Geum.ru

Исследование влияния социо-психологической составляющей на результаты деятельности субъектов внутреннего контроля

Вид материалаИсследование

Содержание


Голенкова А.С.
Формування принципів організації внутрішнього контролю як складова його філософії
Сучасний стан інвестиційної привабливості україни
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Литература:
  1. Международный стандарт аудита (МСА) № 240 «Ответственность аудитора по рассмотрению мошенничества и ошибок в ходе аудита финансовой отчетности».



Голенкова А.С.

Руководитель: к.э.н., доцент Кусик Н.Л.

Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова


Проблемы внедрения международных стандартов социального партнёрства в Украине


В Украине, как и в других развивающихся странах, в последние годы начали активно развиваться социальные инициативы компаний. В период экономического кризиса задачами для социально ответственного бизнеса были уплата налогов и хотя бы минимальная концентрация внимания руководства на самых насущных для граждан страны проблемах.

По мере развития бизнеса (концентрации и накопления капитала), а также внедрения международных стандартов корпоративного управления собственники и руководство компаний начали более планомерно заниматься поддержкой общественно-полезных дел. Именно корпоративное управление в последние годы трансформируется в управление компанией как открытой системой, постоянно подверженной внешнему воздействию окружающей, деловой среды. Поэтому общие собрания акционеров, совет директоров и правления просто вынуждены находить адекватные ответы и постоянно учитывать интересы всех заинтересованных сторон, особенно в социально-политической, экологической и других сферах.

Украинский современный бизнес осознал, что существует целый ряд экономических преимуществ в социальной ответственности [1, с. 24 - 30]:
  • она способствует росту стоимости бренда компании и объемов продаж продукции,
  • она способствует улучшению имиджа компании,
  • она дает более широкие возможности мотивации собственного персонала,

Таким образом, социально ответственная компания более привлекательна для внешних инвесторов. К тому же западные экономисты после ряда банкротств в последние годы начали активно оперировать понятиями нефинансовых рисков, которые напрямую связаны с корпоративной социальной ответственностью. Проще говоря, это риски, возникающие в ходе проведения тех мероприятий, которые не воспринимаются обществом. Поэтому без внедрения в общую стратегию компании корпоративных социальных инициатив развитие бизнеса значительно сдерживается. Именно четко продуманная стратегия корпоративной социальной ответственности (далее – КСО) позволяет компании развиваться и эффективно управлять нефинансовыми рисками [2].

Сегодня практически все социологические опросы указывают на то, что у значительной части населения Украины отношение к бизнесу, прежде всего к его собственникам, отрицательное. Повышение уровня КСО компаний и внедрение мировых стандартов социального партнерства может помочь изменить ситуацию [3].

Международный опыт, особенно европейских стран, а также США, Японии свидетельствует, что построение системы социально ответственной компании начинается с изменения отношений внутри самой компании между работниками, менеджерами и акционерами. После этого возможно найти более эффективные точки соприкосновения с окружающей средой. Персонал компании должен уметь управлять корпоративно социально ответственными процессами внутри компании, вести постоянный диалог с заинтересованными лицами, уметь составлять отчет по социальной ответственности.

В октябре 2010 года был опубликован Международный стандарт ИСО (ISO - International Organization for Standardization - Международная организация по стандартизации, занимающаяся выпуском и ратификацией ссылка скрыта) 26000:2010 «Руководство по социальной ответственности» [2; 3]. Он даёт руководство для всех типов организаций, независимо от их размера и местоположения, по:
  • концепциям, терминам и определениям, относящимся к социальной ответственности;
  • предпосылкам, тенденциям и характеристикам социальной ответственности;
  • принципам и практикам, относящимся к социальной ответственности;
  • основным темам и проблемам социальной ответственности;
  • интеграции, внедрению и распространению социально ответственного поведения в самой организации и, посредством ее политики и практик, в рамках ее сферы влияния;
  • идентификации заинтересованных сторон и взаимодействию с ними;
  • обмену информацией относительно обязательств и результативности, а также иной информацией в области социальной ответственности.

