Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материала

Документы

Содержание Список літератури Вплив рівня суб’єктивного контролю та самооцінки безробітних на термін перебування на обліку Вплив емоційного стану на

Подобный материал:

• Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова, 3820.73kb.
• Комитета Совета Федерации по местному самоуправлению Степан Киричук. 1 Задание на лето, 84.73kb.
• Колесникова Минск Новое знание 2002 250 с. Экономическое образование Статистика;[Текст], 48.59kb.
• И. М. Смирнова при изучении геометрии в 10-11 классах на базовом уровне Издательство, 132.16kb.
• Рене декарт и его трактат, 13.42kb.
• Особенности психического развития детей, воспитывающихся вне семьи е. О. Смирнова,, 34.28kb.
• Эксклюзивное интервью 1news az с сотрудником одесского отделения Национального института, 30.62kb.
• И. М. Смирнова // Математика в шк. 1997. Пробл и суждения, 3265.5kb.
• Косово: боротьба за незалежність продовжується, 80.85kb.
• Online-семинар «Налоговые проверки в 2011 году. Как защитить свои права» Дата: 20 июля, 25.29kb.

Список літератури

1. 
   Киричук О.В. Психологічне забезпечення діяльності служби зайнятості // Бюл ІПК ДСЗУ.-2002.-№2.-С. 3-7.
   
2. Киричук О. В. Психологія особистості. Опорний конспект лекцій. - К.: ІПК ДСЗУ, 2003. – 47 с.
   
3. Киричук О. В. Психологія особистості. - К.: ІПК ДСЗУ, 2003. – 485с.
   
4. Колесникова В.Ф., Веретельнік В.В. Вплив внутрішньоособистісного конфлікту на характер взаємодії подружніх пар / Матеріали ІV Всеукраїн. наук.-практ. конф.; 2007 р. – Відп. ред. О. В. Киричук. – К.: Ін-т підготовки кадрів держ. служби зайнятості України, 2007. – С. 276.
   
5. Ляміна Л.Є. Психологічні аспекти індивідуалізації роботи з безробітними в службі зайнятості // Ринок праці та зайнятість населення: Бюл. ІПК ДСЗУ. - 2006. - №2. - С. 34-37.
   
6. Маршавін Ю.М. Мотиваційний аспект забезпечення продуктивної зайнятості населення // Бюл. ІПК ДСЗУ. - 2002. - №2. -С. 15-17.
   
7. Психологія особистості безробітного / Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 26 травня 2004 р. - Відп. ред. О. В. Киричук. – К.: Ін-т підготовки кадрів держ. служби зайнятості України, 2005. – 378 с.
   

ВПЛИВ РІВНЯ СУБ’ЄКТИВНОГО КОНТРОЛЮ ТА САМООЦІНКИ БЕЗРОБІТНИХ НА ТЕРМІН ПЕРЕБУВАННЯ НА ОБЛІКУ

Меліхова Г. М.

Діагностика рівня суб’єктивного контролю у безробітних.

Критичність ситуації безробіття виражається в руйнуванні системи цінностей особистості, зумовленому суперечністю між цілями, проголошеними суспільством (багатство, влада, успіх), і неможливістю їх реалізації. Це є особливо істотним, якщо у безробітного немає сильної матеріальної підтримки з боку сім’ї. Для Я-концепції безробітного характерним стає конфлікт у ціннісній системі між суспільними цінностями, які виступають як власні цілі, і неможливістю їх досягти.

Для встановлення допустимості вживання словосполучення «Я-концепція безробітного» як узагальнюючого поняття доцільно проаналізувати взаємодію критичної ситуації безробіття і Я-концепції безробітного та їх взаємний вплив: трансформацію Я-концепції і вплив певної Я-концепції на тривалість безробіття.

Для виявлення впливу рівня суб’єктивного контролю, на проблеми працевлаштування було застосовано методику Дж. Роттера.

Для цього було відібрано дві групи безробітних віком до 35 років у кількості по 40 осіб кожна. Одна група складалася з осіб, які перебували на обліку в службі зайнятості менше року і успішно працевлаштувалися, в другу групу ввійшли безробітні, які перебувають на обліку більше одного року.

