М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р

Вид материала

Содержание

Антикризисное управление предприятием
Банкрутство банків україни як важливий чинник дії на суспільство
Якість життя населення україни: аналіз, оцінки, прогнози
Доходи, податки та якість життя населення

Подобный материал:

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13

АНТИКРИЗИСНОЕ УПРАВЛЕНИЕ ПРЕДПРИЯТИЕМ

В УКРАИНЕ ПРИ УГРОЗЕ БАНКРОТСТВА

Актуальность и практическая значимость концепции антикризисного управления предприятием не вызывает сомнения, поскольку способствует стабилизации отечественных предприятий и наращиванию их экономического потенциала.

Исследования этой проблемы не исчерпываются, поскольку её решение является сложным комплексным и долгосрочным процессом, а широкий круг вопросов остаётся малоисследованным и нерешённым. В связи с этим проблема планирования антикризисных мероприятий находится в поле зрения учёных.

Аспекты выхода предприятия из финансового кризиса стали предметом изучения ряда учёных-экономистов: Р.М. Биловол, Ю.М. Великий, В.Г. Герасимчук, А.Г. Гордеева, Т.П. Гудзь, Г.П. Иванов, Е.М.Коротков, Л.О.Лигоненко, Н.А. Москаленко, И.П. Отенко, О.О. Терещенко, О.В. Ткаченко, М.И. Титов, А.В.Токар, Е. Третьяк, В.М. Шаповал и др.

Последствием неудовлетворительного финансового состояния большинства отечественных предприятий является отсутствие средне- и долгосрочного планирования, низкий уровень продуктивности труда, отсутствие новых видов товаров и их модификации, нехватка средств на маркетинговую деятельность, что привело к потере рынков сбыта и отсутствию новых клиентов, наличие высокой кредиторской задолженности, не оптимальное управление товарно – материальными запасами, а также неэффективное использование средств. Это связано с несовершенным законодательством, нехваткой соответствующего теоретико – методического обеспечения санации, дефицит квалифицированных работников в этих вопросах и другие субъективные и объективные причины, много из потенциально жизнеспособных предприятий, в том числе тех, которые принадлежат к приоритетным отраслям народного хозяйства Украины, становятся потенциальными банкротами.

Банкротство служит одним из оснований для прекращения деятельности предприятия. Под “банкротством” понимается связанная с недостаточностью активов в ликвидной форме неспособность юридического лица – субъекта предпринимательской деятельности удовлетворить требования своих кредиторов в установленный для этого срок.

Взаимные неплатежи между хозяйствующими субъектами, высокие налоговые и банковские процентные ставки приводят к тому, что предприятия оказываются неплатежеспособными. Внешним признаком несостоятельности (банкротства) предприятия является приостановление его текущих платежей и неспособность удовлетворить требования кредиторов в течение трех месяцев со дня наступления сроков их исполнения.

Предпосылки банкротства – это взаимодействие целого ряда факторов. Одни из них являются внешними по отношению к предприятию (экономические, политические, демографические, НТП), и у него практически нет возможности влиять на них, или это влияние весьма слабое. Другие такие факторы носят внутренний характер (рост дебиторской задолженности, дефицит собственных оборотных средств, неэффективность финансовых вложений, отсутствие договорной дисциплины и т. п.) и, как правило, непосредственно зависят от организации работы на самом предприятии.

Таким образом, наряду с комплексом объективных причин в неплатежеспособности и кризисной ситуации многих предприятий виновата недостаточная компетентность высшего руководства самого предприятия. Это свидетельствует о том, что руководители предприятий не готовы адекватно реагировать на кризис. В связи с этим возникает необходимость разработки антикризисных программ, которые б учитывали уровень кризиса, её причины, особенности деятельности предприятия.

Поиск путей оздоровления несостоятельных предприятий (банкротов) занимает ведущее место в современной хозяйственной практике.

Суть “системы антикризисного управления ” состоит в том, что угроза банкротства диагностируется ещё на ранних стадиях её возникновения, что позволяет своевременно привести в действие специальные финансовые механизмы или обосновать необходимость определённых реорганизационных процедур [4].

