М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р

Вид материала

Документы

Содержание Луцький інститут розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, м. Луцьк Роль громадських організацій у формуванні гуманітарної політики в україні Недержавні огранізації, які надають соціальні послуги: проблеми та становище в україні Роль правозахисних організацій у формуванні Список використаної літератури История музейного дела: музеи одесского региона как гуманитарная составляющая экскурсоведения Состояние вопроса. Анализ последних публикаций и исследований. Цель и задачи исследования. Изложение основного материала исследования. Одесский историко-краеведческий музей Выводы и перспективы дальнейших разработок.

Подобный материал:

• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Проблеми аналізу та вдосконалення, 947.51kb.
• Запрошуємо Вас взяти участь у круглому столі, 33.13kb.
• Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення, 172.41kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008, 1598.86kb.
• "Проблеми та перспективи формування інноваційної парадигми економіки України в контексті, 32.23kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Вступ, 351.28kb.

Луцький інститут розвитку людини

Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”,

м. Луцьк

ФІЛОСОФІЯ ТА ПСИХОЛОГІЯ ЗДОРОВ’Я: ЗАХІДНИЙ ТА СХІДНИЙ ПІДХОДИ


Сутність традиційного підходу до здоров’я полягає в тому, що останнє залежить від умов та способу життя людини та її спадковості. Основними шляхами вирішення проблеми здоров’я є: створення сприятливих умов життя; організація правильного його способу (харчування, рухливість, загартування); своєчасне лікування симптомів хвороби; профілактика професійних захворювань. Під здоров’ям розуміють стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів. Стан здоров’я є синтезом тісного психосоматичного зв’язку стану й особливостей особистості, а самовдосконалення особи грає велику роль у збереженні власного здоров’я.

Розрізняють філософський та психологічний підхід до здоров’я. Стосовно філософського розуміння здоров’я, то він передбачає встановлення зв'язку між множиною пар протилежностей, які представляють західні і східні ідейні цінності, а також – всередині цих пар: прагнення до здійснення будь-яких бажань і повною відмовою від будь-яких бажань, прагненням підкорити світ і бажанням злитися з ним, потребою дарувати радість собі і готовністю радувати інших, вмінням ненавидіти і здатністю любити тощо.

Методологічний рівень філософського розуміння здоров’я передбачає складний вибір, який проходить через розум, почуття і здійснюється кожну секунду життя: між цілим і частиною, між цілями ближніми і дальніми, між гармонією і ефективністю. На рівні організму це проявляється в гармонізації двох начал – розуму і тіла: дати можливість тілу радіти і працювати, відчувати втому і біль – і знову здійснювати вибір під керівництвом мудрої міри.

Не може бути культу тіла, як і культу душі. І те, і інше – перегини в розвитку західної цивілізації. Тіло, дане Богом-природою, є достойним якісного життя. Душа є носієм краси і сили, які варто розкривати повною мірою для себе і світу.

Цілком очевидно, що здоров’я – одне з тих важливих понять, відношення до якого розділяє східну і західну культури [1]. Антична традиція культу тіла була перервана на тисячоліття, і лише стрімкий розвиток індустріальної цивілізації, зворотною стороною якого стала фізична деградація впливових прошарків суспільства, змусило Європу замислитися і шукати вихід. Для західної людини здоров’я – важливий засіб для досягнення її цілей, насамперед кар’єри і виживання. На Сході здоров’я не має утилітарної цілі, не є засобом досягнення часткових цілей; здоров’я – це швидше спосіб злиття з світом, шлях до єдності і гармонії.