Дослідження проводилось в індивідуальному порядку. Вік досліджуваних від 20 до 35 років.

Успішно працевлаштовані безробітні мали середні або з незначними відхиленнями від норми показники рівня суб’єктивного контролю, достатній рівень самооцінки і були орієнтовані на успіх що сприяло їх працевлаштуванню.

А у представників групи довготривалого безробіття показники рівня суб’єктивного контролю мають значні відхилення від норми, у 50% групи вони занадто високі, і у 50% низькі.

50% безробітних мають інтернальний тип контролю (РСК). Вони вважають, що більшість важливих подій в їх житті є результат їх власних дій, що вони можуть ними управляти і відчувають власну відповідальність за ці події і за те, як складується їх життя в цілому.

50% безробітних мають екстернальний тип (РСК). Такі люди не бачать зв’язку між своїми діями і значущими для них подіями життя, не вважають себе здатними контролювати цей зв'язок і думають, що більшість подій і вчинків є результат випадковості або дії інших людей.

Результати дослідження по шкалі інтернальності в області досягнень, також говорять про неоднорідність показників. Вони або занадто занижені, або завищені. Низькі показники свідчать про те, що людина приписує свої успіхи, досягнення і радості зовнішнім обставинам – везінню, щасливій долі або допомозі інших людей. Високі показники по цій шкалі відповідають високому рівню суб’єктивного контролю над емоційно позитивними подіями і ситуаціями. Такі люди вважають, що вони самі досягли всього хорошого, що було в їх житті, і вони здатні з успіхом досягати своєї мети в майбутньому.

За результатами шкали інтернальності в області невдач, високі показники свідчать про розвинуте почуття суб’єктивного контролю по відношенню до негативних подій і ситуацій, що проявляється в здатності звинувачувати самого себе в різних неприємностях і стражданнях. Низькі показники за цією шкалою свідчать про те, що людина здатна приписувати відповідальність за подібні події іншим людям або вважати ці події результатом невезіння.

Високі показники шкали інтернальності в сімейних відносинах означають, що люди вважають себе відповідальними за події, які відбуваються в їх сімейному житті. Низькі показники свідчать про те, що суб’єкт вважає не себе, а своїх партнерів причиною значущих ситуацій, що виникають в його сім’ї.

Високі показники шкали інтернальності в області трудових відносин говорять про те, що людина вважає свої дії важливим фактором організації власної трудової діяльності, в відносинах які складаються в колективі, в своєму підвищенні і т.д. Низькі показники вказують на те, що людина схильна приписувати більш важливе значення зовнішнім обставинам – керівництву, товаришам по роботі, везінню – невезінню.

За шкалою інтернальності в області міжособистісних стосунків, високі показники свідчать про те, що людина вважає себе в силах контролювати свої формальні і неформальні відносини з іншими людьми, викликати до себе повагу і симпатію. Низький рівень інтернальності навпаки вказує на те, що людина не може активно формувати своє коло спілкування і схильна вважати свої міжособистісні стосунки результатом активності партнерів.

Результати за шкалою інтернальності в відношенні здоров’я і хвороб показали, що більшість безробітних мають низький рівень інтернальності. Такі люди вважають здоров’я і хвороби результатом випадковості і сподіваються на те, що одужання прийде в результаті дій інших людей, перш за все лікарів. Менша частина безробітних має високі показники інтернальності, це свідчить про те, що люди вважають себе багато в чому відповідальними за своє здоров’я, і звинувачують самі себе і вважають, що одужання залежить від їх дій.

За результатами проведеного дослідження можна сказати, що успішно працевлаштовані безробітні мали середній або з незначними відхиленнями від норми показниками рівня суб’єктивного контролю, достатній рівень самооцінки і були орієнтовані на успіх, що сприяло їх працевлаштуванню. Розподіл локусу контролю у групі довготривалого безробіття є неоднорідним, занадто екстернальний та занадто інтернальний локус контролю перешкоджає успішному пошуку роботи.

В зв’язку з цим ми можемо припустити, що завищений чи занижений рівень суб’єктивного контролю не сприяє успішному працевлаштуванню в короткий термін.

