Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки

Вид материала

Содержание

Минуле і сучасне “Палацу металістів”
Олександр Ратнер

Подобный материал:

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16

1902 р. – у м. Катеринославі відкрито новий будинок Губернської Земської Управи по вулиці Крутогорній (Рогальова) (105 років події).

Література:

Губернська земська управа // Старостін В. Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 203-208.

1902 р. – у м. Катеринославі організовано товариство швидкої медичної допомоги. Очолив його Н.М.Оранський. (105 років події ).

Література:

Шаломова Л.Б. Здравоохранение Днепропетровска: Краткий исторический очерк 1776-1993.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 25.

1902 р. – у м. Катеринославі почала виходити літературна і політична газета “Вестник юга”. 1905 року закрита за розпорядженням Катеринославського губернатора. Відновила вихід 1912 року, припинила своє існування 1917 року (105 років події).

Література:

Газети і журнали Катеринославщини (1838-1916): Наук.-допоміжн. бібліограф. покажчик.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 11.

1902 р. – у м. Катеринославі засновано Центральні майстерні служби руху Катерининської залізниці, які виготовляли прилади світлової і звукової сигналізації. З 1929 року це – завод “Світлофор” (105 років від дня заснування).

Література:

Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводитель.– 3-е изд., доп.– Днепропетровск: Промінь, 1979.– С. 87

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь,1985.– С. 64.

1907 р. – у с. Томаківка народився Микола Миколайович Кулик, журналіст (100 років від дня народження).

Один з багатьох...

Відомий свого часу на Дніпропетровщині журналіст Микола Миколайович Кулик народився 1907 року (точна дата на сьогодні невідома) у селі Томаківка на Катеринославщині у сім'ї вчителя.

У 30-х pоках він працював у криворізькій міській газеті „Червоний гірник”, 1933 року був призначений її редактором. Під його керівництвом працювали обдаровані молоді українські журналісти і літератори: Микола Олійник, Михайло Пронченко, Іван Горбашевський. Після вбивства С.Кірова їх заарештували органи НКВС як членів підривної організації. Микола Кулик уник арешту, відбувшись тоді лише суворою доганою від обласного комітету партії за видачу позитивної характеристики його підлеглому Миколі Олійникові.

Побоюючись репресій, М.Кулик виїхав з Кривого Рогу до Дніпропетровська. Тут у лютому 1935 року він улаштувався на роботу завідувача промислово-транспортного відділу обласної газети „Зоря”, а згодом став відповідальним секретарем редакції.

15 листопада 1937 року його заарештували і звинуватили у приналежності до контрреволюційної троцькістсько-зінов'євської терористичної організації, в якій він нібито проводив активну контрреволюційну діяльність. Справа по звинуваченню М. Кулика була розглянута в закритому судовому засіданні виїзної сесії військової колегії Верховного суду СРСР 15 січня 1938 року в Києві. Суд визнав його винним і засудив до найвищої міри покарання. Журналіста розстріляли наступного дня. Реабілітували Миколу Кулику в 1956 році.

Микола Чабан

Література:

Чабан М. Кулик Микола Миколайович // Українська журналістика в іменах / За ред. М.М.Романюка.– Львів, 1999.– Вип.6.– С. 160-161.

* * *

Чабан М. Розстріляна редакція // Зоря.– 1998.– 17 лют.

1907 р. – завершено будівництво будинку управління Катерининської (нині Придніпровської) залізниці за проектом академіка А.Н.Бекетова (100 років події).

Література:

Фоменко А. Залізничне управління // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 168-169.

Катерининська залізниця // Старостін В. Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 163-169.

1907 р. – у м. Катеринославі почали виходити газети:

“Наш путь” (політична, літературна та економічна; редактор-видавець ІІ.І.Горбунов) – цього ж року припинила своє існування;

“Известия Екатеринославского городского управления” (редактори І.Н.Способний і Н.А.Набиркін) – припинила вихід 1917 року (100 років події).

Література:

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.-допоміжн. бібліограф. покажчик.– Дніпропетровськ,1993.– 45 с.

