М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р

Вид материала

Документы

Содержание Якість життя як детермінанта розвитку людського капіталу Форми влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, в умовах розбудови державності в україні Анализ доходов населения по регионам украины как фактора качества жизни Майбутнє нації в страхуванні життя Стан охорони здоров’я та формування здорового способу життя Особенности функциональной активности тиаминпирофосфокиназы миометрия женщин в ткани без новообразований и при доброкачественных Робота органів студентського самоврядування щодо забеспечення здорового способу життя студентської молоді Нездорова політика формування здорового способу життя в умовах сучасної україни

Подобный материал:

• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Проблеми аналізу та вдосконалення, 947.51kb.
• Запрошуємо Вас взяти участь у круглому столі, 33.13kb.
• Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення, 172.41kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008, 1598.86kb.
• "Проблеми та перспективи формування інноваційної парадигми економіки України в контексті, 32.23kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Вступ, 351.28kb.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ


Якість життя як базис для розвитку людського капіталу є одним із ключових чинників національної конкурентоспроможності. Необхідність зміни парадигми стратегічного планування розвитку людського капіталу, застосування системного підходу до аналізу і програмування покращення якості життя набуває особливої актуальності у зв'язку з втратою нашою країною позицій у світових рейтингах конкурентоспроможності.

Покращення якості життя населення є одним із ключових чинників конкурентоспроможності країни, оскільки є передумовою залучення інвестиційних та трудових ресурсів, інтелектуального капіталу і, з іншого боку, дестимулює відтік людського і фінансового капіталу за кордон.

Наукове підґрунтя досліджень розвитку людського капіталу було закладено у роботах С. Бандури, Д. Богині, В. Герасимчука, С. Дзюби, А. Колота, І. Кравченко, В. Онікієнка, В. Петюха. Заслуговують на увагу роботи З. Варналія, Є. Калашнікова, О. Нижник, О. Новікової, С. Романюка, В. Чужикова, Л. Шаульської щодо питань якості життя як одного з пріоритетних напрямів соціально-економічної політики держави.

Метою даної роботи є оцінка якості життя з позиції соціально-економічного розвитку та демографічної ситуації країни. Визначення місця якісного показника рівня життя в процесі формування та розвитку людського капіталу.

За визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я якість життя – це «визначення людиною його місця в житті в контексті культури та системи цінностей, в яких вона живе, і у зв’язку з цілями, очікуваннями, стандартами та інтересами цієї людини» [2]. Тобто, якість життя кожна людина визначає особисто для себе, наскільки вона добре себе почуває фізично, емоційно, наскільки вона задоволена своїм добробутом, своєю роботою, друзями, сім’єю, політикою держави тощо.

Вагомий вплив на такі суб’єктивні почуття чинять макроекономічні показники розвитку країни: валовий національний дохід на душу населення та рівень реальної заробітної плати. Своєрідним дзеркальним відображення якості життя населення можна вважати і демографічну ситуацію країни.

За оцінками Світового банку економіка України по об’єму ВВП знаходиться на 55-му місці серед 231-ї держави, за якісним показником, тобто ВВП на душу населення , наша країна знаходиться на 120-му місці. Дані Світового банку ставлять Україну на 112 місце за рівнем валового національного доходу на душу населення в ряд країн з рівнем нижче середнього. Середній рівень валового національного доходу на душу населення становить: у світі – 8190 дол., у ЄС – 26350 дол. і в Україні – 5430 дол. [3].

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників у 2008р. становила 1806 грн., що на  33,7% більше, ніж у 2007р. У грудні 2008р. порівняно з листопадом рівень показника збільшився на 9,8% і становив 2001 грн. Проте реальна заробітна плата збільшилися на 7,2%, а реальні наявні доходи населення – на 11,4% за 2008 рік проти попереднього року. В економіці країни спостерігається надмірна диференціація рівня оплати праці за видами економічної діяльності та регіонами: різниця між найвищим та найнижчим рівнем серед видів діяльності становила 4,3 рази, а серед регіонів – 2,3 рази.

Невтішна ситуація із виплатою заробітної плати. Сума заборгованості з виплати заробітної плати на 1 січня 2009 р. досягла 1123,5 млн. грн., що в 1,7 рази, або на 454,8 млн. грн., більше, ніж на відповідну дату 2008р. При цьому за грудень 2008р. сума заборгованості зменшилася на 35,3% (613,2 млн. грн.). У цілому обсяг невиплаченої заробітної плати на початок січня 2009р. дорівнював 5,0% фонду оплати праці, нарахованого за грудень 2008р. [4].

Стійке погіршення демографічної ситуації в країні не кращим чином відображається на загальному показнику якості життя українців. Наразі демографічний стан в Україні є одним із найскладніших у Європі. З кінця 1993 року Україна вступила в смугу депопуляції, темпи якої весь час прискорюються. Загальне демографічне навантаження у розрахунку на 1000 осіб з числа населення працездатного віку зменшилося протягом 1989-2008 рр. з 791 до 585 непрацездатної особи. При цьому навантаження дітьми різко скоротилося (з 412 до 226), а особами пенсійного віку – помітно зросло (з 379 до 395). Інакше кажучи, поглиблюється процес старіння самої робочої сили й частка осіб старшого працездатного віку (45 років і старіше) у складі населення реального працездатного віку поступово зростає [4].