Під час проведення дослідження з вимірювання рівню суб’єктивного контролю, було помічено певну закономірність в тому, що безробітні, які згодом успішно працевлаштувались, звернулись до служби зайнятості не пізніше восьмого дня. А безробітні, що тривалий час перебувають на обліку звернулись по допомогу не раніше ніж через півроку.

Зважаючи на це нами було проведено дослідження з вимірювання рівня самооцінки безробітних, з метою з’ясування, чи впливає довготривале перебування в стані безробітного на самооцінку особистості.

Для діагностики безробітних було застосовано методику діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка.

Для цього було відібрано дві групи безробітних віком до 40 років у кількості по 40 осіб кожна. Одна група складалася з осіб, які звернулися до служби зайнятості не пізніше восьмого дня з моменту втрати роботи з різних причин і в результаті успішно працевлаштувалися, в другу групу ввійшли безробітні, які звернулись до служби зайнятості після невдалої спроби самостійно знайти роботу впродовж шести місяців і більше та перебувають на обліку в центрах зайнятості столиці більше одного року.

Дослідження проводилось в індивідуальному порядку. Вік досліджуваних від 20 до 40 років.

Досліджуваним було запропоновано анкету з описами різних психічних станів. Їх задачею було виставити певну кількість балів проти кожного з запропонованих психічних станів. Якщо психічний стан підходить – 2 бали, підходить, але не зовсім – 1 бал і якщо не підходить зовсім – 0 балів.

Результати дослідження показали, що у безробітних які звернулись дослужби зайнятості не раніше ніж через півроку рівень тривожності високий у 11 осіб, середній у 17 осіб і 12 осіб не мають тривожності. Рівень самооцінки високийкий у 4 осіб, середній у 22 осіб і низький у 14 осіб, рівень агресивності високий мають – 12 осіб, середній – 15 осіб і низький рівень агресивності мають 13 осіб. Ригідність відсутня у 7 безробітних, середній рівень ригідності мають – 24 особи і сильно виражену ригідність мають 9 безробітних. В групі безробітних які одразу звернулись по допомогу до служби зайнятості рівень тривожності високий у 1 безробітного у 19 тривожність середнього рівня, і 20 осіб взагалі не тривожні. Рівень самооцінки високий у 20 безробітних, середній у 16 осіб, низький у 4 безробітних. Кількість спокійних і витриманих – 15 досліджуваних, агресивних – 2 особи, інші 23 безробітних мають середній рівень агресивності. Ригідність високу мають 3 особи, середню 21 особа, і не мають ригідності 16 осіб. Безробітні які мають високу самооцінку, стійкі до невдач і не бояться труднощів. Безробітні з низькою самооцінкою, уникають труднощів, бояться невдач. Такі люди мають високий рівень фрустрації – це психічний стан внутрішньої напруги, психологічна реакція, пов’язана з розчаруванням, невдачею в намаганні досягти своєї мети.

Фрустрація виникає, коли обставини перешкоджають здійсненню бажаного. Обставини можуть бути об’єктивними, але частіше фрустрація виникає як наслідок протиріччя особистісних бажань людини і обмежень, заборон, які створює суспільство, оскільки не завжди може бути забезпечений баланс між потребами людини і нуждами соціального оточення.

Фрустрація зазвичай розглядається як явище негативне для людини. Але інколи викликана фрустрацією напруга може сприяти досягненню мети, фокусуючи його увагу на конкретному мотиві, який діє в даний момент. Якщо конструктивні шляхи виходу із фрустрації не призводять до досягнення мети, напруга продовжує посилюватись. В кінці кінців вона досягає рівня, при якому її ефект уже не сприяє діяльності, направленій на досягнення мети, а носить руйнуючий характер.

Наслідки фрустрації можуть бути короткочасними і тривалими. В стані фрустрації одні люди намагаються „зірвати зло” на комусь, навіть якщо цей хтось не є реальним винуватцем невдоволення. Інші схильні звинувачувати у всьому що сталося самих себе і проявляють депресивні реакції. Треті намагаються знизити значення неприємності або не помічяти її. Четверті проявляють агресію, направлену на себе.