Причиною цього є різні мотивації до здоров’я. Для західної людини основне – розвинути конкретні якості тіла – силу, швидкість тощо з метою підвищити продуктивність праці, стати більш привабливою і т.п. Західна людина сприймає світ ворожим, намагається компенсувати любов’ю до себе, але отримує в результаті лише сурогат любові. Тому стає більш жорстокою і схильною до боротьби, в якій велика роль належить і здоров’ю. Східна людина розглядає світ як об’єкт любові, прагне до єдності з ним. Тому тренує себе не як засіб для досягнення зовнішніх цілей, а як частину світу, яка повинна відповідати цілому. Зауважимо: в кожній людині є потяг як до східної гармонії з собою та світом, так і усвідомлення західного характеру зовнішнього середовища. Зрозуміло, що справжній синтез таких складних систем неможливо здійснити об’єднанням лише їх окремих елементів: потрібно об’єднати всі елементи, на всіх рівнях.

Сучасна західна медицина умовно розглядає людину як біосоціальну систему, з пірамідальним принципом побудови і виділяє в цій піраміді два рівні: нижчий – це фізичний рівень, вищий – психіка чи свідомість людини. Східна медицина більш глибоко представляє систему побудови людини і виділяє в ній чотири рівні: фізичне тіло, меридіальну систему, емоції і психіку. При цьому кожен вищий рівень має вплив на нижчий. В уявленнях медиків Сходу, хвороба часто зароджується в глибинах розуму, а потім реалізовується на матеріальному рівні. Але при захворюванні фізичного тіла обов’язково існує порушення на рівні психіки і емоцій. Гармонія вищих рівнів обумовлює гармонію нижчих рівнів. В своїх підходах східна медицина враховує цілісність і взаємозв’язок всіх рівнів організму.

Здоров’я і хвороба – основні категорії в медицині. Якщо категорія «хвороба» завжди конкретна, то «здоров’я» майже завжди абстрактно. Проте в реальному житті людини абсолютної хвороби і абсолютного здоров’я немає, але між ними існує безкінечна множина форм, зв’язків і взаємних переходів. Чим вищий рівень здоров’я, тим менше можливостей для розвитку хвороби, і навпаки: розвиток хвороби відбувається за умови недостатніх резервів здоров’я. Між станом здоров’я і хвороби існує перехідний, третій стан – «неповне здоров’я», «передхвороба». Якщо лікарі західної школи надають перевагу хворим і мало приділяють уваги пацієнтам в стані передхвороби, то китайські лікарі традиційної східної медицини вважають, що їх завдання полягає в тому, щоб: зміцнювати здоров’я здорових, збільшувати резерви здоров’я пацієнтам, які знаходяться в стані передхвороби, лікувати хворих. Східна філософія здоров’я – це унікальна система поглядів на відносини людини з Всесвітом, де людина – мікрокосм, який знаходиться у макрокосмі.

В розумінні психології здоров’я розглядають не лише з огляду на відсутність захворювань і здатності до максимального контролю над психічними імпульсами, але й як спосіб саморозкриття людини, вияв її глибинних прагнень, спонтанності. В даному аспекті важлива роль належить свободі та самоактуалізації як шляху до справжнього здоров’я і повнокровного життя. З точку зору представників «гуманістичної психології» (Е. Фромма, А. Маслоу, К. Роджерса та інших), несвідоме – частина психіки, що має велику силу, яку людина може для себе вивести на рівень свідомості, з метою розкриття продуктивних сил особистості. Для цього потрібно зламати різні раціональні конструкції, імпринти, пов’язані з суто адаптивною діяльністю індивіда. На шляху до психічного здоров’я потрібно усунути одну за одною всі раціональні «підпори», що підтримують людське «Его».

Щодо шляхів оздоровлення людини, то вони є різні і пов’язані як із традиційними, так і нетрадиційними підходами в розумінні природи світу й людини в ній [2]. Зокрема, системи оздоровлення П. Брегга, Л. Хей, П. Іванова, християнські моделі здорового способу життя, модель Агні-Йоги, Хатхи-Йоги та інші. Шляхи оздоровлення людини повинні включати оздоровлення не тільки її тіла, психіки, образу життя, але і її свідомості, культури взаємодії в системі Цілого.