Стандарт ISO 26000:2010 предназначен для добровольного применения, он не предназначен и не подходит для целей сертификации, обязательного или контрактного применения. Как уже указывалось, стандарт ISO 26000:2010 предназначен для организаций всех типов, как больших, так и малых, функционирующих как в развитых, так и развивающихся странах. Хотя не все части стандарта одинаково полезны для всех организаций, по мнению экспертов – практиков, но его основные темы применимы для любой организации. Определение того, что для конкретной организации важно путем самостоятельного анализа и диалога с заинтересованными сторонами - является ответственностью отдельной организации.

Невзирая на процессы унификации, в частности разработку руководства ISO 26000:2010, в мире не существует и, не может существовать единого понимания и подхода к КСО. Такая ситуация продиктована спецификой среды, в которой работает тот или иной бизнес. Здесь можно говорить как о различиях в степени государственного регулирования социально-трудовых и экономических отношений наряду с вопросами охраны окружающей среды, так и об институциональной готовности той или иной группы заинтересованных лиц влиять на компанию, а также о степени и механизмах этого влияния.

Например, в США, стране с практически полной дерегулированностью вопросов трудовых отношений, очевидным двигателем КСО является гражданское общество в виде общественных организаций или объединений профсоюзов, которые требуют от компаний социально-ответственного поведения и имеют при этом достаточное количество рычагов влияния для удовлетворения своих требований. В странах северной части Европы, с их развитой системой социального диалога, напротив, многие вопросы, традиционно относящиеся к сфере КСО, решаются именно за счет государственного регулирования. Здесь система коллективных договоров предоставляет работнику очень высокие стандарты найма, соответственно, практически не существует потребности направлять инициативы КСО в область охраны и безопасности труда [1, с. 54 - 59].

К сожалению, приходится констатировать, что в Украине нет развитого гражданского общества, практически отсутствуют независимые профсоюзы, а также влиятельные группы активистов. Таким образом, с этой стороны не существует особого давления на компанию. Но наряду с этим, в Украине есть гипертрофированная в своих фискальных возможностях власть, и практически беззащитный в этой связи бизнес. Среди этого большого круга заинтересованных сторон с экономической точки зрения (получение устойчивой прибыли) и с позиции риск - менеджмента (уменьшение возможных потерь от конфликтов) стоит уделять внимание выстраиванию системных отношений с органами власти.

Устойчивое развитие отечественных компаний невозможно без социальной ответственности. Практика декларирования своих целей в сфере КСО со временем в Украине станет частью не только стратегий, но и инвестиционных процессов. Мировой опыт свидетельствует, что многие крупные международные инвестиционные фонды с миллиардным капиталом отказываются финансировать компании, не являющиеся социально ответственными.

Ускорение внешнеэкономической интеграции Украины приведет к неизбежному распространению КСО во всех сферах отечественного бизнеса. И малые, и крупные компании будут более продуманно внедрять социальные стандарты, что оздоровит не только экономику, но и общество.


Литература:
  1. Литовченко С.Е. Социальная ответственность бизнеса: актуальная повестка / С.Е. Литовченко, М.И. Корсакова. — М.: Ассоциация менеджеров, 2003. — 108 с.
  2. Ведущий информационно-аналитический портал посвященный продвижению концепции корпоративной социальной ответственности и устойчивого развития [Электронный ресурс]. – Режим доступа ссылка скрыта
  3. Социальная ответственность бизнеса [Электронный ресурс]. – Режим доступа ссылка скрыта



Гук Л.С.

Керівник: к.е.н., доцент Борисенко М.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ФОРМУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ЯК СКЛАДОВА ЙОГО ФІЛОСОФІЇ


В ринкових умовах, що характеризуються високою невизначеністю і нестабільністю зовнішнього середовища, ефективне управління підприємством передбачає значний обсяг контрольної роботи. Досвід організації ефективної системи внутрішнього контролю (СВК) у ринкових умовах господарювання практично відсутній у вітчизняних підприємств, а в сучасній періодичній літературі ці питання висвітлені все ще недостатньо.

