Исследование влияния социо-психологической составляющей на результаты деятельности субъектов внутреннего контроля

Вид материала

Исследование

Содержание Система внутрішнього аудиту на підприємстві Бердянський університет менеджменту і бізнесу Проблеми автоматизованого програмного забезпечення аудиту Понятие, свойства и подходы к определению понятия «качество» управленческих решений Січна О.В. Проблеми становлення внутрішнього аудиту в україні

Подобный материал:

• Я, внутреннего аудита в органах Федерального казначейства, считаю необходимым представить, 155.94kb.
• Президенте Российской Федерации, в части, не противоречащей федеральным правилам (стандартам), 437.75kb.
• Введение в курс. Цели и задачи семинара 15-10. 50 Тема №1 «Организация системы внутреннего, 55.66kb.
• Доклад об осуществлении государственного контроля (надзора), муниципального контроля, 101.16kb.
• Правила внутреннего контроля по противодействию легализации доходов, полученных, 485.6kb.
• Правила внутреннего контроля по противодействию легализации доходов, полученных, 474.98kb.
• Правила внутреннего документооборота и контроля в системе ведения реестра владельцев, 276.4kb.
• Исследование психологической атмосферы в семье, диагностическое исследование психологической, 99.8kb.
• Темы курсовых работ по дисциплине «Аудит» База практики промышленное (производственное), 35.12kb.
• Программа спецкурса «Менеджмент в социо-культурной деятельности» Составитель, 750.15kb.

Література:

1. Воронова Л. К. Фінансове право України : підруч. / Л. К. Воронова. – К. : Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.

2. Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28.11.2002 р., № 249-IV.

3. The Money Laundering Regulations 2007 [Електронний ресурс]: The National Archives. – Режим доступу.: lation.gov.uk/uksi/2007/2157/pdf.

4. Basel Committee on Banking Supervision [Електронний ресурс]: The Bank for International Settlements. – Режим доступу.: ссылка скрыта.


Осока М.П.

Керівник: ст. викладач Федченко Т.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського


СИСТЕМА ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ


Історія аудиту в Україні налічує близько півтора десятка років. За цей час був накопичений певний досвід щодо проведення зовнішнього аудиту, прийнято 22 квітня 1993 року Закону України "Про аудиторську діяльність", а також у 2003 році були прийняті Міжнародні стандарти аудиту (МСА). Однак внутрішній аудит як складова системи внутрішнього контролю фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання за минулі роки значного розвитку не одержав, деякі питання щодо раціональної організації внутрішнього аудиту залишаються невисвітленими і потребують подальшого вивчення. Крім того, в сучасних умовах господарювання, коли зростає непередбачуваність результатів операцій підприємств і рівень їх ризикованості, значно підвищується роль такої форми контролю, як внутрішній аудит, що спричинило актуальність дослідження.

Метою статті є розгляд сутності внутрішнього аудиту, визначення його місця і ролі в системі внутрішнього контролю підприємства, а також показання необхідності упровадження стандартів внутрішнього аудиту.

Питання стосовно організації внутрішнього аудиту неодноразово піднімались вітчизняними вченими, а саме Т.І. Каменською [1], В.П. Кодацьким [2], В.І. Пастушенко [3].Значний внесок у розгляд цього напряму контрольної діяльності зробили також В.П. Бондар, С.В. Діденко, І.М.°Дмитренко, І.О. Караченцев, Н.А. Проскуріна, А.Ю. Редько, О.В. Сонін, Л.О. Сухарева та інші.

Поняття "внутрішній аудит" є відносно новим, бо воно привернуло до себе значну увагу лише на початку третього тисячоліття. Тлумачення його сутності науковцями дотепер не є однозначним, що може стати на заваді аналізу пов'язаних із внутрішнім аудитом економічних процесів або ж неадекватному їх трактуванню.

Більш стало визначається його мета, а саме: мета внутрішнього аудиту – сприяти ефективному виконанню завдань і цілей, задля яких функціонує підприємство [2]. Приведемо також визначення, яке дає Міжнародний інститут внутрішніх аудиторів: "Внутрішній аудит є діяльність за наданням незалежних і об'єктивних гарантій і консультацій, направлених на вдосконалення діяльності організації. Внутрішній аудит допомагає організації досягти поставлених цілей, використовуючи систематизований і послідовний підхід до оцінки і підвищення ефективності процесів управління ризиками, контролю і корпоративного управління" [7]. Метою внутрішнього аудиту, що випливає з визначення, є вдосконалення діяльності організації. Сутність діяльності внутрішнього аудиту полягає в наданні гарантій щодо достовірності й об’єктивності даних його замовникам.

Сфера дії внутрішнього аудиту охоплює підприємства всіх форм власності та видів діяльності, а рішення про те, чи необхідний в компанії внутрішній аудит, ухвалюють власники і вище виконавче керівництво компанії. Визначається це рішення багатьма чинниками, до яких, перш за все, відносяться розділення функції володіння і управління бізнесом; розміри і структурна розгалуженість компанії; рівень ризиків, властивих діяльності компанії.

Внутрішній аудит необхідний не тільки власникам, але і менеджерам компанії. Внутрішній аудит, по суті своїй роботи, володіє інформацією по всіх аспектах діяльності компанії і інструментарієм для узагальнення і аналізу даних, тому тісна взаємодія менеджерів з внутрішнім аудитом підвищує ефективність ухвалення рішень менеджментом.

Сучасний внутрішній аудит повинен виконувати різноманітні завдання:

• оцінка системи внутрішнього контролю з частини достовірності інформації, дотримання законодавства, збереження активів, ефективності і результативності окремих операційних і структурних підрозділів;
  
• проведення аналізу і оцінки ефективності системи управління ризиками і пропозиція методів зниження ризиків;
  
• оцінка відповідності системи корпоративного управління компанії принципам корпоративного управління [4, с. 25].
  

Всі вище перелічені задачі внутрішнього аудиту витікають із його основних функцій, до яких належать контрольна, захисна, аналітична, координаційна, інформаційна та консультаційна [5, с. 43].

Під внутрішніми аудиторами розуміємо службовців підприємства, діяльність якого вони перевіряють. Відомо, що внутрішні аудитори здійснюють незалежне експертне оцінювання управлінських функцій підприємства. Внутрішні аудитори не зобов'язані мати сертифікат, на відміну від зовнішніх. Це може бути фахівець з бухгалтерського обліку, економіст, фінансист. Залежно від специфіки підприємства внутрішній аудит може бути представлений однією особою або цілою службою – відділом внутрішнього аудиту [6, с. 93]. Аудитор на підставі своєї професійної думки зобов'язаний самостійно ухвалювати рішення про кількість інформації і мети, необхідних для збору аудиторських доказів. Вони повинні бути достовірними і достатніми.

