Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації / Матеріали IV науково-практичної конференції 30 квітня 2010 р

Вид материала

Документы

Содержание Особливості та підходи до управління витратами на виробництво продукції Результати досліджень. Зміцнення фінансової автономія місцевих бюджетів в умовах фінансово-економічної кризи

Подобный материал:

• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної, 6413.4kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• В. С. Шовкалюк заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу, 394.62kb.
• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• Матеріали конференції будуть розміщені на web-ресурсі науково-практичних конференцій, 69.25kb.

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

Постановка проблеми. У процесі реформування економіки та впровадження ринкових засад господарювання в Україні управління витратами є одним з найбільш важливих аспектів діяльності підприємства тому, що підприємство в процесі своєї діяльності прагне отримати якомога більший дохід. Враховуючи недосконалу методику обліку витрат актуальним є управління виробничими витратами враховуючи управлінські принципи.

Результати досліджень. Управлінський облік – це діяльність, яка забезпечує підприємство інформацією для досягнення максимального ступеня ефективності виробництва продукції (робіт, послуг). У системі управлінського обліку, в першу чергу, опрацьовується інформація про витрати як визначальні об'єкти, що групуються за видами, місцями виникнення та центрами відповідальності [6, 109].

Витрати та собівартість як економічні категорії та об’єкти обліку виправдано засвоювали центральне місце в системі обліку, що зумовлено змінами, які відбулись у законодавстві. Вони спричинили своєрідну “революцію“. І Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні“, і стандарти бухгалтерського обліку містять положення, які дають можливість адаптувати вітчизняну практику до міжнародних норм і стандартів, розширити інформаційні можливості, спростити методику і знизити трудомісткість облікової роботи. Водночас ці правила потребують деяких уточнень і доопрацювання[1, 6].

Для управління економістам-аналітикам, бухгалтерам, керівництву потрібні не просто витрати, а інформація про об’єкт витрат – продукцію, роботи, послуги або види діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Процес виробництва завжди пов’язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва, які втілюються в продукті. Засоби виробництва характеризуються корисністю і трудомісткістю, тобто певною кількістю затраченої праці. Чим продуктивніша праця, тим нижча трудомісткість одиниці створеного продукту[5, 16].

Варто зазначити, що частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва (уречевлена праця), виникає ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у вигляді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт – понад вартість матеріальних витрат.

Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється для покриття вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

Отже, витрати виробництва – це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення [3, 95].

Національний стандарт бухгалтерського обліку П(С) БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [2, 9].

Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції має найбільшу специфіку в зв’язку з особливостями технології виробництва на підприємствах різних галузей і підгалузей промисловості.

Поряд з необхідністю вивчення загальних завдань організації і методології обліку і калькулювання собівартості в промисловості виникає суттєва необхідність засвоєння тих особливостей формування затрат, розподілу комплексних витрат, прийомів і способів калькулювання собівартості виробів, які визначаються галузевими факторами.

Мета обліку затрат і калькулювання собівартості продукції заключається в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних затрат, зв’язаних з виробництвом і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і грошових коштів. Неперевершений поточний облік витрат в місцях виникнення затрат, виявлення можливих відхилень від встановлених норм, причин, винуватців цих відхилень повинен задовольнити потреби оперативного управління виробництвом.

Методика обліку витрат, яку застосовують на підприємствах, не повною мірою відповідає сучасним вимогам. І серед численних проблем можна виділити такі:

- недосконалість форм облікової політики,

- вибір оптимального переліку статей комплексних витрат та визначення бази їх розподілу між місцями виникнення і центрами відповідальності,

- вибір методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції,

- недосконалість інформаційного забезпечення системи управління виробництвом,

- відсутність планування аналітичних робіт,

- неусвідомлення ефективності аналітичних робіт адміністративним апаратом управління підприємства,

- недосконалість системи мотивації структурних підрозділів та їх керівників до досягнення високих результатів роботи [5, 16].

На управлінський облік також покладено контроль за здійсненими витратами. Так, Карпова Т.П. визначає суть управлінського обліку, як інтегровану систему обліку витрат та доходів, нормування, планування, контролю та аналізу, яка систематизує інформацію для оперативних управлінських рішень і координації недоліків майбутнього розвитку підприємства [4, 42].