Преодоление кризисов зависит от методик анализа кризисных ситуаций и наличия специалистов в области антикризисного управления.

Специалисты, которые занимаются антикризисным управлением, должны иметь знания по теории кризиса, прогнозирования, конфликтологии, составления управленческих решений, исследование системы управления на макро и микроуровнях. Им необходимо уметь владеть искусством решения проблем в процессах антикризисного управления и практической методологией эффективного управления в условиях риска и неопределённости, иметь специальную подготовку, понимать специфику работы предприятия [3].

Концепция антикризисного управления имеет свою специфику, поскольку на её разработку существенно влияют такие факторы: дефицит времени, ухудшение управляемости, конфликтность интересов, высокая мера неопределённости и риска, сложность проблем, влияние факторов внешней среды, снижение конкурентоспособности предприятия.

Согласно концепции антикризисного управления предлагается блок-схема процесса разработки и внедрения концепции антикризисного управления предприятием (рисунок 1.1).

Следует отметить, что указанные подсистемы не функционируют изолировано, поскольку реализация цели требует согласованности и координации действий отдельных подсистем. Только при этом будет результат – выведение предприятия из состояния кризиса и финансовое его оздоровление будет достигнуто и закреплено.

Рис. 1.1 Блок-схема антикризисного управления предприятием

Литература:

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 р.
Антикризисное управление : Учебник / Под ред. Э.М. Короткова. – М.: ИНФРА – М, 2000. – 432 с.
Біловол Р.І. Методологічні підходи до розробки концепції антикризового управління підприємством // Регіональні перспективи. – 2003. – №7-8. – С. 60-63.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.2 – К.: Фирма "Эльга", Ника – Центр, 1999. – 512 с.

Астіон Неоніла Юріївна

Запорізький національний університет

м. Запоріжжя

БАНКРУТСТВО БАНКІВ УКРАЇНИ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ДІЇ НА СУСПІЛЬСТВО

Серед багатьох причин, що призвели до банківської кризи, доцільно зупинитися на одній, яка є дуже важливою - банкрутство великих комерційних банків. В останні роки розвиток банківського бізнесу в Україні проходить досить агресивно. Агресія ця виражається в першу чергу в стрімкому перерозподілі фінансових засобів між державними банками і банками "нової хвилі", в загостренні конкурентної боротьби між банками за клієнтів, за надання певних видів послуг. Сьогодні досить багато банків, які в змозі запропонувати весь спектр банківських послуг. А у клієнта мотивація вибору банка пов'язана з його уявою про надійність і якість запропонованих ним послуг. Під якістю послуг розуміють не тільки рівень обслуговування, але й вартість даних послуг. І тут спостерігають цікаву картину. Всі найкрупніші банки по вартості послуг принципово між собою не відрізняються. Конкуренція між ними направлена, в першу чергу, на покращення сервісу і надання додаткових послуг. Деякі банки намагаються привабити клієнтів обіцянками високих процентів, які оголошують в рекламі. Крім цих банків в останній час вийшла на ринок нова конкуруюча сила в особі нікому не відомих малих підприємств, концернів і т. п. з гучними претензійними іменами і обіцянками просто нереальних доходів. Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином - за рахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків.

Причини банківської кризи відомі. Є загальна економічна криза і падіння виробництва; вакуум законодавства спочатку, а в подальшому - численні його зміни; нестабільність грошової одиниці; відсутність досвіду управління кредитним портфелем в нових економічних умовах. Безперечно є і суб'єктивні причини, що пов'язані з нечітким чи безвідповідальним керівництвом банківською справою в тому чи іншому банку і в банківській системі в цілому. Комерційні банки - головна ланка кредитної системи. Ризик банкрутства існує відповідно з діяльністю банку : наявність будь – яких механізмів захисту якоюсь мірою знижує даний ризик, але не усуває його повністю. Єдиним методом припинення існування даного ризику є його реалізація, тобто банкрутство/ліквідація банку. А термін існування банку носить невизначений характер, що прямо виходить із закону «Про банки і банківську діяльність», який наказує створення будь-якого банку у формі господарського товариства, що є комерційною організацією. Як особливий стан комерційного банку, банкрутство тісно пов'язане з поняттям ризику. По суті, банкрутство банку як процес погіршення фінансового стану є результатом реалізації ризику, накопичення негативних наслідків окремих банківських операцій. Проте далеко не завжди втрати, пов'язані з проявом ризику, приводять до банкрутства. Отже, взаємодія даних категорій має складний характер, який може бути виявлений шляхом визначення природи ризику, його чинників і механізму дії на банк.

