М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Проблеми аналізу та вдосконалення, 947.51kb.
- Запрошуємо Вас взяти участь у круглому столі, 33.13kb.
- Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення, 172.41kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008, 1598.86kb.
- "Проблеми та перспективи формування інноваційної парадигми економіки України в контексті, 32.23kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Вступ, 351.28kb.
ЦЕНТР РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФОРМУВАННЯ
ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ
В УКРАЇНІ
Матеріали круглого столу
24 квітня 2009 р.
м. Сімферополь – м. Ялта
Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р. – Сімферополь: ЦРОНІ, 2009. – 104 с.
Редакційна колегія:
- Трофимова В.В. – директор Центру розвитку освіти, науки та інновацій, кандидат економічних наук.
- Горбань О.В. – голова Ради молодих вчених АР Крим, к.ф.н., доцент
- Тарасов В.І. – ректор Кримського інституту бізнесу, кандидат філософских наук, доцент.
У матерілах круглого столу досліджений сучасний стан захисту прав людини в україні в контексті світового досвіду та процес
становлення інститутів громадянського суспільства в Україні.
Розглянуті питаннґ щодо реалізації права на освіту в Україні, особливості впровадження положень болонського процесу, зовнішнього тестування, підготовки наукових кадрів.
Обговорено напрями вдосконалення інформаційної політики та розкритий стан інформаційної безпеки в Україні.
Проаналізовано якість життя населення України, зроблені оцінки та прогнози щодо його розвитку. Визначений стан охорони здоров’я та необхідність утвердження здорового способу життя. Особливу увагу звернуто на роль громадських організацій у формуванні гуманітарної політики в Україні.
Для науковців, державних службовців та представників громадських організацій.
© Центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2009
© Автори статей, 2009
ЗМІСТ
| СУЧАСНИЙ СТАН ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ | |
| Макаров Володимир Борисович, Захарова Віра Олександрівна ЗНАЧЕННЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ОСВІТИ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ ПОТРЕБИ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ | 7 |
| Бургарт Тетяна Ігорівна, Шефель Сергій Вікторович ЗАХИСТ ПРАВА ЛЮДИНИ НА БЕЗПЕЧНЕ ДОВКІЛЛЯ – ДОКОРІННА ПРОБЛЕМА ЕКОСОФІЇ ПРАВА | 8 |
| Лутай Лариса Анатоліївна ТРУДОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПРАЦІВНИКІВ В КОНТЕКСТІ ДИСЦИПЛІНАРНИХ ВІДНОСИН | 10 |
| Чорній Світлана Миколаївна ПРОБЛЕМИ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ | 12 |
| Кондратович Уляна Дмитрівна ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ | 13 |
| Литвин Наталя Миколаївна ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ (ЮРИДИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ) | 16 |
| Столяренко Олена Вікторівна, Столяренко Оксана Василівна, Гамрецький Іван Степанович ГУМАНІСТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ | 17 |
| Акімова Валентина Семенівна ПРАВО НА МОВНУ ОСВІТУ: ПРОБЛЕМИ, ЗАВДАННЯ | 25 |
| Годованик Євген Валентинович ПРОБЛЕМА ПРОТИДІЇ МІЖНАРОДНОМУ ТЕРОРИЗМУ У ДІЯЛЬНОСТІ РАДИ БЕЗПЕКИ ООН | 27 |
| Білан Ганна Іванівна ПРО НЕДОЛІКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЖИТЕЛІВ м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА | 29 |
| Бєлкін Марк Леонідович, Бєлкіна Юлія Леонідівна ПОРІВНЯННЯ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ (КСУ) В КОНТЕКСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ | 30 |
| СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ | |
| Кирьякулова Ольга Станиславовна ПРОБЛЕМА КЛАССИФИКАЦИИ МЕЖДУНАРОДНЫХ НЕПРАВИТЕЛЬСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ | 33 |
| Черних Олена Вікторівна ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ «ТРЕТЬОГО СЕКТОРУ» В УКРАЇНІ | 35 |
| Трофимова В.В. СОЦИАЛЬНЫЙ СТАТУС УЧЕНОГО В УСЛОВИЯХ ФОРМИРОВАНИЯ ЭКОНОМИКИ ЗНАНИЙ | 36 |
| РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ОСВІТУ В УКРАЇНІ. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС. ЗОВНІШНЄ ТЕСТУВАННЯ. ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ КАДРІВ | |