Таким чином, вищевказані фактори зумовлюють актуальність впровадження на сучасних підприємствах дійової системи внутрішнього контролю (ВК).

Оскільки спроможна СВК повинна ґрунтуватися на певних теоретичних засадах, то перш за все необхідно системно уявити її основні концептуальні елементи.

Проблема формування організаційних принципів СВК практично не досліджена сучасними науковцями. Проте питання обґрунтування принципів організації відображається в роботах В.В. Бурцева, Ф.Ф. Бутинця, А.В. Карпова, а також І.М. Дмитренко та І.В. Сіменко, Л.О. Сухаревої, М.В. Борисенко.

Метою даної статті є визначення необхідності формування принципів організації внутрішнього контролю. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
  • дати визначення поняття «філософія контролю»;
  • відобразити місце принципів організації ВК як обов’язкового елемента філософії управління;
  • обґрунтувати необхідність формування принципів організації ВК.

На сьогодні постає питання: як організувати ефективну систему управління? Необхідно зазначити, що на сучасний стан теорії управління суттєвий вплив здійснили науки про поведінку людини – психологія, соціологія, соціальна психологія, антропологія [3]. Наряду з цим усвідомлення сутності управління неможливе і без філософії. Будь-яка галузь знання, досягнув відповідної стадії, потребує філософського осмислення власних тверджень. Термін «філософія управління» вітчизняними та зарубіжними вченими трактується по-різному, так, наприклад, В.С. Дієв дає наступне визначення філософії управління: «…Система обобщающих суждений философского характера о предмете и методах управления, месте управления среди других наук и в системе научного знания в целом, его познавательной и социальной роли в современном обществе» [3]. Однією з найважливіших завдань філософії управління повинна стати розробка концептуальних основ формування системи внутрішнього контролю. Проблема формування системи ВК не вкладається у рамки однієї або декількох дисциплін, вона також потребує філософського осмислення.

При цьому, як наголошує Л.Г. Голубкова, постають філософські та методологічні проблеми, але вже конкретно стосовно управління: визначення предмету та меж управління, сутності та поняття управління, осмислення різноманітних напрямків концептуалізації управління, вибору та обґрунтування найбільш ефективних стратегій дослідження управління [8]. Звичайно, таких підхід має місце в процесі формування системи внутрішнього контролю, але треба зазначити, що до уваги не беруться організаційні принципи як умови, які лежать в основі побудови системи внутрішнього контролю на підприємстві, відповідно виконання яких веде до ефективного створення, використання та розвитку внутрішнього контролю на підприємстві. Адже згідно з поставленим завданням, було виявлено, що саме «філософія контролю» – політика достатньої впевненості керівництва у досягненні належного рівня економії, ефективності і результативності відповідно до завдань; достовірності фінансової, статистичної і управлінської звітності; у виконанні встановлених законодавством та керівництвом норм і правил; належному захисті активів від втрат.

Питанню впровадження організаційних принципів в процесі формування системи ВК особливу увагу приділяє В.В. Бурцев [2], який зазначає, що умова успішного функціонування системи ВК організації – це дотримання принципів ефективності – основних правил, що охоплюють контрольну діяльність в цілому. З цим варто погодитись, адже принципи ефективності – це принципи власне внутрішнього контролю.

У роботі А.В. Карпова [5] також порушено питання принципів організації внутрішнього контролю взагалі. У своїй роботі автор пов’язує питання щодо основних принципів і правил ефективної організації контрольної функції з проблемою помилок контролю. Адже фактично помилки – це і є наслідок невиконання існуючих умов, тобто принципів організації ВК, що ще раз підтверджує необхідність приділення більшої уваги їх дотриманню.

