Geum.ru

Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материалаДокументы

Содержание


Список літератури Богданов А.А. Собирание человека. //Психологический журнал. – 2004. – Т.25.
Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции. – М., 199
Нордстрем К., Риддерстрале Й. Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта. – изд. 4-е. – СПб. , 2003.
Пино Р. Корпоративное айкидо. Философия боевого искусства и современный менеджмент. – СПб, 2001.
Сенге П. Пятая дисциплина: искусство и практика самообучающейся организации : Пер. с англ. –М., 2003.
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Список літератури

  1. Богданов А.А. Собирание человека. //Психологический журнал. – 2004. – Т.25.

  2. Волочков А.А. Активность субъекта как фактор психического развития (гипотезы, модели, факты) // Психологический журнал. – 2003. - Т. 24. - № 3.

  3. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции. – М., 1999.

  4. Лук А.Н. Психология творчества. – М., 1978

  5. Менеджмент ХХ1 века / под ред. С. Чоудхари : Пер. с англ. – М., 2002.

  6. Нордстрем К., Риддерстрале Й. Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта. – изд. 4-е. – СПб. , 2003.

  7. Пачковський Ю.Ф. Психологія підприємництва: Навч. посіб. – К., 2006.

  8. Пино Р. Корпоративное айкидо. Философия боевого искусства и современный менеджмент. – СПб, 2001.

  9. Риддерстрале И., Нордстрем К. Караоке капитализм. Менеджмент для человечества : Пер. с англ.. – Спб., 2004.

  10. Сенге П. Пятая дисциплина: искусство и практика самообучающейся организации : Пер. с англ. –М., 2003.

  11. Україна: інтелект нації на межі століть. Кол. монографія /керівник авторського колективу В.К.Врублевський. – К., 2000.




Креативність як компонента професійної діяльності особистості.

Зелінська Я.Ц.

(м.Київ)

Найважливіші умовою ефективної професіоналізації особистості є виховання творчого ставлення до професійної діяльності, розвиток особистості як активного, творчого суб'єкта діяльності з розвинутими професійно-важливими якостями; розвиток здібностей до широкого та глибокого мислення і творчості в рамках індивідуальних можливостей; високий рівень розвитку пізнавальної активності. В процесі професійної підготовки майбутній фахівець повинен сформуватися як активний суб'єкт діяльності, як зріла особистість з розвинутими професійно-важливими якостями (О.В.Киричук, Н.Г.Ничкало, Н.В.Чепелєва, В.Г.Панок, О.Ф.Бондаренко та ін.). Слід зауважити, що на сучасному етапі розвитку суспільства, серед основних професійних якостей в структурі особистості майбутніх фахівців, дослідники належне місце відводять саме креативності (здатності до творчості), як одній із провідних у здійсненні професійної діяльності. Фахівцю, який прагне досягти високої професійної майстерності, високих результатів у професійній діяльності недостатньо володіти професійними знаннями, необхідно навчитися творчо підходити до природно-соціального світу, мати власні погляди щодо багатьох питань, вдосконалювати власне духовне життя, розвивати творче мислення, оволодіти творчими вміннями, стратегіями і тактиками як інструментарієм не тільки у професійній, а й у повсякденній діяльності, тобто мати високий рівень креативності й реалізувати себе як творчу особистість.

В психологічній галузі знань поняття «творчість» та «креативність» дуже часто ототожнюються. Аналіз психологічної літератури дає змогу зробити висновок , що терміни «творчість» та «креативність» не тотожні, їх слід розмежувати.