Варто звернути увагу на правила поведінки людини в соціумі, оскільки велика кількість стресогенних факторів, які завдають шкоди здоров’ю людини, пов’язані із соціумом. Правила розроблені Полем Бреггом: вміти контролювати власний настрій; намагатись уникати суперечок; не замикатися в собі; частіше посміхатися й сміятися; не бути надто чутливою до слів іншої людини; вчитися жити сам з собою; не займатися самознущанням; не тривожитися без причин; стати творцем власного доброго настрою [3].

Якщо основою людської природи є певне здорове ядро, якась динамічна сила, що робить можливою самоактуалізацію людини, то бажаною і неминучою є певна регресія індивіда. Тобто, здоров’я людини, її благополуччя, самоактуалізація залежить від того, наскільки людина сприяє виходу своєї внутрішньої природи на поверхню. Будь-які форми контролю, стримування, обережності є гальмами щодо цього процесу. Звісно, контроль так чи інакше потрібен, але в пропорції між контролем і спонтанністю треба схилити чашу терезів у бік спонтанності, щоб забезпечити процес самоактуалізації. Шлях до здоров’я й самоактуалізації пролягає через задоволення основних потреб, а не через їх стримування. Звісно, не треба розуміти це вульгарно, як задоволення тільки первісних матеріальних потреб. Оскільки до основних належать не лише фізіологічні (голоду, спраги, продовження роду тощо), але і прагнення безпеки, причетності до певної спільноти, до свободи тощо.

Кроком до психічного здоров’я є і будь-яка інтеграція. Мова йде про суперечності і дихотомії, які на рівні самоактуалізації розв’язуються і руйнуються: праця і гра зливаються, покликання і професія стають одним і тим самим. Тому, джерело здоров’я і стану людської повноцінності містяться всередині самого індивіда і не залежать лише від суспільства.

1. Газнюк Л. М. Філософські етюди екзистенціально-соматичного буття: моногр. / Л. М. Газнюк. – К.: ПАРАПАН, 2008. – С. 292–321.
   
2. Килхем К. Пять тибетських жемчужин / К. Килхем; пер. с англ. – К.: София, 2002. – С. 5–112.
   
3. Щербатых Ю. В. Психология стресса / Ю. В. Щербатых. – М.: Изд-во Эксмо, 2006. – С. 106–183.
   

РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ФОРМУВАННІ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ


Горемикіна Юлія Володимирівна

Iнститут демографії та соціальних досліджень НАН України, м. Київ


НЕДЕРЖАВНІ ОГРАНІЗАЦІЇ, ЯКІ НАДАЮТЬ СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ: ПРОБЛЕМИ ТА СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ


Cуспільним еталоном для будь-якої країни є громадянське суспільство, у якому влада поважає та захищає права та інтереси громадян, їх честь і гідність, дослухається до громадської думки. Україна як незалежна демократична держава теж прагне розбудовувати своє власне громадянське суспільство. Важливим інструментом такого будівництва є «третій сектор», з усією сукупністю організацій, які його утворюють. Ще з початку 90-х за цими організаціями закріпився термін «недержавні». Недержавні організації (НДО) – будь-які організації, які не є частиною державних структур. На практиці, особливо в контексті соціальної політики і соціальної роботи цей термін вживають для позначення громадських чи благодійних організацій, тобто неприбуткових організацій, які не представляють приватний бізнес, і не є державними структурами.

Саме недержавні організації є тими інститутами громадянського суспільства, які покликані реалізовувати цілі гуманітарної політики, служити суспільним інтересам та сприяти вирішенню гострих соціальних проблем, тому українському суспільству потрібно навчитися не пригнічувати потенціал третього сектору, а використовувати його. Однак, використання можливостей громадських (та інших організацій третього сектору) видається не реалістичним без аналізу та вирішення основних проблем розвитку НДО на державному рівні. Особливої уваги у цьому контексті потребує розв’язання проблем недержавних надавачів соціальних послуг, оскільки цього вимагає шлях реформування системи соціальних послуг, який обрала Україна. Недержавний сектор цілком спроможний взяти на себе значну частину функцій із надання соціальних послуг на місцевому рівні.  