Досить детально принципи організації ВК розглянуто також у роботах І.В. Сіменко [6], Л.О. Сухаревої [7], І.М. Дмитренко [4], М.В. Борисенко [1]. Але, не дивлячись на це, поставлене питання потребує подальшого вивчення з метою визначення принципів організації ВК, що сприятиме підвищенню ефективності реалізації контрольної функції в системі управління підприємством.

Таким чином, сучасне управління – це не тільки сукупність суто спеціалізованих тверджень, що мають прикладне значення, але й деяка світоглядна єдність, що забезпечує єдиний підхід до визначення базових умов з метою ефективного формування ВК на підприємстві, тобто принципів організації ВК. Окрім зазначених елементів управління, система ВК повинна ґрунтуватися на певній системі принципів (орієнтирів, стандартів), дотримання яких забезпечить отримання достовірної, вчасної, достатньої та адекватної інформації за результатами контролю. Все це, в свою чергу, дозволить обрати найбільш оптимальне управлінське рішення.

Отже, розуміння та визначення принципів організації як необхідних умов для реалізації сутності ВК дозволить побудувати ефективну систему внутрішнього контролю на підприємстві.


Література:
  1. Борисенко М.В. Систематизація принципів організації як основа проектування системи внутрішнього контролю// Вісник ДонНУЕТ №3 (27), 2005 с. 145 - 151.
  2. Бурцев В.В. Организация системы внутреннего контроля коммерческой организации.- М.: Экзамен, 2000. – 319с.
  3. Диев В.С. Философия управления // Личность. Культура. Общество. 2005. Т. VII. Вып. 1
  4. Дмитренко И.Н. Организационно-методологические аспекты аудита в условиях формирования рыночных отношений: Дис…канд. экон. наук: 08.06.04. – Донецк,1997. – 174с.
  5. Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. Пособие. – М.:Гардарики, 1999. – 584с.
  6. Сименко И.В. Организация внутрихозяйственного бухгалтерского контроля операций товародвижения с использованием ПЭВМ: Дис… канд. экон. наук: 08.00.12. – Донецк, 1996. – 170с.
  7. Сухарева Л.А. Теория и практика организации внутрихозяйственного бухгалтерского контроля в торговле (на материалах предприятий розничной торговли УССР): Дис… канд экон. наук: 08.00.12. – Донецк,1986. – 217с.
  8. Розин В.М., Голубкова Л.Г. Философия управления: Монография. – Йошкар-Ола: Марийский государственный технический університет, 2010. – 608 с.



Єфременко В.В.

Керівник: к.е.н., доцент Возиянова Н.Ю

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


СУЧАСНИЙ СТАН ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ УКРАЇНИ


Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежить соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки. Україна зі свого боку потребує іноземних інвестицій, а іноземні інвестори хочуть вкладати свої кошти в нашу державу і мають на це певні причини, серед яких: наявність значних ринків збуту; наявність дешевої робочої сили; сприятливе стратегічне розміщення.

Широке коло питань, пов'язаних з дослідженнями в галузі розвитку інвестиційної діяльності та залучення іноземних інвестицій, знайшли відображення в роботах вітчизняних і закордонних учених-економістів, зокрема: О. Барановського, І. Бланка, Л. Борщ, В. Волошина, О. Гаврилюка, П. Гайдуцького, В. Гейця, Б. Губського, Б. Є. Брігхем, Р. Вернон, О. Вільямсон, Д. Гофман, Дж. Данінг, М. Кесон, К. Кодзім, Р. Коуз, Т. Озава, М. Портер, А. Ругман, П. Семюелсон, П. Фішер, С. Хаймер, У. Шарп та інші. Однак деякі теоретичні та практичні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій в національну економіки розроблені недостатньо повно та потребують уточнення і подальшого розвитку в сучасних умовах.

