Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материала

Содержание

Список літератури
Особливості трансформації комунікативного
Емпіричні показники трансформації окремих складників комунікативного ядра особистості протягам навчання
Культура спілкування

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15

Список літератури

Айзенк Г.Ю., Психологические типы. Психология характера. Психологические исследования, опыты, эксперименты, тесты, измерения. -М.: Спб., Питер, 2003
Зеер Э.Ф. Профориентология. Теория и практика. - М.:Спб., 2004
Ильин Е.П. Дифференцильная психология профессиональной деятельности.- М.: Спб., Питер, 2007
Климов Е.А. Как выбирать профессию. - М.: Просвещение, 1990
Практикум по психологии профессиональной деятельности и менеджмента / Под ред. Никифорова Г.С., Дмитриевой М.А., Снеткова В.М.— М.: - СПб, 2001
Сорочан В.В. Психология профессиональной деятельности. - М.: МИЭМП, 2005
Щукин М.Р. Некоторые типологически обусловленные различия в протекании ориентировочной и исполнительской деятельности при усвоении начальных трудовых умений // Типологические исследования по психологии личности и по психологии труда.-М.: Пермь, 1964

ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ КОМУНІКАТИВНОГО

ЯДРА ОСОБИСТОСТІ АПЛІКАНТА В ПРОЦЕСІ ПЕРЕНАВЧАННЯ

Киричук О.В., (м. Київ)

Харченко О.В. (м. Київ)

Мета нашого дослідження - дослідити динаміку комунікативного ядра особистості апліканта в процесі перенавчання.

Емпіричне дослідження трансформації комунікативного ядра особистості проводилося з групою аплікантів, які проходили курс перенавчання в ІПК ДСЗУ за спеціальністю “Психологія” протягом дев’яти місяців. Загальна репрезентативність вибірки становила 24 особи (N=24). Діагностичними методиками було охоплено всіх членів групи віком від 24 до 53 років.

Дослідження включало теоретичне опрацювання матеріалу та практичну перевірку математичних гіпотез за допомогою використання психологічних методик „Моніторинг особистісного зростання”, "Карта контролю стану мовлення" та „ПМБ-проекції: суб'єктивний час особистості”.

Базовою методикою дослідження став „Моніторинг особистісного зростання” [1]. За допомогою цієї методики вивчалися вплив складових Я-концепції особистості на розвиток та трансформацію комунікативного ядра за 15 критеріями, а також те, яким чином сприйняття власних якостей аплікантами впливає на процес встановлення контактів і підтримку стосунків з іншими людьми, однокурсниками, членами малої соціальної групи.

З нашого погляду компоненти комунікативного ядра особистості виступають визначальною передумовою до успішного пошуку індивідуального підходу у різних формах комунікативної діяльності особистості [2]. Тому головна увага методики була прикута до таких характеристик, як: спрямованість на соціальну взаємодію; стійкість в умовах стресових ситуацій; терпимість до дискомфорту; визначення ступеню працездатності, рівня психічного тонусу; пошук індивідуального підходу до інших людей; уміння бути самим собою; експресивність; здатність почувати себе незалежним від того, кому допомагаєш; вразливість; уміння не претендувати на свободу людини, якій допомагаєш; уміння відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки поведінки інших; об'єктивність і здатність сприймати людину такою, якою вона є; відмова від загрозливих та авторитарних методів впливу на іншу людину; здатність сприймати людину як розвивальну систему; придатність до соціальної діяльності.

Первинна обробка емпіричних даних проводилася за допомогою інтегрованої системи аналізу програми STATISTIKA [3].Результати статистичного аналізу подаємо в Таблиці 1.

Таблиця 1.

