Geum.ru

Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки

Вид материалаДокументы

Содержание


Минько М. У затоні: [Розділи з повісті] // Зоря.– 1933.– № 11-12.– листоп.– груд.– С. 12-27.
Театр російської драми
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


Література:

Голуб І. Академік з Ганнівки // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 91-92.

Відомий український біолог: [В листі С.І.Лебедєв розповідає про своє життя і діяльність] // Придніпров. комунар.– 1969.– 22 лип.

* * *

Лебедєв С.І. // УРЕ.– Т. VIII.–С.34.

Лебедєв С.І. // УРЕ.– 2-е вид.– К., 1981.–Т.6.– С.84.

Лебедєв Сергій Іванович // УРЕС.– 1987.–Т.2.– С.246.


8 березня 1932 р. – вийшов перший номер багатотиражної газети комбайнового заводу “Ворошиловець” (75 років від дня виходу).

Література:

Юбилей газеты // Днепр вечерний.– 1982.– 4 марта.


9 березня 1902 р. – народився Микола Григорович Мінько, український письменник. Репресований, розстріляний 1937 року (105 років від дня народження).


Микола Мінько народився у селі Минківка на Харківщині в родині залізничного службовця. В 1918-1921 роках він вчився в Катеринославі в українській гімназії. Його учителями були відомі українські діячі: просвітяни і члени Центральної Ради Василь Біднов, Ілько Вирва, професор Петро Єфремов.

1919 року 17-річним юнаком Микола вступив до повстанського загону на чолі з Трифоном Гладченком, який боровся проти Денікіна й перебував у ньому до грудня того ж року. У 1920 році став членом української молодіжної організації “Юнацька спілка”, створеної на противагу комсомолу, навчався в інституті журналістики.

Під час голоду 1921-22 років М.Мінько вчителював на Вінниччині, наступного року вступив добровольцем до Червоної Армії. Згодом повернувся до Дніпропетровська й жив у передмісті Мануйлівці (нині – селище Воронцовка у складі Дніпропетровська).

Писати Микола Мінько почав зі шкільних років. 1925 року він написав повість “Манівцями”, яка через два роки була надрукована в часописі “Червоний шлях”. Протягом 20-30-х років написав декілька десятків оповідань. 1931 року побачив світ його роман “Виселок в пилу”, де письменник показав побут юнаків і дівчат Донбасу. Книжка була вилучена як “шкідлива” і “наклепницька”. Інша повість для дітей “Кокусники”, написана того ж року, була премійована на всеукраїнському конкурсі дитячої книги.

Микола Мінько був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників України, працював літературним консультантом, членом редколегії і відповідальним секретарем редакції дніпропетровського журналу “Зоря” (згодом – “Штурм”). 25 жовтня 1937 року письменника заарештували. Протягом півтора місяців його, досить відомого в письменницькому середовищі Дніпропетровська, катували, вимагали зізнання в приналежності до української націоналістичної терористичної організації, в тому, що він займався вербуванням повстанських терористичних кадрів тощо. 15 грудня цього ж року письменника розстріляли. Лише 1962 року Миколу Мінька реабілітували посмертно.

Література:

Минько М. У затоні: [Розділи з повісті] // Зоря.– 1933.– № 11-12.– листоп.– груд.– С. 12-27.


Минько М. Рибалки: [Оповідання] // Зоря.–1934.– №2.– лют.– С. 49-57.

Минько М. Товарищи!: [Оповідання] // Товарищи!: Літ.–худ. зб.– Днепропетровск, 1936.– С. 51-58.

* * *

Мазуренко І. Ім’ям Союзу Радянських Соціалістичних республік // З любові і муки…/ Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 185-188.; Також: Бористен.– 1992.– №3.– С.12.

Мінько Микола Григорович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М.М.Романюка.– Львів, 2000.– Вип. 7.– С. 222-224.

Чабан М. Невідомий Микола Мінько // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 92-95.

Чабан М. Фальшивити він не вмів // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 205-208.


15 березня 1927 р. – у м. Дніпропетровську відкрито державний театр ім. М.Горького (80 років події).