Об'єктами внутрішнього аудиту звичайно є окремі підрозділи або ділянки, тобто невід'ємні складові елементи виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства, часто пов'язані з безперервними технологічними процесами [7]. Інформація про об’єкти внутрішнього аудиту перевіряється внутрішніми аудиторами в ході контрольного процесу за допомогою комунікативного зв’язку в межах контрольного середовища (певні умови здійснення процесу), що формалізовано можна представити у вигляді системи внутрішнього аудиту на підставі системного підходу (рис. 1).

Для ефективної діяльності внутрішні аудитори повинні мати специфічні засоби праці: аудиторські стандарти, норми й рекомендації. Перевага зовнішнього аудиту в тому, що він вже досить давно має свої стандарти та кодекс етики, саме тому діяльність зовнішніх аудиторів в наш час досягла дуже високого рівня ефективності. Отже, кожному підприємству, яке впроваджує внутрішній аудит доцільно розробляти власні стандарти внутрішнього аудиту, які повинні регламентувати процес здійснення і управління внутрішнім аудитом.




Рис. 1. - Система внутрішнього аудиту підприємства


Доцільно розробляти стандарти по наступних групами: стандартів якісних характеристик, стандартів діяльності, стандартів практичного застосування. Також, на кожному підприємстві, що практикує внутрішній аудит, слід розробляти внутрішній кодекс етики аудиторів, заснований на Кодексі професійної етики аудиторів. У сучасних умовах для працівників внутрішнього аудиту можуть бути встановлені наступні нормі: строге дотримування законів України; підтримка ділової репутації і іміджу компанії; забезпечення конфіденційності інформації - не використовувати цю інформацію з метою особистої вигоди або інтересах третіх осіб; пошана до працівників підприємства - основний принцип, якого повинен дотримуватися аудитор і ін.


Література:

1.Каменська Т.І. Методика внутрішнього аудиту виробничих витрат / Каменська Т.І. Вісник податкової служби України -2005. - №3 - С.68-78.

2.Кодацький В.П. Проблеми внутрішнього аудиту/ Кодацький В.П. - Економіка. Фінанси. Право - 2007. - №6 - С.3-7.

3.Пастушенко В.І. Організація внутрішнього аудиту на підприємствах молокопереробної промисловості / Пастушенко В.І. Формування ринкових відносин в Україні - 2006 - №11 - С.50-60

4.Сонін О. Навіщо компанії внутрішній аудит // Менеджмент. - № 6-7. - 2009.-с. 21-26.

5.Акентьєва О.Б. Внутрішній аудит: завдання і функції // Матеріал Міжнародної науково-практичної конференції "Науковий прогрес на рубежі тисячоліть - 2008". - Том 5. Економічні науки. - 2008. - с. 42-45.

6.Кабанець О.В. Сутність внутрішнього аудиту на підприємстві та його стандарти // Менеджер. - № 3 (37). - 2006. - с. 91 -94.

7.Міжнародний інститут внутрішніх аудиторів – [електронний ресурс] - режим доступу: www// ссылка скрыта (www.globaliia.org).


Прохорович Т.С.

Керівник: ст. викладач Олійник Т.І.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу


Внутрішній аудит – економічний інструмент управління підприємством


Перехід економіки України до ринкових відносин призвів до радикальних змін в плануванні, обліку та контролю виробничо-господарської діяльності суб’єктів підприємництва, трансформації системи їх управління. Зі зміною економічної основи суспільства, зовсім іншими стали цілі підприємницької діяльності та засоби їх досягнення. Діяльність підприємств в сучасних ринкових умовах супроводжується різноманітними ризиками, і тому перед керівництвом виникають певні проблеми з проведення аналізу господарської діяльності, прогнозування та оцінки ризиків. Виникає нагальна необхідність створення ефективної системи з отримання аналітичної інформації в цілях управління. За таких умов зростає роль системи внутрішнього контролю (аудиту) на суб’єктах господарювання.

В економічно розвинутих країнах, внутрішньому аудиту приділяється така ж пристальна увага як і зовнішньому (аудиторські комітети зобов’язані створюватись в усіх компаніях, акції яких котуються на біржі). Але, якщо становлення зовнішнього аудиту в Україні вже відбулось, то вітчизняний внутрішній аудит сьогодні знаходиться ще на етапі свого розвитку.

Створенню внутрішнього аудиту на українських підприємствах не приділяється особливої уваги, це пов’язано з тим, що реалізація функцій контролю покладена на головного бухгалтера. Якщо у невеликих підприємствах, з простою організаційною структурою управління, служба головного бухгалтера спроможна виконувати поряд з обліковою та інформаційною ще й функцію внутрішньогосподарського контролю, то у великих підприємствах, які мають філії, дочірні підрозділи – це неможливо через великий обсяг облікових робіт і в даному випадку є об’єктивною необхідність в запровадженні професійної служби внутрішнього аудиту.

Внутрішній аудит – організована експертна діяльність аудиторської служби (відділу внутрішнього аудиту, аудитора – регламентованого внутрішніми положеннями) в інтересах керівництва суб’єкта господарювання система контролю за встановленим порядком ведення бухгалтерського обліку, складання і подання звітності, внутрішнього її аналізу та надійності функціонування всієї системи внутрішнього контролю [1, с. 188].

Необхідно відмітити, що у становленні внутрішнього аудиту притаманна недостатня науково-практична розробка та практичний досвід його впровадження. Серед вітчизняних науковців найбільше уваги питанням методології і організації внутрішнього аудиту приділяють Ф.Ф. Бутинець, В.С. Рудницький, М.Т. Білуха, В.Г. Жила, С.Л. Зубілевич, С.Ф. Голов та ін.

Віддаючи належне напрацюванням фахівців у сфері внутрішнього аудиту, слід зауважити, що внутрішній аудит швидко розвивається паралельно із зовнішнім, долаючи виникаючі при цьому проблеми соціально-економічно характеру. В той же час посилюється взаємодія зовнішнього та внутрішнього аудиту (стандарти зовнішнього аудиту передбачають використання роботи внутрішніх аудиторів при проведенні аудиторських перевірок). Крім того, керівники та власники підприємств запроваджуючи внутрішній аудит, першочергово не завжди усвідомлюють наскільки потужний його потенціал.