На 1 січня 2010 року, іноземними інвесторами внесено 40026,8 млрд. дол. США. Інвестиції надійшли в Україну зі 125 країн світу. До п’ятірки основних країн-інвесторів входять: Кіпр – 8 593,2 млн. дол. США; Німеччина – 6 613,0 млн. дол. США; Нідерланди – 4 002,0 млн. дол. США; Російська Федерація – 2 674,6 млн. дол. США; Австрія – 2 604,1 млн. дол. США.

Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн, тому й надалі суттєво відстає від основних конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку. [1]

Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості – 23,0 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у т. ч. переробної – 19,7 % (виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів; металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів; хімічну та нафтохімічну промисловість, а також машинобудування).

У фінансових установах акумульовано 21,0 % обсягу прямих інвестицій, ще 10,6 % – у підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, а також 10,2 % – в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям. [2]

Найбільш привабливим для зовнішнього інвестора завдяки вищим порівняно з європейськими країнами процентним ставкам і значним темпам динаміки банківської діяльності є фінансовий сектор. З кожним роком іноземна присутність у вітчизняних фінансових установах зростає. Певною привабливістю відзначається і сфера високих технологій. У світі існує нестача кваліфікованих кадрів, а в Україні у наявності гідна освітня база для побудови експорто-орієнтованого IT-бізнесу.

Не дивлячись на це, в Україні на сьогоднішній день існують багато перешкод для інвестування.

Інвестиції та інвестори мають бути захищені на законодавчому рівні, і в разі звернення до органів судової влади інвестор повинен бути впевнений у неупередженості системи, а прийняті закони — не мати зворотної чинності.

Неабияку загрозу становить корупція. За даними на кінець жовтня 2010 р., Україна сприймається в світі як країна, що значною мірою охоплена цим явищем.

Дошкульного удару інвестиційному іміджу, загрозу економічній безпеці держави та її конкурентоспроможності в очах світової спільноти завдає відносно новий феномен — рейдерство, тобто захоплення контролю над підприємством будь-якими способами, що включають підкуп менеджерів компаній, що поглинаються, чиновників і суддів, підробку документів і судових рішень, відверто кримінальні силові методи (шантаж, погрози, побиття), силове захоплення.[3]

Існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові, зокрема:

1. Відсутність в Україні сталої стратегії та національного плану дій.

2. Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. В Україні нараховується 98 видів податкових платежів, при цьому підприємство має заповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній у світі показник становить 35 сторінок.

3. Суттєве податкове навантаження. Ставка податку на прибуток в Україні (25 %) є вищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи.

4. Низький рівень захисту інвесторів. За рейтингом захищеності прав власності, складеним Property Rights Alliance, Україна серед 70 найбільших країн світу посіла 58 місце.

5. Негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій.

Отже, характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості.

Підготовку та реалізацію заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату і залучення іноземних інвестицій потрібно здійснювати наступним чином:

- дослідження інвестиційного потенціалу України;

- вибір пріоритетних галузей та технологій;

- розробка способів залучення інвестицій;

- реалізація розробленої політики та контроль за її виконанням

Одним з головних передумов успішної інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв'язання проблем боргового тягаря. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба в капіталі.[4]

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням, тому специфіка теперішньої ситуації в країні полягає в тому, що необхідні зміни потрібно провести в якомога коротші терміни, оскільки Україна повинна забезпечити сприятливий інвестиційний клімат для бізнесу, з огляду на участь, зокрема, в проекті Євро 2012.

Література:
  1. Драган І.В. Оцінка сучасного стану залучення іноземних інвестицій в Україні // Інвестиції: практика та досвід. - № 18. – 2010
  2. Попельнюхов Р.В. Інвестиційна привабливість економіки України (інвестиційний клімат) // Інвестиції: практика та досвід. - № 21. –2009
  3. Шосталь С.О. Джерела та напрями залучення інвестицій в економіку України // Економіка та держава. - № 9. – 2009.
  4. Гайдуцький П., Каракай Ю., Грамотнєв В., Суярко С., Баліцька В. Інвестиційний клімат в Україні, 2010.