Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки
| Вид материала | Документы |
СодержаниеОлександр Петрович Чекмарьов Забутий вчений Олесь Завгородній Кость Гуслистий |
- Який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 1888.78kb.
- Ажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 7685.46kb.
- Ий на допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2008 рік, 1116.06kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- Моє придніпров’Я, 1664.62kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка;, 452.73kb.
- Передмов а, 9859.11kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
Олександр Петрович Чекмарьов
Народився Олександр Петрович 12 вересня 1902 р. у селі Велика Знам’янка, неподалік від Нікополя, в сім’ї селянина. Закінчив сільську двокласну школу та Мелітопольське реальне училище, здобував вищу освіту в Катеринославі. У 1921 р. вступив на хімічне відділення Катеринославського інституту народної освіти. Після зустрічі у 1922 році з провідними вченими-металургами П.Г.Рубіним і А.П.Виноградовим він перейшов на другий курс заводського відділення Катеринославського гірничого інституту. Ще студентом Олександр Петрович увійшов до складу Дніпропетровського відділення Російського металургійного товариства, яке об’єднувало передових інженерів того часу.
Після закінчення інституту в 1927 р. він пішов працювати на металургійний завод імені Петровського, брав безпосередню участь у підготовці технічних кадрів, виступав з лекціями та доповідями. Незабаром Олександра Петровича призначили заступником начальника рейко-балочного цеху.
У 1930 р. О.П.Чекмарьов перейшов на викладацьку роботу у щойно створеному металургійному інституті. У 1931 р. він прийняв від свого вчителя А.П.Виноградова кафедру обробки металів тисненням, яку очолював майже сорок років. Наукові дослідження О.П.Чекмарьова присвячені розробці основ прокатки металів, рейковому, трубо-, сорто- і листопрокатному виробництву. У 1934 році вийшла перша його наукова монографія “Рейки, їх служба, якість і виробництво”.
У 1941 р. в Ленінградському політехнічному інституті Чекмарьов блискуче захистив докторську дисертацію. У 1941 р. розроблений ним новий метод автоматичного регулювання налаштування валків прокатних станів був відзначений Державною премією СРСР. За докорінне вдосконалення виробництва листів з конструкційних марок сталі у 1949 році колективу інженерів і вчених, у тому числі й О.П.Чекмарьову, була присуджена Державна премія СРСР.
Вчений опублікував майже 30 монографій, понад 500 наукових статей, отримав 25 авторських свідоцтв. Його численні наукові праці сприяли подальшому розвитку теорії і практики прокатної справи. Великий внесок зробив О.П.Чекмарьов у теорію прокатки. Одночасно з широкою та різноманітною науково-дослідною роботою вчений проводив велику педагогічну діяльність. З 1931 по 1941 р. він працював деканом технологічного факультету Дніпропетровського металургійного інституту, майже 40 років був незмінним керівником створеної ним наукової школи, котра об’єднала значну кількість наукових працівників й інженерів. За 44 роки завідування кафедрою О.П.Чекмарьов підготував близько 4 тисяч інженерів-прокатників, 127 кандидатів і докторів технічних наук. З 1948 по 1970 р. Олександр Петрович також керував прокатним відділенням Інституту чорної металургії АН УРСР. Творчий зв’язок вченого з виробництвом не поривався до кінця життя.
У 1948 році О.П.Чекмарьов був обраний академіком АН УРСР, а у 1968 – академіком АН СРСР. За видатні заслуги у галузі обробки металів тисненням О.П.Чекмарьову у 1972 р. було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці, він був нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки, “Знак Пошани” та багатьма медалями.
Смерть О.П.Чекмарьова 11 березня 1975 року стала тяжкою втратою для української науки. Дніпропетровці зберігають пам’ять про видатного вченого. На могилі академіка Чекмарьова на Запорізькому кладовищі Дніпропетровська встановлено горельєф з чорного мармуру роботи скульптора Ю.П.Павлова, а на будинку Національної металургійної академії України (колишнього металургійного інституту) встановлена меморіальна дошка роботи скульптора Є.М.Курильова. Ім’я вченого зараз носить очолювана ним кафедра прокатного виробництва академії. Дніпропетровські альпіністи назвали ім’ям О.П.Чекмарьова одну з гірських вершин Паміру. У 1976 року невелика вулиця в самому центрі вузівського району міста стала називатися вулицею Академіка Чекмарьова.