За період 2000-2008 років середній вік населення збільшився з 38,5 до 39,7 років. Постійно збільшується кількість осіб пенсійного віку, яка у 2008 році досягла 24 % всього населення країни (за міжнародними стандартами населення вважається старим, якщо частка осіб пенсійного віку перевищує 12 % всього населення країни). Відтак, за умов локалізації працездатного віку в межах 16-59 років, на 1000 осіб працездатного населення припадатиме 727 осіб у непрацездатному віці, що стане непосильним тягарем для економіки.

Додатковим демографічним чинником, що обмежує розвиток трудових ресурсів, є міграція населення. Лише за період 2000-2008 рр. за даними Держкомстату України з нашої держави виїхало 6,27 млн осіб. Особливе занепокоєння викликає той факт, що серед мігрантів майже 30 % складають висококваліфіковані фахівці, що негативно позначається не тільки на кількісному, але й на якісному потенціалі трудових ресурсів країни [4].

Наведені вище показники свідчать про відсутність своєчасних і ефективних інструментів покращення якості життя у нашій країні. Теоретичні припущення такої ситуації знаходять підґрунтя вже сьогодні: зниження рівня людського розвитку і, відповідно, подальшого послаблення конкурентоспроможності держави; погіршення стану здоров’я населення до загрозливих меж та людського капіталу в цілому; зниження очікуваної тривалості життя; падіння освітнього рівня громадян, що зменшує шанси громадян бути конкурентоспроможними на світовому ринку праці; несправедливого розподілу доходів, значного розриву між доходом бідних і багатих громадян, що призведе до збільшення відсотка населення, яке знаходиться за межею бідності.

Підвищення якості життя населення є пріоритетом будь-якої соціальної політики. Однак перспективи такого поліпшення визначаються економічним зростанням, створенням або відновленням робочих місць. Розширенню сфери прикладання праці (з врахуванням раціоналізації структури суспільних потреб) сприятиме збалансування інтересів політики доходів і зайнятості з пріоритетами інвестиційної і структурної політики. Особливого значення набуває прискорення розвитку малого бізнесу. В нинішніх економічних умовах це єдино можливий шлях пом’якшення та нейтралізації неминучих соціальних наслідків банкрутства збиткових підприємств, насамперед зниження безробіття та підвищення життєвого рівня тих соціальних верств, які працювали на цих підприємствах. Необхідно створити умови для послідовних переміщень робочої сили з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорцій в її розподілі. В основу цих переміщень слід покласти критерії доцільності та економічної і соціальної ефективності [1, 144].

Підсумовуючи вищенаведене можемо сказати, що у сучасному суспільстві якість життя стає основою розвитку людського капіталу. Саме якість життя визначає можливості нормального відтворення трудових ресурсів, виступає ключовим фактором їх розвитку. Здатність економіки створювати і ефективно використовувати людські ресурси все в більшій мірі визначає економічну силу нації, а разом з цим і її конкурентоспроможність на світовій арені. Загроза подальшого зниження рівня національної конкурентоспроможності через істотне погіршення якості життя обумовлює необхідність реалізації системи цільових заходів для забезпечення планування і контролю індикаторів якості життя, усвідомлення суспільством категорії якості життя як одного із визначальних чинників конкурентоспроможності та соціально-економічного розвитку держави, запровадження у практику параметрів якості життя як головних результуючих показників ефективності діяльності органів державного управління на всіх рівнях.


Список використаних джерел:

1.Іляш О.І., Васильків Т.Г. Оцінка розвитку людського капіталу України // Економіка і регіон. – 2008. - № 3. – С. 141-145.

2. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я // nt/en/

3. Верховна Рада України // ссылка скрыта

4. Державний комітет статистики України // ссылка скрыта


Куторжевська Любов Іванівна

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка


ФОРМИ ВЛАШТУВАННЯ НА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ДЕРЖАВНОСТІ В УКРАЇНІ


Конвенція ООН про права дитини, прийнята у 1989 році й ратифікована Україною у 1991 році, наголошує, що дитині для повного та емоційно ком- фортного розвитку найкраще зростати в сім’ї, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння [4]. Роль сім’ї для дитини надзвичайно важлива: батьки да-

ють дітям життя, задовольняють щоденні потреби, займаються вихованням, передають досвід поколінь, життєві цінності та духовність, готують до самос-тійного життя в суспільстві. У Національній програмі “Діти вУкраїні” [1] питання поліпшення становища дітей і молоді оголошені пріоритетними і такими, що належать до головних. Вирішення ряду питань, життєво важливих для соціального захисту дітей, закладені в Конституції України, законах України “Про освіту”, “Про охорону дитинства”, “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту” і передбачають приведення мережі закладів суспільного виховання до потреб населення, а змісту освіти – у відповідності з сучасними потребами особи і суспільства. Нині влада не залишає поза увагою дітей, позбавлених батьківського піклування, і намагається в межах своїх можливостей допомогти їм, захистити. Зокрема, створюються притулки для тимчасового перебування бездоглядних і безпритульних дітей, дитячі будинки, розширюється мережа дитячих будинків сімейного типу і збільшуються асигнування на їх утримання, збільшуються асигнування на утримання дітей в прийомних сім’ях, суттєво збільшено розмір державної допомоги при народженні дитини. А.С.Макаренко зазначав, що виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя[5], тому метою нашого дослідження є розглянути форми влаштування дітей на виховання в умовах розбудови державності в Україні.

