Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки
| Вид материала | Документы |
- Який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 1888.78kb.
- Ажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 7685.46kb.
- Ий на допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2008 рік, 1116.06kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- Моє придніпров’Я, 1664.62kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка;, 452.73kb.
- Передмов а, 9859.11kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
Палац культури залізничників
Палац культури залізничників відкрили до 10-ї річниці більшовицької революції і відповідно назвали “Імені 10-річчя Жовтня”. Але будинок, в якому розмістився палац культури, був зведений набагато раніше.
Ще у 1909 році в Катеринославі було оголошено конкурс проектів для театру-клубу громадського зібрання. Кращою було визнано роботу видатного харківського архітектора Олександра Гінзбурга, за проектами якого вже звели багато будинків у Харкові, Сумах, Токмаку та інших містах. У 1913 році будівництво закінчилось, і місцеві жителі зразу ж “охрестили” будинок “хмарочосом” – саме такий вигляд він мав серед одно-двоповерхових будівель тодішнього Катеринослава.
За оригінальністю конструктивного та художнього вирішення будинок не має аналогів у вітчизняній архітектурі. Він був розрахований на влаштування тут численних клубів, проведення масових заходів. Великий вестибюль на першому поверсі, п’ять глядацьких залів на рівні 2-4 поверхів, головний з яких розраховувався на 1400 місць. В архітектурі будинку яскраво втілились стилістичні пошуки початку XX століття, перехід від модернізму до конструктивізму.
У цьому оригінальному будинку і розмістився Палац культури залізничників у 1927 році.
Література:
Голуб І. Палац культури залізничників // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 148-149.
* * *
Дворец культуры Приднепровской железной дороги // Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1974.– С. 164-166.
Дворец культуры Приднепровской железной дороги // Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Справ.-путеводитель.– Днепропетровск: Промінь, 1979.– С. 163.
Листопад 1927 р. – у м. Катеринославі на розі Проспекту та вулиці Караїмської відкрито універмаг “Пайторг” ( 80 років події).
На початку листопада 1927 року на розі Проспекту та вулиці Караїмської (нині Ширшова) було відкрито універмаг “Пайторгу” – перший великий універмаг у Дніпропетровську. Для нього був спеціально споруджений будинок, де універмаг займав перший і другий поверхи. На третьому поверсі розмістилась контора Катеринославського “Пайторгу”.
У 1943 році під час бомбувань будинок було зруйновано, а під час відбудови міста його розібрали. У 1980 році тут за рахунок ділянки колишнього “Пайторгу” розширили універмаг “Дитячий світ”.
Література:
Шатров М. С вершины полувека.– Днепропетровск: Промінь, 1968.– С. 177-178
Старостін В. Перший універмаг Дніпропетровська // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 148.
Листопад 1977 р. – у м. Дніпропетровську відкрито універсальний магазин “Будинок торгівлі” (30 років від дня відкриття).
Література:
Коляда Е. Через “Дом торговли” “прошла” вся Украина / Интервью взяла Т.Юшакова // Днепр вечерний.– 1997.– 31 окт.
З И М А
Звідкільсь підкралась крадькома,
Сніжним мереживом розшита,
Щорічна страдниця – зима,
Щоб знов холодний гріх грішити.
Марудно зблякли небеса,
Схилились до землі безсило,
Кульгавий місяць нависа,
Мов чимсь його перекосило.
Морозу хижі чагарі
Не тріпотять на злому вітрі,
І лише зорями вгорі
Дрижить зими німа палітра...
Зима, здавалося б, – напасть,
Але вона, даю вам слово,
Себе покірливо віддасть
В майбутнє літо жайворове.
Валентин Бурхан
Г Р У Д Е Н Ь
* * *
Варвара стиха ночі увірвала –
І повернуло сонце на весну,
І стрепенулась міць небес оспала –
Хлюпнула в простір хвилю голосну.
І срібно забриніло над снігами,
І понад гладдю зеленастих криг,
З дахів упали ніжнотонні гами,
Мов взяті напрокат із нотних книг.
Потік промінний біг по підвіконню,
Сміявся з-під полоззя рівний слід,
Тягнули ліс широкогруді коні,
І снігурі зліталися на глід.
І наш окіл немов перемінився –
Іскрився, добрим настроєм дзвенів...
Мороз під захід, хоч багрів, не злився –
Він добре все в цей вечір зрозумів.
Сергій Бурлаков
3 грудня 1937 р. – народився Міщенко Володимир Іванович, письменник. (70 років від дня народження).