Система управління витратами на виробництво передбачає: нормування та планування витрат за видами, за центрами відпові­дальності та місцями виникнення; облік витрат; контроль витрат; регулювання витрат і прийняття управлінських рішень.

Управління витратами виробництва вирішує певні проблеми облікової практики: розрахунок норм, упорядкування нормативної бази, організація обліку зміни норм, розробка нормативних кальку­ляцій, облік витрат за центрами виникнення, виявлення відхилень і розподіл за центрами відповідальності, калькулювання собівартості продукції, аналіз виконання планових кошторисів, формування завдань зниження собівартості, виявлення резервів економії ресурсів, забезпе­чення систематичного контролю за величиною витрат підприємства. Операції формування витрат щоденно контролюють керівники виробничих підрозділів, які відповідають за організацію планування та обліку витрат виробництва і подання внутрішньої звітності адмі­ністрації підприємства. Найповніша інформація про витрати міститься на найнижчому рівні управління. Деталізація витрат зменшується в процесі руху від нижчого ієрархічного рівня управління до вищого. Саме тому директору підприємства повинна надходити лише та інфор­мація про витрати, на яку він може вплинути безпосередньо. Витрати кожного рівня повинні заноситися тільки в ті кошториси, які належать до певного рівня управління підприємства.

Ефективно управляти витратами означає, перш за все своєчасно виявляти факти відхилення, їхню причину та винних осіб, а також об'єктивно їх оцінювати. Управління виробничими витратами на під­приємстві скероване на економію живої та уречевленої праці, зни­ження витрат на утримання та експлуатацію обладнання, його ремонт, економію матеріальних ресурсів, зниження відходів і транспортно-заготівельних витрат.

Повний та своєчасний контроль за відхиленнями витрат сприяє оперативному прийняттю управлінських рішень. Найефективніше такий контроль забезпечує система нормативного методу обліку вит­рат. Його механізм дозволяє своєчасно виявити відхилення витрат; встановити причини, винних осіб, і на цій підставі побудувати управління витратами за відхиленнями; забезпечує зворотні зв'язки між суб'єктом та об'єктом управління [6, 111].

Отже, у системі обліку нормативних витрат застосовуються три показники: витрати в межах норм; відхилення внаслідок зміни норм; унаслідок технічних, технологічних і організаційних причин, які мали місце в процесі діяльності. Для визначення ефективності діяльності постійно здійснюється порівняння фактичних-витрат із нормативами. Одержана на основі аналізу інформація про відхилення оперативно використовується для коригування виробничого процесу.

Організація управління витратами за місцями виникнення ство­рює умови, за яких виробничі підрозділи та функціональні служби підприємства несуть відповідальність за результати своєї діяльності й, у першу чергу, за виконання завдань щодо зниження собівартості продукції [6, 112].

Висновки. Управлінський облік є складовою частиною системи управління підприємством, однією з функцій системи управління, базовою складовою інформаційної системи управління.

Управлінський облік зосереджується на керуванні підприємством, як система різних заходів із контролю за діяльністю підприємства. Однією з складових системи управлінського обліку є контроль за витратами, які несе підприємство протягом звітного періоду, і визначає методи та способи віднесення тих чи інших витрат на виготовлену продукцію. Керівництву потрібно постійно здійснювати контроль за витратами, економісти-аналітики повинні проводити пошуки резервів зниження витрат.

Отже, витрати є головним об’єктом аналізу в процесі управління підприємством. Управління витратами має першочергове значення, оскільки від правильної оцінки реальної собівартості залежить ефективність управління виробництвом, що в підсумку вплине на фінансовий результат підприємства.

Література:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996 – XIV зі змінами та доповненнями.
   
2. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 1 ‘Загальні вимоги до фінансової звітності’, затверджене наказом МФУ від 31.03.99р. №87, зареєстрованим у МЮУ 21.06.99р. №391/3684.- с.9
   
3. Іванюта С.М Підприємництво та бізнес-культура: Навч. посібник. – К., 2007. –С.95-96
   
4. Карпова Т.П. "Управленческий учет" / Москва: Юнити, 1998 . – с.40-42
   
5. Микитюк Л. Деякі аспекти системного підходу до вивчення витрат // Економіст.–2006.– №4.–с.16-19
   
6. Рожелюк В., Дончук П. Принципи управління виробничими витратами//ВІСНИК КНТЕУ. –2007. – №5. – с.109-114
   

Семенюк Юлія Вікторівна

Науковий керівник

к.е.н., доцент Нікітішин А.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут

м. Вінниця


Вплив системи оподаткування юридичних осіб на діяльність підприємств в Україні


Питання вдосконалення оподаткування знаходиться в центрі уваги наукової і суспільної думки. Особливо сьогодні, в пошуках шляхів виходу з економічної кризи, назріла необхідність податково-бюджетного регулювання в Україні замість проведення суто фіскальної податкової політики. Крім того, сьогодні на державному рівні визнано гостроту проблеми оподаткування, пов’язаної з надмірністю податкового тягаря. Останній і є однією з причин фінансової нестабільності підприємств, зменшення суспільного попиту і економічної кризи.

Суб'єкти господарювання у власній діяльності широко застосовують показники податкового тягаря. Їх розрахунок може бути необхідний, але не достатній для податкового планування. Ці показники мають досить суттєвий недолік - вони є надто узагальненими і не дають реального уявлення про ступінь податкового тиску на відповідне джерело їх сплати [1].

Тому доцільно аналізувати тиск з урахуванням наступного: ПДВ та інші непрямі податки впливають на фінансовий стан тільки в разі значного збільшення дебіторської (кредиторської) заборгованості по розрахункам з бюджетом. Це має значення для показників ліквідності. Тому ступінь податкового тягаря за цими податками правильніше було б оцінювати питомою вагою дебіторської (кредиторської) заборгованості або валюті балансу.

Більшість податків є прямими, і тому, згідно діючого законодавства, сплачується за рахунок собівартості та валютних витрат. Це нарахування на фонд оплати праці, комунальний податок, земельний податок, збір із власників транспортних засобів тощо. Усі ці податки є ціноутворюючими факторами (якщо попит на продукцію дозволяє збільшити ціну на приріст собівартості), або зменшують прибуток (збільшують збитки) від реалізації. Тому величину податкового тягаря за цими податками слід вимірювати їхньою питомою вагою в складі собівартості [ 3].

 Податки, які сплачуються з чистого прибутку (податок на прибуток або податок на дивіденди), доцільно порівнювати з прибутком від реалізації по основній діяльності. Таке співвідношення показує, якою мірою податки, що сплачуються за рахунок фінансових результатів, впливають на зниження загальної величини прибутку порівняно з прибутком від реалізації.

Однозначно сказати, які податки найістотніше зменшують фінансові ресурси підприємства, неможливо, оскільки результат варто оцінювати в кожному конкретному випадку. Можна сказати, що значні фінансові ресурси підприємства вилучає податок на прибуток, оскільки він не компенсується ніякими надходженнями, не впливає на зменшення інших податків, а виплачується саме з прибутку. До того ж він являє собою найвагоміший інструмент державного регулювання економіки.

Перевагою цієї методики є те, що можна визначити якісну характеристику позитивного чи негативного впливу на прибуток, який чинить зміну податкового тягаря. Отже, завданням такого аналізу є вирішення питання: чи не заважає підприємству отримувати прибуток тільки висока міра податкового тягаря?

Ця ситуація призводить до того, що у бюджет відраховується більша частина коштів, ніж отримує підприємство, отже означена іммобілізація коштів має негативний вплив на оборотні активи і фінансовий стан підприємств в цілому.

В умовах ринкової економіки важливим питанням пов'язаним з ефективністю виробництва і загальним економічним розвитком країни, є правильна побудова й організація податкових відносин суб'єктів. У цьому плані особливий інтерес представляє розвиток регулюючої і стимулюючої функції податку на прибуток. Україна не може бути економічно-розвинутою державою без формування належної і дієздатної податкової системи [2].

