Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008

Вид материала

Содержание

Судаков В.І.
Рекомендації круглого столу
Шляхи удосконалення технологічних засад працевлаштування осіб з особливими потребами
До розділу “Професійна орієнтація”
Розділ “Професійна підготовка”
До розділу “Раціональне працевлаштування”
Перший етап.
Другий етап. Вивчення трудових потреб
Третій етап.
Список використаної літератури
В.О. Плачинда
Критерії ефективності працевлаштування інвалідів
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
Мета та завдання дослідження.
Основний матеріал дослідження.
1. Правовий критерій.
2. Медико-соціальний критерій.
3. Економічний критерій.
5. Освітній критерій.
6. Індивідуально-особистісний критерій.
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Актуальні проблеми

професійної самореалізації

осіб з особливими потребами

на ринку праці

МАТЕРІАЛИ

КРУГЛОГО СТОЛУ

Київ, 12 грудня 2007 року

КИЇВ 2008

УДК 364

ББК 65. 9(2)27

А43

Рецензенти:

Киричук О.В., дійсний член ПН України, доктор педагогічних наук, професор;

Судаков В.І., доктор соціологічних наук, професор

З М І С Т

Маршавін Ю.М.

Шляхи удосконалення технологічних засад працевлаштування осіб з особливими потребами...........................................................................................5

Шевченко Н.П.

Напрямки діяльності Державної служби зайнятості щодо забезпечення гідної роботи для людей з особливими потребами.......................................................16

Плачинда В.О.

Індивідуальна програма реабілітації як основа розробки заходів служби зайнятості щодо працевлаштування інвалідів на гідну роботу........................20

Лукашевич М.П., Пузіков Д.О.

Критерії ефективності працевлаштування інвалідів..........................................30

Дьомка О.В.

Соціальні аспекти працевлаштування людей з особливими потребами..........39

Жуков В.І.

Специфіка надання соціальних послуг центрами зайнятості особам з особливими потребами.........................................................................................44

Коляденко Н.В.

Профілактика соціальної дезадаптації осіб з обмеженими можливостями в процесі забезпечення безперервної професійної освіти інвалідів....................49

Здоровенко Н.В.

Психологічні аспекти соціально-трудової адаптації інвалідів.........................55

Дмитрієв-Заруденко В.В.

Формування єдиного інформаційного поля між службою зайнятості та соціальними партнерами щодо працевлаштування інвалідів...........................59

Сіманчук Л.І.

Практичний досвід реалізації соціальної політики щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в умовах сучасного ринку праці.........................63

Колєшня Л.Г., Стульпінас Н.К.

Професійна орієнтація осіб з особливими потребами як засіб підвищення їх конкурентоспроможності на сучасному ринку праці........................................68

Семигіна Т.В.

Типологізація моделей інвалідності та їх врахування при працевлаштуванні..................................................................................................73

Зезека Н.О.

Зайнятість і працевлаштування людей з інвалідністю: проблеми та шляхи їх вирішення...............................................................................................................78

Бондарчук Л.В.

Етичні засади, завдання та напрямки соціальної роботи з людьми, що мають особливі потреби, щодо їх професійної самореалізації на ринку праці...........84

Логвиненко В.П.

Сприяння суб’єктогенезу інвалідів в процесі профорієнтації та професійного навчання.................................................................................................................93

Бєляєва Н.М., Сторожук Л.О., Яворовенко О.Б.

Роль та місце МСЕК у виконанні та реалізації Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні». ІПР інваліда, порядок складання, можливості реалізації відповідно до державної типової програми реабілітації інвалідів................................................................................................................103

Коваль О.Ю.

Співпраця Державної служби зайнятості з роботодавцями щодо професійної самореалізації осіб з особливими потребами з урахуванням їх психологічних особливостей........................................................................................................112

Рухліс О.Б.

Типовой портрет человека с ограниченными физическими возможностями....................................................................................................116

Півторанюк У.П.

Досвід проведення профорієнтаційного семінару для осіб з обмеженою працездатністю....................................................................................................124

Цицюрська О.А

Роль механізмів психологічного захисту в соціально-психологічній реабілітації людей з особливими потребами....................................................126

Рекомендації круглого столу...........................................................................133

Ю.М. Маршавін, ректор Інституту

підготовки кадрів державної служби

зайнятості України, канидат істо-ричних наук, доцент, заслужений

працівник освіти України

Шляхи удосконалення технологічних засад працевлаштування осіб з особливими потребами

Реалізація в Україні конституційної норми щодо соціальної орієнтації держави поряд з іншим вимагає створення умов для повноцінного суспільного життя осіб з особливими потребами. Тим більш, що частка населення з інвалідністю в Україні постійно зростає (табл. 1)

Таблиця 1.

	2000 р.	2006р.
Кількість інвалідів ( млн.осіб)	2.598	2.7^¹
Питома вага інвалідів до загальної чисельності населення (%)	5	5.3

Проте особи з інвалідністю потребують не стільки посилення державної соціальної допомоги і соціального захисту, скільки виконання з боку держави своїх обов'язків щодо забезпечення їх законного права на працю.

Незважаючи на це, залучення до продуктивної праці інвалідів залишається слабким місцем у вітчизняній системі соціального захисту. Так, у 2006 році із 1140 тис. інвалідів працездатного віку трудовою діяльністю займалися лише 14,9%, що не перевищує 1,6% всього зайнятого населення. В той же час соціологічне опитування, що провів НДІ праці та зайнятості населення, показало, що більшість (79,6%) інвалідів бажає працювати [3, c.16].

