М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
- Проблеми аналізу та вдосконалення, 947.51kb.
- Запрошуємо Вас взяти участь у круглому столі, 33.13kb.
- Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення, 172.41kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008, 1598.86kb.
- "Проблеми та перспективи формування інноваційної парадигми економіки України в контексті, 32.23kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Вступ, 351.28kb.
ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ВНЗ
Освітній процес у ВНЗ буде ефективнішим, якщо формування загальної культури забезпечується: позитивною мотивацією студентів до педагогічної діяльності як високоінтелектуальної праці; участю студентів у відборі змісту, методів і форм організовуваного процесу.
Практико-орієнтована модель формування загальної культури студентів в освітньому процесі ВНЗ є системою, що включає мету, принципи, етапи, зміст, механізм реалізації, педагогічні умови і результат.
Загальна культура - це культура, орієнтована не на користь, а на саму цінність людини як унікальності, як особи, як єдиного джерела продуктивного діяння. Загальна культура - це єдність накопичених знань, умінь і досвіду, відносин і якостей, процес і спосіб реалізації їх в діяльності і поведінці, це і стан, і результат, і продуктивний процес засвоєння і творення соціальних і індивідуальних цінностей. Культура як явище пов'язана з освітнім процесом на двох рівнях: суспільному і індивідуальному. Педагогічна діяльність розглядається в традиційній педагогічній літературі як процес трансляції культури, що відбувається шляхом виховання, освіти і навчання. Це вважається суттю процесу соціалізації, передачі позитивно значущого досвіду людства новому поколінню і розглядається як суспільний рівень взаємодії культури і педагогічної діяльності (В.Бенін [1], Л.Виготський [2], Б.Гершунський [3], М.Каган [4] та ін.).
Розкриваючи поняття «загальної культури студента», ми зазначаємо, що формування базисних рис особистості має відбуватися відповідно до змін у суспільстві поряд з економічними, політичними, національними відносинами в сфері демократизації й гуманізації.
Спілкуючись між собою, люди збагачують один одного якостями, які в них розвинені краще. Так, завдяки з'єднанню багатства окремих особистостей, ми підходимо до більш гармонійного розвитку й кожного індивіда, й соціальних спільнот. Це цілком досяжне особистісно-орієнтоване завдання, яке спрямовує педагога на індивідуальне зростання кожної дитини й підлітка.
Для освіти сьогодні всебічний розвиток не може бути повною мірою досяжною метою, тобто результатом. Інша справа - освітній процес, у якому основним засобом є всебічність діяльності, яка дає можливість гармонійної самореалізації дитини.
У сьогоднішніх економічних, політичних і правових умовах система навчання й виховання здатна забезпечити елементарний рівень всебічної освіти людини: розумової й фізичної, моральної й правової, економічної й трудової шляхом залучення тих, хто навчається в освітніх закладах, до основних видів діяльності й спілкування, забезпечити мінімум, створити лише базу для подальшого розвитку культури особистості тих, хто навчається.
Ми розглядаємо освіту як процес виховання, навчання й розвитку особистості в інтересах людини, суспільства й держави на засадах моральності й законності. Якраз цей процес приймає активну участь у формуванні загальної культури особистості того, хто навчається.
Отже, загальна культура формується на засадах моральності та законності, де особливу роль ми відвели морально-правовій його освіті, на основі якої проходить процес становлення моральної та правової свідомості майбутнього вчителя, яка сутнісно впливає на подальше становлення та розвиток педагогічної культури майбутнього вчителя, професійної культури вчителя.
Необхідність формування загальної культури студентів обумовлена змінами соціально-економічному, політичному і культурному життю суспільства; переорієнтацією сучасної освіти на гуманістичні пріоритети; збільшеними вимогами до особи і професійної діяльності вчителя; потребою суспільства в педагогі, що володіє високим рівнем загальної культури; недостатньою розробленістю цієї проблеми в теорії і практиці педагогіки.
Література:
Бенин В.Л., Фатыхова Р.М. Педагогическое общение в структуре педагогической культуры. — Уфа: Восточный университет, 2000. — 144 с.
