Исследование влияния социо-психологической составляющей на результаты деятельности субъектов внутреннего контроля

Вид материала

Исследование

Содержание Факторы, формирующие качество управленческих решений Проблеми організації внутрішнього контролю господарської діяльності Принципи виявлення, мобілізації та пошуку резервів Аналітичний етап Витрати страхової компанії як об’єкт аудиту На проведення інших операцій На проведення страхових операцій

Подобный материал:

• Я, внутреннего аудита в органах Федерального казначейства, считаю необходимым представить, 155.94kb.
• Президенте Российской Федерации, в части, не противоречащей федеральным правилам (стандартам), 437.75kb.
• Введение в курс. Цели и задачи семинара 15-10. 50 Тема №1 «Организация системы внутреннего, 55.66kb.
• Доклад об осуществлении государственного контроля (надзора), муниципального контроля, 101.16kb.
• Правила внутреннего контроля по противодействию легализации доходов, полученных, 485.6kb.
• Правила внутреннего контроля по противодействию легализации доходов, полученных, 474.98kb.
• Правила внутреннего документооборота и контроля в системе ведения реестра владельцев, 276.4kb.
• Исследование психологической атмосферы в семье, диагностическое исследование психологической, 99.8kb.
• Темы курсовых работ по дисциплине «Аудит» База практики промышленное (производственное), 35.12kb.
• Программа спецкурса «Менеджмент в социо-культурной деятельности» Составитель, 750.15kb.

Жигалкина Е. Ю.

Руководитель: к.э.н., доцент Закалинская Е.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


ФАКТОРЫ, ФОРМИРУЮЩИЕ КАЧЕСТВО УПРАВЛЕНЧЕСКИХ РЕШЕНИЙ


Управленческая деятельность в любой сфере связана с принятием управленческих решений, направленных на устранение возникших в процессе управления проблем. Наиболее эффективным управленческим решением является такой выбор альтернативы, который будет реализован и, как следствие, внесет наибольший вклад в достижение целей организации.

Любое управленческое решение (даже отказ от принятия какого-либо решения) является комплексным актом, зависящим от множества факторов. Эти факторы многочисленны и оказывают непосредственное влияние на процесс принятия управленческих решений, поэтому так важно уделять им особое внимание и учитывать их влияние на объект.

Целью данной работы является анализ разнообразных факторов, влияющих на принятие управленческого решения и их систематизация.

Качество управленческих решений формируется под воздействием целой системы факторов (Рис. 1).


Факторы, определяющие качество управленческих решений

Факторы, обусловленные внешней средой организации

Факторы, связанные с особенностями решаемой проблемы

Факторы, обусловленные особенностями организации и лиц, принимающими решения

Качество управленческого решения



Рис. 1. Система факторов, определяющих качество управленческого решения


Факторы, обусловленные воздействием внешней среды организации (объективные факторы) включают: экономические, демографические, природные, научно-техничес­кие, правовые, политические факторы, культурные традиции страны, а также влияние групп субъектов, непосредственно заинтересованных в деятельности организации.

Факторы, отражающие воздействие внешней среды на качество управленческих решений, в конечном счете, играют определяющую роль по отношению ко всем ос­тальным факторам. В теории управления принято разделять приведенные факторы внешней среды на факторы среды прямого и косвенного воздействия. К первой группе, как правило, относят влияние групп субъектов, непосредственно заинтересованных в деятельности организации. В состав данных групп входят поставщики, потребите­ли, конкуренты, государство, инвесторы, кредиторы. Названные субъекты оказывают прямое влияние на качество управленческих решений, принимаемых в организации. Остальные факторы относятся к среде косвенного воздействия. Однако они могут переходить в разряд прямых факторов. Так, в период экономического и политического кризиса соответствующие факторы выдвигаются в разряд первостепенных, оказываю­щих влияние на качество принимаемых управленческих решений.

Следующая группа факторов, воздействующих на качество управленческих решений, представлена на рисунке 2.