Функціонуючи на підприємстві, цей контрольний орган (чи сам внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування з досягненням мети створення. Для цього він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства, забезпеченню рентабельності й зміцненню фінансового стану, удосконаленню організації і управління виробництвом, виявленню та мобілізації резервів його зростання.

Необхідно зазначити, що аудит, як і будь-яка діяльність, пов’язана із чинним законодавством, яке стандартизується i нормується, але це стосується переважно зовнішнього аудиту. Для внутрішнього аудиту стандартів, що його регулюють, немає (за винятком нормативних документів НБУ з регламентацією внутрішнього аудиту в комерційних банках України) [2, с. 15], це зменшує поширення передового досвіду в даній сфері економічної діяльності на інших підприємствах. З іншого боку, відсутність будь-яких обмежень на зміст i форми проведення внутрішнього аудиту стимулює розробку суб’єктами господарювання власних форм реалізації його функцій.

Інтерес до внутрішнього аудиту обумовлений низкою чинників. По-перше, внутрішній аудит є одним з не багатьох доступних і водночас недооцінених ресурсів, правильне використання яких може підвищити ефективність роботи суб’єкта господарювання, впливати на прийняття управлінських рішень. По-друге, низка гучних скандалів, які відбулись у провідних зарубіжних корпораціях, дає підстави вважати, що зовнішній аудит може давати значні збої, внаслідок яких зазнають банкрутства навіть найбільші фірми. По-третє, наявність в компанії належного корпоративного управління, однією з невід’ємних ланок якого стає внутрішній аудит, виступає як позитивний чинник для потенційних інвесторів.

До вищеназваних чинників в українських умовах господарювання додається низка інших. Насамперед це бажання власників та керівництва упорядкувати структуру та організацію бізнес-процесів, що може привести до істотної економії внутрішніх ресурсів підприємств. Для інтегрованих підприємств, які виходять на міжнародні ринки капіталу, постає необхідність створення служб внутрішнього аудиту, що підвищує їх імідж. Крім того, правила найбільших фондових бірж передбачають наявність внутрішнього аудиту, як обов’язкової умови внесення цінних паперів компанії в котирувальні списки біржі.

Потреба у внутрішньому аудиті виникає у зв’язку з тим, що система внутрішнього контролю за станом обліку має тенденцію з плином часу змінюватись. Відомо, що при відсутності контролю i оцінки персонал починає працювати недбало. Крім того, незалежно від якості системи контролю, можливі навмисні викривлення реального стану справ. Служба внутрішнього аудиту аналізує звітність підприємства, виявляє відхилення фактичних показників від нормативних, визначає напрямки перспективного розвитку підприємницької діяльності і таким чином має серйозний вплив на прийняття управлінських рішень у досягненні конкретних цілей [3, с. 101].

Потреба у створенні внутрішнього аудиту в Україні виникає на великих підприємствах з різними видами діяльності, зі складною розгалуженою структурою i великою кількістю територіально віддалених філій, дочірніх підприємств. Робота фахівців внутрішнього аудиту в цьому напрямі полягає, насамперед, в уніфікації i стандартизації облікових процесів для правильного формування зведеної чи консолідованої зовнішньої i перш за все внутрішньої звітності. Працівники бухгалтерських служб територіально відокремлених структурних пiдроздiлiв, дочірніх підприємств не завжди дотримуються єдиної методики ведення бухгалтерського обліку i особливо його підсистеми – управлінського. Внаслідок відсутності єдиного методологічного підходу одні й ті ж операції відображаються по-різному, що може стати причиною недостовірності консолідованої звітності, яка у свою чергу не дає змоги керівництву оцінити реальне фінансове становище господарюючого суб’єкта в цілому i правильно визначити напрями його подальшого розвитку.

Крім того, фахівці служби відділу внутрішнього аудиту можуть залучатись як експерти при виникненні розбіжностей між головною компанією i підприємствами, що входять до її структури. Вони можуть за розпорядженням керівництва визначати доцільність та ефективність здійснення окремих операцій, правильність відображення їх у системі обліку та звітності, надання інформації для цілей управління. У разі виявлення під час здійснення контролю невідповідностей (відхилень, помилок, шахрайства) внутрішній аудитор надає власнику рекомендації щодо коригування діяльності або системи управління, які відповідно знаходять своє відображення в обліковому процесі.

Таким чином, організація внутрішнього аудиту на суб’єкті господарювання – необхідний економічний інструмент контролю щодо надання рекомендацій з удосконалення системи управління, проведення експертиз фінансово-оперативної інформації, яка використовується для ідентифікації, виміру, класифікації та інформування управлінського персоналу, підготовка аналітичної інформації з діяльності підприємства та здійснення контролю за дотриманням вітчизняного законодавства з виконанням всіма підрозділами підприємства його внутрішньої фінансово-господарської політики.


Література:

1. Бутинець Ф.Ф. Аудит : Підручник. / Бутинець Ф.Ф. – Житомир : ПП «Рута», 2002. – 672 с.
   
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2631-IV від 02.06.2005 р., із змінами та доповненнями. // Відомості ВРУ. – 2005. – № 12. – С. 14–18.
   
3. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту : Підручник. / Білуха М.Т. – К. : ГІП «Влад і Влада», 2001. – 360 с.
   

Пузина Ю.М

Керівник: к.е.н., доцент Глущенко Я.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського


Інформаційне забезпечення внутрішнього контролю


Актуальність теми. У сучасних умовах господарювання зростають вимоги до ефективності управління підприємствами, це в свою чергу обумовлює необхідність функціонування системи внутрішнього контролю та підвищення якості його інформаційного забезпечення.

Дослідженню теоретичних і практичних аспектів інформаційного забезпечення підприємства присвячені роботи багатьох українських та російських науковців: В.Д. Андреєва, В.В. Бурцева, Б.І. Валуєва, С.Ф. Голова, В.Ф. Максімової, О.А. Петрик, С.М Петренко, Л.В.Сотникової, Л.О. Сухаревої, В.О.Шевчука та інших.

Мета дослідження. Основна мета статті полягає в узагальненні існуючих думок щодо підходів розробки методик інформаційного забезпечення внутрішнього контролю.

Інформаційне забезпечення управління є достатньо складним і трудомістким процесом, оскільки обслуговує управління підприємством як в цілому, так і його структурних підрозділів. Вивчення інформаційних потреб суб’єктів контролю дозволяє визначити підходи до формування інформації (інформаційної бази) для здійснення внутрішнього контролю з метою прийняття відповідних рішень щодо досягнення певної мети [1,2,3,4].

Протягом останнього часу не припиняється дискусія, щодо різних підходів та методик інформаційного забезпечення внутрішнього контролю.