Недержавні організації можуть забезпечити більш ефективну роботу з клієнтами. Крім того, недержавний сектор швидше реагує на зміни в соціальній політиці та в потребах громадян.

На 1 січня 2007 року в Україні зареєстровано понад 130 000 недержавних об’єднань. Із них громадських організацій – 50 706, благодійних організацій –10319, релігійних організацій –19706. Інші – це кредитні та споживчі спілки, політичні партії, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків та інші. Окрім того, до недержавного сектора можна віднести 4 510 підприємств та об’єднань громадян.

Не зважаючи на зростання своєї активності більшість недержавних організацій в Україні мають певні труднощі, пов'язані із виконанням із своїх функцій : 1) відсутність регулярного фінансування; 2) недостатність відповідних навичок та кваліфікації у лідерів і працівників; 3) проблеми з навчанням та підвищенням кваліфікації працівників; 4) низька активність і низький рівень довіри до послуг НДО з боку громади; 5) недостатня відкритість влади й бажання співпрацювати з НДО.

Проведене Світовим банком опитування – 603 респондентів – представників широкого спектру недержавних організацій фіксує низку важливих особливостей українських НДО [ 2, с. 23] : 1) найпоширенішим типом діяльності серед опитаних НДО є розробка та реалізація освітніх та навчальних програм; 2) значна кількість НДО діють на обласному і нижчому рівні і лише мала кількість – на загальнодержавному рівні (за даними Світового банку, діяльність близько 85 відсотків НДО України зосереджено на рівні міст, районів та областей, лише 1 з 10 організацій віднесла себе до загальнодержавних. 5 відсотків повідомили, що входять до міжнародної мережі НДО); 3) відмінності між приватно-корисними та суспільно-корисними організаціями простежуються слабко: більшість опитаних НДО заявили про своє "не суворе та ліберальне ставлення до членства і його структури"; 4) близько 50 відсотків НДО не мають штату, який би працював на постійній основі; 5) головними джерелами фінансування НДО є членські внески, пожертви місцевих приватних підприємств і гранти міжнародних донорів; 6) серед головних проблем, що заважають розвитку і стабільності НДО, названо фінансові, за якими йдуть відсутність ефективної системи поінформування про проекти і програми та юридичні проблеми у зв’язку із законодавством у сфері НДО.

На сьогодні актуальною проблемою для держави та самих недержавних організацій стало те, що підтвердити необхідний для якісного надання соціальних послуг кваліфікаційний рівень своїх фахівців в Україні можуть небагато організацій. Для працівників НДО вітчизняною нормативно-правовою базою не передбачено участі у системі акредитації та державної перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців, визначені соціальні гарантії для соціальних працівників державних установ не поширюються на працівників НДО такого ж кваліфікаційного рівня. У зв’язку з цим зменшується привабливість недержавних організацій для кваліфікованих соціальних працівників, а разом з тим у громадян і у держави не виникає довіри до НДО через недостатній професіоналізм.

Слід звернути увагу і на те, що у нашій державі діють особливі фактори, які гальмують розвиток ринку соціальних послуг. Найбільш помітними з них є законодавчі, а саме : недосконалість закону «Про соціальні послуги», відсутність універсальних стандартів соціальних послуг. Недосконалість закону «Про соціальні послуги» в першу чергу стосується забезпечення механізмів формування ринку соціальних послуг, зокрема відсутнє чітке визначення видів послуг і їх класифікація з урахуванням таких, які надають НДО.

У Законі також містяться неоднозначні трактування професійної діяльності, визначення суб’єктів ліцензування.