Каждый из перечисленных факторов оказывает существенное воздействие на качественные свойства управленческого решения. Так, одним из факторов, связанных с особенностью решаемой задачи, является фактор времени. Количество и цели учас­тников, принимающих управленческое решение, а также их заинтересованность в ре­зультатах его реализации оказывают значимое воздействие на качество этого решения. Влияние данного фактора во многом зависит от того, к какому типу относится прини­маемое решение - к индивидуальному или групповому. Для индивидуальных решений характерен более высокий уровень творчества; в них нередко реализуется множество творческих предложений и замыслов. Такие решения требуют меньших затрат времени, поскольку не связаны с необходимостью их согласования на промежуточных этапах. Исключение составляет решение проблем, при исследовании которых приходится тратить много времени для сбора и анализа необходимой информации. Несмотря на это, решения, принимаемые индивидуально, чаще, чем групповые, оказываются нека­чественными, опасность ошибиться в них больше. Это во многом вызвано сложностью принимаемых решений, требующих многоаспектного рассмотрения, а следовательно, и использования разнообразных, специализированных знаний. Поэтому в настоящее время качество управленческих решений во многом определяется количеством, целями и интересами участников его принятия. Коллективное (групповое) решение имеет ряд преимуществ по сравнению с индивидуальным. Это более полное информационное обеспечение процесса принятия решений из-за привлечения различных специалистов по проблеме. Участники групп дополняют знания друг друга, что позволяет тщательнее исследовать возникшую проблему и выработать качественное управленческое решение.

Факторы, связанные с особенностями решаемой проблемы


Фактор времени и срочности принятия решений

Количество участников, их цели, интересы

Значимость затрат и результатов для участия

Степень риска

Наличие альтернатив

Взаимосвязь с другими аспектами деятельности предприятия



Рис. 2 - Факторы, обусловленные особенностями решаемой проблемы


Влияет на качество управленческих решений и блок факторов, связанных с лицами, принимающими решения. Участие в управлении невозможно без принятия обязательств и ответственности. Качество принимаемых в организации управленческих решений непос­редственно определяется профессиональной подготовкой самого руководителя; професси­онализмом подобранного им персонала; организационными и социально-экономическим условиями, созданными руководителем, в которых возможно проявление профессиона­лизма; стимулированием реализации потенциала работников в их деятельности.

Таким образом, качество управленческих решений зависит от многих факторов, требующих детального изучения и анализа, т.к. от качества управленческих решений зависят результаты деятельности предприятия.


Литература:

1. Салимова Т.А. Содержание и факторы, формирующие качество управленческих решений / Салимова Т.А., Салимов М.Ш. // менеджмент в России и за рубежом, №3, 2010 г., с. 28
   
2. Финансовое управление фирмой / под ред. В.И. Терехина. - М.: Экономика, 1998.
   
3. Управление организацией: Учебник / под ред.А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Соломатина. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.:ИНФРА – М, 1999
   

Кардаш А.О., Моргун Т.І.

Керівник: к.е.н, доцент Никонович М.О.

Київський національний торговельно-економічний університет


ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Для успішного функціонування підприємства і ефективного його розвитку, найважливішим елементом є функціонування системи внутрішнього контролю. В сучасних умовах внутрішній контроль набуває дедалі більшого значення, адже виступає засобом поліпшення показників діяльності підприємств і організацій, їх подальшого розвитку та удосконалення. Внутрішній контроль присутній на кожному підприємстві (організації), але ефективність його забезпечується не завжди.

Внутрішній контроль – це система заходів, визначених управлінським персоналом підприємства та здійснюваних на підприємстві з метою найбільш ефективного використання усіма працівниками своїх обов'язків по забезпеченню та здійсненню господарських операцій [1, 46]. Внутрішній контроль визначає закономірність цих операцій і їх економічну доцільність для даного підприємства.

Ступінь складності щодо організації внутрішнього контролю відповідає організаційній структурі підприємства, чисельності управлінського персоналу та іншого персоналу, розгалуженості мережі відокремлених підрозділів, ступеню централізації бухгалтерського обліку та інших характеристик підприємства. Так, невеликі підприємства найчастіше не мають достатнього персоналу, матеріальних ресурсів та рівня знань управлінців для організації необхідної системи внутрішнього контролю. Великі підприємства, навіть володіючи достатньою базою, можуть бути погано керовані, і, як наслідок, досить великі затрати, понесені на організацію контролю, не дадуть бажаних результатів [2].