На думку І.В.Кукуленко- Лук'янець, одна з основних відмінностей термінів "творчість" і "креативність" полягає в тому, що поняття творчість передбачає процес розкриття виняткових здібностей, таланту, найчастіше в мистецькій, науковій діяльності [6]. Натомість "креативність" не завжди співвідноситься з проявами таланту в певній сфері діяльності, а скоріше характеризує можливість повноцінної реалізації особистості у всіх сферах життєдіяльності. Схожим є підхід В. Козленка, згідно якого креативність, з одного боку, реалізується в процесі творчості і є її мотиваційною основою (як суб'єктивна детермінанта творчості), а з іншого – розвивається і формується залежно від особливостей і умов протікання творчості (як об'єктивна її детермінанта). Таким чином, креативність - це детермінанта творчого процесу [4]. Майже всі народжуються з потенційною здібністю до творчості. Однак розцвіте вона, зачахне або залишиться нереалізованою - багато в чому це справа випадку. Переважно це залежить від незбалансованості наших освітніх систем, які націлені на розвиток здібностей до критичного мислення на шкоду здібностям мислити творчо. Сумний наслідок такого стану - практично повна незатребуваність і невикористовувансть творчого потенціалу особистості.

У вітчизняній науці дослідженню проблеми творчості, творчої особистості, творчої професійної діяльності присвячені роботи Я.О.Пономарьова, Д.Б.Богоявленської, О.І.Виговської, В.М.Дружиніна, І.А.Зязюна, О.І.Кульчицької, О.М.Матюшкіна, В.О.Моляко, В.А.Роменця та ін.

Існують різні визначення креативності, у яких акцент може робитися:
  • на продукти, створювані завдяки їй: креативність як здібність породжувати щось нове, незвичайне, оригінальне;
  • на процеси креативність як особливий різновид творчого мислення, високорозвинена уява, естетичне світосприймання й т.д.;
  • на особистісні якості: креативність як відкритість до нового життєвого досвіду, незалежність, гнучкість, динамічність, оригінальність, самобутність особистості;
  • на зовнішні умови: креативність як здібність продуктивно діяти в ситуаціях з високим ступенем невизначеності, де відсутні заздалегідь відомі алгоритми, які гарантовано ведуть до успіху.

Так чи інакше, креативність розглядається як якась протилежність щоденності, стандартності, конформності (піддатливості зовнішньому впливу).

Існує ряд інтелектуальних характеристик, що служать передумовами того, що людина, виявившись у сприятливих для цього умовах, легко освоїть діяльність, що дозволяє їй створювати щось нове. Але це ще не означає, що вона буде систематично використовувати ці можливості в ситуаціях професійних і побутових труднощів. І, ширше, що творчість стане «стилем життя» такої людини. Для цього необхідні, як мінімум, ще дві складові:

- поєднання особистісних якостей, при якому людині комфортно у ситуаціях змін, невизначеності;

- власний вибір людини, відповідно до якого вона знаходить ситуації змін, невизначеності прийнятними для себе, не прагне зробити своє життя повністю передбачуваним.

Крім того, прояв креативності тісно пов'язаний з емоційними факторами, особливостями міжособистісної взаємодії й мотиваційної атмосфери, що спонукує до прояву творчих здібностей. Таким чином, креативність містить у собі:

1) інтелектуальні передумови творчої діяльності, що дозволяє створювати щось нове, раніше невідоме (творчі здібності у вузькому змісті цього поняття), а також попередній набір знань і вмінь, необхідних для того, щоб це нове створити;

2) особистісні якості, що дозволяють продуктивно діяти в ситуаціях невизначеності, виходити за рамки передбачуваного, проявляти спонтанність;

3) «метатворчість» - життєву позицію людини, що припускає відмову від шаблонності, стереотипності в судженнях і діях, бажання сприймати й створювати щось нове, змінюватися самому й змінювати світ навколо себе, високу цінність волі, активності й розвитку [1].

У цілому креативність можна визначити як комплекс інтелектуальних і особистісних характеристик, що дозволяють людині продуктивно діяти в ситуаціях новизни, невизначеності, неповноти вихідних даних і відсутності чіткого алгоритму розв’язання проблем.