Література:
Шаповал І. Академік і його школа // Стежками незвіданими. Розповідь про науковців Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ, 1966.– С.65-73.
Шаповал І. Академік О.П.Чекмарьов.– Дніпропетровськ: Промінь, 1971.– 73с.
Исаенко Н.Ф. Днепропетровский металлургический.– Киев: Вища школа, 1974.– 192с.
Об А.П.Чекмареве – С. 104-114.
Шаповал І.М. Олександр Чекмарьов.– К.: Молодь, 1981.– 280с.
Шаповал І. Крилатий розум // Шаповал І. Придніпровські джерела: Оповіді про вчених.– К., 1982.– С. 111-138.
Кавун М. Олександр Петрович Чекмарьов // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 119-122.
* * *
Чекмарьов Олександр Петрович // УРЕ. Т. XVI.– С.90.
Чекмарьов О.П. // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: УРЕ, 1969.– 958с.
Про нього – С.41, 60, 94, 110.
Чекмарьов Олександр Петрович // УРЕС.– 1987.– Т. 3.– С.614.
17 вересня 1927 р. – народилась Вікторія Миколаївна Костенко, художниця, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової графіки і живопису (80 років від дня народження).
Література:
Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 102-103.
Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 66-67.
18 вересня 1892 р. – пущено в дію Криворізький чавуноплавильний завод (115 років від дня пуску).
Література:
Кан Д.И.Версты трудового пути: Очерк истории Криворожского завода горного машиностроения / Ред. колл. В.М.Байдак и др.– Днепропетровск: Січ, 1992.– С. 7.
18 вересня 1897 р. – народився Іван Федорович Розгíн, український вчений, популяризатор науки, публіцист. Помер 10 липня 1972 року у Детройті, США. (110 років від дня народження).
Забутий вчений
Розгíн Іван Федорович народився у селянській родині с. Куманів Подільської губ., тепер Городоцького району Хмельницької області.
Початкову освіту здобув у рідному селі. Двокласну школу закінчив у Сатанові, середню освіту здобував самотужки. Коли 1915 р. його покликали до війська, він, відбуваючи військову службу в Петербурзі, доповнював свою освіту на загальноосвітніх курсах Щукіна.
Повернувшись в Україну, влітку 1917 р. вступив до Юнацької школи в Києві, яка в січні 1918 р. ввійшла до складу Слобідського Коша. Подальші революційні події та переворот, здійснений П.Скоропадським, були причиною того, що І. Розгíн був демобілізований і повернувся на Поділля, де брав активну участь у культурно-освітньому та громадсько-політичному житті. За Директорії працював у повітовому комісаріаті Проскурівщини як „урядовець для особливих доручень”.
Після громадянської війни він виїхав до Києва і вступив до Київського інституту народного господарства, 1923 р. перейшов до Ветеринарно-зоотехнічного інституту, який закінчив 1928 р. Під кінець навчання працював препаратором-лаборантом і виконував обов'язки асистента при кафедрі патологічної анатомії у проф. П.Кучеренка. Тоді ж розпочалася його праця на науковій ниві (1927 р. виступив з двома доповідями на Першому всесоюзному з'їзді патологів).
Після закінчення інституту І.Розгíн був скерований у прикордонну смугу Туреччини та Ірану для боротьби з інфекційними захворюваннями серед тварин. Повернувшись в Україну, працював у Харкові у Всеукраїнському інституті експериментальної ветеринарії як старший асистент професора В.Репрева, після смерті якого в 1930 p. став керівником відділу.
Саме тоді переїхав в Україну академік О.Богомолець, з яким І. Розгíн познайомився на з'їзді патологів. З 1930 р. почалася їхня співпраця. У цей період І.Розгін написав свої найголовніші наукові праці.
Після процесу „СВУ” (1930) почалися посилені утиски владою всього українського. І.Розгін був змушений переїхати до Херсона, де викладав патологію у медичному інституті та біохімію – у педагогічному. Після ліквідації медичного інституту переїхав до Білої Церкви і викладав на ветеринарному факультеті сільськогосподарського інституту, доїжджав до Інституту Богомольця.