Безробітним з у яких виявлено високий рівень агресивності притаманні імпульсивність активності поведінки, афективність переживання – гнів, злість, прагнення заподіяти іншому фізичної чи моральної травми. Агресивність може бути формою зняття внутрішньої напруги, а також формою прояву патопсихологічних особистісних процесів. В агресивному стані особистість може повністю втрачати самоконтроль. Особистості з високим рівнем агресивності мають проблеми в роботі з людьми.

Агресія – психологічна стратегія захисту суб’єктивної реальності особистості, яка діє на основі інстинкту.

Безробітні, які мають сильно виражену ригідність не здатні до швидкої зміни наміченої програми діяльності в умовах, коли об’єктивно вимагається її перебудова. Ригідна людина завжди відчуває труднощі при переключенні з одного виду діяльності на інший, при виникненні перешкод в програмі її діяльності чи поведінки. Для таких людей характерна нетерпимість до невизначеності, стереотипність мислення і діяльності, абсолютизація авторитетів і опір будь-яким змінам.

Безробітні з високим рівнем тривожності мають почуття неспокою, збентеження, побоювання, передчуття чогось несподіваного, неприємного. Причини виникнення тривожності можуть бути різними: емоційна нестійкість, різка зміна умов життя, передчуття майбутньої загрози (покарання чи втрата близьких людей). Зазвичай тривога веде до виникнення захисних реакцій.

Тривога результат виникнення фрустрації або її очікування і є первинним психологічним проявом стресу. Зиґмунд Фрейд розглядав тривожність як симптоматичний прояв внутрішнього емоційного конфлікту, викликаного тим, що людина підсвідомо пригнічує в собі відчуття, почуття чи імпульси, які є для неї надто загрозливими або подразнюючими.

З виникненням тривоги відбувається посилення поведінкової активності, зміни самого характеру поведінки, включаються додаткові фізіологічні механізми адаптації до обставин що змінились.

Зниження інтенсивності почуття тривоги свідчить про достатність, відповідності поведінкових і фізіологічних форм реакцій у відповідь на порушення рівноважних взаємовідносин організму з середовищем.

Зважаючи на результати дослідження можемо припустити, що невдалий досвід самостійного пошуку роботи, негативно впливає на рівень самооцінки особистості. В результаті невдалих спроб працевлаштуватися людина втрачає віру в себе, в свої можливості, здібності, віру в свої сили. Не маючи матеріального джерела існування, в сім’ї безробітних псуються відносини з близькими людьми, виникає напруга і невдоволення собою і членами родини. Людина стає агресивною, тривожною і невпевненою в собі, вона здобуває цілу низку психологічних негараздів включаючи психосоматичні проблеми зі здоров’ям.

Скоріше за все вище згадані причини не сприяють успішному працевлаштуванню, тому такі безробітні як правило на тривалий час затримуються у службі зайнятості. Адже вони потребують перш за все вирішення проблем психологічного характеру, а потім працевлаштування. Неможливо вилікувати хворобу не вилікувавши причин виникнення її. Довготривале безробіття це наслідки, а причини в психологічних проблемах особистості, які виникли на фоні низки невдач.


ВПЛИВ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ НА

ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ СЛІДЧИХ

Леженіна Л.М.,

(м.Харків)

Відповідність сучасним вимогам сьогодення передбачає не лише здобуття високого рівня фахово-професійної освіти, а й розвиток у кожного фахівця належної психологічної підготовленості до будь-яких емоційно насичених ситуацій (стресів, конфліктів), бо фізичне та психічне виснаження людини, яке є наслідком постійної та тривалої дії деструктивних зовнішніх чинників, викликають з часом появу у людини певного комплексу негативних емоцій. Наявність екзо-проявів не лише послаблює активність емоційної сфери працівників, а й все частіше негативно відбивається на їх психологічному стані.

Невміння слідчих регулювати свій психічний стан і дії приводить до негативних, важких наслідків як для них самих, так і для навколишніх, знижує здатність соціально-психологічної адаптації особистості до умов середовища та є серйозною перешкодою в реалізації її життєвого потенціалу.