Проте раціональне працевлаштування осіб з особливими потребами багато в чому визначається ефективністю технологій, форм і методів державного сприяння їхньому працевлаштуванню. У цьому зв'язку набуває великого значення розробка інструментарію діяльності державної служби зайнятості щодо допомоги інвалідам у підборі підходящої роботи.

Раціональне працевлаштування безробітних осіб з особливими потребами вирішальним чином визначається наявністю вільних робочих місць, на які вони можуть працевлаштуватися. Аналіз показує, що для працевлаштування інвалідів використовують один із трьох варіантів робочих місць: звичайні; адаптовані; спеціальні. Робочі місця першої групи не потребують спеціального облаштування і пристосування під потреби інвалідів, вони є підходящими для працевлаштування тих, хто за станом здоров'я не має обмежень для професійної діяльності. Робочі місця другої групи адаптуються шляхом незначного дообладнання до професійних можливостей окремих інвалідів. Робочі місця третьої групи призначаються для тих інвалідів, які можуть працювати тільки у спеціальних умовах, на спеціально створених для них робочих місцях. Кожен із цих варіантів робочих місць для працевлаштування безробітних може підбиратися із звичайних, вже існуючих на підприємствах або шляхом створення роботодавцями спеціальних робочих місць. Слід підкреслити, що для створення сприятливих умов для працевлаштування інвалідів чинне законодавство встановлює для підприємств нормативи робочих місць у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за рік, а якщо чисельність працюючих складає від 8 до 25 чоловік, – у кількості одного робочого місця. На реалізацію зазначеної мети спрямований також такий засіб, як надання роботодавцям за певних умов дотації у розмірі річного фонду оплати праці прийнятих на роботу інвалідів. Отже, характер робочого місця, метод його пристосування під потреби інваліда, форма працевлаштування й визначають предмет і методи співпраці центрів зайнятості з роботодавцями при працевлаштуванні осіб з обмеженими можливостями.

Звичайно, діяльність центрів зайнятості по працевлаштуванню осіб з обмеженими можливостями не може обмежуватися тільки підбором вільних робочих місць і навіть сприянням створенню спеціальних робочих місць. Аналіз свідчить, що процес працевлаштування цієї категорії клієнтів, його ефективність значною мірою визначається зусиллями, наполегливістю у пошуку роботи самих клієнтів, рівнем їх конкурентоспроможності на ринку праці. Серед безробітних є прошарок осіб, які з різних причин втратили активність – опустили руки. Так, у 2006 р. з питань працевлаштування до органів соціального захисту населення звернулося лише 14,3 тис., або 1,3% загальної чисельності інвалідів працездатного віку, причому, серед них лише 43,1% мали за мету пошук роботи [3, c.17]. Це висуває як важливе завдання центрів зайнятості сприяння формуванню у інвалідів мотивації до праці, їх активізацію у пошуку роботи.

Певна частка безробітних осіб з обмеженими можливостями не має професій (спеціальностей) або кваліфікації, яких потребує конкретний місцевий ринок праці. З тих, хто звернувся до зазначених органів, чисельність бажаючих оволодіти новою професією або підвищити свою кваліфікацію становить 49%. Тому для центрів зайнятості набуває значної актуальності організація професійного навчання клієнтів з особливими потребами.

У ході зазначеного опитування НДІ праці та зайнятості, більшість респондентів показала обсолютну необізнаність у стані ринку праці, можливостях працевлаштування, реальних потребах і вимогах ринку праці, що потребує від центрів зайнятості удосконалення профінформаційної роботи з цією категорією населення. З урахуванням професійної невизначеності багатьох клієнтів важливу роль грає надання їм профконсультаційних послуг, допомоги у професійному самовизначенні.

Як показує зазначене дослідження, інваліди мають занадто великий спектр бажань щодо виду, характеру і режиму роботи, оплати праці. Зокрема, на умовах скороченого робочого дня (тижня) хочуть працювати 43,6% опитаних, працювати на дому – 18,8%, займатися підприємницькою діяльністю – 21,4%. Більшість інвалідів має реальне уявлення про розмір зарплати, на яку вони можуть розраховувати, виходячи із реальної ситуації на ринку праці. Понад 40% готові працювати, якщо розмір їхньої зарплати буде рівнятися або перевищувати подвійний розмір прожиткового мінімуму (що в той період у півтори рази було меншим від середньої зарплати по країні). Отже, при розробці своєї стратегії щодо підбору для інвалідів підходящих робочих місць центри зайнятості мають враховувати такі наміри.

Таким чином, процес працевлаштування інвалідів складається із двох ланцюжків (гілок) і декількох етапів. Перший ланцюг пов'язаний з підбором для працевлаштування інваліда підприємства і конкретного робочого місця, включаючи спосіб його створення роботодавцем. Етапами цього ланцюга є визначення наявності вільних робочих місць, на які можна працевлаштувати конкретного безробітного, з’ясування дотримання роботодавцем 4- відсоткової квоти на працевлаштування інваліда; відношення і можливості роботодавця пристосувати певне робоче місце для праці інваліда або створити спеціальне робоче місце; погодити з роботодавцем час і місце зустрічі з претендентом на робоче місце.