  Одна з найважливіших перспективних задач з удосконалення системи оподаткування прибутку в Україні є ослаблення її фіскальної спрямованості, ліквідація численної і суперечливої нормативної бази, складних і невизначених податкових процедур. Реформування оподаткування прибутку, як і податкової системи в цілому повинно спиратися на відтворювальний принцип, податок повинний стимулювати зростання виробництва його пропорційність, підвищення продуктивності праці. Сполучення інтересів держави і виробника, цілісна активно діюча система регуляторів економіки, що формує мету і вибір стратегії, методи і засоби господарської діяльності кожного підприємства при одночасному обліку пріоритетних загальнодержавних інтересів є основною умовою виходу країни з кризи.

На нашу думку, досягнення ефективного розвитку податкової системи не можливо без зміни державою ідеології підприємця, тобто потрібно створити такі умови, коли відчуження грошових коштів з боку населення мало б вигляд добровільного відмовлення, а це можливо тільки за умови, коли той, хто віддає свою частку, буде твердо впевнений в її ефективному використанні для спільного блага або в поверненні власникові її у вигляді певних послуг. З цього випливає одне з найгостріших та найактуальніших питань діяльності держави в галузі податкової політики - це створення прозорої податкової системи [1].

Незважаючи на значні суперечності реформ, у деяких своїх частинах зміст податкової системи відповідає вимогам, що склалися у світовій практиці. Україна мала проблеми мінімізації надходжень до бюджету коштів шляхом взаємозаліків, невиконання більшості прийнятих щорічних бюджетів, реструктуризації боргів як засобу поліпшення фінансового стану підприємств та їх розрахунків з бюджетом. Із часом завдяки трансформації бюджетної і податкової систем окремі із зазначених явищ відійшли в минуле, а деякі змінили свій характер і залишаються не розв'язаними повною мірою. Такі проблеми, як масове ухиляння від податків, втрати доходів бюджету від податкових пільг, зростання зовнішньої заборгованості, залишаються актуальними [1].

Україна прагне до інтеграції в Європейський союз, як повноправний член, і тому повинна використовувати всі можливості для виконання тих вимог, що відносяться до країн ЄС. На сьогоднішній день, сформувати зовсім прозору податкову систему в Україні досить складно, але використовувати всі можливі напрямки її удосконалення цілком ймовірно.

 Слід зауважити, що як податкова, так і бюджетна системи недосконалі, оскільки в їх основу повинні бути закладені механізми подолання значної маси суспільних і особистих суперечностей. Досягання оптимальності у розв'язанні цих проблем практично неможливо, особливо з огляду на те, що економіка в кожний окремий період перебуває на різних стадіях свого розвитку, залежно від яких змінюється зміст податкової і бюджетної політики.

Список використаних джерел:

1. Данілов О.Д., Флісак Н.П. Податкова система та шляхи її реформування.-К: Парламентське видавництво,-2001. – 215 с.
   
2. Кміль В.М. Вплив податку на прибуток підприємств на розвиток ринкових відносин в Україні // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. - 2002. - №60-61. -С. 109-110.
   
3. Плугатар О.А., Кравченко Т.О. Проблеми та шляхи реформування податку на прибуток // Економічний простір. – 2008. - №12. - Ст. 138–143.
   

Щербакова В.І., Манєров Г.М.

Донецький національний технічний університет, м. Донецьк


ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ


Однією з головних підстав кожного демократичного устрою є місцеве самоврядування, функціонування якого здійснюється на принципах самостійності й фінансової незалежності. Практика діяльності органів місцевого самоврядування в умовах легетимізацїї їхніх прав свідчить, що саме фінансова незалежність є вирішальною в здійсненні функцій і завдань, які на них покладені. Без перебільшення можна відзначити, що матеріально-фінансова самостійність - необхідна умова здійснення всіх інших принципів місцевого самоврядування. Від фінансових можливостей залежить виконання реальних функцій влади органами місцевого самоврядування. Самостійність буде завжди тільки формальної, якщо буде залишатися фінансова залежність.