В літературі існує декілька точок зору щодо підходів розробки методик інформаційного забезпечення внутрішнього контролю.

Представники першої точки зору, а саме В.І Подольский, його також підтримують такі вчені, як К.З Садиков та А.Ш Маргуліс, виділяють чотири основні підходи: бухгалтерський (який націлений на перевірки різних розділів бухгалтерського обліку і найбільшою мірою відображає специфіку внутрішнього контролю), юридичний (використовується при вивченні правового аспекту внутрішнього контролю), спеціальний (здійснюється при оцінці наявності і прояві загальних спеціальних ознак внутрішнього контролю), та галузевий підходи [1,5 с.269].

Прибічники іншої точки зору, такі як Валуєв Б.І, Бурцев В.В, Кірейцев Л.О, стверджують, що основним джерелом інформаційного забезпечення для внутрішнього контролю слугує бухгалтерський облік. Використовуючи дані системи бухгалтерського обліку, внутрішній контроль дозволяє своєчасно виявити та усунути ті умови і фактори, які не забезпечують ефективного ведення виробництва і досягнення поставлених цілей [2].

Не можна залишити без уваги думку д.е.н., професора Петренко С.М, яка запропонувала свій концептуальний підхід до здійснення процесу інформаційного забезпечення внутрішнього контролю на основі оцінки інформаційних потреб суб’єктів контролю, який визначає кількісні й якісні характеристики контрольованого об’єкту та дозволяє систематизувати збір і накопичення інформації відповідно до певних етапів прийняття управлінських рішень [1].

Окрім вищезгаданих, для розробки методики інформаційного забезпечення внутрішнього контролю пропонуються й наступні підходи: проектний, моделювання, аналітичний. Ці методи досить ґрунтовно розкрили професор А.М Кузьмінський і професор В.В Сопко. На їх думку, «за допомогою сформованих графіків та моделей руху інформаційних потоків внутрішнього контролю в межах структурних підрозділів підприємства, забезпечується повнота формування інформаційного забезпечення користувачів інформації, відповідно до їхніх інформаційних потреб» [4].

Організаційно – методичний підхід до інформаційного забезпечення внутрішнього контролю описаний О.А. Петрик. Його основна мета полягає у визначенні контрольних точок перевірки, побудови процесу оцінки стану системи внутрішнього контролю та надання гарантій щодо зниження внутрішнього інформаційного ризику підприємства [4].

Щодо західної економічної літератури, то тут інформаційне забезпечення внутрішнього контролю розглядається за допомогою функціонального та системного підходу. Але треба зазначити, що відособлене застосування будь-якого з зазначених підходів є недоцільним і неефективним, оскільки вимагає достатньо жорстких та стабільних зовнішніх і внутрішніх умов функціонування підприємств. У зв'язку з цим необхідно дотримуватися розумного «комбінування» обох підходів, яке полягає, з одного боку, у частковій диференціації системи інформаційного забезпечення внутрішнього контролю, тобто її організації на базі розподілених мереж, що складаються з персональних комп'ютерів (з локальними системами). А з іншого боку – у створенні центрів обробки інформації для здійснення внутрішнього контролю, в яких формуються відповідні бази даних, загальні для будь-яких функціональних підсистем [6,с.13].

Висновки: Отже, в науковій літературі існує досить велика кількість підходів щодо розробки інформаційного забезпечення внутрішнього контролю. Особливості цих підходів визначені різними критеріями, які покладено в основу дослідження. Ефективна організація інформаційного забезпечення внутрішнього контролю дозволить досягти ефективного функціонування, фінансової сталості підприємства в умовах конкуренції, зберегти та ефективно використати активи, організувати більш злагоджену роботу підрозділів.


Література:

1. Петренко С.М. Методичні засади інформаційного забезпечення внутрішнього контролю / Петренко С.М. // Торгівля і ринок України: темат. зб. наук. пр. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – Вип. 26. - Т.2. - С.152-158.
   
2. Євдокимов В.В. Взаємозв’язок бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю в управлінській діяльності підприємства/ Євдокимов В.В
   
3. Бурцев В.В. Организация внутреннего аудита // Бухгалтерский учет и аудит – 2005. - №6. – С. 88-96.
   
4. Ротар М. Організація внутрішнього аудиту на підприємстві/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу t.ua/forum/19-78-1;
   
5. Аудит: Ученик для вузов по эконом.спец./В.И Подольский [и др.]; под ред. В.И Подольского.-3-е изд.,перераб. И доп.-М.:ЮПИТИ_ДАПА,2003.-583с.
   
6. Кузнецова Е.В. Организация системы внутреннего контроля на предприятии в бреде компьютерной обработки данних: Дис…канд..экон.наук.:08,00,12/ Москва,2003.
   

Савченко О.Є.

Керівник: к.е.н, доцент Іваніна О.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барновського


ПРОБЛЕМИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АУДИТУ


Інтенсивний розвиток електронно-обчислювальної техніки і технологій має значний вплив на ефективність аудиту і вдосконалення його методів. З'явилась можливість не тільки розрахунку, але й перевірки показників ділової активності, фінансової стійкості, короткострокової і довготермінової перспективи, ліквідності і платоспроможності, оцінки рентабельності активів та

капіталу. Необхідно зауважити, що облікові системи, з використанням комп’ютерної техніки, сприяють проведенню аудиторських перевірок із використанням їх у комп'ютерній мережі клієнтів.

Аудиторська діяльність в Україні за порівняно короткий термін пройшла етап становлення і її розвиток триває. Але застосування автоматизованих інформаційних систем клієнтами, потребує проведення аудиту за допомогою комп'ютерної техніки. Застосування комп'ютерної техніки не змінює мети проведення аудиторських процедур на кожній із цих стадій, проте суттєво впливає на способи і порядок їх проведення, а отже, на методологію аудиту.

Отже, за сучасних умов розвитку вітчизняної економіки, використання електронно-обчислювальної техніки при проведенні аудиту є досить актуальною темою, якій присвячена велика кількість праць вітчизняних науковців. Вивченням даного питання займалися О. Назаренко, А. Гаденко, С. Івахненков, О. Бондаренко, О. Купріянов, В. Лісіна та інші. Але не зважаючи на велику кількість наукових напрацювань єдиного і сучасного підходу до поняття аудиту з використанням електронно-обчислювальної техніки (ЕОТ) не існує.

Метою публікації є дослідити ступень використанням ЕОТ, при проведенні аудиту. Визначити проблему автоматизації аудиторської діяльності.