Емпіричні показники трансформації окремих складників комунікативного ядра особистості протягам навчання

	Складники комунікативного ядра	На початку навчання		На завершення навчання
№	Складові комунікативного ядра	Середнє значення (М)	Стандарт. відхилен. (SD)	Середнє значення (М)	Стандарт. відхилен. (SD)
1	Спрямованість на соціальну взаємодію	3,54	0,88	3,12	1,15
2	Стійкість в умовах стресових ситуацій	3,54	1, 02	3,29	1,30
3	Терпимість до дискомфорту	3,16	1,09	2,92	1,35
4	Ступінь працездатності, рівень психічного тонусу	3,42	1,06	2,62	1,01
5	Пошук індивідуального підходу до іншої людини	3,75	0,944	4,00	0,42
6	Уміння бути самим собою	3,88	1,23	4,12	0,61
7	Експресивність	2,08	0,58	1,958	0,62
8	Здатність почувати себе незалежним від того, кому допомагаєш	3,54	1,28	2,75	0.67
9	Вразливість	3,08	1,21	2,00	1,18
10	Уміння не претендувати на свободу людині, якій допомагаєш	3, 91	1,35	3,87	1,08
11	Уміння відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки поведінки інших	3,83	1,01	3,33	0,64
12	об'єктивністю і здатністю сприймати людину такою, якою вона є	4,041	1,082636	2.833	0,637022
13	відмовою від загрозливих та авторитарних методів впливу на іншу людину	3,916	1,212854	4,166	0,380693
14	здатністю сприймати людину як розвивальну систему	4,125	1,075922	3,000	0,000000
15	здатність до соціальної діяльності.	3,79167	1,020621	2,750	1.326978

За результатами першого та другого зрізів емпіричного обслідування слухачів можна зробити наступні висновки:

1. Піддалися трансформації в позитивному напрямку такі складові комунікативного ядра;

а) „Відмова від загрозливих та авторитарних методів впливу на іншу людину” ( інтегральний показник на початку становив 3,92 і виріс наприкінці до 4,17), що можна пояснити цілеспрямованим впливом психологічних знань, розширенням індивідуальних уявлень про способи взаємодії з оточуючими, оволодінням гуманістичними принципами психологічного впливу;

б) „Вміння бути самим собою” (з 3,87 до 4,12). Ріст цього показника відбувся за рахунок спрямованості психологічних знань, одержаних в процесі перенавчання, їх вплив на внутрішній світ кожного слухача. Цьому сприяли результати моніторингу особистісного зростання, проведеного на початку навчання, а також контрольна робота “Я в системі понять психології особистості”;

в) „Пошук індивідуального підходу до іншої людини” (з 3,75 до 4,00), що, з нашого погляду, стало результатом серії рефлексивних завдань, що що виконувалися слухачами в процесі засвоєння курсу “Психологія особистості”.

2. Водночас спостерігаються трансформація в негативному напрямку таких показників, як: “Об'єктивність і здатністю сприймати людину такою, якою вона є” (з 4.04 до 2,83); “Здатність сприймати людину як розвивальну систему” (з 401 до 3,0);”Працездатність та психічний тонус” (3,42 до 2,62). Зростання перших двух – функціонально залежить від тренінгової роботи, що вимагає чимало навчального часу; зниження показника працездатності і психічного тонусу можна пояснити інтенсивною навчальною роботою протягом дев’яти місяців перебування слухачів в інституті.

Позитивні відбулися зміни щодо показника “Вразливість”. Якщо на початку він становив 3,08, то на завершення навчання – він становив 2,0. Як результат – знизився, також, показник експресивності (з 2,08 до 1,95).

Позитивним виявився факт підвищення рівня самооцінки слухачами окремих розвитку в них окремих складових комунікативного ядра, зокрема таких як: „Відмова від загрозливих та авторитарних методів впливу на іншу людину”, „Вміння бути самим собою” та „Пошук індивідуального підходу до іншої людини”.

Проте, як показали результати дослідження, інші складові комунікативного ядра особистості мали дещо завищену самооцінку.

Аналіз отриманих в процесі експериментального дослідження даних, свідчить про ревалентність складових комунікативного ядра та самооцінки аплікантів. Такий результат можна пояснити вже достатньо сформованими особистісним світоглядом, Я-концепцією, життєвим досвідом і водночас цілеспрямованим впливом комплексних психологічних знань, отриманих в процесі перенавчання.

Якщо порівнювати результати показників „Моніторингу особистісного зростання” аплікантів на початку перенавчання і наприкінці процесу, то спостерігається тенденція ідентичності даних між зрізами у таких складових комунікативного ядра, як „Уміння не претендувати на свободу людині, якій допомагаєш”, „Експресивність”.