Сьогодні становлення місцевого самоврядування в Україні перебуває під загрозою в наслідок браку власних фінансових ресурсів, викликаного обмеженим складом доходів місцевих бюджетів, недостатнього обґрунтування розмежування доходів, щорічного істотного недофінансування. Все це істотно обмежує самостійність місцевих бюджетів, веде до посилення залежності від центральної влади, створює штучну масову дотаційність бюджетів, гальмує темпи економічного й соціального розвитку регіонів.

Виняткова значущість проблем фінансової самостійності місцевої влади вимагає детального вивчення цього питання, розробки конкретних механізмів практичної реалізації цього принципу.

Різні аспекти реформування місцевих бюджетів, зокрема їхньої дохідної частки, досліджувалися у працях багатьох українських науковців: О.Василика, Т.Єфименка, В.Зайчикової, О.Кириленка, І.Луніної, К.Павлюка, І.Чигунова та ін. [1]. Але, як свідчить практика, усі пропозиції дійсно дієвих заходів стосовно збільшення власних фінансових ресурсів місцевого самоврядування, були відхилені, або відкладені на більш віддалений термін.

В наслідок вищеперерахованого ми вважаємо за доцільне й необхідним розглянути проблему фінансової залежності місцевих органів влади від органів центральної влади, систематизувати розроблені науковцями рекомендації щодо підвищення рівня фінансової незалежності місцевих органів влади, а також запропонувати власні рекомендації.

Місцевий бюджет є одним з основних інструментів, за допомогою якого місцева влада може впливати на локальну активність, створювати умови для економічного й соціального росту території своєї юрисдикції. На сьогоднішній день майже половину доходів місцевих бюджетів становлять трансферти, що істотно знижує рівень фінансової автономії місцевого самоврядування. Власні ж доходи місцевих бюджетів, що свідчать про рівень їхньої фінансової самостійності, є недостатніми для ефективного виконання покладених на місцеве самоврядування функцій.

Тут у нагоді може стати зарубіжний досвід. Як свідчить світова практика, локальні податки є основною статтею доходів місцевих бюджетів у більшості західних держав. Так у середині 90-х рр. за рахунок місцевих податків фор­мувався 61% комунальних доходів у Швеції, 51% - у Данії, 46% - у Швейцарії, 43% - у Норвегії, 36% - у Франції, 34% - у Фінлян­дії, 31% - в Іспанії [2].

Практика ж справляння місцевих податків і зборів в Україні свідчить про те, що з року в рік зростає їх роль і значення у вітчизняній системі оподаткування. Але у цілому протягом останніх років частка цих податків становила 3-4 % від сукупних доходів місцевих бюджетів України [3]. Це свідчить про незначну фіскальну спроможність місцевих податків і зборів.

Тому ми вважаємо, що підвищення фіскальної спроможності місцевих податків і зборів стане запорукою подальшого підвищення фінансової автономії місцевого самоврядування як гаранта соціально-економічного добробуту населення підконтрольної йому території.

Якщо систематизувати погляди таких українських науковців, як Кравченко В.І, Кириленко О.П., Петленко Ю.В та інших стосовно місцевого оподаткування, то можна виділити такі пропозиції стосовно реформування системи місцевого оподаткування України:

• Віднести до місцевих податків такі загальнодержавні податки, які традиційно надходять до місцевих бюджетів, а саме: податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, плата за землю, податок з власників транс­портних засобів та інших самохідних машин і механізмів, ресурсні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, надхо­дження від збору за забруднення навколишнього природного середовища [2]. Ці податки в значній своїй частині відповідно до запровадженого Бюджетного кодексу України перерозподіляються до місцевих бюджетів, а ефективність їх справляння цілком залежить від зусиль місцевого самоврядування стосовно пошуку об’єктів оподаткування.
  
• Додати до переліку місцевих податків і зборів такі, що є найпридатнішими для місцевого оподаткування з огляду на світовий досвід. Це податок на доходи фізичних осіб та по­даток на прибуток суб'єктів господарювання. Закріплення таких податків в якості місцевих змусить органи місцевого самоврядування активніше вирішувати про­блеми зайнятості, створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва, адже успішне вирішення цих питань безпосередньо впливатиме на розміри доходів місцевих бюджетів [2]. Слід також відзначити, що податок на доходи фізичних осіб взагалі є основним дохідним джерелом, яке складає основу формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів України [4].
  