Театр російської драми

Історія театру імені М.Горького почалась з того, що до Дніпропетровська на гастролі приїхала група артистів прославленого Московського Малого театру. Виступи артистів настільки сподобались місцевій публіці, що виконком міської Ради депутатів трудящих звернувся з проханням до московських гостей створити у Дніпропетровську “сезонну російську драму із сучасним репертуаром під керівництвом висококваліфікованих режисерів і такого ж складу акторів...” Прохання почули. На чолі новоствореного театру російської драми став перший художній керівник, режисер і актор Володимир Олександрович Єрмолов-Бороздін. Талановитий актор і режисер, він заклав основи, завдяки яким театр швидко знайшов своє творче обличчя.

Девізом колективу в перші роки роботи було: “Із сучасниками – про сучасність”. Прем’єрою першої театральної осені 1927 року став спектакль К.Треньова “Любов Ярова”. Ставились “Вогненний міст” В.Ромашова, “Розлом” Б.Лавреньова, “Бронепоїзд 14-69” В.Іванова, “Загибель ескадри” О.Корнійчука... Ці спектаклі незмінно збирали повен зал глядачів – робітників і студентів. Поруч були присутні і твори драматургів-класиків: О.Островського, А.Чехова, М.Гоголя, У.Шекспіра, Ж.-Б.Мольєра, Ф.Шиллера, Г.Ібсена. Особливим успіхом користувався спектакль Лопе де Веги “Собака на сіні”, де головну роль виконував актор великого таланту і темпераменту В.В.Кенігсон, який пізніше став одним із провідних акторів Малого театру.

У цей час в театрі працювали режисери: Рубін, Буторін, Ридаль, Рудін, актори Полежаєв, Киянський, Халатов, Кларов.

Особливе місце в репертуарі належало драмам О.М.Горького, усі його п’єси були поставлені на сцені театру. Тож не дивно, що 1932 року Дніпропетровському російському драматичному театру було присвоєно ім’я цього письменника.

Коли почалась війна, театр перебував на гастролях, а потім кілька років був у евакуації в Барнаулі, де артисти у складі бригад не раз виїжджали на фронт, виступали в госпіталях та на передньому краї.

1944 року театр повернувся до Дніпропетровська, почалась інтенсивна творча робота. На першому плані знов тема сучасника: “Російське питання” К.Симонова, “За тих, хто в морі” Б.Лавреньова, “Син віку” І.Купріянова. В театрі тоді працював видатний режисер, народний артист України, лауреат Державної премії Ілля Григорович Кобринський. Майже два десятиліття він очолював художнє керівництво театру, з його ім’ям пов’язано багато творчих досягнень та відкриттів. У Дніпропетровську також знали і любили акторів театру, заслужених артистів України: Є.Шершньову, М.Шабельську, Ф.Баглея, А.Горського, заслуженого діяча мистецтв України Аду Сонц. Спектаклі “Втеча з ночі” Бр. Тур, “Замок Броуді” А.Кроніна, “Острів Афродіти” А.Парніса, “Якорна площа” І.Штока, “Тев’є-молочник” Шолом-Алейхема, де грали ці майстри, незмінно користувались популярністю у любителів театру.

У 70-80-ті роки в роботі театру продовжували домінувати два постійні напрямки: сучасність і класика. Режисери і актори: С.Вазлін, Є.Зубовський, В.Саранчук, Ю.Ніколаєв та інші – шукають нові форми художнього вираження. Професійна майстерність трупи шліфується, в цей час працюють такі майстри, як Р.Подьякова, С.Боголюбова, Ю.Максимов, Л.Бакштаєв, А.Рудяков, Л.Вершиніна, Ж.Мельников, В.Баєнко, Е.Соколовський, Л.Шкуркіна та інші. На сцені постійно спектаклі з їх участю: “Платон Кречет” О.Корнійчука, “Все залишається людям” С.Альошина, “Син рибалки” В.Лациса, “Іменем землі і сонця” І.Друце, “Гніздо глухаря” В.Розова, “Розбійники” Ф.Шиллера, “Пізнє кохання” О.Островського, “Зневажені і скривджені” Ф.Достоєвського, “Комедія помилок” та “Макбет” У.Шекспіра, “Вишневий сад” А.Чехова.

Сьогодні театр продовжує свою роботу. Відходять одні, на зміну приходять інші, але залишається колектив і той дух творчості, що не дає зупинитись, штовхає вперед, допомагає створювати нові образи, нові спектаклі...