- Выготский В. С. Педагогическая психология. — М.: Педагогика, 1991. — 479с.
- Гершунский Б. С. Философия образования. — М.: Московский психол.-социальный ин-т: Флинта, 1998. —432 с.
- Каган М. С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений. — М.: Политиздат, 1988. — 315 с.
Cтадник Наталя Василівна
Інститут безперервної фахової освіти
Придніпровської державної академії будівництва
та архітектури (Дніпропетровськ)
зовнішнє тестування: проблеми та перспективи
Запровадження зовнішнього незалежного оцінювання у 2008 році як єдиного засобу отримання вищої освіти викликало чимало різновекторних оцінок як з боку фахівців, так і самих майбутніх абітурієнтів. Експериментально було доведено, що система української освіти не готова до таких нововведень. Підтримуючи саму ідею оцінювання навчальних досягнень учнів у формі тестів, водночас було оприлюднено і негативні наслідки тотальної заміни іспитів на процес добору правильної відповіді з кількох запропонованих. Старшокласники, навіть більш-менш упевнені у своїх знаннях, все одно обирають рядок не тому, що він правильний, а тому, що інші не підходять, для чого інколи достатньо уважно і прискіпливо прочитати завдання або просто знайти хоча б одне слово у рядку, яке не відповідає умові.
За словами директора Центру незалежного оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука, українським ноу-хау є подвійне завдання проведення ЗНО – випускна атестація у школі і вступний конкурс до вищих навчальних закладів. Чи може у такій ситуації не виникнути проблем у школі або виші? Якщо не буде мати значення оцінка в атестаті для подальшої долі абітурієнта, чи буде він намагатись отримати якомога вищі бали з усіх, а не тільки з профільних предметів (українська мова, математика тощо)? Втрачається зацікавленість у навчанні, яка і так не «підстрибує». А варто лише згадати, що раніше, аби вступити до омріяного ВНЗ, необхідно було отримати атестат без трійок. Набравши на тестуванні мінімальні 124 бали, абітурієнт може подавати документи до будь-якого навчального закладу, де приймальна комісія вже не матиме права звертати увагу на такі дрібниці, як золота-срібна медаль, високий середній бал із профільних предметів, відзнаки за успіхи у навчанні, перемога у шкільних, районних, міських олімпіадах і т.п. Абітурієнт піде вчитись туди, де його суми балів буде достатньо для зарахування на перший курс, і при цьому не матиме значення, на якому рівні школяр підготовлений саме до такого профілю навчання. Адже в сучасних умовах не доводиться перебирати…
Зміст і структура самих тестів, а саме з української мови і літератури, викликають наступні зауваження.
1. Написання твору-власного висловлення. В умовах психологічної напруги і дискомфорту незнайомої обстановки хто з уже дипломованих спеціалістів зможе бездоганно оформити свої думки? І як саме визначають помилки у творі, скільки балів за них знімають – такої інформації не зустрінеш у засобах масової інформації. Знову ж, перевірятимуть твори не комп’ютери – хто дасть гарантії, що в разі неспівпадіння поглядів абітурієнта з точкою зору перевіряючого останній поставиться до роботи об’єктивно? Виправити помилки – половина справи, але ж твір-роздум – це ще й зміст, індивідуальне бачення проблеми учнем.
2. Введення до структури тесту питань з української літератури. Навіщо для навчання у технічному вищому навчальному закладі знання, наприклад, типів віршових розмірів (які і не у кожному гуманітарному знають як слід)? Питання з української літератури мають сенс як перевірка знань шкільного курсу літератури, який, звісно, допомагає виховувати всебічно розвинену особистість. Для шкільного атестату бал з літератури – один із найголовніших, певний показник рівня розвитку духовної культури юнаків. І цей же рівень найчастіше призводить до низької сумарної оцінки за весь тест мова-література, оскільки без відповідей на питання з літератури набраних балів з мови буде недостатньо.