Негативно впливає на розвиток соціальних і вже згадана відсутність універсальних стандартів надання соціальних послуг для забезпечення рівних і єдиних вимог для всіх надавачів соціальних послуг, незалежно від їх форми власності. Чинні державні соціальні стандарти у сфері соціального захисту розроблені як нормативи забезпечення конкретних закладів системи Мінпраці або Мінсім’ямолодьспорту. Кошти плануються з урахуванням витрат, що йдуть на утримання цих закладів. Такі стандарти не передбачають їх застосовування суб’єктами недержавної власності.

Україна постала перед необхідністю широкого залучення НДО до надання соціальних послуг. Проте, українській державі поки що складно прийняти НДО як повноцінних партнерів у сфері надання соціальних послуг та передати їм частину своїх повноважень разом з державними коштами. В той же час подібний підхід поступово вичерпується, оскільки окремі недержавні організації вже встигли заслужити довіру та визнання як з боку влади, так і з боку громадян-користувачів, а отже можна говорити про формування нової тенденції до розширення впливу громадянського суспільства (інституціями якого є НДО) у сфері соціального обслуговування. [ 1]

Література

1. Лариса Сідєльнік Як залучити громадські організації до надання соціальних послуг. «Громадянське суспільство» No. 2(4)/2008 

[.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=6032365&mode=thread&order=0&thold=0]

2. Сприяння реформі соціальних послуг в Україні. Контракт № CNTR 035289. Законодавчі та податкові аспекти діяльності недержавних організацій як постачальників соціальних послуг. Поліпшення умов участі недержавних організацій у соціальній економіці України. DFID. [fisco-inform.com.ua/download.php]

Грінка Людмила Миколаївна

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці


РОЛЬ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ФОРМУВАННІ

ГРОМАДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ


Право на життя й гідне існування, на родину, на свободу будь-якої діяльності, на власність, на рівність перед законом, усе те, що означає стан упорядкування суспільства в інтересах кожної людини в класичній суспільно-політичній літературі, визначається поняттям «громадське суспільство» [1, 13]. В Україні зафіксовано сутність громадського суспільства як відкритого суспільства громадян з високим рівнем економічних, соціальних, культурних і моральних відносин, яке спільно з державою створює розвинений правовий простір для забезпечення всебічного розвитку людини. Зазначені відносини відображаються в діяльності громадських організації, мета яких зорієнтована на вирішення певних проблем суспільства.

Відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» [2], об’єднанням громадян є добровільне громадянське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та свобод. Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, спілка, фонд тощо), визначається політичною партією або громадською організацією.

Особливу увагу потрібно звернути саме на правозахисні правові організації, та розглянути питання дієвості та значущості захисту прав громадян як необхідної умови становлення громадського суспільства.

Проблемі прав людини присвячені праці багатьох вчених, а саме В. Лазарєва, О. Лукашева, А. Малько, М. Марченко, О. Костюченка, П. Рабіновича, В. Кравченка та інших [3, 61].

Під правами і свободами людини розуміють її певні можливості, необхідні для її існування та розвитку у конкретно-історичних умовах, що об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними і рівними для всіх людей.

Права людини на сьогодні перебувають у центрі політичного проекту громадянського суспільства, що знаходить своє вираження у зв’язку влади, справедливості, особи і держави. Тому існує нагальна потреба у серйозному відпрацюванні процесуального механізму їх реалізації, так і захисту прав і свобод громадян у взаємовідносинах з органами виконавчої, судової влади, а також з іншими суб’єктами. Дуже часто дані органи приймають підзаконні акти, які суперечать положенням Конституції, тим самим створюючи прецедент порушення прав і свобод людини і громадянина. Щоб даних ситуацій не було, необхідно при функціонуванні і діяльності державних органів враховувати інтереси і потреби конкретної особи. Недостатньо, щоб держава лише не втручалася в сферу особистої свободи людини, а потрібно, щоб вона сприяла реалізації даних прав, створюючи дієві механізми. Влада у демократичному суспільстві повинна не вирішувати за людину її проблеми, а надати їй засоби і можливості, щоб людина самостійно творила своє життя.

