша в Україні самодіяльна капела бандуристів під керуванням робітників комбінату Сергія Лобка та Петра Шепакіна. Почалося з невеличкого гуртка бандуристів, і за короткий час створився колектив, відомий далеко за межами міста. За перші чверть століття ним було дано понад 900 концертів. Учасники колективу кілька разів виступали в Москві, зокрема в Державному Академічному Великому театрі СРСР, Центральному театрі Радянської Армії, в концертному залі ім. Чайковського, брали участь у Всесоюзному огляді художньої самодіяльності.
Багато вихованців колективу бандуристів вчилися в музичних школах, консерваторіях. Колектив і його керівника неодноразово нагороджували грамотами, хоча й Сергій Лобко не уник репресій. За ту ж любов до народної пісні і популяризацію української культури. (80 років події).
Література:
Вогні Придніпров’я: Літературно-художній альманах. Кн. 4-та.– Дніпропетровськ, 1954.– С. 236-237.
Про нагородження капели і її керівника.
Капела бандуристів у Дніпродзержинську // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 81.
* * *
25-річчя самодіяльної капели // Зоря.– 1952.– 12 січ.
[Фото жіночого складу капели ] // Зоря.– 1952.– 1 січ.
Долгов М. Репресовані бандури // Кур’єр Кривбасу.– 1995.– № 35.– С. 8-11.
Є про капелу та її першого керівника С. Лобка.
Л Ю Т И Й
* * *
Зима стояла біла і незла.
І срібний іній вродою пишався.
Тоненький вітер свиснув
і сховався
в рипіння лісу, начебто мара.
Підкрався зайчик промені ловить,
і променята солодко сміялись.
Стрибало сонце м’ячиком пухким,
і сміх сосни луною заплітався.
Моя зима,
пречиста і земна,
відхолоди в душі моїй
тремтіння,
щоб навесні
із плюскотом весла
мені устигнуть на своє весілля.
Переспівай з хурделицею все,
що досі я неголосно співала,
і навесні мій подив проросте
в зелений час
промінчиком світанним.
Олеся Омельченко
1 лютого 1907 р. – народився Гурій Миколайович Савін, вчений у галузі механіки, академік АН УРСР, лауреат Державної премії СРСР.
1932 року він закінчив Дніпропетровський університет, з цього ж року став у ньому викладати, одночасно працював у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті. 1940 року він був призначений директором Інституту гірничої механіки АН УРСР. З 1945 по 1948 роки вчений очолював науково-дослідну організацію АН УРСР у Львові, а з 1948 по 1952 був ректором Львівського університету. У 1950-х роках Г.М.Савін – віце-президент АН УРСР, професор Київського університету. Одночасно працював в інституті механіки АН, спочатку завідувачем відділом математичної теорії пружності, а згодом і директором. З 1945 року Гурій Миколайович став членом-кореспондентом, з 1948 року – академіком АН УРСР.
Г.М.Савін - автор численних наукових праць у галузі теорії пружності, 1952 року він отримав Державну премію СРСР. Помер 28 жовтня 1975 року у Києві (100 років від дня народження).
Література:
Савін Гурій Миколайович // УРЕС.– Т3.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1987.– С. 149.
2 лютого 1932 р. – вийшов перший номер газети “Трубник”, органу Нікопольського Південно-трубного заводу. Нині називається – “Проспект трубников” (75 років від дня заснування).
Література:
Зеленяк Т. История семидесяти лет. 1932-2002 // Проспект трубников.– 2002.– 1 февр.
4 лютого 1907 р. – народився Дмитро Борисович Кедрін, російський поет, який у 1913-1931 роках жив і працював у м. Катеринославі. Загинув 18 вересня 1945 року (100 років від дня народження).
Дмитро Кедрін з Катеринослава
Про відомого російського поета, нашого земляка Дмитра Кедріна, його біографію, творчість написано немало, його ім'я давно відоме читачеві, творами поета зачитуються, їх перекладають. У журналах „Кур'єр Кривбасу” та „Бористен” неодноразово друкувались кедрінські вірші українською мовою, а минулого року вийшла книга його лірики у перекладах Гаврила Прокопенка.
Дмитро Кедрін народився на Донеччині, потім його сім’я декілька років мешкала на Поділлі, а 1913 року переїхала до Катеринослава, де поет прожив до 1931 року, тобто майже половину свого життя. Він навчався в комерційному училищі, згодом у технікумі шляхів сполучення. Вірші почав писати з сімнадцяти років, спочатку підроблюючись під стиль модного і популярного Сергія Єсеніна. З 1924 року юнак став працювати у дніпропетровській комсомольській газеті „Грядущая смена” і скоро став її постійним співробітником. Додатком до неї виходив журнал „Молодая кузница” – „Литературно-художественный и науково-популярний еежмесячный журнал творчества пролетарськой молодежи”, тут вперше почали друкуватись його вірші.
Засновником журналу, крім редколегії газети, була і літературна група „Молодая кузница”, назва якої, власне, і стала назвою органу молодих літераторів. Його перше число побачило світ 4 лютого 1924 року, а вже у 6 номері був надрукований вірш Д.Кедріна „Я ушел”, в наступному – „Бандит”, обидва цілком витримані в Єсенінському стилі. В подвійному 9-10 номері, ювілейному, як зазначено на обкладинці, опубліковано уривок з його поеми „О Человеке”. Тут же й невеличке фото самого автора – худенький юнак в окулярах і береті. Число журналу присвячене черговій річниці більшовицького жовтня, її керівникові Леніну і юний Д.Кедрін теж оспівує Ілліча.