1934 р. було звільнено та заарештовано 15 співробітників сільськогосподарського інституту, серед них – І.Розгона. Розпочалося слідство. Зрештою, його звільнили, але тих, хто були під слідством, ніхто не наважувався взяти на роботу. Йому відмовили в праці навіть у Казахстані.
Через рік, у зв'язку з перенесенням столиці УРСР до Києва, Київський зоотехнічний інститут перевели до Дніпропетровська і перетворили в Дніпропетровський сільськогосподарський інститут. Оскільки багато професорів не переїхало з Києва до Дніпропетровська, І.Розгона прийняли як позаштатного викладача мікробіології та технології продуктів тваринництва за згодою секретаря обкому партії М.Хатаєвича. Через рік його відновлено в правах, а в Дніпропетровську обрано штатним професором. Аж до 1938 р. І. Розгíн їздив на виклади і до Білої Церкви, і до Дніпропетровська, поки його знову не звільнили за ту ж саму „провину” в Білій Церкві.
1936 р. Всесоюзна академія сільськогосподарських наук у Москві присудила йому без захисту ступінь кандидата біологічних наук, а Інститут експериментальної ветеринарії – звання старшого наукового співробітника. 1937 р. він успішно захистив дисертацію, і Академія наук присудила йому ступінь доктора біологічних наук. Це зміцнило його становище, а єдиним наслідком колишнього слідства було те, що його зняли з військового обліку, і тому 1939 р. не взяли до війська як ветеринарного лікаря.
Як свідчать матеріали особової справи І.Розгона, які зберігаються в Дніпропетровському державному аграрному університеті (колишньому сільгоспінституті), директор Інституту біології академік О.Богомолець сповістив керівництво вузу, що дає згоду на контакти з кафедрою, яку очолює І.Ф.Розгíн. Медичний журнал АН УРСР 1937 р. зробив окрему відбитку однієї із статей І.Розгона. У серпні 1939 р. він призначений заступником директора вузу з навчальної і наукової роботи (проректором) і на цій посаді працював до 1941 р.
Під час окупації України німцями І.Розгíн брав участь у науковому та культурному житті Дніпропетровська. Місцевий державний університет перед цим евакуювався до м. Чкалова. Натомість 22 вересня 1941 р. у Січеславі був заснований Дніпропетровський державний український університет, ректором якого став І.Розгíн. Він організовував заходи щодо заснування при університеті богословського факультету, брав участь у відновленні у місті Української автокефальної православної церкви.
Наприкінці 1942 р. німці припинили діяльність університету. І.Розгíн перебрався до Києва на посаду керівника відділу патології Вищої ветеринарної школи, яку мали організувати, але замість неї німці створили науково-дослідний інститут ветеринарії і тваринництва, де І.Розгíн працював керівником відділу.
Після війни І.Розгíн опинився на еміграції у Німеччині. Брав активну участь у діяльності еміграційних установ – НТШ, УВУ, УТГІ, УВАН і в організації Богословської академії УАПЦ у Мюнхені. Друкувався як у спеціальних виданнях, так і в масових – газеті „Українські вісті”, тижневику „Пу-гу” тощо. 1950 р. він переїхав з родиною до США і працював спочатку в Детройті в Інституті з вивчення раку, згодом – у великому американському шпиталі. Помер 10 липня 1972 року у м. Детройт у США.
Друкована спадщина вченого становить понад 100 наукових праць, 33 публіцистичних і понад 50 різних статей у газетах і журналах, спільно зі своїми співробітниками написав три підручники й один довідник. Здебільшого друкувався у „Нових днях”, „Лікарському віснику”, „Інформаційному листку”, „Українському православному слові”, „Меті”, „Українському господарникові”, „Українському квартальникові” та в збірниках українських наукових установ на еміграції.