3. Читання й аналіз тексту. На наш погляд, найпроблемніший етап тестування. Запитань виникає безліч: як можна вгадати головну думку особистого листа батька (В.Стуса) сину? чому як варіанти відповідей подаються настільки близькі думки? навіщо в аналізі тексту питання про значення фразеологічного звороту, пошук антонімів – такі завдання вже фігурували у першій частині тесту. Текст такого обсягу (600 слів) вимагає багато часу на прочитання, обдумування, та ще й відповіді дуже схожі – от і розгублюються школярі, в останній момент наугад відзначивши певний рядок у бланку відповідей. (часто вгадують!)
4. Формулювання питань і відповідей. У зошиті 2008 року у завданні 47 необхідно було визначити автора і використані поетичні фігури. Отже, якщо дитина читала поданий твір Франка і впізнала пролог до поеми «Мойсей», то відповідь на другу частину завдання вона отримує «автоматом», оскільки Іван Франко зазначений тільки в одному (В) варіанті. Логічно було б запропонувати кілька однакових, на перший погляд, варіантів, і тоді учневі довелося б все-таки проаналізувати фігури поетичного синтаксису у вірші.
Намагаючись ознайомити дітей із процедурою тестування і дати можливість адаптуватися, у березні 2009 проведено було пробне тестування. Корисна, безумовно, задумка, але знову ж, не все так просто. Майже кожен випускник, який ще з першого вересня почав готуватись до зовнішнього незалежного оцінювання, спробував віднайти всі можливі засоби для тренування – підручники, посібники, таблиці. В Інтернеті ще з літа 2008 року розміщено варіанти справжніх тестових зошитів із відповідями. Опрацювавши їх, учні очікували на пробному тестуванні 2009 року завдань подібних, але не повністю тотожних з минулорічними! Частина питань пробного тестування з української мови і літератури дослівно повторює питання 2008 року. Після такої спроби може скластися хибне враження про однотипність тестів, і тоді інші питання під час сесії – 2009 можуть викликати неабиякий подив і зрозумілий страх.
Проаналізувавши пробне тестування з української мови і літератури, відзначимо такі некоректні, на погляд викладача мови, моменти:
1. У завданні 12 про подвоєння літер всі рядки, окрім правильного, містять слова іншомовного походження ( Д) масаж, оперета, донбаський), що є порушенням правил укладання тестів, адже це різні правописні норми.
2. Формулювання завдання 14 «помилку допущено в рядку» вимагає уточнення «граматичну», судячи з правильної відповіді А) сама вигідна угода (треба найвигідніша), оскільки зі словом «помилка» у більшості учнів асоціюється поняття орфограми.
3. У сучасному молодіжному середовищі тлумачення фразеологізму «високо літати» (завдання 27) може бути неоднозначним: і Д) посідати високе становище, і В) мати впливових друзів, і навіть А) мріяти про майбутні досягнення. Навряд чи школярі настільки досконало знають фразеологічний словник.
4. Завдання 33, 34 містять приховану підказку, тому що двічі повторюють одну думку (звісно ж, правильну): 33) тема тексту – Б) виховання «чесної, мужньої, мудрої» людини; 34) основна думка автора – В) «Чесним, мужнім, мудрим» чоловіком можна вирости, наслідуючи приклади героїчного, жертовного, доброчинного життя.
5. Відповідь на 54 завдання вимагає від учнів пам’ятати послідовність розвитку подій у повісті «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського, притому ще й варіанти майже однакові. Частина учнів, яка читала твір за хрестоматією або скорочено, та й більшість інших просто не пам’ятають ці факти, водночас маючи загальне уявлення про сюжет.
6. Завдання 58 вимагає співвіднести прізвища авторів М.Кропивницького і М.Старицького з їх п’єсами, хоча програмою зовнішнього тестування на 2009 рік визначено тільки постать І.Карпенка-Карого. Ймовірно, що дехто із старшокласників просто не надав цим драматургам належної уваги при підготовці теми «театр корифеїв».