Другий ланцюжок дій центрів зайнятості стосується безпосередньо співпраці з інвалідом. Він, в свою чергу, складається із таких етапів: виявлення намірів і побажань інвалідів щодо майбутньої роботи; з'ясування професійно-ділових якостей кожного з них; вивчення висновку МСЕК щодо протипоказань і рекомендацій майбутньої роботи. Після виконання (проходження) цих етапів центр зайнятості має разом із клієнтом обрати із усього спектра своїх програм і послуг (профорієнтація, оплачувані громадські роботи, профнавчання, інформаційні семінари тощо) саме ті, що прискорять працевлаштування на підходящу роботу цього конкретного клієнта.

Але в умовах центрів зайнятості, кожен з яких щоденно надає послуги з працевлаштування сотням безробітним, набуває надзвичайної значущості необхідність забезпечення цілеспрямованого характеру всіх заходів і дій, координація цієї діяльності між підрозділами і спеціалістами, вимір ефективності роботи, а в разі потреби – своєчасне корегування напрямків, заходів і дій. Для вирішення цього кола завдань пропонується, щоб кожен центр зайнятості спільно з інвалідом після виявлення намірів і побажань інвалідів щодо майбутньої роботи, з'ясування професійно-ділових якостей, вивчення висновку МСЕК щодо протипоказань і рекомендацій розробляв Індивідуальну програму його працевлаштування (ІПП). Ціллю ІПП є визначення найкоротшого, але найефективнішого шляху до працевлаштування інваліда на гідну роботу. Вона складається за умови відсутності вільного робочого місця (вакансії), що є підходящою роботою для особи з особливими потребами на час її звернення до державної служби зайнятості. За змістом ІПП являє собою перелік заходів, що мають виконуватися центром зайнятості і клієнтом для підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці, адаптованості до реальних умов, а також пошуку підходящих робочих місць, а в окремих випадках – їх створення роботодавцем для раціонального працевлаштування інваліда.

Структурно ІПП складається з трьох розділів: професійна орієнтація; професійна підготовка; раціональне працевлаштування.

До розділу “Професійна орієнтація” включаються такі заходи:

– надання професійної інформації про попит і пропозицію на місцевому ринку праці, ознайомлення інваліда з паспортами підприємств, що стандартно маються у кожному центрі зайнятості;

– організація відвідувань підприємств з метою ознайомлення інваліда з особливостями та умовами праці на конкретних робочих місцях;

– проведення профконсультантом центру зайнятості індивідуально орієнтованих бесід з інвалідами, здійснення профдіагностики (експертизи потенційних професійних здібностей, професійного підбору професій);

 визначення професій і спеціальностей, доступних за станом здоров’я інваліда, з урахуванням його побажань та ціннісних орієнтацій, які він має опанувати з метою раціонального працевлаштування;

 надання інформації про соціальні установи, які опікуються проблемами інвалідів;

 надання консультацій з техніки пошуку роботи та адаптації до майбутнього професійного середовища.

Розділ “Професійна підготовка” включає заходи щодо:

 ознайомлення з переліком навчальних закладів і курсів, де можлива професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації осіб з інвалідністю за направленням державної служби зайнятості;

 ознайомлення з навчальними програмами відібраних навчальних закладів (при виникненні потреби  відвідування навчального закладу);

 визначення форми занять в процесі профнавчання.

До розділу “Раціональне працевлаштування” входять заходи щодо:

 підбору вільних робочих місць як звичайних, так і пристосованих та спеціальних з урахуванням безпеки й фізичних можливостей інваліда, в тому числі у межах нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, або заброньованих робочих місць для працевлаштування безробітних;

 забезпечення співпраці з роботодавцями щодо пристосування або створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його нозології та фізичних можливостей, а також безпеки праці;

 забезпечення співпраці з роботодавцем щодо врахування обмежень, визначених для інваліда медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), зокрема, скорочення планових і виробничих завдань, норм виробітку, надання гнучкого графіку роботи, звільнення від нічних змін тощо;

 у разі необхідності, очне представлення роботодавцю, в тому числі після закінчення інвалідом занять у навчальному закладі за направленням центру зайнятості.

Звичайно, при розробці ІПП інваліда спеціалісти центрів зайнятості мають керуватися рекомендаціями МСЕК щодо його трудових можливостей і обмежень, враховуючи відомості Індивідуальної програми реабілітації інваліда (обмеження життєдіяльності, рівень реабілітаційного потенціалу, перелік наявних засобів пересування та спілкування), а також результатами спілкування з інвалідом щодо власних побажань та уявлень про гідну працю. ІПП інваліда має стати частиною (шостим розділом) Рекомендацій центрів зайнятості щодо працевлаштування безробітного, які, в свою чергу, є додатком до соціального контракту, що укладається між особою і центром зайнятості. Рекомендації з працевлаштування є обов'язковими для кожної особи, зареєстрованої в центрі зайнятості і розробляються спільно спеціалістом центру зайнятості та клієнтом.

Із врахуванням того, що кожен клієнт має свої особливості як професійного, так і особистісного характеру, які багато в чому визначають зміст ІПП, для більш диференційного, індивідуалізованого підходу до добору заходів із працевлаштування у ІПП всіх клієнтів центру зайнятості з особливими потребами поза ознакою їх інвалідуючого захворювання доцільно згрупувати у чотири групи:

– особи з високим ступенем трудового потенціалу і низьким рівнем інвалідації;

– інваліди з середнім ступенем трудового потенціалу і середнім рівнем інвалідації;

– особи з низьким ступенем трудового потенціалу і високим рівнем інвалідації.