Друкувались вірші юного поета і в інших місцевих виданнях – газеті "Звезда", журналах "Мартен", "Молодая кузница", а також харківських і московських журналах.
Гортаю підшивку журналу „Мартен” за 1926 рік. Це теж літературно-художній часопис дніпропетровської творчої молоді. І тут теж поезії Д. Кедріна: передрук вищезгадуваного уривку про Леніна, вірш „Стройка”. Цікаві обидва журнали не тільки ранніми творами поета, в них постійно друкувались звіти про роботу літгрупи „Молода кузня”, отже, можна прослідкувати за участю в її роботі юного Д.Кедріна.
Ідея організації молодих літераторів виникла наприкінці 1923 року, в січні наступного року літгрупа вже діяла. В її складі були на той час Гнат Мусієнко, Іван Правдін, Петро Звонкій, Григорій Бінкін, Михайло Сосновій, А.Вульман. Весною додались нові імена: Дмитро Кедрін, Анатолій Кудрейко-Зеленяк, Сергій Волотківський, інші.
У звіті „Молодой кузницы”, надрукованому в „Мартені” членами літгрупи названо також Михайла Свєтлова, Михайла Голодного та Олександра Ясного, які „...вбившись у пір’я в „Молодой кузнице”, пурхнули до Москви, на велику дорогу, де їхні неабиякі таланти знайшли собі широке поле творчої роботи” („Мартен”.– 1926.– № 12.– С. 16; пер. – І.Г.). І далі: „Услід за цією „зграйкою” цього літа рушила туди й інша – у складі обдарованих юнаків: Сосновіна, Кедріна і Кудрейка-Зеленяка. Незвичайна плодючість для Катеринослава!” (там же).
Відносно „плодючості”. З усіх вищеназваних імен широко відомі М.Свєтлов та Д.Кедрін, менше – М.Голодний. А хто тепер знає Сосновіна чи Кудрейка-Зеленяка?
Уже перші вірші Д. Кедріна вигідно вирізнялись з усього, що друкувалось на сторінках згаданих часописів. Головною умовою друкування була ідеологічна витриманість творів. Вірші Д.Кедріна не піддавались критиці з цього боку, як, скажімо, непогані поезії А.Вульмана. Але й „ідеологічно витримані” твори – про Леніна, новий час, написані в пролетарському дусі, незрівнянно вищі від творінь багатьох початківців-сучасників Д.Кедріна.
До Москви поет дійсно переїхав, але вже пізніше – 1931 року з дружиною Людмилою, а до того жив-таки у нашому місті. У Москві Д.Кедрін працював літературним співробітником у заводській багатотиражці, багато друкувався, працював над перекладами. У 1940 році вийшла його перша книга віршів "Свидетели". 1943 року поет добровольцем пішов на фронт, працював військовим журналістом, нагороджений медалями. 18 вересня 1945 року Дмитро Кедрін трагічно загинув.
На початку 1967 року у Дніпропетровську на будинку залізничного технікуму, де колись навчався Дмитро Кедрін, відкрито меморіальну дошку на його честь. На відкриття приїжджала дружина поета Людмила Іванівна, котра усе своє життя поклала на те, щоб донести до читача ім'я та творчість свого чоловіка. Тоді ж вона подарувала обласній науковій бібліотеці книгу Д. Кедріна „Краса” і фотографії з сімейного архіву.
Дмитро Кедрін - російський поет, другу половину свого життя він прожив у Москві, життя своє і талант віддав Росії. Але й роки молодості, прожиті в Україні, залишили слід у його творчості. „Міст Катеринослава”, „Дніпропетровськ”, „Серце”, „Пісня про пана”, „Кров”, „Дума”, „Мати” – ці й інші поезії – спомин про Україну, про наше місто.
* * *
Все мені мріється поле гречане,
В хаті маленькій бузок на вікні.
Світле-пресвітле, вранішньо-раннє
Літнє світання снується мені.
Бачиться знов на покрівлі лелека,
Коник у яблуках, скирти сумні,
Темна-претемна, далека-далека
Церква старенька снується мені.
Чується, нібито пісню печальну
Мати співає мені в напівсні,
Тонко-вузенька, дальня-предальня
В полі дорога снується мені.
Де ж та хатина й віконниця зірвана,
Килим строкатий на білій стіні?
Давнє-предавнє, мріяно-співане
Бачиться миле дитинство мені.
(Пер. з рос. Г.Прокопенко)
Література:
Кедрин Д. Стихи.– М.: Молодая гвардия, 1953.– 141 с.
Кедрин Д. Избранное: Стихи.– М.: Правда, 1956.– 32 с.
Кедрин Д. Избранное.–М.: Худ. лит., 1957.– 480 с.
Кедрин Д. Стихи и поэмы.– Д.: Днепропетров. обл. изд-во, 1958.– 102 с.
Кедрин Д. Избранная лирика.– М.: Молодая гвардия, 1965.– 32 с.
Кедрин Д. Стихотворения. Поэмы / Сост. и подгот. текста С.Кедриной; Предисл. Э.Кияна.– М.: Моск. рабочий, 1982.– 320 с.
Кедрин Д. Дума о России / Сост. С.Д.Кедрина, Вступ. ст. Р.Я.Петрунина.– М.: Правда, 1989.– 496 с.
Кедрин Д. И минуло время / Предисл. Н.Банникова.– М.: Мол. гвардия, 1989.– 190 с.
Кедрін Д.Б. Вибране: Дніпропетровськ: Січ, 2005.– 174 с.
Кедрін Д.Б. Красота: Стихотворения и поэмы.– М.: 1965.– 286 с.