Таким чином, лише шляхом ґрунтовного аналізу і критичного підходу до структури і формулювання тестів можна уникнути прикрих помилок, двозначності тлумачень і відповідей. Процес добору завдань для тестового зошита повинен бути більш відкритим і обговорюватися на спеціалізованих зборах спеціалістів, Інтернет-конференціях, форумах, засіданнях вчених рад вишів. Без кардинальних (і термінових) змін у цьому напрямкові зовнішнє незалежне оцінювання знань учнів не досягне головної своєї мети – об’єктивно відобразити рівень шкільної освіти в Україні.
Христя Оксана Володимирівна
Інститут безперервної фахової освіти
Придніпровської державної академії
будівництва та архітектури, м. Дніпропетровськ
МОВНА ОСВІТА у контексті Болонської конвенції
Сьогодні триває формування принципово нової загальносвітової соціально-культурної моделі, що є результатом глобалізаційних тенденцій. Інтенсифікація процесу міжнародної взаємодії вимагає від національних спільнот особливої гнучкості та відкритості.
Прийняття Болонської конвенції стало ще одним проявом готовності різних національних спільнот до співробітництва, що й втілилося у створенні загальноєвропейського освітнього простору. Сумні наслідки численних соціальних експериментів ХХ століття довели неможливість створення життєздатного соціуму в культурному вакуумі, адже важливою передумовою існування та повноцінного розвитку суспільства є не тільки культурна спадковість у межах етносу, а й відкритість до сприйняття та засвоєння культурних здобутків інших народів. Проте плідна міжнаціональна взаємодія, яка збагачує всіх її учасників, може бути результатом діалогу лише сильних та розвинених етнокультур. Тому виховання особистості, здатної розуміти й творчо переосмислювати здобутки світової цивілізації та належним чином представляти національну культуру, є важливим завданням сучасної системи освіти.
Важливою ланкою гуманізації сучасної освіти є збагачення змісту мовного складника підготовки студентської молоді. Навчальні дисципліни, спрямовані на розвиток мовленнєвої вправності, не випадково здавна були невід’ємною складовою системи освіти: майстерне володіння словом в усі часи не тільки уможливлює соціальне та професійне становлення людини, виховання члена спільноти згідно з морально-етичними нормами етносу, а й забезпечує стрімкий суспільний розвиток. Як зазначає В. Сухомлинський, низька культура мовлення примітивізує мислення, заважає людині зростати інтелектуально, призводить до знищення етнокультури.
Донедавна питанню мовної освіти студентів-негуманітаріїв не приділялося достатньої уваги. Єдиним навчальним курсом, у межах якого могла б проводитися планомірна й цілеспрямована робота над розвитком мовленнєвих умінь і навичок студентів, залишалася «Ділова українська мова». Проте зміст та структура цієї навчальної дисципліни акцентували увагу в першу чергу на офіційно-діловому, переважно писемному, мовленні. Власне, метою цього курсу було ознайомлення студентів із засадами та принципами діловодства, мовний компонент передбачав повторення й узагальнення певного матеріалу деяких тем шкільної програми з української мови.
Впровадження 2005 року професійно орієнтованого курсу української мови дещо покращило ситуацію, але не дозволило остаточно розв’язати проблему мовної освіти молоді. За час, відведений програмою на вивчення курсу, неможливо було досягти бажаної мовної компетенції студентів. Фактично курс, завданням якого мав стати розвиток живого мовлення студентів, поглиблення навичок користуватися усіма засобами мови у конкретній комунікативній ситуації, звівся до вивчення теоретичного матеріалу. На формування індивідуального мовлення, культури спілкування, опанування фахового термінологічного словника часу майже не вистачало.
Наступним кроком до вирішення проблеми підвищення мовленнєвої компетенції студентів негуманітарних вищих навчальних закладів стало впровадження навчальних дисципліни «Українська мова» та «Культура наукової мови», змістом яких передбачено поглиблення знань з української мови, отриманих у школі чи іншому навчальному закладі, знайомство з профільними терміносистемами, робота з різностильовими текстами та опанування принципів роботи з інформацією, подальший розвиток навичок створення наукових текстів різних жанрів, удосконалення мовленнєвих навичок та підвищення культури мовлення.