– особи, у яких відсутній трудовий потенціал при наявності надвисокого рівня інвалідізації.

Особи з високим ступенем трудового потенціалу обслуговуються у центрі зайнятості за такою ж схемою, як і всі інші категорії клієнтів. Тому зміст соціального контракту і рекомендацій щодо працевлаштування цієї категорії клієнтів центрів зайнятості не відрізняється від інших. Особам, у яких відсутній трудовий потенціал, державна служба зайнятості надає консультативні та інформаційні послуги про: установи соціального захисту інвалідів; соціально-реабілітаційні установи; спеціалізовані навчальні заклади.

Складання індивідуальної програми працевлаштування є обов’язковим для інвалідів з середнім та низьким трудовим потенціалом. З точки зору формальних процедур реєстрації та перереєстрації інваліди з високим, середнім і низьким ступенями трудового потенціалу обслуговується у центрах зайнятості за стандартною схемою, що визначається нормативними документами Міністерства праці та соціальної політики, Державного центру зайнятості.

У відповідності із ступенем трудового потенціалу інваліда до ІПП включаються два типи заходів підвищення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і працевлаштування на гідне робоче місце: основні заходи, у необхідності включення яких у ІПП ЦЗ зобов’язаний переконати безробітного; додаткові заходи, які можуть включатися у ІПП і мають характер додаткових соціальних послуг, які надаватиме ЦЗ. Але як основні, так і додаткові заходи пропонуються для включення в ІПП інваліда тільки за його згодою.

Отже, розробка Індивідуальної програми працевлаштування клієнта з особливими потребами (ІПП) здійснюється на підставі аналізу двох груп документів: ІПР, яка складається МСЕК та обов’язково надається особі при визначенні інвалідності^²; дипломів, свідоцтв, трудової книжки, інших документів, що характеризують її професійно-кваліфікаційні якості. Але вирішальне значення для розробки ІПП має співбесіда спеціаліста центру зайнятості з клієнтом. Вона надасть змогу провести ідентифікацію безробітного інваліда і визначити заходи, спрямовані на підвищення його активності, конкурентоспроможності на ринку праці, підбір підходящої роботи. Принципова схема використання джерел інформації, необхідної для розробки ІПП, викладена на рис. 1.

рис. 1. Джерела інформації, необхідної для розробки ІПП

Розробка індивідуальної програми працевлаштування клієнта з особливими потребами (ІПП) складається з певних етапів.

Перший етап. Проведення ідентифікації особи (для інвалідів – на підставі індивідуальної програми реабілітації за МСЕК та спілкування із спеціалістом ЦЗ), перш за все визначення ступеня трудового потенціалу особи: високого; середнього; низького.

Другий етап. Вивчення трудових потреб клієнта з особливими потребами, насамперед визначення ознак робочого місця, на яке претендує або може працевлаштуватися особа, в тому числі, необхідності у професійному навчанні за певними спеціальностями; направлення на професійні консультації; роз’яснення змісту заходів самостійного пошуку роботи; відвідування підприємств; направлення роботодавцям резюме; вивчення в ЗМІ інформації щодо вакансій та вільних робочих місць тощо.

Третій етап. Визначення заходів, спрямованих на прискорення працевлаштування клієнта. У тому числі: необхідності у професійному навчанні, одержанні професійної консультації; опануванні методів самостійного пошуку роботи; відвідуванні підприємств; направленні роботодавцям резюме; вивченні в ЗМІ інформації щодо вакансії тощо.

Для інвалідів на третьому етапі заходи, що пропонуються у ІПП, певним чином визначаються рівнем їх трудового потенціалу. Зокрема, для інвалідів з середнім рівнем трудового потенціалу:

– визначення потреби у додаткових профорієнтаційних заходах.

– визначення потреби у спеціальних видах навчання.

– підбір навчального закладу для проведення спеціальних видів навчання.

– підбір робочого місця.

-- для інвалідів з низьким рівнем реабілітаційного потенціалу:

– визначення додаткових профорієнтаційних заходів.

– визначення спеціальних видів навчання.

– підбір спеціалізованих навчальних закладів.

– підбір спеціалізованого робочого місця.

– визначення засобів самостійного пошуку роботи.

підбір спеціальних форм праці.

При розробці ІПП спеціаліст центру зайнятості повинен мати на увазі, що:

– певні пункти програми мають віддзеркалювати дії центру зайнятості і клієнта на весь термін пошуку роботи до моменту працевлаштування, а деякі можуть розраховуватися на менш тривалий термін і змінюватися, доповнюватися, уточнюватися під час чергових зустрічей;

– під час кожної зустрічі з клієнтом і співбесіди безробітний і спеціаліст інформують один одного про результати виконання кожного пункту програми, а в разі невиконання – з'ясовують причини, висловлюють свої міркування з цього приводу та шукають шляхи виконання у подальшому кожного пункту плана;

– у результаті спільного аналізу спеціаліст і клієнт визначають заходи на наступний період;

– програма складається в двох примірниках, кожен з яких підписується клієнтом і спеціалістом. При цьому примірник перебуває у клієнта до його виконання, а другий – у персональній справі безробітного.