В Україні стан справ з упровадженням сучасних технологій в аудит значно гірший в порівнянні з іншими країнами. Це підтверджує той факт, що навіть в Росії вже з’явилося близько десятка спеціалізованих програмних продуктів місцевої розробки, а в Україні жодного. Але ж прогрес у галузі інформаційних технологій є надзвичайно стрімким.

Варто зазначити, що загальні комп'ютерні програми розробляються для зчитування даних, вибору та аналізу інформації, проведення обчислень інших аудиторських перевірок (сортування, створення та роздрукування файлів).

Важливу роль у вдосконаленні методики проведення аудиту відведено нормативному забезпеченню. Зокрема, в Міжнародному стандарті № 401 «Аудит в умовах комп'ютерних інформаційних систем» вказується, що мета і сфера діяльності аудитора не змінюються, коли йдеться про перевірку середовища електронної обробки даних (ЕОД). Цим же стандартом регулюються й інші питання використання комп'ютерів в аудиті. Однак прикладна програма може поставити аудитора перед необхідністю використання комп'ютера як засобу контролю. Ці різні варіанти використання комп'ютера відомі як «Методи аудиту за сприяння комп'ютера (МАСК)». Їх можна використовувати із залученням усіх відомих типів і конфігурацій комп'ютерів. [2]

Ринок аудиторського програмного забезпечення в Україні тільки починає

розвиватися. Серед спеціалізованого аудиторського програмного забезпечення, яке представляє собою завершенні програмні продукти для продажу, можна назвати лише п’ять таких продуктів, які, нажаль, не є вітчизняними, а саме: програмний продукт «Ассистент Аудитора», програмний продукт «Помощник аудитора», програмний продукт „Abacus Professional”, програмний комплекс «ЭкспрессАудит: ПРОФ» та програмний продукт «IT Audit: Аудитор».

Отже, не дивлячись на те, що сьогодні комп'ютеризація охопила все ділове життя в Україні, ми змушені визнати, що її застосування в аудиті є недостатнім. Нині головними автоматизованими інструментами аудитора все ще залишаються MS Word та MS Ехсеl. Аудитори змушені займатися обробкою та аналізом інформації за допомогою не спеціальних аудиторських програмних комплексів, а звичайних вже згаданих нами MS Word та MS Ехсеl.

Зрозуміло, що така ситуація є результатом низького рівня розвитку аудиторського ринку викликаного незначним періодом його становлення та низькою комп'ютерною грамотністю його користувачів. Ще однією причиною недостатнього застосування комп’ютерних програм в аудиті є значні фінансові витрати на їх придбання. Якщо аудиторські фірми розглядають такі видатки як необхідність, то внутрішні аудитори змушені змиритися з тим, що керівництво організації вирішить зекономити на їх потребах. Тому придбання спеціальних аудиторських комплексів відкладається «на майбутнє», «на перспективу». [3]

Отже, сьогодні варто переосмислити роль використання інформаційних технологій в аудиті, в тому числі й внутрішньому, для успішної діяльності компанії. Комп'ютеризація та автоматизація процесів збору та аналізу інформації значно підвищить ефективність роботи аудиторів та зменшить час, витрачений ними для виконання певних завдань. Керівництво організацій повинне усвідомити, що для зростання якості послуг аудиту слід використовувати спеціалізовані програмні комплекси як необхідність, а не як данину моді.


Література:

1. Гаденко А.Д. Проблеми автоматизації аудиту – www.rusnauka.com.

2. Лісіна В.Ю. Використання сучасних інформаційних технологій у вітчизняному аудиті з урахуванням міжнародних стандартів // Коммунальное хазяйство городов: науково-технічний збірник. – 2007. - №77.

3. Усач Б. Деякі аспекти проведення аудиту в комп’ютерному середовищі // Економічний аналіз. – 2010. - №6. – С. 366-369.


Савенко В.C.

Руководитель к.э.н., доцент Закалинская Е.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


ПОНЯТИЕ, СВОЙСТВА И ПОДХОДЫ К ОПРЕДЕЛЕНИЮ ПОНЯТИЯ «КАЧЕСТВО» УПРАВЛЕНЧЕСКИХ РЕШЕНИЙ


Изучению понятия «качество» управленческих решений уделяется много внимания, так как качество принимаемых решений непосредственно влияет на эффективность деятельности любой организации. Но содержание понятия «качество управленческих решений» дискутируется. Это во многом обусловлено разнообразием трактовок категории «качество». Дж. Харрингтон пишет: «Качество – вещь забавная. Все о нем говорят, все с ним живут, и каждый думает, что знает, что это такое. Но лишь немногие придут к единому мнению об определении качества» [1].

Целью данной работы является изучение понятия «качество» управленческих решений и его трактовок, подходов к его определению и свойств, которые его характеризуют.

Многообразие существующих трактовок категории «качество» можно объединить в следующие группы:

- качество как абсолютная оценка;

- качество как совокупность свойств;

- качество как соответствие назначению;

- качество как соответствие стоимости;

- качество как соответствие стандартам;

- качество как полнота удовлетворения запросов потребителей.

Названные подходы в полной мере можно отнести и к такому объекту, как управленческое решение (табл. 1).


Таблица 1 Подходы к определению качества управленческого решения

Подход к определению качества управленческого решения	Характеристика
Превосходство	Качество как абсолютный, признаваемый всеми заинтересованными сторонами признак наилучшего управленческого решения
Совокупность свойств	Качество является системной категорией, объединяющей различные свойства управленческого решения
Соответствие назначению	Качество как способность принятого управленческого решения разрешить определенную проблемную ситуацию
Соответствие стоимости	Качество как соотношение результата, достигнутого при исполнении управленческого решения, к соответствующим затратам
Соответствие стандартам	Качество как соответствие принятого управленческого решения действующим в организации, а также законодательно установленным нормам, требованиям и стандартам
Полнота удовлетворения запросов потребителей	Качество как полнота удовлетворения требований и пожеланий потребителей в результате реализации управленческого решения

Категория «качество управленческого решения» может применяться по отношению ко всем управленческим решениям, принимаемым и выполняемым в организации. Качество управленческого решения можно определить как системную, многоуровневую категорию, отражающую способность менеджеров организации принимать и реализовывать решения, удовлетворяющие потребности сторон, заинтересованных в ее деятельности, достигая при этом устойчивого развития в постоянно меняющихся конкурентных условиях. Свойства, отражающие качество управленческих решений можно подразделить на две группы (рис. 1).