| Саута Оксана Миколаївна ПРО ПРІОРИТЕТНІСТЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСНОЇ ОСВІТИ ТА РІВНОГО ДОСТУПУ ДО НЕЇ В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ | 39 |
| Науменко Наталія Сергіївна ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ОТРИМАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ У РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА | 40 |
| Агенідзе Елеонора Алімівна, Джой Тетяна Василівна ЗАСОБИ АКТИВІЗАЦІЇ ВИКЛАДАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ | 43 |
| Бєлякова Олена Сергіївна ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ВНЗ | 44 |
| Cтадник Наталя Василівна зовнішнє тестування: проблеми та перспективи | 45 |
| Христя Оксана Володимирівна МОВНА ОСВІТА у контексті Болонської конвенції | 47 |
| Костенко Наталія Іванівна КОНЦЕПЦІЯ „ОСВІТИ ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ” ЯК СКЛАДОВА БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ | 48 |
| Корчагіна Любов Миколаївна МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ ВХОДЖЕННЯ ДО ЄДИНОГО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ | 50 |
| Гавриш Елена Сергеевна ОЦЕНКА ПЕРСПЕКТИВ РАЗВИТИЯ БОЛОНСКОГО ПРОЦЕССА В УКРАИНЕ | 51 |
| ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА СТАН ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ | |
| Петкова Ольга Владимировна ИНФОРМАЦИОННАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ КАК ПРОБЛЕМА ДОВЕРИЯ МЕЖДУ ВЛАСТЬЮ И НАСЕЛЕНИЕМ | 53 |
| Малышев Олег Валериевич НАУЧНО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ПОДГОТОВКИ МОЛОДЫХ СПЕЦИАЛИСТОВ В ОБЛАСТИ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ | 55 |
| Федорова Виктория Геннадьевна АНТИКРИЗИСНОЕ УПРАВЛЕНИЕ ПРЕДПРИЯТИЕМ В УКРАИНЕ ПРИ УГРОЗЕ БАНКРОТСТВА | 57 |
| Астіон Неоніла Юріївна БАНКРУТСТВО БАНКІВ УКРАЇНИ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ДІЇ НА СУСПІЛЬСТВО | 60 |
| ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: АНАЛІЗ, ОЦІНКИ, ПРОГНОЗИ | |
| Славкова Алла Аркадіївна ДОХОДИ, ПОДАТКИ ТА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ | 62 |
| Сапарай Юлія Віталіївна система соціального захисту людей з особливими потребами: світовий та вітчизняний досвід | 64 |
| Зоц Ірина Олександрівна голодомор: ПОЧУТИ ГОЛОСИ КРІЗЬ МОВЧАННЯ | 67 |
| Доможилкина Ирина Вячеславовна ОЦЕНКА КАЧЕСТВА ЖИЗНИ НАСЕЛЕНИЯ УКРАИНЫ | 69 |
| Дашкевич Анна Олександрівна ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ | 71 |
| Куторжевська Любов Іванівна ФОРМИ ВЛАШТУВАННЯ НА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ДЕРЖАВНОСТІ В УКРАЇНІ | 73 |
| Александрова Анна Геннадьевна АНАЛИЗ ДОХОДОВ НАСЕЛЕНИЯ ПО РЕГИОНАМ УКРАИНЫ КАК ФАКТОРА КАЧЕСТВА ЖИЗНИ | 77 |
| Романенко Ігор Сергійович МАЙБУТНЄ НАЦІЇ В СТРАХУВАННІ ЖИТТЯ | 78 |
| СТАН ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ | |
| Оришака Олеся Васильевна, Петросян Армине Леваевна Особенности функциональной активности тиаминпирофосфокиназы миометрия женщин в ткани без новообразований и при доброкачественных новообразованиях | 80 |
| Рябенко Михайло Іванович РОБОТА ОРГАНІВ СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ | 81 |
| Демченко Наталія Володимирівна НЕЗДОРОВА ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ | 83 |
| Лукащук-Федик С.В ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ У ФОРМУВАННІ СЕКСУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ТА РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ | 84 |
| Губар Ольга Володимирівна, аспірант ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В УМОВАХ КРИЗИ | 89 |
| Ковальчук Ірина Леонідівна ФІЛОСОФІЯ ТА ПСИХОЛОГІЯ ЗДОРОВ’Я: ЗАХІДНИЙ ТА СХІДНИЙ ПІДХОДИ | 92 |
| РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ФОРМУВАННІ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ | |
| Горемикіна Юлія Володимирівна НЕДЕРЖАВНІ ОГРАНІЗАЦІЇ, ЯКІ НАДАЮТЬ СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ: ПРОБЛЕМИ ТА СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ | 95 |