Позитивних результатів у процесі викладання лінгвістичних дисциплін можна досягти лише за умови свідомого ставлення студента до індивідуального мовленнєвого розвитку. Варто зазначити, що реалізація завдань мовної освіти у ВНЗ у межах Болонської конвенції дозволяє значно збільшити обсяг й урізноманітнити форми самостійної роботи студентів, що позитивно впливає на ефективність опанування навчального матеріалу.
Таким чином, одним із важливих завдань вищої школи на сучасному етапі розвитку українського суспільства є створення такої структури мовної освіти, яка б забезпечувала високий рівень лінгвістичної підготовки випускників ВНЗ, створювала умови для розкриття творчого потенціалу особистості, її подальшого саморозвитку, адже, як зауважує О. Потебня, «чим вищим є рівень національного мовлення як першоознаки інтелектуально-духовної атмосфери, тим вищий рівень свідомості людей».
Костенко Наталія Іванівна
Вінницький державний педагогічний університет
імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця
КОНЦЕПЦІЯ „ОСВІТИ ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ” ЯК СКЛАДОВА БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Межа століть ознаменована кардинальними змінами, які відбуваються в Європі. Вони охоплюють всі сфери суспільного життя та супроводжуються формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Реагуючи на такі процеси, міністри освіти Європейського союзу ініціювали реформу європейського масштабу, що відома як Болонський процес, від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані такі ініціативи. Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997р.), Сорбоннської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.). Власне сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Основним стратегічним напрямком було визначено консолідацію зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі. Одним із важливих елементів Європейського простору вищої освіти, було зазначено поширення концепції “освіти протягом всього життя”.
В різні історичні періоди науковці провідних Європейських країн, зокрема Великої Британії, приділяли увагу даному аспекту. Так, наприклад, Б. Йекслі розглядає пожиттєву освіту як процес неперервного розвитку, і при цьому він зазначає, що розвиток особистості в результаті освітнього впливу повинен бути не хаотичним, а обов’язково керованим та цілеспрямованим процесом і носити демократичний характер. Особливо актуальними є зауваження автора, в яких він вказує на грубу помилку британської освітньої системи, яка постійно намагається відокремлювати початкову та середню, професійно-технічну та університетську освіту, що у кінцевому результаті призводить до ще більш глобального розмежування громадян суспільства за їх економічними та соціальними характеристиками. При розбудові нової моделі системи освіти він пропонує спиратися на принцип взаємопродовжуваності всіх ланок та рівнів освіти.. Що ж стосовно середньої освіти, повинна стати логічним продовженням початкової, а потім перерости у професійну або університетську.
Особливої уваги на нашу думку, потребує шкільна освіта в системі пожиттєвої освіти, оскільки вона не лише важливий її елемент, а є базовою і визначає функціональну взаємодію всіх її складових. Так, наприклад, К. Річмонд у своїй праці “Концепція неперервної освіти” вказує на те, що “Існуюча система, на жаль, застаріла в тому розумінні, що навчальний процес в ній все ще будується за схемою ХІХ століття, тобто школи виконують функцію заправної станції, куди приходять молоді люди, щоб отримати запас знань та вмінь, яких вистачить на все життя”.
Багаторічна практика переконливо демонструє, що, в системі освіти повинні бути створені умови для реалізації учнями своїх інтересів, здібностей і подальших (післяшкільних) життєвих планів, оскільки традиційна непрофільна підготовка старшокласників в загальноосвітніх установах призводить до порушення спадкоємності між школою і вузом, породжує численні підготовчі відділення вузів, репетиторство, платні курси і ін. Враховуючи спрямованість сучасних старших шкіл, А. Сток виділяє чотири типи безперервної освіти, серед яких особливо актуальними є : програми соціальних пріоритетів, до яких відносять професійні програми, програми для безробітних та допомоги з працевлаштування і т.п.; загальна продовжена освіта, до якої входять програми продовження академічного профілю і т.п.; загальнокультурна освіта, що передбачає вивчення профільних курсів з мистецтв, наук, ремесел, мов і т.п. впродовж всього життя.