Після закінчення історико-філософського факультету Донецького педінституту працював у школі, з 1962 року – на журналістській роботі. Після суду над однокурсником і другом Василем Стусом переїхав до Дніпропетровська. Був редактором Дніпропетровського комітету телебачення і радіомовлення, працював у видавництві "Промінь". Незважаючи на небезпеку, продовжував листування з ув'язненим другом.
З 1982 року він – член Спілки письменників. Друкувався у багатьох журналах, колективних збірках, має власні книжки поезії: "Таємниця осіннього листя", "Квітневі телеграми", "Незабутні адреси", "Березільні вітражі", повісті "Не забудь мене".
Література:
Антологія поезії Придніпров’я / Під загальн. ред. В.Коржа // Упоряд.В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 18-19, 226-233.
Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996.– С. 196.
5 грудня 1937 р. – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Михайлович Жежер, художник, член Спілки художників України. 1961 року він закінчив Дніпропетровське художнє училище, його вчителями були відомі майстри пензля Георгій Чернявський, Микола Родзін, Микола Боровський. А.Жежер працює в галузі станкового живопису. Його пейзажі та натюрморти неодноразово демонструвались на виставках. (70 років від дня народження).
Література:
Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С.72 –73.
Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 186-189.
9 грудня 1897 р. – народилась Ада Юхимівна Сонц, актриса Дніпропетровського російського драматичного театру імені М.Горького, заслужений діяч мистецтв УРСР. Померла 13 лютого 1968 року (110 років від дня народження).
Література:
Сонц Ада Юхимівна // УРЕС.– Т. 3.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987.– С. 259.
10 грудня 1917 р. – в с. Олександрів Дар (нині – у складі м. Кривого Рогу) народився Дмитро Борисович Глинка, військовий льотчик, двічі Герой Радянського Союзу. Помер 24 лютого 1979 року (90 років від дня народження).
Література:
Золотые звезды: Книга о дважды Героях и Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровщины.– Днепропетровск: Промінь, 1967.– С. 22-26.
И генерал, и рядовой: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровской области.– Днепропетровск: Промінь, 1983.– С. 10-14.
12 грудня 1937 р. – народився Олексій Сергійович Вусик, письменник. (70 років від дня народження).
Олексій Вусик народився на Полтавщині у с. Говтва. Закінчив Сухорабівську середню школу, далі вчився на філологічному факультеті Київського університету ім Т.Г.Шевченка. До Дніпропетровська приїхав у 1960 році після закінчення Київського університету.
Працював Олекса Сергійович на журналістській роботі, до 1967-го був кореспондентом, пізніше – головним редактором Дніпропетровського обласного комітету телебачення та радіомовлення. У 1966 році вийшла колективна гумористична збірка "Молоді вишнівці", де було вміщено добірку оповідань та епіграм Вусика. Наступного року побачила світ власна книжка "На вус намотане". Після того з'явились ще книжки, численні публікації в журналах "Вітчизна", "Прапор", "Україна", де Олекса Сергійович друкував байки, оповідання, повісті. Відтоді вийшли окремими книгами байки, оповідання, роман "Не зів'януть безсмертники", повість "Зустрінемось у саду". Олекса Сергійович також видав "Словник веселих українських синонімів", куди увійшли не лише окремі слова, а й вирази, народні примовки, жартівливі порівняння. Дещо з цих матеріалів надруковано на сторінках журналу "Борисфен", виступав Олекса Вусик з ними і по радіо.
У Спілці письменників О.Вусик з 1974 року, не один рік у Дніпропетровській письменницькій організації виконував обов'язки відповідального секретаря, нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, знаком "Відмінник телебачення й радіомовлення".
Література:
Указ Президиума Верховного Совета Украинской СССР: О награждении тов. Вусыка А.С. Грамотой Президиума Верховного Совета Украинской СССР // Днепр вечерний.– 1987.– 14 дек.
* * *
Вусик О. На вус намотане.– Дніпропетровськ: Промінь, 1967.– 82 с.
Вусик О. Між нами, хлопці, кажучи: Гуморески.– Дніпропетровськ: Промінь, 1972.– 126 с.
Вусик О. Сьогодні або ніколи.– Дніпропетровськ: Промінь, 1975.– 199 с.
Вусик О. Нокаут: Гумор і сатира.– К.: Рад. письменник, 1977.– 95 с.: іл.
Вусик О. Не зів'януть безсмертники: Роман.– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– 302 с.
Вусик О. Реальні нереальності: Гуморески, памфлети.– Дніпропетровськ: Промінь, 1984.– 192 с.
Вусик О.С. Зустрінемось у саду: Худ.-док. повість.– Дніпропетровськ: Промінь, 1986.– 206 с.
Вусик О. Словник українських синонімів / За ред. А.М.Поповського.– Дніпропетровськ: Січ, 2000.– 423 с.