Як відомо, головним соціальним інститутом, який значною мірою визначає певний спосіб життя населення, завжди була і залишається сім’я; саме вона домінує серед найважливіших факторів виховання людських поколінь. Згідно з дослідженнями вчених, в останні десять років в Україні вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [2]. Значна частина таких дітей виховується у державних закладах, але чимало дітей залишається на вулиці (безпритульні діти, бездоглядні діти та діти-втікачі).





Схема “Форми влаштування на виховання дітей, позбавлених сімейного оточення, в умовах розбудови державності в Україні”

Безпритульні діти – це діти, які не мають постійного місця проживання внаслідок розпаду сімей, смертності батьків працездатного віку, внаслідок збройних конфліктів і злочинних актів, поширенням самогубств у результаті

пияцтва, психічних захворювань батьків, а також діти, котрих вигнали з дому батьки. Бездоглядні діти – це діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності, хвороби, психічних розладів чи байдужого ставлення батьків до виховання дітей. Втікачі – це діти, які втекли з виховних установ інтернатного типу через жорстокість, насильство, примус, а також діти-втікачі зовні благо-получних сімей – діти з певними вродженими психічними відхиленнями; діти схильні до постійного перебування на вулиці; діти, схильні до безцільного проведення часу; діти, які втекли з дому через насилля близьких, через незабезпеченість у сім’ї, через образу на батьків та інше.

До державних закладів утримання дітей, позбавлених батьківської опіки, належать інтернатні заклади та сімейні форми влаштування знедоле-них дітей (див. схему “Форми влаштування на виховання дітей, позбавлених сімейного оточення, в умовах розбудови державності в Україні”

Інтернатні форми утримання дітей:


1. Інтернаті заклади системи Міністерства охорони здоров’я:

а) – будинки дитини, які забезпечують медико-соціальне обслуговування дітей, які залишилися без піклування батьків, і дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які тимчасово перебувають у цих закладах за заявою батьків. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у системі закладів охорони здоров’я спрямований на забезпечення здоров’я, надання медичної допомоги та забезпечення перебування у лікувально-профілактичних закладах і будинках дитини. У будинках дитини діти утримуються від народження до 3-4 років; б) – санаторні школи-інтернати – це навчально-виховні і лікувально-реабілітаційні заклади, метою яких є відновлення здоров’я, збагачення духовних і фізичних можливостей учнів, їхня соціальна адаптація і самовизначення. Тут навчаються і проходять курс медико-педагогічної реабілітації діти із захворюваннями серцево-судинної системи, неспецифічними захворюваннями органів травлення, психо-неврологічними захворюваннями, неспецифічними захворюваннями органів дихання, затихаючими формами туберкульозу, хворі на сколіоз та з іншими захворюваннями.

2. Інтернаті заклади системи Міністерства освіти та науки:

в) – дитячі будинки та г) – дитячі будинки змішаного типу – заклади, у яких виховуються діти дошкільного та шкільного віку (від 3-4 років до 16-17 років). Дитячі будинки змішаного типу мають ряд переваг у плані виховання таких дітей, адже тут дитина виховується досить тривалий час і звикає до встановленого режиму життєдіяльності, до дорослих, які її обслуговують; д) – загальноосвітні школи-інтернати з повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги та е) – загальноосвітні школи-інтернати з неповним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; є) – спеціальні інтернаті заклади – навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; й) – спеціалізовані інтернаті заклади – заклади з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів.

3. Інтернаті заклади системи Міністерства праці та соціальної політики
   

– заклади, до яких направляються діти, які мають патологію в розвитку.

4. Заклади тимчасового перебування.

к) – притулки – заклади тимчасового влаштування, соціально-психологічної реабілітації, а також забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у складних життєвих умовах. Головними причинами влаштування дітей до притулків стали бродяжництво, бездоглядність, конфлікти в родинах, невиконання батьками їхніх батьківських обов’язків; л) – центри соціально-психологічної реабілітації – заклади, створені з метою надання дітям від 3 до 18 років, які опинилися в складних життєвих обставинах, комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги; м) – соціальні гуртожитки – заклади для тимчасового проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком 18-23 років. Головна мета діяльності соціальних гуртожитків – створення умов для соціальної адаптації осіб, що в ньому проживають, та їх підготовки до самостійного життя.

Сімейні форми влаштування дітей:

5. Усиновлення (удочеріння) – найбільш прийнятна і сприятлива форма виховання, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків, рідну сім’ю. У статті 207 Сімейного кодексу України визначено поняття усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: “…прийняття усинов-лювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду... ”[6].

6. Опіка – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Ця процедура передбачає виховання неповнолітніх дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли чотирнадцяти років[6,91]. Малолітня особа має часткову цивільну дієздатність, і опікун здійснює захист прав та інтересів такої дитини від її імені.

7. Піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України , які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Ця процедура передбачає виховання неповнолітніх дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів. Піклування встановлюється над дітьми віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років[6,91], у такому віці неповнолітня особа набуває можливість самостійно розпоряджатися особистими доходами, здійснювати фінансові операції за наявності згоди піклувальників.

8. Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менше 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [6,98], але кількість дітей у сім’ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб з огляду на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку.

9. Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання[6,96]. Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків. Прийомні діти влаштовуються на виховання у сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Таким чином, в умовах розбудови державності в Україні діти, позбавлені родинного оточення, влаштовані на виховання у державні заклади (будинки дитини, притулки, дитячі будинки, центри соціально-психологічної реабілітації, інтернати, санаторні школи-інтернати), а також охоплені сімейними формами виховання, а саме: усиновлення, опіка, піклування, прийомні сім’Ї та дитячі будинки сімейного типу. Як говориться у коментарі до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2008 року №26 “Для максимального розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт”, нині в країні діє 300 дитячих будинків сімейного типу, у яких виховується 1960 дітей, у 1617 прийомних сім’ях влаштовано 2561 дитина [3]. Але в Україні загалом налічується 65 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [3]. Тому доцільно виховувати, навчати та готувати до входження в соціум дітей, позбавлених сімейного оточення, у різноманітних державних закладах – притулках, дитячих будинках та у закладах системи загальної середньої освіти: а саме: у загальноосвітніх школах-інтернатах з повним чи неповним утриманням за рахунок держави дітей, що потребують соціальної допомоги.

Література:

1Діти в Україні: права, гарантії, захист. – К.: Столиця, 1998. – В 2-х т. —Т. 1.

2.Комарова Н.М., Пєша І.В. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. – К: Держсоцслужба 2006. – Кн..1. – 118с.

3.Коментар до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2008 року №26 “Для максимального розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт”

4.Конвенція ООН про права дитини. – К.: Столиця, 1997. – 32 с.

5.Макаренко А.С. Макаренко А. С. Книга ддя батьків. – К.: «Радянська школа». – 1980. 326с.

6.Сімейний кодекс України. – Харків: ТОВ “Одіссей”, 2008, – 112с.


Александрова Анна Геннадьевна

Донецкий национальный университет, г. Донецк


АНАЛИЗ ДОХОДОВ НАСЕЛЕНИЯ ПО РЕГИОНАМ УКРАИНЫ КАК ФАКТОРА КАЧЕСТВА ЖИЗНИ


В условиях кризисной экономики наиболее актуальным показателем для анализа и планирования качества жизни является уровень доходов населения. В Украине в настоящее время сохраняется высокий уровень дифференциации доходов населения в регионах. Так, разность между максимальными и минимальными доходами по областям Украины в третьем квартале 2008 г. достигла 84,5%, когда по международным стандартам этот показатель не должен превышать 20%.

Целью данной статьи является анализ доходов населения по регионам Украины.

По обобщенному показателю уровня доходов населения ориентируясь на третий квартал 2008 г. лидируют Донецкая (23816 млн.грн.), Днепропетровская (17708 млн.грн.), Харьковская (13911 млн.грн.) области, самый низкий уровень в Черновицкой (3699 млн.грн.), Тернопольской (4490 млн.грн.) и Волынской (4404 млн.грн) областях (см. рис. 1).

Значительная дифференциация регионов по этому показателю в определенной мере объясняется особенностями отраслевой структуры экономики. Причем, как показывает анализ, расхождения в заработной плате по регионам связаны с различием в производительности труда или с результатами производственной деятельности.

Таким образом, в Украине существуют значительные расхождения в уровнях социально-экономического развития регионов. Следовательно, в стране не существует механизмов поддержки социальных стандартов жизни для каждого гражданина независимо от его местожительства. При этом мировой опыт показывает, что государственная (как правило, льготно-дотационная) поддержка не является достаточным условием для реализации потенциала территории. Можно констатировать, что цель государственного регулирования регионального развития - это сглаживание региональных расхождений в развитии человеческого потенциала на фоне формирования тенденций роста этого показателя для страны в целом. Очень важной является и готовность местного самоуправления мобилизовать собственные, в первую очередь человеческие, ресурсы для развития.



Рис. 1. Доходы населения по регионам Украины в третьем квартале 2008 г.

При этом положительно бы повлияло использование опыта регионального развития Европейского Союза, в частности принципа целевого программирования, когда центр не просто финансирует регион, а выделяет средства на специально подготовленные программы, которые влияют на развитие всего региона. Модель регионального развития Европейского Союза базируется на стратегическом партнерстве между центральным правительством и местными органами власти, сектором бизнеса и общественными организациями.


Романенко Ігор Сергійович

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці


МАЙБУТНЄ НАЦІЇ В СТРАХУВАННІ ЖИТТЯ


Згідно теорії потреб А. Маслоу існує п’ять груп потреб кожної людини; і вже друге місце (після фізіологічних потреб) займають потреби в захищеності та безпеці, що можна сказати спричинило виникнення такої сфери економіки, як страхування: люди прагнуть застрахувати себе від можливого ризику, втрат чи несприятливих умов життя, а тим більше, якщо мова заходить про забезпечення стабільного майбутнього (старості). Саме тому страхування життя займає (особливо у розвинутих країнах) досить вагоме значення.

Розгляду питання про страхування життя в Україні присвячено не так і багато праць, та все ж хотілося б назвати таких вчених, які досліджували дане питання, такі як Г. Третякова, О. Залєтов, О. Голешина, А. Войтович, К. Шелехов, Я Шумелда.

Метою даної статті є показати необхідність та економічне і соціальне значення розвитку страхування життя в Україні, а зокрема економічної корисності від пенсійного та інвестиційного страхування життя для населення країни.