Окремі публікації І. Розгона в періодиці: Хорова капеля „Україна” //Українські вісті: Новий Ульм.– 1946.– 22 листоп.; Дні Кругів: Спогади учасника // Пу-гу: Аугсбург.– 1948.– 25 січ.; № 4.– С. 6; Олександер Яната // Нові дні: Торонто.– 1954.– лют.– С. 12, 13 (у співавторстві з Василем Розгоном); Сучасний стан наших знань про пістряк: Науково-популярний нарис // Нові дні.– 1955.– лип.– С. 19-23; Ярослав Самотовка (Загальні зауваження) // Самостійна Україна.– 1966.– Ч. 8/11-12; (Передруки цього спогаду: Вільна Думка: Дніпропетровськ.– 1993.– травень-червень.– № 5-6.– С. 12); На зов Києва. Український націоналізм у II світовій війні: Зб. статей, спогадів і документів.– К.: Дніпро, 1993.– С. 353-362.
Микола Чабан
Література:
Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / За ред. В.Кубійовича.– Львів, 1998.– Т. 7: Перевидання в Україні.– С. 2553:
Чабан М. Розгíн Іван Федорович // Українська журналістика в іменах / За ред. М.М. Романюка.– Львів, 1999.– Вип. 6.– С. 288-291.
20 вересня 1922 р. – засновано Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (85 років від дня заснування).
ВУЗ був створений на базі ветеринарно-зоотехнічного факультету Київського політехнічного інституту та іменувався Київським ветеринарно-зоотехнічним інститутом. 1931 року він розділився на два: Київський зоотехнічний та Київський ветеринарний інститути. 1934 року Київський зоотехнічний інститут було переведено до Дніпропетровська і на його базі створено сільськогосподарський інститут із зоотехнічним та агрономічним факультетами та заочне відділення з тими ж факультетами.
Першим ректором Дніпропетровського сільськогосподарського інституту був професор М.О.Селех. У довоєнний час кафедри очолювали академік Ю.В.Чаговець, професори К.Н.Павловський, І.Н.Жевелєв та інші видатні вчені.
Під час війни значна частина студентів і викладачів інституту пішла на фронт, заняття було припинено, а обладнання евакуйовано на схід. Роботу свою вуз відновив лише 1 січня 1944 року.
1952 року в інституті було відкрито гідромеліоративний факультет, який проіснував лише 3 роки; відновлений він 1982 року. У наступні роки були відкриті економічний, зооінженерний факультети, факультет ветеринарної медицини. Нині вуз має 7 факультетів, понад 30 кафедр, на яких працює до 300 викладачів. 11 січня 1991 року інститут з чисто навчального закладу перетворено в навчально-науковий, у зв'язку з цим він отримав статус університету.
Нині при Дніпропетровському аграрному університеті працює науково-дослідний інститут агроекології, який займається проблемами рекультивації земель.
Література:
Дніпропетровський сільськогосподарський інститут // Дніпропетровськ: Довідник-путівник.– Дніпропетровськ, 1959.– М, 143-145.
Днепропетровский сельскохозяйственный институт / Министерство сельского хозяйства СССР.– Днепропетровск. Промінь.– 1966.–31 с.
Маланчук В.Ю., Попов В.М., Новомінський А.Н. Вища школа УРСР: Здобутки і перспективи (1966-1970).– К.: Вища школа.– 1971.– 148 с.
Дніпропетров. с.-г. ін-т. – С. 80.
* * *
Дніпропетровський сільськогосподарський інститут // УРЕ. 2-е вид.– К., 1979.– Т. З.– С. 407.
Днепропетровский сельскохозяйственный институт // БСЭ.– 2-е изд.– Т. 14.– С. 590.
Дніпропетровський сільськогосподарський інститут // УРЕС. 2-е вид.– К., 1979.– Т. 1.– К., 1986.– С. 532.
23 вересня 1872 р. – народився Михайло Костянтинович Курако, відомий металург, засновник вітчизняної школи доменщиків. (135 років від дня народження).
"Видатний майстер доменної справи", "прославлений доменщик", "легендарний Курако" – це все про Михайла Костянтиновича Курако, засновника школи вітчизняних доменщиків.
Народився Михайло Костянтинович в селі Козелля (тепер – Краснопільського району Могилівської області) у сім'ї військового. Сім'я була досить заможною, але так повернулося життя, що вісімнадцятирічний юнак почав свою трудову діяльність на Брянському заводі у Катеринославі, де працював каталем. 1892 року він став змінним майстром на Гданцівському заводі у Кривому Розі, з 1898 по 1902 роки працював на Маріупольському металургійному заводі, одночасно самотужки здобував освіту. 1902 року став начальником доменного цеху Краматорського металургійного заводу.