Водночас наприкінці навчального процесу, дещо заниженими, з нашого погляду, виявилися показники „працездатність та рівень психічного тонусу особистості” (2,62 , при max 5,0), „здатність почувати себе незалежним від того, кому допомагаєш”(2,75 при max 5,0), терпимість до дискомфорту (2,91 при max 5,0), „здатність до соціальної діяльності” (2,75 при max 5,0), що вимагає подальшого з'ясування психологічних детермінант такого явища.

За результатами аналізу теоретичних та методичних засад формування

і трансформації комунікативного ядра особистості, емпіричного дослідження, було розроблено ряд практичних рекомендацій щодо інтенсифікації процесу спілкування аплікантів в процесі їх перенавчання.

Категорією, яка б достатньо повно враховувала всі аспекти комунікативної діяльності майбутнього психолога, може виступати комунікативна компетентність. До неї можна віднести: знання соціально-психологічних факторів та уміння використовувати їх у конкретній комунікативній діяльності; розуміння мотивів, інтенцій, фрустрацій та стратегій поведінки людей; уміння розібратися у групових соціально-психологічних проблемах; аналіз та осмислення перешкод у взаєморозумінні; володіння технологією, прийомами мовлення та психотехнікою спілкування; здатність до орієнтування у конкретній ситуації спілкування; морально-світоглядні настанови особистості; рівень комунікабельності; професійну спрямованість тощо.

Для розуміння сутності комунікативної компетентності, дослідження процесів інтенсифікації комунікативних процесів аплікантів в процесі їх перенавчання велике значення має готовність особистості до спілкування. Пов’язана з психічними станами і властивостями особистості і тими процесами, які відбуваються у її індивідуальному та зростанні під впливом колективу, вона охоплює інтелектуальну, емоційну, мотиваційну, вольову сферу особистості.

Комунікативна компетентність, як здатність особистості встановлювати та підтримувати контакти з оточуючими, включає сукупність знань і умінь, навичок, стереотипів поведінки, які відшліфовуються в процесі перенавчання у відповідності до вимог професії. Тому в процесі перенавчання необхідним компонентом комунікативної сфери особистості є набуття необхідних знань з особливостей вербального і невербального спілкування, його різновидів, форм, моделювання ситуацій, в яких розкривається комунікатор та його партнери, що обумовлює не лише когнітивний та емоційний компоненти, а й особистісне інтелектуальне зростання.

Налагодження на первинному етапі знайомства та підтримання протягом тривалого часу взаємостосунки кожного з членів групи формує психологічний клімат конкретної групи. Він залежить від мікросоціальних умов, в яких не останню роль відіграють організація умов навчання, структура і термін навчального процесу, вікові та статеві особливості функціонування колективу, психологічна сумісність, спрацьованість, моральна нормативність, мотивація в діяльності. Важливість психологічного клімату в колективі аплікантів під час навчання полягає в тому, що він виступає фундаментом фізичного, психічного, соціального і духовного здоров”я його членів.

У свою чергу сприятливий клімат конкретної групи благодатне підґрунтя для формування культури спілкування.

Культура спілкування кожного слухача – багаторівневе утворення, яке характеризує уміння легко вступати у бесіду, володіти своїми емоціями, прагнення прислухатися до думки інших, подолання конфліктних ситуацій тощо. Регулювання і корекція міжособистісного спілкування стає можливою в процесі розгортання основних видів навчально-пізнавальної діяльності, оскільки у спілкуванні проходить засвоєння форм, видів і критеріїв оцінок. В індивідуальному досвіді вони напрацьовуються, проходить їх „покриття особистісними смислами”.

Позитивна психологічна атмосфера впливає на кожного учасника навчального процесу відповідним чином: формується відчуття власної значущості, змінюється ставлення до справ, панує атмосфера взаємної поваги та моральної відповідальності, що безперечно, сприяє особистісному і професійному зростанню. Конфліктні ж ситуації, фрустрація, конфронтація, які відображають об'єктивні і суб'єктивні умови в середині колективу під час навчального процесу, мають несприятливу дію на всіх учасників процесу. Відповідно до цього важливе значення має процес попередження і своєчасне виявлення і аналіз психологічних бар'єрів в комунікативній діяльності, конфліктних ситуацій, пошук і прийняття взаємовигідних рішень.