Ще в СРСР існувало п'ять різновидів страхування життя: змішане, весільне, страхування життя дітей, довічне страхування життя і страхування додаткової пенсії. Останній різновид не набув розвитку, а з перших чотирьох найбільш розвинутим було змішане страхування життя, котрим у 80-х роках XX ст. було охоплено близько 60% дорослого населення.

Відповідно до змін до Закону України "Про страхування" виділяють страхування життя в окрему галузь, в якій передбачається здійснення 5 видів страхування життя, а саме: змішане страхування життя; інвестиційне страхування фізичної особи; пенсійне страхування; медичне страхування (безперервне страхування здоров"я); страхування від нещасних випадків.

З перелічених видів повністю новими для українського страхового ринку є пенсійне страхування, інвестиційне страхування (страхування з інвестиційним фондом), та медичне страхування у формі безперервного страхування здоров'я.

Для України, як і для інших країн Європи актуальною є проблема скорочення населення. Станом на 1 січня 2006 року в Україні кількість населення становило 46929,5 тис. осіб, тоді як вже на 1 вересня 2008 року - 46200,9. Упродовж 2005 р. кількість населення скоротилася на 335,9 тис. чоловік (за 2004 р. - 334 тис. чоловік).

Саме тому (крім забезпечення додаткової пенсії) недержавне пенсійне страхування повинно посісти винятково важливе місце у системі соціального захисту працюючої частини населення не лише у розвинутих країнах, а й в Україні зокрема. Саме цей вид особистого накопичувального убезпечення повинен стати дієвим інструментом досягнення балансу інтересів між державою та сферою праці щодо пенсійного забезпечення працюючих громадян по досягненню ними пенсійного віку.

Закону України "Про страхування" вводить ще такий новий вид страхування життя - інвестиційне страхування ("unit linked"), що передбачає зобов'язання страховика у випадку смерті застрахованої особи до закінчення терміну дії договору та/або дожиття застрахованої особи до закінчення терміну дії договору, та/або настання страхового випадку в житті застрахованої особи, передбаченого в договорі страхування, здійснити страхову виплату (виплати, розмір яких залежить від результатів розміщення засобів технічних резервів за договорами інвестиційного страхування).

В основу інвестиційного страхування кладеться принцип передачі страхових резервів за договорами страхування життя інвестиційним фондам. Ця передача фактично передбачає купівлю страхувальником часток (паїв) в інвестиційних фондах, які діють на ринку, або розрахункових одиниць у спеціально створених страховиком фондах інвестування страхових резервів. Інвестиційні фонди вкладають отримані кошти у інвестиційні проекти (операції), отримують унаслідок цього інвестиційний дохід, більшу частину якого приєднують до отриманих коштів і за рахунок цього відбувається збільшення вартості часток (паїв чи розрахункових одиниць), що дає змогу нагромаджувати страхові суми.

Договори інвестиційного страхування повинні укладатися на певний строк або довічно, але в жодному разі на строк не менший, ніж 5 років.

В Україні за прогнозами фахівців обсяги продажів продуктів інвестиційного страхування будуть стрімко зростати, і досить швидко зможуть становити 30-40%, а згодом і 60% загального обсягу продажів ринку страхування життя

На сьогоднішній день складається ситуація, коли компанії зі страхування життя зацікавлені у веденні нових для України видів фінансових послуг – пенсійного та інвестиційного страхування, при якому вони зможуть вийти на додаткові сегменти ринку й залучити клієнтів набагато швидше.

На жаль громадян України, які на споживання витрачають близько 75 % доходів (у розвинених країнах – 20-30 %) важко переконати придбати поліс інвестиційного страхування життя із гарантованою прибутковістю 4% і ще плюс 7-9% річних, набагато складніше, ніж реалізувати договір з перспективою одержання клієнтом "надприбутку", у порівнянні зі звичайним банківським депозитом у два-три разів більшим.

Отже страхування життя в Україні повинне зайняти вагоме місце у свідомості населення, його захисті на майбутнє тощо.

Використана література:

1. Закон України «Про страхування» від 07.03.96 N 86/96-ВР зі змінами та доповненнями.
   
2. Шумелда Я., Організаційні схеми та економічні механізми страхування життя // Страхова справа. – 2007. - № 3. – с. 52-61.
   
3. Потенціал розвитку інвестиційного страхування життя («unit linked») в Україні // Страхова справа. – 2007. - № 2. – с. 60-62.
   
4. Залєтов О., Пенсійний захист населення: глобальна проблема ХХІ століття // Страхова справа. – 2006. - № 3. – с. 12-17.
   

СТАН ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ


Оришака Олеся Васильевна, Петросян Армине Леваевна

Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова, биологический факультет кафедра биохимии, г. Одеса


Особенности функциональной активности тиаминпирофосфокиназы миометрия женщин в ткани без новообразований и при доброкачественных новообразованиях


Этиология и пути профилактики, ранняя диагностика опухолевого роста и эндогенная интоксикация – важнейшие задачи медицины на современном этапе ее развития.

Миома матки относится к числу наиболее распространенных доброкачественных опухолей женских половых органов и выявляется у 20-25 % женщин репродуктивного возраста. Однако истинная заболеваемость выше, так как лишь у половины больных имеются какие-либо симптомы, связанные с наличием опухоли. Более половины оперативных вмешательств в гинекологических клиниках выполняются по поводу миомы матки.