* * *
З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін...– 1994.– 504 с.
Про Вусика О. – С. 359, 360, 362-363.
Луценко В. Підтекст як засіб викриття прогнилого режиму // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 409-412.
* * *
Вусик О.С. // Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник.– К., 1981.– С. 40.
Вусык Алексей Сергеевич // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 13-14.
Вусик Олексій Сергійович // УРЕ. Т. І.– К.: Гол. ред. УРЕ, 1988.– С. 367.
15 грудня 1947 р. – народився Микола Федорович Мілев, художник (60 років від дня народження).
Література:
Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С.239.
16 грудня 1902 р. – народився Григорій Іванович Байда, знатний комбайнер Дніпропетровщини, винахідник, двічі Герой Соціалістичної праці. (105 років від дня народження).
Григорій Байда
Народився Григорій Іванович Байда в селі Леськах Черкаської області в сім’ї селянина-бідняка. З дитинства працював у наймах, ще хлопчаком, завдяки природному розумові та спостережливості, став помічником машиніста парової машини. З 1932 року почав працювати слюсарем в Новомосковській машинно-тракторній станції. Згодом пересів на трактор і скоро став одним з передовиків – збирав рекордну кількість зерна. 1949 року він зібрав понад 14 тисяч центнерів хліба, а наступного – завоював по намолоту перше місце в республіці. 1951 року за звитяжну працю комбайнеру Г.І.Байді було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці і нагороджено орденом Леніна.
Не маючи взагалі ніякої освіти, він мав від природи величезну допитливість, кмітливість та золоті руки. Експериментуючи, спочатку лише вдосконалював найпростішу сільськогосподарську техніку. З часом від вдосконалень перейшов до розробки власних моделей машин. 1951 року Григорій Іванович створив новий тип віндроуера для збирання зернових колосових культур, 1956 року сконструював трирядний кукурудзозбиральний комбайн ККСБ-3.
Восени 1957 року він пішов працювати на Херсонський комбайновий завод, де виготовлялись 50 пробних зразків його машини. До всього придивлявся, прискіпливо перевіряв кожну деталь. Влітку наступного року комбайн вже готували до випробувань і тоді ж у Херсоні застала його звістка, що нагороджений він другою Золотою Зіркою. Винахідник не поїхав додому, поки на заводі не склали останню машину. Нові комбайни відправили до Казахстану, Молдавії, Краснодару, Ростова, Запоріжжя та в інші регіони. А поки відправляли, Г.І.Байда проводив курси для комбайнерів.
У січні 1959 року робітники і службовці Новомосковської РТС висунули його кандидатуру в депутати Верховної Ради УРСР. Григорій Іванович Байда чесно виконував свій обов’язок.
Вісімнадцять сезонів віджнивував комбайнер, намолотив мільйон пудів хліба; відремонтував своїми руками сотні комбайнів, тракторів, різної сільськогосподарської техніки; створив нові механізми; підготував учнів, які продовжили його справу... У травні 1962 року в рідному селі йому було встановлено бюст як двічі Герою.
Вже заслуженою людиною, в солідному віці, Григорій Іванович вів гурток для учнів Леськівської середньої школи, навчав їх конструювати машини.
Помер Г.І.Байда в Черкасах 25 січня 1981 року, там же і похований.
Література:
Максименко П. Комбайнер Григорій Байда.– Дніпропетровськ, 1957.– 75 с., портр.
Максименко П. Григорій Байда.– К.: Держсільгоспвидав УРСР, 1959.– 80 с.
Карпенко М.М. Двічі Герой Соціалістичної праці Григорій Іванович Байда.– Дніпропетровськ: Промінь, 1974.– 22 с.
Голуб І. Байда Григорій Іванович // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 150-151.
* * *
Байда Григорій Іванович // УРЕ.– Т. 1.– С. 407.
Байда Григорій Іванович // УРЕС: В 3-х т.– 2-ге вид.– К.: УРЕ, 1986.– Т. 1.– С. 124.
19 грудня 1927 р. – у м. Дніпропетровську народився Микола Аркадійович Красотін, художник. У 1957 році закінчив Київський художній інститут, де вчився у М.Лисенка, О.Олійника та М.Макогона. Відомий у галузі станкової, монументальної та декоративної скульптури. Головні його твори: “Максим Горький” (1958), “Севастополь” (1965), пам’ятник Перемоги у Вінниці (арх. Ю.Кисляченко; 1966). Твори скульптора виконані з різноманітного матеріалу: мармуру, склобетону, склоцементу, граніту. (80 років від дня народження).
Література:
Словник художників України.– К.: УРЕ , 1973.– С. 119.