Питання банкрутства в Україні регулюються законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який фактично вступив в дію з 1.01.2000р. Цей закон визначає механізм проведення санації або ліквідації неплатоспроможного підприємства, але його дія не поширюється на процедуру визнання банкрутами комерційних банків. Підставою для визнання банку банкрутом служить неплатоспроможність банку. Поки не доведене інше, банк передбачається неплатоспроможним, якщо він припинив платежі всім або значній частині кредиторів, а також якщо вартість майна, активів банка недостатня для виконання зобов'язань банку перед кредиторами. При оцінці активів банку слід виходити з перспективи продовження ним своїй діяльності, за умови, що виходячи з обставин, для цього немає істотних перешкод. Підставою для визнання банку банкрутом за його заявою є також загроза неплатоспроможності банку, тобто положення, при якому банк імовірно не зможе виконати грошові зобов'язання по сплаті обов'язкових платежів в момент настання терміну платежу.

Процедура ліквідації банків є чітко регламентованою. На відміну від підприємств, де провадження у справі про банкрутство є “перехідним” етапом, після якого боржник може розпочати успішну діяльність, для комерційного банку визнання його неплатоспроможним є, фактично, початком кінця. Це викликано тим, що банки існують для підтримання фінансової стабільності у державі, і мають дуже багато важелів впливу на економічне становище. Розхитана і нерозвинена банківська система заважає нормальній і повноцінній взаємодії підприємств між собою, оскільки більшість законних фінансових операцій здійснюється у безготівковому вигляді через банківську систему. Тому банки повинні бути надійними, чесними та стабільними, і будь-які недоліки необхідно усувати максимально швидко та ефективно. Задля цього банки повинні дотримуватись певних правил оцінки управління ліквідністю у банківських організаціях:

Кожен банк повинен мати погоджену стратегію повсякденного управління ліквідністю.
-Банківська Рада Директорів повинна схвалити цю стратегію та важливі положення, що відносяться до управління ліквідністю.
Правління повинно забезпечити, щоб вище керівництво робило необхідні кроки для моніторингу та контроля ризику ліквідності.
Кожен банк повинен мати управлінську структуру для ефективного здійснення стратегії ліквідності.
Банки повинні встановити та регулярно переглядати ліміти на розмір своїх позицій ліквідності за відповідні періоди.
Банк повинен мати адекватні інформаційні системи для вимірювання, контролю та звітування ризику ліквідності.
Звіти повинні своєчасно надаватись раді директорів банку, вищому керівництву та іншим відповідним працівникам.
Кожен банк повинен встановити процес постійного вимірювання та моніторингу чистих потреб у фінансуванні.
Банк повинен мати антикризові плани, що розглядатимуть стратегію врегулювання криз ліквідності та містять процедури вирішення проблеми недостатності грошових потоків у непередбачених ситуаціях.
Кожен банк повинен мати систему вимірювання, моніторингу та контролю своїх валютних позицій у основних валютах з якими він активно працює.
Кожен банк повинен мати адекватну систему внутрішнього контролю над процесом управління ризиком ліквідності.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: АНАЛІЗ, ОЦІНКИ, ПРОГНОЗИ

Славкова Алла Аркадіївна

Державний вищий навчальний заклад

“Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, м. Київ

ДОХОДИ, ПОДАТКИ ТА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

У практиці фіскального адміністрування оподаткування доходів громадян є найбільш тривалим в історії еволюціонування податків. “Податки з населення” з’явилися ще за часів, коли у світі тільки створювались перші держави, – у вигляді “внесків з громадян” вони спрямовувались на утримання публічної влади. Саме особисті податки (збори та інші платежі) завжди відігравали вагому, відчутну роль і зараз справляють значний (а іноді – вирішальний) вплив на соціально-економічний розвиток кожної держави та суспільства.