Щоденний вплив стресогенних факторів на слідчих зазвичай зумовлює появу втоми, перевтоми, виникнення різних негативних емоційних станів, спричиняє розлади в професійно-службовій діяльності.

У процесі здійснення своїх професійних обов’язків слідчим зазвичай потрібно регулювати свій психічний стан. У тих випадках, коли психічні й фізичні навантаження бувають занадто великі, а працівник погано керує своїм психічним станом, виникає надмірна психічна напруга, яка знижує ефективність діяльності й може привести її до дезорганізації, до істотних помилок у роботі. Повторення таких випадків нерідко спричиняє зриви, втрату впевненості в собі, нервову депресію.

Проведене нами дослідження, наприклад, показало, що серед опитаних слідчих 30% скаржаться на порушення сну. При цьому 80% досліджуваних зазначили, що в них до кінця робочого дня з’являються такі відчуття, як: втома (70%), зниження уваги (30%), дратівливість (20%), головні болі й запаморочення (10%), сонливість і слабкість (10%), які й є симптомами прояву невротичних станів.

Однак несприятливі емоційні стани слідчих дотепер не визнаються чинником, що істотно впливає на результати роботи, а якщо й визнаються, то приведення їх в оптимальні рамки адресується самому слідчому. Відомо, що повсякденна діяльність слідчих має ознаки непередбачуваності, складності, швидкої мінливості, залучення у постійні негативні переживання інших, що, в свою чергу, позначається на емоційному стані, який у деяких слідчих може бути у формі неадекватної оцінки ситуації, неспроможності самостійно ухвалити рішення, постійній невпевненості у своїх діях, неусвідомлені подій, що відбуваються, розгубленості, наявності імпульсивних дій тощо.

Поява емоційного напруження, розвиток значної кількості професійних стресів, деструктивних змін в емоційній сфері, в решті-решт, спричиняють розвиток професійної деформації, однією із форм якої є емоційне вигорання. Воно характеризується емоційним виснаженням, знецінюванням праці й зниженням ефективності професійної діяльності.

За результатами нашого дослідження визначено симптоми емоційного вигорання у слідчих СБУ, проявами яких є зміни, що відбуваються на: фізичному, поведінковому й психологічному рівнях. Так, для слідчих, які зазнали фізичних змін, характерним є наявність: почуття хронічної втоми, виснаження, сприйнятливості до змін показників зовнішнього середовища, розладу шлунково-кишкового тракту (діарея, синдром роздратованого шлунку), кардіоваскулярних порушень (тахікардія, аритмія, гіпертонія), частого головного болю, надлишку або недоліку ваги, задишки, безсоння, застуди.

У слідчих, які зазнали поведінкових змін, спостерігаються такі відчуття як: важкість праці, безглуздість виконання будь-яких завдань, занадто ранній прихід на роботу й затримання надовго на роботі, або, навпаки, пізній прихід на роботу й ранній ухід із роботи, потреба виконання роботи вдома, звернення уваги на деталі, дистанціювання від будь-кого (рідних, колег по роботі, піддослідних), зниження рівня ентузіазму, зловживання алкоголем і (або) наркотиками тощо.

Як бачимо, дезадаптивні поведінкові реакції можуть виявлятися як в міжособистісних взаєминах, раніше не властивому халатному ставленні до службових обов’язків, так і в грубих дисциплінарних порушеннях, зловживанні спиртними напоями. Іноді дезадаптивна поведінка слідчих це своєрідна стратегія, спрямована на зменшення дії стресу.

Для слідчих, які зазнали психологічних змін, характерні такі почуття: неусвідомлене занепокоєння, нудьга, образи, розчарування, невпевненості, провини, незатребуваності. При цьому вони зазвичай стають дратівливими, їх легко розгнівити, підозрілі, всемогутності (влада над долею іншого), ригідні, нездатні приймати рішення, з’являється підвищена відповідальність за іншого, зростає уникання, загальна негативна установка на життєві перспективи. Своє негативне, цинічне і знеособлене ставлення до людей, з якими він працює, або, навпаки, негативні думки про себе через почуття, які з’являються до працівників, намагається приховати “заглибленням у себе”, виконанням тільки мінімальної кількості роботи та намаганням ні з ким не спілкуватися.