| Грінка Людмила Миколаївна РОЛЬ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ФОРМУВАННІ ГРОМАДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ | 97 |
| Нездойминов Сергей Георгиевич, Беспалова Мария Александровна ИСТОРИЯ МУЗЕЙНОГО ДЕЛА: МУЗЕИ ОДЕССКОГО РЕГИОНА КАК ГУМАНИТАРНАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ЭКСКУРСОВЕДЕНИЯ | 98 |
| Козак Наталя Ярославівна, Котович Олена Андріївна СУДОВА РЕФОРМА: ПОНЯТТЯ, ЦІЛЬ ПРОВЕДЕННЯ ТА РЕАЛІЇ | 101 |
СУЧАСНИЙ СТАН ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ
Макаров Володимир Борисович
Національний технічний університет “ХПІ”, м. Харків
Захарова Віра Олександрівна
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків
ЗНАЧЕННЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ОСВІТИ ЯК
ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ ПОТРЕБИ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ
Серед фундаментальних потреб людини, що мають глибинне антропо-аксіологічне значення, для перспектив розбудови правової державності й громадянського суспільства в Україні особливого сенсу набуває захист її права на якісну лінгвістичну освіту за профілем фаху. Ця проблема є багатомірною. І автори не ставлять перед собою в межах цього повідомлення викласти свою думку щодо всіх її аспектів, а обирають саме той з них, який вважають найбільш нагальним.
Започаткована в Україні перебудова освітньої системи з метою її інтеграції у європейський освітній простір поставила низку питань щодо якості навчання її громадян. У зв’язку з цим стало неминучим впровадження новітніх освітніх технологій, які вже здобули перевірку часом в межах так званого Болоньського процесу. З’ясувалося, що вимогою часу до європейського стандарту освіти, який пропонується втілити у практику вітчизняної освіти є набуття юними українцями міцних знань й навичок з поширених іноземних мов, особливо англійської мови. Іншими словами, однією з найважливіших умов інтеграції майбутніх фахівців, яких готують вузи України, у спільний європейський, та й світовий, простір буття є досконалий рівень їх професійної мовної підготовки, що ґрунтується на усталеній лінгвістичній традиції.
Досвід такої підготовки в НТУ “ХПІ” в останні роки засвідчує, що в умовах звуження сфери національного виробництва, коли різко
скоротилася пропозиція щодо попиту на інженерні кадри на внутрішньому ринку працевлаштування, їхня конкурентноздатність значно підсилюється завдяки покращенню фахової лінгвістичної підготовки. Чимала кількість європейських фірм й транснаціональних корпорацій, де мовою фахового спілкування є англійська мова, готові працевлаштувати висококваліфікованих інженерів з України, що не мають мовного бар’єру у професійному спілкуванні і завдяки цьому здатні легко адаптуватися у новому соціокультурному середовищі.
В тім, виявляється, що одного лінгвістичного забезпечення фахової інженерної підготовки недостатньо для того, щоб випускники вищих технічних навчальних закладів України сьогодні впевнено почували себе на міжнародному ринці праці. Хоча і з цим завданням їм треба ще належним чином впоратися.
Не менш важливим виявляється й інший бік лінгвістичної підготовки майбутніх інженерів. Більш захищеними від коливань кон’юктури щодо свого працевлаштування у найбільш престижному конкурентному середовищі індустрії розвинутих країн світу вони можуть почуватися тільки маючи ґрунтовну лінгвістичну підготовку в питаннях цивільного та особливо господарчого й фінансового, а також процесуальних галузей права й судочинства тих країн, де намагатимуться працевлаштуватися. Це надзвичайно важливо при укладанні угод про працевлаштування та вчиненні різноманітних процесуальних дій в межах нового, раніше зовсім невідомого для себе, юридичного простору. При цьому треба враховувати динаміку змін, що відбуваються у цьому просторі, для оперативної орієнтації з метою убезпечення себе від можливих проблем, пов’язаних з розв’язанням трудових конфліктів, у тому числі з необхідністю користуватися послугами адвокатури. Звідси зрозумілим є значення відповідної лінгвістичної підготовки для такого правознавчого орієнтування.