За участь у революції 1905-1907 років отримав два роки заслання. 1908 року повернувся на Донбас, а з 1917 року і до кінця життя (помер 1920 року від тифу) працював у м. Кузнецьку.
Михайлові Курако належить ряд важливих удосконалень у галузі доменної техніки. Він збудував перший в Російській державі похилий підйомник і домну з автоматичним розподілом завантажувальної шихти. Розробив також оригінальну конструкцію доменного горна, запровадив удосконалений ним же фурмений пристрій. Михайло Костянтинович Курако з повним правом вважається засновником вітчизняних доменщиків.
Література:
Михаил Константинович Курако (1872-1920) // Люди русской науки: Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники.– М.-Л., 1948.– С. 1069-1074.
Бардин И.П. Великий мастер доменного дела Курако: Сб. ст. к 30-летию со дня смерти.– Изд. науч.-техн. б-ки Кузнец, металлург, комб. им. И.Сталина.–1950.
Бек А., Григорьев Г. Михаил Константинович Курако: [Биографический очерк].– М.: Металлургиздат.– 1953.– 167 с.: портр.
Бек А. Курако в его книге "Мои герои".– М., 1967.
* * *
Курако М.К. // Історія міст і сіл Української РСР: Дніпропетровська область // К.– УРЕ.– 1969.– С. 22, 287.
Курако М.К. // БСЭ.– 3-е изд.– М., 1973.– Т.14.– С. 21.
Курако М.К. // УРЕ.– Т.7.– С. 506.
Курако М.К. // УРЕ.– 2-е вид.– К., 1981.– Т. 6.– С. 21.
23 вересня 1927 р. – у с. Петриківці народився Семен Григорович Данилейко, український письменник (80 років від дня народження).
* * *
Доле, чого ти поета судиш?
Спокій у нього взяла чого?
В пізню годину словами будиш
Тільки його.
Нащо йому ти в життєвім герці
В руку разюче дала перо?
Знала ж бо ти,
що в поета в серці
Тільки добро.
Нащо його ти трясеш в дорозі,
Кидаєш в пекло зрадливих рим?
Нащо ти часто здіймаєш грози
Тільки над ним?..
Доле моя,
провіднице строга,
Де ти узнала отой секрет,
Що без такого життя трудного
Згине поет?
Література:
Антологія поезії Придніпров’я / Під загальн. ред.В.Коржа // Упоряд. В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 10, 112-117.
* * *
Носенко М. Син землі // Завод. вестник.– 2002.– 20 сент.
24 вересня 1912 р. – народився Дмитро Васильович Ткач, письменник, член Спілки письменників України. Працював у редакціях газет “Червоний гірник”, “Зоря” (95 років від дня народження).
Література:
Гусейнов Г. Сім глибоких рік за короткий вік // Червон. гірник.– 1990.– 17 листоп., 8 груд.
Вересень 1892 р. – став до ладу Гданцевський чавуноливарний завод, збудований Акціонерним товариством криворізьких залізних руд. З 1937 року реорганізований в завод гірничорудного обладнання (115 років від дня заснування).
Література:
Горений В., Кан Д. Арсенал Кривбасу: Нариси з історії заводу.– Дніпропетровськ: Промінь,1967.– 212 с.
Ж О В Т Е Н Ь
* * *
Я.Г.
Небо у хмарах рваних.
Місяця біг полохливий.
Зливи обліжні рано
листя додолу збили.
Голі дерева, як олені,
дивно-незвично застигли.
Хто мені мовить, хто мені,
чому це осені стільки?!
Жовтня лишилось на краплю –
падає сніг навскісно...
Листя холодними лапками
подріботіло до лісу...
Олесь Завгородній
1 жовтня 1902 р. – народився Кость Григорович Гуслистий, історик, етнограф, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР. Навчався у Дніпропетровському інституті народної освіти. Помер 21 лютого 1973 року (105 років від дня народження).
Кость Гуслистий
Народився Кость Гуслистий в м. Олександрівську (тепер Запоріжжя) Катеринославської губернії. Після закінчення Олександрівської вчительської семінарії та Запорізької педагогічної школи в 1921 році працював вихователем у Запорізькому дитячому будинку № 1, згодом закінчив курси з підготовки вчителів для шкіл глухонімих і отримав спеціальність вчителя-дефектолога в галузі сурдопедагогіки.