21 грудня 1932 р. – у м. Дніпропетровську відкрито Мерефо-Херсонський міст (№ 4) через Дніпро. (75 років події).
Залізобетонне мереживо над Дніпром
Мерефо-Херсонський міст через Дніпро починали будувати в Катеринославі, а завершили – в Дніпропетровську. Це другий за часом спорудження міст у межах сучасного мегаполіса. Залізобетонне мереживо Мерефо-Херсонського мосту – як наочний символ індустріалізації першої половини ХХ століття в житті міста та регіону.
Кілька сот років тому, коли не було ще ні залізниць, ані автомобілів, єдиним засобом сполучення двох берегів Дніпра в районі сучасного Дніпропетровська був старовинний козацький перевіз. Колись цей перевіз розташовувався навпроти Нового Кодака, зараз по його лінії проходить Кайдацький міст. Єпископ Феодосій Макаревський повідомляв, що за наказом Запорозького Коша на лівому березі Дніпра була влаштована особлива перевізна команда з суворим наказом – “усім подорожнім полегшувати переїзд через Дніпро”.
Перші сто років історії Катеринослава мешканці міста також не мали постійних мостів. Переправа з лівого берега на правий здійснювалася шляхом так званого наплавного або “живого мосту”. А перший стаціонарний міст з’явився в Катеринославі тільки 18 травня 1884 р. Був цей міст незвичайним – грандіозна металева споруда довжиною 645 сажнів (1376 м) між обома кінцями. Крім того, міст був двоярусним – на нижньому проходили поїзди, а верхній був пристосований для гужового та автомобільного руху.
Пройшло ще декілька десятків років. Швидко зростав Катеринослав й одного мосту для інтенсивного сполучення було вже замало. До того ж, існуючий міст знаходився в західному секторі міста, у той час, коли епіцентром життя були квартали низинної частини близько сучасного ЦУМа.
Ще перед революцією 1917 р. було ухвалене рішення побудувати в межах Катеринослава ще один залізничний міст. Проект його розробили й розпочали будівництво у 1912-1914 рр. Встигли встановити 22 опори металевого моста, який спроектував академік Г.П.Передерій. На заваді подальшому будівництву мосту стала Перша Світова війна. Після неї розпочалася довга черга революційних трансформацій, і така велика справа, як будівництво залізобетонного мосту, була відкладена у “довгий ящик”. Незважаючи на те, що до 1916 р. всі опори мосту були встановлені, виготовлення й установку прольотних споруд так і не встигли зробити. Вдруге рішення про будівництво мосту, використовуючи здобутки попередників, ухвалили тільки у 1929 р. Тоді знадобилося з'єднати з лівобережжям нещодавно відкриту для руху залізничну ділянку Лоцманська – Апостолове. Був проведений всесоюзний конкурс на будівництво мосту.
Будували міст для Мерефо-Херсонської залізниці (звідси і назва). Другий раз до будівництва раніше законсервованого мосту приступили в 1930 р. та за іншим проектом. Автором нового проекту моста став М.М.Колоколов. Він запропонував вперше в історії мостобудування застосувати монолітний залізобетон. Головним інженером будівництва був М.О.Кісня, відомий інженер, нагороджений орденом Червоної Зірки за досягнення в технічному керівництві спорудженням залізничних мостів.
При будівництві використали опори, поставлені напередодні Першої Світової війни і революції. Як і всі основні об’єкти того часу, будували міст надшвидкими “ударними” темпами. Перед робітниками було поставлене завдання здати міст достроково. Тому 35 залізобетонних арок і обидва металеві прольоти по 52 метра кожний спорудили усього за сім місяців.
24 жовтня 1932 р. у 15:30 був покладений останній кубометр бетону. Роботи з будівництва й випробування мосту продовжувалися всього рік і чотири місяці. Дійсно унікальний міст через Дніпро був зданий в експлуатацію 21 грудня 1932 р. Його загальна довжина склала 1610 метрів (ширина Дніпра в цьому місці – 1250 метрів). Одночасно завершили прокладку спеціального тунелю в Тунельній балці (звідси походить її назва) і підвели нові залізничні колії.
Історія Мерефо-Херсонського мосту ще чекає на детальне вивчення. Можна згадати кілька фактів, невідомих широкій громадськості. Наприклад, ту обставину, що і спочатку, і після революції Мерефо-Херсонський міст планувався двоярусним, “двоповерховим”, як і єдиний на той час катеринославський “Старий міст” 1884 року. Але в процесі будівництва параметри були суттєво змінені. Надамо слово головному проектувальнику мосту 1920-х рр. М.Колоколову: “Тоді новий перехід р.Дніпра був намічений в 5 кілометрах нижче існуючого мосту Катерининської залізниці. Міст був запроектований металевим. У межах головного русла він намічався двох’ярусним, з розташуванням залізничного руху у верхньому ярусі, а міського (з габаритом лише для двох трамвайних вагонів і пішохідних доріжок) – у нижньому ярусі”.