Кедрін Д. Вибране: Літ.-худож. видання / Пер з рос. Г.Прокопенка.– Дніпропетровськ: Cіч, 2005.–147 с.
* * *
Тартаковский П. Дмитрий Кедрин: Жизнь и творчество.– М.: Сов. писатель, 1963.– 252 с.
Красухин Г.Г. Дмитрий Кедрин.– М.: Сов. Россия, 1976.– 91 с.
Калашникова О.Л. Дмитро Кедрін – становлення поета в Катеринославі // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1990.– С. 165-167.
6 лютого 1947 р. – народився Василь Іванович Стефаненко, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі монументального і декоративно-ужиткового мистецтва (60 років від дня народження).
Література:
Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 240.
9 лютого 1952 – у м. Дніпропетровську народився Олександр Володимирович Костирко, художник, член Спілки художників України. Працював у галузі декоративного і оформлювального мистецтва. Помер 22 травня 2001 року. (55 років від дня народження).
Література:
Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 328-329.
14 лютого 1922 р. – в с. Соколовому на Катеринославщині народився Петро Никифорович Сопільник, художник-монументаліст, майстер декоративного мистецтва (85 років від дня народження).
Література:
Словник художників України.– К.: УРЕ , 1973.– С. 215 – 216.
16-17 лютого 1952 р. – у м. Дніпропетровську відбулась обласна нарада письменників і літературного активу за участю українських письменників О.Гончара, М.Познанської, М.Нагнибіди та інших (55 років події).
Обласна нарада письменників
Протягом двох днів проводилась у Дніпропетровську обласна нарада письменників та літературного активу, організована місцевим відділенням Спілки письменників України. Проведенням її опікувався комітет компартії на чолі з секретарем товаришем Кириленком. Були присутні й письменники з Києва, серед них Олесь Гончар, Микола Нагнибіда, Марія Познанська, Василь Козаченко, літературний критик, редактор журналу «Вітчизна» Л.Новиченко, керівники та редактори київських видавництв.
З головною доповіддю виступив відповідальний секретар обласного відділення Спілки письменників Сергій Завгородній, розповів про роботу письменницької організації в післявоєнні роки.
У літературних об’єднаннях, групах, гуртках Дніпропетровщини нараховувалось на той час близько 300 чоловік. Поруч з вже відомими авторами: О.Биліновим, Д.Ткачем, П.Бібою, С.Чорнобривцем – починали літературну діяльність педагоги І.Колесник та В.Баграновський, журналіст П.Максименко, бухгалтер дніпродзержинського ремісничого училища Стоянов, інженер-гірник Бузинарський, Г.Ашкіназі, О.Крилов, Щипко, Ф.Залата та інші. Частина з них пізніше стала відомими авторами.
У повоєнні роки в Дніпропетровську почав видаватись альманах „Вогні Придніпров’я”. В другому випуску, який вийшов незадовго до наради, було надруковано твори близько сорока авторів, в тому числі й початківців.
Говорилося й про недоліки та шляхи їх усунення. Недоліками вважалось те, що головна тема – пафос комуністичного будівництва – ще не досить розкрита у творах дніпропетровських письменників, мало творів про колгоспне селянство, а також дитячої літератури. Критикувалась робота дніпродзержинського літературного об’єднання; газетам „Зоря” та „Днепровская правда” було зауважено, що вони мало друкують творів місцевих авторів і не сприяють тим самим їх творчому зростанню.
На той час в основі творчості будь-якого митця лежав принцип ідейності, обов’язком письменника було висвітлювати тему радянського патріотизму, дружби народів, невтомно боротись з найменшими проявами буржуазної ідеології, особливо українського буржуазного націоналізму, виконувати історичні постанови ЦК ВКП(б), пленумів партії тощо. Не всі твори відповідали цим настановам. На нараді було піддано критиці роман О.Билінова „Металісти” – секретар Червоногвардійського райкому партії товариш Ошанін знайшов у ньому цілий ряд недоліків, і автор з більшістю з них змушений був погодитись.
Дісталось і голові Спілки. Мельниченко, який розповідав про роботу літературного об’єднання при редакції криворізької газети „Червоний гірник”, дорікнув С.Завгородньому, що той не надає потрібної допомоги криворізьким літераторам. А поет Ігор Пуппо закинув Спілці відсутність інтересу до літературної творчості студентів університету.
Письменники Тамара Леонова, Степан Чорнобривець, Віктор Барановський розповіли про роботу над своїми книгами. Поет Петро Біба висловив думку, що дніпропетровські поети повинні глибше відображати індустріальну тематику, розкритикував вірші Федора Ісаєва, який не підвищує свого ідейно-політичного рівня, а значить, знижує цим художній рівень своєї поезії. Зауважив і те, що Спілка не займається колгоспною поетесою Фросиною Карпенко, не скеровує її творчого зростання, а через це останні вірші поетеси значно гірші її перших спроб.
Традиційно в більшості виступів говорилось про необхідність глибокого вивчення письменниками, як маститими, так і початківцями, марксистсько-ленінської теорії, про більш глибоке проникнення в тему дружби народів, про створення життєво правдивих образів позитивних героїв, про високоідейне і художнє втілення в літературі теми робітничого класу та колгоспного селянства.
На нараді взяли слово й київські гості: Олесь Гончар, критик Л.Новиченко, поет М.Шеремет.