Таким чином, розробка і реалізація індивідуальних програм працевлаштування інвалідів сприятиме систематизації дій центрів зайнятості і клієнтів щодо пошуку і підбору підходящої роботи, прискоренню працевлаштування кожного з них на гідне робоче місце, їхньої інтеграції в українське суспільство.

Список використаної літератури:

1. Актуальні проблеми професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів. Матеріали науково-практичної конференції 25-26 грудня 2003 року. Тези доповідей. – К., 2003. – 174 с.

2. Зайнятість молоді з функціональними обмеженнями / О.О.Яременко (керівник авт. кол.), К.П. Бондарчук, Н.М.Комарова та ін. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003.- 139 с.

3. Інформаційна записка НДІ праці і зайнятості населення стосовно вивчення думки інвалідів щодо бажання працювати на підприємствах відповідних сфер економічної діяльності та можливих умов їх працевлаштування (на правах рукопису). – К., 2007. – 53 с.

4. Новіков М. Десять питань про формування Індивідуальної програми реабілітації. – М., 2004. – 24 с.

5. Прісецька Н.І. Як знайти роботу. Посібник для молодих інвалідів, які шукають роботу. – М., 2006. – 40 с.

6. Таланчук П.М., Кальченко К.О., Нікуліна Г.Ф. Супровід навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі. – К.: Соцінформ, 2004. – 128 с.

7. Шевцов А.Г. Сучасні проблеми освіти і професійної реабілітації людей з вадами здоров’я. – К.: Соцінформ, 2004. – 200 с.

Н.П. Шевченко, заступник начальника

Управління організації надання соціаль-

них послуг Державного центру зайнятос-

ті Міністерства праці та соціальної

політики України, начальник відділу ор-

ганізації працевлаштування та надання

послуг роботодавцям

НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ ЩОДО Забезпечення гідної роботи для людей

з особливими потребами

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, питання ефективної зайнятості й формування конкурентного ринку праці займає провідне місце в системі економічних і соціальних завдань. Разом з тим, нова хвиля глобалізації стрімко висуває нові виклики суспільству. Насамперед, це підвищення професійної компетентності кожної людини як основи подолання й запобігання бідності, як в масштабах окремої країни, так і конкретної людини.

Особливо відчутні ці проблеми на тлі старіння населення. Слід зазначити, що більше половини зайнятого населення - це люди після 40 років. При цьому, починаючи з 90-х років, спостерігається падіння народжуваності на тлі старіння суспільства й росту смертності населення. Тобто, робоча сила стає одним із дефіцитних ресурсів нашої країни.

Разом з тим, у результаті забруднення зовнішнього середовища через аварію Чорнобильської АЕС, збільшення кількості вроджених недоліків і хронічних захворювань, техногенних катастроф і дорожньо-транспортних випадків росте кількість людей з інвалідністю й сьогодні становить 5,3 % від загального числа населення України.

У цих умовах інтеграція в суспільство, забезпечення гідного рівня життя, гідної роботи для людей з особливими потребами стає однієї з найбільш актуальних соціальних проблем.

Ще півтора роки тому соціальний захист інвалідів розглядався в нашому суспільстві переважно у вигляді пенсій. Однак політичні, економічні й соціальні реформи кардинально змінили стан ринку праці в Україні. На сьогодні структура зайнятості в Україні не відповідає стандартам країн з ринковою економікою, але вона активно змінюється.

У цілому, за даними Держкомстату, з 2006 р. в Україні на ринку праці почали переважати позитивні тенденції. Сьогодні відбувається зростання економічної активності і зайнятості серед населення в працездатному віці, у тому числі серед людей з особливими потребами. Помітні позитивні зрушення в спільній роботі як між структурними підрозділами Міністерства праці, так і у взаємодії з усіма зацікавленими сторонами щодо підвищення конкурентоспроможності інвалідів.

Слід зазначити, що за минулі роки виконано значний обсяг робіт щодо вдосконалення законодавчої бази, визначено систему заходів, орієнтованих на поліпшення життєдіяльності інвалідів, відновлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності. Так, затверджено Порядок надання дотації роботодавцю на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та проведення професійного навчання цієї категорії безробітних за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Набрав чинності наказ Мінпраці щодо організації взаємодії органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості, відділень Фонду соціального захисту інвалідів та реабілітаційних установ. Це дало відповідні результати – протягом січня-липня 2007 р. чисельність інвалідів, які звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, збільшилась у порівнянні з відповідним періодом 2006 р. більш ніж на третину, склавши 13,4 тис. осіб. Чисельність інвалідів, працевлаштованих службою зайнятості за цей період, у порівнянні з аналогічним періодом 2006 р., збільшилась майже на третину і склала 4.1тис. інвалідів. Однак рішучого прориву поки ще немає.

Основні причини, що стримують зайнятість людей з особливими потребами:

порівняно низький професійно-кваліфікаційний рівень інвалідів, що обмежує їх конкурентоспроможність на ринку праці;
недостатня поінформованість інвалідів, що стримує їх власну мотивацію до адаптації в суспільство;
низька якість робочих місць, що пропонуються інвалідам, та відсутність зацікавленості роботодавців у працевлаштуванні людей з інвалідністю.

Україна як член Ради Європи приєдналася до Соціальної хартії, що визначає право громадян з інвалідністю на незалежність, соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті. Тому сьогодні соціальний захист необхідно розглядати не тільки як систему соціальних виплат, послуг у підборі роботи і допомоги з безробіття, а в першу чергу, − як систему створення гідних умов праці й заробітної плати, легальної зайнятості, що забезпечить соціальні гарантії інвалідам.

