Geum.ru

Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материалаДокументы

Содержание


Список літератури
Креативність як фактор конкурентоспроможності
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Список літератури


1. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С.Л.Рубинштейна. – М.: Наука, 1989. – 247 с.

2. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1968. - 464 с.

3. Татенко В.А. Психология в субъектном измерении: Монография. - К.: Видавничнй центр "Просвіта", 1996. - 404 с.


КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Чайка Г.Л.

(м.Київ)

Здійснення будь-якої діяльності потребує від людини оволодіння необхідними для цього засобами, насамперед вироблення навичок і вмінь виробляти нові знання і користуватися ними. В одному із номерів журналу “Business Week” опубліковано, що за певний період сумарний прибуток ста великих американських корпорацій збільшився більше ніж удвічі, а чисельність їхніх працівників при цьому не змінилася. Це свідчить про те, що в цих компаніях були створені умови для значного підвищення продуктивності праці персоналу. Але не завдяки інтенсифікації фізичної праці (бо цей ресурс практично вичерпано), а завдяки підвищенню ролі її інтелектуальної складової. Свого часу ще Папа Римський Іоанн Павло П говорив, що сьогодні вирішальним фактором виробництва стає сама людина і її знання. У сучасних компаніях від 70 до 80 % усього, що робиться людьми, робиться за допомогою їхнього інтелекту. За даними досліджень, підвищення інтелектуального потенціалу працівників на 10 % збільшує вартість створюваного ними інтелектуального продукту в 11 разів. За сучасних умов інтелект та знання стають основними ресурсами виробничого процесу. Тому примноження інтелектуального потенціалу, за словами Бориса Євгеновича Патона, Президента Національної академії наук України, стає одним із вирішальних стратегічних і соціально-політичних чинників динамічного розвитку кожної нації [11, с.8].

Відомо, що інтелект – це певний ступінь здатності людини розв’язувати завдання і проблеми відповідної складності. Існує понад 60 визначень поняття «інтелект». Відомі українські вчені, зокрема Ю.М.Канигін та І.Ф.Курас, розглядають інтелект як ключову складову розуму, як притаманну лише людині здатність оперувати понятійними знаннями, обробляти інформацію і використовувати її для вироблення знань. За оцінками експертів, вартість інтелектуального потенціалу сучасного розвиненого суспільства перевищує вартість основних фондів традиційних галузей індустрії [11, с.477]. «Незалежно від галузі виробництва успіх у сучасних умовах визначається мозком людини, а не мускулами. Багатство створюється за допомогою мудрості, а інтелектуальний капітал стає дефіцитним ресурсом», - так вважають відомі вчені Йонас Ріддерстрале та Кьолл Нордстрем [9, с.96]. Водночас інтелектуальний капітал людини використовується лише на 5 % - 15 % .

Інститут стратегічних змін консалтингової компанії Accenture у 2003 р. склав рейтинг найвидатніших і найвпливовіших сучасних бізнес-інтелектуалів. Було оцінено понад 300 найпопулярніших у світі інтелектуалів світу, чиї ідеї, праці та вчення у сфері бізнесу та менеджменту посідають чільне місце у свідомості суспільства. Потім з них було складено 50 кращих “мислителів” світу. Очолюють список Майкл Портер, якого названо найвпливовішим професором із питань стратегії, Джим Коллінз, якого називають одним із найавторитетніших гуру з менеджменту, Том Пітерс, який написав бестселлер про те, як конкурувати і перемагати у конкурентній боротьбі, Пітер Друкер, якого часто називають батьком сучасного менеджменту, Пітер Сенге, автор книг про організацію, що самонавчається, Гарі Хемел, Генрі Мінцберг, Чарльз Хенді, Уоррен Бенніс, С.К.Прахалад, Філіп Котлер, які зробили значний внесок у розвиток наук про підприємницьку діяльність та менеджмент. До цього списку також належать засновник та голова корпорації “Mайкрософт” Білл Гейтс, колишній голова компанії “Дженерал електрик” Джек Уелч, засновник та голова корпорації “Делл комп’ютерз“ Майкл Делл, тобто ті люди, які завдяки своєму інтелекту створили найуспішніші компанії світу.

У передмові до однієї з останніх книг Пітер Друкер написав, що економічне зростання у сучасних умовах вже не може продовжуватися ні завдяки залученню більшої кількості ресурсів, ні завдяки зростанню споживчого попиту. Воно може відбуватися за рахунок лише єдиного ресурсу: продуктивності знань і продуктивності праці тих працівників, що володіють знаннями. Знання – це семантична інформація, тобто визначена, закодована думка або, як казав ще Платон, ідея, втілена у слові (в знаку, символі). Це результат узагальнення фактів і встановлення закономірностей у певній предметній галузі, що дозволяє ставити і вирішувати завдання у цій галузі. Саме знання сприяють розвиткові інтелекту.