Після наради письменники зустрілись з читачами Дніпропетровська, відбулась читацька конференція, на якій виступило 19 учасників: начальник мартенівського цеху заводу ім. Петровського І.Сочан, робітник заводу ім. Леніна, учасник літературної групи „Плавка” Каплюшенко, викладачка університету М. Калініченко та інші. Закінчилось все літературним вечором, на якому із читанням своїх творів виступили київські та дніпропетровські письменники.
Література:
Голуб І. Обласна нарада письменників у Дніпропетровську // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 82-83.
* * *
Посилити виховання, піднести творчу майстерність молодих літераторів // Зоря.– 1952.– 16 лют.
Обласна нарада письменників і літературного активу // Зоря.– 1952.– 17 лют.
За високу ідейність і художню майстерність // Зоря.– 1952.– 20 лют.
За высокую идейность и художественное мастерство (на совещании писателей и литературного актива Днепропетровщины) // Днепров. правда.– 1952.– 20 февр.
19 лютого 1922 р. – у с. Кудашівці Криничанського району народився Федір Григорович Ісаєв, поет. (85 років від дня народження).
Поет і перекладач Федір Ісаєв
Понад п'ятдесят років віддав літературній праці відомий український поет і перекладач Федір Ісаєв.
Народився він у селі Кудашівка (нині – Калинівка) на Дніпропетровщині в селянській родині. Писати почав з дитинства, вже в 38-40-х роках на шпальтах газет "Щаслива зміна", "Зоря", "Дзержинець", на сторінках журналу "Піонер" з'явились його перші вірші. Під час війни юнак працював спочатку робітником на будівництві Фархадської ГЕС в Узбекистані, а згодом там же літпрацівником газети "Народная стройка". 1944 року Федір Ісаєв повернувся в Україну і надалі пов'язав своє життя з Дніпродзержинськом. Працював у газеті "Дзержинець", писав вірші, займався поетичними перекладами.
1950 року вийшла друком перша книга Федора Ісаєва "Придніпров'я", цього ж року він був прийнятий до Спілки письменників України.
З тих пір окремими виданнями вийшло одинадцять поетичних збірок. Головна тема творчості Федора Ісаєва – оспівування рідного краю, любов до якого він проніс через усе своє життя. Головні герої його поезій – трудівники Придніпров'я, працею яких живе і квітне наша земля.
Федір Ісаєв не лише поет, поряд з оригінальними творами в його творчому доробку багато чудових поетичних перекладів. Він відомий як блискучий перекладач Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Долматовського. Переклад поеми Лєрмонтова "Демон" визнано поетичним шедевром. Багато переклав він також з білоруської, польської, грузинської, англійської, китайської мов та хінді. Відомий він також, як поет-пісняр.
Література:
Ісаєв Ф.Г. Придніпров'я: Поезії.– К.: Рад. письменник, 1950.– 101с.
Ісаєв Ф.Г. Лірика.– Дніпропетровськ: Облвидав, 1956.– 84с.
Ісаев Ф. Червона калина: Поезії.– Дніпропетровськ, I960.– 52с.,іл.
Ісаєв Ф. Ровесники: Поезії.– К.: Молодь, 1961.–78с.
Ісаєв Ф. Світло Прометея: Поезії.– К.: Держполітвидав УРСР, 1963.– 98с.
Ісаєв Ф. Ріднокрай: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1971.– 47с.
Ісаєв Ф.Г. Окриленість: Поезії.– К.: Рад. письменник, 1972.– 71с.
Ісаєв Ф. Грона щедрої осені: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1981.–78с.
Ісаєв Ф. Лілеї: Поезії.– К.: Дніпро, 1982.–102с.
Ісаєв Ф.Г. Тропинка к людям: Стихи.– М.: Сов. писатель, 1982.–64с.
Ісаєв Ф.Г. Фіалки в небі: Вірші та поема.– К.: Рад. письменник, 1986.–101с.
* * *
Ісаєв В.Г. // Українські письменники: Біобібліографічний словник. В 5-ти т. Т.4.–К., 1965.–С. 593-594.
Ісаєв Ф.Г. // Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник.–К., 1981.–С. 99.
Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 35-37.
20 лютого 1912 р. – в с. Петриківці на Катеринославщині народилась Ганна Кіндратівна Ісаєва, народний майстер декоративного розпису (95 років від дня народження).
Література:
Українські радянські художники.– К., 1972.– С. 179.
23 лютого 1962 р. – у м. Павлограді відкрито Державний історико-краєзнавчий музей (45 років події).
Література:
Венедиктова Н. Сорок лет – для музея не век // Популяр. ведомости.– 2002.– 28 февр.
24 лютого 1937 р. – у м. Дніпродзержинську народився Валентин Мусійович Бурхан, поет. (70 років від дня народження).
Після закінчення десятирічки в рідному місті, він вчився у Львівському медичному училищі. З 1957 по 1960 роки служив в армії, затим продовжив навчання. 1967 року закінчив Львівський медичний інститут і повернувся до Дніпродзержинська. Все життя пропрацював тут лікарем-стоматологом, довгий час був головним лікарем 1-ї міської стоматологічної поліклініки. Завжди чуйно ставився до людей.
Був відзначений званням відмінника охорони здоров’я, орденом „Знак пошани”, медалями та дипломами, одержав титул „Почесного громадянина” м. Дніпродзержинська.
Багато друкувався в обласній та республіканській пресі, згодом в обласному видавництві почали виходити його книжки поезій.
Валентин Бурхан вів активне життя, багато їздив, зустрічався з людьми.
Помер Валентин Мусійович 29 червня 2003 року в Парижі під час перебування там на медичному симпозіумі.
* * *
З жаги святої
родиться дитя,
Із вічної,
як світ святий,
любові,
У подиху,
в дитиннім
кожнім
слові –
Минулого
й майбутнього
життя.