• Окремо слід зауважити на необхідності запровадження податку на нерухоме майно в якості місцевого податку. Податки на майно є додатковим потужним інструментом перерозподілу доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням з будь-яких причин, слугують забезпеченню справедливості в оподаткуванні та протидії розшаруванню населення [5]. Проте практичне втілення цих податків постійно відкладається. Слід відзначити, що існує декілька варіантів проекту Закону України «Про нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», але далі слухань у Верховній Раді справа не зрушилася.
  

• Передбачити можливість розширення переліку тих місцевих податків і зборів, які є платою за надані місцеві послуги і віддзеркалюють політику місцевої влади. Але кошти, що акумулюються від справляння таких податків і зборів мають носити суто цільовий характер використання [2]. Слід відзначити, що побоювання щодо недоцільності надзвичайного збільшення кількості таких податків є безпідставними, оскільки жоден з платників не буде сплачувати усі ці податки одночасно.
  
• Слід запровадити місцеві екологічні податки. Ці податки доцільно стя­гувати у вигляді штрафів за забруднення повітря, водоймищ, лісів та інших природних ресурсів, захоронення й утилізацію шкідливих відходів. Такі податки можуть стати дієвим інстру­ментом у справі збереження та охорони довкілля і покращення екологічної ситуації в країні [2].
  
• Встановити залежність між об'єктивними факторами сприятливого природного та територіального роз­ташування населених пунктів і рівнем добробуту територіа­льних громад за допомогою особливих місцевих пода­тків чи зборів, які доцільно стягувати з суб'єктів господарю­вання, що здійснюють промислове споживання територіальних благ з ме­тою одержання вигоди. Такі податки мають направлятися на розвиток території справляння податку [2].
  
• Надання органам місцевого самоврядування права встановлювати у законодав­чо визначених максимальних межах надбавки до загальноде­ржавних податків і зборів при загальному змен­шенні базової (мінімальної) ставки оподаткування, що сприятиме зміцненню позицій місцевого самоврядування, підвищенню їхньої фінансової самостійності.
  
• Надання місцевим органам влади більшої самостійності у запровадженні власних місцевих податків і зборів на підконтрольній території [2]. Однак за нинішніх умов значного спаду виробництва і доволі високого податкового тягаря, а також відсутності належного досвіду у місцевої влади стосовно залучення додаткових податкових доходів, держава повинна залишити за собою право здійснювати загальний контроль і визначати граничні межі місцевого оподаткування.
  
• Скасувати справляння тих місцевих податків і зборів, що не мають важливого фіскального значення, а затрати з їхнього справляння перевищують надходження: збір за видачу ордера на квартиру, збір із власників собак, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за участь та виграш у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.
  

Отже, реформування інституту місцевих податків і зборів у напрямку підвищення фіскальної ролі місцевих податків і зборів сприятиме не тільки збільшенню фіскальної самостійності, що є запорукою фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, але й сприятиме створенню умов для економічного й соціального росту території, що є підконтрольною такому органу місцевого самоврядування. Більш того, місцеві податки і збори можуть стати ефективним інструментом провадження власної економічної і соціальної політики території, що буде безпосередньо спрямована на підвищення добробуту населення цієї території.

Перелік посилань:

1. Слухай С.В., Гончаренко О.В. Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів в Україні // Фінанси України 2007р., №8, с.63-72

2. Петленко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси. Опорний конспект лекцій. – К.: Кондор, 2003. – 282с.

3. Місцеві фінанси: Підручник /За ред. О.П. Кириленко. – К.: Знання, 2006. – 677с.

4. Слухай С.В., Здерка Н.Я. Формування доходів місцевих бюджетів у контексті трансформації податкової системи // Фінанси України №5 2006р., №5, с.12-20

5. Мельник В.М., Мельник М.М. Податок на нерухоме майно: фіскально-адміністративні проблеми запровадження в Україні// Фінанси України 2008р., №3, с.61-67


Сидоренко Тетяна Олександрівна

Національний університет державної податкової служби України,

м. Ірпінь