Втрата власних відчуттів і бажань з часом актуалізує у слідчих власні невирішені проблеми, зокрема, конфлікти. І, як результат, слідчі, які покликані допомагати іншим, страждають самі.

В ході дослідження з’ясовано, що найбільше ризику виникнення емоційного вигорання піддані чотири категорії слідчих:

по-перше, - слідчі, які висувають непомірно високі вимоги до себе. Вони вважають, що справжній фахівець – це зразок професійної невразливості й досконалості. Зазвичай у них відбувається асоціація своєї праці з призначенням, місією, тому в них стирається межа між роботою й особистим життям;

по-друге, - слідчі, яким притаманна сумлінність зведена в абсолют, надмірно хвороблива акуратність, прагнення домогтися зразкового порядку в будь-якій справі (навіть якщо це завдасть шкоди самому собі), сонливість, апатія (симптоми перевтоми), тобто слідчі-педанти;

по-третє, - слідчі-демонстративісти, тобто слідчі, яким властиве прагнення першості у всьому, необхідність завжди бути на очах, а також високий ступінь виснаженості при виконанні непомітної, рутинної роботи. Вони зазвичай скаржаться на зайву дратівливість, гнівливість, підвищений тиск, проблеми із засипанням;

в четвертих, - слідчі-емотивісти, тобто слідчі, які від природи чутливі й вразливі, чуйні, схильні сприймати чужий біль як власний, що межує із патологією та саморуйнуванням, і все це при явній відсутності сил чинити опір будь-яким несприятливим обставинам. Напевно тому вони зазвичай страждають безсонням, проявом підвищеної тривожності.

Ті, хто піддані емоційному вигоранню, стають циніками, негативістами й песимістами. На цинічне ставлення до праці й об'єктів своєї праці, вказує байдужість, негуманне ставлення до іншої людини. Взаємодія й контакти з ними стають формальними, знеособленими, негативні установки спочатку мають прихований характер і проявляються у внутрішньо стримуваному роздратуванні, але згодом прориваються назовні. Найбільша ймовірність того, що це трапиться, існує в організаціях із високим рівнем стресу. Професор К. Чернисс говорить про те, що більша відповідальність за розвиток вигорання в організації лежить на керівнику, тому що існують такі робочі місця й ситуації, які начебто створені для вигорання.

До симптомів емоційного вигорання в організаціях відносять наступні: висока плинність кадрів, зниження зацікавленості співробітників у роботі, пошук “козла відпущення”, антагоністичний груповий процес, наявність парних угруповань, режим залежності, що проявляється через гнів на керівництво й прояв безпорадності та безнадійності, розвиток критичного відно шення до співробітників, недолік співробітництва серед особового складу, прогресуюче падіння ініціативи, ріст почуття незадоволеності від роботи, прояву негативізму щодо ролі або функції відділення.

До основних передумов належать: наявність організаційних проблем (занадто велике робоче навантаження, недостатня можливість контролю ситуації, відсутність організаційної спільності, недостатня моральна й матеріальна винагорода, несправедливість, відсутність значимості виконуваної роботи).

Таким чином, за результатами дослідницько-експериментального дослідження з’ясовано, що небезпечність появи симптомів емоційного вигорання полягає в тому, що слідчий спочатку, як правило, не усвідомлює їх, і тому зміни, яких він зазнає легше помітити з боку. Отже, коли у слідчого з’являється розчарування у можливостях службового зросту, матеріальної забезпеченості та ін., це є підставою для появи у нього емоційного вигорання.

Взагалі краще попередити появу емоційного вигорання у працівника, ніж займатися корекцією його емоційної сфери. Ми вважаємо, що коли у працівника є можливість кар'єрного росту, він володіє навичками подолання стресу та має відповідні очікування щодо своєї професійної діяльності, то тоді не виникає проблеми емоційного вигорання.

Отже, оволодіння слідчими прийомами та методами емоційно-вольової саморегуляції є актуальною задачею саме сьогодні. Успішні в службовій діяльності слідчі, як правило, мають міцні нерви, краще вміють налаштуватися на роботу з правопорушником і раціонально розподіляють як свої фізичні й розумові ресурси, так і зберігають на оптимальному рівні нервово-психічну активність, виявляють в складних ситуаціях оперативно-службової діяльності свою вольову активність.