У грудні 1922 року Кость Гуслистий переїхав до Катеринослава, де по травень 1923 року працював учителем-вихователем в Катеринославському дитячому будинку для глухонімих.
З 1923 по 1928 роки Кость Гуслистий вчився на історичному факультеті Катеринославського Інституту народної освіти. Тут на нього великий вплив справив Д.І.Яворницький, як раніше в Запоріжжі – Я.П.Новицький. Це визначило подальший життєвий і творчий шлях К.Г. Гуслистого.
По закінченні Дніпропетровського ІНО в 1928 році К.Г.Гуслистий вступив до аспірантури при кафедрі українознавства, якою керував академік Д.І.Яворницький. У 1930-1931 рр. навчався в аспірантурі при Харківському науково-дослідному інституті історії української культури, директором якого був у ті роки видатний учений, історик, етнограф, академік Д.І.Багалій, залишився в ньому працювати.
У 1932 р. вийшла з друку перша наукова праця К.Г.Гуслистого – збірка документів до історії повстання селян в селі Турбаях (1789-1793 рр.)
У 1934-1935 роках К.Г.Гуслистий працював старшим науковим співробітником, а потім керівником історичного сектора в Науково-дослідному інституті Т.Г.Шевченка (Харків-Київ), з 1934 по 1936 роки – молодшим науковим співробітником у ВУАМЛІН – Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів.
Майже вся наукова діяльність К.Г.Гуслистого пов'язана з Академією наук України. Із 45 років дослідницької діяльності вченого (1928-1973 рр.) найбільш плідні 37 років пройшли в академічних установах (1936-1973 рр.).
Важливим кроком Інституту історії України АН УРСР була робота зі створення курсу історії України. І саме К.Г.Гуслистий (у співавторстві з Ф.О.Ястребовим) став в 1937 р. автором першого випуску нарисів під назвою "Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХШ ст."
У 1939 р. перший випуск цих нарисів "Київська Русь..." вийшов у другому виданні. Книга була, як на той час, високої поліграфічної якості, з великою кількістю ілюстрацій, відзначалась живою і емоційною мовою викладу, супроводжувалась додатками і генеалогічними таблицями. Тоді ж було опубліковано наступний випуск нарисів – "Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1539 р.)" У 1940 році вийшла ще одна книга нарисів К.Г. Гуслистого – "Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII століття (60-і роки XVI - 20-ті роки XVII століття).
19 серпня 1939 р. рішенням вченої ради Київського державного університету К.Г.Гуслистому було присвоєно вчений ступінь кандидата історичних наук.
У роки війни К.Г.Гуслистий продовжував працювати в евакуації (м. Уфа), брав участь у створенні серії історичних праць "Наші великі предки". У 1942 р. він опублікував чотири праці про Данила Галицького та дві про Петра Конашевича-Сагайдачного, у 1943 р. – дві статті про Богдана Хмельницького. У 1944-1945 рр. К.Г.Гуслистий працював за сумісництвом директором Центрального державного історичного архіву УРСР, у 1947-1949 виконував також обов'язки завідуючого кафедрою історії СРСР Київського державного педагогічного інституту.
У другій половині 40-х років суспільно-політична обстановка в Україні значно погіршилась. Посилився тиск сталінщини на українську інтелігенцію. Роботи К.Г. Гуслистого були піддані нищівній критиці за "антимарксистський дух", "грубі політичні помилки", "перекручення буржуазно-націоналістичного характеру", "відродження теорії Антоновича, Грушевського". У листопаді К.Г.Гуслистий був звільнений з посади завідуючого відділом феодалізму і переведений на посаду старшого наукового співробітника інституту.
У 1954 р. К.Г. Гуслистий через особистий конфлікт з директором Інституту історії О.К.Касименком був переведений на роботу до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. У новому для себе закладі К.Г. Гуслистий займався створенням фундаментальної монографії "Українці".