На сьогодні сформована думка, що держава – порушник прав людини. Через це громадяни втрачають віру в право як загальнолюдську цінність, і у них формується погляди про те, що держава неспроможна їх захистити. Наявну функцію виконують правозахисні громадські організації, в основі діяльності яких – репрезентація та захист інтересів громадян, заохочення людей до суспільних справ. Вони на противагу політичним партіям більш «конкретні», «приземлені» до базових потреб.

В Україні сьогодні відсутні базові передумови для стабільного розширення діяльності у суспільстві правозахисних громадських організацій. Порівняно з іншими країнами Центральної і Східної Європи досить повільно відбувається й їхнє організаційне утворення.

Отже, процес становлення громадських організацій в суспільстві відбувається вкрай повільно, оскільки:

• традиції громадського суспільства лише починають по-справжньому зароджуватися;
  
• населення погано поінформоване про діяльність правозахисних організацій;
  
• відсутнє чітке правове забезпечення, яке б давало змогу належним чином регулювати діяльність і надавати пільговий податковий статус благодійним і громадським організаціям [4, 266];
  
• амбіційність і вузькість інтересів з боку держави щодо вирішення проблем, що постають перед громадянами, низькій рівень внутрішньої демократії негативно впливають на розвиток правозахисних громадських організацій.
  

За цих умов поступове збільшення кількості даних інтересів в Україні видається однією з небагатьох позитивних тенденцій у процесі стихійного формування громадського суспільства.


Список використаної літератури

1. Надрова В. Взаємодія владних структур, політичних та громадських організацій у контексті становлення громадського суспільства //Соціальна педагогіка: теорія і практика. – 2005. - № 3. – с.13-17.
   
2. Закон України «Про об’єднання громадян» // Відомість Верховної Ради України. – 1992. - № 34. – с. 504; № 46 – с. 427.
   
3. Філик Н. Громадянське суспільство та проблема захисту прав людини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 8. – с. 61-64.
   
4. Хуснутдінов О. Громадський рух та його участь у становленні громадянського суспільства в Україні// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2001. - № 3. – с. 264-270.
   

Нездойминов Сергей Георгиевич

Беспалова Мария Александровна

Одесский Государственный Экономический Университет, г. Одесса


ИСТОРИЯ МУЗЕЙНОГО ДЕЛА: МУЗЕИ ОДЕССКОГО РЕГИОНА КАК ГУМАНИТАРНАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ЭКСКУРСОВЕДЕНИЯ


Актуальность темы. В современном обществе уже не вызывает удивления тот факт, что вместо чтения книг дети и молодежь играют в компьютерные игры, а вместо походов в музей предпочитают кинотеатры и ночные клубы. Такова наша реальность. И она, к сожалению, не развивает в молодом поколении эрудицию, культуру и всестороннюю образованность. А ведь может быть и иначе. Стремление к знаниям и чуткое восприятие красивых предметов, соприкосновение с историей и знакомство с давно ушедшими цивилизациями, – все это и многое другое можно получить, посетив музей или галерею искусств. Эта тема очень актуальна сегодня, в век информации, так как именно в выше упомянутых учреждениях науки и культуры можно получить информацию фактически в первозданном виде и с мельчайшими деталями и подробностями.

Состояние вопроса. Хочется отметить появившуюся в последнее время положительную тенденцию, которая проявляется в увеличении, пусть и незначительном, посетителей в музеях города Одессы. Это говорит об интересе, который проявляется к историческому и культурному наследию. Все же многие музеи нуждаются в реставрации как зданий, так и экспонатов из своих фондов. На такие мероприятия обычно не хватает средств. Государственное финансирования оставляет желать лучшего, а доход от посетителей незначителен. Так и получается, что вопрос о качественном хранении экспонатов и достойной оплате труда научных сотрудников и экскурсоводов остается открытым.