Для того, щоб вижити у цьому світі і бути успішним, треба бути кращим. Для цього потрібно не стільки отримати якусь певну і конкретну суму знань, скільки навчитися постійно вчитися. «В міру того, - зауважує Пітер Сенге, - як зростають здібності людини до навчання, у неї виникають нові ділові ідеї, і ці ідеї автоматично перетворюються в рішення та дії» [10, с.21]. Унікальною особливістю знань є те, що це один із небагатьох активів організації, який зростає, коли їм діляться. За даними досліджень управління знаннями виховує людей, сприяє пошуку і впровадженню нових технологій, знімає бар’єри між різними робочими процесами. Один із найуспішніших менеджерів Західної Європи Джон Брауні (компанія “Бритіш Петролеум”) висловив своє бачення цієї проблеми так: “Щоб досягти вагомих результатів, компанія повинна організовувати постійне навчання краще за своїх конкурентів і застосовувати набуті знання у своїй діяльності швидше і ширше, ніж вони. Це означає, що кожний член колективу незалежно від того, створює він безпосередньо прибуток компанії чи ні, має брати участь у процесі поглиблення і поширення знань, які сприятимуть нарощуванню прибутку». Тому основною задачею держави має стати створення умов для здобування її громадянами знань, перетворення інтелектуального капіталу в інтелектуальні активи. Якщо створюються такі умови, то люди самі прагнуть поділитися тим, що вони знають, допомагати іншим поглиблювати свої знання, а разом безперервно розвивати колективне знання. Всеохоплююча освіта, на думку російського вченого Владислава Іноземцева, сприятиме розвитку революції інтелектуалів, яка визначатиме майбутнє суспільства в ХХ1 ст. [3]. При цьому, на думку Пітера Друкера, знання стають світовою валютою. Вони можуть перетинати кордони і їх постійно не вистачає. В інформаційну еру ХХ1 ст. саме знання, а також система їх збирання, систематизації, зберігання, поширення і використання стають важливим фактором виживання та успіху в бізнесі. Це пов’язане з тим, що знання дозволяють приймати ефективніші рішення і здійснювати ефективніші дії. «Здатність учитися швидше за інших є єдиним джерелом переваги над ними», - пише Пітер Сенге [10, с.27].

Відомо, що знання, які “вплетені” в організаційну структуру, перетворюються на потужний фактор конкурентоспроможності. Роберт Піно, автор наукових праць із менеджменту, назвав шлях до успіху завдяки самовдосконаленню корпоративним айкідо [8]. Головний принцип айкідо: “Використовуй сильні сторони суперника проти нього самого” - можна і треба використовувати у боротьбі за лідерство на ринку. Ставши на такий шлях, необхідно:
  • досліджувати внутрішню силу і свої слабкі сторони;
  • вивчати сильні сторони інших людей, які можуть бути конкурентами, і вміти передбачити їхні дії;
  • використовувати сильні сторони конкурентів для власного самовдосконалення і за рахунок цього мати успіх.

У даному контексті айкідо – це безперервне самовдосконалення. Якщо людина багато знає і вміє, то вона не боїться конкуренції. Мета айкідо – не сама перемога, а вдосконалення внаслідок руху вперед. Нехай розвивається бізнес у конкурента, треба поліпшувати свою діяльність. Проаналізувавши її і змінивши свої методи праці на більш успішні, можна випередити конкурентів. При цьому виграють обидва: один стає лідером, інший отримує досвід. Якщо не буде конкурентів, то уповільниться або зовсім зупиниться процес власного самовдосконалення. Цей процес можна порівняти із забігом спортсменів. Відомо, що спортсмен біжить швидше, змагаючись із сильним партнером, а не слабким, або коли біжить сам. Тут головне – цілеспрямована сила передбачення, тобто здатність бачити на кілька кроків уперед, планувати майбутнє і контролювати дії своїх конкурентів. Саме наявність сильного конкурента підштовхує до самовдосконалення. При цьому орієнтиром має бути продукт найвищої на цей момент якості незалежно від того, хто і де у світі його виробляє. Перемога “вчорашнього товару” (термін Пітера Друкера) нікому не потрібна, потрібні нові технології, а для цього концептуально інша підготовка й організація праці. Результатом такої праці стають нові знання, ідеї та інформація.