У лютому 1962 р. К.Г. Гуслистий захистив у Київському державному педінституті дисертацію "Питання історії України і етнічного розвитку українського народу (період феодалізму)". Рішенням ВАК СРСР 7 грудня 1963 року йому присудили вчений ступінь доктора історичних наук, а у березні 1965 затвердили у вченому званні професора. На загальних зборах Академії наук Української РСР у 1969 році К.Г.Гуслистого було обрано членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю "Етнографія".
Важливим аспектом наукової і громадської діяльності К.Г.Гуслистого була його участь у створенні краєзнавчих та етнографічних музеїв. Результатом його діяльності, поряд з іншими вченими і громадськими діячами, було утворення відомого музею народної архітектури та побуту в с. Пирогове під Києвом.
Помер Кость Григорович Гуслистий 21 лютого 1973 року на 71-му році життя. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Література:
Удод О.А. Гуслистий – учень і послідовник академіка Д.І.Яворницького // Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва : Зб. статей.– Запоріжжя, 1993.– С. 33-42.
Апанович О. К.Гуслистий – історик України // Під знаком Кліо: На пошану Олени Апанович / Упоряд. О.А.Удод.– Дніпропетровськ: Промінь, 1995.– С. 196-198.
Удод О.А. Кость Гуслистий – історик України.– К.: Генеза, 1998.– 176 с.: портр.– Бібліогр.: 157-175 с.
Удод О. Гуслистий Кость Григорович // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 127-132.
* * *
Гуслистий Кость Григорович // УРЕ.– Т. XVI.– C. 537.
Гуслистий Кость Григорович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т. 1.– С. 472.
1 жовтня 1922 р. – у м. Нікополі відкрито Червоногригорівську техніко-агрономічну школу імені Т.Г.Шевченка. (85 років від дня відкриття).
1 жовтня 1922 року в напівзруйнованій садибі поміщика Нечаєва, що знаходилась в Залимані між Новопавлівкою і Чернишевою, почалось навчання у сільськогосподарській школі. Незабаром вона була перейменована у Червоногригорівський техно-агрономічний політехнікум імені Т.Г.Шевченка. Тоді у ньому навчалось понад 20 юнаків та дівчат. Вже через два роки перші 23 випускники технікуму одержали дипломи агрономів-садівників.
1927 року на базі торговельної промшколи і сільськогосподарського політехнікуму виник Нікопольський технікум колективного господарства Криворіжжя (Нікопольський район входив тоді до складу Криворізького округу). 1931 року він був об'єднаний ще з кількома однопрофільними технікумами і перетворений на Нікопольський агроекономічний технікум з трьома відділеннями: агрономічним, плановим та економічним. В цей час тут вже навчалось до 400 учнів.
Реорганізації навчального закладу на цьому не припинились. 1933 року агроекономічний технікум перетворено на технікум соціалістичного обліку і звітності, 1938 року реорганізовано в середню сільськогосподарську школу агромеліорації. 1944 року це вже був Нікопольський агролісомеліоративний і будівництва малих гідроелектростанцій технікум. 1955 року його реорганізовано в технікум меліорації сільського господарства, через два роки тут відкрито відділення механізації. 1967 року технікум став спеціалізуватись на гідромеліорації і механізації сільського господарства. Наступного року додалась ще одна спеціалізація – електрифікація сільського господарства.
Нині Нікопольський технікум гідромеліорації та механізації сільського господарства готує кваліфікованих фахівців механізаторів широкого профілю, меліораторів, тих, хто потім усе життя буде дбати про нашу щедру українську землю, пестити її і плекати на добро людям.
Література:
Меньшиков Г.И., Позняков К.И., Пятигорец А.И. Никополю – 200.–Днепропетровск: Промінь, 1980.– 143 с.: ил.
О техникуме – С. 58.
Акимов А.С. Никополь: Путеводитель.– Днепропетровск: Промінь, 1988.– 111 с.: ил.
О техникуме – С. 52, 99.
1 жовтня 1932 р. – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Іванович Довженко, художник (75 років від дня народження).
Література:
Українські радянські художники.– К.,1972.– С. 142.
4 жовтня 1952 р. – у м. Дніпропетровську відкрито перший в СРСР Палац культури студентів. Колишній Палац Потьомкіна реконструйовано за проектом архітекторів О.В.Баранського, С.П.Глушкова, інженера О.О.Мучника (55 років події).