М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р

Вид материалаДокументы

Содержание


Судова реформа: поняття, ціль проведення та реалії
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Литература

1. Федорченко В.К., Костюкова О.М. та ін. Історія екскурсійної діяльності в Україні: Навч. посіб. – К., Кондор. -2004. – 166 с.

2. Бабарицька В.К., Короткова А.Я., Малиновська О.Ю. Екскурсознавство і музеєзнавство: Навч. посіб. – К.: Альтпрес. -2006. – 464 с.

3. Рутинський М.Й., Стецюк О.В. Музеєзнавство: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 428 с.

4. Юренева Т.Ю. Музееведение: учебник для высшей школы.— М.: Академический Проект, 2003. – 560 c.

5. Музееведение: Вопросы теории и методики / Под ред.

В.Ю.Дукельского. – М., 1987.

6. Історія Одеси / Колектив авторів. Голов. ред. В.Н. Станко. – Одеса: Друк, 2002 – 560 с.

7. Беспалова М.О. Дослідження екскурсійного потенціалу туристично-рекреційного комплексу Одеського регіону. // Науковий вісник. – ОДЕУ. – Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Одеса, 2009. – № 5 (83). – с. 202-207.

8. Закон України “Про музеї та музейну справу” 27.11.2003 р.


Козак Наталя Ярославівна, Котович Олена Андріївна

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці


СУДОВА РЕФОРМА: ПОНЯТТЯ, ЦІЛЬ ПРОВЕДЕННЯ ТА РЕАЛІЇ


Реформування у сфері організації судової діяльності в Україні вимагає оптимізації системи відповідних правовідносин. Інститути судової влади мають бути спрямованими на охорону прав людини, громад та держави. Правові перетворення в галузі судової діяльності мають сприяти ефективному використанню організаційних, зокрема, програмних заходів, спрямованих на вдосконалення судових процесів, створення в Україні незалежного, ефективного, демократичного та справедливого суду. Водночас необхідно визначити особливий статус судової діяльності, яка є предметом конституційних, адміністративних, правоохоронних правовідносин та може вважатися частиною державного управління [2, 41].

Державна влада може успішно виконувати свої завдання перед суспільством, якщо вона утворює єдине ціле, якщо її інститути діють узгоджено і виключно у суспільних інтересах [5, 5]. Вирішення в рамках сьогодення питань підвищення ефективності судової діяльності є досить актуальною проблематикою. Водночас невирішеною є проблема загальної концепції розроблення, затвердження та виконання, фінансування судової влади в Україні. Проблемними слід визнати аспекти пошуку форм та напрямків реформування системи судових органів, етапності відповідних перетворень. Метою роботи є визначення та характеристика проблем розвитку та реформування судової влади України.

Питанням організаційних та правових засад діяльності судової влади та її вдосконалення присвячена значна кількість робіт, зокрема таких авторів, як В.Р. Айб, Б.В. Бабін, А.М. Бандурка, Н.В. Добровольська, С.В. Ківалов та ін.

Динаміка розвитку судової влади, її функцій, зокрема правосуддя, категорій судової системи, судоустрою та судочинства у вітчизняній правовій доктрині характеризується як судова реформа. Таким чином необхідно з’ясувати зміст цієї категорії. Російські автори початку XX ст. розуміли судову реформу як перетворення судоустрою та судочинства на нових засадах. Окремі експерти більш широко визначають судову реформу, як «реформу суду, прокуратури, адвокатури, слідства, системи підготовки суддів, слідчих, прокурорів та адвокатів». Сучасні фахівці визнають, що судова реформа виступає як «локомотив» правової, адміністративної та інших реформ. Петружін І.Л. висловлював думку про те, що судова реформа є корінним перетворенням, а не окремішностями, поправками та доповненнями до існуючого закону [2, 42].

На сьогодні вкрай важливою є об’єктивна оцінка поточного стану у сфері правосуддя та наявних в ній проблем. Необхідно виявити ті фактори, які здійснюють негативний вплив на судову владу, позначаються на захисті прав громадян, юридичних осіб та держави. Причому як зовнішні – ті, що від нас не залежать, так і внутрішні, тобто ті, що безпосередньо обумовлюються діями та рішеннями судів та суддів [3, 3].

Якщо говорити про передумови для справедливого і законного правосуддя, на сьогодні це визначається двома ключовими й взаємопов’язаними чинниками: зміною ставлення основних носіїв державної влади до суду і проведенням суспільно орієнтованої судової реформи. Необхідно усвідомити, що без правосуддя не можна забезпечити нормального життя, оскільки ніщо не здатне замінити чи підмінити суд як найвищого арбітра у вирішенні суспільних конфліктів.