Особисті податки постали важливим інструментом фіскального управління, за допомогою якого держава здатна ефективно впливати на процеси економічного зростання та соціального розвитку в країні. За умов ринкових засад господарювання, пов’язаних з потребами підвищення ефективності й зростання національного виробництва та загальним соціально-економічним прогресом суспільства, необхідно вирішити гостре питання стосовно правильної побудови й організації податкових взаємовідносин та фіскальної взаємодії платників податків – громадян – з державою. Оскільки оподаткування доходів населення сьогодні є не стільки фіскальним засобом формування бюджетних надходжень держави, скільки регулятором суспільного життя та визначником рівня суспільного добробуту й благоустрою.

Сучасний образ особистого прибуткового податку – це адекватне віддзеркалення соціально-економічного становища в країні й домінант державної політики в суспільній еволюції. Проблематика державної політики доходів, рівня доходів громадян та їх оподаткування – визначальні позиції в практиці фіскального адміністрування. Адже формування надійного середнього класу в суспільстві є непростим завданням та доволі складним процесом, а особливо в країнах з економікою ринкової трансформації при відчутних розбіжностях в доходах і матеріальному забезпеченні різних верств населення.

З точки зору економіки, основне призначення будь-яких доходів – їх спрямування, насамперед, на споживання різних суспільних благ; у фінансовій інтерпретації, це – ефективний розподіл та раціональне використання доходів. Вказане стосується доходів всіх економічних суб’єктів, відтак – й доходів населення, що також розмежовуються на фонди споживання та нагромадження. Окреслений процес, в значній мірі, залежить від оподаткування доходів населення.

Структура доходів населення формується, в напрямах розподілу, виходячи з необхідності першочергового забезпечення відтворення робочої сили – залежить від обсягу витрат на фізіологічні потреби, які є пріоритетними. Таким чином, чим меншим є фонд споживання людини, тим більшою буде частка витрат на її життєзабезпечення, культурно-духовний розвиток, фінансово-інвестиційну спроможність.

Сукупність всіх суспільних благ утворює “споживчий кошик” кожної людини. Матеріальні цінності, придбані населенням, мають назву матеріальних благ. Структуру витрат на матеріальні блага, що споживається населенням, формує співвідношення витрат на окремі їх види. Визнана “оптимальною”, у ринкових економічно розвинутих країнах структура споживання є такою: 30% – продукти харчування, 70% – інші матеріальні блага. В Україні ж – навпаки: структура споживання є протилежною, що засвідчує низький життєвий рівень населення без створення належних умов розвитку особистості. Так, на потреби харчування населенням в Україні відводиться обсяг витрат доходів майже вдвічі вищий (див. рис.).

Рис. Структура споживчого кошика в Україні (на початок 2008 р., %)

Споживчий кошик закладено в основу такого важливого елемента як прожитковий мінімум – встановленого державою соціально-економічного ліміту, що забезпечує для населення найнижчий рівень задоволення суспільними благами, із застосуванням нормативів мінімального споживання. Таким чином, споживчий кошик – база мінімального споживчого бюджету, що становить прожитковий мінімум. Реальні величини зазначених параметрів, теоретично, об’єктивно зумовлюють склад мінімальної заробітної плати як основної категорії доходів населення (таблиця).

Таблиця

Структура прожиткового мінімуму в Україні (на початок 2008 р.)