Життя –
це бій,
постійний
і важкий,
В житті
нічого
легко
не дається,
Але коли жагою
б’ється серце,
Воно
обов’язково вигра
бій.
Література:
Бурхан В. Тривожна радосте моя: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– 61 с.
Бурхан В. Рясноцвіт любові: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1980.– 70 с., іл.
Бурхан В. Квіти мужності: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1988.– 38 с.
Бурхан В. Кохання окличний знак: Лірика.– Дніпропетровськ: Промінь, 1990.– 94 с.
Бурхан В. Жага: поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997.– 82 с.
Бурхан В. Материзна: Вибрані поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1998.– 237 с.
Бурхан В. Місто моєї долі: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 58 с.
Бурхан В. Осіння брость: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2003.– 98 с.
* * *
Степовичка Л. Побачити Париж і – померти // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 229-230.
24 лютого 1957 р. – у с. Червоно-Партизанському на Дніпропетровщині народилась Валентина Іллівна Статива-Дека, художниця, член Спілки художників України. Працює в галузі петриківського декоративного розпису. Учасниця обласних, республіканських, міжнародних виставок (50 років від дня народження).
Література:
Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 176 -177.
27 лютого 1932 р. – створена Дніпропетровська область з обласним центром у Дніпропетровську (75 років події).
Дніпропетровська область у цифрах і фактах
Дніпропетровська область знаходиться у південно-східній частині України, в басейні середньої і нижньої течії Дніпра. На сході вона межує з Донецькою, на півдні – із Запорізькою і Херсонською, на заході – з Миколаївською та Кіровоградською, на півночі – з Полтавською та Харківською областями України.
Територія області – 31,9 тис. кв. км, що складає 5,3% території країни. Населення на 1 липня 2000 р. – 3700000 чол., з них 83,6% – міські жителі. Середня щільність населення – 117 чол. на 1 км². Зайнято в народному господарстві 1,5 мільйона чоловік.
Адміністративний центр області – місто Дніпропетровськ, розташоване на обох берегах Дніпра та його притоки Самари.
Чисельність міського населення області – 83,6%, сільського – 16,4%. Переважають жінки – 53,6%, чоловічого населення – 46,4%. На території області проживають представники понад 30 національностей, з них українці становлять 72,2%, росіяни – 24,5%, білоруси – 1,2%, євреї – 0,6%.
Дніпропетровщина – перлина України. Вона має багату і славну історію, яка сягає у сиву давнину століть і тисячоліть. Перші сліди пралюдини, знайдені тут, відносяться ще до епохи раннього кам’яного віку, вже понад 100 тисяч років тому регіон був заселений.
Учені вважають, що саме на Подніпров’ї ще 6 тисяч років тому вперше були приручені коні. В курганах на території Новомосковського району знайдені чотириколісні вози, одні з найстаріших у Східній Європі. Знахідки археологів, серед них всесвітньовідомі золоті пектораль з Товстої Могили та гребінь з кургану Солоха, свідчать не тільки про високий рівень матеріальної культури племен, які населяли Придніпров’я, а й про їх високу духовну культуру.
За часів Київської Русі Придніпров’я межувало з кочівниками і мало з ними активні торговельні контакти. Дніпром пролягав знаменитий торговельний шлях світового значення „Із варяг у греки”. Дніпром вели на Візантію свої дружини київські князі. 955 року на Монастирському острові зупинялась Велика Київська княгиня Ольга, а 972 року її син, князь Святослав, загинув на порогах у бою з печенігами.
Дніпропетровщина відома також як край козацьких Січей – п’ять із них виявлено на території сучасного Нікопольського району. Велику роль відіграло козацтво у національно-визвольній війні українського народу проти Польщі. Наприкінці грудня 1647 року на острові Томаківка перебував Богдан Хмельницький, який на початку наступного року в Микитинській Січі (тепер тут розташоване м. Нікополь) був обраний гетьманом Війська Запорозького. А битва на Жовтих Водах зіграла вирішальну роль у війні.
У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську.
Зі зміною кордонів та зростанням населення змінювався й адміністративний поділ краю. У 1783 р. дві губернії об’єднали й утворили на їх базі Катеринославське намісництво. У 1796-1802 рр. тут існувала Новоросійська губернія, яка простягалася від Дністра до Кубані, включаючи Кримський півострів та Передній Кавказ. Столицею губернії був Новоросійськ – таку назву кілька років мав Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ).
8(20) жовтня 1802 р. російський імператор Олександр I видав указ про поділ Новоросійської губернії на Катеринославську, Миколаївську (потім Херсонську) і Таврійську. До складу нашої губернії увійшло 6 повітів: Катеринославський, Новомосковський, Павлоградський, Бахмутський, Маріупольський, Ростовський-на-Дону. У 1806-1817 рр. були утворені ще три повіти – Олександрівський, Верхньодніпровський та Слов’яносербський. З того часу адміністративний поділ краю залишався незмінним аж до 1917 р. Тільки у 1887 р. Ростовський повіт перейшов до складу області Війська Донського.
Протягом першої половини XIX ст. губернія являла собою провінцію як в економічному, так і в культурному відношенні. Відсутність доріг, потрібної сільськогосподарської техніки, великих промислових підприємств – ці чинники суттєво стримували розвиток південного краю. І все ж у ті часи проходила інтенсивна колонізація степових територій, заснування багатьох господарств, зокрема іноземними колоністами.