Ефективно діюча система внутрішнього контролю не виникає випадково. На її формування впливає ряд неодмінних умов, серед складових яких є:

1) якість управління, тобто здатність керівництва ефективно планувати та контролювати роботу;

2) кваліфікація персоналу і його здатність чітко додержуватися посадових інструкцій;

3) наявність трудових ресурсів (необхідна умова для поділу і ротації обов'язків);

4) якість внутрішнього аудиту.

Якщо оцінювати стан внутрішнього контролю на підприємствах України, то він незадовільний. Серед основних таких недоліків найчастіше зустрічаються зловживання службовим становищем (неоприбуткування і привласнення майна підприємства), невиконання або неякісне виконання службових обов'язків, неправильна оцінка операцій із заготівлі, виробництва чи реалізації з точки зору доцільності й економічності [3].

Основною причиною виникнення всіх проблем є те, що власники підприємств, не розуміючи сутності, мети і завдань внутрішнього контролю, не приділяють належної уваги побудові ефективної системи його здійснення.

Однією з проблем є відсутність системності контролю. Керівники і спеціалісти структурних підрозділів підприємств іноді контролюють діяльність розрізнено, непланомірно і несистематично. Для усунення цих недоліків потрібно складати плани поточного контролю на підприємствах, щоб протягом кожного місяця систематично контролювати господарські операції та процеси. У них дуже важливо передбачати тематичні перевірки виконання прийнятих рішень та інші питання.

Організація внутрішнього контролю повинна бути цілісною єдиною системою взаємопов’язаних способів, прийомів і методів, які охоплюють увесь комплекс контрольних процедур, починаючи з формування інформаційної бази, проведення контрольних дій та закінчуючи узагальненням результатів контролю, а тому, основними шляхами подальшого удосконалення є такі:

– вибір оптимальної за складом та обсягом інформаційної бази, яка забезпечить реалізацію завдань, поставлених перед внутрішнім контролем;

– розробка та запровадження удосконалених способів, прийомів і методів контролю, найбільш адаптованих до завдань контрольної перевірки;

– розробка та запровадження раціональної технології вирішення завдань внутрішнього контролю, що забезпечить злагоджене функціонування його цілісного механізму.

Основною ціллю задля досягнення ефективності системи внутрішнього контролю є, насамперед, створення спеціального незалежного підрозділу – відділу внутрішнього аудиту. Доцільність створення такого відділу на підприємствах може бути доведена тим, що це дозволить керівництву здійснювати ефективний контроль за окремими підрозділами, виявити резерви виробництва і найбільш перспективні напрямки розвитку, а також давати рекомендації фінансово-економічним та бухгалтерським відділам стосовно покращення результатів їх роботи. На кожному підприємстві має бути гарантія того, що внутрішній аудит належним чином контролюється.

З метою посилення контролю особливу увагу необхідно приділити перевірці економічної ефективності і доцільності операцій підприємств, адже керівники окремих структурних підрозділів іноді не вникають у суть і ефективність рішень. Контроль поточної господарської діяльності повинен здійснюють комплексно, тому цим повинні займатися спеціалісти, які знають економіку і технологію виробництва.

Для підвищення ефективності контролю необхідно не тільки забезпечувати його своєчасність, але й повноту всіх операцій і процесів, а також розробити внутрішні стандарти контролю.

Таким чином, якщо врахувати вище подані пропозиції щодо впровадження внутрішнього контролю, можна досягнути економічного зростання підприємства, покращення його фінансово-господарської діяльності.


Література:

1. Внутрішній контроль господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. к.е.н. проф. М.Д. Корінька.– Фастів: "Поліфаст", 2006. – 440 с.
   
2. Яценко В.М. Внутрішній контроль на підприємствах України: проблеми розвитку та шляхи їх вирішення // Бухгалтерський облік і аудит. - 2010. - №3. С. 34-35.
   
3. Івануса Н. Внутрішній контроль: сучасний стан і перспективи розвитку // Наука молода. – 2006. – № 6. –С. 156 – 158.
   

Кваша В.С.