Рисунок 1 Качественные свойства управленческого решения


К обобщающим свойствам управленческого решения можно отнести четкость формулировок, простоту, логическую последовательность, степень решения поставленных задач. Данные свойства характеризуют управленческие решения, принимаемые на различных уровнях управления и в различных сферах деятельности организации.

В отличие от обобщающих единичные свойства характеризуют качество определенного типа управленческого решения. В настоящее время существуют различные классификации управленческих решений [2].


Таблица 2 – Классификация управленческих решений

Классификационный признак	Типы решений
Степень структурированности	Слабоструктурированные (незапрограммированные) Структурированные (запрограммированные)
Содержание	Экономические, социальные, организационные, технические, научные
Количество целей	Одноцелевые, многоцелевые
Длительность действия	Стратегические, тактические, оперативные
Лица, принимающие решения	Индивидуальные, групповые
Уровень принятия решения	Организация, ее структурные подразделения, функциональные службы, отдельные работники
Глубина воздействия	Одноуровневые, многоуровневые
Направление решения	Внутрь организации как системы, за ее пределы

Единичные свойства более подробно определяют качество управленческого решения. Надежность управленческого решения – это свойство решения, отражающее его способность достичь и сохранить запланированный результат в заданных пределах в течение требуемого промежутка времени. Экономичность характеризуется величиной затрат, необходимых для его воплощения. Новизна принимаемого решения отражает свежесть подходов. Данное свойство свидетельствует о стандартности или нестандартности принимаемого решения. Свойство этичности связано с защитой интересов отдельных лиц, подразделений, либо всей организации при принятии и исполнении управленческого решения. Технологичность определяется такими свойствами как трудоемкость и ресурсоемкость решения. Экологичность характеризует безопасность принимаемого решения для жизни человека и окружающей среды. Длительность реализации отражает период, на который рассчитан процесс реализации управленческого решения, а глубина воздействия решения – уровни управления, задействованные в принятии и выполнении решения [3].

Качество управленческих решений и его свойства влияют на результативность и эффективность принимаемых решений.

Таким образом, для более глубокого понимания понятия «качество» управленческих решений необходимо иметь четкое представление о его содержании, т.к. качество в наступившем веке становится стратегической целью развития любой организации. Стратегия, ориентированная на качество во всех его проявлениях, предполагает разработку и реализацию управленческих решений, нацеленных на достижение баланса производителей, потребителей, партнеров, собственников, персонала организации, а также общества в целом.


Литература:

1. Салимова Т.А., Содержание и факторы, формирующее управленческое решение / Салимова Т.А., Салимов М.Ш. // Менеджмент в России и за рубежом, №3, 2010, с.28
   
2. Поршнев А.Г., Управление организацией [Текст] / Поршнев А.Г., Румянцева З.П., Соломатин Н.А., М.- ИНФРА-М, 1999 – 320 с.
   
3. Терехин В.И Финансовое управление фирмой / Терехин В.И. – М.: Экономика, 1998, 224 с.
   

Січна О.В.

Керівник: к.е.н., доцент Садекова А.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


Оцінка кредитного ризику та способи захисту від нього


Традиційно, найбільш значущим ризиком з погляду можливих втрат і збитку, є кредитний ризик або ризик неповернення виплачених банком коштів постачальнику. Під кредитним ризиком банк має на увазі існуючий або потенційний ризик для прибутку і капіталу банку, який виникає внаслідок невиконання позичальниками банку своїх зобов'язань виконати умови кредитного договору, або невиконання узятих на себе зобов'язань іншим способом.

Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з питань оцінки ризиків у банківській діяльності знайшли відображення у працях О. В. Дзюблюка, А.М.Мороза, В. В. Вітлінського, Л. О. Примостки та інших.

Метою статті є оцінка кредитного ризику та виявлення найбільш оптимальних способів захисту від нього, тобто таких, які б відповідали вимогам сучасності.

Оскільки надання кредитів – головна функція банку, то оцінка кредитного ризику є дуже актуальною.

Кредитний ризик, як правило, в нас на Україні визначається вже
після того, як стає зрозумілим: чи позичальник схильний до прострочення. Але проблема полягає саме в тому, що подібне визначення здійснюється пізно, бо позичальник уже опинився в скрутному становищі через свій незадовільний фінансовий стан. Тому дуже важливою вважається оцінка фінансового стану позичальника ще на етапі розгляду питання про надання кредиту.

Кредитний потенціал визначається, з одного боку, сукупністю грошових коштів, якими може розпоряджатися установа банку, а з іншого, – тими нематеріальними активами, якими вона володіє [3, 4].

Оцінка кредитних ризиків виконується у два етапи: 1) попередня оцінка позичальника; 2) оцінка фінансового стану позичальника.

Фінансовий аналіз кредитоспроможності клієнта виконується за допомогою системи коефіцієнтів.

Аналітична робота банку з оцінювання кредитоспроможності позичальників є основним способом управління кредитним ризиком, але навіть глибокий аналіз не може служити надійною гарантією погашення отриманих кредитів.

Оцінка ризику здійснюється за п'ятьма критеріями: репутація, можливості, капітал, умови, застава.

В таблиці 1 [1,2] наведено основні методики оцінки кредитного ризику, які використовуються як вітчизняними так і зарубіжними фінансовими установами.