Анализ последних публикаций и исследований. Существенный вклад в научные исследования по музееведению в Украине сделали М.Й. Рутинский, О.В. Стецюк, А.Я. Короткова, В.К. Бабарицкая, О.Ю. Малиновская и др. Отдельные аспекты данной тематики отображены и в работах других исследователей.

Цель и задачи исследования. Исследование истории создания музеев и анализ их фондов для дальнейшего развития экскурсоведения. Определение роли музеев в культурной и образовательной деятельности ВУЗов города Одессы.

Изложение основного материала исследования. Музей (от ссылка скрыта μουσεῖον — дом Муз) — учреждение, занимающееся собиранием, изучением, хранением и экспонированием предметов — памятников естественной ссылка скрыта, материальной и духовной ссылка скрыта, а также просветительской и популяризаторской деятельностью. Сначала это понятие обозначало коллекцию предметов (ссылка скрыта) по ссылка скрыта и ссылка скрыта, затем, с ссылка скрыта, оно включает в себя также ссылка скрыта, где располагаются экспонаты. С ссылка скрыта присоединилась научно-исследовательская работа, проводимая в музеях. А с шестидесятых годов ссылка скрыта началась педагогическая деятельность музеев (специальные проекты для детей, подростков и взрослых).

А сейчас об истории создания музеев. Как уже упоминалось, слово музей происходит от греческого μουσεῖον, что означало «храм ссылка скрыта». С начала эпохи Возрождения (ссылка скрыта) слово приобрело современное значение.

В античном периоде первый Мусейон в смысле учебного заведение был основан в ссылка скрыта ссылка скрыта приблизительно в ссылка скрыта году до нашей эры. В него входили жилые комнаты, столовые помещения, помещения для чтения, ботанический и зоологический сады, обсерватория и ссылка скрыта. Позднее к нему были добавлены медицинские и астрономические инструменты, чучела животных, статуи и бюсты, которые были использованы для обучения. В отличие от других научных школ, Мусейон субсидировался государством, и учёные получали жалование. Главный жрец (директор) назначался Птолемеем. К I в. до н. э. библиотека Мусейона насчитывала более 700000 рукописей. Мусейон и большая часть ссылка скрыта были уничтожены приблизительно в ссылка скрыта году нашей эры. В античной ссылка скрыта по традиции в храмах богов и муз располагались статуи, картины и другие произведения искусства, посвященные этим богам или музам. Позднее в античном ссылка скрыта к этому добавились картины и скульптуры, расположенные в городских садах, римских банях и театрах. Гостям на виллах богатых и знатных людей того времени часто показывали произведения искусства, захваченные во время войн. Римский император ссылка скрыта дал приказ о создании копий произведений искусства, которые он видел в Греции и ссылка скрыта. Вилла Адриана являла собой предшественника современного музея.

На территории Азии (в Китае и Японии) с 1000 г. н.э. начали собирать произведения искусств в королевских дворцах и храмах. Особенно интересная коллекция — Shosõ-in, расположенная в храме в Нара, и включающая многочисленные произведения искусства, особенно предметы религии.

В средние века произведения искусства (ювелирные изделия, статуи и манускрипты) были представлены для обозрения в монастырях и церквях. С ссылка скрыта здесь также были выставлены предметы, захваченные в войнах. В военные времена из этих запасов были оплачены выкупы. Так сокращались или увеличивались запасники. Например, сокровища Kathedrale von Notre Dame in Reims зависели от военного успеха французов.