Опухолевый процесс в организме характеризуется нарушением обменных процессов, нарушением метаболизма, изменениями в системе клеточно-гуморального иммунитета. С этих позиций изучение активности ферментов и их изоформ является важнейшим и непрерывно развивающимся направлением в связи с причислением большинства из них к так называемым биологическим маркерам опухолевого роста.

Тиаминпирофосфокиназа является достаточно изученным ферментом. Известны его механизм действия, регуляторные свойства и биохимическая функция. Определение активности тиаминпирофосфокиназы в тканях организма при различных патологических состояниях представлено в литературе недостаточно, а при раковой патологии встречаются лишь единичные работы по изучению активности фермента в печени животных-опухоленосителей.

В связи с этим была поставлена задача сопоставить функциональную активность различных изоформ тиаминпирофосфокиназы миометрия женщин в ткани без новообразований и при доброкачественных новообразованиях.

Для этого нами был разработан следующий метод выделения тиаминпирофосфокиназы из ткани. Ткань матки гомогенизировали в 0,25 М сахарозе в условиях, предотвращающих разрушение субклеточных фракций, с шестью объемами сахарозы. Гомогенат центрифугировали в течение 90 мин при 20 000 g. Осадок ресуспендировали с тремя объемами сахарозы, гомогенизировали в аналогичных условиях, а супернатанты объединяли. Полученный белковый раствор диализировали против 40 объемов дистиллированной воды при + 4 ⁰С в течение 12 часов. Белковый экстракт подщелачивали 0,5 М трис-НСl буфером до рН 7,7. Постепенное фракционное осаждение проводили сульфатом аммония, насыщая белковый раствор до 20, 40, 60 та 80 %. Каждую фракцию диализировали в аналогичных условиях и в дальнейшем использовали в хроматографических исследованиях. Хроматография проводили на сефадексе G-100 (2,0 х 28,0 см). Элюцию проводили 0,01 М трис-НСl буфером рН 7,7 и плавным градиентом NaCl. Активность тиаминпирофосфокиназы определяли по количеству образовавшегося тиаминдифосфата. В инкубационную смесь вносили следующие компоненты: 0,3 мкмоль тиаминбромида; 12 мкмоль АТФ; 40 мкмоль MgSO₄; 50 мкмоль ацетатного буфера рН 5,5; 0,2 мл исследуемого белкового раствора из соответствующих диализатов. Объем пробы доводили до 1 мл и инкубировали при 37⁰С в течение 60 минут. В качестве контроля служили аналогичные пробы с денатурированным белком. Активность фермента выражали в мкмоль тиамина / мг белка за 1 час. Определение содержания тиамина проводили тиохромным методом, описанным Г. Д. Елисеевой, которой основывается на окислении тиамина в щелочной среде красной кровяной солью в тиохром, экстракции последнего в органический растворитель и измерении интенсивности флуоресценции. Содержание белка определяли по Лоури и спектрофотометрически по Варбургу и Кристиану. Статистическую значимость отличий между выборками определяли с помощью критерия Стьюдента.

Как показали наши исследования изоформы тиаминпирофосфокиназы ткани без новообразований и ткани с фибромиомой матки (доброкачественная опухоль миометрия) отличаются друг от друга. В частности, в ткани без новообразований обнаружено два пика соответствующих двум изоформам фермента. Одна из них осаждается при 20 % насыщении, а вторая – при 40 % насыщении сульфатом аммония. Ни одна из этих изоформ не обнаружена в ткани доброкачественной опухоли. Вместо них обнаружена одна изоформа фермента, осаждаемая при 60 % насыщении сульфатом аммония. Таким образом, можно заключить, что развитие доброкачественных новообразований в миометрии матки женщин приводит к исчезновению старых и возникновению новой изоформы тиаминпирофосфокиназы.


Рябенко Михайло Іванович

Одеський національний університет

імені І.І. Мечникова М.Одеса


РОБОТА ОРГАНІВ СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ


В останні десятеліття становлення України як демократичної, правової, соціальної держави та в контексті інтеграції її до Європейського співтовариства гостро постає питання щодо ролі громадського самоврядування у вирішенні нагайних питань, зокрема збереження та зміцнення здоров’я громадян. У відповідності до законів України „Про освіту” та „Вищу освіту” одним із головних завдань вищого навчального закладу є здійснення оздоровчої діяльності, що є необхідною умовою підготовки фахівця здатного до плідної праці в різних сферах життя. Беручи до уваги що згідно діючих нормативно-правових актів України, зокрема статті 38 Закону України „Про вищу освіту”, завданнями органів студентського самоврядування є сприяння гармонійного розвитку особистості студента, на наш погляд, співпраця керівництва вищого навчального закладу та органів студентського самоврядування є необхідним і впливовим чинником забеспечення здорового способу життя студентської молоді.