Керівник: к.е.н., доцент Садекова А.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ПРИНЦИПИ ВИЯВЛЕННЯ, МОБІЛІЗАЦІЇ ТА ПОШУКУ РЕЗЕРВІВ


Одним з головних завдань економічного аналізу є пошук та обґрунтований підрахунок резервів у роботі підприємства. Під резервами розуміють запаси ресурсів, які свідомо не використовуються (страхові запаси) або втрачені, чи невикористані можливості чогось на підприємстві.[1,с. 221]

Метою роботи є вивчення поняття резервів, а також принципів виявлення та мобілізації, методики вимірювання резервів.

Виконуючи аналітичне дослідження, економісти всебічно вивчають стан господарських процесів на підприємстві і дають розгорнуту оцінку його діяльності, досягнутому рівню ефективності виробництва, можливим недолікам та відвертим втратам. Позитивна оцінка роботи підприємства зовсім не виключає прискіпливої уваги до всіляких негативних моментів в управлінні підприємством та невикористаних можливостей зростання ключових показників.

Жорстка перманентна боротьба в ринковому середовищі зумовлює підприємства постійно удосконалювати свою роботу, ефективніше використовувати виробничі ресурси, впроваджувати нову техніку та технологію. Уся робота з викорінення недоліків і впровадження передового досвіду починається з пошуку та оцінювання резервів. Економічна сутність резервів як невикористаних чи втрачених можливостей полягає в забезпеченні ефективнішого розвитку суб'єкта господарювання в конкурентному середовищі. Отже, пошук резервів — об'єктивний процес,який є одним з проявів загальною закону економії робочого часу. [1,с. 221-222]

Основною метою економічного аналізу е пошук можливостей покращання результатів роботи підприємства, підвищення його ефективності. Для її досягнення необхідно відшукати внутрішні і зовнішні резерви.

Поки що немає однозначного визначення поняття «резерви». У перекладі з латинської мови слово reservere означає «економити, зберігати», а у французькій мові reserve - це «запас». У спеціальній економічній літературі поняття «резерви» застосовується у двох значеннях: по-перше, як запаси, ресурси, необхідні для забезпечення безперебійного виробничого процесу, по-друге, як невикористані можливості подальшого розвитку та удосконалення наявного рівня виробництва, наприклад резерви зростання рівня продуктивності, оплати праці, резерви зниження собівартості продукції, резерви збільшення обсягу виробництва, прибутку, рентабельності тощо. [2,с. 540-541]

Пошук резервів підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності здійснюється за такими етапами:

1. Виявлення структури собівартості готової продукції.
   
2. Оцінка ресурсів, які обмежують темпи зростанні виробництва і зменшення собівартості.
   
3. Пошук резервів за всіма стадіями життєвого цикл виробництва (або іншого об'єкта аналізу).
   

Встановлення комплексності резервів, тобто досягнення економії
га підвищення ефективності використання, відбувається одночасно
всіх видів ресурсів. [3,с. 366]

У процесі раціонального пошуку і реалізації резервів важливо дотримуватися чітких принципів та умов. До них можна віднести такі принципи: провідної ланки, вузьких місць, врахування типу виробництва, одночасність пошуку резервів, визначення комплексності резервів, науковість, комплексність і системність, оперативність, регулярність, демократичність у пошуку резервів, економічне обґрунтування та запобігання повторному рахунку резервів.

Принципи виявлення та мобілізації резервів.

1. Виявлення провідної ланки у підвищенні ефективності виробництва, означає, що потрібно шукати резерви щодо тих витрат, які займають основну частину у собівартості продукції і можуть дати більшу економію при мінімальних зусиллях.

2. Виділення вузьких місць, які перешкоджають підвищенню обсягів виробництва, прибутку і рентабельності та зниженню собівартості продукції.

3. Врахування впливу виробництва – пошук резервів на масовому виробництві має вестися послідовно у такому напрямі: виріб – вузол – деталь – технологічна операція. Якщо має місце одиничне виробництво, тоді резерви аналізуються за окремими операціями виробничого циклу.

4. Одночасний пошук резервів передбачає виявлення невикористаних резервів за всіма стадіями життєвого циклу об’єкту чи виробу.

5. Визначення комплексності резервів необхідно для того, щоб економія одних видів ресурсів супроводжувалась економією інших, пов’язаних з ними.