Надзвичайно негативно на стан правосуддя впливає відсутність системної і суспільно орієнтованої судової реформи. Судді наполягають на реформі науково обґрунтованій, продуманій, здійснюваній в інтересах правосуддя і суспільства. Оцінюючи ситуацію у сфері вітчизняного судочинства, необхідно констатувати, що вона є справді дуже складною. Крім незабезпечення державою базових передумов для справедливого правосуддя, значною мірою така ситуація спричинена внутрішніми факторами, пов’язаними із організацією діяльності судів та здійснення суддівських повноважень.

Останнім часом, суди виявилися втягнутими у схеми із маніпуляціями із землею, незаконним набуттям права власності, узаконенням самочинного будівництва, видачею виконавчих документів та вочевидь незаконні рішення третейських судів та ухилення від митних зборів [5, 5].

Надзвичайно серйозною – такою, що може перерости у проблему національної безпеки у сфері судочинства, є проблема діяльності третейських судів. Вона полягає в тому, що ці суди, зокрема, стали широко використовуватися як спосіб незаконного отримання власності. Верховний Суд України завершує роботу над відповідним узагальненням, попередні висновки якого свідчать про те, що практично жодне із вивчених рішень третейських судів не ґрунтувалось на законі. Тому, необхідно створити дієвий механізм запобігання зловживань у сфері третейського судочинства [5, 5].

Ще одна ключова проблема – низька якість складання і оформлення судових рішень, що не лише обумовлює негативне ставлення до суду, а й відкриває двері для судового суб’єктивізму та свавілля. Непоодинокими є випадки, коли у судовому засіданні оголошується одне рішення, а документально у судовому акті фіксується інше. І це стосується не лише судів першої та апеляційної інстанції. У даному разі йдеться непросто про невиконання вимого закону щодо оформлення судового рішення. Набуває поширення таке небезпечне явище, як підроблення зацікавленими у справі особами судових рішень та їх використання [1, 7].

Найвища судова інстанція постійно працює над усуненням недоліків у роботі судів, забезпечення єдності судової практики. Проте не лише Верховний Суд має займатися підвищенням рівня здійснення правосуддя. ³дповідні повноваження щодо надання методичної допомоги, вивчення судової практики покладаються законом на вищі спеціалізовані та апеляційні суди. Натомість апеляційні суди у багатьох випадках взагалі уяви не мають про те, що відбувається в місцевих судах. Хоча багато помилок у роботі місцевих судів можна було б уникнути, якби їм вчасно було надано методичну допомогу [6, 5].

Підсумовуючи викладене, необхідно підкреслити: основний потенціал підвищенн ефективності судового захисту – всередині судової системи. Стан правосуддя значною мірою визначається ставленням суддів до виконання своїх професійних обов’язків та організацією діяльності судів.

Тому вкрай важливо не залишати без уваги всі випадки порушень у діяльності судів. Безперечно, без вирішення проблеми добору кадрів про будь – які фундаментальні позитивні зрушення у судовій системі годі думати. Її вирішення вбачається у двох основних напрямах – самоочищенні судової влади та зміні механізму добору суддів.

Другий висновок, який слід зробити, полягає в тому, що без судової реформи Україна взагалі не може відбутися як демократична, правова і соціальна держава. Але справжню судову реформу – виважену, обґрунтовану – неможливо провести в умовах гострої політичної кризи. Успішний результат реформи можуть забезпечити політична стабільність, суспільна злагода, зосередження керівництва держави на суспільних проблемах. Наразі на законодавчому рівні необхідно – удосконалювати судові процедури, спрощити процес, зменшити навантаження на суди, поліпшити доступ до правосуддя, удосконалити порядок кадрового добору суддів та їх відповідальності[5, 5].


Список використаних джерел:

1. Про прийняття рішення щодо поліпшення судової системи: рішення V з’їзду суддів України від 24 жовтня 2002р. // ³сник Верховного суду України. – 2002. – №5. – С. 6 -8;

2. Н.В. Добровольська. Проблеми розвитку судової системи у сучасній правовій доктрині України // Митна справа. – 2008. - №5(59). – С.41-45;

3. С.В. Ківалов. Судова реформа. Крок за кроком // Урядовий кур’єр. – 2007. -№13. – С.3;

4. М. Оніщук. Удосконалення правосуддя: засади реформування // Голос України. – 2007.-С.4;

5. В. Онопенко. Політична стабільність – запорука успішної судової реформи // Урядовий кур’єр. – 2008. - №215. – С.5;

6. М. Сірий. Судова реформа: заяви, проекти і реалії // Дзеркало тижня. – 2007.- №10. – С.5


Проблеми та перспективи формування гуманітарної

політики в Україні


Матеріали науково-практичної

конференції


Здане в набір 21 квітня 2009 року

Підписано до друку 1.05.2009 р.

Формат 60х90/16.

Папір офсетний. Умовн. друк. аркушів.25,2

Тираж 130 екз.