1907 р. – у м. Катеринославі за проектом архітектора Ф.Ф.Булацеля побудовано приміщення Зимового театру (нині – приміщення театру імені М.Горького) ( 95 років події).

Література:

Фоменко А. Зимовий театр – театр імені М.Горького // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 90-94.

1912 р. – у м. Катеринославі відкрито кінотеатр “Гігант” (нині – кінотеатр “Вітчизна”) (95 років події).

Література:

Фоменко А. Кінематограф “Гігант” – кінотеатр “Вітчизна” // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 94-96.

1912 р. – у м. Катеринославі за рахунок товариства Червоного Хреста побудовано лікарню, амбулаторію та аптеку (нині – 1-а міська клінічна лікарня) (95 років події).

Література:

Шаломова Л.Б. Здравоохранение Днепропетровска: Краткий исторический очерк 1776-1993.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 24.

1912 р. – на екрани кінотеатрів вийшов фільм “Запорозька Січ”, створений у Катеринославі Данилом Сахненком, консультантом якого, за деякими відомостями був Д.І.Яворницький (95 років події).

Література:

Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат області на 2000 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд.І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 1999.– С. 54-55.

Чабан М. Перший український кінофільм “Запорозька Січ” // Пам’ять століть.– 1997.– № 4.– С. 146-147.

1912 р. – у м. Катеринославі почали виходити газети:

“Екатеринославские новости” (редактор З.Б.Гендлер-Фишман);

“Екатеринославский вестник” (редактор-видавець Л.І.Сатановський);

“Россия для русских” – додаток до “Екатеринославских Епархиальных ведомостей.” Цього ж року змінила назву на “Русский националист”;

“Театрал”. Цього ж року всі припинили існування;

“Утро Екатеринослава” (громадсько-політична, літературна і комерційна, редактор-видавець Я.А.Краснополер) – припинила вихід 1913 року;

“Южная почта” (громадсько-політична, літературна і комерційна, редактор-видавець Н.М.Друскін) – припинила вихід 1915 року;

“Южное слово” (позапартійно-прогресивна, громадська і науково-літературна, редактор-видавець А.А.Ліон);

“Колос ржи: В пользу голодающих” (одноденна) (95 років події).

Література:

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.-допоміжн. бібліограф. покажчик.–Дніпропетровськ, 1993.– 45 с.

1912 р. – створено Кам’янське волосне земство у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії (95 років від часу створення).

Література:

Циганок Н.О. Дніпродзержинську – 250. Історико-краєзнавчий довідник.– Дніпропетровськ: Пороги, 2000.– С. 21.

1912 р. – у м. Новомосковську на Катеринославщині почала виходити газета “Новомосковская жизнь” (редактор А.І.Зеленський). Припинила існування 1913 року (95 років події).

Література:

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.-допоміжн. бібліограф. покажчик.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 22.

1922 р. – у м. Катеринославі почав працювати перший протитуберкульозний диспансер ( 85 років події).

Література:

Шаломова Л.Б. Здравоохранение Днепропетровска: Краткий исторический очерк 1776-1993.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 34.

1927 р. – засновано с. Новопетрівка Магдалинівського району (80 років від дня заснування).

Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969.– С. 397.

1927 р. – до м. Дніпропетровська переїхав Перший театр Української Радянської республіки, який виник у Києві 1919 року. З цього часу став називатись Дніпропетровський український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка (80 років події).

Література:

Шпаковська Т. Дніпропетровський український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка // Театри Дніпропетровщини: Енциклопедія.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2003.– С. 13-201.

1927 р. – у м. Дніпропетровську засновано парк імені В.І.Леніна (80 років від дня заснування).

Література:

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1985.– С. 130-131.

1932 р. – у м. Дніпропетровську за проектом архітектора О.Красносельського побудовано Палац культури імені Ілліча (75 років від часу побудування).