6. Науковість означає застосування у пошуку резервів наукових розробок, спеціальних методик, методі і прийомів аналізу, системи показників тощо.

7. Комплексність і системність полягають у повному вивченні економічних явищ чи процесі за допомогою такої форми організації пошуку резервів, при якій дотримуються єдність та послідовність досліджень економічних явищ як цілісної системи у певному порядку - за етапами та у взаємозв’язку, а не відокремлено.

8. Оперативність – це принцип, що вимагає швидкого пошуку резервів, формування чітких висновків, рекомендацій, які слугують основою для своєчасного прийняття відповідних управлінських рішень щодо підвищення ефективності господарювання, а також контроль за їх виконанням.

9. Регулярність означає безперервне, постійне виявлення резервів, не дивлячись на можливі позитивні тенденції розвитку суб’єкта господарювання та окремих видів його діяльності.

10. Принцип демократичності стверджує, що до пошуку резервів необхідно залучити широке коло працівників підприємства.

11. Економічне обґрунтування резервів підтвердження їх відповідними розрахунками, точними цифровими викладками, поясненнями, які ґрунтуються на реальних даних і мають об’єктивний характер.

12. Запобігання повторному рахунку резервів досягається шляхом врахування при узагальненні резервів взаємодії різних факторів, які впливають на результати господарювання. [2,с. 545-547]

Методика виявлення, вимірювання та оцінки і мобілізації резервів включає такі складові:

• визначення робіт з виявлення напрямів пошуку резервів;
  
• методи і способи вимірювання виявлених резервів;
  
• оцінка загального розміру резервів;
  
• заходи щодо практичної реалізації резервів.
  

Пошук резервів відбувається у кілька етапів: аналітичний, організаційний і функціональний.

Аналітичний етап призначений виявленню і вимірюванню резервів.

Організаційний етап включає систему конструктивних заходів з мобілізації виявлених резервів. До них можуть входити: удосконалення технології, організації, управління, матеріально - технічні бази виробництва, матеріального стимулювання працівників тощо. Підрахунок резервів підвищення ефективності виробництва здійснюється за допомогою сукупності методів і способів економічного аналізу. Основними з них є: спосіб прямого розрахунку, порівняння, детермінованого та стохастичного факторного аналізу, функціонально – вартісного аналізу, маржинального аналізу та ін. [2,с. 547-550]

Виявлення і використання резервів має велике значення. Так мобілізація ресурсів виробництва дає змогу збільшити випуск продукції, поліпшити її якість при порівняно невеликих додаткових капітальних вкладеннях та незначному збільшенні витрат матеріалів, палива, енергії тощо. Використання резервів виробництва забезпечує значну економію суспільної праці, підвищення її продуктивності, здешевлення виробництва продукції, збільшення внутрішньовиробничих накопичень. Крім того, мобілізація резервів виробництва найбільш економічне джерело зростання ефективності виробництва.


Література:

1. Івахненко В.М. Теорія економічного аналізу. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. 352с.
   
2. Купалова Г.І. Теорія економічного аналізу: Навч. Посібник. – К.: Знання,2008. – 639с.
   
3. Бутко А.Д. Теорія економічного аналізу: Підруч. – К.: Київ. нац. торг. екон. ун-т, 2005 – 411с.
   

Кваша В.С.

Керівник: к.е.н., доцент Дмитренко І.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ВИТРАТИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ ЯК ОБ’ЄКТ АУДИТУ


На сьогоднішній день страховий ринок, як України так і світу, перебуває на високому рівні розвитку. Це пов’язано з постійно зростаючим попитом на страхові послуги. Завдяки послугам страхових організацій підприємства мають змогу усунути небажані наслідки своєї діяльності, що були передбачені раніше, за допомогою страхових виплат. Від діяльності страхових організацій залежить фінансовий стан їх клієнтів-страхувальників. Тому неплатоспроможність страхової компанії похитне стан багатьох підприємств та фізичних осіб. Саме тому актуальним є питання аудиту страхової діяльності, з метою встановлення стабільності його стану.

Метою даної роботи є визначення поняття витрати страхової діяльності, іх складу та особливостей для цього виду господарської діяльності, а також обґрунтування необхідності проведення аудиту цих витрат.