Таблиця 1 – Порівняльний аналіз методик оцінки кредитного ризику

Методика	Інформаційна база	Процедура оцінки	Результат
1. Методика НБУ	інформація про фінансо-вий стан позичальника, обслуговування пози-чальником кредитної за-боргованості, рівень за-безпечення позики	оцінка фінансового стану позичальника, визначення якісних характеристик поточ-ного стану позики	Розподіл позик по чотирьох ризико-вих категоріях: стандартні, під контролем,сумнівні, безнадійні
2. Скоринг	анкетні дані, інформа-ція на позичальника з кредитного бюро, рухи по рахунках	збір інформації, по-будова математичної моделі: вибір методу класифікації та визна-чення критеріїв кате-горій ризику	Розподіл кредиторів по ризикових категоріях (зазвичай, 2 – 4 категорії)
3. Математичні методики
3.1 Credit metrics/ Credit VaR	Інформація рейтингових агентств: поточний стан рейтингу вірогідність переходу в інші рейтин-гові категорії	збір інформації, виз-начення періоду для побудови оцінки, оцінка розподілу віро- гідності зміни вартос-ті кредитного портфе-ля позичальника за методикою VAR	Функція розподілу вірогідності, що відображає ступінь ризикова-ності
3.2 Методика КМV	структура капіталу підприємства, зміна прибутковості, вартість активів в дина-міці	збір інформації, виз-начення періоду для побудови оцінки, оцінка розподілу віро-гідності зміни вартос-ті підприємства шля-хом побудови моделі Мертона	Функція розподілу вірогідності, що відображає ступінь ризикова-ності
3.3 Підхід Credit Suisse Financial Prodacts (CSFP) з використанням Credit Risk+	Інформація рейтингових агентств про вірогід-ність дефолту	збір інформації, виз-начення періоду для побудови оцінки, оцінка розподілу віро-гідності дефолту через уявлення у вигляді розподілу Пуассона	Функція розподілу вірогідності, що відображає ступінь ризикова-ності
4. Методика Базельского комітету
4.1 Стандартизова-ний підхід (Standardized Apporoach)	оцінка кредитного рейтингу зовнішніми рейтинговими агентств-вами, оцінка кредитного рейтингу Організацією економічного співробіт-ництва і розвитку	розподіл позичальни-ків на категорії згідно з формальними пара-метрами позики, визначення ризикової ваги категорій згідно з критеріями, встановленими комітетом	Привласнення кожній категорії позичальників ризикової ваги
4.2 Основний IRB- підхід (Foundation IRB (Internal ratings-based) Apporoach)	вірогідність дефолту (РD), рівень втрат у разі дефолту (LGD), сума позикових втрат (ЕAD) термін (М)	Визначення вірогід-ності дефолту банком (решту параметрів визначає комітет) визначення зважених оцінок ризику за формулами, представ-леними комітетом	Привласнення кожній категорії позичальників ризикової ваги
4.3 Розвинутий IRB- підхід (Advanced IRB Apporoach)		визначення вірогід-ності дефолту, визначення рівня втрат у разі дефолту, визначення суми позикових втрат, виз-начення терміну (М), що залишився до погашення позики, визначення зважених оцінок ризику за формулами, представ-леними комітетом

Існує кілька способів захисту від кредитного ризику: лімітування кредитів; диверсифікація кредитних вкладів представляє собою розподіл кредитних засобів між різними суб'єктами; вивчення й оцінка кредитоспроможності; вимога від клієнтів якісного забезпечення по виданих кредитах; оперативність при стягненні боргу; страхування кредитних операцій [5].

Отже, можна зробити висновок, що банки самі зацікавлені в покращенні своїх підходів до моделювання кредитного ризику. На нашу думку, важливість цієї теми для України полягає в тому, що в умовах, які склалися, банки особливо зацікавлені в надійних методах оцінки кредитного ризику, до того ж використання різних способів та моделей при роботі з ризиками дає змогу банкам оптимізувати свою кредитну політику. Вважаємо, що використання передових підходів до оцінки кредитного ризику та управління ними допоможе стабілізаці банківського сектора України.


Література:

1. О.В. Височинська, К.Л. Ларіонова Особливості оцінки кредитного ризику при здійсненні факторингових операцій комерційними банками // Наука й економіка. - 2009. - №4. – с. 20-28.
   
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність".
   
3. Примастка Л. О. Кредитний ризик банку: проблеми оцінювання та управління //Фінанси України. - 2009. - № 8. - С.118-125.
   
4. Раєвська Т. М. Практичні підходи до оцінки ризиків у діяльності банків //Вісник НБУ. - 2010. - № 8. - С. 9-14.
   
5. Романенко Л. Ф.Ризики у банківській діяльності// Фінанси України. - 2008. - № 5. - С. 121-127.
   

Титаренко Я.О.

Керівник: к.е.н., професор Сухарев П.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


Проблеми активізації інвестиційної діяльності в Україні та шляхи їх ліквідації


Актуальність теми дослідження. В період виходу з кризи при формуванні стабільної економіки необхідно вирішити основні проблеми, серед яких головною є активізація інвестиційної діяльності в Україні. В останні роки спостерігався спад інвестиційної активності, що зумовлено рядом факторів економічного, організаційного та соціального характеру, що поглиблює кризові явища в економіці. В результаті знизалась рентабельність підприємств, погіршився їх фінансовий стан та конкурентоспроможність. Тільки інвестиції та їхня ефективна мобілізація можуть стати джерелом оперативної реконструкції виробництва відповідно до зміни ринку, забезпечуючи при цьому стабільне становище на ринку, потрібний вплив на його характеристики, лідерство у конкуренції.

Метою роботи є визначення основних проблем активізації інвестиційної діяльності в України та визначення основних рекомендацій щодо їх ліквідації.

Проблеми інвестиційної діяльності досліджувалися в працях таких вчених як: І.О.Бланк, М.С.Пушкар, В.В.Сопко, І.Л Сазонець, Т.Д.Косова, А.Г.Загородній, Л.О. Омелянович, В Я.Шевчук та інші. Проте, питання стосовно визначення основних проблем активізації інвестиційної діяльності в Україні та шляхи їх ліквідації не були повно розкриті, тому це питання потребує дослідження.

Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» під інвестиційною діяльністю треба розуміти сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.[1,с.1403 - 1405]

Сопко В.В. визначає інвестиційну діяльність як придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.[3,с.315]

Проаналізувавши погляди вчених стосовно визначення поняття «інвестиційна діяльність», можна зазначити, що більш детально це поняття було визначено Сухаревим П.М..

Так на думку, Сухарева П.М. Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) актів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. [2,с.10]

Аналізуючи стан інвестиційної діяльності в Україні, можна виділити наступні проблеми її активізації та порекомендувати шляхи їх ліквідації:

1. Нестача інвестиційних ресурсів, джерелами яких виступають власні і запозичені кошти. Кращим виходом з проблеми є оперативна реструктуризація підприємств, що допоможе підняти інвестиційний потенціал підприємства і підвищить його інвестиційну привабливість для стратегічної реструктуризації та залучення інвестицій ззовні.
   
2. Нестабільна нормативно – правова база інвестиційної діяльності в Україні. Необхідне формування відповідної нормативно-правової бази і створення в Україні правового поля, що відповідало б ринковій економіці, що підвищить ефективність та конкурентоспроможність суб'єктів господарської діяльності, удосконалить процедури реалізації інвестиційних проектів.
   
3. Недосконала податкова система. Стратегічним напрямком інвестиційної діяльності має бути реформування податкової системи — з тим, щоб вона забезпечувала достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів. Реформа цієї системи має бути спрямована на зниження податкового навантаження за рахунок скорочення переліку податків і зборів; розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю; впровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктом-платником податків та інші.
   
4. Недоцільна політика приватизації. Виникає необхідність удосконалення процесу приватизації і роздержавлення. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на заміну фіскальної моделі приватизації на інвестиційну та інноваційну; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та технологічне оновлення підприємств за рахунок частини коштів, які надійдуть від приватизації.
   