Губернська столиця Катеринослав знаходилась довгі роки в запустінні. Лише у середині століття поступово стали наявні ознаки культурного і розвиненого міста – виникли бібліотека, театр, друкарня, музей, клуб, інтенсивно проходила забудова. Проте повітові міста мали сільський вигляд, не було бруківки, вуличного освітлення, водогонів.
Всією губернією управляли цивільний губернатор та його канцелярія у складі кількох десятків чоловік: чиновників, радників, архіваріуса, писців та інших. Військовий губернатор – один на три південні губернії – мав у своїй компетенції нагляд за громадським порядком.
Губернія отримала свій герб (5 липня 1878 року), який повторював у загальних рисах герб Катеринослава 1811 р.: у блакитному полі вензель імператриці Катерини II з датою 1787 р. Вензель оточували дев’ять золотих зірок. Щит був увінчаний імператорською короною та оточений золотим дубовим листям, з’єднаним андріївською стрічкою.
Великі зрушення в житті краю пов’язані з відкриттям наприкінці ХІХ століття значних родовищ корисних копалин – вугілля, залізної та марганцевої руд тощо. У цей же період виникла й швидко розвинулась промислова розробка корисних копалин Криворізького і Донецького басейнів. Протягом 1870–1880-х років економічне життя в губернії суттєво пожвавилося. Уздовж кордонів губернії були прокладені залізниці: Харківсько-Миколаївська та Курсько-Харківсько-Азовська. В центрі пролягла Лозово-Севастопольська (згодом Катерининська) залізниця. Завдяки збільшенню промислових підприємств, активізації економічного життя населення губернії швидко збільшилося й досягло 2112651 чоловік у 1897 р. Однак основним заняттям мешканців залишалося землеробство.
У цей час Катеринославська губернія швидко перетворюється на центр промисловості Півдня Російської імперії. Введена в експлуатацію 1884 року Катерининська залізниця об’єднала Донецький кам’яновугільний та Криворізький гірничорудний басейни. 1887 року пуском першої домни Брянського заводу покладено початок металургійної промисловості.
Після революції 1917 р. та громадянської війни губернський устрій не відповідав більше вимогам нової влади. Протягом 1923-25 рр. поділ на губернії був поступово скасований. На території колишньої Катеринославської губернії утворилися 7 округів. 27 лютого 1932 р. внаслідок чергового адміністративно-територіального поділу була утворена Дніпропетровська область. Сьогодні на території колишньої Катеринославської губернії знаходяться Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області.
27 лютого 1932 року на основі п’яти округів Катеринославської губернії була утворена Дніпропетровська область. У 1938-39 роках частина її території відійшла до новоутворених Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей. З тих пір межі області не змінювались.
Перед Великою Вітчизняною війною у Дніпропетровській області налічувалося 7 міст обласного підпорядкування та 26 районів. На 1991 рік в області було вже 13 міст обласного підпорядкування та 20 районів. За останні десять років відновлено 2 райони – Петриківський та Юр’ївський, на черзі денній – створення Перещепинського району.
З Дніпропетровщиною пов’язані імена багатьох видатних діячів науки, культури, мистецтва, громадських діячів. На берегах Дніпра побували Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, Ілля Репін, Іван Карпенко-Карий. Тут народилась всесвітньовідома письменниця-теософ Олена Блаватська. Довгий час жив і працював видатний історик Дмитро Яворницький. Оспівували наш край поет і фольклорист Іван Манжура та письменник Андріан Кащенко. З Дніпропетровщиною пов’язані також імена сучасних видатних українських письменників нашого краю Олеся Гончара і Павла Загребельного. Багато значних вчених розвивали науку на теренах нашого краю — Ярослав Грдина, Іван Акінфієв, Лев Писаржевський, Олександр Чекмарьов, Олександр Терпигорєв, Антін Синявський.
* * *
Я зроду-віку степовик,
Буває, очі ледь заплющу –
Переді мною степ цілющий,
Як невмирущий материк.
Когось чарують синь морів
І біла чайка над водою,
А я чаруюся дзвінкою
Жагою жайвора вгорі.
Коли над степом грім гримить,
Заходить дощ од небосхилу –
Я знаю, степ вбирає силу,
Щоб щедру душу відродить.
Щоб нам скарби свої віддать –
Свій гордий дух і сонце вроди,
Шумливих днів його акорди,
Як вічна музика, звучать.
Різьбить смага моє лице,
Та дум не затіняє світлих –
То доброчинність чар розквітлих,
Що пахнуть злаком й чебрецем.
Степ – мій безмежний материк,
І долі треба небагато:
Як в рідній хаті відчувати –
Я зроду-віку степовик!
Валентин Бурхан
Література:
Территория и население Днепропетровской губернии: [Население, администрат. деление в 20-е гг.] // Отчет губернского исполнительного комитета губернскому съезду Советов Екатеринославщины IX созыва за 1923/1924 год.– Екатеринослав, 1924.– С. 45-48.
Нові адміністративні райони УРСР. Статистичний довідник.– Харків, 1930.– 291с.
Дніпропетровський округ – С.7, 20, 24.
Таблиці – С.4, 18, 38, 58, 76, 94, 112, 129, 140, 158, 174, 186-187, 204-205, 220, 229, 240-241, 258, 268-287.
Адміністративна карта Дніпропетровської області на 1-е січня 1934 р. // Вся Дніпропетровщина: Економічно-адресовий довідник на 1934 рік.– Дніпропетровськ.– 1934.– С. 57.
Маркова Л.Н. Об изменениях в административно-территориальном делении Екатеринославщины-Днепропетровщины в 1922-1941 годах // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип.1: Матеріали першої міжрегіон. іст.–краєзнав. конф. (8-9 жовт. 1998р. м. Дніпропетровськ).– Дніпропетровськ, 1998.– С. 185-190.