Спираючись на теоритичний аналіз становища проблеми здоров’я можна стверджувати що здоров`є це нормальне функціонування усіх органів та сиситем людини; стан повного фізичного, духовного та соціальногго благополуччя індивіда; можливість адаптуватися до постійно змінюючих умов навколишнього середовища [5]. Сучасні економічні, соціальні, правові умови життя ставлять перед випускником вищого навчального закладу підвищені вимоги, невиконання яких можуть бути наслідком не конкурентноспроможності його на ринку праці. Виходячи з данним вчених, здоров’є людини більш ніж на 50% обумовлено його способом життя, приблизно 40% - соціальними та природними умовами, та спадковість. Але навіть з найбільш несприятливою спадковістю можна прожити довго і активно завдяки правильно вибраному способу життя [1]. Беручи до уваги таку кактегорію молоді, як студенти, бо саме в студентському середовищі відбувається активне формування особистості, дають можливість стверджувати, що збереження та зміцнення здоров’я саме цієї категорії є одним з головних завдань, які стоять перед суспільством взагалі та системою вищою освіти України зокрема. Здоровий спосіб життя – результатуюча дій багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів, об`єктивних та суб`єктивних умов, які сприятливо впливають на стан здоров`я [3]. На наш погляд створення умов, що сприятливо впливають на здоров`я студентської молоді, є тим завданням, яке необхідно вирішувати комплексно й цілісно, силами всіх учасників навчально-виховного процесу. Так, в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова Рада студентського самоврядування спільно з керівництвом університету та громадськими організаціями має цікавий і позитивний досвід постійної і цілеспрямованої роботи у цьому напрямку. Мета нашої роботи є нетільки фізичне здоров’я студентської молоді, але й опікування їхнім психічним та духовним здоров’ям. Бо юність це період коли бажання та намагання розвиваються раніше аніж воля та характер. Так на перших курсах студент пристососовується до нового колективу, системи навчання та викладання. На середніх курсах виникають питання щодо правильного вибору професії, вибірковий підхід до навчальних предметів, починаєється зпмислення щодо майбутнього супутника життя та інше. Соціально-економічний вплив особливо відображається на становище старших курсів вищих навчальних закладів, які в свою чергу починають шукати роботу в позанавчальний час. Всі ці та інші фактори впливають на настрій студента, його звички та поведінку, спосіб життя, та й взагалі на весь духовний, психологічний, фізіологічний стан молодої людини. Тому основний акцент у нашій діяльності ми зробили на профілактичні заходи щодо забеспечення здорового способу життя студентської молоді. Згідно педагогічного словника профілактика / від грец. Prophylaktikos – запобіжний / - система заходів запобігання захворюванням. Профілактика спрямована на створення здорових умов праці та побуту населення, забеспечення його кваліфікованою медичною допомогою, на виховання здорового молодого покоління, запобігання захворюванням, на охорону і зміцнення здоров’я народу, підвищення його працездатності та довголіття [4]. Профілактична робота органів студентського самоврядування Одеського національного університету імені І.І.Мечникова побудована на принципах здорового способу життя а саме:

1. Відмова від шкідливих звичок (тютюнопаління, алкогольні напої, наркотичні та токсичні речовини), попередження зараження на ВІЛ-СНІД.
   
2. Дотримання принципів раціонального харчування.
   
3. Індивідуальна та громадська корисна духовна та фізична діяльність.
   
4. Дотримання загальнолюдських норм та принципів моралі, які регулюють усі сфери життєдіяльності людини.
   

На наш погляд саме робота молодих людей (студентів, аспирантів, волонтерів громадських організацій та інших), які не мають великих регалій та вікової різниці та які своїм прикладом несуть принципи здорового способу життя, за допомогою сучасних освітніх технологій (демонстрація відеофільмів, зворотній зв’язок через телекомунікаційні можливості та інші) є одним з найдієвиших засобів допомоги студентської молоді вибрати найкращій спосіб поведінки в конкретній життєвій ситуації.

Література:

1. Белик Э.В. Валеология: Справочник школьника. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2004. – 512с.
   
2. Законодавство України про освіту. Збырник законыв. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 159с.
   
3. Педагогика: Большая современная энциклопедия / Сост. Е.С. Рапацевич – Мн.: «Соврем Слово», 2005. – 720с.
   
4. Педагогічний словник / За редакцією дійсного члена АПН України Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001.
   
5. Полонский, В.М. Словарь по образованию и педагогике / В.М. Полонский. – М.: Высш.шк., 2004. – 512с.
   
6. Формування навичок беспечної поведінки у старших підлітків. Причини та шляхи вирішення проблем, що виклакані кризовими явищами в підлітковому середовищі: Навчально-методичний посібник / Н.Д. Малічєва, Н.Г.Трухан, С.Я. Янакі, Т.О. Франко, О.В. Козловська –Слуцька. – К.: Всеукраїнський культурно-просвітницький центр „Нове життя”, 2005. -94с.
   

Демченко Наталія Володимирівна

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків


НЕЗДОРОВА ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ


У сучасному суспільстві виробляються категорії продуктів, споживання яких спотворює суть процесу споживання й супутнього йому поняття «корисність», тому що в результаті відбуваються порушення в життєдіяльності самого споживача (наноситься шкода його здоров'ю), що, в остаточному підсумку, ставить під питання ефективність функціонування системи суспільного відтворення в цілому. Здоров'я людини визначається різними факторами: генетичними, матеріальними й побутовими умовами життєдіяльності, але основним і визначальним його фактором є товари, покликані задовольняти потреби людини в харчуванні.