Основною метою емоційно-вольової саморегуляції є формування психічних станів, що сприяють оптимальному використанню співробітником своїх внутрішніх можливостей, розкриттю його творчого потенціалу, більш широкого й ефективного прояву його професійних якостей і здібностей. Це досягається за рахунок спеціальних центрально-мозкових перебудов, у результаті чого створюється така інтегративна діяльність організму, яка концентровано й раціонально спрямовує всі можливості фахівця на рішення конкретних завдань.

Таким чином, можливість самостійно активно змінювати процеси, що відбуваються у власному організмі, і керувати ними має важливе значення. Шляхом саморегуляції можна на короткий час залежно від ситуації активізувати чи загальмувати психічні процеси, а також підвищити якість підготовки й ефективність виконуваної діяльності.

За допомогою різних форм саморегуляції можна впливати як на пізнавальні, так і на мотиваційні процеси; підвищувати дієвість мотивів і установок (при роботі з високими навантаженнями, що супроводжуються відчуттями монотонності і сильним стомленням). Це важливо для розвитку боєздатності і твердості духу в діяльності слідчих, коли не можна очікувати негайного досягнення результату (іноді розслідування злочину може затягуватися на тижні, місяці, а то й роки), у ситуаціях, суб'єктивно сприйманих як ризиковані чи небезпечні, а також при мобілізації працездатності в екстремальних умовах діяльності.

Одним із показників психологічної підготовленості слідчих до здійснення професійної діяльності є емоційно-вольова стійкість (здатність зберігати в складних умовах сприятливий для успішної роботи психічний стан). Наявність емоційно-вольової стійкості у фахівця виявляється у наступному:

- відсутність при екстремальних ситуаціях психологічних реакцій, що знижують ефективність дій і неточностей, які породжують, помилки;

- натренованість в бездоганному виконанні професійних дій у психологічно складних умовах;

- уміння зберігати професійну пильність, виявляти розумну сторожкість та увагу до ризику, небезпеки, несподіванок;

- непіддатливість до психологічного тиску з боку третіх осіб, які намагаються впливати на законне ведення юридичних справ;

- уміння вести напружену психологічну боротьбу з особами, які вчинили протиправні дії;

- уміння володіти собою в психологічно напружених, конфліктних, провокуючих ситуаціях.

Не викликає сумніву, що уміння шляхом саморегуляції зняти емоційну напругу, придушити почуття страху й невпевненості, сконцентрувати увагу та мобілізувати всі сили для виконання поставленого завдання є надзвичайно важливою якістю слідчого. Уміння володіти собою, швидко оцінювати складні ситуації, приймати найбільш адекватні рішення – це якості слідчого, які сприяють більш ефективному виконанню поставлених завдань і зменшенню надзвичайних подій і зривів у їх професійній діяльності.

Серед стимулів, які, на нашу думку, сприяли б зростанню ефективності роботи слідчих і могли викликати відчуття відповідальності за неї, можна віднести наступні:

1) формування іміджу фахівця – слідчого. Цьому може сприяти посилення відчуття важливості виконання доручених завдань, впевненості у своїх діях, безпечності, а також наявність ознак, що посилюють відповідність свого бачення майбутнього, та відчуття гордості за свою працю;

2) створення належних умов для навчання. Слідчий повинен бути впевненим у можливості удосконалення своїх знань, ознайомлення з інноваційними розробками інших фахівців;

3) підвищення професійної майстерності. Коли слідчий має можливість займатися самоосвітою, саморозвитком, самонавчанням, то це відображується на безперервному удосконалені професійних навичок, і, як наслідок, на результатах діяльності в цілому. За таких обставин, передусім, у слідчих із досвідом роботи від 3-х до 5-ти років унеможливлюється поява незадоволеності посадою, кар’єрою та професією, і тоді кризові екзистенційні переживання не впливають на оцінку життєвих досягнень, появу депресивної установки, на основі якої будь-які нестандартні професійні ситуації зумовлювали б збій в адаптивному функціонуванні особистості.