Аналіз процесів міжособистісної та міжгрупової взаємодії, суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних відносин аплікантів в процесі навчання і спілкування, дослідження складових комунікативного ядра дозволяє говорити про наступну закономірність, чим вище рівень розвитку особистості, тим яскравіше виражені її соціальна типовість.

Мова, як засіб комунікативної діяльності особистості, повязана з активним індивідуальним використанням мовних засобів у акустичній модальності. Їх особливості відображають надзвичайний діапазон міжособистісних комунікацій, які визначаються різноманітністю за своїми видами, станами, ступенем оволодіння мовою, часом, тривалістю та безпосередньо умовами спілкування. Самі процеси мовлення, так і мовні висловлювання, є надзвичайно діагностичними.

Відповідно до цього експериментально-діагностичний матеріал методики „Карта контролю стану мовлення” та його аналіз, дозволив оцінити різний ступінь самооцінки, індивідуальну схильність до мовної активності і мовної тривожності у аплікантів.

Аналіз відповідей на запропоновані запитання карти контролю стану мовлення дозволяє зробити висновок, що існують суттєві розходження між бажаними і наявними результатами прояву комунікативних навичок на практиці під час спілкування з членами групи і оточуючими.

За кожною позицією проводився аналіз висловлювань, які стосувалися опису особистості відносно основних позицій у спілкуванні. Аналізувалися загальна кількість висловлювань, кількісні посилання негативних чи позитивних висловлювань, які відображають зміни комунікативного ядра особистості.

Результати показали, що серед тих, хто повною мірою використовує мовні комунікації виявилося 33 % групи аплікантів. Тих, хто використовує мовлення мало і неохоче (50 % групи). У невеликої групи аплікантів (17%), результати інтерпретуються як наслідок завищеної самооцінки відносно власного мовлення.

Дуже цікаво проявляються у мовленні показники тривожності, особливо у ситуаціях міжособистісного спілкування та публічного виступу. Мовна тривожність досить добре співвідноситься з ситуаційною, а іноді навіть і з загальною тривожністю.

Дослідження кореляційної залежності складових комунікативного ядра особистості від стану мовлення та мовної активності показує, що спостерігається негативна кореляція показника загальної кількості співпадаючих з ключем відповідей стосовно стану мовлення (мовної тривожності) зі стійкістю в умовах стресових ситуацій (-0,57). Такий показник свідчить про незначну індивідуальну схильність до мовної тривожності. При стані стресу членів групи мовна тривожність зменшується.

Паралельно з цим проявляється кореляція співпадаючих з ключем відповідей стосовно стану мовлення і такою характеристикою комунікативного ядра особистості як вразливість (0,53). Це свідчить про те, що мовна тривожність збільшується під впливом вразливості (нейротизму). Цей показник говорить про здатність переважної більшості аплікантів легко і швидко піддаватися дії зовнішніх подразників, їх високу сприйнятливість, чутливість, уразливість.

Побудована на показниках самооцінки особистості щодо власного мовлення, методика дала можливість визначити його стан, потребу (відсутність потреби) контролювати або коригувати свою власну мовну поведінку аплікантів в ході індивідуальної роботи або під час спеціалізованого тренінгу.

Узагальнюючи сказане вище, можна стверджувати, що існує функціональна залежність між п'ятнадцятьма складовими комунікативного ядра особистості - самооцінкою особистості, характеристиками мовної тривожності та комунікативною активністю.

На компоненти комунікативного ядра особистості в малій соціальній групі можуть впливати фактори взаємодії з оточуючими, психологічна атмосфера в групі, індивідуальні показники щодо комунікативної активності у певний період часу, в минулому, сьогодні та майбутньому. Тому наступною методикою, що дозволила скласти загальну картину і порівняти показники мовної активності у різні періоди життя, загального стану мовної стала методика „ПМБ-проекції: суб'єктивний час особистості”.

З отриманих результатів експерименту можна стверджувати, що на індивідуальний розвиток складових комунікативного ядра особистості безпосередньо впливають як внутрішні фактори, так і зовнішні умови. Внутрішні, пов'язані з особистістю апліканта, картиною його світосприйняття, індивідуальною мотивацією, потенціалом працездатності і цілеспрямованістю у досягненні поставленої мети. Зовнішні умови пов'язані способами та ступенем взаємодії з учасниками навчального процесу.

Не помітними може залишитися дія як зовнішніх умов, так і внутрішніх факторів навколо ситуації очікування. Остання призводить до загострення високої вразливості, впливає на показник експресивності. Так, порівняння отриманих інтегральних показників комунікативного ядра особистості свідчить про важливі зв'язки показників експресивності, вразливості з працездатністю та психічним тонусом, умінням відмовитися від власних стереотипів та звичних схем поведінки інших людей.

Узагальнюючи сказане вище, доходимо загального висновку: в індивідуальній картині учасників, включених в експериментальне дослідження протягом дев'ятимісячного перенавчання, відбулася трансформація окремих компонентів комунікативного ядра особистості слухачів в напрямку кореляційної залежності:

між окремими компонентами комунікативного ядра особистості, яке стає системним, інтегральним утворенням;
окремих компонентів комунікативного ядра особистості від терміну навчання аплікантів;
окремих показників комунікативного ядра особистості від стану мовлення;
окремих показників комунікативного ядра особистості від суб'єктивного часу особистості.

Більше того, аналіз спілкування як процесу міжсуб’єктної взаємодії має суттєве значення для розуміння його сутності, структури, механізмів і законів функціонування. Суттєвим компонентом комунікативної взаємодії індивідів є сприйняття і обмін інформацією, який відбувається в процесі здійснення міжособистісного спілкування і спільної навчальної діяльності аплікантів. Сутність психологічного взаємовпливу полягає не лише у взаємному обміні інформацією. Змістовна сторона цього питання передбачає різні форми впливу в психологічному, педагогічному, управлінському, ідеологічному аспектах, які здійснюються на усвідомленому і неусвідомленому рівнях психіки. Вербальне та невербальне спілкування забезпечує соціальну перцепцію індивіда.

Навчальне середовище, в якому відбуваються процеси формування індивідуальних якостей особистості і їх „шліфування”, має непересічне значення для кожної людини. Це середовище не тільки стимулює індивідуальне особистісне зростання у соціальному та духовному плані, але й може призвести до занепаду і повної деградації особистості. У цьому процесі індивідуального зростання чи занепаду не менш важливе значення відіграють психологічні чинники. Серед яких спрямованість суб'єкта на комунікативну взаємодію, орієнтація на зовнішній чи внутрішній світ (екстраверсія чи інтроверсія), домінування певних функцій психіки, темперамент, мислення, емоційна сфера тощо.

Використання отриманих експериментальних даних, наведених вище, можна спрямувати на розв'язання зовнішніх і внутрішніх проблем становлення і розвитку особистості в навчальному процесі, впровадження ефективних засобів подолання стресових факторів, усвідомлення її потреби у власній життєтворчості, пошуку індивідуальних стимулів професійного та духовного зростання.

Список літератури:

Киричук О.В.Моніторинг особистісного зростання. Програма вхідного, проміжного та вихідного тестування підготовки фахівців соціономічних спеціальностей. - К.: ІПК ДСЗУ, 2001.
Киричук О.В.Теоретико-методологічні засади дослідження комунікативної діяльності аплікантів// Ринок праці та зайнятість населення /Бюлетень ІПК ДСЗУ 2(100), 2006 р. – С.31-34.
Боровиков В.П., Боровиков И.П. Статистический анализ и обработка данных в среде Windows.- М.: 1997. - 608 с.

УДК 377

Психологічні виміри конкурентноздатності особистості як суб’єкта професійної діяльності

Алєксєєва А.В.

(м. Київ)

Актуальність: головним завданням професійної орієнтації на сучасному етапі розвитку наукової думки є не тільки визначення можливих варіантів професійного шляху індивіда, але й розвиток його потенційних можливостей професійної самореалізації, тобто актуалізація тих особистісних та професійних ресурсів, які допоможуть йому ефективно конкурувати з іншими претендентами на робоче місце на сучасному ринку праці.

Отже, дослідження конкурентноздатності є вельми актуальним в контексті вирішення питань професійної самореалізації особистості, що перебуває в ситуації безробіття.

Найбільш доцільним та необхідним є розвиток потенціалу конкурентноздатності у відповідної категорії безробітних, а саме у тих, що зневірились у можливості власної професійної самореалізації та є найбільш неперспективними щодо потенційного працевлаштування.

Таким чином, важливість та недостатня розробленість даної наукової проблематики зумовлює необхідність дослідження та визначення особистісних детермінант та механізмів актуалізації потенціалу професійної конкурентноздатності особистості.

Гіпотезами дослідження є припущення про те, що:

1) Детермінантами професійної конкурентноздатності є соціально-комунікативна компетентність та адекватна схильність до ризику.

2) Прагнення до самоактуалізації значущим чином впливає на розвиток конкурентноздатності особистості.

3) Психологічна стать є значущим чинником професійної конкурентноздатності.

Концепція дослідження: проведений теоретичний аналіз досліджуваного феномену дозволяє визначити наступні психологічні детермінанти конкурентноздатності особистості:

Соціально-комунікативна компетентність.
Здатність до ризику.

Соціально-комунікативна компетентність охоплює наступні складові: толерантність до невизначеності, автономність, комунікативна компетентність, відсутність надмірного прагнення до статусного росту, орієнтація на досягнення успіху та фрустраційна толерантність.

Відображенням низького рівню соціально-комунікативної компетентності є нетерпимість до невизначеності, надмірний потяг до конформності, підвищене прагнення до статусного росту, комунікативна некомпетентність, орієнтація на уникнення невдач та фрустраційна нетолерантність.

Отже, проявами соціально-комунікативної компетентності є гнучкість у спілкуванні, комунікативні здібності; відсутність тривоги у ситуації невизначеності, схильність до непередбачуваності, несподіванок, здатність легко змінювати свою думку; низький рівень конформності, здатність дотримуватись власних принципів; адекватна самооцінка та рівень домагань; надання переваги орієнтації на досягнення поряд із прагненням уникати невдачі, активна позиція по відношенню до труднощів та ускладнень; а також відсутність надмірної емоційної лабільності, збудливості, імпульсивності та внутрішнього напруження [3].

Необхідною передумовою конкурентноздатності особистості на ринку праці є здатність до ризику, що передбачає можливість ефективно діяти в ситуації невизначеності та нечіткості, що на рівні особистісної властивості є дуже істотнім чинником розвитку потенціалу конкурентноздатності.

Отже, професійна конкурентоздатність є поліаспектним феноменом, який зумовлюється дією декількох взаємопов’язаних детермінант.

Психофізіологічну детермінанту симптомокомплексу конкурентно-здатності утворює схильність до ризику.

Стрижневою детермінантою потенціалу конкурентноздатності особистості є соціально-комунікативна компетентність.

Отже, можна виділити менш константні та більш константні рівні структури конкурентноздатності, а саме: найбільш константною виявляється схильність до ризику як психофізіологічна детермінанта конкурентноздатності, а найбільш гнучким є рівень соціальної-комунікативної компетентності, що зумовлена вираженістю відповідних особистісних рис індивіда.

Окрім цього важливими опосередкованими детермінантами, що визначають потенціал конкурентноздатності особистості є:

Здатність до самоактуалізації.
Структура психологічної статі.

Опосередкованою передумовою професійної успішності є самоактуалізованість особистості, яка передбачає постійну реалізацію потенційних можливостей, здібностей та талантів, прийняття власної внутрішньої сутності та прагнення до єдності та інтеграції власної особистості, необхідною передумовою чого є особистісна свобода. В контексті теорії самоактуалізації А. Маслоу провідними ознаками самоактуалізованої особистості є аутосимпатія, автономність, саморозуміння, спонтанність, автентичність, креативність, прагнення до пізнання, прийняття буттєвих цінностей та здатність відчувати екзистенційну цінність життя “тут і зараз”.

Отже, особистість, що самоактуалізується відрізняється високим рівнем самоприйняття, розвинутими творчими здібностями, вона здатна вільно проявляти власні емоції та бажання, спонтанна та невимушена.

Таким чином, складові самоактуалізації утворюють певний симптомокомплекс психологічного здоров’я особистості, що є вихідною передумовою її професійної самореалізації.

Психологічна стать, яка за результатами авторських емпіричних досліджень [1,2] зумовлює особливості самоставлення, соціально-психологічну адаптованість, локус контролю, акцентуації характеру, рівень стресостійкості та орієнтацію на успіх, є важливим чинником конкурентноздатності особистості в ситуації безробіття.