У 1929-1930 рр. інститут Гіпротранс провів спеціальні дослідження, й визнав недоцільним будувати ще один двох’ярусний міст в Дніпропетровську. Рівень води у Дніпрі із завершенням Дніпрогесу суттєво підвищився, а це значило, що треба робити “міський ярус” для автогужового транспорту над залізничним, що сильно утруднило б з’їзди, особливо з боку парку Шевченка. Ці та інші чинники вплинули на рішення збудувати Мерефо-Херсонський міст саме в тому вигляді, в якому ми його знаємо зараз.
Під час Великої Вітчизняної війни Мерефо-Херсонський міст зазнав суттєвих руйнувань. Проект відновлення мосту розробив колектив інституту “Дніпродіпротранс” під керівництвом Е.Г.Тетерука. Відновлення мосту коштувало близько 50 млн. карбованців і 30000 кубометрів високоякісного бетону. За удосконалювання технології будівництва Мерефо-Херсонського мосту Н.М.Молоканов одержав Сталінську премію.
Цікаво, що після Великої Вітчизняної війни міст відновили зі значними змінами зовнішнього вигляду. Проте на цей раз обриси споруди тільки покращилися – прибрали два металевих прольоти, що загалом зробило силует мосту більш гармонійним і легким. Цим самим вигляд мосту був максимально наближений до авторського замислу. Адже сам головний архітектор М.М.Колоколов ще у 1932 р. визнавав наявність двох металевих прольотів вимушеною мірою: “присутність двох металевих прольотів у величезному залізобетонному мості зовні не особливо приємна”.
Мерефо-Херсонський міст серйозно поліпшив стан залізничного сполучення по обох берегах Дніпра. Колись він був другим – зараз один із пяти мостів в межах Дніпропетровська. Мерефо-Херсонський міст став візуально й історично значимим символом і визначною пам'яткою „столиці Придніпров’я”, що поєднує в собі художню виразність та унікальні технічні якості. Головне достоїнство цієї унікальної споруди – залізобетонний гігант залишає враження легкого мережива, простягнутого над Дніпром. Легке мереживо моста, його аркові залізобетонні прольоти „легкої і сміливої конструкції”, що відбиваються у воді над Дніпром, завершили чудову дніпровську панораму і зробили міст одним із самих пізнаваних символів Дніпропетровська. Це пам'ятник інженерної архітектури національного значення.
Максим КАВУН
Колоколов М.М. Конструкція мосту [Вибрані фрагменти]
Закінчено будівництво, і 21 грудня 1932 р. відкритий рух по новому залізничному мосту через р. Дніпро в м. Дніпропетровську. Будівництво даного мосту почалося ще в 1914 р.
Тоді новий перехід р. Дніпра був намічений у 5 кілометрах нижче існуючого мосту Катерининської залізниці. Міст був запроектований металевим. У межах головного русла він намічався двох'ярусним з розташуванням залізничного руху у верхньому ярусі, а міського (з габаритом лише для двох трамвайних вагонів і пішохідних доріжок) – у нижньому ярусі.
Великі металеві арки розташовувалися порівняно низько над обрієм високих вод. Острів, протоку та частину правого берега було намічено перекрити меншими металевими прольотами для одноколійної залізничної лінії, установленими на металевих опорах. Дана частина мосту розташовувалася в плані на двох кривих радіусом по 750 м.
Всі опори були в 1914-16 рр. цілком закінчені (усього було виконано близько 25000 м3 бутового мурування). Виготовлення ж і установку металевих прольотних будівель загальною вагою в 16000 т через імперіалістичну війну не зробили, і міст був законсервований.
Швидко зростаючий вантажообіг Катерининської залізниці, величезні, все більш зростаючі труднощі, створювані недостатньою пропускною здатністю старого мосту, що усе частіше й частіше зривають і утруднюють роботу місцевої металургійної промисловості, змусили питання спорудження другого залізничного переходу р. Дніпро поставити в порядок денний вже в 1928 р.
Проведений всесоюзний конкурс на добудову мосту вирішив остаточно питання про його проект.