5. Слабкий розвиток банківської системи. Стимулювання довгострокового банківського кредитування реального сектора економіки та залучення коштів населення - один з основних факторів розширення масштабів інвестиційної діяльності. Вирішення цього завдання вимагає впровадження механізму ефективного захисту прав кредиторів, стимулювання залучення грошових вкладів населення, запровадження механізму іпотечного кредитування, стимулювання надходження іноземного капіталу до банківської сфери.
   
6. Відсутність економічних зон. Одним з найвагоміших напрямків активізації інвестування є розвиток спеціальних (вільних) економічних зон, територій, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності.
   

Таким чином, логіка дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. За допомогою економічних методів активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання всіх джерел фінансування, а також при належному державному регулюванні інвестиційного процесу і його відповідному ресурсному забезпеченні Україна матиме всі можливості в інвестиційній сфері, щоб забезпечити процеси економічного оновлення і зростання.
   
2. Забезпечення сприятливої інвестиційної діяльності в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення у світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.
   

Література:

1. Закон України Про інвестиційну діяльність//Відомості ВР. - 2011. - N 1561.- с. 1403 - 1405.
   
2. Сухарев П.М. Стратегічний аналіз: курс лекцій .- Донецьк:ДонНУЕТ. -2010.-с.160
   
3. Сопко В.В., Завгородній В.П. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: Підручник. — К.: КНЕУ, 2008. — 411 с.
   

Титаренко Я.О.

Керівник: к.е.н, професор Сухарева Л.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ


В економічно розвинутих державах внутрішньому аудиту приділяється така ж сама пильна увага, як і зовнішньому (аудиторські комітети зобов’язані створювати всі компанії, акції яких котуються на біржі). Актуальним питанням є те, що становлення зовнішнього аудиту в Україні вже відбулось, а вітчизняний внутрішній аудит і в професіональному, і в законодавчому, і в інституціональному аспектах сьогодні знаходиться ще в початковому стані розвитку.

Метою даної роботи є відображення недоліків розвитку внутрішнього аудиту в Україні та розробка пропозицій щодо їх усунення.

Внутрішній аудит, як частина системи внутрішнього контролю, виконує волю Спостережної Ради (волю власників об’єднання) і призвана формувати незалежну (від виконавчої дирекції, до якої поряд з другими підрозділами входить і персонал обліково-фінансової служби) думку відносно якості дій структурних підрозділів по управлінню фінансами підприємства.[1]

Відповідальність за організацію внутрішнього аудиту несе керівник підприємства, який зобов’язаний організувати безперервний процес ефективного контролю в усіх підрозділах підприємства, а також організувати взаємовідносини зі всіма підрозділами і зовнішніми компетентними організаціями з питань контролю фінансово-господарської діяльності.

Необхідність внутрішнього аудиту обумовлена низкою чинників.

1. внутрішній аудит є одним з не багатьох доступних і водночас недооцінених ресурсів, правильне використання яких може підвищити ефективність роботи суб’єкта господарювання.
   
2. низка гучних корпоративних скандалів, яка відбулись у США та Західній Європі, дала підстави вважати, що зовнішній аудит може давати значні збої, внаслідок яких зазнають банкрутства навіть найбільші фірми.
   
3. наявність в компанії належного корпоративного управління, однією з невід’ємних ланок якого стає внутрішній аудит, – позитивний сигнал для потенційних інвесторів та кредиторів.
   

В українських умовах до вищеназваних чинників додається низка інших. Насамперед, це бажання власників та керівництва упорядкувати структуру та організацію бізнес-процесів, що може привести до істотної економії коштів компанії. Ті компанії, які планують в короткостроковій або середньостроковій перспективі вийти на міжнародні ринки капіталу постають перед необхідністю створення служб внутрішнього аудиту, що підвищує їх імідж. Крім того, правила найбільших фондових бірж передбачають наявність внутрішнього аудиту, як обов’язкової умови внесення цінних паперів компанії в котирувальні списки біржі.

До проблемних аспектів становлення внутрішнього аудиту в Укрїні слід віднести:

• неефективність діючої нормативно-правової бази в питанні внутрішнього аудиту;
  
• недостатню кількість методичних розробок з аудиторського контролю;
  
• відсутність типових форм документів з аудиту в цілому та внутрішнього аудиту;
  
• брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;
  
• недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів;[2]
  

Перераховані проблемні аспекти розвитку внутрішнього аудиту в Україні призводять до меншої ефективності здійснення внутрішнього аудиту на підприємстві та недовіри до такої системи. Хоча із впровадженням внутрішнього аудиту фірма має істотні переваги, зокрема: виявлення резервів засобів та джерел підприємства, розробка рекомендацій щодо удосконалення системи обліку на підприємстві, що в кінцевому випадку призведе до економії витрат. Ефективна система внутрішнього аудиту на підприємстві значно підвищить зацікавленість інвесторів до таких підприємств.

Отже, для становлення і ефективного розвитку внутрішнього аудиту в Україні необхідно:

- удосконалення законодавчого регулювання внутрішнього аудиту в Україні;

- визначення на методичному рівні принципів внутрішнього аудиту;

- подальша розробка і впровадження нормативів внутрішнього аудиту;

- поліпшення методики та організації внутрішнього аудиту, його якості;

- ідентифікація і усунення «слабких» місць в системі управління;

- оцінка ефективності інформаційних систем підприємства;

- контроль за виконанням управлінських рішень та поточної діяльності окремих структурних підрозділів підприємства;

- попередження шахрайств, помилок недоліків.[3]

Ситуація, що склалася в Україні, потребує вирішення проблем щодо організації внутрішнього аудиту на підприємствах. На великих підприємствах варто запровадити систему внутрішнього аудиту з тим, щоб за цю роботу відповідала конкретна особа, група осіб або спеціальний відділ. А фінансування такої служби слід здійснювати за рахунок виявлених резервів підвищення ефективності роботи, зниження собівартості й збільшення прибутків.

Окрім завдань контрольного характеру, служба внутрішнього аудиту має розв’язувати завдання економічної діагностики, розробки фінансової стратегії, оцінки рентабельності комерційних угод. Діяльність внутрішнього аудиту необхідно розглядати не лише як перевірку системи бухгалтерського обліку і звітності, а й як сукупність аудиторських послуг, здійснюваних за вимогою керівництва підприємства й у зв’язку з потребами управління. Вирішення таких проблем спрямоване на зміцнення позицій та авторитету внутрішнього аудиту в Україні.


Література: