Geum.ru

Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материалаДокументы

Содержание


Список літератури
Табл.1 Зростання середнього значення параметрів в результаті тренінгу
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Список літератури


1. Алєксєєва А.В. “Особливості подолання кризи безробіття у сучасному українському суспільстві: гендерний аспект” // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Трансформація особистості в умовах соціально-політичних та економічних змін” – Чернівці, травень
2007 р. – C. 4-7. - 0,35.

2. Алєксєєва А.В. Маскулінність/фемінність як чинник професійної самореалізації особистості в ситуації безробіття / Матеріали Ш-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції „Психологія особистості безробітного” Київ, 2006. - С. 89-96.

3. Методи психодіагностики в системі професійної консультації безробітних. Методичний посібник. / Упорядник В.В. Синявський, редактор М.А. Міропольська під загальною редакцією В.В. Синявського. – Київ, 2001, - 192 стор.


Психологічні чинники, що забезпечують трансформацію “Я-концепції” із зростанням рівня суб’єктності особистості.

Логвиненко В.П.

(м.Київ)

Переломні моменти в особистому житті людини вимагають переосмислення свого життя, себе — свого “Я”, і призводять до психологічних змін. Етапом професійного життя людини, ініціюючим психологічні зміни, можна вважати і ситуацію професійного самовизначення, професійної кризи, і безробіття. Переосмислення життя і себе супроводжується такими психологічними процесами: здійсненням особистісного самовизначення, зміною особистісних ставлень, переоцінкою цінностей, смислотворчістю, здісненням вибору майбутнього шляху і самоусвідомленням – концептуалізацією нових знань про себе і інтеграцією їх у “Я-концепцію”. Результат цього процесу може бути як позитивним з точки зору життєвого шляху людини, так і негативним. Надалі потреба в реалізації новоутворених смислів зумовлює вчинкову мотивацію, і саме завдяки їй людина може в здійснитися як особистість у своєму ставленні до світу, як фахівець і як суб’єкт життєдіяльності.

Особистісне самовизначення є необхідною умовою професійного самовизначення і передбачає “вибір майбутнього шляху" [2, с. 380]. Образ майбутнього, в тому числі образ свого майбутнього “Я”, має функціональну прогностичну роль у життєтворчості людини. Однак, якщо людина перебуває у ситуації невизначеності, ускладненій життєвими проблемами з неможливістю їх негайного вирішення, в умовах депривації життєвих потреб, формування образу майбутнього ускладнюється, а вірогідність його реалізації зменшується тим більше, чим важчим є психологічний стан особистості, що відображається негативною “Я-концепцією”, у розумінні сукупності особистісних ставлень до себе і до світу, до власного минулого і майбутнього. Зміна психологічного стану особистості відображається в психічних новоутвореннях, які закріплюються в структурах індивідуального знання/досвіду (СІЗ), і кожна нова зміна відбувається на основі уже наявних попередніх змін. Як відомо, існує спеціалізація структур, і в критичні періоди життя актуалізуються незавершені структури. Незавершену СІЗ утворює індивідуальний досвід, який не узгоджувався із “Я-концепцією” особистості, стосовно якого особистістю було вжито механізми психологічного захисту, і який не отримав повного усвідомлення особистістю із виявленням його смислу та інтеграцією у “Я-концепцію”. Така структура створює внутрішній дисбаланс, викликає емоційний дискомфорт, як правило, неусвідомлюваний, і вимагає свого завершення, тобто, зумовлює виникнення потреби в усуненні наявного дисбалансу та дискомфорту. Наприклад, якщо, у людини з’явився досвід, який можна умовно назвати “Я невезучий”, “До мене погано ставляться”, “Я нікому не потрібний”, і він не був осмисленим і завершеним у вигляді формування певних особистісних ставлень і прийняття певних особистісних рішень, то подібна СІЗ виступатиме тим гвіздком, на який буде нанизуватися подальший подібний досвід невезіння, поганого ставлення, неприйняття. Незавершені СІЗ виконують функцію метапрограм, що запускаються одразу, як тільки з’являються ознаки ситуації, де вони можуть бути реалізовані. У практиці психологічного консультування їх часто називають мисленевими вірусами і ліквідують шляхом заміни на щось більш корисне, доцільне чи більш значиме. Однак, “віруси” можуть з’являтися знову, оскільки незавершена СІЗ виконує прогностичну роль, доки наявний досвід не отримає осмислення особистістю і свого місця в системі ставлень, що, безумовно, трансформуватиме “Я-концепцію”, але то вже буде трансформація через осмислення, виявлення нового значення і прийняття – трансформація у позитивному напрямку із зростанням рівня суб’єктності особистості. Отже, завершення СІЗ, які містять руйнівну інформацію для особистості, інтеграція осмисленого (чи переосмисленого) індивідуального знання/досвіду у “Я-концепцію” означає усунення внутрішнього дисбалансу, зростання психологічного потенціалу особистості і перехід на вищий рівень суб’єктності. Суб’єктність людини пов’язана із її здатністю перетворювати своє власне життя, змінюючи його у напрямку досягнення повноти буття. Суб’єктогенез є процесом переходу психологічної потенціальної енергії особистості у динамічну, а його механізмом є актуалізація потреби в аутентичності, наявності смислу життя, самореалізації і життєтворчості, що зумовлює виникнення вчинкової мотивації і суб’єктну активність. Суб’єктогенез – це формування нової метапрограми, де основними блоками є прийняття власного “Я” і в просторі, і в часі, спрямованість до своєї власної сутності – “Я-глибинного” (до аутентичності) і усвідомлення себе – свого “Я” як єдиного ініціатора і діяча, що втілює в життя те, що вважає особистісно цінним. Одразу зазначимо, що завершення актуалізованих незавершених структур індивідуального знання є неможливим без задіяності інших наявних позитивних СІЗ. А це означає необхідність розширення самосвідомості, підвищення рівня самоусвідомлювання (саморозуміння, самооцінювання, самоприйняття, самоконцептуалізації), іншими словами, перебудову “Я-концепції” із виникненням нових функціональних зв’язків між позитивними і негативними структурами та переосмисленням негативних структур із появою нових ставлень і смислів.

Динаміці зміни особистісних ставлень у “Я-концепції” притаманні свої закономірності, а саме: надання значення тим чи іншим аспектам реальності, їх усвідомлення, співвіднесення із власними наявними концептуальними уявленнями, інформацією, що зберігається в СІЗ, прийняття цих значень як особистих і пошук їх місця в системі індивідуальних цінностей. Перетворення виділених значень в особистісні супроводжується афективним переживанням, смислопобудовою чи смислотворенням – виявленням їх ролі у власному житті, і надалі – сприйняттям їх як особистісних цінностей. Механізм динаміки особистісних ставлень полягає в зміні ієрархії смислових системам, у набутті домінантної ролі одних мотивів та підпорядкуванням їм інших мотивів. За умови позитивних психологічних змін особистості — трансформації “Я-концепції” особистості із зростанням рівня її суб’єктності, відбувається підпорядкування егоїстичних спонукань альтруїстичним, соціально орієнтованим. Цей процес вивищування, що визначає “міру людяності” (Л.С.Рубінштейн) людини, становлення її як суб’єкта, передбачає суперечність, а іноді і мотиваційно-когнітивний конфлікт, однак, процес його виникнення і подолання виступає механізмом особливого внутрішнього руху в індивідуальній свідомості.

Із врахуванням цих закономірностей і механізмів нами було створено і апробовано психологічний тренінг “Виявлення та актуалізація психологічних ресурсів людини у важкій життєвій ситуації, такій як безробіття” як спосіб надання психологічної допомоги безробітним. До тренінгу були залучені 31 безробітний віком від 25 до 59 років. У двох групах було проведено по 6 занять по 4 години кожне. Даний тренінг виявився досить ефективним засобом для розвитку комунікативного ядра учасників, зростання самооцінки та її адекватності, самоактуалізації та підвищення готовності і придатності до соціальної взаємодії (див. Табл.1).

Табл.1

Зростання середнього значення параметрів в результаті тренінгу

Самоактуалізація
Ясність

Яконцепції
Самооцінка
Комунікат.

ядро
Придатність

до соц. діял.
Спрямованість

на соц.діял.

5%
5%
10%
7%
13%
16%

Наше дослідження, здійснене до і після психологічного тренінгу виявило навність внутрішніх суперечностей у “Я-концепції” учасників тренінгу, а також незначне зменшення ясності “Я-концепції” частини учасників, хоча загалом, за середнім показником у групі, рівень ясності “Я-концепції” зріс на 5%. Однак, ціллю даної статті є не огляд всіх особистісних змін учасників, що відбулися внаслідок психологічних впливів тренінгу, а виявлення і аналіз властивостей, які є основою трансформації “Я-концепції” особистості в напрямку суб’єктогенезу – зростання рівня суб’єктності і суб’єктно-вчинкової активності особистості. Цими властивостями, як виявлено попередніми дослідниками, є спрямованість до аутентичності, до виявлення свого вищого сенсу життя і до персоніфікації – втілення цього сенсу в життя через самореалізацію та суб’єкт-суб’єктні стосунки з іншими [1, 3].

Спрямованість на автентичність є необхідною умовою вдалої соціальної взаємодії, виявляючи тісний зв’язок із придатністю до соціальної діяльності і спрямованістю на соціальну взаємодію (r=0,46 до і 0,50 після тренінгу; p0,05). У групі із високим рівнем самоактуалізації цей зв’язок тісніший (r=0,88; p0,05). Під спрямованістю на автентичність ми розуміємо прагнення бути собою, відповідати своїй власній сутності, а не приймати фіктивні образи “Я” заради досягнення певного соціального статусу. Загалом 48 % учасників тренінгу виявили прагнення бути собою, із них 26 % виявили сильне прагнення, тобто, можна вважати, що саме для цих 26 відсотків властива спрямованість до автентичності. Після тренінгу цей показник зріс до 36%, а загалом прагнення бути собою виявляли 60 % учасників. Тобто, внаслідок зростання самоусвідомлення потреба в аутентичності буття актуалізувалася у частини учасників. Як встановлено нашими дослідженнями, потреба в аутентичності, так само як і професійна потреба, у ситуації безробіття знаходиться у депривованому стані. Це було виявлено за результатами факторного аналізу, де навіть найнижчий фактор восьмого порядку, який вносить вклад в пояснення особистісного зростання, не виявив спрямованості до аутентичності навіть на рівні факторного шуму. Дійсно, у підгрупі учасників із досить вираженою спрямованістю низький показник ясності “Я-концепції” (у 80% підгрупи до і 79% після тренінгу), низька віра в можливість досягати результату (тільки 13% до і 26% після тренінгу не бояться невдачі), що свідчить про слабкі саморозуміння, самоефективність і низький рівень суб’єктності, тобто, про практичну неможливість задовольняти потребу в аутентичності.

Психологічні властивості, притаманні учасникам із актуалізованою потребою в аутентичності, — це, інтернальність (93% підгрупи), високий рівень самоактуалізації (93%) і досить характерний зміст “Я-концепції”: переконання в умінні бути собою (93%), сприйняття себе як автономної особистості (93%), такої, яка не претендує на свободу іншої людини (93%), переконання у власних високих стресостійкості (73%), придатності до соціальної діяльності, соціально-комунікативній компетентності (73%), виражене відчуття власної ідентичності (60% підгрупи) і середня спрямованість на розвиток (100%). Однак, при цьому рівень інтегрованості “Я-концепції” низький, специфічною властивістю є сильна неконгруентність “Я-концепції”, що виявляється у значній невідповідності зазначених переконань параметрам тестування. Психологічна допомога має полягати саме в розширенні саморозуміння, в усвідомленні своєї психологічної реальності. Щодо останнього тренінг виявився досить ефективним, оскільки, якщо до початку тренінгу тільки 26% учасників спрямованих бути собою вважали свою здатність до сприйняття своєї психічної реальності високою, то після тренінгу – 58%, тобто на 32% відсотки більше, із кореляцією між цими психологічними властивостями r=0,36; p0,05. Як встановлено нашими попередніми дослідженнями, саме власні переконання щодо себе виявляють кореляцію із зростанням інтегральних показників особистості та спрямованості на соціальну взаємодію, тобто, саме зміна системи ставлень, переконань щодо себе є суттєвим чинником зростання рівня суб’єктності особистості.

Кореляційний аналіз виявляє досить тісний зв’язок спрямованості на автентичність із переконанням у своєму умінні бути собою (r=0,48; p0,05), розуміння якого учасниками, як встановлено дослідженнями змісту “Я-концепції”, відповідає характеристиці високого рівня суб’єктності, таким як: готовність до змін, віра у власну здатність досягати результату своїми силами, відсутність страху невдач, страху майбутнього, переконання у своїй здатності до самоуправління і самоорганізації, тобто, у власній здатності організувати свою діяльність із реалізації власної цілі незалежно від зовнішніх несприятливих впливів та досягати бажаного результату в умовах наявної ситуації, якою б вона не була. Більше того, на підтримку даної трактовки розуміння опитаними поняття “уміння бути собою” як високого рівня суб’єктності виступає дуже тісний зв’язок переконнання в “умінні бути собою” із високим рівнем розвитку “Я-концепції” (r=0,91; p0,05), що деякими дослідниками використовується як інтегральний показник суб’єктності. Однак, хоча, як було вказано, переконання в умінні бути собою властиве майже всім учасникам із високою спрямованістю на аутентичність, а тільки у п’ятої частини із них рівень розвитку “Я-концепції” виявився високим, що ще раз свідчить про неконгруентність “Я-концепції” безробітних, і, ймовірно, саме створення “Я-фіктивного” супроводжує деривацію потреби в автентичності, тобто, є тим психічним новоутворенням, що з’являється за умови неможливості бути собою і жити “по-суті”. Тому розширення самоусвідомлення і виявлення особистого життєвого смислу в досягненні автентичності буття є складовою сприяння суб’єктогенезу і психологічної допомоги взагалі.

Крім зазначених властивостей, необхідними умовами високого рівня суб’єктності, в тому числі і професійної, є здатність до високого рівня саморегуляції, з якою спрямованість до автентичності виявила досить тісний зв’язок, а саме: із здатністю зберігати працездатність та психічний тонус за несприятливих умов (r=0,51; p0,05), із стресостійкістю (r=0,44; p0,05) і терпимістю до дискомфорту і ситуації невизначеності (r=0,38; p0,05), Знову ж, тільки 23-26% учасників виявили високу здатність до саморегуляції і ця здатність, практично, не змінилася під час тренінгу. Спрямованість бути собою також виявляє зв’язок із самоактуалізацією (r=0,40; p0,05), з рівнем розвитку комунікативного ядра взагалі (r= 0,39; p0,05). У цій категорії значно зросла кількість учасників, які виявили високі показники таких параметрів: позиція дієвої любові — зростанні на 23% (від 40 до 63%); готовність допомагати іншим — на 9% ; висока готовністю до соціальної діяльності — на 23% (від 30 до 53%); високий рівень самоактуалізації — на 21% (від 53 до 74%); самоефективність — на 13% (від 13 до 26%), що в сукупності свідчить про зростання вчинкової мотивації.

Саме спрямованість на аутентичність зумовлює вибір суб’єкт-суб’єктно взаємодії, що виявляється у домінуванні в “Я-концепції” такої сукупності переконань і ставлень, як: довіра до світу (r=0,61; p0,05), відмова від загроз та претензій на свободу інших (r=0,38; p0,05), тактика індивідуального підходу (із здатністю до нього r=0,51; p0,05), відмова від стереотипів сприйняття (r=0,40; p0,05), спрямованість на соціальну взаємодію (r=0,46; p0,05), готовність до зміни стилю індивідуальних реакцій в залежності від вимог ситуації (r=0,36; p0,05). Ця система ставлень є результатом свідомого індивідуального вибору в результаті переосмислення свого індивідуального досвіду і виявляє новоутворення в “Я-концепції” в процесі суб’єктогенезу. Однак, наявність багатьох протиріч свідчить про особистісний розвиток шляхом адаптування до соціальних вимог. Зростання рівня суб’єктності в учасників тренінгу було не вище екзистенційного рівня, оскільки самоактуалізація направлена на те, щоб відповідати соціальним вимогам, певній соціальній ролі, щоб досягти суб’єктивного благополуччя згідно домінуючих суспільних цінностей. Це піддтверджується навіть тим, що поряд із значним зростанням самоактуалізації відбувається значне зростання потреби у схваленні – на 27% (від 20 до 47%) і половина підгрупи виявила досить сильне переконання “Мушу робити те, що від мене чекають інші”.

Процес самовизначення особистості, як особистісної, так і професійної, супроводжується творенням життєвого смислу, та появою відчуття присвяченості. Відчуття присвяченості чомусь у житті є одним із індикаторів готовності до самореалізації, особистісної чи професійної, виявляючи наявність життєвого смислу як головної життєвої диспозиції.