Гіпротранс протягом 1929-30 рр. обстежував питання щодо з'ясування типу нового мосту, при чому виявилося, що будівництво двох'ярусного мосту, на чому наполягав м. Дніпропетровськ, економічно і технічно недоцільне. У зв'язку зі спорудженням Дніпрогесу і поліпшенням судноплавства міський ярус довелося б розташовувати над залізничним проїздом, що при наявному рельєфі місцевості викликало би величезні витрати на міські з'їзди, особливо на Дніпропетровській стороні. Вартість одних тільки в'їздів виходила приблизно рівною 50 % вартості нового міського мосту. Значна складність і тривалість виготовлення двох'ярусних пролітних будівель, величезна витрата металу, значна затримка з відкриттям залізничного руху з'явилися причинами відмови від двох'ярусного мосту. Крім того, у зв'язку з прийнятою у 1929 році постановою колегії НКШС [Народний комісаріат шляхів сполучень – М.К.] про розширення міського проїзду на старому мосту Катерининської залізниці (пропуск двох трамвайних і двох автобусних ліній) [ставиться] необхідність на найближчі роки другого міського мосту, не стиснутого умовами залізничного руху, у місці, найбільш зручному для міста.
На основі подібних висновків і було вирішено будівництво в 1931 р. нового мосту з використанням побудованих у 1914 р. опор. Зі складених Гіпротрансом двох варіантів мосту з металевими пролітними будівлями та залізобетонними арковими був обраний останній.
У порівнянні з металевим мостом залізобетонний варіант мав ряд переваг. Насамперед велика економія металу [...] до 3.200 т. [...] у відношенні витрати цементу залізобетонний міст майже дорівнював металевому.
Дуже важливе значення у виборі варіанту мосту зіграв прекрасний зовнішній вигляд залізобетонного мосту, що не йде ні в яке порівняння з металевим. У свій час дніпропетровські міські організації категорично протестували проти спорудження металевого мосту в межах найбільш мальовничої частини міста Дніпропетровська — парку ім. Шевченка.
Умови для спорудження залізобетонного мосту були найсприятливіші у вигляді розташування підвалин опор великих прольотів на скелі, при досить міцних старих опорах для установки залізобетонних аркових конструкцій, наявності біля мосту кам'яного і піщаного кар'єрів тощо.
З усіх цих причин прийняте і нині вже здійснене рішення про будівництво залізобетонного мосту слід визнати абсолютно правильним. В силу низки своїх конструктивних особливостей побудований міст становить величезний інтерес як для проектувальників, так і для будівельників.
Міст можна розділити на чотири складові частини:
1) перекриття на лівому березі,
2) головне русло з великими залізобетонними арками,
3) перекриття острова, протоки і частини правого берега малими арковими прольотами,
4) у межах парку ім. Шевченка 3 склепінчастих прольоти.
Крім використаних усіх старих опор, необхідно було спорудження декількох нових опор у межах рамної частини мосту на головному руслі й у протоці.
Аркові прольотні будівлі у вигляді пари ребер з наскрізною надарковою будівлею запроектовані дуже легкої і сміливої конструкції з метою як можна меншого навантаження старих опор. […]
Два металевих судноплавних прольоти застосовані в даному мосту через наявність їх уже готовими до початку будівництва (з числа "безтитульних" ферм), а також унаслідок побоювання зриву закінчення будівництва мосту в призначений термін. Необхідно визнати, що присутність двох металевих прольотів у величезному залізобетонному мості зовні не особливо приємна.
Успішне і своєчасне закінчення залізобетонного мосту має колосальне значення для подальшого розвитку нашого мостобудування.
Гасло економії металу шляхом переходу до залізобетонних і бетонних конструкцій повинно втілюватися в будівництві не тільки середніх розмірів прольотів, але і великих судноплавних. Успіх мерефо-херсонського мосту є досить переконливим прикладом.
Транспортное строительство. – 1933. – № 2 – 3.
(Електр. версія: ссылка скрыта)
Пер. з рос. М.Е. Кавуна
Література:
Лазебник В.И. Мосты Днепропетровска // Днепропетровск-1999. Золотые страницы Украины. Справочник.
Фоменко А. Мерефо-Херсонський міст // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 185-188.
Старостін В.С. Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 268-276. Інформація про історію Мерефо-Херсонського мосту.
* * *
Зоря.– 1932.– 21 груд. Інформація про відкриття в Дніпропетровську Мерефо-Херсонського мосту.
Кавун М.Е. Мосты в судьбе города (Гений места. Часть XXV) // Недвижимость в движении.– 2005.– 7 сент.
Чаплыгин А. Как царские министры и коммунисты сошлись в одном замысле… // Наше місто.– 1999.– 11 черв.
* * *
Кисня М.А. Железобетонные работы // Транспортное строительство. – 1933.– № 2-3. – Электронная версия на сайте „Все о мостах”: ссылка скрыта
Колоколов Н.М. Конструкция моста // Транспортное строительство. – 1933.– № 2-3.– Электронная версия размещена на сайте „Все о мостах”: ссылка скрыта
24 грудня 1902 р. – народився Данило Семенович Лазуренко, український режисер, заслужений діяч мистецтв УРСР. (105 років від дня народження).