Кавун М. День народження області // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 84-86.
* * *
Дніпропетровщина: Фотоальбом.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– 240 с.
Дніпропетровська область: Географічний атлас / Відп ред. Т.В.Погорельська.– К.: Мапа-Київ, 2001.– 20 с.– (Моя мала Батьківщина).
29 лютого 1927 р. – у м. Дніпропетровську для санітарної просвіти та медичного обслуговування робітників заводу імені Г.Петровського. відкрито “Палац профілактики” – першу в Україні установу масової охорони здоров’я робітників. (80 років події).
Палац охорони здоров’я, або ж Палац профілактики вирішено було спорудити одночасно з будівництвом селища ім. Фрунзе для робітників заводу ім. Петровського. Призначався він для лікування та пропаганди санітарних знань серед населення.
Палац спроектував відомий катеринославський архітектор Олександр Красносельський, будівництво почалось у 1924 році, а закінчилось 1927 року до 10-річчя Жовтня.
Будинок двоповерховий, побудований за класичною симетричною схемою: з центральною та двома боковими частинами. Але, порушуючи вимоги класики, центральну частину зроблено удвічі меншою за бокові. Це зумовлено тим, що саме в бокових частинах передбачалось зосередити найголовніші процеси, центральна ж частина виконувала лише роль розподільника. У високому цокольному поверсі будинку зосереджувались господарські приміщення й лабораторії. В бокових частинах – лікувальні кабінети, зали для очікування, зборів, лекцій, виставок. Другий поверх в точності повторював перший. Будинок прикрашали чотири мармурові скульптури, виконані скульптором М.М.Паніним, які були встановлені над карнизом.
Палац профілактики виконував своє призначення до війни. Під час фашистської окупації у 1941 році він був зруйнований. Відновили його після війни, але вже без скульптур. Нині в цьому будинку розташоване 1-ше поліклінічне відділення 2-ї міської клінічної лікарні.
Література:
Ігнатов О.Н. Архітектор О.Л.Красносельський.– К.: Будівельник, 1966.– С. 20-21.
Андрущенко Н.П. и др. Днепропетровск: Архит.–ист. очерк / Н.П.Андрущенко, С.Е.Зубарев, В.А.Сенченко.– К.: Будівельник, 1985.– С.52.
Голуб І. Палац охорони здоров’я // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 86-87.
* * *
Коренев В.В. Живопись, скульптура и архитектура в г. Днепропетровске за 10 лет Октября // Мартен.– 1927.– №11.– С. 18-20.
* * *
Здание 1-й поликлиники // Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1974.– С. 168.
Здание 1-й поликлиники // Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: – Справ.-путеводитель.– Днепропетровск: Промінь, 1979.– С. 166.
Перед весною
Невидним клекотом метілі
Зима над містом прогула,
Всю чорну ніч кудись летіла
І десь спинялась на валах.
А на світанку – білі-білі
Покрівель слалися горби,
І кожна цяточка світилась
Під небокраєм голубим.
Здавалось, місто буде довго
Габу ту пишную носить,
Як пам’ять доброго і злого,
Як згадку вади і краси.
Та сонце вслід пішло по тому –
І в ринви ринули струмки,
І вже далекий відгул грому
Торкав весни пругкі бруньки
Й немов співав-співав:
– Стрічайте! –
Немов казав:
– Я вам несу!
Виходьте всі, і всі приймайте
І зваби інші, і красу!
То йшла весна...
Павло Усенко
Б Е Р Е З Е Н Ь
Весняний сонет
З далеких позаобрійних шляхів
Грайливими пахучими вітрами
Розірвано хмарини – сині плями
У березень впливли із-за морів.
Славута скрес, крижинно забринів,
Наповнився буксирів голосами,
Розлився понад сонними лісами
Птахів бентежних первозданний спів.
Іде весна в стрімкучому роздоллі,
На повні груди дихає теплом
Ровесниця дзвінка моєї долі.
Торкає душу трепетним крилом,
Блакитям б’є в дніпровім видноколі,
Любов’ю розквітає над чолом.
Валентин Бурхан
1 березня 1867 р. – народився Венедикт Вікторович Курилов, вчений-хімік, у 1899-1909 роках обіймав посаду професора Катеринославського Вищого гірничого училища. Помер 8 лютого 1921 року (140 років від дня народження).
Література:
Днепропетровский горный институт: Исторический очерк.: В 2-х кн. / Днепропетров. горн. ин-т; Сост. А.А.Ренгевич, И.П.Гаркуша, Н.Я.Биличенко и др.; Под ред.А.А.Ренгевича, М.П.Теселько.– М.: Недра, 1990.– Кн. 1: История и развитие (1899-1989).– 345с.: ил.
Про Курилова – С. 12, 20 ,21, 22, 178.
Дніпропетровський гірничий інститут: Історичний нарис.– У 2-х кн. / Укл. Г.Г.Півняк, О.О.Ренгевич, К.Ф.Тяпкін та ін.– К.: Техніка, 1995.– Кн. 2: Кафедри (1899-1992).– 408 с. (Мова рос.).
Про Курилова – С. 183, 184, 185, 186, 187, 190, 195.
6 березня 1792 р. – затверджено генеральний план розвитку м. Катеринослава архітектора Івана Старова (215 років події).
Генеральний план розвитку м. Катеринослава архітектора Івана Старова мав значний вплив на формування архітектурного вигляду міста.