Минуле і сучасне “Палацу металістів”

Сімдесят п’ять років тому у м. Дніпропетровську з’явилася будівля, що одразу привернула увагу городян як за своїм значенням, так і за архітектурним виглядом. Мова йде про “палац культури металургів” або просто “палац Ілліча”, як його знає більшість городян. А тоді, в далеких тридцятих, його називали “Палац культури металістів ім. Ілліча” або простіше “палац заводу ім. Петровського”. Трохи пізніше – “театр металургів”. Були часи, коли будинок палацу Ілліча називали “Великий театр”, бо тут на найбільшій сцені в тогочасному місті відбувались основні театральні й концертні вистави. Історія цього будинку відобразила, наче в дзеркалі, основні примхи радянської культурної політики щодо “робітничих мас”.

Кінець двадцятих - тридцяті роки ХХ століття... Бурхливі соціально-економічні трансформації. Індустріалізація та колективізація. Остаточне закріплення за Дніпропетровськом звання головної металургійної бази півдня Радянського Союзу. По всій Країні Рад йде важкий і тривалий процес одержавлення культури. Усюди зводяться Палаци культури – як правило, при найбільших підприємствах.

Було вирішено звести такий палац й при головному “містоутворюючому” підприємстві Дніпропетровська – металургійному заводі ім. Петровського, колишній “Брянці”. Місце розташування підібрали відповідне – біля заводу, на колишній Брянській площі, де ще у революцію 1905 р. гриміли бої та робітники влаштовували барикади.

Новий палац зайняв більшу частину колись досить великої площі. Відкрився він у 1932 р. Але особливого характеру споруді надало не тільки знакове культурне навантаження, а особлива, неповторна архітектура.

Будинок палацу ім. Ілліча вважається однією з кращих у всьому Радянському Союзі споруд у стилі конструктивізм – стилі, дійсно народженому новою епохою. Проекти та фото дніпропетровського палацу можна побачити в численних роботах з історії архітектури.

Автором проекту палацу був відомий катеринославський-дніпропетровський архітектор Олександр Леонтійович Красносельський (1877- 1944). Час спорудження палацу припав вже на епоху зрілості цього майстра, котрий встиг побудувати в місті кілька десятків об’єктів. Примітно, що Красносельський працював здебільшого в неокласичному стилі (як в дореволюційну, так і в сталінську добу). Дніпропетровцям добре відомі головні творіння Красносельського – універмаги “Центральний” та “Дитячий світ”, реконструйовані Обласна Рада, Університет та театр ім. Горького. Але палац Ілліча – єдина побудована за його проектом конструктивістська споруда.

Ще в 1925 р. влада оголосила всесоюзний конкурс на проект “Палацу праці” в Дніпропетровську – саме такою була перша з багатьох назв споруди. “Палац праці мав бути культурним вогнищем робітників-металістів”. У конкурсі взяли участь досвідчені майстри. Кращі проекти преміювали, проте жоден не визнали придатним до втілення в життя. Всі проекти, крім одного, були виконані в модному тоді конструктивістському стилі.

Тоді Окрвиконком доручив проектування досвідченому Красносельському, який, погодився, одначе з умовою, що його відрядять у столиці для вивчення досягнень, в т.ч. конструктивістського стилю. Дослідники відзначають, що найбільший вплив на О.Л. Красносельського справили проект Палацу Праці в Москві роботи братів Весніних та проект палацу культури ім. Горького в Ленінграді роботи А.І.Гегелло та Д.Л.Кричевського. Дослідник творчості Красносельського О.Н.Ігнатов зазначив, що “форма залу для глядачів та сценічної частини Палацу праці Красносельського подібна до запроектованої ленінградськими архітекторами”.

Красносельський, по поверненні з відрядження, створив свій власний проект, який одержав високу оцінку в рецензії шанованих спеціалістів Ленінградської Академії мистецтв Л.Бенуа, І.Фоміна, Л.Руднєва.

Як відзначають спеціалісти, палац Красносельського органічно поєднував естетичні вимоги з функціональними, і, що не менш важливо, технічними й економічними. Архітектор, віддаючи шану відомим зразкам, все ж створив цілком оригінальну споруду. Палац віддалений від червоної лінії проспекту Калініна на 30 м. Він має симетричну композицію, складається із трьох об’ємів – головного (трохи пізніше до нього добудували театр) та бічних корпусів, з’єднаних двома півкруглими крилами. Щодо наповнення палацу, то тут розташовувалися кінозал, танцювальний зал, спортивний зал, бібліотека, клубні приміщення, й, зрештою, театр з фойє та кулуарами.