Отже, конкурентноздатність є поліаспектним феноменом, який має певні детермінанти, що визначають його розвиток.

Психодіагностичний інструментарій:

Опитувальник САМОАЛ, адаптований Н.Ф.Каліною створений на основі теорії самоактуалізації А. Маслоу, методика визначення соціально-комунікативної компетентності, тест С. Бем “Психологічна стать”, адаптований О.Г. Лопуховою, методика для визначення ступеню схильності до ризику, методика діагностики рівня конкурентноздатності.

Експериментальною базою дослідження були безробітні, що перебувають на обліку у центрах зайнятості та проходять перенавчання за фахом „психологія”, а також слухачі Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, що здобувають першу вищу освіту.

Кількість досліджуваних становила 57 осіб.

Результати експерименту: перспективним та цікавим напрямом дослідження даної проблематики є порівняльний аналіз детермінантів конкурентноздатності у безробітних та слухачів, що здобувають вищу освіту.

Так, для безробітних важливими детермінантами, що зумовлюють актуалізацію потенціалу конкурентноздатності є комунікативна компетентність (r=0,43; p<0,01) та орієнтація на досягнення успіху (r=0,58; p<0,01). Отже, володіння індивіда навичками спілкування, вміння гнучко змінювати тактики та стратегії комунікативної взаємодії та автентично презентувати себе у спілкуванні, а також орієнтація на досягнення успіху, а не прагнення уникати невдачі є важливою передумовою професійної конкурентоздатності.

Для слухачів провідними детермінантами конкурентноздатності є комунікативна компетентність (r=0,62; p<0,01), орієнтація на успіх (r=0,70, p<0,01), толерантність до невизначеності (r=0,48, p<0,01) та автономність (r=0,46; p<0,01).

Отримані результати свідчать про те, що конкурентноздатність для слухачів є більш багатоаспектним утворенням, яке передбачає не тільки традиційну орієнтацію на успіх і ефективність у спілкуванні, але й відсутність надмірного дотримання стереотипних поглядів та відчуття комфорту й здатність успішно діяти у ситуаціях неструктурованості та невизначеності.

Схильність до ризику здійснює значущий вплив на розвиток конкурентноздатності тільки у слухачів (r=0,38; p<0,05), тоді як для безробітних здатність ризикувати не є визначальною детермінантою їх конкурентоздатності.

Виявлена особливість вказує на те, що схильність до ризику відіграє детермінуючу роль в контексті розвитку конкурентноздатності переважним чином у тих, хто є молодшим за віком, а також не має досвіду переживання професійної кризи.

За впливом опосередкованих детермінант, до яких можна віднести критерії самоактуаізованості особистості, також спостерігаються значущі відмінності між цими двома категоріями досліджуваних.

Так, для безробітних значущими детермінантами конкурентноздатності є прагнення до пізнання (r=0,42; p<0,05) та креативність (r=0,56; p<0,01), тоді як слухачі надають перевагу лише творчим здібностям (r=0,58; p<0,01), а бажання пізнати щось нове не є для них умовою високої конкурентноздатності.

Спостерігаються також й інші відмінності, а саме слухачі вважають важливою передумовою конкурентноздатності особистісну контактність (r=0,49; p<0,01), тоді як безробітні надають перевагу автентичності у спілкуванні (r=0,53; p<0,01), та вважають, що саме вміння автентично презентувати себе в процесі взаємодії з іншою людиною є запорукою професійного успіху.

Обидві категорії досліджуваних виділяють аутосимпатію (r=0,45; p<0,05; r=0,52; p<0,01) як детермінанту конкурентноздатності, що є цілком закономірним: особистість, яка відрізняється високим рівнем
самоприйняття та самоповаги має більші передумови для професійного успіху, ніж ті індивіди, які мають більш низький рівень самоприйняття.

В той самий час, спостерігається наявність досить суттєвих відмінностей за детермінацією конкурентноздатності у визначених категорій досліджуваних, що зумовлено значними розбіжностями за соціальною ситуацією їх розвитку.