Ми ставимо перед собою завдання інтеграції зусиль усіх учасників соціального діалогу в забезпеченні прав інвалідів, формування дієвих механізмів щодо мотивації роботодавців у створенні соціально-відповідального бізнесу. Разом з тим, на сьогоднішній день ще є недостатньою робота з кожною конкретною людиною, не забезпечується адресне надання послуг кожному інваліду.

З метою сприяння підвищенню конкурентноздатності інвалідів на ринку праці, їх трудовій реабілітації та працевлаштуванню державною службою зайнятості організовується професійне навчання інвалідів. Так, за рахунок коштів Фонду страхування на випадок безробіття пройшли професійне навчання 400 інвалідів, що становить лише незначну частку від числа осіб, які потребують набуття чи поновлення професійних навичок. Сьогодні виходом із цієї ситуації є направлення коштів Фонду соціального захисту інвалідів для фінансування професійної і трудової реабілітації інвалідів шляхом професійного навчання. Також очевидною є необхідність поєднання зусиль всіх зацікавлених сторін щодо формування у роботодавців мотивації до працевлаштування інвалідів.

Законодавством передбачено надання дотацій роботодавцям за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів для створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Разом з тим, на сьогоднішній день ця соціальна гарантія належним чином не працює. До цього часу Фонд соціального захисту інвалідів не повідомив структурні підрозділи служби зайнятості про закладення в кошторис видатків відповідних коштів.

Тільки при спільній, цілеспрямованій роботі можливе забезпечення всіх соціальних гарантій інвалідам, що визначені законодавством.

Державна служба зайнятості для цього:

розгортає повномасштабну інформаційну роботу з роботодавцями, суспільством щодо зміни ставлення до потенційних можливостей інвалідів, включення їх в суспільне життя країни;
розгортає інформаційну роботу з населенням, зацікавленими структурами щодо поширення інформування інвалідів про можливості державної служби зайнятості у поверненні до трудової діяльності;
забезпечує активну участь працівників центрів зайнятості в роботі медико-соціальних експертних комісій щодо визначення необхідних напрямів професійної та трудової реабілітації з урахуванням індивідуальних особливостей інваліда та потреб ринку праці.

Сьогодні для вирішення проблеми працевлаштування інвалідів в межах виконання наказу щодо взаємодії забезпечується оперативний обмін інформацією, гнучкість професійного навчання в реабілітаційних центрах відповідно до потреб ринку праці. Оскільки значна частка інвалідів, що отримують послуги в службі зайнятості, є незастрахованими особами, Фонду соціального захисту інвалідів необхідно забезпечити фінансову підтримку соціальних гарантій щодо працевлаштування з урахуванням реальних потреб інвалідів.

Лише плідне співробітництво відповідних установ, відомств, організацій забезпечить успіх у вирішенні державних завдань щодо забезпечення права інвалідів на гідну працю, сприяєтиме поверненню кожної людини до повноцінного життя.

В.О. Плачинда, заступник начальника відділу організації працевлаштування та надання соціальних послуг робото-давцям Державного центру зайнятос-ті Міністерства праці та соціальної політики України

Індивідуальна програма реабілітації як

основа розробки заходів служби зайнятості щодо працевлаштування інвалідів на гідну роботу

Працевлаштування інваліда, як правило, є складним і тривалим процесом і складається із низки заходів. Ці заходи зазначаються в індивідуальній програмі працевлаштування (далі – ІПП). Оскільки, результатом реалізації ІПП має бути раціональне працевлаштування інваліда, то при розробці ІПП необхідно врахувати стан його здоров’я, здібності, професійні навички, рекомендації медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).

Для того, щоб допомогти інваліду підібрати підходящу роботу, спеціалісти центру зайнятості повинні отримати максимальну інформацію про інвалідність клієнта та види робіт, які він може виконувати. Частково таку інформацію можна отримати з індивідуальної програми реабілітації інваліда (далі –ІПР), яка розробляється на підставі відомостей акта огляду особи МСЕК за встановленою формою.

У ІПР зазначаються індивідуальні відомості про інваліда, які спеціалісти служби зайнятості враховують під час пошуку підходящої роботи:

освітній рівень (загальний та професійний);
професії та спеціальності, кваліфікації і роботи, що виконувала особа до моменту огляду МСЕК (у разі, якщо такі були).

В ІПР медико-соціальна експертна комісія надає рекомендації щодо медичної, психолого-педагогічної, фізичної, фізкультурно-спортивної, соціальної, побутової реабілітації, а також професійної та трудової реабілітації.

Отже, індивідуальна програма реабілітації інваліда - це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку та місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1686 від 8 грудня 2006 р. Цим документом встановлено гарантований державою перелік послуг з медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, які надаються інваліду безплатно або на пільгових умовах з урахуванням потреб залежно від віку, статі, виду захворювання.

Реабілітаційні заходи охоплюють медичні, психологічні, соціально-економічні, юридичні, професійні, освітні, педагогічні та інші заходи, спрямовані на усунення і компенсацію обмежень життєдіяльності та соціальну адаптацію інваліда. Реабілітація інвалідів включає в себе: медичну, професійну, соціальну реабілітацію.