До речі, публіка та влада зустріли проект Красносельського досить критично. Він не погодився з надмірними вимогами, й тому залишив проектування, зосередившись на адміністративній та педагогічній роботі. Однак через деякий час будівництво Палацу в Дніпропетровську розпочали саме за проектом Красносельського, й у 1932 р. Палац відкрився для глядачів. Завершення його будівництва приурочили до 15-річчя пролетарської революції.

Вже через кілька років після відкриття палацу металургів стало ясно, що необхідна реконструкція з метою вмістити всіх бажаючих. У 1935 р. до будинку почали прибудовувати новий великий театр, а наступного року його завершили. Автором проекту був той же О.Л. Красносельський.

Будівництву театру надавалася широка громадська увага. Красномовно про це говорить газета “Зоря” від 20 січня 1936 р. Отже, надамо слово сучасникам: “При Дніпропетровському Палаці культури металургів будується великий театр. Це буде найбільший і найкращий театр у нашій області. Про його розміри найпереконливіше свідчать такі цифри: найбільші у Дніпропетровську – театр опери та балету і театр ім. Т. Г. Шевченка вміщують кожний по 1100-1200 глядачів, а новозбудований театр металургів уміщуватиме понад 1600 глядачів. Сценічна площадка цього театру своїми розмірами дорівнюватиме розмірам сцени Великого академічного театру у Москві.

Для театру на кращих меблевих фабриках України замовлені високоякісні стильні меблі. Зал для глядачів театру матиме гарні, вдосконалені вентиляційні установки і буде обладнаний найновішою звуковою кіноапаратурою. До роботи над художнім оформленням усіх приміщень театру притягнуті кращі художники, архітектори області. Будівництво театру проводиться з таким розрахунком, щоб цілком закінчити його не пізніше 1-го липня цього року.

Загальна вартість будівництва становить близько 6 млн. крб.”. (Зоря.– № 17.– 1936.– 20 січня. Републікація: Днепропетровску 200 лет: Сб. док. и мат.– К.: Наукова думка, 1976.– С. 234).

Тридцяті-шістдесяті роки ХХ століття – короткий час, коли Палац культури металургів ім. Ілліча дійсно був “першою сценою області”. Під час Великої вітчизняної війни Палац культури металургів зруйнували, але пізніше швидко відновили.

Остання ж третина ХХ ст. не відобразилася нічим особливим в житті споруди. Можна навіть сказати, що палацові Ілліча певним чином “не пощастило”. Будували палац металургів і згодом театр при ньому як чи не найбільшу сцену в місті. А вже згодом, з побудовою оперного театру та палацу спорту “Метеор”, значення палацу металургів швидко впало. До цього спричинилося й розташування – досить далеке від центру міста й від основних транспортних потоків. Із розпадом СРСР, кризою підприємства-засновника (заводу ім. Петровського) будинок палацу металургів остаточно втратив своє значення великого культурного центру. І це незважаючи на потужні площі. Зараз досить неприємно спостерігати за неохайним зовнішнім виглядом палацу імені Ілліча, що давно вже потребує капітального ремонту. Будемо сподіватись, що в найближчому майбутньому така видатна споруда не залишиться без уваги городян та місцевої влади.

Серед мешканців Дніпропетровська ходить легенда, що будинок палацу ім. Ілліча в плані споріднений із серпом та молотом – головною емблемою Радянського Союзу. Дійсно, подібність є. Залишається тільки відповісти на складне питання – чи така подібність є запрограмованою, або це простий збіг обставин, і вже пізніші покоління побачили там те, що хотіли побачити? Підстави твердити, що символіка дійсно закладена в дніпропетровській будівлі – є, бо знаменитий будинок Держпрому в тодішній столиці радянської України Харкові в плані подібний до... першого нотного рядку гімну “Інтернаціонал”. Отже, такі незвичайні будівлі завжди стимулюють майбутні дослідження та оригінальні міркування.