Дослідження питання аудиту страхової діяльності займались такі вчені як Лень В. С., Гармантій Т. О., а також можна назвати Вовчака О.Д, Приходько В.С, які мають низку праць,присвячених страхової справі. Це питання не є дослідженим у повній мірі, існує досить маленька кількість джерел, які висвітлюють цю проблему. Тому написання цієї роботи буде актуальним.

Згідно до ст. 8 «Закону про аудиторську діяльність»: «Проведення аудиту є обов'язковим для перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників.» [4, ст.8]. Тобто проведення аудиту є обов’язковим для усіх страхових компаній.

Одним з об’єктів обов’язкового аудиту є аудит фінансової звітності: форми № 1, форми №2, тощо. Результат діяльності страхової компанії, як і будь-якого іншого підприємства, відбивається в звіті про фінансові результати у вигляді прибутку чи збитку. Важливим є правильне та достовірне формування цього показника, що стає можливим завдяки об’єктивному відображенні доходів та витрат. Саме тому витрати є одним з найважливіших об’єктів аудиту.

Витрати страховика пов'язані з подвійним характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування (страхових операцій) і виконання страховиком ролі активного інвестора, тобто інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів та власних коштів. Виділяють (Рис. 1):

1. Витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;
   
2. Витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів. [1, с.302-303]
   

Основним видом витрат страховика є страхові виплати, які сплачуються в разі настання страхового випадку. [2, с.87]

Згідно з законом України «Про страхування», страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування в разі настання страхового випадку. [3, ст.9]

У ході аудита в страховиків перевіряються як загальні питання, властиві діяльності юридичних осіб багатьох галузей господарства, так і специфічні операції, характерні тільки для страхових організацій. Основною статтею витрат страховика є страхові виплати. Тому перевірці обґрунтованості й своєчасності здійснення страхових виплат, а також обґрунтованості відмов страхувальникам у страхових виплатах (якщо таке мало місце) приділяється багато уваги та часу.[5]


Витрати страховика





На проведення інших операцій (супроводжують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів)

На проведення страхових операцій

(формують собівартість страхової послуги)







Виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування перестрахування

Аквізаційні – пов’язані із залучення нових страхувальників, укладенням нових догорів








Оплата послуг фінансово –кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів





Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування

Інкасаційні – пов’язані з обслуговування готівкового обороту надходжень страхових премій (платежів).












Витрати на ведення страхової справи

Витрати, пов’язані з одержанням доходів від інших (крім страхових на інвестиційних) господарських операцій



Ліквідаційні – пов’язані з урегулювання збитків.






Витрати на утримання страхової компанії


Заробітна плата персоналу з нарахуваннями

Відрядження





Послуги зв’язку

Амортизаційні відрахування


Реклама


Утримання і обслуговування автотранспорту




Інші витрати, які згідно з чинним законодавством, відносяться на собівартість страхової діяльності


Придбання канцелярських і господарських товарів



Комунальні послуги


Оренда приміщень




Рисунок 1. Склад витрат страхової компанії в залежності від економічного змісту витрат. Систематизовано за підставі робіт Вовчака О.Д.[2]

На даному етапі дослідження, поставлена мета була досягнута, виявленні основні витрати страхової діяльності, проведена систематизація та візуалізація цих витрат, визначено об’єкт аудиту. Для подальшого вивчення специфіки цього питання можна поставити наступні завдання: приведення методики аудиту витрат страхової справи, розробка практичних рекомендацій щодо неї, а також розгляд поняття собівартість страхової послуг.

Витрати страхової діяльності, як об’єкт аудиту, мають свої специфічні особливості. Страховик несе низку витрат не властивих для інших видів діяльності, а саме ліквідаційні, інкасаційні, аквізаційні, які враховуються на тих самих рахунках,що і витрати підприємства іншого виду діяльності. Але важливим залишається вплив цих витрат на формування фінансового результату, котрий є одним з основних показників діяльності підприємства. Витрати як об’єктом аудиту мають займати перші рядки при розробці методики внутрішнього аудиту та їх оцінці повинна приділятись особливо пильна увага збоку незалежного аудитора.