В сучасних умовах лінгвістична підготовка майбутніх фахівців інженерної справи в нашій країні, виходячи з вищезазначеного, вимагає суттєвого покращення. Це стосується, зрозуміло, не тільки й не стільки, фінансово-організаційного боку її забезпечення, скільки передусім зміни самої методики й впровадження сучасних світових технологій такої підготовки з урахуванням специфіки фаху щодо якого вона екстраполюється. Тут важливі всі складники цього процесу: нові підручники й посібники, бажано доступні в електронному вигляді для кожного, хто має вихід до мережі Інтернету, а головне новітні інтерактивні технології лінгвістичного навчання, у тому числі в так званій дистанційній її формі. Подібні зміни вимагають й оновлення матеріально-технічної (технологічної) бази лінгвістичної підготовки в Україні, що пов’язано з залученням її вузами грантів міжнародних інвестиційних фондів для здійснення відповідних перебудовчих для цієї сфери програм.
Ці заходи не є всеосяжними, але, напевно, можуть вважатися першочерговими. У лінгвістичної підготовки в Україні вже майже не залишилося часу на те, щоб завдяки цим заходам зберегти високий рейтинг конкурентоспроможності вітчизняних інженерних кадрів.
Бургарт Тетяна Ігорівна
Шефель Сергій Вікторович
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків
ЗАХИСТ ПРАВА ЛЮДИНИ НА БЕЗПЕЧНЕ ДОВКІЛЛЯ –
ДОКОРІННА ПРОБЛЕМА ЕКОСОФІЇ ПРАВА
Право людини на безпечне довкілля – одне з її невід’ємних, природжених прав. Розуміння цього імперативу сягає корінням доби античності у межах європейської цивілізації й є настільки ж давнім для цивілізацій Сходу, якщо взяти за критерій хоча б постулати Лао-цзи та Чжуан-цзи.
Вже перша космологічна парадигма давньогрецької цивілізації у міфологічній формі оперує категоріями, сенс яких полягає саме в акцентуванні уваги до важливості підтримання соціоприродної гармонії: так званого аполлонівського початку буття.
На жаль, з розвитком європейської цивілізації дійсне розуміння цієї мудрості було затьмарене апеляцією до пріоритетності гасла: “Людина – пан природи”. В межах теорії прогресу обґрунтовувалася така свобода волевиявлення людини, яка, змушуючи її покладатися на власні наукові здобутки, перетворювала її у екофобно орієнтованого творця техногенного соціуму. Йдеться не тільки про колоніалістську практику минулих часів й сучасних транснаціональних корпорацій та суцільну індустріалізацію так званих розвинутих країн, що призвели до суттєвого вичерпання не відновлюваних природних ресурсів та катастрофічного порушення балансу біосферних сил, зникнення великої кількості біологічних видів життя, а також про створення безпосередньої загрози для існування життєвого простору самої людини.
Тривале панування технократичної парадигми техногенної цивілізації дорівнює таким чином не тільки ігноруванню права людини на безпечне довкілля, а в умовах інтенсифікації глобалізаційних процесів у світі означає девальвацію її права на життя.
Тому, сучасні екософи права, спираючись на загальноекософську спадщину (В. Гьосле, К. М. Маєр-Абіх, С. І. Григор’єв, О. І. Субетто, К. І. Шилін, Ф.-Е. Шварцкопф та ін.) та висновки провідних фахівців у цій царині екології права (В. І. Андрейцев, В. Л. Бредіхіна та ін.), підтримують необхідність розробки усього спектру нагальних екоправових питань, серед яких проблема захисту права людини на безпечне навколишнє середовище посідає провідне місце. Більше того, сучасна екософія права, як філософія гармонізації алгоритмів буття макро- й мікро- “космосу” шляхом оптимального використання права людиною, приймає участь у цьому, постаючи світоглядним знаряддям розбудови людством гармонійного екоправового соціуму.