Так, для слухачів важливими детермінантами актуалізації професійної конкурентноздатності є наявність високого ступеню
саморозуміння (r=0,70; p<0,01) та спонтанності (r=0,57; p<0,01), тоді як для безробітних ці особистісні характеристики не є значущими детермінантами розвитку професійної конкурентноздатності.

Виявлена закономірність може бути пояснена тим, що слухачі сприймають власну сензитивність до своїх бажань та почуттів, а також здатність вільно та невимушено проявляти їх критерієм психологічного здоров’я та відсутності невротичних розладів, що є необхідною передумовою повноцінної професійної самореалізації. Для безробітних виявлена закономірність не є типовою, тому що в ситуації професійної кризи, конкурентноздатність розглядається більше в контексті компетентності та професійних здібностей, ніж крізь призму особистісної автентичності, досягнення якої на цьому етапі професійного розвитку може бути досить проблематичним.

Отже, здатність до самоактуалізації є значущою детермінантою розвитку конкурентноздатності, але специфіка її впливу зумовлена також дією певних соціальних умов, а саме особливостями соціальної ситуації розвитку індивіда.

Ще однією важливою детермінантою, що опосередкованим чином визначає здатність особистості до професійної конкуренції є психологічна стать, а саме певне співвідношення маскулінних та фемінних рис та статева самооцінка, яка відображає ступінь задоволеності індивіда власними рисами мужності/жіночності. Результати дослідження засвідчують значний вплив маскулінних рис на рівень конкурентноздатності досліджуваних обох категорій (r=0,70; p<0,01; r=0,50; p<0,01), що вказує на те, що типові прояві психологічної мужності, а саме наполегливість, цілеспрямованість, схильність до домінування, прагнення бути лідером, схильність до ризику і т.д. є позитивним чинником розвитку професійної конкурентноздатності.

Психологічна жіночність не здійснює суттєвого впливу на розвиток конкурентноздатності, що може бути пояснено тим, що типові прояви психологічної жіночності не є тими рисами, що посилюють здатність індивіда конкурувати на ринку праці.

В той самий час, статева самооцінка у досліджуваних, які є слухачами інституту значущим чином впливає на актуалізацію потенціала конкурентноздатності (r=0,47; p<0,01), тоді як у безробітних вона значущим чином не впливає на їх професійну конкурентноздатність. Виявлена закономірність, пояснюється тим, що для слухачів, які є молодшими за віком є більш важливим відповідність певному ідеалу, який є виявленням їх власних уподобань, щодо співвідношення маскулінно-фемінних складових психологічної статі. Безробітним притаманний значно нижчий рівень перфекціонізму, саме тому деякі невідповідності власним ідеалам не є них настільки значущими, щоб впливати на їх здатність до конструктивного вирішення завдань власного професійного розвитку.

Висновки: провідними детермінантами конкурентноздатності є комунікативна компетентність та орієнтація на успіх, а для слухачів важливими є також толерантність до невизначеності, високий рівень автономності та адекватна схильність до ризику.

Опосередкованими детермінантами конкурентноздатності є психологічна стать, а саме психологічна маскулінність й статева самооцінка та ступінь особистісної самоактуалізованості.

Вплив рівня самоактуалізованості на конкурентноздатність особистості має певні відмінності в залежності від категорії досліджуваних, а саме: для безробітних є більш важливим прагнення до пізнання та здатність автентично презентувати себе у спілкуванні, тоді як слухачі надають перевагу контактності та творчим здібностям, а також вважають важливими передумовами актуалізації конкурентноздатності високий рівень саморозуміння та спонтанності.

Отже, провідними корелятами, що відрізняють специфіку актуалізації потенціалу конкурентноздатності у слухачів є свобода особистісних проявів, а також відсутність регламентованості та надмірної структурованості особистісного буття, що є досить важливим виміром детермінації професійної конкурентоздатності.

Одним із пояснень відсутності у безробітних визначених психологічних детермінант конкурентноздатності може бути наявність певних особистісних порушень, які обмежують діапазон впливу особистісних ресурсів на актуалізацію потенціалу професійної конкурентноздатності.

Проведене дослідження є досить цінним в контексті визначення напрямів психологічної підтримки безробітних, а саме подолання особистісної дисгармонії та розвитку конструктивних механізмів актуалізації потенціалу професійної конкурентноздатності.

Blog

Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Содержание

Список літератури