Поширення концепції “освіти протягом всього життя” та інтенсифікація суспільно-економічних змін в країні викликали потребу переглянути характер державної шкільної освіти, при цьому особливе місце відводиться проблемі профільної диференціації навчання. Однак реформи не мають бути «поверхневим, косметичними». Вони мають стосуватися глибинних основ нашої освіти й науки, з урахуванням того, що цей процес освітніх трансформацій - добровільний; полісуб’єктний, багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий; такий, що ґрунтується на цінностях європейської та національної освіти і культури.
Корчагіна Любов Миколаївна
Одеський регіональний інститут державного управління, м. Одеса
МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ ВХОДЖЕННЯ ДО ЄДИНОГО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ
На сьогодні в Україні продовжується процес модернізації освітньої галузі в рамках прагнення приєднатися до 2010 року до єдиного освітнього простору, що є необхідним в контексті участі нашої країни у загальноєвропейських подіях, викликаних залученням до Болонського процесу з 2005 року та виконанням відповідних положень Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року.
Напередодні зустрічі міністрів країн-учасників Болонського процесу, яку заплановано провести цього року у Лювені для чергового звіту щодо стану реалізації основного завдання – надати вищій освіті ролі ключового елементу сталого розвитку суспільств, як на національному, так і на європейському рівнях, розглянемо стан виконання пріоритетних положень, зазначених у Плані дій. Отже, до 2010 року мають бути вирішені такі завдання: прийняття системи зрозумілих та порівнюваних ступенів; прийняття системи підготовки фахівців, яка в основному ґрунтується на двох циклах; запровадження системи кредитів;сприяння мобільності студентів та викладацького складу; забезпечення навчання впродовж життя; докторантура як третій Болонський цикл та синергія між європейським простором вищої освіти та європейським науковим простором [1]. На сьогодні ще багато має бути зроблено та впроваджено для досягнення завдань, прописаних у Плані дій. Вже запроваджено і функціонує кредитно-трансферна система та розроблено проект закону про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту», фактично повноцінно діє двоциклова система підготовка фахівців (бакалавр та магістр). Але такі питання, як третій цикл системи (підготовка докторів філософії) ще потребує розробки механізмів впровадження. З цим пов’язано і не вирішене питання працевлаштування на кожному з трьох циклів в контексті навчання впродовж життя. Ще остаточно недопрацьовано національну систему кваліфікацій для трьох циклів підготовки фахівців, яка має бути узгоджена із європейською системою кваліфікацій навчання впродовж життя. Також залишається не вирішеним питання запровадження додатку до диплома європейського зразка. Теоретично обґрунтована, але практично ще не здійснена така складова Болонського процесу, як забезпечення мобільності студентів та викладачів. Особливо через суттєві розбіжності у навчальних програмах у вузах України складно реалізуються студентська мобільність. Оскільки наприкінці 2008 року від Міністерства освіти та науки України на адреси вищих навчальних закладів були направлені листи із проханнями надіслати пропозиції стосовно можливості проходження певних практик або інших видів навчальної мобільності для студенів, є певні очікування перших активних спроб застосування таких практик у наступному навчальному році.
Проблема забезпечення рівного доступу до вищої освіти в Україні має суттєві зрушення та позитивні досягнення, починаючи із практики проведення зовнішнього незалежного тестування та існуванням квоти для вступу за державним замовленням до вищих навчальних закладів для осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Зазначимо, що потребують суттєвого практичного застосування положення концепції навчання впродовж життя, оскільки складові або етапи входження людини до навчання за цією концепцією в нашій країні не мають достатнього обґрунтованого взаємоузгодження та більше мають дискретну, а не неперервну характеристику. Щодо досягнень у національному звіті, в пункті «Навчання впродовж життя» на «відмінно» позначено лише «Визнання попереднього навчання».
Список використаних джерел
- Офіційні документи з питань розвитку вищої освіти Міністерства освіти та науки України: Режим доступу: ov.ua/education/higher.
Гавриш Елена Сергеевна
Донецкий Национальный Университет