Складність розв’язання означеної проблеми, на нашу думку, пов’язана з комплексом протирічливих чинників, притаманних сучасному українському соціуму. Передусім, це виявляється у відсутності політичної й духовної його єдності, в інерції продукування такої небезпечної властивості суспільної правосвідомості, якою виявляється юридичний нігілізм. По-друге, це позначено суттєвою зміною економічних засад нашого соціуму і відповідно зростаючою прірвою між інтересами представників його різних верств, законодавче врегулювання відносин між якими за принципом справедливості свідомо блокується певними політичними силами, що репрезентовані у законодавчій гілці влади, виходячи з їхньої корпоративної логіки боротьби за контроль над важелями державного управління. Й, нарешті, набуває особливої гостроти зростаюча недовіра громадян до владних інституцій, неузгодженість дій яких обумовлюється щонайменше ігноруванням їхніми представниками докорінних принципів й концептуальних положень основного закону держави (Конституції), погрожуючи викривленню правових почуттів громадян та суспільно значущої правової психології.
Саме такі обставини, з нашої точки зору, унеможливлюють
переведення закладених у ній духовних екзистенціалів й нормативних цінностей на рівень дій соціальних атракторів шляхом консолідації їх у площині системної державницької правової ідеології як основи державно-суспільної стратегії, яка б мала на меті досягнення у перспективі екосоціально-правової гармонії в Україні, тобто достатньо розвиненої форми спільноти соціального партнерства на кшталт суспільства, що вже склалося, принаймні, у країнах Скандинавії.
Уточнюючи цю думку, посилаємося на класичний приклад розуміння того, чим є насправді правове суспільство, апелюючи до відповідного кантівського його визначення. За І. Кантом, це стан суспільства (status civilis), коли стосунки між людьми ґрунтуються виключно на таких умовах, за яких кожний може користуватися (teilhafting warden) своїм правом, а формальний принцип можливості існування такого стану, що розглядається з точки зору ідеї волі, яка встановлює загальні закони, є не чим іншим, як суспільною справедливістю, котра у сенсі можливості, чи дійсності, чи необхідності володіння предметом… відповідно до закону може бути поділена на охоронну, взаємопридбану й розподільчу (відсутність останньої є ознакою не правового стану…).
Переосмислюючи цю думку з позицій сучасної екософсько-правової парадигми, розуміємо, що провідним чинником бажаної еволюції соціуму має стати правова людина як цілісно-екологічна особистість та творча індивідуальність. Формування її не може бути не пов’язане з екологізацією правосвідомості українських громадян, духовним їх оновленням на засадах набуття знань про гармонізацію соціальних стосунків в цілому й правовідносин зокрема, де вирішальна роль відводиться чиннику визнання людиною відповідальності щодо Природи як усього життя. У цьому сенсі людина, що формується як екологічно-правова особистість та творча
індивідуальність, якраз і здатна перебрати на себе відповідальність і за
своє життя, і за майбутнє соціуму та Природи.
Специфіка свідомості такого індивіда дозволяє йому з’ясувати, що закон Природи, що обумовлює її еволюцію, виявляється як феномен забезпечення життя однієї її форми іншою без цілковитого вичерпування першою потенціалу другої, або її знищення. Велич людини як вищої форми біологічного життя полягає у тому, що вона, пізнаючи закони Природи, отримує від неї дар гармонізації всього, що існує. Основною умовою для цього є інтеграція людини у процес утвердження й розвитку життя. Однією з визначальних форм усвідомлення людиною своєї ролі у природній еволюції виступає її екоправова рефлексія, або самоідентифікація, що набуває змісту філософсько-правової парадигмальності.
Принципове значення для самореалізації людини та, власне, захисту нею свого права на безпечне природне довкілля набуває питання щодо парадигмальних підстав її творчості. Складність його полягає в об’єктивній суперечливості феномена творчості. Так творчий потенціал людини екстравертного типу мислення, що має екофобну спрямованість, скеровує її дії не тільки на саморуйнацію, а й загрожує існуванню інших живих істот, призводить до нехтування їхнім правом на життя. Стратегія розвитку соціуму, що функціонує на таких засадах, є екофобною, техногенно-тупиковою, зорієнтованою на нищення гуманістичних підвалин людської культури.