Успішність діяльності людини залежить від того, якою мірою вона володіє необхідними прийомами та технікою того, що вона, і як ставиться до отриманих результатів. Можна мати високий рівень інтелекту, досить великий обсяг знань, постійно поновлювати їх, але цього замало для того, щоб бути успішними. Сьогодні цінується не формальний рівень освіти, тобто інформованість, а здатність до створення нового, до творчої діяльності. К. Нордстрем та Й. Ріддерстрале у книзі «Бізнес у стилі фанк» підкреслюють, що успішною людина може бути лише завдяки тому, що набуті знання розвивають її творчість та таланти.

Папа Римський Іоанн Павло П казав, що творчість – це дар божий і тільки вона відрізняє людину від інших живих істот. Коли кажуть про творчість людини, то мають на увазі її здібності до виходу за межі заданих умов життєдіяльності - ініціативу, потяг до нового, вміння переборювати труднощі тощо. Ці якості не закладаються генетично, а є такими, які можна набути, звичайно, якщо є прагнення, мотивація та потрібний коефіцієнт розумових здібностей [2, с.24-26]. Творчість – це діяльність людини, яка пройнята елементами нового, здатність до вдосконалення, розвитку, і спрямована на створення духовних та матеріальних цінностей. Прагнення показати себе не споживачем, а створювачем нових процесів і продуктів стає найважливішим проявом творчої діяльності у сучасному світі. Творчість породжується внутрішніми мотивами, прагненням особистості до самовдосконалення й самореалізації. Щоб отримати творчі досягнення потрібні бажання, воля та готовність до ризику. Автор книги «Психологія творчості» А.Лук визначає, що на шляхи до розвитку творчості у людини є три вороги: страх, надмірна самокритичність та лінощі. Щоб подолати цих ворогів у собі, потрібна постійна націленість на працю та пошукова діяльність [4, с.70-72].

Відомо, що творча діяльність поділяється на два види: 1) творча діяльність для себе (створення продуктів творчості для самого автора); 2) творча діяльність для інших (створення, наприклад, нових законів для науки, шедеврів мистецтва, інноваційних ідей у бізнесі). На думку відомих учених Абрахама Маслоу, Дугласа Макгрегора, Джона Адаїра творчість – це робота, пов’язана зі служінням іншим людям. Тому на відміну від праці творчість є вищим, досконалішим типом діяльності. Творчість та її розвиток наповнюють діяльність людини новим змістом. Її спонукальний мотив пов’язаний із внутрішніми потребами людини, її прагненням до самореалізації, до примноження своїх здібностей, талантів, можливостей і знань. А сама творчість як найбільш поширена форма діяльності людини є основною нематеріальною складовою постекономічної революції. Якщо раніше в поняття “глобалізація” вкладалося значення відсутності кордонів спочатку для товарів, а потім матеріалів, сировини, комплектуючих, то зараз це означає відсутність кордонів для інтелекту та творчості [3].

Формування передумов творчої діяльності починається зі зміни цілей та характеру поведінки людини. Це індивідуальний процес, який призводить до формування більш досконалої особистості завдяки її власним зусиллям. Уміння мислити нешаблонно, поза звичними рамками, підтримувати продукування нових ідей, щоб успішно конкурувати на ринку, - це «найвищий підприємницький талант». Доказано, що від таланта, яким керують стратегічно, отримують найбільшу віддачу. Наприклад, у компанії «Майкрософт» вважають, що якби 20 найталановитіших працівників вирішили покинути її, то компанія могла б опинитися на межі банкрутства [5, с.54]. Тому успішні світові компанії платять великі гроші, щоб залучити до себе талановитих людей, цінують їх, створюють їм умови для творчої роботи. Такі люди є хорошими генераторами нестандартних ідей, приносять тим організаціям, в яких працюють, значний прибуток. Абрахам Маслоу в статті «Подальше дослідження людської природи» вказав на те, що справи, якими займаються творчі люди, є їх покликанням, а також те, що ці справи слугують іншим людям. А це приносить задоволення, віддачу, сприяє підвищенню конкурентоспроможності людини та тієї організації, в якій вона працює.

Талант тільки тоді приносить користь, якщо він матеріалізується, тобто результати індивідуальної діяльності талановитої людини втілюються в результатах діяльності організації, в якій вони працюють, або суспільства загалом. Тому одним із найважливіших завдань суспільства є не тільки створення умов для розкриття талановитих людей, а реалізація генерованих талановитими людьми ідей у вигляді інновацій. Інновація – це результат творчої діяльності, спрямованої на розробку, освоєння та практичне використання технічних, технологічних та організаційно-економічних нововведень. Це створення і поширення нових видів виробів, технологій, організаційних форм. Інновації і тільки інновації (і не обов’язково технологічні) здатні забезпечувати стійкі результати вище середнього рівня на галузевому та організаційному рівнях. Саме здатність людини або групи людей придумати те, чого до цього часу ще не було, і потім успішно перетворити придуману ідею у життя відрізняє кращих від усіх інших.