У багатьох роботах креативність вивчається як психічний процес. В руслі цього напрямку виділяють різні типи, стадії та рівні творчого мислення. Дослідження стадій та фаз творчого мислення було розпочато Т.Рибо та Дж.Уоллесом. Класифікації фаз, запропоновані різними вченими, певною мірою відрізняються, але в цілому вони всі зводяться до основних чотирьох:

- підготовки (свідома діяльність) - формулювання задачі та початкові спроби її вирішення;

- визрівання - інкубація (несвідома робота) - відволікання від задачі та переключення на інший предмет;

- натхнення (перехід від несвідомої до свідомої діяльності) - інтуїтивне проникнення в сутність проблеми;

- розвиток ідеї (перевірка істинності, кінцеве оформлення - свідома робота)- випробування та/або реалізація рішення [7, 148].

Відповідно до концепції Дж. Гілфорда, креативність розглядається як дивергентне мислення, що допускає варіювання шляхів рішення проблеми, приводить до несподіваних висновків і результатів [2]. Дивергентне мислення орієнтується не на відоме або те, що підходить до вирішення проблеми, а проявляється тоді, коли проблема ще не розкрита й шляхи її вирішення невідомі. Таке мислення протиставляється конвергентному, спрямованому на пошук єдиного правильного рішення на основі аналізу множини попередніх умов.

Дж. Гілфорд виділяв, зокрема, такі компоненти креативності:

1) здібність до виявлення й постановки проблем;

2) здібність до генерування великої кількості ідей;

3) гнучкість - здібність до продукування різноманітних ідей;

4) оригінальність - здібність відповідати на подразники нестандартно;

5) здібність удосконалити об'єкт, додаючи деталі;

6) здібність вирішувати проблеми, тобто здібність до аналізу й синтезу.

До цієї концепції близька й точка зору Е. Торренса, на думку якого креативність пов'язана із загостреним сприйняттям недоліків, пробілів у знаннях, дисгармонії й т.п. [8] і Е. Де Боно [3], який говорив при розгляді проблем творчості про латеральне («бічне») мислення, спрямоване на пошук шляхів рішення проблеми на «периферії пізнання», шляхом максимального розширення бачення проблемного поля й відшукання неочевидних варіантів дій.

Теоретичні міркування й експериментальні дані дозволяють припустити, що креативність і інтелект є ортогональними факторами, незалежними один від одного. За даними психогенетичних досліджень, креативність більшою мірою, ніж інтелект, визначена зовнішніми впливами [2]. Виділено наступні фактори, що сприяють розвитку креативності в онтогенезі:
  • широке коло спілкування, у тому числі з «творчими людьми»;
  • наслідування творчому «ідеалу»;
  • демократичні відносини з матір'ю;
  • несприятливі емоційні відносини в родині.

Наступні дослідження показали, що між інтелектом і креативністю існує складна залежність. Наприклад, дослідження О.Л.Григоренко [2] свідчать, що креативність і загальний інтелект є здібностями, що визначають процес рішення розумового завдання, але відіграють різну роль на різних його етапах; при цьому кількість гіпотез, породжуваних індивідом при рішенні комплексного розумового завдання, корелює із креативністю за методикою Е.Торренса, а правильність рішення позитивно корелює з рівнем загального інтелекту по Дж.Векслеру.

Ще Гілфорд визначив, що рівень коефіцієнта інтелекту (IQ) визначає верхню межу рішення завдань на креативність. Ямамото виявив «нижній поріг» - IQ обмежує прояви креативності при низьких IQ, але при IQ вище деякого порога, творчі досягнення від інтелекту не залежать. Однак, знявши часовий ліміт на виконання тестових завдань на креативність і «вилучивши» з експерименту атмосферу змагальності, Воллах і Коган спростували теорію «нижнього» порога - рівень креативності виявився не пов'язаним з рівнем інтелекту [2,250].