Тому на питання: як уникнути такої катастрофічної перспективи?, – маємо дати таку відповідь. Для цього необхідна зміна парадигми мислення шляхом екологічного синтезу його екстравертного й інтровертного типів на підставі їхньої гармонізації у цілісне екоправове мислення, яке тільки й дозволить сконцентрувати у необхідному обсязі інформацію щодо вирішення творчих завдань і забезпечити головну мету життєвого призначення людини – вдосконалити себе як творця екогармонійного правового соціуму.
Підкоряючи себе цій меті, людина такого рівня свідомості здатна
перевлаштувати духовну сферу соціуму через трансформацію соціально-гуманітарних наук із сучасного її стану у життєстверджуюче знання знання, що розвивається в контексті еволюції пост(мета)некласичної, інтерсуб’єктивістської парадигми мислення. І в цьому сенсі соціум, і зокрема його філософія права та правознавство, як уся науково-освітня система зможуть змістити акцент на свої екозасади, змінюючи сенс, цінності й перспективу свого розвитку. Екософія права у цьому сенсі якраз і виступатиме інтегруючим стрижнем системи сучасного креативного знання, здатним надати життєстверджуючий імпульс системно-свідомим заходам творців гармонійного екологічного соціуму правової культури.
Лутай Лариса Анатоліївна
Донецький національний університет економіки
і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, м. Донецьк
ТРУДОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПРАЦІВНИКІВ В КОНТЕКСТІ ДИСЦИПЛІНАРНИХ ВІДНОСИН
Конституційні права й свободи людини служать базою для прийняття відповідних законів, нормативно-правових актів, регулюють діяльність усіх галузей влади, органів місцевого самоврядування й забезпечуються захистом правосуддя. Кожне з основних (статутних) трудових прав працівника має в основі відповідне основне право (свободу) особистості, причому за своїм характером права особистості можуть бути й особистими‚ і політичними‚ і соціально-економічними.
Природа основних (статутних) трудових прав працівника є фундаментом дисциплінарних відносин. Від того, наскільки точно визначено трудові права в законодавстві, залежить якість дисциплінарних відносин у суспільстві й на конкретному підприємстві, в трудовому колективі. Дотримання трудових прав працівників регламентують такі нормативні акти:
Кодекси: Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971р. №322-VІІІ; Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7.12 1984 р. № 8073-Х зі змінами, внесеними відповідно до Закону України від 05.04.2001р. №2342-III; Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р. №2341-ІІІ; Господарський кодекс України від 16.01.2003р. № 436.
Закони України: «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР; «Про колективні договори та угоди» від 1.07.1993 р. №3356-ХІІ; «Про місцеві державні адміністрації» від 9.04 1999 р. №586-ХІV; «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95ВР; «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. №2694-ХІІ; «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р. №1045-ХІV; «Про систему оподаткування» від 26.06. 1991 р. №1251-ХІІ.
До здійснюваного в межах безпосередньо пов'язаних із трудовим, відносяться права працівника на: а) укладання трудового договору; б) професійну підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації; в) об'єднання, включаючи право на створення професійних союзів і вступ до них; г) участь в управлінні організацією; д) ведення колективних переговорів, укладання колективних договорів й угод через своїх представників, а також інформацію про виконання колективних договорів, угод; е) вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів, включаючи право на страйк; ж) відшкодування втрат, що зазнав працівник в зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, і компенсацію моральної шкоди.
Права працівника припускають відповідні дії з його боку – виконання обов'язків‚ прийнятих їм на себе при укладання трудового договору.
У статті 139 КЗпП проголошується, що «працівники зобов'язані… дотримуватися трудової й технологічної дисципліни, вимоги нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір» [1, с. 641]. Основний (статутний) обов'язок працівника – це передбачені власником (уповноваженим ним органом) вид і міра необхідної поведінки‚ що регламентує здійснення з боку працівника певних дій або утримання від них‚ реакцію на звернені до нього вимоги роботодавця‚ відповідальність у разі невиконання цих вимог, а також відсутність перешкод з боку працівника в користуванні соціальним благом, щодо якого останній має право.