Вже з п'ятнадцяти років хлопець брав участь у художній самодіяльності, тому рано визначив своє покликання. 1929 року Данило Семенович закінчив Харківський музично-драматичний інститут. З наступного року він почав працювати там же, у Харкові, режисером Червонозаводського театру, а 1938 року став художнім керівником цього ж театру, який на той час переїхав у Донецьк і став називатися – Донецький український драматичний театр. До Дніпропетровська Данило Лазуренко переїхав 1949 року і протягом десятьох років був художнім керівником Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка. Наступні кілька років режисер очолював театр у Миколаєві, але потім знову повернувся до нашого міста і прожив тут до самої смерті, яка сталася 20 жовтня 1978 року.
Найкращі вистави Данила Лазуренка – "Наймичка" Карпенка-Карого, "Отелло" В.Шекспіра, "Єгор Буличов та інші", "Міщани" М.Горького, "Свіччине весілля" І.Кочерги.
Література:
Лазуренко Данило Семенович // УРЕС: В 3-х т.–2-ге вид.–К.: УРЕ, 1987.–Т. 2.– С. 233.
24-31 грудня 1792 р. – у м. Катеринославі перебував видатний російський полководець О.В.Суворов (215 років події).
Література:
Днепропетровску 200 лет 1776-1976: Сб. документов и материалов.– К.: Наук. думка, 1976.– С. 34.
25 грудня 1907 р. – у с. Кам’янське (нині – Дніпродзержинськ) народився Василь Федорович Овчинников, український живописець. 1932 року закінчив Київський художній інститут. Основні твори: „Шевченко серед друзів”, графічні серії: „Героїчний Сталінград”, „Велика Вітчизняна війна”, серії картин: „Між двома війнами”, „Космос”. 1969 року художник одержав звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Помер 5 квітня 1978 року (100 років від дня народження).
Література:
Словник художників України.– К.: УРЕ , 1973.– С. 165.
28 грудня 1912 р. – у с. Кам’янець-Костянтинівка народилась Галина Андріївна Нестеровська, художниця (95 років від дня народження).
Література:
Словник художників України.– К.: УРЕ , 1973.– С. 161.
29 грудня 1922 р. – народився Василь Ілліч Михлик, льотчик, двічі Герой Радянського Союзу (85 років від дня народження).
Михлик Василь Ілліч – постать, без перебільшення, легендарна.
Народився він 1922 року на Миколаївщині в селянській родині. У трьохрічному віці разом із матір'ю переїхав до Кривого Рогу, де й минуло його дитинство і юність. 1940 року Василь Михлик закінчив середню школу і отримав направлення до авіаційного училища.
Війну зустрів сержантом авіатехнічної служби. У березні 1943 року став льотчиком штурмового авіаполку на Брянському фронті. Також брав участь у боях на Ленінградському та Західному фронтах.
За два роки війни здійснив 188 бойових вильотів, відзначений високими урядовими нагородами. 23 лютого 1945 року за численні бойові заслуги Василь Михлик удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а через чотири місяці, 29 червня 1945 року, удостоєний цього високого звання вдруге. Двічі Герою було всього 23 роки.
Після війни Василь Ілліч працював на відповідальній посаді у військово-повітряних силах Радянської армії, 1951 року закінчив Військово-повітряну академію.
У лютому 1949 року в Кривому Розі встановлено бронзове погруддя Василя Михлика, він почесний громадянин міста.
Література:
Мыхлык Василий Ильич // Золотые звезды. Книга о дважды Героях и Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровщины.– Днепропетровск: Промінь, 1967.– С. 31-34.
Погруддя двічі Героя Радянського Союзу B.I.Михлика (м. Кривий Ріг) // Визначні місця Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Промінь, 1967.– С. 158-160.
Мыхлык Василий Ильич // И генерал, и рядовой: Очерки о Героях Срветского Союза уроженцах Днепропетровской области.– Днепропетровск: Промінь, 1983.– С. 22-25.
Кузьминецька В. Покликання – небо // Славою овіяні: Героїка комсомольських поколінь.– К.– 1987.– С. 333-334.
* * *
Михлик В.І. // Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: УРЕ, 1969.– С. 45, 47.
Мыхлык Василий Ильич // Дважды Герои Советского Союза. Альбом.–М.: Воениздат, 1973.– С. 138.
29 грудня 1937 р. – на базі Дніпропетровського науково-дослідного інституту чорної металургії створено Науково-дослідний трубний інститут ( 70 років події ).