В ранний период Ренессанса ссылка скрыта дал указания по созданию во ссылка скрыта Сада Скульптур. В ссылка скрыта было модно размещать в больших и длинных коридорах дворцов скульптуры и картины. В ссылка скрыта при строительстве дворцов стали специально планировать помещения для коллекций картин, скульптур, книг и гравюр. С этого момента понятие «галерея» стала применяться также и в коммерческом смысле. К этому времени в княжеских особняках стали специально создавать помещения для произведений искусства. Эти помещения стали называть кабинетами (от французского — cabinet: соседняя комната). В начале кабинетом был шкаф для хранения маленьких предметов искусства. Затем уже стали кабинетом называть комнаты. Сначала в конце ссылка скрыта кабинеты стали распространяться в Италии, а вскоре и по всей Европе. В Германии наряду с предметами искусства стали создавать коллекции необычных вещей — Wunderkammer. Галереи и кабинеты поначалу служили для личных развлечений, но к концу ссылка скрыта — началу ссылка скрыта приняли общественный характер.

В ссылка скрыта публичные музеи стали неотъемлемой частью общественной жизни. В ссылка скрыта году в ссылка скрыта во дворце Palais de Luxembourg было разрешено два дня в неделю показывать картины публике (в первую очередь студентам и деятелям искусства). Позже они были переданы в коллекцию ссылка скрыта, где находятся экспонаты из королевской коллекции Франца I ссылка скрыта.

Первым музеем нового типа был ссылка скрыта в ссылка скрыта (открыт в ссылка скрыта году). Для его посещения нужно было сначала письменно зарегистрироваться. Во времена ссылка скрыта и под её влиянием Лувр (открыт в ссылка скрыта году) стал первым большим публичным музеем.

Более, чем 40 одесских музеев располагают чрезвычайно интересными экспозициями и привлекают внимание как гостей, так и жителей нашего города. Наиболее посещаемыми являются следующие музеи:

ссылка скрыта. Музей был создан на базе частных коллекций одесситов в 1920 году и разместился во дворцовом особняке на Пушкинской (архитектор Л. Оттон, 1856 г.). Три основных отдела музея представляют произведения живописи, графики и скульптуры античного, западно-европейского и восточного направлений.

ссылка скрыта. Один из старейших археологических музеев Украины был создан в 1825 году благодаря одесскому коллекционеру Петру Бларамбергу, собрание книг и раритетов которого стало основой будущих музейных экспозиций. До 1829 года коллекции, постоянно пополняемые одесскими меценатами, хранились в доме Бларамберга, а позже под музей было выделено небольшое помещение в одном из домов на Приморском бульваре.

ссылка скрыта

ссылка скрыта. Одесский художественный музей был создан в октябре 1899 года по инициативе Общества изящных искусств, учрежденного в 1965 году художниками и меценатами. Особняк, в котором разместился музей (архитектор Ф. Боффо, 1826 г.), до этого принадлежал графине Потоцкой, но был выкуплен городским головой Григорием Маразли и передан Обществу изящных искусств.

ссылка скрыта. Несмотря на относительную молодость (датой его основания считается 1977 год), одесский литературный музей по праву считается жемчужиной в коллекции городских музеев. Он расположен в старинном особняке на улице Ланжероновской, 2 работы архитектора Л. Оттона, который в свое время принадлежал семье князя Гагарина. В 1898 году городская Дума передала здание Одесскому литературно-артистическому обществу, и аура изысканных вечеров и литературных чтений по сей день витает в стенах музея.

В нашем городе существуют и другие многочисленные музеи, в которых выставлены различные экспозиции, но даже краткое их рассмотрение не сможет поместиться в объем данной работы.

Выводы и перспективы дальнейших разработок. На данном этапе украинской истории музейное дело интенсивно развивается и приспосабливается к современным требованиям и технологиям. Музейные учреждения нуждаются в значительных финансовых инвестициях, которые помогут улучшить состояние фондов, отреставрировать старые и приобрести новые экспонаты. Авторы данной работы считают, что роль музеев в образовательной и культурной деятельности Одессы бесценна. Они являются гуманитарной составляющей современного высшего образования и экскурсоведения.