Кореляційний аналіз вияляє, що відчуття присвяченості чомусь у житті, чи то певній професійній діяльності, чи іншій людині або групі людей, досить тісно пов’язане із самоактуалізацією особистості (r=0,64; p0,05) і ясністю “Я-концепції” (r=0,50; p0,05). Як відомо, сформованість концептуальних уявлень щодо себе є основою відчуття власної особистісної, соціальної та професійної ідентичності, однак для безробітної людини цей зв’язок практично руйнується – зв’язок між ясністю “Я-концепції” та відчуттям ідентичності в учасників становив всього r=0,33; p0,05. Як виявлося із подальшого аналізу, за умови високого рівня самоактуалізації особистості відчуття власної присвяченості визначається високим рівнем розвитку “Я-концепції” (r=0,85 при p0,05), та відчуттям власної ідентичності (r=0,86 при p0,05). Тобто, для самоактуалізованої особистості навіть за умови депривації професійної та пов’язаних з нею інших життєвих потреб, і відчуття присвяченості, тобто наявність життєвого смислу, і відчуття соціальної і професійної ідентичності майже цілком визначаються особистісною зрілістю, операційним аналогом якої є високий рівень сформованості – ясність “Я-концепції” особистості. Стверджуючи, що самоактуалізація є основою самореалізації, тобто, тією постійною матрицею “збудженого”, “енергетизованого” стану психологічного потенціалу, на якій здійснюються процеси самореалізації, логічно допустити, що в людини з високим рівнем самоактуактуалізації відчуття присвяченості чомусь у житті буде вираженим найбільше. Дійсно, у 79 % учасників у підгрупі з високим рівнем самоактуалізації виявили високий рівень присвяченості, в той час як у підгрупі з низьким рівнем самоактуалізації – всього 24 %.

Тобто, можемо дійти висновку, що, якщо людина є зрілою особистістю, то ситуація безробіття для неї є менш психічно травмуючою і меншою є вірогідність деструктивних змін “Я-концепції”, таких як: невротизація особистості, втрата смислу життя, розвиток негативного самоставлення та схильності сприймати себе переважно об’єктом, а не суб’єктом життєдіяльності.

Окремий розгляд опитаних із високим рівнем сформованості “Я-концепції” виявляє, безробітній людині, яка є зрілою особистістю, яка здійснила своє самовизначення і присвятила себе чомусь у житті, дійсно властиве відчуття соціальної і професійної ідентичності (r=0,88, p0,05), відчуття автономності (r=0,88, p0,05), здатність до сприйняття своєї психічної реальності, своєї життєвої ситуації (r=0,79; p0,05) і до аналізу та розв’язку виникаючих проблем (0,73, p0,05). Але це всього 23 % опитаних, тобто, допустимо зробити висновок, що, тільки п’ята частина людей, які потрапляють у ситуацію безробіття володіє певним “імунітетом” до руйнівних впливів ситуації та може вважатися стійкою до розвитку негативних змін “Я-концепції”.

Для визначення реальних чинників наявності відчуття присвяченості та його змісту, а, відповідно, і смислу життя розглянемо підгрупи молодших (від 20 до 39 років) і старших (від 40 років) безробітних. Привертає увагу той факт, що в обох підгрупах наявність присвяченості чомусь у житті виявляє незначну негативну кореляцію із віком та стажем (-0,32, -0,24). Як, відомо, вік є одним із чинників особистісної зрілості, але вік, принаймі, у ситуації депривації професійної потреби, не є чинником самовизначення, і, більше того, можна передбачати кризу ідентичності та смислотворчості у безробітних середнього віку. Підрахунки статистичної закономірності за критерієм Фішера виявили, що відсутність відчуття присвяченості у віковій категорії від 30 до 40 років дійсно зустрічається частіше, ніж у інших вікових категоріях φемпір =1,718 при p0,05.

Отже, згідно кореляційного аналізу, вік людини не виступає чинником самовизначення і смислотворчості. Однак, за відсотковою вираженістю вищий рівень суб’єктності властивий старшим безробітним. Статистично 26 відсотків учасників тренінгу виявили як досить високу спрямованість на автентичність, так і відчуття присвяченості, тобто, спрямованість на суб’єктогенез, із них 73 відсотки становили старші безробітні, а 27 – молодші. Це говорить про те, що рівень суб’єктності молоді потрібно підвищувати, по-перше, тому що високий рівень суб’єктності є запитом сучасності, по-друге, тому, що молодь у першу чергу перебуває в ситуації особистісного і професійного самовизначення.

Для молодих безробітних професійна і соціальна самоідентифікація значно залежать від самоактуалізації особистості (r=0,67; p0,05) та сформованості її “Я-концепції” (r=0,55; p0,05). Почуття присвяченості у молодшого покоління виявляє тісний зв’язок із потребою в автономності, з відсутністю потреби в схваленні іншими свого вибору, вчинків, діяльності (r=0,72; p0,05), що супроводжується наявністю таких переконань в “Я-концепції”, як “Мені можуть подобатися люди, вчинки яких я не схвалюю” (r=0,40; p0,05), “Мене люблять, тому що я люблю” (r=0,48; p0,05).

Отже, для молодших безробітних істотними чинниками соціальної і професійної самоідентифікації і смислотворчості є прагнення реалізувати себе, досягти чогось у житті і наявність саморозуміння: своїх потреб, цінностей, цілей. Однак, найбільш вагомим чинником самовизначення молодої людини є актуалізований стан потреби у незалежності, автономності і відсутність потреби у соціальному схваленні свого вибору, своєї діяльності, тобто, потреба в свободі вибору.

Процеси особистісного, соціального та професійного самовизначення та визначення життєвого смислу у старших безробітних в меншій мірі, ніж у молоді, визначаються процесом самоактуалізації та рівнем сформованості “Я-концепції” (r=0,60 і 0,40 відповідно; p0,05). Наявність внутрішньої присвяченості та спрямованість на самореалізацію у старшого покоління визначається переважно ситуаційними чинниками, оскільки у старших безробітних відчуття присвяченості виявляє тісний статистично значимий зв’язок із здатністю до сприйняття ситуації, аналізу та побудови її спрощеної моделі для вирішення наявних проблем (r=0,71, p0,05) та здатністю до прийняття своєї психічної реальності (r=0,61). У старших безробітних зв’язок відчуття присвяченості і ідентичності виявляється тіснішим (r=0,44; p0,05), ніж у молодших, у яких він майже не прослідковується (r=0,26). Тобто, старшому поколінню властиві більша цілісність особистості, і більша інтегрованість “Я-концепції”, ніж молоді.

У старших безробітних присвяченість виявляє досить тісний зв’язок із автономністю (r=0,47; p0,05) і в меншій мірі з поленезалежністю (r=0,40; p0,05). Можна передбачати, що смисл життя старші безробітні вбачають не у професійній самореалізації чи досягненні соціального статусу, а в особистісній самореалізації. Дане припущення підтвердилося щодо учасників тренінгу, старших 40 років, відчуття присвяченості яких мало не професійну спрямованість, а було пов’язане переважно із сім’єю, із необхідністю допомагати, піклуватися, що супроводжувалося посиленням самоконтролю і прийняттям відповідальності на себе, статистична значимість чого підтвердилася, як і в попередньому випадку за критерієм Фішера, φепір =1,718 при p0,05. Для безробітних старшого віку готовність до самореалізації виявляє слабкий зв’язок із самоефективністю, відсутністю страху невдач (0,32; p0,05), тоді як в молодшій підгрупі подібна залежність не прослідковується зовсім. Вважаємо, що цей зв’язок мав би бути сильнішим, оскільки самореалізація як процес ефективніша за сприятливих умов, а саме такою умовою є переконання у власній здатності досягати результату. Психологічна допомога безробітним має сприяти збільшенню їх самоефективності.

Рівень розвитку комунікативного ядра не виявляє зв’язку із суб’єктогенезом і готовністю до самореалізації. Єдиною властивістю комунікативного ядра, що має значення у цьому відношенні є здатність до прийняття іншої людини, поваги до неї та відсутність схильності до відчуття і демонстрації власної зверхності. Цей зв’язок вважаємо не випадковим, а закономірним, враховуючи, що вищим рівнем самореалізації є персоніфікація, яка в принципі неможлива без визнання самоцінності іншої людини і прийняття її і поваги до неї, що є основою суб’єкт-суб’єктних стосунків. На етапі персоніфікації реалізується потреба людини не просто в причетності, а в служінні іншим людям, людству.

Отже, нашими дослідженнями встановлено, що особистісний розвиток безробітних іде шляхом адаптування до соціальних вимог,. Потреба бути собою і потреба в присвяченості, в наявності смислу життя перебувають у депривованому стані, що супроводжується створенням “Я-фіктивного” із наявністю багатьох протиріч. Однак, спрямованість бути собою і наявність відчуття присвяченості можна вважати незалежними психологічними змінними, а звідси слідує, що саме актуалізація цих потреб шляхом переосмислення, усвідомлення індивідуального досвіду, а не зміна психологічних властивостей, зумовлює зміну ставлень, надання пріоритету певним комунікативним та поведінковим стратегіям, зростання рівня суб’єктності особистості. Експериментальне дослідження підтвердило доцільність і перспективність застосування психологічного тренінгу з метою сприяння суб’єктогенезу особистості.