Обмеження життєдіяльності інваліда, що зазначені в ІПР, вказують повсякденну діяльність, яку інвалід не може виконувати способом та в об'ємі, звичайних для людини. При розробці ІПП спеціалісти центру зайнятості мають враховувати, що обмеження створюють інваліду перешкоди у соціальному середовищі, що ставить його в незручне становище порівняно зі здоровими людьми, і проявляються у формі часткової або повної втрати здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності.

Здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності - це категорії (критерії) життєдіяльності. Спеціалісти центрів зайнятості повинні мати уявлення про те, що величина відхилення критерію від норми діяльності людини визначає ступінь обмеження життєдіяльності. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох найважливіших її критеріїв.

Виділяють три ступеня обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлене такими порушеннями функцій органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності. Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності. Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).

Здатність до самообслуговування – це можливість ефективно виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб.

Обмеження самообслуговування має три ступеня: 1-й ступінь - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; 2-й ступінь - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб; 3-й ступінь - нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб.

Потреба в допомозі може виникати епізодично (рідше одного разу на місяць), регулярно (декілька разів на місяць), постійно (декілька разів на тиждень - регульована, або декілька разів на день - нерегульована - допомога). Залежно від інтервалу часу, через який виникає потреба в допомозі, визначаються умови та режим праці, а саме: скорочений робочий день, індивідуальні норми вироблення, введення додаткових перерв, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, систематичне медичне спостереження, можливість повністю або частково працювати вдома та інші особливості в умовах праці, які спеціалісти центру зайнятості повинні враховувати при пропонуванні підходящої роботи інваліду та з’ясовувати з роботодавцем.

Здатність до пересування – важливий критерій, який також враховується при підборі підходящої роботи для інваліда. Спеціалісти центру зайнятості повинні врахувати можливість самостійного пересування інваліда, відстань, яку може долати хворий, здатність самостійно користуватися особистим та громадським транспортом, потреба у допомозі інших осіб при пересуванні. В процесі підбору роботи інваліду при розробці ІПП та спілкуванні з роботодавцями спеціаліст центру зайнятості має інформувати їх про обмеження здатності інваліда до самостійного пересування.

Обмеження здатності самостійно пересуватися :

1-й ступінь - здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані;

2-й ступінь - здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь - нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб.

Надзвичайно велике значення для розробки ІПП інваліда має його здатність до навчання. Оцінка критерію „здатність до навчання” враховується спеціалістами служби зайнятості при направленні інваліда на професійне навчання.

Обмеження здатності до навчання також може мати три ступені:

1-й ступінь - здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає);
2-й ступінь - здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;
3-й ступінь - нездатність до навчання.

Людям, які мають складнощі з навчанням, може пропонуватися ряд робіт, зокрема тих, які мають рутинний характер, включаючи користування комп'ютерами.

Важливими критеріями, які відіграють роль у підборі підходящої роботи, також є оцінки здатності до орієнтації, спілкування, контролю за поведінкою.

Обмеження здатності до орієнтації:

1-й ступінь - здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів;
2-й ступінь - здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;
3-й ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація).

Для людей з вадами зору підходить робота масажиста, педагога-концертмейстера, перекладача, намотувальника катушок для електроприладів, слюсаря-складальника, в’язальника, слюсаря складальних робіт, складальника коробок із картону тощо.

Фахівці в галузі психології вважають, що для успішного виконання більшості виробничих функцій переважне значення сьогодні мають комунікаційні якості людини, особливо здатність до спілкування. В цьому сенсі інваліди не є винятком.

Обмеження здатності до спілкування:

1-й ступінь - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації;
2-й ступінь - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;
3-й ступінь - нездатність до спілкування.

Спеціалісти центрів зайнятості мають чітко уявляти, що людям, яким з певних причин важко спілкуватися, не слід пропонувати роботу, пов’язану з постійним спілкуванням. Наприклад, основою для професійного вибору інвалідів із вадами слуху, при наявності відповідних здібностей і бажань, можуть бути групи спеціальностей за напрямами економіки, бухгалтерського обліку, технологічні спеціальності. Ця категорія інвалідів зможе працевлаштуватися на підприємствах машинобудування, металургійної, металообробної промисловості за професіями: заточувальник, фрезерувальник, токар, гравер, штампувальник, слюсар тощо. У сфері будівництва і деревообробки за професіями: лицювальник-плиточник, штукатур, маляр, столяр будівельний, паркетник, комплектувальник меблів тощо.

Серед спеціалістів центрів зайнятості, як і у суспільстві взагалі, нерідко має місце хибне уявлення про неможливість виконувати виробничі функції людям з обмеженням здатності контролювати свою поведінку.

Обмеження здатності контролювати свою поведінку:

1-й ступінь - часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку;
2-й ступінь - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб;
3-й ступінь - нездатність контролювати свою поведінку.

Обмеження здатності контролювати свою поведінку мають, як правило. люди з психічними розладами. Вони можуть виконувати багато робіт за умови приділення уваги виробничому середовищу (наприклад, забезпечення роботою, яка не передбачає надмірного стресу або високого рівня шумів).

Зміст ІПП багато в чому визначається таким інтегральним показником, як здатність інваліда до трудової діяльності. Тому для центрів зайнятості найважливішим критерієм при підборі роботи особам з інвалідністю є врахування ступеня обмеження здатності інваліда до трудової діяльності, який зазначений в ІПР.