Література:
Творцы стальных артерий / Г.И.Гуляев, О.А.Семенов, А.А.Шведченко и др.– Днепропетровск: Промінь, 1989.– С.11.
грудень 1647 р. – поблизу нинішнього м. Марганця, на острові Бучки, перебував Богдан Хмельницький (340 років події).
Література:
Швидько Г.К. Мить довжиною в два тисячоліття // Моє Придніпров’я. Календар знаменних подій області на 2001 рік: Бібліогр. покажчик/ Упоряд.І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2000.– С.23.
грудень 1897 р. – створено Катеринославський “Союз боротьби за визволення робітничого класу” (110 років події).
Література:
УРЕС.– Т. 2.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987.– С. 43.
грудень 1942 р. – створено об’єднаний партизанський загін, куди увійшли сім партизанських груп Широківського району і п’ять партизанських груп Миколаївської області. Загін очолив Г.М.Седнєв (65 років події).
Література:
Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969.– С. 887-888.
грудень 1967 р. – у м. Орджонікідзе створено історико-краєзнавчий музей (40 років події).
Література:
Занудько М.А. Орджонікідзевський народний історико-краєзнавчий музей.– Дніпропетровськ: Промінь,1973.– 87 с.
* * *
Біла Україна
Тихо меле небесний млин
вічне борошно свіжого снігу
малюкам на веселу втіху,
старикам – на думок сумноплин.
Зблиски сонць в летаргійному сні
чудно маряться голому віттю,
і казкові морозні суцвіття
розцвіли у моєму вікні.
Мерехтять крізь засніжену днину
у сріблястому сяйві зими
наші мрії. Оновлені ми
бачим білою Україну.
На полях замерзли грудки,
скоро – Диво, Різдвяні Святки!
Буде мед, узвар і кутя,
і народиться Боже дитя.
Встане-зійде зоря-звізда,
полетить золота Коляда
над степами й димами рідними,
над багатими і над бідними.
В новорічну химерну ніч
гарно буть не самому у хаті
і в світінні воскових свіч
ждать Божественної благодаті.
Леся Степовичка
* * *
957 р. – дорогою до Царграду (нині – Стамбулу) на Монастирському острові зупинялась Велика київська княгиня Ольга, яка княжила у 945-966 роках (1050 років події).
Література:
Швидько Г.К. Мить довжиною в два тисячоліття // Моє Придніпров’я. Календар знаменних подій області на 2001 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд.І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2000.– С. 11-12.
972 р. – поблизу Ненаситецького порогу в бою з печенігами загинув Великий київський князь Святослав Ігоревич (1035 років події).
* * *
Святослав уклав мир з греками
І пішов у лодіях до порогів,
І сказав йому воєвода батьків, Свингельд:
“Обійди, князю, обіч на конях, бо стоять печеніги в порогах”.
І не послухав його, і пішов на лодіях.
А переяславці до печенігів послали сказати:
“Вертає Святослав на Русь з частиною дружини,
Взявши у греків багатства великі і полон без ліку”.
Як почули це печеніги – зайняли пороги.
І прийшов Святослав до порогів, і не зміг пройти їх.
І залишився зимувати в Білобережжі.
І не було в них що їсти,
І був голод великий, що по півгривни за кінську голову[ платили].
І так зимував Святослав.
А як весна прийшла, пішов Святослав до порогів,
І напав на нього Куря, князь печенізький,
І убив Святослава.
І взяли голову його,
І з черепа його зробили чашу,
І, золотом окувавши, пили з неї.
Свингельд же прийшов у Київ до Ярополка.
І було всіх літ княження Святослава двадцять вісім.
Повість врем’яних літ: Літопис ( За Іпатським списком )/ Пер. З давньоруської, післяслово, комент. В.В.Яременка.– К.: Рад. письменник, 1990.– С. 121.
Література:
Яворницький Д.І. Дніпрові пороги: Географічно-історичний нарис.– Дніпропетровськ: Промінь, 1989.– С. 109.
Швидько Г.К. Мить довжиною в два тисячоліття // Моє Придніпров’я. Календар знаменних дат області на 2001 рік. Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2000.– С. 5-52.
Загибель на порогах // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 152-156.
Про загибель князя Святослава – С. 12.
1152 р. – князь Мстислав Ізяславович, розбивши половців на річці Углі (Орілі), відвідав Монастирський острів з метою укріплення його для боротьби проти кочівників (855 років події).
Література:
Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі: Навчальний посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 10.
1602 р. – на основі церкви Св. Миколи на одному з островів річки Самари утворено Самарський Пустельно-Миколаївський монастир, який відігравав важливу роль у вихованні та освіті козаків (405 років події).