Слід згадати і теорію «інтелектуального порога» Е.Торренса, згідно якої при IQ нижче 115-120 балів інтелект і креативність утворять єдиний фактор, при IQ вище 120 балів креативність стає незалежною величиною, тобто немає креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю .

За Стенбергом Р., автором «теорії інвестування», креативність детермінована в найбільшій мірі інтелектом. Для креативності найбільш важливі наступні складові інтелекту: 1) синтетична здібність – нове бачення проблеми, подолання границь буденної свідомості; 2) аналітична здібність – вияв ідей, гідних подальшої розробки; 3) практичні здібності - уміння переконувати інших у цінності ідеї («продаж»). Якщо в індивіда занадто розвинена аналітична здібність на шкоду двом іншим, то він є блискучим критиком, але не творцем. Синтетична здібність , не підкріплена аналітичною практикою, породжує масу нових ідей, але не обґрунтованих дослідженнями й марними. Практична здібність без двох інших може привести до продажу «недоброякісних», але яскраво представлених публіці ідей.

Наведемо результати проведеного нами дослідження на встановлення зв'язку креативності й інтелекту слухачів Інституту підготовки кадрів ДСЗУ. Були відібрані 22 досліджуваних у двох групах, спеціальності «менеджери». Інтелектуальні здібності вимірювали за допомогою тесту прогресивних матриць Равена, розв’язання яких оцінює здібності до систематизованої, планомірної, методичної інтелектуальної діяльності. Креативність вимірювалась за допомогою тесту «Що це таке?» (фігурна форма). Рівень креативності оцінювався за критеріями швидкості, гнучкості, оригінальності ідей.

Кореляції оцінок креативності з даними по тесту Равена була у першій групі статистично значимою і позитивною (r =1,18), у другій групі - не значимою (r = 0.42), що повністю підтвердило той факт, що рівень інтелекту впливає на показники креативності. Слухачі, які мали високий рівень здібностей до інтелектуальної діяльності, показали високий показник креативності, вони швидше, частіше і оригінальніше генерували нові ідеї. Ця залежність повторює зв'язок між інтелектом і креативністю в моделі Торенса: інтелект є базою креативності, інтелектуал може не бути творчою людиною, але людина з низьким інтелектом ніколи не буде креативом.

Накопичені до 60-х років результати, що характеризують зв'язок показників тестування інтелекту при професійному відборі з характеристиками успішності професійного навчання й професійної діяльності, дозволили зробити досить нетривіальний висновок. Одним з перших теорію «порога інтелекту» для професійної діяльності запропонував Д. Н. Перкінс. Відповідно до його концепції, для кожної професії існує нижній граничний рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче певного рівня не здатні опанувати даною професією. Якщо ж IQ перевищує цей рівень, то між рівнем досягнень у професійній діяльності й рівнем інтелекту не можна простежити ніякого істотного кореляційного зв'язку. Успішність професійної діяльності починає визначати мотивація, особистісні риси індивіда, система цінностей і т.д. [2, 249].

Слід зазначити, що прогностичність тестів інтелекту вище для успішності професійного навчання, ніж для продуктивності професійної діяльності. Очевидно, практична діяльність менш контрольована, чим навчальна, а її результат найчастіше менш жорстко оцінюється, не визначений або дуже віддалений у часі.

На переконання Дж. Коллинз, лідери великих компаній знають три прості істини [5]. Перша з них: «Спочатку хто, а потім що» - ідея, проста для розуміння, але важка для втілення, і більшості вона не дається. Одним із принципів кадрової політики є принцип використання креативних, кращих людей в найбільш перспективних галузях, і не слід направляти їх на розв’язання найбільших проблем організації. Система Nucor (провідна сталеплавильна компанія Америки) визначаючи, хто є потрібним, приділяла більше увагу характеру людини, а не її освіті, досвіду роботи або спеціалізації. Не можна сказати, що знання або досвід не важливі, але в цій компанії справедливо вважали, що цьому можна навчити (або навчитися). Риси характеру, робоча етика, інтелект, прагнення домогтися результатів, система цінностей набагато важливіше. Керівник однієї великої компанії сказав, що його самі вдалі рішення щодо найму фахівців найчастіше були, коли він наймав людей без галузевого або комерційного досвіду. Один раз він найняв менеджера, що під час війни був двічі взятий у полон і обидва рази утікав. «Я подумав, що людина, яка зробила таке, не буде мати особливих труднощів у бізнесі» [5].