Показник	Діти до 6 років	Діти від 6 до 18 років	Працездатні особи	Особи, які втратили працездатність
грн.	%	грн.	%	грн.	%	грн.	%
Вартість продуктів харчування	305	59,9	407	64,4	316	52,6	236	52,9
Вартість товарів непродовольчих	103	20,3	106	16,7	115	19,0	94	21,2
Вартість набору послуг	100	19,7	120	19,0	153	25,5	116	25,9
Сума державних страхових платежів					18	2,9		
Величина прожиткового мінімуму	508	100	633	100	602	100	446	100

Аналізуючи структуру прожиткового мінімуму в Україні на 2008р., слід зазначити, що вона, як і раніше, не враховує ряд інших важливих, життєво необхідних суспільних витрат, як: на освіту й оздоровлення, платні медичні послуги, утримання дітей в дошкільних навчальних закладах, будівництво, придбання або отримання в найм житла тощо. Також, що є досить суттєвим, до складу цього показника не включено податок з доходів фізичних осіб, який є надто значущим для доходу (заробітної плати) людини. Для повноцінного працівника держава мусить встановити нормальний реальний рівень споживання через гарантований мінімальний рівень оплати праці та її індексацію відповідно до рівня інфляції, а також помірність в оподаткуванні доходів громадян.

Однак, питома вага працівників, оплата праці яких є нижчою за прожитковий мінімум, залишається доволі високою – майже 30%. Тобто, понад 3 млн. працівників в Україні своєю працею неспроможні забезпечити навіть мінімальний рівень споживання для задоволення основних соціальних, життєвонеобхідних потреб. А для іншої вагомої частини населення на мінімальне життєво необхідне споживання (на фізіологічному рівні) витрачається, практично, увесь дохід. Частка ж всього населення України, середньодушові доходи якого є нижчими за прожитковий мінімум, складає до 40%.

Тобто, з прикладної точки зору, потрібно використовувати два різновиди споживчого кошика: офіційного (державного) і фактичного, що відображає реальний споживчий мінімум. За підрахунками, ще в 2007 р. реальна мінімальна вартість споживчого кошика в Україні становила щонайменше 1250 грн. На сьогоднішній день, враховуючи зростання вартості суспільних благ та декількаразове підвищення споживчих цін в 2008 р. (зокрема, внаслідок інфляційних процесів й економічної кризи в другій половині року), а також збільшення цін вже на початку 2009 р., реальний прожитковий мінімум сягає поділки на рівні, не меншому за 1500 грн. (а, беручи до уваги не офіційні, а реальні темпи інфляції, цей показник буде ще вищим). Враховуючи, що, згідно Європейської соціальної хартії величина мінімальної заробітної плати повинна становити не менше, ніж 2,5 розміру прожиткового мінімуму, реальна величина мінімальної заробітної плати в Україні повинна складати щонайменше 3,5 тис.грн. Натомість, розмір мінімальної заробітної плати в Україні є нижчим за прожитковий мінімум.

Отже, все вищенаведене засвідчує, що необхідність зростання рівня соціальних гарантій постала важливою передумовою підвищення рівня життя значної частини населення України. Це завдання набуває особливої ваги, враховуючи приєднання України в 2006 р. до Європейської соціальної хартії, як відповідність її вимогам. Враховуючи проаналізований масив інформаційних даних та матеріалів, очевидно, що реалізація державної соціальної політики нагально потребує подальшого підвищення рівня та якості життя людей, удосконалення державної політики доходів і реформування системи соціального захисту громадян, подальшого зростання соціальних гарантій населенню та їх наближення до європейських стандартів сучасного цивілізованого зразка.

Проведені дослідження посприяли ґрунтовному формулюванню наявних труднощів в механізмі оподаткування доходів фізичних осіб, де головними чинниками визначено: нереалістичність державних соціальних стандартів та гарантій, невідповідність принципам соціальної справедливості й фіскальної ефективності.

Реформування механізму оподаткування доходів громадян повинно відбуватися шляхом впровадження податкової шкали на основі реальних державних соціальних стандартів та гарантій населенню, враховуючи можливість впровадження регресивно-прогресивної податкової шкали.

Сапарай Юлія Віталіївна

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка,

м. Суми

Blog

М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 24 квітня 2009 р

Содержание