«Свою хворобу шукай на дні тарілки» - стара китайська приказка, що у цей час не втрачає, а скоріше навпаки, набуває ще більшої актуальності. Усе більше прихильників одержує гіпотеза, що сучасний стан здоров'я людини, що характеризується ростом ссылка скрыта «хвороб цивілізації», є слідством порушення механізмів його адаптації до сучасних харчових продуктів. По даним Всесвітньої організації охорони здоров'я на сьогодні 60% смертей у світі викликано неправильним харчуванням, споживанням небезпечних для здоров'я продуктів [1]. Небезпека такої продукції для здоров'я споживача укладається в тім, що всі вони містять у своєму складі компонента, які несприятливим чином впливають на організм людини, провокуючи множинні захворювання й стаючи безумовним фактором ризику, але в силу своєї ілюзорної корисності, викликають у споживача звикання, а значить перманентну потребу, що у майбутньому породить пропозиція.

Найбільш яскравими прикладами такої продукції є такі категорії товарів як «продукт-фаст-фуд» (продукт «на ходу», швидка їжа, вироблена в більших масштабах, коли блюда готуються не за замовленням, а з напівфабрикатів), «продукт-ілюзія» (не володіє, а лише створюють видимість корисних властивостей і відповідну зовнішню привабливість для споживача), «продукт загадка» (містить компоненти, про які споживача не проінформували, тобто здобуваючи його, споживач не знає, що вони містять, які його властивості й наслідки споживання, наприклад, продукти, що включають генетично модифіковані організми).

Пов'язано це не тільки з нездатністю протистояти агресивному тиску реклами такого роду продукції, стереотипам поводження або шаблонам суспільної думки, але й, на думку відомого соціального філософа З. Баумана, з тим, що в сучасному світі «держава, включаючи виконавчу й судову галузі влади, перетворилося в провідника суверенітету ринку», підтвердженням чого є конкретні приклади того, як державні діячі й політики усе глибше вдаються в комерційну діяльність, виявляючись зв'язаними інтересами й зобов'язаннями всупереч «суспільним благам», які зобов'язані гарантувати своєму народу [2,с.37]. Стосовно до України це висловлення, на думку автора, цілком актуально. Так, наприклад, близько 95% імпортованої в країни СНД сої, а також деяких привізних овочів, фруктів і навіть дитячого харчування містять ГМО. В Україні цей показник поки перебуває на оцінці 6%.

У межах нашої країни власними зусиллями провадяться й популяризуються в суспільстві небезпечні для його життєдіяльності товари, виробництвом яких знищуємо себе й природне середовище, зовні - утягуючи усе більше ресурсів для створення все більшої кількості таких виробництв, і зсередини - видозмінюючи живий матеріал і порушуючи хід природних процесів, що протікають у ній.

В Україні також склалася ситуація, що укладається в тім, що на державному рівні не контролюється розповсюдження генетично модифікованої продукції, не говорячи вже про продукти харчування, що містять небезпечні й шкідливі компоненти (їх близько півтори тисяч, однак офіційно заборонені тільки чотири з них: барвник цитрусовий червоний - 2, барвник амарант, консервант формальдегід 40%, консервант гексаметилентетрамин).

В 2003 році Суспільний комітет національної безпеки України поширив заяву щодо легалізації ГМ-продуктів в Україні: «З моменту проголошення державної незалежності Україна відкрила свої границі для досягнень високорозвиненої західної цивілізації, що бурхливим потоком увірвалася в наше життя, змінюючи його. Але, як показав досвід, не всі новітні зміни, які пропонувалися західною цивілізацією й прийшли в Україну, стали корисними для нашого суспільства, людей, держави», - говориться в заяві. Населенню України пропонують споживати генетично модифіковані продукти харчування. «Під тиском лобістських груп і потужних транснаціональних корпорацій у Верховній Раді України підготовлений і просувається Закон, яким буде раз і назавжди легалізований виробництво, збут і поширення генетично модифікованої продукції», - затверджується в заяві, і як згодом виявилося - не голослівно. Верховною Радою все-таки був прийнятий Закон "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні й використанні генетично модифікованих організмів (ГМО)", у який входить пакет документів, необхідних для вступу України у ВТО. Тим самим парламентарії поставили крапку у суперечці, що тривала не перший рік, про можливості легалізації ГМ-продуктов. Настільки недбале поводження парламентаріїв до цього питання може привести до того, що Україна має всі шанси стати дійсним світовим смітником для "продуктових мутантів" [3].

Проблема якісного втримування сучасних продуктів, особливо продуктів харчування, у сучасній Україні викликає позитивні соціальні й політичні ефекти, і суспільство інститутами влади й перспективою економічного розвитку й інтеграції створює необхідні для цього передумови. Тому безумовно необхідними стають продумана законодавча база, що передбачає маркування, регламентацію правил безпеки при імпортуванні, обороті й комерційному використанні продукції, що містить у своєму складі шкідливі для здоров'я людини компоненти, а також додатковий контроль із боку Міністерства культури України про ефективний використати положення закону про рекламу, регулювання питань соціальної реклами й освіти населення в галузі продовольчої безпеки.

Література:

1. ссылка скрыта (Всесвітня організація охорони здоров'я)

2. Z. Bauman. Consuming Life. Cambridge, Malden, «Polity Press», 2007. - 198 p.

3. Кримська Республіканська Асоціація "ЕКОЛОГІЯ й МИР", 2007/Електронний ресурс/ www.ekomir.crimea.ua/news/


Лукащук-Федик С.В

канд.мед наук, доцент