Geum.ru

Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки

Вид материалаДокументы

Содержание


Про монастир – С. 55-62.
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

“Це – рай Божий на землі ... “


Однією з найбільших характерних рис запорозьких козаків є їх глибока релігійність і висока духовність. Люди, що більшу частину свого життя проводили в походах і битвах, особливою чеснотою вважали покровительство храмам та монастирям, почитання священицького та чернечого стану. Серед запорозьких святинь найбільшою повагою користувався Самарський Пустельно-Миколаївський монастир, духовний та культурний осередок усього краю.

Про монастир писали свого часу історики церкви Гавриїл та Феодосій, цілий розділ присвятив козацькій святині Д.Яворницький у своїй тритомній праці “Історія запорізьких козаків”, до історії монастиря звертались й інші дослідники, у тому числі і в наш час історик С. Плохій.

Офіційною датою його заснування можна вважати 1602 рік, коли чернеча обитель набула офіційного статусу монастиря і отримала свого першого настоятеля отця Паїсія. Але історія монастиря набагато давніша. Перші згадки про лісову обитель можна знайти в грамоті польського короля Стефана Баторія від 1576 року.

Запорожці постійно, аж до часів скасування Січі, опікувались монастирем: виділили йому багаті угіддя, плодючі грунти, жертвували гроші і цінні речі, навіть ввели особливий податок “роківщину” для монастиря. Вже перший настоятель отець Паїсій, людина вчена і енергійна, зумів перетворити тиху обитель на справжній духовний центр козаччини. “Це – рай Божий на землі, це – істинна Палестина, це – істинно новий Єрусалим!” – так говорили козаки.

Монастир, що міцнів і багатів завдяки піклуванню запорожців, теж не залишався осторонь проблем своїх благодійників і, коли міг підтримував їх морально і матеріально. Серед козаків за честь вважалось на старість стати іноком святого монастиря. Багато з них, в тому числі і з козацької старшини, закінчили тут своє життя. Документи донесли до нас імена кошового Пилипа Федоріва, який помер у монастирі 1795 року, маючи 101 рік, військового писаря Дмитра Романовського, військового судді Мойсея Сухого та інших.

Про значення монастиря говорять і ті факти, що вже в середині XVIII століття біля його стін проводилось два щорічних ярмарки, на які стікались люди не тільки з усіх українських земель, а й з Дону, Курщини та Орловщини. Крім того, монастир мав привілей відправляти церковні треби – хрещення, вінчання тощо.

Протягом усього свого існування він не раз потерпав від набігів турків і татар, від безчинств стрільців князя Голіцина, від епідемій та сарани, і кожен раз знову відроджувався. Занепадати Самарський монастир почав після знищення Катериною II Запорозької Січі. Останньою радістю для ченців козацької обителі стала побудова у 1787 році нового кам’яного собору на місці старого дерев’яного. Він був побудований коштом знаменитого на Запорожжі “дикого попа” Кирила Тарловського та колишніх військових старшин Пилипа Федоріва, Максима Косолапа, Федора Стовби та ще декількох інших. З 1791 року монастир став резиденцією катеринославських єпископів і повністю втратив своє колишнє значення.

Д.І.Яворницький залишив детальний опис монастирського комплексу, а також багатьох речей церковного ужитку. Серед інших згадує він й ікону Господа-Вседержителя, який тримає в руках скіпетр і державу. На державному яблуку зображені сцени козацького життя, що, на думку Дмитра Івановича, мало символізувати божественне покровительство і сприяння усім справам запорожців.

За десятиліття радянської влади монастир, вірніше те, що від нього залишилось, геть занепав. Довгий час його господарями були органи соціального забезпечення. В другій половині 90-х років тут знову почав відроджуватись монастир, тільки замість чоловічого – жіночий. Деякий час він співіснував з інтернатом для дітей з психічними вадами. Згодом інтернат звідси перенесли, а монастир став чоловічим, як і раніше. Тепер тут порядкують ченці православної церкви Московського патріархату.


Література:

Феодосий (Макаревский А.) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст.–Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– 1080 с.

Про монастир – С. 55-62.

Мосьпан М.В. Самарський Пустинно-Миколаївський монастир // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1990.– С. 44-47.

Самарський Пустельно-Миколаївський монастир // Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х тт. Т. 1.– Львів: Світ, 1990.– С. 224-233.

Плохій С.М. Самарський монастир // Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі: Навчальний посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 46-53.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або Останнього коша Запорозького.– Дніпропетровськ: Січ, 1994.– 678 с.

Про монастир – С. 114, 115, 116, 118-119, 122.

Журба О.І. Три самарських монастиря // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип.1: Матеріали Першої міжрегіон. іст.-краєзнав. конф. (8-9 жовт. 1998 р. м. Дніпропетровськ).– Дніпропетровськ, 1998.– С. 266-272.

“Це – рай Божий на землі ... “ // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 157-160.

Запорозька святиня // Голуб І. Сім чудес Дніпропетровщини: Літ.-пізнавальне видання.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 85-105.


1652-1709 р. – на території нинішнього села Капулівки Нікопольського району знаходилась Стара Чортомлицька Січ, яка відіграла велику роль в історії українського народу (355 років події).


Стара Чортомлицька Січ