Петербурзький архітектор І.Старов був запрошений до Катеринослава Г.О.Потьомкіним у 1788 р. для створення проекту розбудови Катеринослава. Іван Єгорович Старов (1744-1808 рр.) на той час був відомим архітектором, автором Троїцького собору Олександро-Невської лаври, Таврійського палацу в Санкт-Петербурзі та багатьох інших чудових палацових ансамблів і будівель. Він склав три варіанти плану Катеринослава, які стали основою планувального розвитку міста. Останній варіант проекту став основою генерального плану, затвердженого Катериною II.
Проект Старова відповідав вимогам класичного стилю. За ним передбачалось регулярне чітке планування міста, органічно пов’язане з ландшафтом довкілля. Громадський центр міста Старов розташував на горі, де вже стояв палац Потьомкіна, побудований за його проектом у 1787-1789 рр. Навколо палацу зодчий спланував великий парк. Вгорі, у центрі великої площі, Старов передбачав створити Преображенський собор – головну споруду міста. По периметру площі мали розташуватися губернаторський та віцегубернаторський будинки, заїжджий двір, будинок архієрея тощо. Головна вулиця “Гульбище Средней улицы”, шириною 120 м з дворядовим бульваром, проходила по лінії сучасного проспекту Гагаріна.
Передбачалась і друга головна магістраль Катеринослава, яка починаючись на вершині пагорба, спускалася вниз паралельно Дніпру до місця, запланованого під будівництво фабрик. Вона називалася “Большою дорогою” (сучасний проспект Карла Маркса). Внизу на шляху цієї магістралі І.Старов запланував у 1792 р. досить велику площу (нині пл.Леніна).
Проект І.Старова передбачав створити принципово нове місто для південного краю, яке не мало б військових укріплень – замість них Катеринослав мала оточувала низка бульварів. Ця ідея втілилася в життя.
План розвитку Катеринослава роботи Івана Старова надовго визначив основні принципи розбудови міста.
Література:
Бурлаков И.А. Работы великих русских зодчих в Днепропетровске // Зодчество Украины.– К., 1954.– С. 181-196.
Швидковский О.А. Днепропетровск.– М., 1960.– 159 с.– (Архитектура городов СССР).
Плани І.Старова і В.Гесте – С. 10-20.
Днепропетровску-200: Историко-публицистический очерк.– Днепропетровск: Промінь, 1976.– 143 с.
Ревский С.Б. Зодчие, инженеры и художники, участвовавшие в формировании Екатеринослава.– Днепропетровск, 1981.– 51с.
Старов И.Е.– С. 36-37.
Ревский С.Б. Формирование и развитие исторического центра г. Днепропетровска // Памятники русской архитектуры и монументального искусства.– М., 1986.– С. 262-278.
Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века.– К., 1984.
Днепропетровск: Архитектурно-исторический очерк / Н.П.Андрущенко, С.Е.Зубарев, В.А.Ленченко.– К.: Будівельник, 1985.– 151 с., ил., 6 л. цв. ил.
Плани І.Старова та В.Гесте – С. 24-34.
Вергунов А.П., Горохов В.А. Русские сады и парки.– М., 1988.
Кючарианц Д.А. Иван Старов.– Спб., 1997.
Кавун М.Е. Картографічний матеріал кінця XVIII ст. як джерело з історії формування міста Катеринослава // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник.– Дніпропетровськ, 1998.– Вип.1.– С. 104-110.
Кавун М. Генеральні плани Катеринослава // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 88-90.
* * *
Куликов К. Проект // Апельсин.– 2004.– лето.– С. 14-19.
Портрет архітектора І. Старова.
6 березня 1902 р. – у с. Ганнівці (нині – Верхньодніпровського району) народився Сергій Іванович Лебедєв, вчений-фізіолог рослин, заслужений діяч науки УРСР. (105 років від дня народження).
Батько С.І.Лебедєва працював агрономом у поміщицькому господарстві, пізніше – земським дільничим агрономом на Полтавщині. 1910 року Сергій Іванович пішов до церковно-парафіяльної школи у Решетилівці, на Полтавщині, продовжував освіту в початковій школі села Остап’є, а після закінчення сільськогосподарської профшколи навчався в Полтавському сільськогосподарському інституті, закінчив його 1926 року з кваліфікацією агронома-дослідника. Працював на сільськогосподарських дослідних станціях, у Всесоюзному науково-дослідному інституті коноплі, а з 1937 року займався науково-педагогічною діяльністю.
У 1950 році вчений захистив докторську дисертацію, через два роки отримав звання професора. З 1953 по 1959 роки працював ректором Одеського державного університету імені І.І.Мечникова. У 1956 році він увійшов до складу дійсних членів Української академії сільгоспнаук, а 1959 року був обраний віце-президентом академії і одночасно призначений ректором Української сільгоспакадемії. З 1963 року С.І.Лебедєв довгі роки працював завідуючим кафедрою фізіології і біохімії рослин та керівником науково-дослідної лабораторії фотосинтезу тої ж академії. Вчений займався дослідженнями в галузі фізиології та біохімії рослин, досліджував основні процеси життєдіяльності сільськогосподарських рослин з метою підвищення їх продуктивності. Написав численні монографії, брошури, статті, відомий і як автор навчальних посібників для сільськогосподарських вузів.
“Мета мого життя – працювати для народу”, – говорив учений. У 1961 році його було нагороджено орденом Леніна – за розвиток наук і підготовку спеціалістів. За час своєї науково-педагогічної діяльності вчений підготував численних спеціалістів біологів та агрономів, молодих вчених, які продовжили його роботу.
Помер вчений 7 жовтня 1989 року.