Найкращі нові ідеї з’являються тоді, коли вдається подивитися на давно відомі речі по-новому. Майже дві тисячі років від Аристотеля існувало переконання, що швидкість падіння тіла пропорційна його масі. Але у 1590 р. на Пізанську башту піднявся Галілео Галілей, який скинув додолу чавунне ядро та мушкетну свинцеву кулю. Предмети з різною масою впали на землю одночасно. Він побачив проблему там, де інші, засліплені авторитетом Аристотеля, її не бачили. Генрі Форд у 1913 р. одним із перших зробив висновок: якщо кожний робітник буде виконувати лише одну операцію (якісно!), то виробництво автомобілів стане більш ефективним. У результаті з’явився конвеєр, з якого масово почала виходити продукція, і розпочалася нова індустріальна ера. Всі дивляться на чайник, з-під кришки якого йде пара, і не думають ні про що, крім чаю. А Джеймс Уатт завдяки побаченому винайшов паровий двигун. І таких прикладів із історії творчості людини можна навести багато.

Практика свідчить, що інновації тільки тоді втілюються у життя, якщо ними безпосередньо опікується держава, суспільство та керівництво організацій. Інакше найкращі ідеї не доходять до свого завершення. Відомо, що у винаході ідея складає лише 2 – 5 %, а інші 95 – 98 % - це її реалізація. Практика свідчить, що супроводження ідеї від її виникнення до впровадження є справою нелегкою. Наприклад, дослідження однієї з промислових інновацій показало, що в проект увійшло 3000 «сирих» ідей, але з них лише 300 відобразилися в офіційно поданих пропозиціях. Після ретельного відбору вони перетворилися в 9 проектів, але врешті-решт забезпечили лише один комерційний успіх [5, с.425]. За результатами американських досліджень лише одна з 58 нових ідей проходить увесь шлях від задумки до втілення.

Один із відомих учених Дуглас Макгрегор висунув ідею про те, що навіть середня людина має здатність виявити високий рівень уяви, винахідливості, творчості. Вони стають основою креативності. При цьому креативність виявляється не стільки в критичному ставленні до нових ідей із погляду власного досвіду, скільки готовністю до їх сприйняття. При цьому мислення та поведінка мають конструктивний характер. Креативність виявляється в оригінальності та швидкості мислення, здатності знаходити нові рішення, багатій уяві, почутті гумору, створенні нових оригінальних продуктів [7, с.583]. Завдяки творчим особистостям, ідеї яких підтримуються і впроваджуються, створюється креативна організація. Це якісно новий тип організації. На думку російського вченого Владислава Іноземцева, «креативна організація» – це організація, яка постійно модернізується на основі безперервного навчання всіх її членів та розвитку їхньої творчої діяльності [3]. Важливою рисою креативної організації є те, що її засновники відносяться до бізнесу як до свого творіння, міцним фундаментом тут слугують людські стосунки, довіра. Прикладом таких компаній є «Майкрософт», «Делл компьютерз», «Амазон.ком». У цих компаніях корпоративні знання перетворюються у цінність, яка здатна створювати більш ефективні ринки. Інтелектуальні працівники продають власникам компаній не свою здатність до праці, а конкретні результати інтелектуальної праці. Отже, вони не працюють на організацію, а співпрацюють з нею. В таких організаціях стосунки між роботодавцями та працівниками «суб’єкт - об’єкт» змінюються на стосунки «суб’єкт - суб’єкт», а конкуренція між людьми перетворюється у конкуренцію між творчими здібностями [92, гл.8]. У таких організаціях діяльність відбувається не на основі наказів керівників, а на внутрішній узгодженості орієнтирів і прагнень їхніх працівників, на взаєморозумінні та культурі спілкування між керівниками і працівниками. Майже сто років тому відомий російський психолог А.А.Богданов писав, що лише спілкування навчає людину тому, що є речі, які не належать до її досвіду, і все ж існують тому, що належать досвіду інших людей, що є переживання, яких вона не відчуває, і які «реальні», тому що протікають у свідомості інших людей [1, с.107].

Отже, практика свідчить, що саме найбільш конкурентноспроможними на світових ринках стають креативні організації. Вони спираються на нерозривний зв’язок праці та навчання і створюють умови, які не лише забезпечують генерування творчих ідей, а й впровадження їх у вигляді інновацій. Такі організації, що є найбільш адекватними потребам розвитку інтелектуального капіталу, сприяють наближенню інтелектуальної революції.