У тому випадку коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина найчастіше добре адаптується до середовища, активна, емоційно врівноважена, незалежна та ін. Навпаки, при сполученні креативності з невисоким інтелектом людина найчастіше невротична, тривожна, погано адаптована до вимог соціального оточення. Поєднання інтелекту й креативності привертає до вибору різних сфер соціальної активності.

Американські дослідники Мюррей і Хернстайн констатують, що з початку 60-х років у США суспільство розшаровується на страти за інтелектуальним критерієм. У ньому виділяються дві нечисленні групи з високим і низьким IQ. Відоме явище асортативності: люди віддають перевагу вступати в шлюб з партнерами близького рівня інтелекту. Оскільки успадкування інтелекту дуже велика ( 50-80% за різним даними), то створюються замкнута еліта й нижча каста [2].

За останні 20-40 років виріс середній IQ у молодих людей, що вступають в коледж. Багато в чому цей ефект пов'язаний із загальним підвищенням середнього інтелекту в популяції, така тенденція спостерігається в останні 60-70 років. Підвищилася значимість вищої освіти, отже й частка осіб з вищою освітою у керівництві великих компаній зросла в сім разів. Дослідники поділили все американське суспільство на п'ять класів:

1. IQ = 125 - 150. Особи з дуже високим інтелектом. У США їх проживає 12,5 млн, або 5 % від популяції.

2. IQ = 110-125. Особи з високим інтелектом. Їх у США - 50 млн (20%).

3. IQ = 90- 11О. Особи з нормальним інтелектом. Їх у США - 125 млн (50%).

4. IQ = 75 - 90. Особи з низьким інтелектом. У США проживає 50 млн (20%).

5. IQ = 50 - 75. Особи з дуже низьким інтелектом. У США їх 5%, або 12,51 млн.

Інтелектуальна еліта, що відокремлюється від інших верств, відіграє все більшу роль в суспільстві (політика, бізнес, наука), виключення становлять лише сфера мистецтва й спорт. Верства «бідних» (за критеріями США) складається з 4-ої і 5-ої груп, бідність породжує бідність: у дитини бідняка шансів самому стати бідним в 6 разів більше, ніж у дитини багатих батьків.

Підсумовуючи вищесказане, ми визначаємо креативність не тільки як здатність до творчості, вміння людини бачити певні речі в новому ракурсі, а й як один із основних системоутворюючих динамічних факторів структури особистості, що впливає та обумовлює рівень розвитку особистості та її самореалізацію в процесі професійної діяльності. Оптимізація професійного розвитку може бути забезпечена шляхом реалізації комплексної інтегрованої системи як фундаментальної теоретичної підготови, так і за допомогою формування практичних умінь та навичок в різних професійних напрямках.

Кожна людина володіє творчою здатністю, потрібно лише подолати психологічні перешкоди, які обмежують її розвиток, оволодіти методами стимуляції творчої діяльності. Отже, креативність є не просто прерогативою вільної, здатної до саморозвитку особистості, а й детермінантою особистісно-професійного розвитку майбутнього спеціаліста. Тому сутність професіоналізації майбутнього фахівця визначається в розвитку його як члена професійної спільності, в забезпеченні його особистісно-професійного становлення як суб'єкта творчої професійної діяльності, що передбачає формування, стимуляцію, розвиток та реалізацію його творчого потенціалу.