Максим КАВУН

Література:

Днепропетровск: Архит. – ист. очерк / Сост. Н.П. Андрущенко, С.Е. Зубарев, В.А. Ленченко. – К.: Будівельник, 1985. – 151 с., ил., 6 л. цв. ил.

Про Палац Праці або металургів – С. 52-55.

Ігнатов О.Н. Архітектор О.Л. Красносельський. – К. : Будівельник, 1966. – 56 с.

Про Палац Праці або металургів – С. 23- 31, 46- 47.

Місто Олександра Красносельського (до 125-річчя від дня народження): Бібліографічний довідник / Упоряд. І. Голуб, В. Старостін. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2002. – 52 с. (Сер.: Архітектура Дніпропетровська). Про Палац культури металургів ім. Ілліча та його театр – див с. 32 – 35.

* * *

Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводитель.– 3-е изд., доп.– Днепропетровск: Промінь, 1979.– С. 165-166.

“Місто Олександра Красносельського” (До 125-річчя від дня народження): Бібліограф. довідник / Упоряд. І.Голуб, В.Старостін.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2002.– 52 с.

1937 р. – Нікополь отримав статус міста обласного підпорядкування (70 років події).

Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969. С. 445-446.

1937 р. – на базі Дніпропетровського науково-дослідного інституту чорної металургії створено науково-дослідний державний трубний інститут (70 років від дня заснування).

Література:

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1985.– С.174–175.

1967 р. – Радою Міністрів УРСР затверджено генеральний план реконструкції м. Дніпропетровська, розрахований на 20 років (40 років події).

Література:

Днепропетровск: Архит.-ист. очерк / Н.П.Андрущенко, С.Е.Зубарев, В.А.Ленченко.– К.: Будівельник, 1985.– С.96-98.

* * *

Хоть женщина по имени Свобода

Любима мной, но с нею наряду

Я увлекаюсь временами года,

Поочередно их люблю и жду.

Зима давно слывет моей подругой,

Хотя и холодна она, и обжигает

стужей, съеживает вьюгой,

На лед бросает или же – в сугроб.

Я девственною тешусь белизною,

Наброшенной на долы и холмы,

Но изменить могу Зиме с Весною

Еще до окончания Зимы.

Схожу с ума от первых луж и почек,

Все, кажется, во мне и у меня

Меняется за час, и даже – почерк,

В предощущенье мартовского дня.

Люблю Весну, но, несмотря на это,

Недолог и непрочен с ней союз:

Как правило, едва забрезжит лето,

Я тотчас же с Весною расстаюсь

И растворяюсь в реках и озерах,

Треплю зеленогривую траву,

Хожу в неисправимых фантазерах,

Подкармливая выдумкой молву.

Но я непостоянен и несносен.

И, вытесняя Лето, словно страх,

Моей душой овладевает Осень –

Ее люблю за то, что вся в кострах.

И ежели сгораю иногда в ней,

То воскресаю где-то к ноябрю

И вновь Зиме, моей подруге давней,

Дыханье и привязанность дарю.

А вскорости опять наступит время

От почек и от луж сходить с ума...

Так и живут в души моей гареме –

Весна и Лето, Осень и Зима.

Жаль, что четыре времени у года,–

И вдвое больше я б любил сполна.

Но женщина по имени Свобода

В гареме этом – старшая жена.

Олександр Ратнер

ЗМІСТ

Від упорядника

Короткі відомості про авторів матеріалів

Календар Придніпров’я

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень

Листопад

Грудень

Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат області на 2007 рік:

Бібліогр. покажчик / Упоряд. І Голуб.– Дніпропетровськ:

ДОУНБ, 2006

Упорядник Ірина Голуб

Редактор Олена Плотнікова

Відповідальна за випуск Тетяна Абраімова

Фото- та ілюстративні матеріали – з краєзнавчого фонду бібліотеки.

Blog

Содержание