1-й ступінь обмеження здатності інваліда до трудової діяльності - здатність до трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією. Для інвалідів, які мають 1-й ступінь здатності до трудової діяльності, в індивідуальній програмі працевлаштування обов’язково передбачається професійний відбір з метою визначення ступеня придатності особи до окремих видів професійної діяльності та професійне навчання, оскільки особа не може працювати за попередньою професією.

2-й ступінь - здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах із використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб. Спеціально створені умови – це необхідні для інваліда умови та режим праці: скорочений робочий день, індивідуальні норми вироблення, введення додаткових перерв, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, систематичне медичне спостереження, можливість повністю або частково працювати вдома та інші особливості в умовах праці. Для багатьох інвалідів умовою раціонального працевлаштування є створення роботодавцями спеціальних умов з використанням допоміжних засобів чи спеціально обладнаного робочого місця, що полегшить особі з інвалідністю виконувати її функціональні обов'язки згідно з вимогами і стати задоволеним і продуктивним працівником.

Питання створення спеціальних умов та робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю спеціалісти центру зайнятості повинні обговорювати з роботодавцями. Необхідно обов’язково зазначати, що багато пристосувань можуть бути виготовлені за рахунок коштів самого роботодавця, а також за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів може надаватися дотація на створення спеціальних робочих місць, що потребують додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

3-й ступінь обмеження здатності інваліда до трудової діяльності - нездатність до трудової діяльності. Інвалідам, які відповідно до рекомендацій МСЕК, мають 3-й ступінь обмеження здатності інваліда до трудової діяльності та визнані непрацездатними, статус безробітного не надається. Проте центри зайнятості таким особам надають інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Розділ «Професійна орієнтація» ІПР включає такі підрозділи:

експертиза потенційних професійних здібностей - виконується для професій (спеціальностей), за якими особа працювала відповідно до відомостей, що внесені до трудової книжки, або які підтверджені документами про професійну освіту, а також для професій (спеціальностей), можливих при майбутньому здобутті професійної освіти; зазначається перелік професій і рівень кваліфікації, який збережений в тому чи іншому ступені професійної придатності; вказуються відомості до відповідної професії: в повному обсязі, з обмеженням обсягу виконуваних робіт та визначенням тривалості робочого часу;
професійна орієнтація - система заходів, що дозволяють виявити найбільш розвинуті здібності та можливості особи, зіставити їх з відповідними професіями та підібрати найбільш підходящі й перспективні для особи; професійна орієнтація включає в себе професійну інформацію, яка забезпечує ознайомлення із змістом і перспективами розвитку професій, формами та умовами їх здобуття, потребами ринку праці в кадрах, вимогами професій до особистості, можливостями професійно-кваліфікаційного становлення і т. ін.

професійний відбір здійснюється з метою визначення ступеня придатності особи до окремих видів професійної діяльності згідно з нормативними вимогами;
професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації полягає в тому, що вказуються професії, спеціальності, що рекомендуються до освоєння при професійному навчанні, перепідготовці ;
професійна освіта - надаються рекомендації щодо форми організації навчання: у загальноосвітньому навчальному закладі, у спеціально організованих умовах (спеціальна загальноосвітня школа, школа-інтернат, спеціальний клас (група у відповідному навчальному закладі), спеціальна навчальна програма, щадний режим навчання тощо); про рівень професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації (освіта: професійно-технічна, неповна вища (молодший спеціаліст), базова вища (бакалавр), повна вища (спеціаліст, магістр), курсова підготовка), назва типу та назва навчального закладу. МСЕК, ЛКК рекомендують терміни та місце навчання.

Розділ „Трудова реабілітація” ІПР включає докладний опис всіх чинників та елементів майбутньої трудової діяльності інваліда. В цьому розділі обов’язково вказуються:

протипоказані за станом здоров’я інваліда чинники професійної діяльності; показані інваліду умови праці (важкість, напруженість, режим праці та відпочинку, форма організації праці, санітарно-гігієнічні чинники);
у разі можливого продовження інвалідом роботи за своєю професією із зменшенням обсягу роботи – необхідні обмеження щодо виконання окремих посадових і функціональних обов’язків, планових завдань, норм вироблення;
у необхідних випадках – наводяться особливі вимоги до охорони праці і техніки безпеки (до роботи на висоті), біля механізмів, що рухаються, з енергоустаткуванням та інші;
у показних випадках – необхідні для виконання роботи за професією спеціальні пристосування (тифлотехнічні, сурдотехнічні та інші засоби) і спеціальні вимоги з організаційно-технічної та ергономічної адаптації робочого місця щодо особливості патології інваліда;
раціональне працевлаштування – вказується перелік рекомендованих професій та видів праці.

Рекомендації МСЕК щодо професійної та трудової реабілітації інваліда, які зазначені в ІПР, повинні лягти в основу розробки заходів індивідуальної програми працевлаштування інваліда.

Звичайно, заходи, що містяться в ІПР, надають частку інформації для розробки ІПП. Іншу необхідну інформацію можна одержати із особистого спілкування спеціаліста центру зайнятості з інвалідом.

М.П. Лукашевич, завідувач кафедри со-

ціології та соціальної роботи ІПК ДСЗУ,

доктор філософських наук, професор,

заслужений працівник освіти України

Д.О. Пузіков, старший викладач кафед-

ри соціальної роботи Відкритого між-

народного університету розвитку люди-

ни «Україна»

Blog