Проект Трудового кодексу України відіграє визначальну роль у розумінні та визначенні підходів класифікації обов'язків дисципліни праці. Останні можна класифікувати за юридичною чинністю на добровільні, примусові й незаконні. Примусові обов'язки пов’язані з виконанням відповідних законів і законодавчих актів, про які говорилося вище. Перелік примусових обов'язків поповнюється разом з розвитком законодавчої бази. Добровільні (або припустимі) обов'язки є результатом угоди адміністрації й профспілок. Ніяка сторона не може проти волі виконувати обов'язки добровільно. Це стосується дотримання графіка відпусток, виходу на роботу у вихідний або святковий день тощо. Незаконні обов'язки заборонені законодавством, але вони мають місце. Наприклад, широко поширена практика подовження робочого дня або робочого тижня, відмова роботодавця сплачувати листки непрацездатності, надавати відпустку взагалі або скорочувати її тривалість на свій розсуд.
Оскільки юридичні обов'язки, що мають моральний зміст, включені до Типових правила внутрішнього трудового розпорядку, доцільно включити їх також до Правил внутрішнього трудового розпорядку конкретного суб'єкта господарювання.
Правила внутрішнього розпорядку включають основні обов'язки працівника й роботодавця (власника або уповноваженого ним органу). Змістом трудових правовідносин є трудова діяльність працівника, формою - трудовий договір або контракт, умовами - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем належних умов праці.
Таким чином, трудові обов'язки працівника й роботодавця регламентуються Правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємств, розроблених на основі Типових і галузевих правил, затверджених згідно зі ст. 142 КЗпП, в індивідуальному трудовому договорі (контракті), посадових інструкціях.
Ці обов'язки можна певним чином структурувати. Так, обов'язки працівника, можна об'єднати в три групи: 1) дотримуватися всіх видів дисципліни й правил внутрішнього розпорядку, в т.ч. установленого режиму роботи; 2) дотримуватися правил охорони праці й техніки безпеки, тримати в належному порядку робоче місце; 3) утримуватися від дій, що завдають шкоди власникові або іншим працівникам.
Що стосується основних обов'язків роботодавця то, на жаль, у чинному законодавстві, вони не закріплені в окремій статті, що стримує розвиток трудових відносин на новому якісному рівні.
Обов’язки роботодавця можна об'єднати в три групи. Це обов’язки: 1) надати роботу, створити гідні умови праці; 2) оплатити роботу; 3) задовольняти потреби й запити працівника. Уся сукупність прав і обов'язків роботодавця в трудових правовідносинах зводиться до уточнення, конкретизації цих обов'язків, тобто в реальній дійсності вони являють собою єдине ціле, що становить сукупність конкретних прав і обов'язків [2, с. 64 – 67].
Розгляд питання про місце й роль прав і обов'язків осіб у дисциплінарних відносинах, неможливий без характеристики захисту трудових прав та інтересів працівників. У сучасному трудовому законодавстві України відсутнє визначення поняття «захист права», а сам цей термін використовується в нормативно-правових актах з різним значенням. Тобто відсутній єдиний законодавчий підхід до категорії «захист права» взагалі й дисциплінарних прав окремо.
Система суб'єктів захисту трудових (дисциплінарних) прав працівників повинна включати: 1) працівника як суб'єкта трудового права; 2) державні органи, у т. ч. загальнодержавні органи - Конституційний суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратуру, спеціальні державні органи нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю; 3) недержавні органи й громадські організації, у т. ч., комісії у справах з трудових спорів, профспілки, інші об'єднання громадян. Працівник для захисту своїх трудових прав може обрати такі варіанти поведінки: 1) самостійно захищати свої права без звернення до компетентних органів (самозахист). Під самозахистом варто розуміти здійснення не заборонених законом дій, спрямованих на охорону трудових прав та інтересів; 2) звертатися за захистом своїх прав до компетентних органів та організацій.
Таким чином, захист трудових (дисциплінарних) прав працівника - є застосування працівником або уповноваженим на те органом передбачених законодавством засобів захисту порушеного або запереченого права з метою забезпечення відновлення (визнання) наданих прав і спонукання роботодавця до належного виконання своїх обов'язків.
Література:
- Кодекс законів України про працю України [Текст]: [постанова Верховної Ради УРСР від 10 груд. 1971г. № 322-У111] // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1971. - № 50. – Ст. 375.
- Кожушко, С. Трудова дисципліна у системі елементів трудових правовідносин [Текст] / С. Кожушко // Право України. – 2005. - № 9. - С. 89 – 91.
Чорній Світлана Миколаївна
Відокремлений Підрозділ Національного університету
біоресурсів і природокористування
“Бережанський агротехнічний інститут”
м.Бережани